Хлопцю назавжди залишиться 23 роки. Життя Данила Козлова обірвалося під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Водяне на Донеччині.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Данило Козлов працював електромонтером у доменному цеху № 1. Свою роботу він виконував на дільниці з ремонту перетворювальної техніки, яка є одною із важливих у цеху, адже там електрична енергія перетворюється з одного виду на інший, потрібний для живлення сучасних металургійних агрегатів.
«Данило був справжнім фахівцем у своїй справі, він працював ефективно та безпечно, – говорить Євген Віноградов, заступник начальника доменного цеху № 1 з електрообладнання. – У нашому цеху відбувалось його професійне становлення . Сюди Данило влаштувався після навчання у Гірничо-електромеханічному фаховому коледжі Криворізького національного університета. Талановитий хлопець одразу звернув на себе увагу і керівництва цеху, і колег. Після строкової служби в ЗСУ Данило знову повернувся до ДЦ-1. Добрий, завжди позитивний, готовий допомогти іншим – таким ми назавжди запам’ятаємо Данила Козлова».
Підприємство висловлює щирі співчуття родині захисника. Вічна пам’ять і слава українському воїну!
28 грудня виповнюється 55 років передноворічному імениннику– ремонтно-механічному цеху N 2 Ливарно-механічного заводу.
У далекому 1968 році для тоді ще «Криворіжсталі» цех став справжнім подарунком під ялинку. Адже активний розвиток заводу вимагав постійного збільшення обсягів виробництва запчастин та швидкого та якісного виконання ремонтів агрегатів та устаткування металургійного і гірничо-збагачувального виробництв. РМЦ-2 одразу взяв високу планку, заявивши про себе, як про ремонтний комплекс з високим рівнем технологій та механізації виробництва.
«Коли говорять про наш цех, то майже кожного разу звучить слово «унікальний», – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Я вважаю, що це справедливо. По-перше, нас відрізняє від інших цехів кількість устаткування. Тільки підлогового обладнання у нас 200 одиниць, яке розташоване на 26 тисячах квадратних метрів виробничої будівлі цеху. Фактично у нас присутня уся механічна обробка, яка є у сучасному машинобудуванні, всі її види. І саме у нас працює унікальне обладнання, як, наприклад, фрезерний верстат з ЧПУ VESTA, обладнання для термообробки токами високої частоти, пласко-шліфувальний верстат SG80300SD, вертикальний фрезерний оброблювальний центр SELICA SMV-1200 A, токарно-фрезерувальний центр SAMSUNG. Та й ширшого спектра ремонтних професій, ніж представлені у нас, напевне, й не відшукаєш на заводі. У нас працюють зуборізальники, шліфувальники , фрезерувальники, токарі, термісти, розмітники, кранівники, слюсарі-ремонтники. Цей перелік можна ще продовжувати та продовжувати. І, що найцінніше, усі наші 275 працівників – професіонали».
3D-око розмітниці та металеві викройки
Бригадирка розмітників Людмила Жарікова працює в цеху вже 37 років. Вона прийшла до РМЦ-2 юним дівчиськом з палкими очима, про все хотіла дізнатися, все вивчити та спробувати зробити кращим. Роки додали досвіду, але ще й досі поряд з нею відчувається якась особлива тепла енергія, яка охоплює все і всіх навколо.
«Розмітник – це той самий кравець, але по металу. Від нашої майстерності залежить, наскільки точно і легко потім працюватиметься із заготовкою верстатникам, які її оброблятимуть, – говорить бригадир розмітників Людмила Жарікова. – І розуміючи це, я не залишаю собі права на помилку. Я дуже люблю свою роботу, адже вона настільки різноманітна і цікава, що про нудьгу не йде мови взагалі. Щоразу кожне замовлення – це новий виклик. Я вважаю, аби стати профі у моїй справі треба мати природний хист і… 3D-око. У заготовці ти маєш побачити майбутню деталь ще до того, як візьмешся її розмічати. І це так цікаво!»
Бригадир розмітників Людмила Жарікова
Попри складні часи цех працює, встояв. Працівники цеху є серед захисників країни. На жаль, двоє хлопців РМЦ-2 загинули в боях. Віталій Яковлєв та Євген Ткаченко. Веселі, відкриті, вони назавжди залишаться частиною колективу.
