Олександр Тарасов працював прибиральником гарячого металу в цеху з обробки, прибирання металу і сортування металопродукції ПП «Стіл Сервіс». На військову службу його мобілізували у жовтні минулого року.
Разом з побратимами Олександр став одним із героїчних оборонців Бахмуту, який залишається неприступною фортецею для ворога і одним з символів незламного духу українців. На жаль, його життя обірвалося. 15 лютого Олександр Тарасов загинув під Бахмутом під час мінометного обстрілу ворогом.
«Я знав Олександра особисто, і розповідати про втрату дуже важко, – говорить Дмитро Мельніков, начальник цеху з обробки, прибирання металу і сортування металопродукції ПП «Стіл Сервіс». – Він був дуже відповідальною людиною, сумлінним працівником. До його роботи ніколи не виникало запитань, а усім відомо, що працювати прибиральником – це зовсім нелегко. Тарасов був таким, про яких кажуть «основа колективу». Активний був, спортом любив займатися. Дуже болісно втрачати таких людей, колег. Усі наші хлопці – справжні герої».
Увесь колектив висловлює щирі співчуття родині та друзям Героя.
Саме так на підприємстві часто називають машиністів-інструкторів локомотивних бригад. Ці фахівці завжди на зв’язку з машиністами та їхніми помічниками, адже відповідають за навчання, підвищення кваліфікації, правильну та безпечну роботу. Один із таких фахівців-наставників в залізничному цеху № 2 – машиніст-інструктор Микола Шелест.
Романтикою залізничної справи Микола захопився ще з дитинства, коли побував на роботі у батька Миколи Павловича Шелеста, який працював в цьому ж цеху на нашому підприємстві. Він був машиністом тепловозу, а також начальником зміни та інструктором.
Дехто запитає, чому малого пустили на виробництво? Відповідь проста – в минулі часи діти часто приходили на завод в гості до батьків. Тоді це було звичною справою, а за безпеку дитини на виробництві відповідали батьки. До речі, кордони підприємства були теж відкритими.
«Мені було лише шість років, і тут я побачив мереживо із колій, купу вагонів, великі тепловози. Я зайшов до кабіни одного з них та на собі відчув усю залізничну атмосферу. І досі пам’ятаю свої враження та «великі» очі від побаченого. Батько розповідав, як керувати тепловозом, які кнопки та важелі треба натискати. Це суттєво вплинуло на вибір моєї професії. Я мріяв бути залізничником. Згодом закінчив політехнічний технікум за спеціальністю «Ремонт та експлуатація рухомого складу». Маючи на руках диплом, став залізничником у третьому поколінні. Мій дід Павло Шелест працював на залізниці ще з війни. Він пройшов шлях від колійника до начальника однієї з промислових станцій на Криворіжжі. Мама на залізниці працювала черговою. Тож, як кажуть, іншого шляху у мене просто не було».
Виробничу практику за часів студентства Микола Шелест проходив в ЗЦ № 2. Сюди ж влаштувався працювати після закінчення технікуму. Це було 23 роки тому. 17 з яких він уже працює інструктором.
«Я познайомився з Миколою тоді, коли ще стажувався в цеху на помічника машиніста тепловоза. За віком Микола був не набагато старший за мене, але вже працював інструктором і навчав машиністів. Можна сказати, він теж взяв участь у моїй залізничній освіті та кар’єрі», – усміхаючись, зауважує начальник залізничного цеху № 2 Дмитро Колесник.
«Залізничний транспорт на підприємстві є частиною технологічного процесу, до того ж, на території вирує свій залізничний рух, – продовжує Микола Шелест. –
Моя задача – дбати, щоб локомотивні бригади правильно та безпечно виконували свою роботу, чітко здійснювали технологічні процеси, а ще постійно навчалися. Без цього у нашій справі неможливо. Техніка завжди оновлюється, ситуації змінюються, тому у нас систематично навчаються і молоді спеціалісти, і машиністи з великим досвідом. Я теж не виключення. На лінії, коли протягом зміни «катаюся» з локомотивними бригадами, ми відпрацьовуємо і повсякденні робочі процеси, і нестандартні. І, якщо така трапиться, залізничники будуть готові «розрулити» так, щоб все було добре. Відпрацьовуємо і різні операції з технологічного обслуговування локомотивів».
Микола каже, що дуже любить постійно цікавитися чимось новим. Так сталося, що товариші-мисливці запропонували йому спробувати себе у спортінгу (це такий вид стрільби з рушниці по «тарілочках», які запускають у повітря), і у нього все вийшло. Тепер він має другий розряд у цьому спорті та навіть бере участь в чемпіонатах України. Микола підкреслює, що все це дозволяє йому розвивати реакцію та влучне око, тренує розум та кмітливість, сприяє спілкуванню з однодумцями, що корисно як для душі, так і для роботи. А її, Микола впевнений, після нашої перемоги буде дуже багато.
Серце героя зупинилося 15 лютого в боях біля Бахмуту Донецької області.
