Категорії
Наші люди

«Фішка» майстра – технологія

З 509 року до нової ери Давньоримською державою керували консули. Причому одночасно їх було двоє. Роботою кожного з прокатних станів «АрселорМіттал Кривий Ріг» керують два старших майстри. Один з них відповідає за стан взагалі, а інший зосереджується на технології виробництва прокату. Тому він зветься «старший майстер основної виробничої дільниці стану (технологія)». На найпотужнішому нашому стані ДС 250-4 – це Максим Кривошеєв, який має досвід роботи майже на всіх наших дрібносортних станах.

«Піти в металурги мене надихнули хлопці з нашого району, – згадує Максим. – Вони так і сказали: «самий нормальний технікум це металургійний». І я поїхав здавати документи. У викладачів розпитав, яка з металургійних професій має найбільший попит? Мені порадили йти на обробку металу тиском, тобто на прокатника. Вчитися подобалося, але я ще не дуже уявляв, що ж таке металургійне підприємство. Все змінилося, коли під час практики для нас провели оглядову екскурсію. Ми побували у різних цехах. То було захопливо! Все величезне! Вогняний метал! Особливо мені зайшло прокатне виробництво. То був третій дротовий стан. Прокатка чотирма нитками. Як же красиво плили ті чотири червоні нитки, здавалося що вони живі, що вони дихають! З того моменту я став фанатом металургії».

Практика на 3 курсі була дуже серйозною. Максим працював на першому дрібносортному стані сортопрокатного цеху № 1 прибиральником гарячого металу. Дуже важка робота, але юнакові вона подобалася. А завершивши навчання, він прийшов на той же стан, але вже вальцювальником.

«Наша бригада на 80 відсотків складалася із, як вони нам тоді здавалися, дідів, тобто працівників віком від 40 років. Тому у мене з’явилася нагода перейняти той величезний колективний та індивідуальний досвід. На чорновій групі клітей мене стажував Валерій Байдак, а на чистовій – Юрій Щербак та Олександр Литвин. Ті знання, той досвід важко переоцінити, адже вальцювальник – це надзвичайно складна професія, фізично, а особливо розумово. Це ціла наука: встановлення привалкової арматури, виставлення геометричних розмірів, налаштування прокатних клітей, контроль їхньої роботи, перевалки та ще багато іншого. І стан непростий, ще 1956 року. У мене почало виходити. Керівник стану Сергій Козачук, який пізніше став директором всього прокатного департаменту, помітив мої успіхи. Я почав підміняти майстрів, а згодом став майстром, коли наш Олексійович пішов на пенсію. Наставниками молодого майстра були досвідчені майстри Сергій Рижков та Анатолій Кусик».

Майстер – це керівна посада. Крім керування виробничими процесами, Максим почав організовувати роботу людей та контролювати її виконання.

«Відколи себе пам’ятаю, я ніколи не страждав проблемами спілкування, з людьми завжди ладив. Для керівника це дуже важливо, бо майстер – це не лише організатор, не лише технолог. Це якщо треба ще й тато, мама, брат для своєї бригади, той, хто потрібний саме зараз. Так у нас жартують. Бригади тоді були чисельнішими, ніж зараз, тож створити психологічний мікроклімат у колективі було непростою справою. Треба було налаштувати людей на роботу, на випуск якісної продукції. Була неабияка конкуренція між вальцювальниками. Всі хотіли отримати сьомий розряд, щоб виконувати менше чорнової роботи, а більше працювати головою. А потім мені запропонували перейти на третій дрібносортний стан старшим майстром-технологом, і я згодився», – розповів Максим.

Технологія – це про виготовлення продукції, яка б задовольняла споживача. Тож головний технолог стану відповідає за безліч моментів, починаючи з підготовки устаткування до виробництва і завершуючи пакуванням готового виробу. У нашу епоху надлишку виробництва вимоги до продукції невпинно зростають, тож і технологам роботи додається.

