Нещодавно, п’ятого грудня цього року Василю виповнилося 37 років, а вже двадцятого грудня він загинув внаслідок танкового обстрілу від поранень, несумісних з життям.
Це сталося поблизу села Макіївка Луганської області, де зараз точаться найзапекліші бої. Захищати Україну від загарбників Василь Сапіга пішов у квітні. Він служив солдатом-кулеметником механізованого батальону.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Василь Сапіга працював помічником машиніста тепловоза залізничного цеху № 2 транспортного департаменту. Технологічні перевезення здійснював у Доменному районі підприємства.
Молодий, життєрадісний, сповнений сил та наснаги, саме так говорять про Василя його колеги. «Він добре знав свою справу, вправно виконував поставлені завдання, допомагав товаришам по роботі. А ще був дуже сімейною людиною, любив свою доньку та дружину, яка теж є нашою колегою і працює черговою по залізничній станції. Загибель Василя стала непоправною втратою для усіх нас», – говорить Павло Шпильовий, в.о. старшого майстра ЗЦ № 2.
Колектив підприємства висловлює співчуття рідним та близьким Василя Сапіги.
Гендиректор АрселорМіттал Кривий Ріг про блекаут, демпінг від росіян і турків та нову нішу в ЄС — інтерв’ю
В квітні 2022 року НВ Бізнес спілкувався з Мауро Лонгобардо про роботу АрселорМіттал Кривий Ріг (АМКР) на початку повномасштабного російського вторгнення. Тоді російська армія впритул наблизилася до Кривого Рогу. Станом на осінь, Збройні сили України змогли звільнити правобережну частину Херсонщини та відсунути російських окупантів від одного з найбільших промислових центрів України. Зокрема вдалося звільнити селище Архангельске на Херсонщині, де розташовано дочірнє підприємство — АрселорМіттал Берислав.
Проте цехи АМКР потрапили під прямий ракетний обстріл з боку РФ, а через руйнування енергетичної інфраструктури комбінат було повністю зупинено. Мауро Лонгобардо з колегами після блекауту дві доби жив на комбінаті, вирішуючи питання безпечної зупинки та рестарту основних виробничих агрегатів. Топ-менеджер розповів журналісту Артему Ільїну з НВ Бізнес про досвід роботи в критичних умовах, планування на наступний рік, поїздку на деокуповану частину Херсонщини та чому його колеги з головного офісу в Європі вважають поїздки в Україну смертельно небезпечними.
Машина безперервного лиття заготовок на АрселорМіттал Кривий Ріг / Фото: Артем Ільїн
— Гірничий департамент працює на 20−25% наших штатних обсягів. На металургійному виробництві ми незабаром повторно задуватимемо доменну піч № 6, щоб вийти на рівень виробництва сталі у 20−25% від наших можливостей.
Коли відбувся перший повний блекаут, моя команда доклала великих зусиль, щоб запобігти ускладненням. У підсумку ми змогли безпечно зупинити все обладнання.
— Завдяки чому це вдалося?
— Ми внесли певні зміни в роботу внутрішніх мереж електропостачання. Це дозволило в аварійних ситуаціях подавати достатньо енергопостачання на обладнання, яке перебуває у гарячому простої без виникнення пожежі або інших проблем.
Я особисто перебував на заводі з усіма працівниками. Ми провели дві ночі на підприємстві, оскільки рішення доводилося ухвалювати миттєво. Після цього почали думати, як запуститись.
— Що цьому заважало?
— Наш комбінат при повному навантаженні споживає 400−450 МВт. При завантаженні на 20−25%, споживання складає близько 100−120 МВт.
Після блекауту ми гарантовано отримували тільки 60 МВт, і не протягом усього дня. Тоді це могло бути так: ранок починаємо з 70 МВт. Через 2 години телефонують з енергетичної компанії і кажуть, що потрібно знизити споживання на 20 МВт. А ще за годину передзвонюють і кажуть, що повертають 5 МВт. У нашій галузі не так легко це зробити.
— Як ці обмеження в енергетиці вплинули на виробництво?
— Ми почали споживати запаси сировини. В певний момент залишалося запасів залізорудного концентрату лише на 5 днів. Якщо ми не можемо отримати 100 МВт, тоді необхідно запускати обладнання по черзі. Ми так і зробили. Доменну піч було зупинено на сім днів.
Зараз ситуація на ринку покращується. Але через дефіцит електроенергії ми змушені обирати: або створювати запас агломерату, або задути другу доменну піч.