Понад два десятки років присвятив Дмитро роботі на нашому підприємстві. В спеціалізованому ремонтному цеху коксохімічного виробництва він працював електрогазозварником. Втратили фактично члена родини, говорять в цеху про героя-захисника.
«Завжди у гарному настрої та в доброму гуморі, заряджав позитивом всіх навколо себе, – згадує Дмитра Лук’янова начальник СРЦ КХВ Віктор Сосюк. – Він був профі у своїй відповідальній справі – ремонті основного коксохімічного обладнання. Завжди порадить, допоможе, брався за найскладніші завдання. Звісно, кожна втрата на війні – це біль. Особливо, коли втрачаєш людину, яку знав не один десяток років, коли це був той, кого можна вважати «золотим» фондом цеху. В наших серцях завжди житиме пам’ять про нашого колегу, друга та захисника».
У Дмитра Лук’янова залишилася дружина та двоє дітей.
Йому вже ніколи не виповниться 45 років, які він мав відзначати цього року. Але Павло назавжди залишиться в пам’яті всіх, хто його знав.
Фасонносталеливарний цех ливарно-механічного заводу став першим та єдиним місцем роботи захисника. Він не один десяток років працював обрубувачем у ФСЛЦ. Найкращий у професії, надійний друг, турботливий батько і досвідчений колега – так його згадують колеги.
«Людина-вогник, який завжди, навіть попри важку зміну, всіх зустрічав усмішкою, – згадує заступник начальника цех з виробництва ФСЛЦ Дмитро Демков. – Він і допоможе, і порадить, і підтримає. Павло любив свою роботу, був асом на ділянці, яка була фактично відпускною точкою цеху. Продукція, яка виходила з його рук, була завжди найвищої якості. Він міг не піти на фронт, але зробив це за особистим переконанням. «Я своїх дівчаток (дружину та доньок), свою країну ображати не дам!» – говорив Паша. Тому вже 1 березня став до лав армії. Ще й досі серце відмовляється вірити, що його більше з нами немає. Це жахлива втрата. Але ми збережемо пам’ять про нього, і заради цього виборюватимемо перемогу на всіх фронтах».
Павло Муравйов загинув в бою біля міста Вугледар. Серце старшого солдата, бойового медика зупинилося 10 лютого 2023 року.
Щиро співчуваємо дружині, донькам та друзям захисника.
«Було все нормально, але раптом щось сталося – руки заніміли, голова пішла обертом… Встановили діагноз інсульт». Подібні слова часто можна почути від людей, які пережили інсульт, або від їхніх рідних, адже самі хворі вже не в змозі були говорити. Інсульт називають раптовою хворобою і другою у світі, яка забирає життя. Симптоми з’являються стрімко і комплексно. Але чи дійсно ця хвороба є раптовою та чи можна її попередити? Розібратися в цьому нам допоможелікар-невропатолог Станіслав Чілігін.
Станіслав Чілігін
Поспілкуватися з лікарем та поставити йому питання щодо власного здоров’я кожен може у поліклініці ПП «Стіл Сервіс», де він приймає робітників нашого підприємства під час проходження профілактичного медогляду. Також Станіслав Чілігін є лікарем-невропатологом в інсультному відділенні міської лікарні № 2, де надає практичну допомогу хворим.
«Інсульт – дуже важка хвороба. За даними МОЗ України щороку у нас фіксується близько 120-150 тисяч випадків інсульту. На жаль, 40 відсотків із них закінчуються летально. В інших випадках люди роками лікуються, часто стають інвалідами. Повністю відновитися вдається далеко не всім. Загалом ця хвороба характерна для людей більш старшого віку, але останнім часом інсульти значно помолодшали і, на жаль, їх стає дедалі більше, – говорить Станіслав Чілігін».
Що таке інсульт?
– Це гострий стан, під час якого вражаються кровоносні судини головного мозку, що спричиняє ушкодження тканин мозку та розлади його функцій. Інсульти бувають двох видів – ішемічні (у більшості випадків), коли судина закупорюється тромбом, або геморагічні – коли мозкова артерія розривається. Також інсульти розподіляються на важкі і не дуже. Та навіть з легким перебігом інсульт вважається смертельно небезпечним захворюванням.
Звідки береться ця хвороба, чи можна їй запобігти?
– Профілактика інсульту доволі проста – це здоровий спосіб життя: збалансоване харчування, повноцінний сон, уникання надмірних стресів, рухливий спосіб життя, відмова від шкідливих звичок (особливо паління), систематичний контроль рівня холестерину у крові та артеріального тиску. Варто одразу звертатися до лікаря у разі порушення серцевого ритму, не допускати надлишкової ваги. При цукровому діабеті дотримуйтеся спеціальної дієти.
Виконувати ці правила треба у будь-якому віці. У моїй практиці був 19-річний хворий. Нам вдалося його врятувати та повернути до повноцінного життя. Але так щастить не кожному. Найбільше інсульт вражає людей у віці 40+. Я б радив людям з цього віку уважніше ставитися до свого здоров’я.
Чи залежить інсульт від спадковості?
