27 вересня світ відзначає Всесвітній день туризму. Зазвичай в ці дні туристи з «АрселорМіттал Кривий Ріг» беруть участь у міському зльоті зі спортивного туризму, що традиційно проходить у селищі Мигія, на території Національного парку «Гранітно-степове Побужжя» що на Миколаївщині. Але цього року війна завадила туристичному святу.
Туристичний рух – то фішка нашого підприємства. Наші команди зі спортивного туризму є серед найкращих у місті. Наприклад, на минулорічному зльоті у Мигії перемогла команда «Імпульс» – збірна працівників різних департаментів та служб. А друге місце виборов «Екстрім» з нашого коксохімічного виробництва.
Але зараз наші туристи мріють про зовсім іншу Перемогу. І наближають її, як можуть, кожен на своєму місці. Хтось працює в цехах, даючи кошти в бюджет. Хтось захищає країну зі зброєю в руках у лавах ЗСУ, Тероборони, нацгвардії. Наші туристи-волонтери збирають кошти та необхідні речі, допомагають переселенцям, збирають та переправляють гуманітарну допомогу з-за кордону. І всі разом ми віримо, що переможемо, повернемося до звичного життя і з рюкзаком за плечима гайнемо мандрувати Україною та світом.
А поки що залишаються теплі спогади про наші зльоти, про сплав на катамаранах бурхливою річкою, про екстремальне приборкання скель, коли дух перехоплює, про туристичні пісні навколо дружнього хрусткого багаття…
Тож нехай же ця підбірка світлин хоча б на хвилинку перемістить нас туди, примусить усміхнутися кожного та закріпить впевненість в тім, що незабаром все це повернеться знов.
17 вересня працівники рятувальних служб та підрозділів України відзначили своє професійне свято. Багато хто з них в цей день виконував рятувальні роботи з ліквідації наслідків обстрілів і ракетних ударів. Серед них і бійці 4-го Державного пожежно-рятувального загону, який базується на нашому підприємстві і захищає нас від пожеж та аварій.
Заступник начальника 4 ДПРЗ Тарас Пинило розповів, що з початком війни підрозділи загону переведено на посилений режим несіння служби. За цей час рятувальники декілька разів брали участь у ліквідації наслідків ракетних ударів у нашій області.
«Наші пожежні частини гасили пожежу, яка виникла внаслідок ворожого удару по нафтобазі у Довгинцівському районі, – розповідає Тарас Пинило. – Також допомагали відкачувати воду мешканцям Інгулецького та Центрально-Міського районів після влучання ракети та пошкодження дамби на Карачунівському водосховищі. Ми готові ліквідовувати наслідки обстрілів. Також у нас є можливість здійснювати радіаційний контроль, ідентифікувати боєприпаси та їх елементи, проводити дегазацію під час враження хімічними речовинами. Наш девіз «Запобігти. Врятувати. Допомогти» актуальний і в мирний час, і в воєнний».
«Велику увагу також ми приділяємо профілактиці та запобіганню виникнення надзвичайних ситуацій, – продовжив Тарас, – тобто інформуванню працівників, перевірці стану об’єктів тощо. Але завжди готові врятувати людей та обладнання, ліквідувати наслідки. Наприклад, влітку минулого року наші підрозділи швидко загасили пожежу на дробильній фабриці, у січні цього року ліквідували пожежу у одному з боксів автотранспортного управління, а у лютому, перед початком війни, миттєво прибули на комплекс машин безперервного лиття заготовок, де виникло займання внаслідок короткого замикання, і швидко загасили вогонь, врятувавши людей та дуже коштовне виробниче обладнання».
Для ліквідації пожеж та інших надзвичайних ситуацій, порятунку людей у рятувальників 4 ДПРЗ є дев’ять пожежних машин, які оснащені засобами пожежогасіння та обладнанням для порятунку. Ці машини та інше обладнання загону, а також споруди для дислокації бійців та техніки знаходяться на балансі нашого підприємства. Для ефективної роботи рятувальників підприємство забезпечує утримання та оновлення матеріально-технічної бази рятувальників, тобто купує для них нові машини, обладнання, спеціальні засоби індивідуального захисту тощо.
