В «АрселорМіттал Кривий Ріг» пройшов Тиждень безпеки дорожнього руху.
Цього року цей Тиждень відбувався у рамках всеукраїнських заходів з безпеки на транспорті в умовах воєнного стану, а також популяризації дотримання безпечної поведінки на автошляхах, поширення знань про безпеку дорожнього руху.
Водії нашого підприємства, як технологічного транспорту, так і легкового, вже звикли до систематичних рейдів фахівців відділу безпеки руху на транспорті. На автошляхах «АрселорМіттал Кривий Ріг» вони перевіряють технічний стан транспортних засобів, стан шин, комплектність автомобіля чи спецтехніки – наявність аптечки, вогнегасника, знаку аварійної зупинки тощо. Спеціалісти відділу спілкуються із водіями та не втомлююся раз у раз нагадувати їм про обов’язкове дотримання правил дорожнього руху та виконання додаткових корпоративних вимог безпеки, які діють на нашому підприємстві.
«Цього тижня подібних заходів, а також зустрічей з водіями та іншими учасниками дорожнього руху у рамках Тижня безпеки у нас було більше. До речі, на нього припав і Всесвітній день пам’яті жертв ДТП. Тож ми додатково нагадували водіям та пішоходам про безпеку руху на дорогах та уважність у наші нелегкі воєнні часи, – говорить Сергій Прокопенко, начальник відділу транспорту (безпека руху). – Особливо ретельно ми обговорювали питання дотримання швидкісного режиму, як на території підприємства, так і за його межами. Річ у тім, що Дніпропетровщина увійшла до п’ятірки областей, де найчастіше порушуються правила дорожнього руху. Їх у цьому році порушували 130 тисяч разів!».
Щоб встояти на чотирьох колесах
Під час рейдів перевірялася підготовка авто до роботи у зимовий період, щоб у сніг, ожеледицю, тумани та мряку транспортні засоби могли не тільки залишатися на чотирьох колесах, а й продовжувати ефективно виконувати свою роботу.
«Низькі температури потребують завчасної уваги водіїв, – зауважує Валерій Задорожний, головний ревізор з безпеки руху на автомобільному транспорті. – Варто ще раз перевірити гальмівну систему, замінити шини на зимові, під час руху дотримуватися безпечної дистанції та швидкісного режиму. До речі, з першого листопада поточного року на дорогах усіх міст країни настав «зимовий період» – це коли максимальна дозволена швидкість становить 50 кілометрів на годину. Така швидкість збігається із нашими корпоративними правилами щодо швидкісного режиму на дорогах «АрселорМіттал Кривий Ріг» – 50 кілометрів на годину ми їздимо протягом всього року. Там де інтенсивний рух транспорту та пішоходів, погана видимість тощо – знижуємо швидкість до 30 кілометрів на годину. Де це потрібно зробити водіїв інформують спеціальні дорожні знаки».
Фахівці з безпеки руху на автотранспорті закликають водіїв при переїзді небезпечних дільниць: залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, спусків, підйомів, крутих поворотів, бути особливо уважними взимку. Пам’ятайте, заледеніла дорога у два рази більш слизька, ніж та, що вкрита снігом, у чотири рази – ніж мокра або вкрита талим снігом та у вісім разів небезпечніша, ніж суха!
В шахтоуправлінні гірничого департаменту встановлений стенд пам’яті на честь загиблих шахтарів – працівників підприємства, які стали на захист незалежності України.
Стенд розташували практично біля прохідної ШУ. Дев’ять портретів дев’ятьох героїв. Вони ніби зустрічають та проводжають шахтарів на зміну. Ці фото щоразу нагадують нам завдяки кому ми живемо в Україні, працюємо, мріємо, маємо плани і рухаємося вперед.
