Під час війни порядок та умови надання відпусток зазнали чималих змін.
Фахівці департаменту з персоналу нашого підприємства надали відповіді на чергові запитання робітників щодо відпусток, як щорічних тарифних, так і без збереження заробітної плати.
Зараз ми можемо відпочивати лише 24 дні. Куди поділась решта днів відпустки і коли їх будуть компенсувати?
– Поки діє воєнний стан, працівник може використати зі своєї відпустки не більше 24 календарних днів. Невикористані дні відпусток зберігаються за працівниками і можуть бути використані в наступних періодах, після припинення або скасування воєнного стану.
Ті, у кого є маленькі діти, раніше могли брати і тарифну відпустку за графіком, і дитячу, коли потрібно. А як зараз, чи можемо ми брати до основної ще й дитячу відпустку?
– На період воєнного стану є можливість брати будь-які види відпусток. Але їх сумарна тривалість не має перевищувати 24 календарних днів.
Чи додаються лікарняні до відпустки?
– Якщо працівник захворів під час щорічної відпуски, то така відпустка може бути подовжена на кількість днів лікарняного листа з оплатою або перенесена на інший період.
Стосовно працівників, які зараз знаходяться закордоном. Що робити після завершення 90 днів відпустки без збереження заробітної плати? Працівника звільняють чи можна наново написати заяву?
– У відповідності зі змінами в законодавстві, які набули чинності з 19 липня 2022 року, у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку має надати йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів.
Якщо працівник вичерпав свій вищезазначений ліміт днів відпустки без збереження заробітної плати, то, безперечно, за ним залишається право подати заяву з проханням ще раз надати йому відпустку без збереження заробітної плати. Але слід враховувати, що ця заява буде розглянута керівником структурного підрозділу, який прийме рішення щодо можливості її надання, з огляду на виробничу ситуацію. У разі, якщо такої можливості немає, то відмова в наданні такої відпустки – в межах правового поля.
«Книга Асклепія» – так назвав свій роман, виданий незадовго до повномасштабного вторгнення, працівник нашого підприємства Євген Пантело.
Це вже третя книга нашого талановитого колеги, яка побачила світ. До цього були збірка поезії «Філософія життя» та фантастичний роман «Багряні тіні». Начальник зміни ТЕЦ, поет і письменник Євген Пантело почав роботу над ще одним романом, але поки що її довелося відкласти.
«Наразі книга не на часі, – каже Євген. – Є важливіші справи. Потрохи волонтерю, допомагаю захисникам. Беру участь у заходах, які організовує для переселенців туристичний клуб «Командор». Щасливий бути корисним. Нещодавно показував дітям-переселенцям свою колекцію комах. Бачили б ви щире захоплення цих обпалених війною дітлахів! Та й дорослих також. Їм дуже потрібна наша підтримка, як матеріальна, так і моральна».
Частину тиражу «Книги Асклепія» Євген виставив на продаж. Кілька книжок вже продав, а гроші перерахував знайомим з ВСУ, які використали їх на нагальні потреби своїх підрозділів. Про що ж цей захоплюючий роман? «Про кохання, про боротьбу добра та зла, – говорить автор. – Сюжет починається в африканській пустелі. Під палючим сонцем крізь піски прямує мандрівник. Він знесилений, потерпає від спраги. Від вірної смерті його рятує місцеве плем’я. Деякий час врятований живе з аборигенами, занурюється в їхню культуру, отримує сакральні знання. А далі він опиняється у Кривому Розі, у передмісті якого мешкає».
Основні події розгортаються саме в нашому місті. З описів можна легко впізнати Соцмісто, Довгинцеве, Центрально-Міський район. «Саме у парку Мершавцева, у районі човникової станції головний герой прогулюється з коханою на човні, – продовжує Євген. – Я намагався якомога яскравіше описати красу рідного Кривого Рогу, його парки, сквери, мальовничі береги річок. Всупереч стереотипам, наше місто надзвичайно зелене та затишне. Хочу, щоб кожен, хто читатиме роман, захотів приїхати до нас і переконатися в цьому. Криворіжці – гостинні люди. І тисячі переселенців, які знайшли тут свій прихисток від війни – яскравий тому доказ».