«Дякуючи «АрселорМіттал», минулого року на бойове чергування став новенький сучасний пожежно-рятувальний автомобіль MAN, – говорить Тарас Пинило. – Техніка – ураган! Швидкий, маневрений, зручний, комфортний для людей і дуже ефективний в роботі. У нас й інші авто на рівні, але цей – щось неймовірне. А у поточному році, незважаючи на складні часи, комбінат закупив та передав нам 25 новеньких апаратів захисту на стислому повітрі для рятувальних робіт у задимлених приміщеннях, костюми хімзахисту та 96 надсучасних захисних шоломів. Вони пройшли випробування на пожежі і можна зробити висновок – ступінь захисту дуже високий.
Треба додати, що у запобіганні надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації нам допомагають працівники підприємства. Разом з відділом пожежної безпеки підприємства на чолі з Андрієм Сердечним ми організовуємо протипожежні навчання в цехах із залученням їх працівників, а також медичної та газорятувальної служб підприємства, яка нам ще й допомагає з технічним обслуговуванням газозахисної апаратури. Автотранспортне управління допомагає з ремонтами авто. Ми всі разом працюємо над тим щоб зберегти майно підприємства та життя його працівників».
Начальник 4 ДПРЗ Олексій Діброва:
– Дорогі мої колеги-рятувальники. Вітаю кожного з вас із нашим святом! Бажаю здоров’я, наснаги до роботи, Перемоги, Миру вам і вашим родинам!
У гірничому департаменті відремонтували екскаватор, головним завданням якого є завантаження залізної руди у великовантажні автомобілі.
Екскаватор № 55 «приписаний» до кар’єру № 3 рудоуправління гірничого департаменту. Це потужна техніка, яка важить 450 тонн та має ківш об’ємом 10 кубометрів. За сприятливих умов екскаватор здатен наповнити кузов величезного самоскида 140-тонника, відвантаживши лише п’ять ковшів з рудою чи порожньою породою. Щоб такі силачі працювали стабільно, їх необхідно ремонтувати та обслуговувати чітко за графіком.
«Це був плановий ремонт, – розповідає механік кар’єру № 3 Дмитро Чорний. – Але за обсягами робіт він близький до капітального. По-перше, на екскаваторі замінили вінцеву шестерню, яка обертає кількасоттонний корпус навколо осі. Стан шестерні завдавав нам найбільше неприємностей та негативно впливав на роботу кількох суміжних вузлів. Замінили ківш та нижню секцію стріли екскаватора, а також лівий редуктор переміщення, який відповідає за рух техніки. Також замінили опорні та ведучі колеса, вертикальні вали повороту, бортові редуктори тощо. І це далеко не повний перелік робіт, а лише основне. Можна сказати, що екскаватор отримав нове життя. Бачте, який він свіжопофарбований та гарний».
Машиніст Віталій Кучер керує цим екскаватором два роки. А раніше був змінним машиністом на екскаваторі з восьмикубовим ковшем. «55- й потужніший, сучасніший, ніж моя попередня машина, – говорить Віталій. – Управління тут на джойстиках, зручніша кабіна. Але якщо техніка добряче відпрацьована, то вона завдає чимало клопоту. До ремонту так і було. Ми жартуємо, що якщо працюєш на зношеній техніці, то треба мати довгі вуха. Тобто прислухатися до кожного биття, тріску, інших звуків. Саме так можна своєчасно визначити, коли знову треба зупиняти роботу та викликати ремонтну бригаду, бо як стане сам, буде гірше. І воно, знаєте, геть не сприяло виконанню плану. А план – це наші гроші. Зараз же інша справа! Техніка слухається, душа співає».