«Таке пам’ятне місце мало бути, – говорить гірничий майстер (підземний) дільниці № 10 ШУ ГД Костянтин Пікалов. – Це наша шана, наша вдячність, ми схиляємо голову перед загиблими героями. Це наші колеги, майже кожного з цих хлопців я знав, працював поряд з ними. Першим з початку повномасштабного вторгнення ми втратили на поле бою Олександра Петухова. Він майже 15 років відпрацював кріпильником, був бригадиром дільниці № 10. Чесний, принциповий, відкритий. Олександр був готовий взятися за найскладніше завдання, охоче опановував нові технології підземної справи, а за свою бригаду стояв горою. З ним завжди радилися, адже він мав величезний досвід. Фахівець найвищого класу, спеціаліст незамінний. Ми, на жаль, втрачаємо найкращих, адже вони завжди попереду».
Наступне фото – зовсім юне обличчя – це Владислав Велесик. На наше підприємство він прийшов працювати в шахтоуправління перекидальником (підземним) на дільницю внутрішньошахтного транспорту. Юнак пройшов всі необхідні інструктажі та мав вже виходити на роботу, але його мобілізували до лав ЗСУ. 5 жовтня 2022 року Владислав Велесик загинув в боях у Харківській області.
Серед загиблих героїв – Микола Мазурик. Захисник багато років працював на нашому підприємстві. Останнє його місце роботи – шахтоуправління гірничого департаменту. Він був досвідченим прохідником. Про нього колеги кажуть – справжній козак. Для чоловіка дуже важливим було питання незалежності України, тому прохідник з готовністю долучився до лав ЗСУ. Він віддав своє життя за свою родину, місто та Україну.
Владислав Кучма приєднався до лав ЗСУ у травні 2022 року. З 2 квітня 2023 року захисник вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут. Але, на жаль, герой-гірник загинув у бою.
Добре пам’ятають в шахтарській родині й Дмитра Кобешова. Він прийшов працювати на шахту одразу після інституту. Шахтарській праці він віддав понад 20 років. Колеги цінували його за знання та досвід, здобуті нелегкою працею під землею. А ще він умів знайти особливий підхід, свого роду ключик до кожної людини.
«Дмитро працював гірничим майстром, а це той шматок роботи, коли на тобі відповідальність за інших колег, – розповідає заступник головного інженера ШУ з підземного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Петровський. – Він завжди міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Коли надійшла звістка про його зникнення безвісти, ми до останнього вірили та сподівалися, що Дмитро живий. На жаль, не справдилося. Герой загинув, але завжди житиме в наших серцях.
Колеги згадують загиблого захисника Михайла Дурандіна, як людину-«запальничку». Він завжди випромінював позитив, активний, веселий оптиміст. Герой працював майстром в шахтоуправлінні гірничого департаменту. Починав 17 років тому зі стажера, потім працював помічником майстра, згодом став професіоналом шахтарської справи. Михайло легко сходився з людьми, адже мав позитивну вдачу. Він завжди був готовий рухатися вперед і вести за собою інших.
Євген Гуцало доєднався до лав ЗСУ України на другий день повномасштабного вторгнення. Чоловік добре знав, з яким ворогом доведеться мати справу, адже вперше на захист країни став ще у 2014 році та відбивав агресію росіян до 2016 року. Євген Гуцало працював у шахтоуправлінні прохідником (підземним). Він загинув поблизу населеного пункту Серебрянка Бахмутського району Донецької області.
В біографії прохідника Олександра Максимовича – участь в АТО у 2016 році та понад 20 років шахтарського стажу. «Олександр мав справжній гірницький характер, – розповідає начальник прохідницької дільниці ШУ ГД Андрій Климов. – Міцний духом, майстер шахтарської справи із золотими руками та світлою головою. Прохідник був настільки щирою та світлою людиною, що без усмішки, без гарного настрою його й не згадаєш. І при цьому це була надзвичайно скромна людина. Про його бойові численні нагороди ми дізналися, на жаль, вже коли він повернувся додому на щиті».
