У квітні цього року «АрселорМіттал Кривий Ріг» збільшив виробництво усіх основних видів продукції.
У квітні підприємство продовжило втілювати в життя плани по збільшенню обсягів виробництва продукції, незважаючи на постійні атаки на енергетичну інфраструктуру країни та пов’язані з цим обмеження в енергопостачанні. Зокрема, після ремонту було відновлено роботу доменної печі № 6, а також розпочато виробництво коксу на коксових батареях № 3 і 4. Це в свою чергу дозволило збільшити виробництво сталі та прокату. У порівнянні з квітнем 2023 виробництво сталі виросло на 90% (з 86 до 163 тис. тонн) і прокату – на 95% (з 78 до 152 тис. тонн). Обсяги виробництва зросли і в порівнянні з березнем 2024 року – чавуну вироблено більше на 28%, сталі – на 31%, прокату – на 31%.
Гірничий департамент також зміг суттєво наростити виробництво залізорудного концентрату як в порівнянні з попереднім місяцем – на 14%, так і порівняно з квітнем минулого року – на 112% (з 351 тис. тонн до 744 тис. тонн).
Життя героя-захисника Ростислава Клименка обірвалося 29 квітня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Запсілляна Сумщині.
На захист України Ростислав став на початку повномасштабного вторгнення – 14 березня 2022 року. У лавах війська він був водієм-машиністом екскаватора 1-го саперного відділення інженерно-саперного взводу. Ті, хто добре знав Ростислава, підтверджують, що він завжди був готовий допомогти у різних справах, а коли допомоги потребувала рідна країна, він не вагаючись пішов її захищати.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Ростислав Клименко працював машиністом тепловозу в залізничному цеху № 2.
«Добра, відповідальна людина, кваліфікований працівник, у якого знання були помножені на великий досвід, адже Ростислав не один десяток років працював у цеху. Як машиніст тепловозу він здійснював перевезення на усіх дільницях металургійного виробництва. За характером Ростислав був спокійним, виваженим, надійним, на нього завжди можна покластися. Загибель Ростислава стала важкою втратою для всього нашого колективу», – сказав Валерій Руденко, заступник начальника ЗЦ № 2.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині загиблого.
Під час конференції трудового колективу підприємства, яка відбулась 11 квітня 2024 року, на адресу адміністрації підприємства надійшли питання від делегатів конференції. «Металург» продовжує публікувати відповіді на ці запитання.
Чи буде проведена індексація заробітної плати у 2024 році?
– Індексація заробітної плати — це механізм її підвищення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 № 1282).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078.
Розрахунок самої індексації, оскільки вона покликана захистити доходи населення від інфляції, ґрунтується на індексі споживчих цін (індексі інфляції), який щомісяця публікується Держстатом України.
Індексація грошових доходів населення проводиться, коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 103%. У 2023 році індексацію зарплат було зупинено, тобто обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не проводили, а розрахунок коефіцієнту індексації у 2024 році проводиться наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом: у січні 2024 він склав 100,4%, у лютому – 100,3%, у березні – 100,5%, сумарно за 3 місяці – 101,2%, що не перевищує поріг індексації у 103% для нарахування індексації заробітної плати.
Чи зберігаються дні відпустки у кількості 7 календарних днів за ненормований робочий день та дні відпустки за роботу у шкідливих та небезпечних умовах праці? Чи будуть вони надані працівникам після закінчення військового стану? Чи можна отримати за них грошову компенсацію зараз?
– Відповідно до ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» тривалість щорічної відпустки протягом воєнного стану складає лише 24 календарних дні для поточного робочого року. Це правило почало діяти у 2022 році та залишається чинним і сьогодні.
Обмеження на надання щорічної основної відпустки тривалістю не більше 24 календарних днів за поточний робочий рік враховує наступне:
якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, то різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана працівнику після закінчення дії воєнного стану;
у разі звільнення працівника під час воєнного стану йому буде виплачена грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» за всі дні невикористаної відпустки;
на період дії воєнного стану можливість нарахування додаткових днів відпустки за ненормований робочий час призупинена, тобто ця додаткова відпустка наразі не нараховується.
Якщо ж у працівника залишилася невикористаною частина додаткової відпустки, яку він заробив впродовж мирного часу, до війни, то працівник додатково теж може її використати понад обмеження у 24 календарних дні.
У наступних номерах газети ми продовжимо відповідати на запитання працівників.
Продовжуємо розповідати про вулиці міста, історія яких пов’язана із будівництвом та розвитком нашого підприємства. Цього разу мова піде про проспект Металургів – одну з головних вулиць Соцміста.
Транспортна, культурна, спортивна, торгівельна, адміністративна артерія. Саме таким ми зараз бачимо проспект Металургів. Він завжди багатолюдний та насичений жвавим рухом.