У третьому кар’єрі загалом 11 екскаваторів. Вони різних моделей, з об’ємами ковшів від 5,5 до 12,5 кубів. В чому вони мають бути однаковими для механіка Дмитра Чорного, то це в стабільній роботі, без аварійних простоїв. «З ремонтом 55-го на одну проблему стало менше, – усміхається Дмитро. – Роботи виконала підрядна організація. Вже проведені випробування на холостому ходу. Машина може ставати до роботи. Дрібні ж ремонти та обслуговування екскаваторів проводять хлопці з нашої механослужби. Відтепер ця команда, в якій працюють досвідчені Максим Назаров і Роман Богданович та їхні колеги, не буде витрачати стільки ресурсів на ремонти 55-го, а зосередяться на роботі з іншою технікою».
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» є підрозділ професійних рятувальників – газорятувальна служба. Напередодні їх професійного свята вітаємо цих мужніх людей та щиро дякуємо за врятовані життя.
Як розповів керівник служби Сергій Леонов, газорятівники з’явилися на підприємстві ще з часу пуску доменної печі № 1, тобто з моменту утворення підприємства. А от сам підрозділ ГРС був заснований у 1950 році. «З тих часів наші задачі не змінилися, – говорить Сергій Олегович. – Ми рятуємо людей під час аварій та нещасних випадків та допомагаємо ліквідовувати наслідки аварій на підприємстві. Також наша робота спрямована на запобігання аварій та нещасних випадків, пов’язаних з газами та газовим обладнанням».
Знання, вміння та якості, якими має володіти газорятівник, вражають. Часом, це все знаходиться у абсолютно різних площинах людської діяльності. Давайте ж розберемося, хто такі ці люди?
Педагог
Газорятівники, на відміну від більшості фахівців, не приходять на підприємство з відповідними дипломами. Професії їх навчають у нашому учбовому центрі.
«Навчання триває чотири місяці, – розповідає Сергій Леонов. – Ми самі є вчителями для своїх колег. Намагаємося вчити якомога краще, адже доведеться працювати поруч у надскладних та небезпечних умовах, де від підготовленості колеги залежить не лише результат праці, а й твоє життя. А ще працівники нашої служби навчають персонал інших підрозділів правил газового господарства, навичок працювати в замкнутих просторах, газонебезпечних місцях, з газозахисною апаратурою тощо. І від цього також залежать людські життя. Тож газорятівник мусить бути ще й вчителем».
Хімік-біолог
Газорятівники захищають персонал підприємства від отруйних та вибухонебезпечних газів. Тому вони знають властивості чадного газу (СО), аміаку, фенолу, кисню, сірководню, метану, бензолу та багатьох інших, навіть, таких екзотичних, як ціановодень, який дуже отруйний та підступний, бо не має запаху. У полі зору рятувальників також газові суміші, такі як доменний, коксовий, конвертерний гази.
«Конвертерний є найнебезпечнішим, – продовжив Сергій. – Тому що концентрація смертоносного СО у ньому досягає 80-90 відсотків. Нам треба знати, як ці гази діють на організм і як їх вивести звідти. А ще – уміти визначати концентрації цих газів у газонебезпечних місцях. Раніше ми це робили хімічним шляхом, індикаторними трубками, але то було довго й неточно. Зараз користуємося газоаналізаторами. Це набагато досконаліший інструмент, завдяки якому зменшились випадки отруєння газами на підприємстві приблизно на 90 відсотків».
Медик
У багатьох випадках своєчасне та правильне надання першої долікарської допомоги рятує людину від смерті чи інвалідності. Тому норма збору бригади ГРС перед виїздом на аварію чи до місця нещасного випадку – 1 хвилина. Для надання першої допомоги у рятувальників є професійні навички та набір пристосувань, включаючи апарат штучної вентиляції легень. «Маємо на меті ще придбати дефібрилятор для якісного масажу серця, – говорить керівник ГРС. – Наша майстерність, швидкість та оснащеність дуже важливі. Газорятівники надають допомогу не лише при отруєнні газами, а й при переломах та інших травмах. Наприклад, з початку цього року ми виїжджали на екстрені виклики та надавали допомогу 12 разів, і жодного разу це не було пов’язано з отруєнням газами».