За 55 років фахівці РМЦ № 2 освоїли та розробили власні унікальні методи та технології відновлення деталей: наплавлення різними матеріалами, плазмово-порошкове облицювання, термозміцнення. Наразі основна продукція цеху – станини клітей та ножиці для прокатних станів, роликові конвеєри, шестерні і ходові колеса, ножі гарячого різання, запасні частини для агломераційних та доменного цехів, конусні броні, станіни, ексцентріки і інші комплектуючи дробілок ГД. Можливості цеху вражали як на початку його створення, так і зараз. На його обладнанні можна обробляти деталі діаметром до 5 м, вагою до 100 тонн та довжиною до 16 метрів. Але жодне навіть найсучасніше обладнання нічого не варте без вмілих рук та світлих голів, говорять в цеху.
Унікальність на кожному кроці
Говорять, що перше враження від побаченого завжди важливе. Відчуття простору, розмаху майже 20 років тому охопило токаря Євгена Жмура, коли він переступив поріг цеху. «Моїми першими словами тоді були «Ого, вау!» Це місце поєднало в собі мої захоплення усім, що рухається, обертається, розбирається та збирається, – розповідає токар Євген Жмур. – Зараз я працюю на трьох розточних верстатах. І кожен з них – зі своїм характером. Довелося вчитися їх приборкувати. Але зараз ми разом з ними здатні творити справжні дива. Ось, наприклад, я обробляю стрілу кар’єрного екскаватора довжиною у 14 метрів. В якому ще цеху це можливо? У нас міцний колектив, якому на ювілей я хочу побажати подальшого розвитку, необмежних перспектив та руху вперед. У нас же в цеху все рухається у єдиному напрямку – назустріч Перемозі».
Токар Євген Жмур
Страх висоти лікується на крані
21 рік тому Уляну Мирончук до РМЦ-2 за руку привів майстер училища, де вона вчилася на машиніста крана. «Беріть, гарна дівчинка», – сказав він тоді. От тільки у цієї дівчинки був страх висоти, адже вчитися на кранівницю вона пішла лише за суворим наказом бабусі, яка колись працювала на заводі і вважала, що лише завод може дати стабільність та впевненість у собі.
Машиністка крана Уляна Мирончук
«Я тоді страшенно злякалася, – розповідає машиністка крана Уляна Мирончук. – Цех великий, обладнання багато, чимало людей працює знизу, а розміри деталей та заготовок, які ти маєш перевозити краном, взагалі мені здалися гігантськими. Зібрала тоді свою волю в кулак і почала працювати. Зараз працюю на кранах вантажопідйомністю від 5 до 50 тонн. Ми розвантажуємо машини, які привозять деталі та вузли до цеху, встановлюємо їх на верстати, а часто ці деталі потрібно розвернути, перевернути, швидко перемістити в інше місце. І головне – це потрібно зробити безпечно для усіх працівників, які знаходяться в цеху. Напруга ще та, відповідальність шалена. Але я вдячна цеху за усе. Він вилікував мене від страху висоти та допоміг зустріти кохання мого життя – мого чоловіка Юрія, він працює в цеху зубошліфувальником».
Зараз чоловік Уляни Юрій в ЗСУ. Коли захисник буває у відпустці, то одразу приходить до колег. Сумує за роботою. Вже другий рік поспіль родина зустрічає Новий Рік без свого героя.
«30 грудня старшій доньці виповниться 18 років, 3 січня молодшій – 9. Юрій, на жаль, не святкуватиме разом з нами. Але в останню відпустку він встиг нарядити разом з доньками новорічну ялинку. І вона нагадуватиме нам, що наші дні та ночі захищає наша рідна людина. Сподіваюсь, що це останні свята, коли ми не разом з усією родиною, я вірю, що ми обов’язково переможемо. А цеху і своїм колегам, і усім українським родинам бажаю миру та злагоди, нових здобутків та Перемоги! Щасливого усім Нового року!»
Сьогодні, наприкінці року ми завершуємо знайомити наших читачів з оновленими десятьма Золотими правилами з охорони праці.
Десяте правило є скоріш узагальнюючим і разом з практичними прикладами поведінки виглядає так:
Правила, стандарти, дозволи, використання засобів індивідуального захисту… Якщо застосовувати це все окремо, це додасть безпеки у роботу людей. Але! Лише комплексне поєднання всіх цих компонентів, тобто системна робота з охорони праці, принесе реальну користь.