— Чи є інші складнощі у роботі меткомбінату?
— Такою проблемою цьогоріч було відшкодування ПДВ. Впродовж 2021 року воно відбувалося достатньо швидко. Через один-два місяці ми автоматично отримували кошти. Але у 2022-му був довгий період, кілька місяців, коли не було жодної виплати ні для кого у гірничо-металургійній галузі. Я розумію, що з початку повномасштабної війни у бюджеті лише накопичувалися проблеми. Загальна сума заборгованості перед АрселорМіттал Кривий Ріг складала 4,7 млрд грн. Але після довгої затримки відшкодування нарешті розпочалося — підприємству в грудні повернули 1,3 млрд грн простроченої заборгованості. Тепер ми очікуємо на повернення ще понад 2,5 млрд грн заборгованості, і на те, що в майбутньому процес відшкодування державою ПДВ стане стабільнішим.
Для нас це один з основних грошових потоків, оскільки дуже зменшилося виробництво. До того ж ми фактично лише експортуємо, бо український ринок складає 30−40% від того, що було раніше.
Деокуповане підприємство та логістика
— Які зараз ринкові ціни?
— Арматура на умовах FOB в портах Чорного моря коштує $524. Зима — не найкращий період для нас, тому що ми виробляємо матеріал для будівництва, яке взимку зупиняється. Тим не менш ціни поступово зростають.
— Який у вас пріоритет для експорту: готовий прокат чи напівфабрикати?
— Сьогодні ми готові експортувати все, що дає хоч копійку: чавун, заготовку, арматуру. Але у стратегічному плані, для нас у пріоритеті готова продукція.
— Ви майже не згадуєте про логістику. Чи вдалося вирішити цю проблему?
— Я б сказав, що питання логістики частково вирішено. При збільшенні завантаження наших потужностей до 50% ми можемо забезпечувати експорт потягами до портів Польщі та Румунії.
Ми багато працювали з Укрзалізницею над розробкою нових маршрутів. Вони коштують на $80−100 за тонну більше в порівнянні з тим, що ми платили раніше, коли їздили до портів Миколаєва та Одеси. Порт Миколаїв знаходиться на відстані 270 км від нас, порт Одеса — 420 км, а порт Гданськ — 1500 км, додайте ще транскордонні перевезення із зміною ширини колії. Це додаткові витрати. Тому якщо ціни низькі, то ми опиняємося «поза ринком».
— Чи відомо вам щось про можливе відновлення морського експорту металургійної продукції?
— Я знаю, що це питання обговорюється. Порти використовуються в зерновій угоді, але щодо гірничо-металургійної продукції поки що немає домовленості. Якщо відкриють порти, наше підприємство буде набагато більш конкурентоспроможним навіть з тими обсягами виробництва, які є зараз.
— Чи експортуєте ви щось через дунайські порти?
— На початку війни ми відправляли продукцію на Ізмаїл, а потім на Констанцу, де формувалися великі партії, і далі. Але після обстрілів залізничного мосту біля Одеси, виникли складнощі. Потрібно було везти в об’їзд через Молдову. Ці додаткові кілометри, і транскордонні переходи були абсолютно неефективні з точки зору вартості. Тому деякий час ми не використовували дунайські порти.
Але ситуація знов змінилася. Сьогодні у нас є південний маршрут, який веде через Ізмаїл або інші дунайські порти в Європу. Також є північний маршрут — на Гданськ, Гдиню, Щецин.
— Наскільки мені відомо, інфраструктура нашого терміналу не постраждала. Я планую відвідати Нікмет-Термінал, щоб переконатися в цьому.
Два тижні тому я разом із військовими вже їздив до деокупованого селища Архангельське Херсонської області, щоб на власні очі побачити, в якому стані наше підприємство АрселорМіттал Берислав.
— Що ви там побачили?
— На місці треба бути дуже обережним, оскільки там ще дуже багато мін. У самому кар’єрі поки що неможливо працювати. Важливо швидше розмінувати територію, щоб з квітня ми змогли відновити видобуток вапняку.
— У якому стані підприємство, що майже півроку було в окупації?
— Загарбники використовували його як міні-штаб. Там було досить добре збудоване укриття. Ми побачили там рештки їхнього табору. Наскільки я розумію, підприємство зазнало сильних обстрілів через те, що там були військові. Техніка знищена, будівлі зруйновані.
Найближчим часом ми направимо туди тимчасові будівлі, в яких люди зможуть жити й працювати.