Але «екшну» у романі не менше, ніж лірики та краєвидів. Перед нами розгортається ланцюг драматичних, фантастичних подій, які відбуваються з головним героєм та його друзями. Сутички, погоні, розслідування, загадкові смерті… «Не хочу спойлерити, розкривати сюжет, – посміхається автор. – Бо буде ж нецікаво читати. Скажу лишень, що переможець в класичній сутичці добра та зла стане відомим лише тим, хто дочитає до останніх абзаців. Так я задумав і сподіваюся, що у мене вийшло зберегти інтригу до кінця».
Євген зізнався, що хотів у своєму романі ще раз показати, що Кохання має бути щирим і попри всі складнощі та негаразди – дарувати закоханим радість. Що творити Добро треба, не сподіваючись на якийсь зиск. Що головні цінності – це Людське Життя й Час, бо їх не повернеш, а гроші – на другому плані, бо врешті-решт їх можна заробити. Що головне не слова, а справи, і один з героїв роману каже, що Бог не слухає те, що ми кажемо, а дивиться на наші вчинки. Не треба злитися, заздрити, мститися. Треба просто жити, допомагати людям і радіти життю.
Євген Пантело до всього ще й учасник проекту з охорони праці та промислової безпеки під назвою «Бережи себе» (Take Care). Він проводить заняття з нашими працівниками, ділиться знаннями й вміннями, які допомагають безпечно працювати. На волонтерство та тренерство Євген витрачає майже весь вільний час. Тому літературні плани переносяться. Але не скасовуються.
«У 2022 році я планував випустити ще одну книжку, – говорить він. – Туди мали б увійти оповідання, написані на основі подій, що відбулися зі мною у різні періоди, а також фейлетони та афоризми». Але то вже після перемоги. Тоді візьмуся і за третій роман. Додалася ще одна ціль – перекласти два вже виданих романи українською мовою з російської і перевидати їх. А поки що працюємо всі разом на нашу перемогу».
25 січня разом з іншими майже сімсотма Тетянами нашого підприємства токар дільниці з виготовлення деталей та запчастин ремонтного цеху гірничого департаменту Тетяна Мажара відзначає іменини.
Одна з версій походження імені стверджує, що це давньогрецьке ім’я значить «упорядниця» чи «засновниця». Ну, тоді ремонтний цех дуже підходить Тетяні, адже ремонтувати – це ж означає приводити до ладу, впорядковувати. А якщо більш серйозно, то колеги справедливо вважають Тетяну однією з найкращих працівниць, професіоналом у токарській справі.
«Я прийшла до цеху одразу після училища, – розповідає Тетяна Мажара. – Мені дуже подобається моя робота. Здавалося б, механічна обробка металу, що тут такого? Але це ж красиво! Це справжнє диво, коли з непоказної заготовки виходить красива деталь. Приємно, що це справа твоїх рук. А коли йде срібляста стружка – це теж красиво. Тож моя професія дійсно пов’язана з красою. Я виточую шпильки, напівмуфти (усміхається), ну, чим не жіночий арсенал?»
Спілкуєшся з Тетяною і постійно хочеться посміхатися. Її сяйні очі та посмішка заряджають на позитив. Вона постійно чомусь вчиться, щось пізнає, розвивається. Недаремно ж в День її ангела, відзначають ще й День студентів, говорить жінка.
Для Тетяни дуже важлива родина. Тому свій колектив, свою робочу родину вона шанує та любить, а рідна домівка взагалі для неї – це місто сили. Коханий чоловік, двоє діточок і улюбленець родини собака Лорд. Свої рідних Танюша любить побалувати смачненьким. Це для неї найкращий відпочинок – приготувати смаколики. Жінка впевнена, що справжній дім має пахнути смачною випічкою. Є в Тетяни мрія – відвідати Львів та випити справжньої львівської кави. І вона це обов’язково зробить одразу ж після нашої Перемоги. А поки що жінка та її родина чим може допомагають нашим захисникам. Свого часу Тетяна навіть допомагала у виготовленні буржуйок. За будь-якої можливості сім’я передає нашим українським героям їжу, теплі речі. Як і більшість з нас, кожен на своєму місці, наближаючи перемогу. Тому на свою роботу Тетяна завжди поспішає із задоволенням, бо її праця – це теж внесок в економіку та підтримку країни, яка сьогодні бореться за свою Незалежність.
