Родину токарних верстатів ремонтно-механічного цеху № 2 Ливарно-механічного заводу поповнив новий універсальний токарно-гвинторізний верстат.
Новачок належить до професійного обладнання для точної обробки металу. Спочатку для нього в цеху приготували робоче місце: залили фундамент, під’єднали живлення.
«З огляду на функціональність верстата, ми будемо використовувати його для унікальних чистових операцій, де потрібна висока точність обробки – до трьох мікрометрів, – розповідає начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Така точність необхідна для обробки таких деталей, як, наприклад, черв’ячні передачі, вали на редуктори для доменного цеху, ролики на розливальні машини, конвеєри аглофабрик тощо. Для зручності роботи токарів практично всі результати вимірів під час обробки виводяться на монітор. Це дає змогу слідкувати за операціями і за потреби вчасно корегувати процес обробки. Додатковим приємним бонусом є те, що на унікальному верстаті ми можемо обробляти деталі та заготовки завдовжки до трьох метрів та нарізати різьбу різного типу».
З початку березня верстат введений в експлуатацію в РМЦ-2.
«На цей верстат у нас великі плани, – говорить заступник директора ЛМЗ з технічних питань Валерій Воловик. – По-перше, оновлення верстатного парку дає нам змогу розширити можливості щодо переліку та різноманіття замовлень, які ми можемо виконувати навіть у такий складний час. А робота є, її завжди багато. І потрібно усі завдання виконувати швидко та якісно. Цей універсальний токарно-гвинторізний верстат дає нам змогу виконати за одну зміну те, що раніше ми робили за декілька робочих змін. Це зовсім різні швидкості. Це наче порівнювати їзду на «Запорожці» та на «Феррарі». До речі, відремонтувати старі верстати зараз дорожче, ніж придбати новий такий верстат. Тому наш вибір був очевидним».
20 лютого цього року біля населеного пункту Степове Донецької області загинув старший солдат Євгеній Мельник. До призову на військову службу за контрактом у 2020 році Євген працював прибиральником гарячого металу в цеху з обробки, прибирання металу і сортування ПП «Стіл Сервіс».
Як розповів старший майстер ПП «Стіл Сервіс» Олександр Бруханський, Євгеній Мельник був сумлінним, відповідальним працівником.
«Він сортував і пакував продукцію дрібносортного стану 250-1 сортопрокатного цеху № 1, – говорить Олександр Бруханський. – Дуже важка робота, особливо фізично.
На ДС 250-1 пачки прокату ув’язуються вручну, а прибиральники часто навіть присісти відпочити не можуть протягом усієї зміни. Євгеній працював швидко й якісно. Він шукав способи виконати будь-яке виробниче завдання, а не причини, щоб його не виконувати. Коли за роботу брався Євгеній Мельник, то я був впевнений у результаті. Він був спокійним, врівноваженим, завжди впевненим і своєю впевненістю надихав своїх колег. Тому, незважаючи на молодий вік, користувався повагою, авторитетом у бригаді».
На адміністративній будівлі рудного двору агломераційного цеху № 3 встановили меморіальну дошку в пам’ять про загиблого в бою за Україну Миколу Чепрасова.
Микола Чепрасов 25 років працював слюсарем-ремонтником в агломераційному цеху металургійного виробництва, а потім, коли цей підрозділ закрився, на рудному дворі АЦ № 3.
«Усі добре знали, що там, де Микола Чепрасов, завжди все зроблено вчасно та якісно, а атмосфера, у якій працювала його бригада, завжди була на позитиві, адже Микола мав добре почуття гумору та вмів згуртувати колектив, – говорить Борис Боровик, заступник начальника (рудний двір) агломераційного цеху № 3. – Миколу дуже поважали у колективі, тому звістка про його загибель стала шокуючою для усіх».
У Збройних силах України Микола Чепрасов був рядовим, навідником механізованого відділення механізованого батальйону. Свій останній бій Микола прийняв у районі Очеретиного Покровського району Донецької області. Колектив АЦ-3, а також працівники ЦРМУ № 1, де теж раніше працював Микола, вирішили увічнити його пам’ять та ініціювали створення цієї меморіальної дошки.