Обладнання надавалося підрядником, який готовий його відремонтувати і вже запитує про відновлення роботи. Але для цього потрібно, по-перше, відкрити залізничну станцію. По-друге, забезпечити людям можливість там жити. Тому що поки що це життя без води та електрики. Важко там працювати. Нині ми маємо перелік питань: генератори, відновлення будинків.
— Скільки людей працювало у АрселорМіттал Берислав?
— 43. Ми постійно контактували з усіма нашими працівниками. Навесні втратили контакт із двома, але знайшли їх, коли територію було деокуповано. Усі наші працівники у безпеці. Я поїхав до Архангельського ще й для того, щоб особисто побачити, чого потребують наші працівники, які втратили своє житло. Люди просять допомоги по його відновленню. Ми плануємо покрити практично всі пов’язані із цим витрати.
— Поки АрселорМіттал Берислав був в окупації, де ви брали вапняк? Україна чи імпорт?
— Україна. Цього року ми працюємо на 20% потужності, тому потреба невелика. Близько 30 тисяч тон вапняку з Бериславу ми маємо у запасі, його вистачить на кілька місяців. Просимо підтримки Укрзалізниці, щоб перевезти ці обсяги до Кривого Рогу.
Міттал, Індія та російські ракети
— Ви іноземець, але вже давно знайомі з українськими реаліями. Як керівництво головного офісу ArcelorMittal реагує на події України? Можливо, ви спілкувалися на цю тему з паном Мітталом?
— Після початку війни у нас із ним відбувається практично щоденне спілкування.
Коли перебуваєш за межами України, важливо дізнатися більше про те, що відбувається тут. Наприклад, 5 грудня було завдано удару трьома ракетами по складу готової продукції АрселорМіттал Кривий Ріг. На жаль, один працівник загинув. Хвилювання і співчуття іноземних колег за межами України, було величезними. Я багато часу витратив, щоб їх заспокоїти, вони намагалися зрозуміти масштаби завданої шкоди.
Там люди думають, що як тільки ти перетнеш кордон України, то тебе одразу вб’ють. Але є більш небезпечні райони, є менш небезпечні. Коли ти знаходишся тут і потрібно вирішувати проблеми, то забуваєш про все це і менше нервуєш. Просто маєш завдання, які потрібно виконувати.
Група нас дуже підтримує і продовжить надавати підтримку. Ми зберігаємо персонал, платимо всім зарплату.
Як приклад підтримки компанії, скажу, що на 2023 рік для АрселорМіттал Кривий Ріг забезпечено $130 млн капітальних інвестицій.
— Скільки капітальних інвестицій буде за фактом цього року?
— Вийде близько $100 млн.
— Але планували більше?
— Так. Ми мали великі проекти, які зараз призупинені. Наприклад, будівництво нової фабрики огрудкування та ще 2−3 великі проекти, які неможливо реалізовувати під час війни.
— (Усміхається) Я не знаю про це. Це надто високий рівень.
Мої звіти корпоративному офісу полягали у тому, що ракетна атака була очевидною помилкою. Або тим, хто стріляв, надали неправильну інформацію.
Три дороговартісні ракети вночі влучили туди, де навіть не було виробництва — цех простоював!
— То були Калібри?
— Щось схоже на гіперзвукові ракети. В ту мить навіть не лунала повітряна тривога. Як мені сказали, час підльоту був 60 секунд. Три ракети одна за одною в те саме місце.
Плани на майбутнє та санкції проти росіян
— Ви вже дещо розповіли про збереження персоналу. Чи має головний офіс межу, після якої доведеться йти на скорочення?
— У мене немає жодних рекомендацій щодо цього. Я представив свій бюджет на 2023 рік, згідно з яким зберігаються всі робочі місця. І бюджет було затверджено. Сподіваюся, що через кілька тижнів у нас будуть хороші новини щодо портів та зростання цін.
Якщо робочий персонал у простої, їм оплачується 2/3 зарплати. Якщо люди працюють, то їм сплачують 100% зарплати. Для адміністративного персоналу ми намагаємось запровадити часткову зайнятість. Це означає, що колеги беруть 5 днів на місяць неоплачуваної відпустки.
— Ви згадали бізнес-план на 2023 рік. Він у вас один чи є кілька варіантів?
— Під час підготовки були кілька варіантів бізнес-плану: оптимістичний, базовий та песимістичний. Ми затвердили базовий. У ньому закладено виробництво 2 млн тон металопродукції та 2,4−2,5 млн тон залізорудного концентрату на експорт.