«Я беру участь у розробці технічної документації (таблиці калібрування, схеми енергетично-швидкісних параметрів тощо), на основі якої працює стан, відповідаю за підготовку прокатних валків, наявність запчастин, підготовку та проведення капремонтів і за процеси на стані: подавання заготовок у піч, їх нагрівання, прокатку, сортування та пакування. Щоб у підсумку покупець отримав «цукерочку». Разом зі мною в команді – вальцювальники, майстри, оператори та інші працівники, за що я їм дуже вдячний, – говорить Максим. Така робота мені подобається. Вона ненудна, як мінімум. Кожен день різний, кожен вид продукції катається по-своєму, та що там казати, один і той же прокатний профіль сьогодні йде без проблем, а завтра вже можуть виникнути нюанси. Наприклад, ні з того ні з сього з’являється риска, наче поріз лезом, на арматурі, який періодично повторюється. Ми зупиняємо процес і перетворюємося у таких собі Шерлоків Холмсів. Шукаємо причину. Досліджуємо весь шлях продукції прокатним станом, і докопуємося, звідки ж та риска. Усунути причину – це, як правило, 5 відсотків зусиль. А 95 відсотків – знайти її».

Після третього стану Максим Кривошеєв перевівся на стан ДС 250-5. Також старшим майстром-технологом. Він згадує, що багато довелося вивчати. На цьому стані випускалося багато ексклюзивної продукції, такої як продукція з конструкційних марок сталі, гвинтова шахтна арматура тощо.

«Я ніколи не вмикав великого начальника, не соромився питати у людей, – продовжив Максим. – Досвідчені вальцювальники, оператори, які працювали на тому стані, дуже мені допомагали. Багато корисного я дізнався від старшого майстра стану Ігоря Саглая, Ігоря Смолєва, на місце якого я прийшов».

І щойно Максим Кривошеєв опанував тонкощі технологічних процесів на п’ятому стані, як сталася трагедія. Внаслідок влучання рашистських ракет у грудні 2022 року стан було суттєво пошкоджено.

«То була жахлива картина, – згадує Максим. – Стан, він як живий організм. І там, де вчора все крутилося, рухалося, мчав станом вогняний розкат, пакувалася арматура, все завмерло, застигло. Зруйновані дах та стіни, понівечене устаткування. Нестерпно було на те все дивитися».  

Але життя триває, і Максим перейшов на стан ДС 250-4.

«Це суттєво підсилило нашу виробничу команду, – говорить старший майстер стану ДС 250-4 Павло Житникович. – Взагалі-то, прокатне виробництво можна порівняти з командним спортом, і ми отримали сильного досвідченого гравця. Особливо зважаючи на те, що нашому стану протягом стислих термінів довелося освоїти випуск основних видів продукції п’ятого стану, бо на них був і є попит. Протягом двох з половиною років сортамент нашого стану значно збагатився, і внесок нашого технолога важко переоцінити. Майже всі нові види опанували без проблем, навіть гвинтову арматуру. Непросто дався профіль діаметром 36 міліметрів. Довелося замінити редуктор однієї з клітей. А далі було легше. Тепер у нашому переліку є 38-й профіль, і навіть 40-й».

На четвертому стані Максим на основі свого досвіду впровадив разом з колегами кілька важливих покращень, які сприяють ефективнішій та стабільнішій роботі стану. Він має рису, яка дуже цінується. Перед початком важливої справи Максим намагається прорахувати всі варіанти розвитку подій.

«Це з дитинства, – усміхається майстер-технолог. – Якщо щось йде не за планом, то у мене завжди є план «В». І ця схема спрацьовує у 90 відсотках випадків. А щодо 10 відсотків, що залишилися, то для них є плани «С» і «D». У прокатному виробництві це необхідність. Адже безліч факторів впливають на виробництво, на якість продукції. А про неї вже окрема розмова».  