Пам’ятну дошку захиснику працівники цеху відкрили урочисто. Вони вшанували Миколу Чепрасова та усіх воїнів, що віддали життя за незалежність України.
У музеї історії нашого підприємства відбулася зустріч відомого полярника та мандрівника Миколи Маковія з учнями криворізького ліцею «ІТ СТЕП СКУЛ Кривий Ріг».
«А чому ми зустрічаємося тут, у музеї підприємства?», – запитав один із школярів.
«Тому що мій шлях у полярники розпочався саме тут, на колишній «Криворіжсталі», де я працював машиністом тепловозу у залізничному цеху № 2, – відповів Микола Маковій. – Я був звичайним хлопцем, який рано залишився без батьків та зростав у інтернаті. Тоді я навіть уявити собі не міг, що у майбутньому після одного відрядження до «крижаної» Антарктиди у якості техніка-механіка транспортного загону санно-гусеничних машин я присвячу цій справі 34 роки свого життя».
Микола Маковій
Микола Маковій об’їхав майже увесь світ, був учасником 15 експедицій до Антарктиди, чотири рази пересікав Південний полюс, де температура сягає мінус 86 градусів за Цельсієм. А згодом ще й побував на Північному полюсі, стояв у центральній точці Землі, звідки розходяться меридіани, а потім ще й двічі підкорив Гімалаї.
«На Південному та Північному полюсах, у Гімалаях я піднімав прапор «АрселорМіттал», який тепер зберігається у музеї історії підприємства, – додає Микола Іванович. – Також тут знаходяться мої полярні експонати, численні сувеніри, фотокартки, нагороди і навіть чучело пінгвіна. Це не просто речі – це супутники в роботі, спогади про важкі моменти, небезпеки, іноді й загрози для життя і водночас – про радісні моменти, яких у крижаній Антарктиді у нас було багато».
Про одну із нагород – орден «За заслуги» – нагадує фотографія у музеї. Микола Іванович розповів дітям, що цей орден він отримав за порятунок українського судна, яким полярники йшли до Антарктиди. При наближенні до станції «Академік Вернадський» судно наштовхнулося на дуже великий підводний айсберг. Від потужного удару корабель отримав пробоїну, як потім з’ясувалося, у два з половиною метри. Судно швидко набирало воду, почало кренитися, ще б трохи і затонуло б. Діяти треба було негайно. Микола Маковій швидко збагнув, що тут допоможуть водолази, які йшли до Антарктиди для випробування сучасних водолазних костюмів. Працювати довелося в екстрених умовах. У цих костюмах водолази закривали пробоїну допоміжними засобами, а зверху накладали величезний спеціальний пластир. Корабель був врятований, ще й залишився на ходу. Коли він вже повернувся до українського порту, виявилося, що на борту було 10 тонн антарктичної води.
Від початку повномасштабної війни зустрічі із молоддю Микола Маковій став проводити частіше. Він вважає, що таким чином не просто надає підростаючому поколінню нової, цікавої, корисної інформації, а й відволікає їхню увагу від війни, проводить психологічну терапію. Цю справу він добре знає, адже неодноразово брав участь у психологічній підготовці полярників. А позитивний психологічний стан дуже важливий, якщо тривалий час знаходитись в обмеженому просторі. Якщо ж емоції зашкалюють, полярники прямують до… Імператорів або Аделів – це такі пінгвіни, з ними діляться про наболіле, а ті уважно слухають, курличуть, торкаються крилом.
А ще полярники не просто виконують свою науково-технічну місію, вони ще й є дипломатами. В Антарктиді науково-дослідницьку роботу ведуть 27 держав, а станцій 47 (деякі країни мають по декілька станцій). Миколі Маковію пощастило побувати на 19-ти з них. До речі, українська станція «Академік Вернадський» входить до десяти кращих станцій за сучасним оснащенням та умовами перебування антарктичних експедицій.
«Туристи дуже полюбляють приїжджати до нас, – усміхається Микола Маковій. – За три літніх антарктичних місяці – грудень, січень лютий – на станцію приїжджають близько двох з половиною тисячі туристів! Ми їх приймаємо з українською гостинністю та зеленим борщем».