Звісно, можуть з’явитися добрі новини. Ми робимо все, щоб бути готовими до такого сценарію. Але навіть якщо завтра все закінчиться, це не означає, що ми миттєво наростимо виробництво. Поки що я цього не бачу. Тому на І квартал наступного року достатньо консервативні очікування. Думаю, він буде схожим на IV квартал 2022 року.
— Які обсяги виробництва руди та металопрокату ви очікуєте цього року?
За 11 місяців 2022 року ми виробили 1,2 млн тон сталі, 1,1 млн тон прокату, 1,6 млн тон чавуну. Виробництво концентрату — на рівні 4,3 млн тон, видобуток руди — 11,3 млн тон. Цей рік був дуже дивним. Наступного року ми очікуємо на більш ритмічну роботу.
— Ви плануєте бюджет одразу на рік чи на менші періоди?
— На рік і переглядаємо його щоквартально. Робити перегляд — це нормально. І це пов’язано з війною. І щомісяця ми надаємо в корпоративний офіс переглянутий план продажів.
— Якщо уявити, що війна закінчується, скільки вам знадобиться часу для повноцінного відновлення роботи?
— Ми проводимо багато підготовчих робіт для швидкого рестарту. Тому я думаю, що головним обмеженням буде нарощування постачання вугілля, що може зайняти 2−3 місяці.
— Плюс обмеження щодо енергетики?
— Звісно. Але я не знаю, як довго вони можуть продовжуватися. Це — зовнішні чинники. Коли ми кажемо, що все закінчилося, це означає, що всі умови нормалізувалися.
Якщо говорити відверто, то в Україні дуже скоротилося споживання електроенергії. Особливо у промисловості. Очевидно, що два комбінати у Маріуполі не працюватимуть ще дуже довго. Тому потрібно буде політичне рішення щодо розподілу електричних потужностей.
— Раніше в АМКР неодноразово заявляли про бажання розпочати виробництво плаского прокату. У зв’язку з такими ринковими змінами, чи є всередині компанії дискусії щодо повернення до таких планів?
— Звичайно, нам потрібно буде переглядати стратегію інвестицій. Ми не збиралися інвестувати у виробництво плаского прокату, бо Україна мала багато таких потужностей. Росіяни також експортували багато слябів. Але зараз ситуація змінилася. За 2 роки вже не можна буде постачати російські сляби до Євросоюзу. Навіть на прокатні заводи, власниками яких є деякі бізнесмени. Проти них можуть запровадити персональні санкції за зв’язок із (керівним російським) режимом.
— Ви говорите про Володимира Лісіна та НЛМК?
— (Мовчки киває). Тому за два роки в ЄС буде дефіцит слябів 6 млн тон. І це достатній ринок, щоб подумати про інвестиції. Ми не хочемо, щоб його зайняли китайські чи індійські металурги. ЄС для України — це природний ринок.
Не можу стверджувати, що все станеться саме так, але я зроблю таку пропозицію керівництву. Мені здається, що це хороша інвестиція зараз.
Споріднені підприємства та робота з партнерами
— Влітку був міні-скандал із відновленням поставок плаского прокату з АрселорМіттал Теміртау (Казахстан) до Росії. Яка зараз ситуація і які плани у групи по роботі на цьому ринку?
— Я не був залучений до цієї ситуації. Але, наскільки розумію, підприємство ArcelorMittal у Казахстані втратило практично всі експортні ринки. Вони продавали половину продукції в Росію, а решту експортували через територію Росії. Інші варіанти експорту — це транзит через Каспійське море та Азербайджан або через Шанхай. Це дуже дорогі маршрути.
Проблема вийшла на політичний рівень. Уряд Казахстану запитав: «Чому ви не продаєте, адже щодо вашої продукції немає санкцій?» А це найбільше підприємство в країні, тому могло виникнути питання націоналізації.
Щоб повністю не закрити підприємство, довелося відновити відвантаження на російський ринок. Але це мінімальні обсяги. У свою чергу, росіяни хочуть закрити свій ринок від казахської продукції ArcelorMittal. Адже в них зараз надлишок металопрокату. Російські підприємства недозавантажені і їм не потрібні конкуренти.
— Тобто росіяни зараз намагаються обмежити імпорт металопрокату?
— Так. Вони більше не можуть продавати у всьому світі, як це було раніше. Вони можуть продавати лише у деяких країнах, де їм доводиться демпінгувати. Але коли ти скидаєш ціну, то потрапляєш під антидемпінгове розслідування.
