Життя героя-захисника Ростислава Клименка обірвалося 29 квітня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Запсілляна Сумщині.
На захист України Ростислав став на початку повномасштабного вторгнення – 14 березня 2022 року. У лавах війська він був водієм-машиністом екскаватора 1-го саперного відділення інженерно-саперного взводу. Ті, хто добре знав Ростислава, підтверджують, що він завжди був готовий допомогти у різних справах, а коли допомоги потребувала рідна країна, він не вагаючись пішов її захищати.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Ростислав Клименко працював машиністом тепловозу в залізничному цеху № 2.
«Добра, відповідальна людина, кваліфікований працівник, у якого знання були помножені на великий досвід, адже Ростислав не один десяток років працював у цеху. Як машиніст тепловозу він здійснював перевезення на усіх дільницях металургійного виробництва. За характером Ростислав був спокійним, виваженим, надійним, на нього завжди можна покластися. Загибель Ростислава стала важкою втратою для всього нашого колективу», – сказав Валерій Руденко, заступник начальника ЗЦ № 2.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині загиблого.
Під час конференції трудового колективу підприємства, яка відбулась 11 квітня 2024 року, на адресу адміністрації підприємства надійшли питання від делегатів конференції. «Металург» продовжує публікувати відповіді на ці запитання.
Чи буде проведена індексація заробітної плати у 2024 році?
– Індексація заробітної плати — це механізм її підвищення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 № 1282).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078.
Розрахунок самої індексації, оскільки вона покликана захистити доходи населення від інфляції, ґрунтується на індексі споживчих цін (індексі інфляції), який щомісяця публікується Держстатом України.
Індексація грошових доходів населення проводиться, коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 103%. У 2023 році індексацію зарплат було зупинено, тобто обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не проводили, а розрахунок коефіцієнту індексації у 2024 році проводиться наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом: у січні 2024 він склав 100,4%, у лютому – 100,3%, у березні – 100,5%, сумарно за 3 місяці – 101,2%, що не перевищує поріг індексації у 103% для нарахування індексації заробітної плати.
Чи зберігаються дні відпустки у кількості 7 календарних днів за ненормований робочий день та дні відпустки за роботу у шкідливих та небезпечних умовах праці? Чи будуть вони надані працівникам після закінчення військового стану? Чи можна отримати за них грошову компенсацію зараз?
– Відповідно до ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» тривалість щорічної відпустки протягом воєнного стану складає лише 24 календарних дні для поточного робочого року. Це правило почало діяти у 2022 році та залишається чинним і сьогодні.
Обмеження на надання щорічної основної відпустки тривалістю не більше 24 календарних днів за поточний робочий рік враховує наступне:
якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, то різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана працівнику після закінчення дії воєнного стану;
у разі звільнення працівника під час воєнного стану йому буде виплачена грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» за всі дні невикористаної відпустки;
на період дії воєнного стану можливість нарахування додаткових днів відпустки за ненормований робочий час призупинена, тобто ця додаткова відпустка наразі не нараховується.
Якщо ж у працівника залишилася невикористаною частина додаткової відпустки, яку він заробив впродовж мирного часу, до війни, то працівник додатково теж може її використати понад обмеження у 24 календарних дні.
У наступних номерах газети ми продовжимо відповідати на запитання працівників.
Продовжуємо розповідати про вулиці міста, історія яких пов’язана із будівництвом та розвитком нашого підприємства. Цього разу мова піде про проспект Металургів – одну з головних вулиць Соцміста.
Транспортна, культурна, спортивна, торгівельна, адміністративна артерія. Саме таким ми зараз бачимо проспект Металургів. Він завжди багатолюдний та насичений жвавим рухом.
Проспект бере початок від прохідної «АрселорМіттал Кривий Ріг» на третій дільниці та «прямує» на північ – до 95-го кварталу. Мальовничі ставки, стадіон «Металург», Палац культури металургів, парк імені Богдана Хмельницького, квітковий годинник, головна адміністративна будівля міста тощо – і все це протягом близько однієї години прогулянкової ходи проспектом. Дорога з видом на градирні підприємства та літерами «Криворіжсталь» увічнена на багатьох фотокартках і стала своєрідною візитівкою Кривого Рогу.
А чи багато ми знаємо про історію проспекту Металургів? Пропонуємо разом заглибитися в його минуле. А допоможуть нам в цьому спогади керівника ветеранської організації нашого підприємства Володимира Зайця та фотокартки зі сторінки «Криворізька старовина» у Фейсбуці.