Серед загиблих героїв – Андрій Білоткач, який працював гірником очисного забою. Андрій став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок. У свій останній бій Андрій Білоткач вступив 12 жовтня 2024 року. Він загинув поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області.
Наразі найбільша мрія шахтарів, аби на цьому стенді ніколи більше не з’являлося нових фото їхніх колег – загиблих героїв. Але про загиблих колег пам’ятатимуть завжди. Тому, поспішаючи на чи зі зміни, вклоняються з вдячністю тим шахтарям, які стали небесними янголами-охоронцями рідної землі.
Криворізький Академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка
23 листопада о 16:00іронічний детектив «Вісім люблячих жінок». У заміській садибі вісім жінок готуються зустрічати Різдво, та свято затьмарене вбивством господаря будинку: його тіло знайдено в кабінеті з ножем у спині. Під підозрою опиняється кожна з присутніх: його дружина з дочками, теща, своячениця, рідна сестра жертви, економка та покоївка. Поступово з’ясовується, що будь-яка з цих жінок мала свої мотиви, щоб скоїти вбивство. Та де ж правда?
24 листопада о 11:00 на вас чекає казка-балет «Червона Шапочка». Це яскравий і веселий спектакль, який дуже подобається як юним глядачам, так і їхнім батькам. Мовою танцю артисти розповідають всім відому історію французького казкаря Шарля Перро про маленьку дівчинку, на ім’я Червона Шапочка. Хоч вистава і розрахована на дитячу аудиторію і сприймається юними глядачами як барвисте дійство, вона наділена складною і цікавою хореографією. Вистава «Червона Шапочка» – це чудова нагода познайомити дітей з прекрасним світом балету.
24 листопада о 16:00 пропонуємо переглянути музичну комедію «Сорочинський ярмарок». Це музична комедія за повістю М. Гоголя (режисер-постановник заслужений артист України В. Короленко). Ця вистава занурює у світ народних пісень, танців, надзвичайних пригод та містики. Ви за лічені секунди опинитеся у самісінькому центрі галасливого і колоритного дійства і стежитимете за долями головних героїв, які вміють кохати, дружити, співчувати, бути щирими й жити з відкритим серцем.
Криворізький Академічний міський театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху»
23 листопада о 16:00пропонуємо переглянути виставу-реквієм «Чорні дошки». Це подорож сторінками дуже страшного часу для українців. Ви «проживете» сім історій від імені тих, хто страждав, та для кого роки голодомору були останніми. Ця подорож спогадами очевидців дає змогу глибше усвідомити трагедію Голодомору, віддати шану загиблим і зазирнути в очі тим, хто цілеспрямовано знищив мільйони людей.
Криворізький міський театр ляльок
23 листопада об 11:00на дітей чекає лірична казка«Як Лисиця з Журавлем товаришували». Дівчата — Калина й Бузина — розповідають, що жила собі лисичка Лиска у гаю, але з-за свого характеру, пересварилася з усіма сусідами. І вирішила жити по-новому, навіть з кимось потоваришувати по-справжньому. У гаю з’явився новий сусід – журавель Журко. Познайомились вони і вирішили разом повечеряти, таким чином, скріпити свої стосунки, але ця ідея їх і посварила. А чим це все закінчилось?
24 листопада об 11:00 на глядачів чекає казка «Теремок – щаслива хата». На фоні лісу стоїть теремок на великому пні. У теремку живуть Жабка-Бабка, Мишка-Норушка, Півень-Співак, Воїн-Їжак. До них у теремок хочуть проникнути Вовчик, Лисичка, Ведмідь. Але дружні звірі перемагають ворогів, і теремок залишається цілим.
Екскурсії
Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»
23 листопада о 15:45 запрошуємо на захопливий майстер-клас з купажування чаю! Ти дізнаєшся: які чаї поєднуються між собою, як створювати гармонійні смакові композиції, які спеції та фрукти додають особливу нотку та багато іншого. Приготуй свої відчуття та долучайся до світу чайної магії. 23 листопада о 15.45. Місце збору: перед входом до театру Шевченка. Реєстрація: 0961197549, 0982556455.
