В «АрселорМіттал Кривий Ріг» все більше жінок обирають так звані «чоловічі» професії та на практиці доводять, що жіночі руки здатні впоратися з будь-якою справою. Ми продовжуємо розповідати про жінок підприємства, які успішно руйнують професійні гендерні стереотипи та приносять «вітер змін» на наше виробництво.
У полях та на дорогах
«Колись давно я хотіла стати агрономом, і здійснила свою мрію – вирощувала на полях корисну продукцію. Мені ця робота дуже подобалась. У дитинстві я часто уявляла, як керую автомобілем, у салоні грає музика, а за вікном змінюються картинки пейзажів. Тепер це стало реальністю – я керую вантажно-пасажирським автомобілем «АрселорМіттал Кривий Ріг», перевожу бригади та різноманітний вантаж у гірничому департаменті, і отримую величезне задоволення від цієї роботи. Свої мрії не варто довго «варити» у голові, їх треба втілювати у життя, і не баритися з цим», – говорить водійка автотранспортного управління «АрселорМіттал Кривий Ріг» Оксана Гайбура.
Родом Оксана з відомого своїми історичними пам’ятками та цілющими джерелами селища Іскрівка Кіровоградського району. Її рішення стати агрономом було виваженим, адже вона з дитинства любить природу, а за характером – справжня господиня. По закінченню Ерастівського аграрного коледжу, Оксана 9 років працювала за спеціальністю. Тоді і опанувала водійську справу, адже треба було щодня їздити полями та степами, особливо часто – під час жнив. Сільськими дорогами Оксана їздила як на легкових автомобілях, так і на фургоні, як вона каже – «з будкою».
Швидше за час
Коли Оксана з родиною переїхали до Кривого Рогу, постало питання працевлаштування. А поки вона обирала професію, займалася творчістю – писала картини. Оксана не художник, це був поклик душі, потреба виразити свої емоції на полотні і бажання щось робити.
«Я дуже енергійна людина, не можу на місці всидіти, постійно перебуваю у русі. Саме тоді я почуваюся добре. Друзі жартують, що за мною навіть роки не вженуться. Це точно, коли роки прийдуть до мене, а мене вдома не має, я вже десь в інше місце побігла. А зараз ще швидшою стала, бо я за кермом, – усміхаючись, говорить Оксана. – Ще по приїзду до міста я вже тоді щодо роботи дивилася у бік «АрселорМіттал Кривий Ріг». Чоловік та друзі радили піти на підприємство. Почувши, що тут «набирають» кранівниць, я вирішила, навчуся і буду працювати. Як з’ясувалося, тут ще й водійки потрібні, а у мене вже й водійське посвідчення є на різні категорії – «легкові» та «вантажні». «На КрАЗ сядеш?», – запитав мене заступник директора транспортного департаменту Андрій Кіндрат. Я відповіла, що згодна у перспективі, спочатку потренуюсь на чомусь меншому, та й підприємство вивчу, бо тут справжнє місто у місті. Ой, як же мені водії АТУ допомагали! Хлопці й з підприємством познайомили, і до колективу щиро прийняли, і допомагають у всьому!».
А Оксаниним напарником по автомобілю став її молодший син Костянтин. Водієм на підприємство він влаштувався майже одночасно з матусею. Старший син Оксани Володимир зараз відновлюється після поранень, він військовий, гранатометник. З першого дня повномасштабного вторгнення він став на захист України, воював під Херсоном, поблизу Бахмута. Оксана каже, що коли Володимир був у війську, вона дуже хвилювалася за нього. Вгамувати тривогу їй допомагало малювання та підтримка рідних.
«Війна принесла багато горя, усім нам зараз дуже важко – і хлопцям на фронті, і тим, хто у тилу. Але життя продовжується, і яким воно буде сьогодні й зараз, залежить від самої людини, – говорить Оксана. – Мій рецепт порятунку від страхів та смутку – це улюблена робота, оптимізм та турбота про близьких. Мені пощастило, усі мої роботи були мені до душі. Коли знайомі бачать, що я усміхнена, вони одразу розуміють, я поспішаю на роботу. Мені подобається справа, якою я займаюся. Цього я й іншим бажаю. І ще, я не хочу стояти на місті у своєму розвитку, планую знову навчатися. Цього разу – керувати великими автомобілями з причепом. Тож далі буде».