І тут виникає вагоміша проблема. Це турецькі трейдери, які купують великі обсяги російського металу і перепродають його в інших країнах вже за ринковими цінами.
Тому треба підвищувати ефективність санкцій, щоб не було бумерангу: запровадив санкції і сам страждаєш. ЄС ввів санкції, але не може продавати свою продукцію до Туреччини, оскільки там присутній російський продукт, який на 20% дешевший. Більше того, турки перепродають його по всьому світу. І заробляють великі гроші.
— Можливо… можливо. У мене теж немає контрактів чи документальних підтверджень.
— А чи є чутки про подібні схеми з металопрокатом з так званих «ЛНР» та «ДНР»?
— Такої інформації у мене точно немає. Чутки на ринках зазвичай з’являються про великих російських гравців, які надсилають великий тоннаж.
— Весною ми з вами говорили про підтримку з боку корпорації. Зокрема, про постачання вугілля з Польщі, щоб не ганяти порожні вагони. Чи зберігається така схема співпраці?
— Зараз у нас набагато менше завантаження, тому ми купуємо вугілля в Україні. Ми закуповуємо 20% колишніх обсягів — 70−80 тис. тон на місяць. Хоча раніше було 300−350 тис. тон.
Влітку споживання знизилося у всіх металургів, тому ДТЕК та Метінвест змогли забезпечити всі потреби у вугіллі.
— Чи продовжуєте ви співпрацю з Метінвестом з коксу?
— Під час першої фази війни, коли вони втратили кілька батарей [у Маріуполі та Авдіївці] їм потрібні були невеликі обсяги коксу, які вони брали у нас. Але останнім часом їхні підприємства також знизили випуск чавуну та сталі, тому Метінвесту вистачає власного виробництва коксу.
Під час війни працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу», МЛЗ та їхні родини продовжують отримувати психологічну допомогу. За 2022 рік до психолога підприємства звернулося понад півтори тисячі осіб.
Індивідуальні звернення
«24 лютого за одну мить життя перевернулося з ніг на голову…», «Турбує постійний страх не тільки за своє життя, а, в першу чергу, за життя дітей та чоловіка, який пішов захищати країну…», «Тривога наче з’їдає зсередини, погано сплю і чомусь відчуваю провину…»
З такими та багатьма іншими запитами наші робітники та члени їхніх сімей звертаються до психолога «АрселорМіттал Кривий Ріг», фахівчині департаменту з персоналу Олени Шевчук. Консультації надаються абсолютно безкоштовно, а прийом ведеться анонімно.
«Війна сама по собі є подією, яка травмує, але потреба в консультації найчастіше виникає тоді, коли людина сама потрапила в кризову ситуацію, – говорить Олена Шевчук. – У своїй практиці за час війни я зустрілась із панічними атаками людей, горем від втрати близьких, складнощами від адаптації на новому місті, напругою, нервозністю та багатьма іншими психологічними проблемами. Під час сеансів ми разом аналізували, вчилися долати їх, а також морально готувалися бути готовими до нових викликів, яких зараз, на жаль, вистачає. Моє завдання як психолога – допомогти відновити психологічне здоров’я людини та повернути її до повноцінного життя та плідної праці.
Окрема робота – з нашими робітниками, які зараз воюють. Насамперед їм потрібна звичайна підтримка, добре слово, проста розмова. Їм зараз дуже важко, адже вони знаходяться у самому пеклі війни і бачать криваві події, які звичайній людини не просто пережити».
Олена Шевчук зауважує, що найчастіше за консультацією зверталися жінки, їх з початку поточного року було понад 1000. Чоловіків – майже 500. Також психологічну підтримку отримували діти співробітників.
Серед затребуваних запитів – необхідність підтримки у прийнятті рішення щодо місця перебування, адаптації в іншій країні, розв’язання сімейних проблем або внутрішніх конфліктів, які загострилися під час війни. Також говорили про проблеми зі сном, пам’яттю, концентрацією уваги через психічне та фізичне виснаження.
На заняттях навчають керувати стресом
«Зараз ми усі без вийнятку проходимо певні випробування, тож наше завдання – вистояти, перемогти, втримати психологічну стійкість, – продовжує Олена Шевчук. – А ми, фахівці департаменту з персоналу, готові допомогти кожному. Ми не лише приймаємо людей особисто, а й організуємо спеціальні тренінги в онлайн-режимі для зручності та безпеки учасників».