24 листопада о 10:00запрошуємо вас на автобусну екскурсію «Відкрийте для себе Кривий Ріг: залізорудні велетні та місто контрастів!» Зустрічаємося біля пам’ятника Козаку Рогу. Ви побачите декілька об’єктів та цікавих місць. Кар’єр: побачите гігантські екскаватори, зануритеся у світ видобутку залізної руди, дізнаєтесь про геологію регіону. Сталева набережна: милуватиметесь панорамними видами міста, дізнаєтесь про історію промислового розвитку. Музей гірничої техніки: доторкнетесь до історії, побачите унікальні експонати – гігантські насоси, думпкари, вагонетки та іншу техніку. Огляд міста: прогуляємось адміністративним центром Кривого Рогу, дізнаємось про його історію та культуру. Реєстрація: 0961197549, 0982556455.
Кажуть про вулицю Збагачувальну її мешканці та ті, хто вже багато років їздить нею на роботу до підрозділів гірничого департаменту. Вулиця Збагачувальна – головний проспект селища гірників та будівельників, почала будуватися ще до початку будівництва НКГЗК, потім розвивалася разом із ним.
Через роки їй вдалося зберегти свій зовнішній вигляд таким, який був у 1950-х роках. Але, звичайно, зараз будинки на вулиці вже постарішали, а деякі цікаві інфраструктурні об’єкти селища залишилися лише у спогадах.
Ґрунтова дорога з рудуватою землею, яку активно накатують вантажні машини. Вони везуть цеглу та інші будматеріали. Обабіч дороги поважні фахівці здійснюють розмітку, визначаючи, де будуть бараки, житловий сектор, дитячий садочок, магазин. Так на початку 1950-х років народжувалося селище для будівельників, а згодом і працівників Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату. Тоді ж формувалася й головна вулиця селища, яку сьогодні ми знаємо, як вулицю Збагачувальну.
«У післявоєнні роки в країні активно будувалися промислові підприємства. А де виробництво, там створювалися і робітничі селища для його працівників. Це було зручно. У період дефіциту пасажирського транспорту, людям до роботи було «рукою сягнути», – розповідає Євгенія Кубанова, дослідниця цих місць, контролер управління технічного контролю ПП «Стіл Сервіс». – Про якісь там санітарні зони «в орбіті» виробництва взагалі не йшлося. А усі види покращення життя відкладалися на потім. Вважалося, що усе житло з інфраструктурою біля промислових майданчиків – тимчасове. Але, як бачимо, селище не знесли, хоча декілька разів і намагалися це зробити. Попри все цей мікрорайон продовжує жити. Звичайно, не вся інфраструктура зберіглася, але зараз вулиця Збагачувальна виглядає майже так, як при своєму народженні. От тільки постарішала. Втім, історію цієї вулиці не можна відокремлювати від історії інших вулиць селища. Їх поєднують одна доля та історії життя людей, які працювали й працюють на гірничозбагачувальних комбінатах міста – Південному та Новокриворізькому».
Про спартанські умови, або Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове
Невеличкі будиночки із цегли стояли по два боки шляху, який вів на будівництво комбінату. Дорогу розділяла трамвайна колія. Трамвайчик на НКГЗК запустили у 1958 році. Спочатку трамваї дерев’яними. Потім вагони замінили на більш сучасні, металеві. Але охочих проїхатися, а не йти пішки, в усі часи було вдосталь. У години-пік люди стояли на сходах, гронами висіли на підніжках та, навіть вилазили на дахи вагонів.
Такою побачив вулицю Збагачувальну Михайло Жежер, який приїхав на будівництво ГЗК у 1959 році.