Цікаво, що серед працівниць ремонтного цеху є лише одна Тетяна, а ремонтний цех в житті жінки є єдиним місцем роботи. Тут вона працює вже 22 роки. «Наша Танюша» – з теплотою говорять про неї колеги.
«Це людина-сонечко, позитивчик, щира та відкрита душа, – продовжує начальник РЦ ГДІгор Малий. – Дуже радий, що така людина працює в нашому цеху. В неї завжди порядок біля верстата, вона доглядає за ним, дбає. Тетяна – наша помічниця. Яке б складне та оперативне завдання не потрібно було б зробити, вона завжди впорається на «відмінно». Тож бажаю їй й надалі залишатися перлиною нашого цеху. Хай вона та всі Тетяни нашого підприємства будуть щасливими, в їхніх домівках буде мир та спокій! З Днем ангела, Тані, Тетяни, Танюші!»
«АрселорМіттал Кривий Ріг» виводить з експлуатації свою найстаршу агломераційну фабрику, яка раніше забезпечувала агломератом доменний цех №1 на рівні 8000 тонн на добу.
Замість чотирьох аглоцехів на підприємстві залишаться в роботі три плюс рудний двір аглофабрики метвиробництва, де формуватимуть рудну суміш для виробничих процесів. Наразі працює лише модернізований аглоцех №2 – рівень виробництва там не перевищує 3000 тонн агломерату на добу. Аглоцех №3 готує шихтові матеріали для виробництва, а аглоцех №1 поки залишається у резерві через обмежений рівень виробництва в цілому.
Основні фактори для ухвалення рішення про остаточну зупинку аглофабрики метвиробництва – це скорочення обсягів виробництва у воєнний час, а також виконання зобов’язання компанії знизити промислове навантаження у регіоні. Завдяки зупинці роботи цієї аглофабрики щорічні викиди забруднюючих речовин зменшаться на 29,4 тисяч тонн, що складає 13% від загальних викидів «АрселорМіттал Кривий Ріг» (при максимальному завантаженні виробничих потужностей).
Ми розпочинаємо новий 2023 рік з позитивної та довгоочікуваної звістки для мешканців Кривого Рогу – надалі на якість повітря у місті не впливатимуть викиди одного з найстаріших об’єктів агломераційного виробництва. Нещодавня зупинка роботи двох коксових батарей та закриття аглофабрики метвиробництва – це справді нові точки відліку в історії підприємства, які свідчать про перехід до більш безпечного та екологічного майбутнього. Війна завадила нам активно будувати нову фабрику огрудкування, робота якої планувалася як альтернатива аглофабриці метвиробництва. Але незважаючи на усі випробування, ми наполегливо працюємо на виконання природоохоронних зобов’язань підприємства перед містом та рушимо вперед до екологічно безпечнішого виробництва – сказав Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Вивід з експлуатації аглофабрики метвиробництва став можливим завдяки реалізації інвестиційної програми компанії, що містила й реконструкцію інших агломераційних цехів. Так, в аглоцеху №2 реконструйовано комплекси усіх шести агломашин, встановлено нові сучасні газоочистки, замінено газоходи, комунікації, промислове устаткування. Загальна вартість проекту реконструкції аглоцеху №2 перевищує 180 мільйонів доларів. Цей інвестпроект забезпечив як екологічні переваги, так і поліпшення умов праці для співробітників підприємства. На двох агломашинах цього аглоцеху виготовлюють агломерат для поки єдиної працюючої доменної печі №6.