Категорії
Новини

Виробничі дива від ЦРМУ-2

Одному з найпотужніших ремонтних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнилося 50 років.

Ці люди можуть майже все. Для них не проблема відновити фундамент прокатного стану, або встановити колони, що тримають покрівлю площею сотні квадратних метрів, чи побудувати відтинок автомобільної дороги. Вони встановлюють засипні пристрої доменних печей вагою більше 100 тонн та діаметром 8 метрів. А заміна майже 30-тонних кесонів у конвертерному цеху практично є для них буденною роботою. І це не просто один зняти, а інший встановити. Це значить змонтувати з максимальною точністю, під’єднати системи подавання енергоресурсів, відрегулювати, налаштувати тощо. І це далеко не повний перелік того, що можуть працівники цеху ремонту металургійного устаткування № 2.

«Наші бригади виконують роботи з ремонту металоконструкцій, демонтажу-монтажу устаткування, ремонтують вентиляційні системи, – з гордістю розповідає старший майстер ЦРМУ-2 Василь Шолохов.  Ми працюємо у всіх цехах металургійного виробництва, а за потреби допомагаємо іншим підрозділам. Прокатні кліті, летючі ножиці на станах, підкранові балки та рейки для електромостових кранів, повітронагрівачі доменних печей і навіть екскаватори, та ще багато іншого. Якщо буде задача, то, мабуть, морського лайнера ми може й не побудуємо, але катер точно зможемо (усміхається Василь Шолохов)».

Одна з основних задач ЦРМУ-2 – це своєчасне та якісне виконання планово-попереджувальних ремонтів устаткування у цехах металургійного виробництва. Будь-хто з металургів підтвердить, що без цих профілактичних заходів обладнання довго не протягне, бо навантаження на «залізо» у металургії надзвичайно високе. Та й аварійних зупинок в наслідок несвоєчасних, неякісних ППРів або їх відсутності буде набагато більше. А це – величезні збитки та виснажливі коштовні термінові ремонти. Як же цех став настільки універсальним? Зараз він – це об’єднаний підрозділ з кількох цехів. Під назвою базового ЦРМУ-2 свого часу об’єдналися монтажно-ремонтний цех, цех капітальних ремонтів металургійних агрегатів, ЦРМУ-1, ЦРМУ-3, ЦРМУ-5, цех ремонту устаткування № 1 та ремонтно-будівельний цех.  

«В результаті утворився універсальний ремонтний підрозділ з безліччю функцій, – пояснює старший майстер ЦРМУ-2 Артем Бітко. – Як правило, наші бригади мають свою спеціалізацію. Наприклад, бригада Олександра Столярова, який вже близько 30 років у цеху і є одним з найкращих фахівців, спеціалізується на устаткуванні сталеплавильних цехів – конверторах, випалювальних печах тощо. А бригади Олександра Подвалюка та Вадима Пазона – на ремонті прокатних станів: клітей, летючих ножиць, холодильників, ліній пакування тощо. А от бригадир Віталій Рибчинський з колегами ремонтують агломераційне й доменне обладнання».

А коли треба зробити масштабний ремонт у стислі терміни, то бригади працюють разом. Начальник ЦРМУ-2 Олександр Гребенюк впевнений, що успіхи підрозділу – в єдності його працівників та їхньому професіоналізмі.