«Усі ці двоповерхові будиночки, в яких зараз живуть люди, раніше були чоловічими та жіночими гуртожитками. Сюди заселяли молодь, яка приїжджала на будівництво з різних куточків країни. До них у 1959-х році поселили і мене, – згадує Михайло Жежер. – Умови в гуртожитку були спартанськими – загальний коридор, 10-12 кімнат на поверсі, кожна з яких розрахована на чотири людини. З одного боку гуртожитку були умивальник та кухня, з іншого – туалет. І це вже були облаштовані будинки, адже у деяких туалет ще був на вулиці. Та на це тоді мало хто звертав уваги, говорили, що ці будиночки мають існувати лише п’ять років, потім, коли збудують НКГЗК та другу чергу Південного ГЗК, їх знесуть, а людей переселять у комунальні квартири. Плани щодо цих будинків постійно змінювалися, а молодь тим часом одружувалася, народжувалися діти, тож згодом гуртожитки були переобладнані на квартири».
Свій трудовий шлях На ГЗК Михайло Жежер розпочинав як землекоп. Звичайно, на будівництві працювали екскаватори, але після них залишалися ямки-бугорки, які треба було розрівнювати, а також рівняти траншеї під різноманітні комунікації тощо. Потім Михайло Семенович був учнем слюсаря-сантехніка силопарового цеху. У ті часи він мав лише 7 класів освіти, тож хлопцю довелося працювати та здобувати середню освіту у вечірній школі. Згодом Михайло Жежер закінчив гірничорудний інститут, став інженером-технологом. На НКГЗК він відпрацював понад 47 років, на пенсію пішов з посади заступника начальника шламового цеху.
Дві половинки одного цілого
Мікрорайон будівельників ГЗК та гірників поділений на дві половинки, по обидва боки дороги. Там нараховується 99 двоповерхових будинків з 800-ми квартирами.
Сотий будинок згорів при пожежі у 2010 році.
За будиночками ліворуч (якщо їхати до ГЗК) колись стояли бараки. Вони були збудовані ще до появи гуртожитків. В них жили будівники ГЗК. Цих бараків вже немає, вони знесені, але три з них добре збереглися. Вони розташовані вздовж трамвайної лінії. Зараз там крамниці та офіси різних фірм.
Були тут і бараки для ув’язнених, праця яких також застосовувалася при будівництві комбінату. З травня 1953 року ув’язнені будували ці бараки самі для себе. А з 1956 року їх звідси виселили. Тут залишилися лише ті, кому дозволялося вільне поселення. Цих людей (переважно «політичних») ніде не прописували, а працювати вони могли лише на важких роботах.
Зі спогадів Надії Ботвинко, яка 18-річною приїхала на будівництво НКГЗК:
«З Чернігівщини до Кривого Рогу ми приїхали 8 березня 1956 року, нас було майже 300 хлопців та дівчат. На станції Червона нас зустрічали з духовим оркестром. Та потім почалися нелегкі будні. Поселили нас у цегляних бараках на території колишньої колонії. Вона була обнесена великим парканом з колючим дротом. У бараках не було жодних побутових умов, крім умивальника та туалету. Ми й чаю не могли закип’ятити. На території були асфальтовані доріжки, але жодного тобі кущику або деревця. Тож ми влаштували тут клумби з квітами, посадили дерева. Молодість брала своє. Згодом збудували тут літню естраду, і до нас почали приїжджати артисти різних жанрів. Пам’ятаю танці під баян та радіолу».
Залишки одного із таких бараків збереглися і до наших днів, він знаходиться за банею.
Про баню, культурне життя вулиці Збагачувальної, про цікавинки та людей цього селища читайте у наступних номерах «Металурга». Ми побуваємо в гостях у місцевих мешканців приватного сектору, разом із Євгенією Кубановою пройдемося до місця колишнього сітрозаводу та дізнаємося про радонову перлину цих місць.
За кілька років на бортах нашого хвостосховища «Третя карта» виросте потужний зелений щит у вигляді акацієвої лісосмуги.