– Працівниками потужної аглофабрики з повним циклом виробництва продукції було понад 200 людей. Ми працюємо над тим, щоб знайти максимальні можливості працевлаштування всередині підприємства для цих працівників. Звісно, усі переваги роботи в «АрселорМіттал Кривий Ріг» для них будуть збережені – конкурентний рівень заробітної плати, соцпакет, усі інші пільги. Загалом у нас зараз відкрито близько 70 вакансій, які ми закриваємо власними резервами, шукаємо кандидатів всередині компанії, проводимо внутрішні конкурси. Збереження нашого колективу, знань та професіоналізму – залишається незмінним пріоритетом компанії у ці надскладні часи, – зазначила Юлія Заболотна, директор департаменту з персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Агломерат
Довідка:
Агломераційна фабрика металургійного виробництва забезпечувала доменників агломератом з 1951 р. Її закриття – це вже не перше планове виведення застарілого обладнання паралельно з оновленням виробничих потужностей.У 2020 р. «АрселорМіттал Кривий Ріг» вивів з експлуатації першу дільницю блюмінга, а також двохванний сталеплавильний агрегат № 6, що означало закриття мартенівського цеху підприємства. У жовтні минулого року коксові батареї №№ 1 та 2 видали свою останню партію коксу. Після зупинки цих батарей обсяг викидів забруднюючих речовин від коксохімічного виробництва зменшиться на 37%.
Переселенці з інших міст України, які зараз мешкають у Кривому Розі, мали змогу побачити витвори мистецтва українських художників. Екскурсія стала можливою завдяки співпраці її організаторів – ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Інституту розвитку міста Кривого Рогу» та адміністрації картинної галереї ArtCraftOil.
«Побачивши картини, я навіть про час забула». «Я вже пенсіонер, але вхопив олівець і в захваті малюю, наче дитина». «В мене вже онуки, але в картинній галереї я побувала вперше у житті».
Так про свої перші враження казали учасники екскурсії – переселенці з Херсонської, Луганської, Харківської та інших областей України, які через війну приїхали до Кривого Рогу. Картинну галерею ArtCraftOil вони відвідали в межах волонтерського проєкту нашого підприємства «Разом».
«З переселенцями ми працюємо за багатьма напрямками, а зараз ще й долучаємо їх до культурного життя нашого міста, показуємо його красу та різноманітність, розбиваємо стереотипи про те, що тут самі лише труби та сірість, – говорить Марія Головань, фахівець департаменту із соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Мистецтво допомагає людям хоча б трохи відволіктися від сьогодення, а також надає життєвих сил та наснаги для кращого майбутнього».
Як зауважила Ганна Літвінчук, начальник відділу розвитку туризму «Інституту розвитку міста Кривого Рогу», художник живе в кожному з нас, тому, можливо, ця експозиція надихне когось і на власну творчість. Людям, які пережили багато неприємних, трагічних подій, треба якось підтримувати себе духовно. А ті, хто опікується переселенцями, будуть усіляко сприяти цьому й надалі організовувати цікаві заходи.
Залами експозиції
Ця картинна галерея розташована у самісінькому серці Довгинцівського району – поблизу залізничної станції Кривий Ріг-Головний. Експозиція галереї розмістилася в історичній будівлі – колись тут була одна із найстаріших шкіл Кривого Рогу. Зараз у затишних кімнатах галереї представлені витвори мистецтва українських художників. Тут розташовані майже тисяча картин.
«Також у нас проходять літературні вечори, бранчі, зустрічі з цікавими людьми, відбуваються фото та відео зйомки, інші заходи, – розповідає Марина Кравченко, директор картинної галереї ArtCraftOil. – Бачили в одній із кімнат велике ліжко? Багато людей запитують, навіщо воно тут. Це справжнісінький реквізит для лекції «Хіба це мистецтво?» київського художника-концептуаліста Євгена Барабана.
А взагалі з початку війни у нас майже у кожній залі було багато ліжок, адже картинну галерею ми тимчасово переформатували під готель для переселенців. Для багатьох сімей, які були вимушені покинути рідні домівки через бойові дії, ми облаштували тут усе необхідне для побуту: санвузли з гарячою водою, пральні машини, кухню. Також допомагали людям продуктами, одягом, іншими необхідними речами. Загалом сім’ї переселенців жили тут понад три місяці».