Ревізор
Мабуть, багато хто пам’ятає програму «Ревізор», де приваблива білява дівчина їздила по закладах харчування та торгівлі і вправно виявляла недоліки. У газорятівників також існує система виявлення недоліків, але у газонебезпечних місцях. Вони слідкують за підготовкою робіт у таких місцях, перевіряють дозволи персоналу, його вміння працювати з газозахисною апаратурою та контролюють безпеку виконання робіт. «Також ми за графіком перевіряємо стан газопроводів, газовиробляючого та газоспоживаючого обладнання, – продовжив Сергій Олегович. – Попередити аварії, не допустити отруєнь – ось на що спрямована система профілактичних заходів.
Слюсар
Щоб потрапити до місця аварії та евакуювати людей, або ж ліквідовувати наслідки, газорятівникам інколи доводиться користуватися слюсарно-ковальським обладнанням. Разом зі звичайними гайковими ключами, молотом та шуруповертами, рятувальники застосовують більш складне та потужне устаткування.
«У нас є, наприклад, пневмодомкрат, – говорить Сергій Леонов. – Він використовується для підняття плит, металоконструкцій тощо. Маємо також бензопилку та бензорізак, це на кшталт «болгарки», але на бензині, для пиляння бетону, заліза та інших міцних матеріалів. Хлопці володіють цим досконало».
Спортсмен
Газорятівникам доводиться виконувати роботу, яка за своєю тяжкістю не поступається вправам «Богатирських ігор». Вони часто працюють на висоті, підіймають туди своє важке обладнання, транспортують носилки з постраждалими. Тож треба завжди бути у чудовій формі.
«У підрозділі є спортзал, де кожен підтримує кондиції, – зазначив Сергій Леонов. – У нас свій спорт. То не бодібілдінг і не важка атлетика, тому великі м’язи не обов’язкові. Тут головне правило – вміти сильно крутити, потужно тягнути і робити це довго, я би так його сформулював. Наприклад, щоб відключити газопровід діаметром 3 метри, треба відкрутити у фланцевому з’єднанні всі величезні болти, розтиснути з’єднання, підняти на висоту лист металу вагою близько 1600 кг, вставити його між трубами та ущільнити. Цей процес може тривати 6-8 годин, а люди працюють у газозахисній апаратурі. Отакі от «Богатирські ігри».
Супермен
Більшість часу газорятівника – це профілактичні роботи, навчання, тренування. Але є завдання, які могли б лягти в основу голлівудських сценаріїв. Про один з таких епізодів нам розповів Сергій Леонов: «То було у грудні 2020 року. До нас надійшов сигнал, що на території доменної печі № 8 в колодязь глибиною 15 метрів впав працівник підрядної організації, який оглядав один з відстійників. Хвилина на збори – і наше аварійне авто мчить на допомогу. Хлопці спускаються в люк, як каскадери, знаходять на дні, у багнюці постраждалого, який кричить від болю. Оглядають. Шини на багаточисельні переломи накласти не можна через больовий шок. У люк спускають фельдшерку здоровпункту (тож у нашій історії є ще й супервумен. – Авт.). Дівчина робить знеболювальні ін’єкції. Рятувальники накладають шини, але з такими травмами підіймати постраждалого вгору на мотузках не можна. Його кладуть на носилки і підземними тунелями, шукаючи у темряві вірні напрямки, виносять на поверхню. Людина врятована!»
Замість епілогу
Але справжніми суперменами у цеху вважають працівників ГРС, які боронять Україну від агресії.