«Протягом останніх років ми отримали сучасні надійні пояси безпеки; системи запобігання падінню з висоти, які дозволяють працівнику вільно пересуватися, виконувати роботу, але миттєво спрацьовують при ривку і здатні зразу ж зупинити падіння. Для заміни роликів наші працівники використовують пристрої «flex-lifter», які дають змогу виконувати операції швидше й безпечніше. Також були придбані електрогайковерти та чудове надійне безпечне риштування замість старих підмостей. І це добре. Це все дозволяє покращити умови праці, зробити її безпечнішою для людей. Наш цех тримається на мужніх, працьовитих людях, таких як Руслан Нечипорук, Володимир Старенький, Юрій Очаповський, Валентин Сахновський, Олександр Ющенко, Анатолій Чіляков, Сергій Грицюк, Володимир Ліщенко та багатьох інших. Я щиро вдячний кожному працівнику цеху за сумлінну працю в надскладних умовах. Вітаю всіх з ювілеєм. Бажаю достойної зарплати, і щоб всі наші люди, які зараз захищають Україну, живими й здоровими з перемогою повернулися додому і до цеху».

Ми приєднуємося до вітань, та бажаємо щастя працівникам одного з наших найважливіших цехів!

Категорії
Новини

Волейбол forever

Криворізька волейбольна команда «Динамо» виборола третє місце на престижних всеукраїнських змаганнях. Серед володарок бронзових нагород – три працівниці «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Нещодавно у Полтаві пройшов 37-й розіграш Кубка України з волейболу. Переможців визначали серед 69 чоловічих та жіночих команд у різних вікових категоріях. До Полтави з’їхалися волейболісти й волейболістки з усієї України. Наше «Динамо» виступало у віковій категорії 45+.

Серед гравчинь цієї команди – Октябрина Гладун, яка працює бригадиркою з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції у конвертерному цеху.

«Це були дуже емоційні змагання, – пригадує Октябрина. – Разом зі мною у турнірі грали калібрувальниця управління прокатного департаменту Ірина Веселкова та операторка посту керування нашого шахтоуправління Олена Гайдей. У нашій віковій категорії грали команди, які представляють Харків, тимчасово окупований Мелітополь, Гуляй Поле та Синельниківський район Дніпропетровщини».

Наше «Динамо» здобуло перемоги над харків’янками та волейболістками з Гуляй Поля, але поступилися спортсменкам з Мелітополя та землячкам із Синельниківського району. У підсумку – призове третє місце.

«Ми задоволені результатом, але є до чого прагнути, тобто до перемоги, – говорить Октябрина Гладун. Та у любительському спорті головне – не призові місця, а сам волейбол. Чудова гра, з якою я не розлучаюся з дитинства і поки що волейбольні кросівки чіпляти на гвіздок не збираюся. А ще спорт, змагання, турніри – це можливість подорожувати, знайомитися з чудовими, цікавими людьми та отримувати задоволення від спілкування з однодумцями. Ну й звичайно ж – це кайф від самої гри. До речі, за «Динамо», але не за ветеранський склад, грає моя молода колега, машиністка кранів  конвертерного цеху Тетяна Васильченко. Тобто волейбольний ланцюжок продовжується».

Октябрина розповіла, що отримала запрошення незабаром виступити у Києві на благодійному волейбольному турнірі до Дня хрещення Русі. Він проводиться вже втретє, а кошти, зібрані під час проведення змагань йдуть на реабілітацію наших поранених захисників.  

Категорії
Новини

Гуртом легше й «нуля» досягати

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» відбувся форум з охорони праці та промислової безпеки за участі представників підрядних організацій, які виконують роботи для нашого підприємства.

Відкриваючи форум, заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Євген Шидловський нагадав, що нашою головною метою, і працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» і підрядників, є досягнення нуля нещасних випадків. І в цьому питанні намітилися позитивні тенденції. Адже з січня по червень цього року ми маємо нуль нещасних випадків у підрядників. Але розслаблятися не варто.

Як кажуть, на помилках вчаться. Тому учасники форуму проаналізували смертельні нещасні випадки, які, на превеликий жаль, сталися на підприємствах компанії «АрселорМіттал» у 2025 році. Надважливо зробити правильні висновки і не повторювати помилок.