На таких тренінгах психолог навчає керувати стресом, знаходити баланс між роботою і особистим життям, знайомить з тайм-менеджментом, стратегією прийняття ефективних рішень. А ще допомагає визначити проблеми в родині, які можуть вплинути на ефективність роботи, навчає як запобігти депресії.
Порада-тренінг від психолога
Одною з найактуальніших проблем зараз є боротьба із панічними атаками чи стахом, який паралізує. Зазвичай панічна атака триває від 15 до 20 хвилин.
Щоб вона швидше закінчилася, психолог радить попрацювати із власним тілом, адже страх насамперед відбивається на ньому – людину починає буквально трусити. Це пов’язано з гормонами, адреналіном. Тому, щоб швидше подолати цей стан, треба… дати собі добре потруситися, психологічно та фізично не опиратися цьому бажанню. Адреналін таким чином дуже швидко вийде і людина заспокоїться.
Ще однією реакцією на страх є заціпеніння. У такому випадку психолог радить просто розслабитися. Допомогти в цьому зможе вправа «Руки-батоги»: людина стоїть і починає просто погойдувати руками. Вправа проста, але дуже дієва.
Під час панічної атаки постраждалому можуть допомогти оточуючі. Наприклад, запропонувати йому назвати п’ять почуттів або речей, які людина цієї миті бачить навколо себе. Краще, якщо ці речі можна взяти руками. Нехай постраждалий скаже, що він відчуває, які ці предмети на дотик. Можна попрацювати із запахами. Таким чином у постраждалого вмикається неокортекс головного мозку, який зазвичай відключається під час панічної атаки.
Також при панічній атаці важливо запустити кровообіг людини. Декілька простих фізичних вправ – зігнутися-розігнутися, помахати руками – допоможуть впоратись із цією проблемою, а також стабілізувати дихання.
«Такими простими вправами можна суттєво допомогти собі і тим, хто нас оточує, у разі потреби. Це важливо і тому, що під час панічної атаки можуть з’являтися думки про смерть. Головне, щоб ці вправи були відпрацьовані у вас до автоматизму. Тому не гайте часу і тренуйтеся, поки панічної атаки у вас немає. А ще пам’ятайте, що будь яка реакція на стрес – це реакція нормальної людини на ненормальні обставини. Якщо відчуваєте, що не можете впоратися із наслідками стресу самостійно, звертайтеся по допомогу психолога», – радить Олена Шевчук.
Куди звертатися за допомогою?
Телефон гарячої лінії психологічної підтримки: +38 098 249 22 48 (з понеділка до п’ятниці, з 8.00 до 16.45).
Прийом психолога за попереднім записом відбувається за адресою: вулиця Криворіжсталі, 1 (3-тя дільниця), будівля Університету АрселорМіттал, кабінет 216.
У польській столиці 10 та 11 грудня відбулась ознайомча віртуальна прогулянка під назвою «Шлях руди». Її учасниками стали мешканці Варшави та українські родини, яких Польща прихистила під час війни. Таким чином учасники прогулянки дізналися про унікальність Кривбасу та надихнулися красою виробництва нашого підприємства.
Ініціювали та провели захід 39.9gallery за сприяння Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski в рамках проєкту «Український Транслокальний Мистецький Кооператив». У цьому проєкті взяла участь і наша колега – фахівчиня департаменту з соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг» Марія Головань.
Металургія очима митців
Великий стадіон посеред Варшави і його будівлі можна спробувати порівняти з велетенськими металургійними агрегатами «АрселорМіттал Кривий Ріг». Підземний перехід – уособлення шахт чи кар’єрів, де видобувають руду. Алеї парку – промислові процеси, а ставок – символ зелених технологій та відродження природи. Усі ці польські локації стали чудовими майданчиками для віртуальної прогулянки Кривим Рогом та підрозділами нашого підприємства. Екскурсію усіма етапами виробництва – від руди до металу – провели Марія Головань та українська художниця Марина Довганич.
Марина Довганич з картою-шляхом руди
Акція має свою передісторію. Все почалося кілька років тому, коли в рамках мистецького проєкту RUDA project, створеного 39.9gallery спільно з GREY club house та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», наше місто та підприємство відвідали українські митці та мисткині з різних куточків України. Вони подивились на промислові об’єкти, діючі та затоплені кар’єри, оглядові майданчики кар’єрів, історичні вулиці Кривого Рогу. І все це заради вивчення та осмислення контексту одного з найбільших промислових міст України, яке має свою унікальну історію, культуру та великий потенціал розвитку.
