Позначка: арселорміттал кривий ріг

Категорії
Наші люди

Верстати мають працювати

У механіка ремонтно-монтажного цеху № 3 «Ливарно-механічного заводу» Максима Хілковського запитали, чи немає у нього термінових планів на 1 серпня? Чи буде він у місті цього дня? Купа різноманітних здогадок зароїлася у голові. А потім він отримав запрошення на урочистості напередодні 91-ї річниці нашого підприємства. Коли ж Максима викликали на сцену, він нарешті все зрозумів: Віднині він – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«То був дуже приємний момент. Важко передати почуття! Мою роботу помітили й оцінили! Гроші грошима, а такі моменти визнання також дуже приємні, вони мотивують», – говорить Максим Хілковський.

Ремонтно-монтажний цех № 3 «Ливарно-механічного заводу» виготовляє і ремонтує багато виробів та вузлів для всіх виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг». Гуркоти для аглофабрики, візки для доменників, колісні пари для залізничного транспорту гірничого департаменту та ще багато чого можна побачити у цеху. І це лише на цей момент. Навіть перелік, скільки ж всього ремонтує та виготовляє РМЦ-3, не вміститься у рамки цієї статті. Для того щоб це все виготовляти та ремонтувати, цех має багато верстатів, пресового та іншого устаткування. Для переміщення виробів, їх установки, відвантаження використовуються електромостові крани. І все це має бути у справному стані. Ось за це й відповідає механік цеху.

«Мене з дитинства вабила техніка, деталі, залізяччя, – згадує Максим. – Пам’ятаю, як з татом, Євгеном Станіславовичем, ремонтували наше авто. А коли авто заводилося та енергійно деренчало, татко давав мені проїхатися. Під контролем, звичайно ж. То були надзвичайно світлі, радісні моменти. Добре пам’ятаю, коли тато взяв мене до цеху, до РМЦ-3, де працював металізатором. Мені тоді було років з десять. З пропускним режимом тоді було набагато простіше, тож ми поїхали на зміну, що починалася о 15.00. Мені багато що сподобалося. То був один з епізодів, який пізніше вплинув на мій вибір, куди йти працювати».

Наступного разу Максим потрапив до цеху вже у технікумі, на практиці, а отримавши диплом, прийшов туди працювати слюсарем-ремонтником. Його бригада ремонтувала візки під чавуновози та шлаковози для доменних цехів. Інколи ремонтували ковші на ці візки, вагони-«ракети» для конвертерного цеху, затвори дуття для доменних печей тощо. Молодого роботящого слюсаря примітили, призначили бригадиром. А за кілька років йому запропонували посаду майстра. Це був крутий поворот у його трудовому житті.

«Якщо слюсарем-ремонтником я разом з хлопцями ремонтував устаткування для цехів, то ставши майстром механослужби, а потім механіком, почав організовувати ремонти та обслуговування устаткування, необхідного для виконання тих ремонтів. Тобто, я став ремонтувати те, що ремонтує. По-перше, це різні верстати: токарно-гвинторізні, токарно-карусельні, наплавочні, а також пресове та вантажопідйомне устаткування. І для цього мені довелося майже повністю перекваліфікуватися. Я інтенсивно вивчав це все, і щиро вдячний працівникам різних дільниць, які охоче ділилися своїми знаннями та досвідом».

Максим зазначив, що взаємодопомога, розуміння та готовність підтримати колег – це традиція РМЦ-3, яка актуальна і зараз, коли складно, коли людей не вистачає.

«Працюємо за себе, та за хлопців, які нас захищають. Це Михайло Савенко, Роман Соколенко, Андрій Лифар, Андрій Савченко. Ми підтримуємо з ними контакт, – каже Максим. – Користуючись нагодою хочу до них звернутися: Хлопці! Щира вам подяка від усіх нас!. Чекаємо вас у цеху. Роботи вистачить, тож ваші вмілі руки та світлі голови дуже нам потрібні. Також я вдячний досвідченому Геннадію Лукіну. Він вже пенсіонер, але працює за кількох. Це моя права рука, та й ліва також. Не знаю, що б я без нього робив? А ще я вдячний дружині Інні та сину Макару. Роботи зараз дуже багато, інколи повертаюся додому знервованим, але вони все розуміють і підтримують мене».