Як зазначалося на форумі, для недопущення нещасних випадків працівники нашого департаменту з ОП та ПБ постійно взаємодіють з фахівцями з охорони праці та іншими працівниками підрядних організацій. Серед заходів запобігання – інструктажі на змінно-зустрічних зборах, бесіди про чотири «ризики-вбивці», тренінги, навчально-тренувальні заняття тощо. Були також розібрані найрозповсюдженіші, найнебезпечніші порушення, допущені підрядниками протягом останніх місяців. Серед них – невикористання поясів безпеки під час роботи на висоті, порушення під час застосування системи LOTO тощо.

Також підрядні організації презентували свій позитивний досвід у сфері безпеки праці. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю «Меттранссервіс» для безпечного виконання робіт придбало сучасний підйомний кран вантажністю 25 тонн та використовує безпечні сучасні автогідропідйомники.

Особлива увага приділялася питанням формування культури охорони праці. Заступник директора департаменту (охорона праці) департаменту з охорони праці та промислової безпеки Рустам Ісмаілов презентував дорожню карту «Єдина культура», розраховану на три роки, метою якої є формування єдиної культури охорони праці як для штатних працівників, так і для підрядників «АрселорМіттал Кривий Ріг».  

Категорії
Наші люди

Гвардійці поспішають на порятунок

Нещодавно до нашої редакції звернувся боєць Національної гвардії України Сергій Кіктенко, який до повномасштабного вторгнення працював старшим майстром цеху підготовки составів в «АрселорМіттал Кривий Ріг», і запропонував тему для статті. Виявляється, серед тих, хто рятував людей під час того страшного обстрілу мікрорайону Ювілейний, був наш працівник, а нині також боєць Нацгвардії Олександр Васильчик.

«Олександр працював машиністом кранів у моєму цеху, на моїй дільниці, – розпочав розповідь Сергій Кіктенко. У 2023 році він підписав контракт, і зараз служить в одній роті зі мною. Я давно знаю Сашка. Він працював на стриперному крані, який роздягає сталеві злитки. Тобто, робота важка, небезпечна, пов’язана з дуже гарячим металом і ще багатьма небезпечними факторами. Васильчик робив її професійно. До речі, його мама також працювала машиністкою кранів у ЦПС. Тож Олександр – представник трудової династії».

Сергій розповів, що ще у цеху Олександр показав себе мужнім, сміливим, кмітливим чоловіком, який може миттєво оцінювати ситуацію та ухвалювати правильні рішення.

«Кілька років тому спекотного літа сталася аварійна ситуація, – пригадує Сергій. – Спека, плюс гарячий метал… У відділенні зайнялися високовольтні кабелі. Ситуація була загрозливою. Олександр Васильчик не розгубився. Він все зробив згідно з інструкцією. Зателефонував, кого треба сповістив і приступив до первинного пожежогасіння за допомогою вогнегасника. До нього доєдналися колеги, підтяглося керівництво цеху. Пожежний розрахунок не забарився, але пожежу вже погасили».

У своїй частині Олександр зарекомендував себе з найкращого боку. Він швидко опановує тонкощі військової справи. Зараз Олександр на навчаннях. У командування є плани поставити його командиром відділення. А того вечора він разом з бойовими товаришами патрулював криворізькі вулиці.

«У момент, коли прилетіло на Ювілейний ми патрулювали в мікрорайоні Сонячний. Наша група була на автомобілі, – розповідає Олександр Васильчик. – Зразу ж було прийняте рішення мчати на допомогу. Коли прибули на місце, то побачили жахливу картину. Вбиті та поранені російською ракетою, крики та стогін. До мене підбіг батько важко пораненого хлопчика, простяг ключі від автомобіля і благав відвезти сина до найближчої лікарні. Я миттєво відвіз малого у «Тисячку», і повернувся на місце трагедії. Кинувся допомагати колегам, які вже надавали першу допомогу. Добре, що нас цьому серйозно навчають на заняттях та й на заводі, тож вдалося оперативно допомогти кільком постраждалим».