«У лавах ЗСУ та Тероборони зараз служать близько 20 відсотків з нашого підрозділу, – говорить Сергій Леонов. – Ми допомагаємо, чим можемо. Хочу в першу чергу саме їх привітати з Днем рятувальника та подякувати за відважну та складну роботу, яку вони виконують щодня! Також хочу подякувати газорятівникам Руслану Колісниченку, Євгену Сушку, Віталію Заровнятних, які зараз виконують обов’язки майстрів замість тих, хто пішов воювати, і роблять це добре. Від щирого серця вітаю всіх працівників газорятувальної служби з професійним святом! Ту величезну роботу, яку ви виконуєте, неможливо недооцінити. Бажаю вам і вашим сім’ям якнайшвидшої Перемоги над російськими окупантами, впевненості у завтрашньому дні, можливості ставити цілі та досягати їх з очікуваним результатом. Бажаю благополуччя в сім’ях, достатку, найміцнішого здоров’я, щастя, довголіття та успіхів вам у вашій нелегкій праці!»
«Металург» приєднується до привітань. Ми дякуємо усім, хто рятує наші життя – і нашим воїнам, працівникам рятувальних служб, і всім тим людям, які зараз героїчно боряться з наслідками ворожих атак у місті, щоб мешканці Кривого Рогу могли нормально жити в цих складних умовах. Бережіть себе. Перемога буде за нами!
Працівники гірничого департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» допомогли одній з криворізьких гімназій відремонтувати бомбосховище.
За словами директорки учбового закладу пані Ірини, педагогічний колектив та учні гімназії сподівалися з вересня сісти за парти і почати учбовий процес в режимі офлайн. Для безпеки гімназистів та вчителів необхідно було відремонтувати сховище.
«Заздалегідь, влітку ми звернулися за допомогою до наших шефів та давніх друзів з гірничого департаменту, – розповідає директорка. – І керівник департаменту Володимир Теслюк з колегами пішли нам на зустріч. Наразі поточний ремонт завершено. Виконані глобальні роботи. Приміщення було вологим, стіни та стеля у поганому стані, з пліснявою, а зараз самі бачите: сухо та комфортно.. Плануємо провести сюди інтернет, підсилимо освітлення, і можна буде використовувати споруду за призначенням».
Під час ремонту
Поки учні здобувають онлайн освіту, а частина з них – вихованці інтернатного відділення (сироти, та діти, позбавлені батьківського піклування) взагалі тимчасово перебувають у одній з дружніх країн, сховище планується використовувати для убезпечення мешканців району. Але гімназія готова будь-якого моменту прийняти гімназистів.
«Якщо місто вирішить змінити режим навчання, то ми знесемо сюди парти, – продовжила керівниця гімназії. – Як ви бачите, тут є декілька кімнат, які колись давно були класами. Встановимо дошки, інтернет буде, і зможемо розпочати. Щиро дякую нашим шефам за цю можливість. Вони давно нам допомагають, приїжджають з подарунками, спілкуються з дітьми».
Роботи тривали два місяці. Їх виконали працівники ремонтного цеху ГД. Відремонтовано приміщення площею близько 400 квадратних метрів.
«Люди дуже старалися, – розповідає начальник РЦ ГД Ігор Малий. – Адже це для дітей, наших маленьких друзів. Спочатку величезну площу стін та стелі очистили від старої шпаклівки, побілки та фарби, а потім нанесли нове покриття. Завзято працювали всі: вогнетривники, футерувальники, покрівельники, ізолювальники, столяри, які, до речі, ще й виготовили та встановили дев’ять дверних блоків. Хто найкращий, питаєте? Неможливо когось виділити, не хочу нікого образити. Всі молодці! Робили якісно та надовго і щоб тішило око. Ми дуже раді, що у гімназії задоволені нашою роботою. Хай діти навчаються та будуть у безпеці!»
Восьмого жовтня свій 80-й день народження відзначив, без перебільшення, легенда нашого підприємства, повний кавалер ордену Трудової Слави Олександр Ляшенко. Рівно половину свого життя – 40 років – він пропрацював у мартенівському цеху.