У цьому впевнені співробітники Криворізького ботанічного саду Національної академії наук України. Їх впевненість базується на експертних дослідженнях та багаторічному практичному досвіді озеленення техногенних зон Криворіжжя.
«Саме співробітників ботанічного саду залучило ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» для створення зеленого бар’єра, який мінімізує вплив нової карти для складування відходів збагачення залізної руди на навколишні території, – пояснив начальник служби реалізації проєктів гірничого департаменту Андрій Попик. – Ми – фахівці у видобутку та збагаченні залізної руди, а вони є професіоналами в озелененні. Створення лісосмуги та інші екологічні заходи входять до окремого розділу технічної документації будівництва хвостосховища».
Як розповів Андрій Попик, ця акацієва лісосмуга простягнеться на майже шість кілометрів у довжину та на 10 метрів завширшки. Саме такі параметри забезпечать надійний захист від шуму, пилу та вітрів, які зносять ґрунт. Для цього треба висадити 3300 саджанців. І це не якась магічна цифра. Її визначили природоохоронні фахівці у ході експертного оцінювання. Наразі вже висаджено близько двох тисяч майбутніх дерев. Що це за саджанці, і чому обрано саме їх, нам пояснила наукова співробітниця ботанічного саду, кандидатка біологічних наук Юлія Юхименко.
«Наш чималий досвід заліснення техногенних зон доводить, що саме акація біла є ідеальним варіантом для нашої степової зони, – говорить Юлія Юхименко. – Вона стійка до зимових морозів та літньої спеки, пізно скидає листя. І саме її однорічні саджанці найкраще приживаються, майже у ста відсотках, бо їх невеличка ще коренева система не потребує обов’язкового додаткового зрошення. Ми зараз, під час висадки, виконуємо полив, і цього буде достатньо для того, щоб акаційки закріпилися, успішно перезимували, а навесні пішли в ріст».
А навесні співробітники ботанічного саду дослідять всі деревця й досадять там, де буде потрібно. Якщо врахувати, що акація дає щорічний приріст близько півтора метра, то акацієва посадка набере потужності вже за кілька років. А місцеві пасічники будуть мати ще й приємний бонус. Про це нам розповів Андрій Попик, який у вільний від роботи час також займається бджолярством. Це його хобі.
«Акація – чудовий медонос, – ділиться досвідом Андрій. – Акацієвий мед неалергічний. Його в певній кількості можуть вживати навіть хворі на цукровий діабет. А ще акацієвий мед має м’який смак і дуже приємний, ніжний аромат. Підраховано, що кожен гектар акацій у період цвітіння, а це протягом 10-15 днів, дає 300-400 кг меду. Всього ж акацієві насадження займуть близько шести гектарів. Тож я впевнений, що між бджолярами буде ще й конкуренція за користування цим солодким ресурсом».
Висадка захисної лісосмуги – це лише один з комплексу заходів, спрямованих на усунення впливу хвостосховища на навколишнє середовище. Наприклад, надзвичайно важливим є запобігання потрапляння відпрацьованої води у ґрунт. Для цього дно карти повністю застелене бентонітовими матами. Це практично унеможливлює просочування води. А борти нагірного каналу, який відводить надлишок дощових вод під час інтенсивних злив, будуть засіяні багаторічними травами. На жаль, промислове виробництво неможливе без впливу на навколишнє середовище, але створювачі «Третьої карти» вже зробили й роблять максимум для того, щоб зробити цей вплив мінімальним.
Коли дорогами підприємства з увімкненими маячками поспішає на виклик машина швидкої допомоги, інший транспорт поступається їй шляхом, – усі розуміють, медики їдуть на порятунок. Коли ж помічають, що медичним автомобілем керує дівчина, дивуються, бо звикли бачити за кермом «швидких» чоловіків. Це водійка – Поліна Іванова, вона працює на «швидкій» в «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Скоріше стажуйся та виходь на роботу, у Центральному здоровпункті на тебе вже чекають з нетерпінням». Таку фразу почула Поліна Іванова, коли влаштовувалася на підприємство, пізнавала його «проспекти та вулиці», специфіку роботи водійки «швидкої», адже вона стала частиною заводської бригади медиків.