Так нацгвардійці рятували людей того страшного дня. І серед них – наш Олександр Васильчик, який виявився скромною людиною. Бо якби не його товариш та колега Сергій Кіктенко, можливо б ми про те й не дізналися. Шановні читачі. Якщо ви бажаєте розповісти про своїх знайоми – працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», які на вашу думку зробили щось видатне, що заслуговує на увагу, в роботі, при захисті України, допомагаючи людям, в спорті, мистецтві чи інших напрямках, телефонуйте за номером 0984889821 чи 92736 (внутрішній телефон підприємства, або пишіть нам на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA або https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .

Наші люди варті того, щоб про їхні досягнення стало відомо.

Категорії
Новини

Залиш «редзону», не потрапляй під машину

Коксовиштовхувач № 6 коксового цеху № 1 “АрселорМіттал Кривий Ріг” обладнали проєкторами, які окреслюють смертельно небезпечні зони. Проєктори вмикаються під час руху машини. Саме коли машина рухається, виникають смертельні небезпеки.

Як пояснив старший змінний майстер КЦ-1 Сергій Царенко, для співробітників, які працюють в зоні руху, існують зразу два з чотирьох ризиків-вбивць. Це загрози розчавлення внаслідок стискання  рухомими та обертовими механізмами. В зонах ризику зазвичай працюють двереві та слюсарі-ремонтники КЦ-1, а також працівники підрядних організацій. І для того, щоб не бути притиснутими коксовиштовхувачем до дверей камер коксування, або потрапити під його колеса, працівникам треба пильно слідкувати за його переміщеннями.

«Працівникові, який виконує роботу поблизу коксової машини, важливо своєчасно помітити, коли коксовиштовхувач починає рух, – говорить Сергій Царенко. – Перед початком руху коксові машини подають гучні звукові сигнали. Але ж працівник може їх пропустити, адже на виробництві доволі гучно, а ще може сплутати сигнал коксовиштовхувача зі звуком від іншої коксової машини. А червоні лінії від проєктора не сплутаєш ні з чим. Ними окреслюються зони приблизно 15 метрів у довжину. Так звані «редзони». При цьому співробітники мають переміститися у безпечне місце за їхніми межами.

Володимир Назаренко працює дверевим. Його робота полягає у своєчасному очищенні дверей камер коксування, армуювальних рам, просипів коксу після видачі та робочого майданчика. Тож він має знаходитися в межах цього майданчика.

«Своєчасно помітити, коли машина починає рух – це для мене питання збереження життя, – каже Володимир Назаренко. – Особливо ризиковано саме у темну пору доби, коли видимість обмежена. І саме увечері та вночі «редзони» дуже добре видно. Тож це суттєво допомагає мінімізувати ризики».

Начальник відділу охорони праці КХВ та ЦДУР департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрій Похлеба запевнив, що це лише початок створення «редзон» на коксових машинах. Це пілотний проєкт, і він доволі успішний.

«У планах – обладнати всі коксові машини такими проєкторами, –  розповідає Андрій Похлеба. – Я лише півроку керую охороною праці КХВ, і можу сказати, що разом з виробничниками ми вже багато встигли. Маю порозуміння з керівником коксохімвиробництва Миколою Галушкіним, підтримку керівників цехів. Були придбані металізовані плащі для працівників КЦ-1, які є надійним захистом від високих температур, вживаються додаткові заходи безпеки на конвеєрному транспорті, забетоновано залізничні переходи, встановлені «змійки», де їх не було, для душових кабінок побутового комплексу придбані килимки, які запобігають падінням на слизькій підлозі, і це не весь перелік. Відновили для людей зону відпочинку з фонтанчиком та альтанкою. Ще більше – в планах. Вважаю, що лише взаємодія фахівців з ОП, керівників підрозділів та працівників на виробничих майданчиках здатна постійно, цілеспрямовано підвищувати рівень безпеки праці».