Серед переселенців, які співпрацювали з галереєю, були і родини художників. Одна з них – сім’я Ісаєвих, де підростає новий митець – дворічний Семен Ісаєв. У такому юному віці він вже сам створює картини у стилі абстракційного живопису. Їх можна побачити в одній із залів галереї на виставці «Дитячій». Тут все, як у звичайній дитячій кімнаті, є іграшки, речі для малечі. Але кімната пуста, покинута, в ній не лунає дитячий сміх. Усе це символізує втрачене через війну дитинство.
Автор картини дворічний Семен Ісаєв
Про війну говорить й інша експозиція – «Порожнеча». Тут розташовані полотна, на яких нічого немає. Концепція розкриває сьогоднішній внутрішній стан українців. На білих полотнах, порожніх цвяхах, що стирчать зі стіни, кожен глядач може побачити те, про що думає, уявляє, переживає під час війни. Керівники галереї говорять, що ідея авторів-митців має успіх у відвідувачів виставки. Сподобалась вона і переселенцям-учасникам нашої екскурсії. Кожній родині було що згадати та розповісти, адже кожна з них пережила свою особисту трагедію.
«Ніколи не думав, що у моєму житті буде війна»
Свою історію розповідає Олександр Сапсай, переселенець із Новоберислава Херсонської області. У Кривому Розі він мешкає лише три тижні. Увесь час від початку війни він був у рідному селі.
«Бомби, ракети, бомби, ракети. І все це майже увесь час летіло на наші голови, – витираючи сльози каже Олександр. – Розбите все. Разом із нашими будинками росіяни зруйнували наш світ, наше життя. За іронією долі я сам свого часу працював водієм автомобіля у російському Норильску. Моя жінка росіянка. Але зі мною вона вже 35 років мешкає в Україні. Вона проклинає ворогів за їх звірства за смерті наших людей і особливо діточок. Тим, хто на власні очі цього не бачив, не відчув ці всі жахіття, важко буде зрозуміти наші відчуття. Та попри все ми залишаємося живі, що безперечно радує.
Я ніколи не думав, що роздивлятися картини, ходити художньою галереєю, то так приємно! Дякую організаторам за цю можливість відволіктися від життєвих проблем. До речі, про «АрселорМіттал Кривий Ріг» (колишню «Криворіжсталь») я багато чув від своїх українських колег-водіїв. Вони казали, що то дуже велике підприємство. Хочеться його на власні очі побачити. От би ще на екскурсію туди!»
Олександр Сапсай
Про мистецтво та оптику
«Я і сама трохи художник, в Ізюмі, це Харківщина, вела гуртки образотворчого мистецтва, – розповідає Валентина Корєнюк. – Коли виїжджала з міста, то його вже бомбили. Вже майже рік, як в Україні йде війна, а я й досі не можу повірити, що все це відбувається з нами. Це неначе страшний сон. Хочеться розплющити очі, а навколо все мирно та тихо.
В мене ще є і інша професія – оптик. Я створювала лінзи та призми як для окулярів, так і для промисловості. Хто знає, можливо мої вироби використовуються і на вашому підприємстві?»
Валентина Корєнюк
«Худобу було дуже шкода, але людське життя важливіше»
«Враження від виставки просто колосальні! Соромно зізнатися, але це моя перша виставка в житті. Я із села Республіканець Херсонської області. Раніше працювала на пошті, а дома вела велике господарство,– говорить Наталя Непомняща. –Ракети на Берислав полетіли майже одразу від початку війни, а потім – і по нашому селу. У підвалі ми з родиною сиділи до останнього, не їхали, бо не могли залишити худобу. Та коли вже добре бахнуло по будинку, їхати довелося. До Кривого Рогу виїжджали вночі. Страшно було, їхали і плакали. Серце рвалося за тваринами, але що поробиш – людське життя важливіше. Тут нас прийняли дуже добре, життя потроху налагоджується. Про Кривий Ріг та про ваше металургійне підприємство я раніше багато чула від чоловіка, який тут колись вчився на футболіста. Зараз вже на власні очі побачила місто та його таке різноманітне життя».