Проспект бере початок від прохідної «АрселорМіттал Кривий Ріг» на третій дільниці та «прямує» на північ – до 95-го кварталу. Мальовничі ставки, стадіон «Металург», Палац культури металургів, парк імені Богдана Хмельницького, квітковий годинник, головна адміністративна будівля міста тощо – і все це протягом близько однієї години прогулянкової ходи проспектом. Дорога з видом на градирні підприємства та літерами «Криворіжсталь» увічнена на багатьох фотокартках і стала своєрідною візитівкою Кривого Рогу.
А чи багато ми знаємо про історію проспекту Металургів? Пропонуємо разом заглибитися в його минуле. А допоможуть нам в цьому спогади керівника ветеранської організації нашого підприємства Володимира Зайця та фотокартки зі сторінки «Криворізька старовина» у Фейсбуці.
Від балки до ставків
Формування проспекту Металургів почалося у середині 1930-х років. Але тоді його не те що проспектом, а й вулицею назвати було складно. Навколо – степ, укритий кураєм і «прорізаний» ґрунтовою дорогою, зі стихійно розташованими робітничими селищами. У землянках та бараках мешкали будівельники заводу та Соцміста. За інформацією міської газети «Червоний гірник» за 23 листопада 1932 року у районі Соцміста (в тому числі в районі майбутнього проспекту) проживали близько 2 тисяч людей.
Бараки та землянки розташовувалися і у балці Червоній (на місті ставків), неподалік пісочного кар’єру та міської бійні. Про побутові умови в них годі й казати: земляні поли, стіни з неструганих дошок, вологість, холод. Щоправда на той час такі умови були притаманні багатьом стихійним селищам. Часто їх називали «шанхаями», а у Кривому Розі були ще і «собачівка», «випханка», «колима».
У 1934 році, коли запрацювала перша доменна піч на металургійному заводі, за спогадами місцевих, стався «великий потоп». Вода була потрібна для охолоджування металургійних агрегатів. На балці Червоній було насипано декілька гребель, щоб водичка збиралася і її можливо було використовувати. Людей, які там жили, переселили до новозбудованих бараків на Соцмісті та Першій дільниці.
«Стрімкий розвиток проспекту Металургів, як і в цілому Соцміста, прийшовся на 1960-1970 роки. Це були часи мого дитинства, юності, навчання та початку робітничого життя, – згадує Володимир Заяць. – Три ставки з видом на наше підприємство вже тоді мали сучасний вигляд. Але тоді вони нагадували якийсь курорт. Там були облаштовані пляжі з навісами, водними гірками, вишкою для стрибків, човновою станцією, торгівельними павільйонами з морозивом, соками, водою, солодким сітром.
А відпочивальників було так багато, що, як кажуть, яблуку не було де впасти. Особливо людно тут було на вихідних. Я теж там купався, плавав на острівець, що на ставку навпроти сучасного Терміналу, ловив рибу. До речі, її розводили у третьому ставку, біля якого зараз знаходиться оптовий ринок. А вечорами ми любили гуляти біля кафе «Поплавок» на другому ставку. Грошей для відвідування кафе тоді у нас було не дуже багато, а от послухати музику біля нього та відчути атмосферу свята можна було і поряд».
Гуртожиток у Будинку комуни
Після ставків перші великі забудови проспекту Металургів відкриває чотириповерховий будинок, де впродовж багатьох років розташовувалася районна стоматологія. Мало хто знає, що це був один із корпусів Будинку комуни, збудованого у Кривому Розі ще у 1936 році. В СРСР такі будинки почали будувати на початку 1930-х для, так би мовити, людей нового радянського типу. Ці люди мали думати лише про роботу і взагалі не займатися домашніми справами, за них це робили спеціально навчені люди. У Будинках комуни люди «нового зразку» користувалися їдальнею, кімнатами для відпочинку, у них були загальні спальні, для розваг – бібліотеки, настільні ігри тощо. Одяг їм теж прали та прасували. Ідея людини, вільної від побуту, активно пропагувалася до середини 1930-х років. Але не прижилася. Люди все ж прагнули свого господарства і своїх родин. А от самі будівлі від цих Комун – залишилися.
«Довгий час у цьому будинку була стоматологія, ми ходили туди лікувати зуби. А от у 1960-970-х роках там був чоловічий гуртожиток заводу «Криворіжсталь», – говорить Володимир Заяць. – А ще там була велика їдальня, де поїсти могли усі охочі. У меню були борщ або суп, картопля, макарони, каші, якісь салати, котлети. Одного часу я туди зачастив, а потім перестав ходити. Не знаю, з чого кухарі там готували, але після їхніх страв мені ставало погано, тому і припинив там їсти. Хоча харчуватися у їдальні за копійки було дуже зручно».