Максимові вчергове подзвонили. Ми потиснули один одному руки і Максим швидко пішов до цеху. Бо роботи багато, і вона сама себе не зробить. А будуть справними верстати, то й металурги з гірниками вчасно отримають своє устаткування.

Категорії
20 років разом Uncategorized

Дороги, що єднають

Ми продовжуємо розповіді про допомогу нашого підприємства місцевим громадам за період 20-річної роботи компанії «АрселорМіттал» в Україні.

Кінець 2022 року. Похмурий дощовий ранок. Село Миролюбівка Криворізького району. Ґрунтовою дорогою по вулиці з богемною назвою Театральна намагаються пересуватися кілька мешканців села. Дорога, яка й у суху погоду не дуже, з вибоїнами до 40 см завглибшки, перетворилася на суцільне місиво, і для пішоходів стала майже непрохідною. Автомобілістам годі й виїжджати – не кожен позашляховик прорветься. А кілометр нової асфальтованої дороги коштує мільйони гривень. Звичайно ж, таких коштів у громади немає. На допомогу миролюбівцям прийшли гірники «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Роботи почалися у 2023 році. Загуркотіла важка гірнича техніка – бульдозери, грейдери тощо. Почалося будівництво дороги зі щебню. Не асфальт, звичайно, але ж і не ґрунтовка – рівна дорога без бруду та вибоїн. Вантажівки повезли щебінь. За словами менеджера з відкритого видобутку ГД Володимира Мороза, на будівництво дороги довжиною 750 метрів було завезено близько 800 тонн цього будівельного матеріалу. Зазвичай, гучний гуркіт техніки на вулицях міст чи сіл дратує їх мешканців, а от цей гуркіт для жителів Театральної лунав, як приємна музика. Невдовзі можна буде за будь-якої погоди дістатися центру села чи у гості до кумів сходити-поїхати.

У гірників давні дружні стосунки з Гречаноподівською сільською громадою. Гірники зробили дорогу якісно, як для себе. А разом з Театральною також виконали підсипання та впорядкування ділянок шляхів на вулиці Новій та у провулку Робітничому. Якщо взяти до уваги, що практично кожен з близько 600 мешканців Миролюбівки хоча б раз у житті користувався якоюсь з відремонтованих ділянок, то гірники зробили корисну справу для всіх миролюбівців та їхніх гостей.

«Близько десяти діб кипіла робота, – згадує Володимир Мороз. –  Завозили щебінь, висипали, рівняли грейдером. Спрацювали швидко та якісно. Робити людям добро надзвичайно приємно».

І цим добро не обмежилося. Силами нашого ГД були підсипані ями-вибоїни на чималенькій ділянці шляху, яким жителі сіл Гречані Поди, Свистунове, Миролюбівка, Червоні Поди та інших добираються до Кривого Рогу. Зразу після ремонту голова Гречаноподівської сільської ради Галина Усик подякувала гірничому департаменту за допомогу. Вона зазначила, що найпроблемніших два з половиною кілометри дороги, якою учні та студенти їдуть на навчання до Кривого Рогу, працівники – на роботу, господарки та господарі – на ринок, перестали бути випробуванням на міцність для автобусів та автомобілів. Тобто проблему вирішили для майже 1800 мешканців громади.

Щодо впорядкування доріг, то у тому ж таки 2023 році була обладнана електричним освітленням ділянка автошляху від адміністративно-побутового комплексу цеху шламового господарства ГД. Цією дорогою пересуваються працівники нашого підприємства та підрядники. Нею ж автобусами та автотранспортом їдуть мешканці населених пунктів Миролюбівка, Свистунове, Радушне тощо. Раніше ця ділянка практично не освітлювалася, що додавало рухові додаткової небезпеки. «Всього ми зробили освітлення на ділянці більш ніж 2 кілометри, – розповідає начальник цеху шламового господарства ГД Олександр Бондарчук. – Від нашого АПК до зупинки «Миролюбівка». Освітлення працює, воно яскраве, всі задоволені: і наші  працівники, й місцеві жителі»

Категорії
Новини

Золоті секунди порятунку

Тетяна Денежко

В екстрених ситуаціях знання, навички надання першої медичної допомоги та миттєва реакція оточення, коли рахунок йде на секунди, здатні врятувати життя постраждалій людині.

Про це працівникам наших підприємств ще раз нагадали медики ПП «Стіл Сервіс» з нагоди Всесвітнього дня першої меддопомоги.