«Більшість людей, які не працюють на цьому підприємстві, знають його лише за фото, відео та за тими промисловими видами, які можна розгледіти через паркан, – ділиться враженнями Поліна Іванова. – А коли потрапляєш на територію, ти бачиш наскільки тут все велике та цікаве. З підприємством я познайомилася під час стажування. Досвідчені водії десятої автоколони АТУ мене всюди возили, показували, розповідали. Хочу подякувати їм за велику увагу та допомогу. Мене дуже вразило, коли я побачила ківш з рідким розпеченим чавуном. Ці технологічні процеси були для мене в новинку, хоча я сама родом теж з промислового міста – Кам’янського. У Кривому Розі я живу лише рік, тому паралельно вивчаю і місто, і підприємство – своєрідне місто у місті».
Водійка авомобіля швидкої допомоги Поліна Іванова
За освітою Поліна слюсар-механік, вона закінчила коледж за спеціальністю галузеве машинобудування. Коли перед нею постало питання де працювати, її батько Олег Нагурний, який колись був співробітником департаменту охорони праці, запропонував їй піти на наше підприємство. Поліна так і зробила. Спочатку на співбесіді їй запропонували бути газозварницею, а коли з’ясувалося, що Поліна має права і добре вміє водити авто, з вибором посади на підприємстві було вирішено – вона стане водійкою автомобіля швидкої допомоги.
«Напевне, як і у багатьох водіїв, перші уроки кермування у мене були неофіційними. Коли мені було 15 років, мені все показали, розповіли, дали можливість посидіти за кермом. Пам’ятаю, що це мені дуже сподобалося. Вже у 17 років я вивчилася та отримала водійське посвідчення. У 19 років, а мені зараз саме стільки, я вже працюю на підприємстві, керую «швидкою», опановую медичну справу на спеціальних курсах, адже паралельно стала ще й асистенткою фельдшера. Ситуації можуть бути різними, тож я добре маю знати, як надати людині долікарську допомогу, без зайвих питань, на пояснення яких піде дорогоцінний час, я маю принести фельдшеру потрібні інструменти, допомогти тощо», – сказала Поліна Іванова.
Поліна розповідає, що їй дуже подобаються автомобілі – вона любить ними кермувати та… ремонтувати. Дівчина непогано розуміється на їх технічних «душах», наприклад, неодноразово брала участь у ремонтах двигуна, коробки передач, редуктора. Зі своїми товаришами вона могла довго сидіти біля машин, вивчати її, шукати проблему та усувати її. Але це були старі автомобілі. З іномарками Поліна тільки знайомиться.
«Ще раз дуже хочу подякувати своїм колегам-водіям за підтримку та допомогу. Я можу зателефонувати їм у будь-який час, навіть вночі, щоб щось термінове запитати, і завжди отримаю відповідь. Це дуже надихає, – говорить Поліна. – Втім, я бачу, що колеги хвилюються, що у перспективі я можу звільнитися. Зараз я продовжую навчатися, здобуваю вищу освіту у Міжрегіональній академії управління персоналом у Кам’янському. Нові знання допоможуть мені розвиватися у майбутньому. А планів у мене дуже багато. Я люблю техніку і планую й надалі розвиватися у світи автомобілів. Зараз у мене є унікальна можливість попрактикуватися у водінні, працювати та спілкуватися з людьми різного віку – це надзвичайно цінний досвід. Одна із мрій мого дитинства – опанувати усі види автомобілів, вивчитися та відкрити усі категорії. Зараз у мене є реальний шанс це здійснити. Тож, будемо працювати!».