Продовження історії проспекту Металургів – у наших наступних публікаціях.
26 квітня 2024 року перестало битися серце Миколи Пивоварова. Він загинув, захищаючи Україну, поблизу населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області.
До призову на військову службу під час мобілізації в березні 2023 року Микола працював машиністом крана у конвертерному цеху.
«Микола мав величезний досвід, – розповідає старший майстер конвертерного цеху Олексій Тиква. – Більш ніж два десятиліття працював він у цеху, був класним спеціалістом і чудовою людиною. Врівноважений, мудрий, з почуттям гумору, Микола Пивоваров мав авторитет у колег. Керував розливальними кранами вантажопідйомністю 200 й 225 тонн, переміщував ковші, повні розплавленої сталі. Робота надзвичайно відповідальна. Коли ти розливаєш рідку сталь, то від твоїх професіоналізму, витримки та сконцентрованості залежить не лише робота цеху, а ще й життя колег, що працюють поруч. Працював він майстерно і безпечно. Непоправна втрата для нас».
У загиблого героя залишилися дружина та двоє дітей.
12 травня у світі відзначають День медсестри. Подякуємо медикам за їхню важливу працю та розкажемо про те, якими турботами наповнене життя медсестри поліклініки ГД медичного центру ПП «Стіл Сервіс» Ірини Назаренко.
«Раненько, як і інші працівники нашого підприємства, я їду на роботу у громадському транспорті, – говорить Ірина Назаренко. – Вітаюся з людьми, адже за роки роботи в поліклініці знаю багатьох, а люди знають мене. Не повірите, але коли я тримаюся за поручні та бачу руки інших людей, я мимоволі спрямовую погляд на їхні вени і в якому вони стані. Скажете, професійна деформація (сміється)?Але мені здається, я народилася, щоб бути медсестрою та допомагати людям».
Декілька днів на тиждень Ірина Назаренко допомагає офтальмологу поліклініки проводити профілактичні огляди. Часто її можна бачити у так званому адміністративному віконечку. Звідси вона видає водіям медичні довідки, завіряє печаткою документи про проходження працівниками профілактичного огляду, робить ксерокопії, оформлює необхідні документи на отримання поліклінікою медикаментів та медзасобів.
«У мене саме той випадок, коли робота дуже подобається. Зараз я не уявляю собі іншої справи, – продовжує Ірина Назаренко. – Хоча у нас з професією все ж було розставання. Життя так склалося, що на деякий час мені довелося покинути медицину. Ось тоді я чітко зрозуміла, що не можу без неї. Медицина стала моїм покликанням, в ній я вже майже 30 років. Стати медиком я вирішила ще у школі та цілеспрямовано йшла до своєї мети: здобула фах у Криворізькому медичному коледжі, працювала у 11-й міській лікарні, а потім влаштувалася сюди, до поліклініки підприємства. До речі, на мій вибір рідні не впливали, адже я взагалі з родини педагогів».
Найулюбленіша частина роботи Ірини – це медична зміна у процедурному кабінеті. Там вона робить уколи, забирає кров з вени на аналіз, виміряє тиск тощо.
Ірина розповідає, що одразу може зрозуміти, який настрій у людини, яка приходить на подібні процедури. Деякі сприймають усі медичні маніпуляції з усмішкою, а деякі – бояться. Медсестрі доводиться відволікати людину розмовами, жартами. Іноді таким чином повністю вдається відволікти увагу пацієнта, він навіть не помічає, що в нього взяли кров чи зробили укол.
«Так, я вмію допомагати людям, завжди знайду слова підтримки, швидко зорієнтуюсь у ситуації. Але коли мені довелося надавати допомогу дочці, вона втратила свідомість, я розгубилася і навіть на мить забула, що я медик. Потім взяла себе до рук, подумки посварила себе за таку розгубленість і допомогла доньці. До речі, вона теж обрала медичний напрямок – у виші здобуває фах провізора та фармацевта». Психологічно попрацювати над собою Ірині Назаренко довелося і тоді, коли її чоловік пішов захищати Україну. До речі, він теж працівник нашого підприємства. Вдень від хвилювань за нього жінку відволікала робота. Але вдома думки не давали спокою. Щоб хоч трохи відволіктися, Ірина взялася за вишивання. Колись вона вишивала хрестиком, а зараз засвоїла вишивку бісером. У поліклініці її робоче місце прикрашають картини, зроблені власноруч – це букет квітів у формі карти України та квітковий годинник.
Вишивкою з бісеру Ірина прикрашає й сумки, косметички, які теж шиє власноруч.
«Мені дуже хочеться, щоб скоріше настала наша перемога, щоб усі люди повернулися до мирного життя, щоб усі були здоровими та щасливими, – говорить Ірина. – Вірю, що так і буде. А зараз наближати цей час будемо працею кожен на своєму місті».