Майстер дільниці східних цехів цеху водопостачання Сергій Варавін розповів, як саме діє система з охорони праці на його дільниці.
«Ми постачаємо необхідну для виробничих процесів воду до конвертерного цеху, кисневого виробництва, а також до східної групи цехів — фасонносталеливарного, вогнетривно-вапняного та інших, – пояснює Сергій Варавін. – Наші слюсарі та монтажники експлуатують та ремонтують устаткування сотень кілометрів водогонів та кількох насосних, щоб своєчасно забезпечити цехи технічною і питною водою. Наші водогони розташовані на естакадах на висоті від трьох до 17 метрів над землею, а багато з них – на поверхні чи під землею, на глибині кількох метрів. Тож доводиться працювати і на висоті, і в замкнених просторах. До цього додається робота з вантажопідйомними механізмами, електроустаткуванням тощо. Тож хочеш не хочеш, а безпека праці є найважливішим пріоритетом».
Слюсарі-ремонтники і монтажники, які забезпечують безперебійну подачу води до цехів, постійно прагнуть працювати безпечно: навчаються працювати на висоті, засвоюють навички безпечної роботи у тунелях та колодязях, де також пролягають водогони. Ці працівники навчені безпечно керувати вантажопідйомними механізмами та стропити вантажі. Це необхідно, адже доводиться підіймати кришки насосів вагою близько півтори тонни та приблизно такі ж важкі ротори. І якими б сильними не були працівники цеху водопостачання, з такою вагою без кранів або тельферів їм (та навіть і Вірастюку) не впоратися. А для зварювання чи різання труб під час демонтажу чи монтажу трубопроводів, долучають різальників та зварників з інших дільниць або цехів. І для безпеки дуже важлива чітка взаємодія.
«Щоб працювати безпечно у команді, треба постійно спілкуватися, ділитися інформацією, – продовжує Сергій Варавін. – Я проводжу для працівників усі передбачені вимогами інструктажі. Але щоб інформація дійшла до людей, треба підкріплювати її, наприклад, презентаціями, навчальними роликами, які нам надає департамент з охорони праці та промислової безпеки. Сухі літери та слова не дадуть такого ефекту, як емоційні засоби, що здатні достукатися до інстинкту самозбереження. Я впевнений, що треба не лише розповідати людям, як працювати безпечно, а й показувати, як саме це робити, а головне – показувати, що може статися, якщо цього не робити».
Один з необхідних елементів безпечної роботи — застосування засобів індивідуального захисту. Спецодяг, респіратори, бируші, окуляри, пояси, які запобігають падінню під час роботи на висоті. За словами Сергія, нещодавно на дільниці отримали новенькі пояси, а також ліси для роботи на висоті. Все це у рамках програми щодо протидії чотирьом ризикам-вбивцям, які були визначені найнебезпечнішими у корпорації за аналізом смертельного травматизму у 2022 році. Але майстер впевнений, що якими б не були ЗІЗи та заходи безпеки, якщо працівники не виконуватимуть правила – безпека не гарантована.
«Я прийшов на дільницю п’ять років тому, – згадує Сергій. – І тоді вже тут була чудова традиція виконувати правила, застосовувати ЗІЗи, оцінювати ризики перед виконанням виробничих операцій. Мені як керівникові залишається лише підтримувати цю традицію. І такі досвідчені працівники, як бригадир слюсарів-ремонтників Микола Григорович Шаповал та інші, допомагають мені у цьому. Кожен з нас відповідальний за життя, своє і того, хто працює поруч».
На підприємстві підбили підсумки творчого проєкту «Різдвяна казка», в якому взяли участь майже 80 родин «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу», «Вагових систем» та ЛМЗ.
Конкурс ініціював департамент з корпоративних комунікацій нашого підприємства, щоб популяризувати культурні та моральні цінності сім’ї. Адже в наш час дуже важливими є збереження та підтримка родинних традицій, творчого розвитку, залучення родин до спільного творчого процесу.
І ця мета була досягнута – конкурс видався цікавим, колоритним, блискучим. Приємно було ще раз впевнитися, що наші люди мають творчий хист, натхнення, вони талановиті, неординарні, ініціативні, креативні.