Цей день у світі відзначається з 2000 року, його ініціаторами виступили учасники Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Вони наголосили, що перша допомога в умовах дефіциту часу, надана постраждалому, як рятувальниками, співробітниками поліції, медиками, так і простими людьми без медичної освіти, може зберегти життя постраждалому, а також пришвидшить його лікування та реабілітацію. 

Для України, яка вже четвертий рік живе в умовах повномасштабної війни, базові навички рятування є життєво необхідними, тому і охочих опанувати науку рятування стає все більше.

«У цьому ми щоразу пересвідчуємося у нашій роботі. Коли фельдшери приїжджають на виклик, колеги постраждалого вже допомагають йому, і роблять це кваліфіковано, – розповідає фельдшерка Центрального здоровпункту Тетяна Денежко. – Так було у випадку, коли двоє працівників йшли підприємством та раптом одному з них стало зле, він втратив свідомість. Коли ми приїхали на виклик, то побачили, що його колега не розгубився, не втратив «золоті» хвилини, а правильно надав допомогу людині. Завдяки цьому чоловік живий, з ним все у порядку. На жаль, через війну та стреси люди все частіше стали скаржитися на здоров’я. Ми маємо справу з гіпертонічними кризами та іншими серцево-судинними проблемами, загостренням хронічних хвороб. А це дуже небезпечно і особливо на виробництві. Тому я закликаю усіх наших працівників опановувати навички першої домедичної допомоги. Тим більш, що на нашому підприємстві цьому навчають безплатно. Щонеділі в Університеті «АрселорМіттал проходять такі заняття-тренінги».

Тетяна Денежко пригадала, як колись і сама опановувала науку рятування. Це було під час її навчання у Бериславському медучилищі. Молодій студентці було дуже цікаво знати, як все робиться, вона прагнула досконало навчитися цього, адже у неї була мета стати медиком. За 29 років своєї роботи медиком Тетяна  багато разів та за різних обставин рятувала людей. А також навчала інших  надавати постраждалим першу допомогу.

У Центральному здоровпункті Тетяна проводить передзмінні та післязмінні огляди працівників підприємства. Переважно це водії та залізничники. Під час обстеження вона розповідає їм що треба робити, як поводитися у разі критичної ситуації. Люди й самі запитують її, як діяти у тих, або інших небезпечних для здоров’я та життя випадках.

«Я помітила, що зараз люди стали більш рішучими, охочими до знань, особливо таких, які дозволяють рятувати, – продовжує Тетяна Денежко. –  Раніше, до війни, бувало приїздиш на виклик, лежить постраждалий, а люди знаходяться за декілька метрів від нього, бояться підходити. Зараз навпаки – люди уважні, миттєво допомагають і роблять це правильно. Головне, і це важливо, вони не бояться допомагати і знають, як при цьому убезпечити себе. З подібним випадком я зустрілася, коли працівник отримав опіки від електричної дуги. До нашого приїзду колеги постраждалого активно охолоджували водою опечені ділянки. Ми вже надавали постраждалому більш кваліфіковану меддопомогу, тим більш, що у нас для цього є все необхідне, та відвезли людину до лікарні. Я за те, щоб подібних випадків у нас взагалі не було. Водночас я переконана, що усі ми маємо бути готові надати першу допомогу постраждалому, та знати, як викликати медиків. Наприклад, телефонний номер Центрального здоровпункту, напевне, знають усі – 95-151, або 05649 95151. Тому я, фельдшери наших здоровпунктів та медики медичного центру закликаємо усіх бути небайдужими й навчатися основ медичної допомоги, які можуть стати у пригоді у будь-який момент!».

Категорії
Наші люди

Не чарівники, а воду дають

Олександр Безпалий

Вони діагностують,  знаходять глибоко заховане «хворе» місце, перешкоджають втечі та докладають чимало зусиль, щоб подібного більше не траплялося. Заінтриговані? А це про слюсарів-ремонтників цеху водопостачання «АрселорМіттал Кривий Ріг. Про їх роботу – у  рубриці «Серце професії».

Коли ми пересуваємося територією підприємства, навіть гадки не маємо, що знаходиться в землі, під нашими ногами. А там – величезна мережа трубопроводів. Ними подається вода у цехи, адміністративні та побутові корпуси, інші будівлі комбінату. Трубопроводами транспортуються стоки, працює система каналізації. Усе це – щоб нам з вами працювалося ефективно та комфортно.