«Мені було дуже цікаво, – ділиться враженнями п’ятнадцятирічний Назар Гришин. – Я збагнув, щоб досягти успіху у тій або іншій справі, треба щось робити, крок за кроком досягати поставленої мети. А для цього треба добре вчитися та оволодівати різними мовами. Звісно, що у кожного свій життєвий шлях, але досягати успіху можна на кожному з них. Я б хотів побувати на нашій українській антарктичній станції та на інших станціях, які там діють».
«Послухати про пінгвінів та інших тварин Антарктиди було для мене найцікавішим – говорить тринадцятирічна Анна Молозіна. – Захоплюючими були розповіді про походи при мінус 86 градусів та про те, як Микола Маковій став полярником. Я б теж хотіла відвідати Антарктиду, тільки в якості туристки. А ще вразило те, що людина з робітничою професією, з металургійного заводу досягла таких висот, багато чого побачила у житті. Я зрозуміла, якщо є мета, то треба робити усе можливе, щоб її досягти».
Поранення, які Євгеній отримав у бою в населеному пункті Новодмитрівка Херсонської області, на жаль, виявились смертельними.
У мирному житті Євгеній Шидловський працював машиністом тепловозу у залізничному цеху № 2. Цій професії він присвятив сімнадцять років. Тепловозом він перевозив гарячі сталеві злитки вагою 80 тонн.
«Роботу у цеху ми з ним розпочинали разом, стажувалися, засвоювали необхідну інформацію, техніку, – згадує начальник ЗЦ № 2 Дмитро Колесник. – Євгеній був дуже активною людиною, встигав багато та робив все якісно. А ще він був душею компанії, своїм оптимізмом запалював інших. Євгеній займався велоспортом, туризмом. Багато хто з колег може згадати про туристичні походи з ним, про душевні вечори біля костра, про дослідження визначних місць Криворіжжя, про походи Україною і не тільки. Також він захоплювався фотосправою – дуже любив фотографувати українську природу, майже ніколи не випускав із рук фотокамеру. Взяв її із собою навіть тоді, коли наприкінці жовтня 2022 року став на захист України. Євгеній служив на Херсонському напрямку і поміж боїв фотографував птахів, тварин, природу. Розповідати про Євгенія можна дуже довго, він був обдарованою, творчою особистістю, у нього було багато планів, бажання пройти ще багато маршрутів. Його смерть боляче вразила наш колектив. Дуже гірко визнавати, що від нас ідуть такі чудові люди. Його синові буде ким пишатися і на кого рівнятися».
Колектив «АрселорМіттал Кривий Ріг» висловлює щирі співчуття родині, друзям та колегам Євгенія Шидловського.
У ремонтному виробництві центрального департаменту з утримання та ремонтів вирішили боротися з підступним ризиком-кілером, а саме падінням з висоти, за допомогою пересувних драбин з майданчиками.
На дільницю з виробництва вогнетривких та будівельних сумішей ремонтного виробництва ЦДУР щодня приїздять вантажівки з наповненими коробами та баддями. Їх розвантажують за допомогою крану. Щоб це зробити, потрібно вантаж зачепити стропувальним гаком, тож для цього машиністам млинів раніше доводилося забиратися безпосередньо до кузова автомобіля.
«Раніше ми це робили по звичайній драбині, яка потенційно могла зісковзнути, а людина ризикувала впасти, – говорить начальник дільниці з виробництва вогнетривких та будівельних сумішейПавло Ліб. –Звісно,ми не мали права допустити цього, тому знайшли розв’язання цієї проблеми. У рамках програми протидії чотирьом ризикам-кілерам придбали дві пересувні драбини з надійними майданчиками. Тепер не потрібно лізти до кузова. Підкотив драбину, зафіксував її – і вже з майданчика працюй з вантажем у кузові. Таким варіантом машиністи млинів задоволені, адже це практично унеможливлює ризик падіння з висоти 2-2,5 метрів, як це було раніше».
Дві драбини вже активно використовують на двох дільницях – набивних мас та порошкових сумішей ремонтного виробництва ЦДУР.