Катерина Залозних, в.о. директора департаменту з персоналу ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”:
«Навіть у найскладніші часи є місце для різдвяної казки, добрих вчинків, мудрості, сміливості, чесності – того найкращого, що повинно бути притаманним кожній людині. І це підтвердили десятки родин нашого підприємства, які стали учасниками конкурсу «Різдвяна казка». Усі казки були дуже світлими, теплими, подекуди повчальними. А ще їх об’єднувало те, що в них був щасливий кінець – світло завжди перемагало темряву. Це дуже мотивує та надає сил кожному з нас».
У казках, які були подані на конкурс, були оригінальні сюжети, цікаві герої, інтрига та подекуди несподіванки, які не раз приємно дивували членів журі. А деякі малюнки, які супроводжували текст, взагалі викликали щире захоплення.
«Журі оцінювало казки максимально об’єктивно, адже ніхто з нас не знав, хто автор тої чи іншої казки, де вони працюють або їхній склад родини. Вимоги до всіх були однакові: наявність цікавого оригінального сюжету, проста грамотна мова викладення, відображення власних родинних традицій та звичаїв, щасливий кінець. Бонусні бали отримали казки з прив’язкою до «АрселорМіттал Кривий Ріг» або металургії. Коли ми читали усі ці казки, то можна сказати, що отримали сеанс казкотерапії. І ще раз впевнилися, що родини, які здатні вірити в казку, вірити у перемогу добра над злом – непереможні!», – сказала голова журі, редакторка видання «Металург» Тетяна Філяєва.
За підсумками усіх балів перемогла казка «Різдвяний тепловоз», яку написала родина Куппів – Оксана, яка працює майстром служби вхідного контролю ПП «Стіл Сервіс», Микола, електромонтер УЖДТ ГД, та їхня донька Поліна.
«Конкурс одразу нас зацікавив, тож захотілося спробували свої сили у створенні казки, – сказала Оксана Куппа. – Щодо сюжету, то думки були різними, дуже хотілося більше розповісти про нашу родину, але і «прив’язати» сюжет до нашого підприємства. Писали казку майже тиждень, кожен додавав до неї щось своє. Ми вигадували драматургію, розвиток історії, динаміку. Разом із тим, ми хотіли, щоб вона не була дуже гострою. Погодьтеся, зараз, коли і так навколо багато стресів, зайвий раз дуже хвилюватися не треба. Чимало внесла у казку донька Поліна, яка вже студентка, навчається в державному університеті економіки та технологій, де набуває фаху міжнародних відносин, суспільних комунікацій та регіональних студій. Малюнок ми теж створювали разом. Взагалі такі конкурси дуже потрібні для усіх нас. Вони хоч трохи відволікають від війни і всього, що з нею пов’язано, дарують гарні емоції та віри у свої сили. Ми навіть і не сподівалися на перемогу. Для нас вона – наче як у казці!»
Друге місце у конкурсі посіли Тетяна (працівниця ЛМЗ), Артем та Микита Герасимюки за «Казку про добрий та злий вогні».
Третє місце у «Казки про братів». Її написали АльонаПавленко («Стіл Сервіс»), Андрій Спас та їхні діти Аліна, Софія та Олеся.
Окрім головним переможців, журі вирішили нагородити учасників у додаткових номінаціях. У номінації «Кращій малюнок» переможцями стали одразу декілька сімей – це родина Чехів, батько якої Гордій Олегович працює в агломераційному цеху № 3. У цьому ж цеху працює Олександр Комар, батько ще однієї родини-переможниці в цій номінації, в якій виховується шестеро дітей. Також журі відзначило малюнок родини Луциків, де зростають двійко дітей, а матуся Яна Євгенівна працює у технологічному цеху коксохімічного виробництва.
Особливий приз за казку «У пошуках радісного часу» було вручено виробничій ковальській родині, яку склали Інна (ЛМЗ, ковальська дільниця РМЦ-1) та Олена Оліфери, Влада та Наталія Шовкопляси.