«З того часу ми були на постійному зв’язку з учасниками цього проєкту Катериною Левченко та Мариною Довганич, яка є ще й авторкою мультфільмів про металургію та виробничі професії, – говорить Марія Головань. – Митці захоплюються нашим виробництвом, техногенними особливостями Кривбасу, працівниками «АрселорМіттал Кривий Ріг», які керують великими агрегатами та вміло вправляються з величезними температурами під час народження чавуну, сталі, прокату. Проєкт дав нове натхнення для їхньої творчості. Саме тому митці й ініціювали інформаційно-мистецько-індустріальну прогулянку «Шлях руди». Мені ж важливо було привернути увагу людей до необхідності післявоєнної відбудови та розвитку України, показати аудиторії важливість та різноманіття виробничих професій в цьому процесі, показати молоді, де вони можуть відкрити та розвинути свої здібності, зробити кар’єру».
Під час екскурсії
Інформацію про віртуальну прогулянку Кривбасом у Варшаві оголосили заздалегідь, тож охочих познайомитися з нашими містом було чимало.
Спростували стереотипи про Кривбас
Щоб людям було зручніше уявляти усі процеси перетворення руди на метал, Марія Головань взяла з собою фотокартки з металургійними об’єктами, продукцією підприємства, історичними пам’ятками Кривого Рогу. А Марина Довганич принесла мапу власного виробництва, своє творче бачення шляху руди до готової продукції. Її, до речі, вона створила на підставі вражень від перебування у Кривому Розі.
Марина Довганич розповіла: «Побачивши Кривий Ріг власними очима, відчувши його, я зрозуміла, що він геть не відповідає стереотипам про сіру монотонність промислових міст України. Унікальна атмосфера Кривого Рогу надихнула мене на створення багатьох творчих робіт. Я прагну повертатися туди за натхненням, а зараз радію можливості познайомити людей із цим яскравим містом в безпечних умовах Варшави, поки сам Кривий Ріг перебуває під загрозою російських обстрілів».
Марія Головань з фотографіями металургійного процесу
«Металургія – це теж мистецтво, – продовжує Марія Головань. – Митцями є наші працівники, які завдяки знанням, навичкам та сучасним технологіям перетворюють руду на метал та готову продукцію. Цією прогулянкою всіма ланками виробництва, по історичних та промислових місцях Кривого Рогу ми зацікавили людей нашим містом, нашою справою. Люди дивувалися, багато розпитували про Кривбас, про особливості металургійної справи. А це означає, що завдяки цьому заходу, художникам та фахівцям-металургам наші міста та люди стали ще ближчими один до одного».
22 грудня українські енергетики відзначають своє професійне свято. Сьогодні у всіх, хто обрав цю професію, своя передова – дуже гаряча, надважлива. Ми щиро дякуємо цим людям за їхню щоденну боротьбу за світло!
За місяць до професійного свята енергетики «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з колегами з інших департаментів врятували основні виробничі агрегати під час блекауту, спричиненого російськими ракетними атаками по енергетичній інфраструктурі. І серед них – професіонали з цеху мереж і підстанцій, який подає електроенергію в підрозділи металургійного та коксохімічного виробництв.
Наш ЦМП – це складна система з 76 підстанцій, 41 трансформаторних пунктів, 340 км кабельних ліній та сотень кілометрів повітряних ліній електромереж. Робота цього комплексу була налагодженою для перетворення та подачі електричного струму від АТ «ДТЕК ДЕМ» до кожного куточка підприємства. А коли сталось знеструмлення, саме майстерність наших енергетиків дозволила за декілька годин кардинально перебудувати ланцюжки постачання та врятувати основні агрегати.
«Загроза була більш ніж серйозною, – згадує начальник ЦМП Олександр Балахнін. – Внаслідок ракетних ударів та виходу з ладу енергообладнання частота в українській енергосистемі впала. Спрацювали захисні системи, і подача струму, в тому числі й на наше підприємство, припинилася. Під загрозою тоді опинилися коксові батареї, доменна піч № 6, наш новий сучасний дрібносортний стан 250-4 з методичною піччю. Підприємство могло втратити ці агрегати, а на їх відновлення довелося б витратити багато місяців та величезні кошти. Треба було терміново відновлювати електропостачання».