Від балки до ставків
Формування проспекту Металургів почалося у середині 1930-х років. Але тоді його не те що проспектом, а й вулицею назвати було складно. Навколо – степ, укритий кураєм і «прорізаний» ґрунтовою дорогою, зі стихійно розташованими робітничими селищами. У землянках та бараках мешкали будівельники заводу та Соцміста. За інформацією міської газети «Червоний гірник» за 23 листопада 1932 року у районі Соцміста (в тому числі в районі майбутнього проспекту) проживали близько 2 тисяч людей.
Бараки та землянки розташовувалися і у балці Червоній (на місті ставків), неподалік пісочного кар’єру та міської бійні. Про побутові умови в них годі й казати: земляні поли, стіни з неструганих дошок, вологість, холод. Щоправда на той час такі умови були притаманні багатьом стихійним селищам. Часто їх називали «шанхаями», а у Кривому Розі були ще і «собачівка», «випханка», «колима».
У 1934 році, коли запрацювала перша доменна піч на металургійному заводі, за спогадами місцевих, стався «великий потоп». Вода була потрібна для охолоджування металургійних агрегатів. На балці Червоній було насипано декілька гребель, щоб водичка збиралася і її можливо було використовувати. Людей, які там жили, переселили до новозбудованих бараків на Соцмісті та Першій дільниці.
«Стрімкий розвиток проспекту Металургів, як і в цілому Соцміста, прийшовся на 1960-1970 роки. Це були часи мого дитинства, юності, навчання та початку робітничого життя, – згадує Володимир Заяць. – Три ставки з видом на наше підприємство вже тоді мали сучасний вигляд. Але тоді вони нагадували якийсь курорт. Там були облаштовані пляжі з навісами, водними гірками, вишкою для стрибків, човновою станцією, торгівельними павільйонами з морозивом, соками, водою, солодким сітром.
А відпочивальників було так багато, що, як кажуть, яблуку не було де впасти. Особливо людно тут було на вихідних. Я теж там купався, плавав на острівець, що на ставку навпроти сучасного Терміналу, ловив рибу. До речі, її розводили у третьому ставку, біля якого зараз знаходиться оптовий ринок. А вечорами ми любили гуляти біля кафе «Поплавок» на другому ставку. Грошей для відвідування кафе тоді у нас було не дуже багато, а от послухати музику біля нього та відчути атмосферу свята можна було і поряд».
Гуртожиток у Будинку комуни
Після ставків перші великі забудови проспекту Металургів відкриває чотириповерховий будинок, де впродовж багатьох років розташовувалася районна стоматологія. Мало хто знає, що це був один із корпусів Будинку комуни, збудованого у Кривому Розі ще у 1936 році. В СРСР такі будинки почали будувати на початку 1930-х для, так би мовити, людей нового радянського типу. Ці люди мали думати лише про роботу і взагалі не займатися домашніми справами, за них це робили спеціально навчені люди. У Будинках комуни люди «нового зразку» користувалися їдальнею, кімнатами для відпочинку, у них були загальні спальні, для розваг – бібліотеки, настільні ігри тощо. Одяг їм теж прали та прасували. Ідея людини, вільної від побуту, активно пропагувалася до середини 1930-х років. Але не прижилася. Люди все ж прагнули свого господарства і своїх родин. А от самі будівлі від цих Комун – залишилися.
«Довгий час у цьому будинку була стоматологія, ми ходили туди лікувати зуби. А от у 1960-970-х роках там був чоловічий гуртожиток заводу «Криворіжсталь», – говорить Володимир Заяць. – А ще там була велика їдальня, де поїсти могли усі охочі. У меню були борщ або суп, картопля, макарони, каші, якісь салати, котлети. Одного часу я туди зачастив, а потім перестав ходити. Не знаю, з чого кухарі там готували, але після їхніх страв мені ставало погано, тому і припинив там їсти. Хоча харчуватися у їдальні за копійки було дуже зручно».
Продовження історії проспекту Металургів – у наших наступних публікаціях.
26 квітня 2024 року перестало битися серце Миколи Пивоварова. Він загинув, захищаючи Україну, поблизу населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області.
До призову на військову службу під час мобілізації в березні 2023 року Микола працював машиністом крана у конвертерному цеху.
