Його життя обірвалося на найгарячішому напрямку – біля села Кліщіївка Бахмутського району, де зараз точаться запеклі бої.
Сергій Лавров служив водієм-електриком ремонтної майстерні роти забезпечення пальними та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення. Він загинув під час бойового зіткнення з ворогом. Через мінометний обстріл Сергій отримав смертельні поранення.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Сергій Лавров працював слюсарем з ремонту колісних транспортних засобів автотранспортного управління транспортного департаменту. На військову службу його призвали 13 вересня минулого року.
«Про таких людей, як Сергій, кажуть, що він був фахівцем від Бога, – говорить Віктор Пархомов, механік автотранспортного управління. – Він ремонтував усі види автомобілів, в тому числі і ті, які здійснюють перевезення у кар’єрі. До роботи підходив комплексно та творчо – оглянувши автомобіль, він вже знав, що і як треба робити, та який результат можна отримати. Сергій був дуже відповідальною людиною. Якщо терміново треба було щось зробити, він концентрував усю увагу на завданні. Він вважав, що твою справу краще за тебе ніхто не зробить. Цього принципу Сергій дотримався і під час призиву на військову службу. Він вирішив, що треба йти захищати свою країну, свій народ, свою родину, своїх двох діточок. Нам дуже не вистачатиме Сергія, його майстерних рук та надзвичайного спокою і врівноваженості. Ми будемо пам’ятати його завжди».
Колектив підприємства висловлює співчуття рідним, близьким, побратимам Сергія Лаврова.
Міст через Інгулець біля Давидового Броду був підірваний росіянами. Зараз криворізькі фахівці допомагають у відновленні проїзду через річку. Основну «важку» роботу з укладання чотирьох 14-метрових балок в основу мосту було зроблено за допомогою підйомного автокрану Liebherr«АрселорМіттал Кривий Ріг».
Цим унікальним 90-тонним автокраном-«велетнем» керує водій автотранспортних засобів транспортного департаменту Сергій Марченко.
«У Давидовому Броді я був двічі, – говорить Сергій. – Спочатку їздив туди, щоб провести підготовчу роботу – на місці з’ясувати, як краще під’їхати до мосту, де можна поставити кран, інші нюанси. Це все важливо, щоб потім зробити основну роботу швидко та якісно. За допомогою крана мені треба було укласти основу мосту – металеві балки, кожна довжиною по 14 метрів».
Сергій Марченко розповідає, що працював за усіма правилами безпеки. Село зазнало дуже значних зруйнувань, є ризик натрапити на ворожу міну чи боєприпаси, які не вибухнули. Тож їздити технікою треба лише основними дорогами.
Нагадаємо, що окупація Давидового Броду тривала сім місяців, там проходили запеклі бої. Село стало ключовою точкою для контрнаступу ЗСУ. Ворог усіма силами старався уповільнити просування наших збройних сил, і у травні 2022 окупанти підірвали міст через річку Інгулець. Але це їм не допомогло, у жовтні ЗСУ остаточно вибили ворога з Давидового Броду, а згодом і звільнили від окупантів увесь правий берег Дніпра.
5 січня під час виконання бойового завдання загинув наш колега – солдат, водій-електрик взводу радіорозвідки Павло Лебединський. Поблизу населеного пункту Кліщівка Бахмутського району він отримав поранення, несумісне з життям.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Павло працював слюсарем-ремонтником блюмінгу департаменту з виробництва та відвантаження готової продукції. На військову службу його призвали під час мобілізації 28 вересня 2022.
Як розповів майстер з ремонту устаткування блюмінгу Дмитро Проворов, Павло Лебединський був одним з працівників, якому можна сміливо було доручити найскладніше завдання.
«Сумлінним, працьовитим, чесним – таким був Павло, – розповідає майстер. – Одним з найдосвідченіших на нашій дільниці гідравліки та змащування. Веселим був, позитивним, компанійським. Мав багато друзів на різних дільницях. Щедро ділився досвідом з колегами, з молоддю. Ми всі сумуємо з приводу його загибелі. Пишаємося нашими захисниками. Четверо хлопців з дільниці пішли на захист України. Один з них – Павло Лебединський – віддав своє життя за нас всіх. Вічна пам’ять Герою!»
Виражаємо щире співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.
Перший місяць нового року завжди ставав початком реалізації нових планів.