Юлія Вернигора, учасниця конкурсу: «Давно хотіла спробувати себе у творчості, хотілося щось написати цікаве, тож конкурс став гарним приводом. Коли ми з родиною вирішували, якою буде тема казки, донька запропонувала написати про пшеницю. Ми казку так і назвали «Чарівна пшениця». Написали її буквально на одному диханні, за один день. Усім було цікаво, такі конкурси дійсно об’єднують».
Людмила Комар, учасниця конкурсу: «В нашій родині шестеро дітей, яких ми дуже любимо і якими пишаємося. Над темою казки довго не міркували – вирішили писати про себе, про свою родину, яка, можливо, схожа й на інші родини нашого міста. В них зростають та виховуються діти, пізнають цей світ, подорожують, працюють, стають майстрами своїх справ. Тож наша казка написана на реальних подіях, ми її назвали «Хлопчина-металург». Це була наша перша проба пера. Усім дуже сподобалося!»
Найкращі казки ми опублікуємо у газеті «Металург», тож слідкуйте за випусками у наступному році.
У бою з окупантами біля населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області загинув працівник прокатного департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Артем Матвійчук.
Солдат Матвійчук прийняв свій останній бій 12 грудня 2023 року. До призову на військову службу у жовтні 2023 року Артем працював електромонтером у прокатному цеху № 3.
За словами майстра з ремонту устаткування ПЦ-3 Віталія Журби, Артем Матвійчук був сумлінним, відповідальним працівником, на якого завжди можна було покластися.
«Артем працював на підстанції «Прокат-3», – розповідає Віталій Журба. – Мав справу з електроустаткуванням з напругою до 6 000 вольт, працював безпечно та якісно. Спокійним був, врівноваженим молодим чоловіком, з колегами не конфліктував, а товаришував. Дуже професійно виконував роботу, нещодавно підвищив свій розряд з п’ятого до шостого. Я як майстер покладав на нього великі надії. Надзвичайно боляче втрачати таких світлих людей. Величезна втрата для електрослужби, для всього цеху».
Це найулюбленіше родинне свято. Вже другий рік ми зустрічаємо його в умовах війни, святкуємо без галасливості, запуску феєрверків, прогулянок вночі, адже комендантську годину ніхто не скасовував. Та, незважаючи на домашню версію святкування, саме новорічні дні можуть бути небезпечними для нашого життя та здоров’я, і не лише через війну.
Рейтинг небезпек
Електричні гірлянди. Використання саморобних, пошкоджених або сумнівної якості електричних гірлянд може стати причиною виникнення пожеж, електричного замикання, враження током через неякісну ізоляцію. Тож обирайте тільки безпечні вогники, які принесуть вам радість, а не проблеми під час свят.
Бенгальські вогні. Температура горіння бенгальського вогню сягає 2000℃. Тому цей новорічний атрибут може спричинити опіки шкіри, пошкодження слизових оболонок від іскор чи доторків до гарячої палички після того, як вогонь згаснув. Також від бенгальських вогнів можуть зайнятися скатертини, серветки, штори тощо. Склад бенгальських вогнів такий, що їх неможливо загасити, тож треба дочекатися, поки вони самостійно догорять. Отже поводитися з ними треба вкрай обережно.
Загострення шлунково-кишкових та хронічних хвороб. Це наслідки переїдання, а також одночасного споживання великою кількісті смаженої, копченої, гострої, солоної, жирної їжі – всього того, в чому ми себе обмежуємо у повсякденні. Зазвичай усе це запивається алкоголем та газованими напоями. Це не тільки перевантажує шлунок, а й негативно впливає на наше здоров’я, загострює хронічні хвороби. Медики радять зробити головну святкову вечерю не опівночі, а сісти за стіл раніше, їсти маленькими порціями та не зловживати алкоголем.
Переломи, вивихи, розтягнення. При алкогольному сп’янінні у людини в рази зменшується пильність, порушується координація рухів, тому і ризик отримати травму збільшується. До речі, травмуватися можна не лише на вулиці, а і вдома. Будьте уважними!
Простудні захворювання. Це може торкнутися тих людей, хто після чарки-другої захоче вийти охолодитися у двір у власному будинку або на балкон чи у під’їзд. Пам’ятайте, не завжди холод корисний. Одягайтеся по погоді.
Вітаємо всіх з Новим роком! Нехай у кожного здійсняться найзаповітніші мрії, а надзвичайні ситуації обминають ваші домівки.