«Микола мав величезний досвід, – розповідає старший майстер конвертерного цеху Олексій Тиква. – Більш ніж два десятиліття працював він у цеху, був класним спеціалістом і чудовою людиною. Врівноважений, мудрий, з почуттям гумору, Микола Пивоваров мав авторитет у колег. Керував розливальними кранами вантажопідйомністю 200 й 225 тонн, переміщував ковші, повні розплавленої сталі. Робота надзвичайно відповідальна. Коли ти розливаєш рідку сталь, то від твоїх професіоналізму, витримки та сконцентрованості залежить не лише робота цеху, а ще й життя колег, що працюють поруч. Працював він майстерно і безпечно. Непоправна втрата для нас».
У загиблого героя залишилися дружина та двоє дітей.
У квітні мільйони українців взяли участь у Всеукраїнській толоці благоустрою. А на кисневому виробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг» благоустрій – процес безперервний.
Як розповів начальник кисневого виробництва Володимир Черногоров, за цехом закріплена чимала територія – більш ніж 2,7 гектара. Утримувати її в порядку непросто. «На даний час у цеху фактично працюють близько півтори сотні людей, – говорить Володимир. – На таку територію це зовсім небагато. Масштабна діяльність з благоустрою триває два роки. Обсяг роботи такий, що однією толокою на рік нічого не вирішити. Тому благоустрій триває щоденно незалежно від сезону. І звичайно ж у теплий період ці процеси активізуються».
Начальник цеху показав територію цеху: як доведені до ладу ділянки так і ті, де робота триває або триватиме. Зроблено дуже багато. І це особливо усвідомлюєш, коли дивишся на фото з недалекого минулого, зроблені працівниками цеху. Почищені дороги й тротуари, скошена трава, вирубані порості дерев, побілені стовбури та бордюри… Але є ще незаймане, поросле, майже заповідне, де ще добряче треба буде попрацювати.
«Крім санітарної та естетичної ми переслідуємо й інші цілі, – продовжив Володимир Черногоров. – Наприклад, зарослі ділянки – це рай для зловмисників. Ними можна непоміченими пробратися до місць складування або виробничих майданчиків та перевірити, що погано лежить. Там легко сховати вже поцуплене. У найпроблемніших місцях ми встановили огорожі, які також захищають від потрапляння до небезпечних зон, наприклад, до зони руху залізничного транспорту. Щиро дякую людям, які завзято працюють. Хочу виділити четверту бригаду на чолі з Олександром Цепковим. Завзято працюють Дмитро Рибалко, Сергій Заруднєв, Людмила Кухтіна, Наталя Замотайло, Інна Клименко, Ольга Ліпєндіна та багато інших».
Люди доводять територію до ладу творчо, креативно. Наприклад, зі старої тракторної шини, яка незрозуміло як сюди закотилася, зробили яскравий горщик і посадили квіти. А старі каски розфарбували під яскравих жуків-сонечок і розвісили на стовбурах дерев. Бо гарний настрій – це запорука плідної роботи.
Для дільниці з ремонту спеціального рухомого складу ремонтного виробництва центрального департаменту з утримання та ремонтів придбали траверсу для транспортування ходових візків чавуновозів до місця їх ремонтів та заміни.
Цей пристрій зовні нагадує велику металеву лапу з гаками на кінцях. З першого погляду розумієш, що з цього захвату не вирватися. І дійсно, нова траверса допомагає переміщувати важкі візки для перевезення чавуновозних ківшів не лише легко та швидко, а й, що найголовніше, безпечно.
«У нашому депо ми ремонтуємо буксові вузли, чавуновозні ківші, лафети, а ось ходові візки ми ремонтуємо на іншій дільниці. Для цього їх треба встановити на спеціальні платформи та транспортувати безпосередньо до місця ремонту, – розповідає в.о. майстра з ремонту обладнання ремонтного виробництва Роман Семенко. – Раніше до цих робіт ми залучали двох слюсарів-ремонтників-стропальників, які за допомогою строп фіксували візок, а потім краном його вже встановлювали на платформу для подальшого руху. Нова траверса значно спрощує весь процес. Тепер роботи може виконувати один слюсар-ремонтник-стропальник. Потрібно буквально пару його вивірених рухів – і візок надійно закріплений у залізній пащі траверси та готовий для безпечного переміщення далі. Це дуже важливо для нас, адже працівників не вистачає, і кожні вільні руки точно не зайві. Але найголовніше, що всі роботи із закріплення та переміщення візків (а вони важать далеко не одну тонну) тепер виконуються більш безпечно. Як не крути, а металева траверса надійніша за будь-які стропи. Ми це вже перевірили на власному досвіді».