– Якщо інсульт стався у ваших бабусі чи дідуся, то не обов’язково, що у вас він теж станеться. Але може бути спадкова схильність до хронічних захворювань, які можуть спричинити інсульт. Тож, ще раз повторюся, треба дотримуватися профілактики та здорового способу життя.
Як зрозуміти, що у людини стався інсульт, які його перші ознаки?
– Інсульт завжди раптовий. Для кращого розпізнавання його перших ознак є дуже простий і ефективний метод. Просто запам’ятайте слово «МОЗОК». У даному випадку це абревіатура:
М – МОВЛЕННЯ – його раптове порушення; О – ОБЛИЧЧЯ – раптова асиметрія; З – ЗАПАМОРОЧЕННЯ; О – ОЧІ – погіршення зору; К – КІНЦІВКИ – слабкість або оніміння рук чи ніг.
Якщо помітили хоча б одне із цих раптових порушень у людини, мерщій телефонуйте 103 та чекайте на «швидку». Успіх лікування залежить від своєчасності звернення за медичною допомогою – чим скоріше, тим краще.
Але трапляється й таке, що люди з не явно вираженими симптомами інсульту не поспішають до лікарні, сподіваючись, що «воно саме пройде». Не пройде, буде тільки гірше, уражені ділянки головного мозку почнуть відмирати і «вимкнуть» різні функції організму. Людина може стати інвалідом або взагалі померти. Тож за перших ознак інсульту я раджу не зволікати з лікуванням!
На підприємстві впроваджується новий підхід у визначенні виробничих ризиків, щоб зробити працю людей безпечнішою.
У підрозділах розпочалось дослідження виробничих операцій, яке має на меті виявити всі небезпеки, що можуть загрожувати людям під час роботи. Над приборканням ризиків працюють команди, в які входять безпосередні виконавці, їхні керівники та фахівці управління охорони праці. Виявлені ризики обговорюються, пропонуються та впроваджуються заходи з їх усунення.
Як розповів начальник відділу з охорони праці Юрій Бабець, серед принципових відмінностей нового підходу є саме командна робота та колегіальне визначення заходів.
«Раніше ми також вивчали операції та визначали ризики, – говорить Юрій. – Але ми – окремо, цеховики – окремо. Зараз зусилля об’єднали. Такий комплексний підхід дає результати. Наприклад, вдалося повністю позбутися ризиків під час виконання операції з вилучення підшипників з роликів у провідковій майстерні сортопрокатного цеху № 2».
Ролики з підшипниками є частиною привалкової арматури – важливого устаткування прокатних станів, яке утримує розкат під час виготовлення арматури, катанки та інших видів прокатної продукції. Вилучення підшипників – це доволі часта операція, яку працівники майстерні виконують два десятки разів щозміни, коли стани працюють на повну потужність. Раніше вилучали підшипники та встановлювали їх до роликів старим «дідівським способом» – за допомогою надставки й молотка. Надставка притулялася до підшипника, і по ній били молотком, вибиваючи підшипник. Відремонтований або новий підшипник вбивали на місце аналогічно.
«Під час такої операції інколи часточки металу від підшипника чи інструментів розліталися на всі боки, – продовжує Юрій Бабець. – Потрапляння сторонніх предметів в око є однією з найрозповсюдженіших причин нещасних випадків на виробництві. І навіть те, що людина працює в захисних окулярах, не дає стовідсоткової гарантії захищеності. Найдрібніші шматочки металу летять непередбачуваною траєкторією та знаходять свої «цілі».
Ми досліджували операцію разом зі старшим майстром стану МС 250-4 Павлом Житниковичем, слюсарями-ремонтниками Сергієм Вьюнніком (бригадиром), Олексієм Дьоміним, Валерієм Височієм, провідним фахівцем з ОП Володимиром Сікоріним, фахівцем з оцінки ризиків Екласом Баяліним, начальником управління ОП Рустамом Ісмаіловим. Колегіально вирішили, що лише заміна способу вилучення-встановлення підшипників дасть стовідсоткову гарантію безпеки».
Вирішили відмовитися від молотка і закупили два зйомники – для підшипників різних діаметрів. Зараз їх випробовують. Принцип дії простий: робочу частину зйомника приставляють до підшипника і за рахунок накручування різьби витискають його з ролика. Встановлюють підшипник за таким же принципом.
«Ми поки що лише опановуємо новий спосіб, нове обладнання, – розповідає бригадир слюсарів-ремонтників Сергій Вьюннік. – Чи швидше буде йти робота? Практика покаже. Але те, що повністю відсутній найнебезпечніший ризик – отримати уламок в око – немає сумніву. Це приклад, коли безпека праці є пріоритетом».
Впровадження нового підходу керування ризиками триває. Заплановано дослідити всі основні операції та усунути якомога більше ризиків.
«Виробничі процеси та металургійне обладнання весь час вдосконалюються, – говорить заступник начальника СПЦ-2 з виробництва Олександр Макаренко. – Вдосконалюються й підходи до охорони праці. Колегіальне дослідження ризиків дає можливість вивчити їх у повній мірі та знайти найкращі способи вирішення проблем. Тут використаний принцип мозкового штурму, який вже багато років доводить свою ефективність у різних сферах».