«Зростав я у Верхньодніпровську, – почав свою розповідь Олександр Іванович. – І якось так воно було, що навіть у старших класах не замислювався, ким хочу стати. До того моменту, поки класна керівниця Віра Петрівна не повезла нас на екскурсію на металургійний завод у Дніпро. Нам показали спочатку доменний цех, а потім мартен. Це було таке приголомшливе видовище, що я більше не вагався. Тільки в металурги!»
Сашко закінчив технічне училище у Дніпрі та разом з однокурсниками приїхав до Кривого Рогу, де якраз запускали новенький мартен. Разом з молоддю у цех запросили справжніх мартенівських метрів з багатьох металургійних міст.
«Склалась ефективна команда, – продовжив іменинник. – Досвідчені сталевари стали мізками процесу, а молоді їх підручні – руками і ногами. Ми багато працювали фізично: прибирали, чистили обладнання, підносили матеріали, відбирали проби тощо. Відверто кажучи, не всі старші колеги охоче ділилися з нами своїм мистецтвом. Але було б бажання. Я придивлявся дуже уважно і все на вус мотав. Мене запримітив майстер Вадим Гуров, знаменитий Гуров, який через багато років стане депутатом Верховної Ради трьох скликань. Він почав мене підтягувати, і згодом я вже став підміняти сталеварів».
Спочатку у наших мартенівських печах варили сталь без продування киснем, на так званому тихому ходу. Але потім провели модернізацію, додали кисневі фурми. Пізніше ввели в роботу двохванні сталеплавильні агрегати. Тож цех модернізувався, а разом з ним зростав як фахівець Олександр Ляшенко. Він міцно закріпив за собою місце сталевара, став одним з найкращих у цеху, та мабуть і в країні, отримував державні нагороди.
«Не буду лукавити, – усміхнувся Олександр. – Державні ордени отримувати дуже приємно. Особливо, коли відчуваєш, що то по справедливості, що ти й твої колеги дійсно тяжко та продуктивно працюють, створюють добробут для міста й країни. Молоді були, завзяті. Після важких змін вистачало сил ще бігати у футбол за цехову команду. А після футболу – на турбазу у Мар’янівку. Рибалили, юшку варили, спілкувалися, та просто купалися, відпочивали. Всією бригадою».
Не дуже хотів Ляшенко зі сталевара йти у майстри. Але все-таки його вмовили. «Можна сказати, що став я майстром добровільно-примусово, – згадує Олександр Іванович. – Тоді майстрів не балували. Сталевар й навіть підручний заробляв більше за майстра. Це було дивним, адже майстер організовував процеси і мав набагато більшу відповідальність. Але у середині вісімдесятих це виправили, і «майстерувати» стало веселіше. Так я майстром і пішов на пенсію у 2001 році. І за ці сорок років жодного разу не мав бажання піти з цеху, з заводу».
У 2020 наше підприємство виконало свої зобов’язання і вивело з експлуатації улюблений Ляшенковий мартен, адже цех мав значний негативний вплив на навколишнє середовище. Олександр Іванович був присутнім на останній мартенівській плавці як гість. «Якогось особливого смутку не було, – поділився враженнями ветеран. – Звичайно ж, я люблю свій мартен. Він і зараз мені сниться ночами; метал, плавки, навіть емоції. Але прогрес не зупинити. І якщо конвертерний спосіб показав себе більш прогресивним та екологічним, то так тому й бути. Знаю, що багато хлопців перейшло у конвертерний цех. Впевнений, вони швидко опанують нові процеси, нові елементи. Мартенівці – народ кмітливий, ми все зможемо!»
Більш ніж 20 років Олександр Іванович на заслуженому відпочинку, і його зв’язок з рідним підприємством не перервався. Він неодноразово був у журі конкурсів професійної майстерності, регулярно бере участь у заходах, присвячених Дню металурга та гірника, Дню народження підприємства та інших. Ветеран зустрічається з молодими працівниками, ділиться професійним та життєвим досвідом, та й все його виробниче життя є прикладом відданості професії, підприємству, металургії.