За багаторічну історію нашого підприємства було чимало визначних дат старту нових ідей, проєктів, відкриття цехів, покращення благоустрою. І кожна подія на металургійному заводі була також знаковою подією у Кривому Розі, адже місто розвивалося разом із підприємством.
У ці січневі дні початку нового року «Металург» пропонує згадати деякі зі знакових дат нашої історії.
Перша доменна піч під час будівництва у січні 1934 року
2 січня – домну поставлено на сушку.
9 січня – до блоку кауперів домни підведена вода, змонтований водопровід охолодження кауперів.
13 січня – підстанція першого водопідйому підприємства отримала струм.
1 січня 1935 року до прохідної КМЗ (Криворізького металургійного заводу) на Третій дільниці вирушив перший трамвай
Будівництво заводу посприяло розвитку пасажирського транспорту міста. Трамвай був дуже потрібний для будівельників КМЗ. Довжина маршруту від історичної частини міста (зараз вулиця Святомиколаївська) складала 5,8 км.
1936 року проклали колію від Третьої дільниці до коксохімзаводу.
Перші рейси криворізького трамваюДо пуску трамваю на будмайданчики заводу робітників возили на вантажівках
У січні 1936 року був отриманий перший криворізький кокс
Будівництво коксохімічного заводу розпочалося ще у 1932 році. Але був час, коли будівництво індустріального об’єкту трохи сповільнилося. Робітникам-будівельникам потрібно було десь жити, тож у місті активно зводилися житлові будинки, їдальні, майстерні, прокладалися дорожні та залізничні шляхи. Лише у жовтні 1934 року почалося бетонування фундаментів печі першої коксової батареї, а у січні 1936-го вона була запущена в експлуатацію.
У першій декаді січня 1950 року задули другу домну
Її довелося відновлювати на зруйнованому після війни промисловому майданчику. Для більшої швидкості розчищення території та монтаж домни відбувались паралельно. Унікальність роботи полягала в тому, що ДП зводили поблизу того міста, де вона мала стояти. Вже у готовому вигляді домну за допомогою лебідок пересували на її «законне» місце. Пересування тривало сім годин і було успішним.
Про відновлення доменних печей після війни нагадують фото в музеї історії підприємства
У січні 1958 року розпочалося будівництво доменної печі № 4
Домна мала стати найбільшою в країні, з корисним обсягом 1719 кубометрів. Вона будувалася швидкісним методом і стала до роботи вже у вересні цього ж року.
2 січня 1960 року будівники заводу почали зводити доменну піч № 5
За своїм корисним обсягом – 2000 кубометрів – вона перебільшила свою попередню колегу. Також рекордсменкою домна стала і за обсягами свого будівництва. Вже наприкінці 1960 року домна стала до роботи.
Монтажники повітродувки у машзалі ТЕЦ, 1934 рік
Світове визнання
На січень 1970 року металопродукція нашого підприємства експортувалася в 30 країн світу в обсязі більше мільйона тонн на рік.
Запрацювала «дев’ятка»
Новорічні свята увійшли в історію і доменного цеху № 2.
30 грудня 1974 року домна-гігант № 9 була задута, 31-го – видала свій перший чавун, а з січня 1975 року вже працювала стабільно.
Над спорудженням комплексу доменної печі працювало понад 14 тисяч працівників. Деталі, конструкції, механізми та обладнання для домни виготовляли 1985 підприємств із 100 міст країни.
На комплексі «дев’ятки» під час будівництва працювала газета «Правда України», яка підготувала 133 спецвипуски, а видавництво «Промінь» видало про ДП № 9 три книги.
Старший солдат, заступник командира бойової машини Ігор Котовий загинув 1 січня у бою біля населеного пункту Кліщівка Бахмутського району.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» він працював у конвертерному цеху машиністом крану металургійного виробництва. «Ігор – відмінний працівник і гарна людина, – розповідає старший майстер кранової дільниці Олексій Тиква. – Сумлінний, порядний, дисциплінований. Він працював на потужному і складному в керуванні 225-тонному розливальному крані. Важка робота, яка вимагає майстерності та повної концентрації. Якщо за справу брався Ігор, я був спокійний, бо він все робив швидко і вправно. Мав спокійний характер, ладив з колегами, завжди був готовий допомогти, підтримати. Страшна непоправна втрата для всіх нас».
У Ігоря Котового залишилися мама та дружина.
Щиро співчуваємо рідним та близьким полеглого Героя.