Врятувало те, що у нас є свої енергогенеруючі потужності. Але треба було терміново перебудувати систему так, щоб на важливі об’єкти пішла саме ця електроенергія замість ДТЕКівської. Тобто ми мали фактично запустити рух струму у зворотному напрямку. «Світло згасло скрізь, – продовжує керівник ЦМП. – Нас виручив електрогенератор, який був встановлений у цеху лише за кілька днів до того. Раніше його використовували ремонтні бригади на віддалених дільницях. Але ми встановили його стаціонарно, реагуючи на загрози, і, як виявилось, це рішення було правильним. Його робота дозволила нам відновити електропостачання диспетчерської цеху та мережі зв’язку на підприємстві. Це надважливо, адже «Київстар» протримався ще годину і зв’язок зник. А без зв’язку координувати роботу багатьох підрозділів (та ще й у таку відповідальну мить) стало б неможливим».
Начальниця зміни Наталя Заїка
У диспетчерській ЦМП швидко зібрався штаб боротьби з блекаутом. Директор енергетичного департаменту Євген Цюпик був на постійному зв’язку з керівниками підрозділів, для яких подача струму була критично важливою, та з виробничим управлінням. Визначили пріоритетних споживачів. В.о. його заступника з електрогосподарства Максим Сальніков координував взаємодію з ТЕЦ. В.о. заступника начальника ЦМП з ремонту Руслан Курликін відповідав за роботу генератора, що забезпечував зв’язок. А Олександр Балахнін, його заступник з експлуатації Олександр Кривошеєв та начальниця зміни Наталя Заїка з колегами взялися за розробку альтернативних ланцюгів постачання струму в цехи.
Від однієї з підстанцій була підключена до мережі ДП-6. Від іншої підключили коксові батареї. Аж через три підстанції довелося під’єднувати насосну станцію, яка дає воду для охолодження на четвертий дрібносортний стан. За рахунок цього його було врятовано. А для дуже важливої фільтрувальної насосної станції, яка забезпечує водою основні цехи, струм подали через чотири підстанції. Були підключені насоси, що відкачують воду з підрозділів, які побудовані на плавунах. На «відмінно» відпрацювали при цьому працівники цеху водопостачання. Це дозволило уникнути серйозних підтоплень в цехах. Щоб провести всі необхідні перепідключення, електромонтери та керівники дільниць ЦМП виконали величезний обсяг робіт на підстанціях.
«То був незабутній вечір, – посміхається начальниця зміни ЦМП Наталя Заїка. – Такого досвіду ми ще не мали. Рахували кожен мегаватт, адже перевантаження мереж або падіння частоти могли вивести з ладу наше устаткування, яке тоді вже не запустити. Відмінно спрацювали на переключеннях чергові основних підстанцій Світлана Страх, Світлана Гриценко та інші. Майстер дільниці Артем Павелко вже мав їхати додому, до родини, відпочивати після зміни, але залишився і також виконував переключення. Особлива подяка оперативно-ремонтній бригаді цеху. Віктор Тріскало та Роман Стефанишин здійснили справжній подвиг, виконавши перепідключення на кількох підстанціях. Їхній універсалізм викликає захоплення, адже обладнання скрізь різне, є сучасне, а є багато старого».
Чергова основних підстанцій Світлана Страх
Бурхливий вечір переходив у тривожну ніч. Коли стало зрозумілим, що найкритичніші об’єкти струм отримали, Олександр Балахнін відпустив своїх заступників та начальницю зміни по домівках. На зміну заступила бригада начальниці зміни ЦМП Аліни Сорокіної. В цехи поступово поверталось світло. АТ «ДТЕК ДЕМ» почало подавати струм. Апокаліпсису, викликаного блекаутом, не сталося.
Наші енергетики – справжні герої, що перемогли темряву!
Друзі, цьогоріч ми отримали на конкурс на найкращу ялинкову прикрасу 83 авторських іграшки, створені дітьми наших працівників.
Кожна по-своєму може претендувати на звання «найкращої», бо всі вони вироблені з великою любов’ю, натхненням та з гарною фантазією. Вони ду-у-у-же різні і виконані у цікавих техніках, тож визначитись з най-най буде нелегко.
І цю відповідальну місію ми покладемо на працівників підприємства.
Щоб визначити найкращу ялинкову прикрасу у кожній віковій категорії (а їх чотири), проведемо «народне» онлайн-голосування серед співробітників «АрселорМіттал Кривий Ріг», ЛМЗ та «Стіл Сервісу».
Ви можете віддати лише один голос за іграшку, яка сподобалась найбільше, у кожній з вікових категорій.