Щоб складна система трубопроводів підприємства була справною, завжди подавала нам водичку та забирала зайве, її обслуговуванням та ремонтами займаються слюсарі-ремонтники ЦВП.

Слюсар-ремонтник (бригадир) Олександр Безпалий обслуговує водоводи дільниці прокатних цехів та насосні агрегати насосних станцій.  

За майже 20 років роботи на підприємстві він вже добре вивчив географію розташування трубопроводів на своїй дільниці, але все одно обов’язково користується кресленнями – спеціальними картами з місцями розташування водних мереж. Вони потребують постійного обслуговування, а при ушкодженнях – ретельного ремонту.

«Знаходимо проблему, перекриваємо воду за допомогою засувок, осушуємо місце робіт, перевіряємо, чи все там гаразд, адже наша безпека – понад усе, і тільки тоді розпочинаємо ремонти. Їх обов’язково здійснюють декілька спеціалістів. Якщо це порив, його усуне зварник, якщо вода протікає у багатьох місцях, виконуємо повну заміну аварійної дільниці водогону. До початку робіт ми визначаємося з яким інструментом будемо працювати, яку техніку, матеріали, допоміжні засоби використовуватимемо, який обсяг робіт здійснюватимемо, яких спеціалістів залучатимемо тощо. Обов’язково надягаємо ЗІЗи і дивимося, чи безпечно нам працювати», – розповідає Олександр Безпалий.

Ця робота має багато нюансів, які треба враховувати, потрібно набиратися досвіду. В освітньому багажу Олександра Безпалого – чотири освіти. Він знавець металургійного обладнання, спеціаліст у сфері машинобудування, а нещодавно ще й опанував професію тракториста, зараз вона дуже необхідна у його роботі.

Обслуговування та ремонт насосних агрегатів – окрема турбота слюсаря-ремонтника ЦВП. Тут вже треба добре знати техніку. Наприклад, принцип роботи реле, клапанів, ротору, робочого колеса, засувок тощо.

Оскільки Олександр вже має чималий досвід роботи, він навіть за звуком може визначити, що не так працює і на що треба особливо звернути увагу.

«Якщо стукає, щось не так з підшипником, чуєш зайвий звук, перевіряй, що там всередині механізму. Що можна одразу полагодити, ремонтуємо на місці, а складніші ремонти виконують спеціалісти у нашій механічній майстерні. Моє головне завдання – запобігати тому, щоб взагалі нічого зайвого не стукало, не грюкало, не гриміло, а навпаки – працювало, як годинник та подавало нам таку необхідну воду для роботи та життя», – говорить Олександр.

Олександр підкреслює, що основні практичні знання можна отримати безпосередньо у цеху. Так було і у його практиці. Професії слюсаря-ремонтника його навчали Максим Смірнов, Андрій Позульський, Микола Панасенко. А зараз Олександр вже й сам є наставником для новачків. Своїм досвідом також можуть поділитися і його колеги з інших дільниць ЦВП. Це слюсарі-ремонтники Василь Бондаренко, Володимир Степанов, Володимир Качалов та інші.

Тож, якщо є бажання працювати у ЦВП слюсарем-ремонтником, звертайтеся до цеху, або до фахівців з підбору персоналу на Третій дільниці. До речі, саме там, в Університеті АрселорМіттал вам нададуть можливості безплатно опанувати ще декілька інших спеціальностей.  

Категорії
Новини

А!фішка на 13 та 14 вересня

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

13 вересня о 17:00 запрошуємо переглянути музичну драму «Меланхолійний вальс» за однойменною новелою Ольги Кобилянської.

14 вересня об 11:00 раді бачити глядача на балеті-казці «Червона шапочка». Це яскрава та весела вистава, яка дуже подобається, як юним глядачам, так і їхнім батькам. Мовою танцю артисти розповідають всім відому історію французького казкаря Шарля Перро про маленьку дівчинку, на ім’я Червона Шапочка. Попри те, що вистава розрахована на дитячу аудиторію, вона наділена складною і цікавою хореографією. Вистава Червона Шапочка – це чудова нагода познайомити дітей з прекрасним світом балету.

14 вересня о 17:00 пропонуємо глядачеві виставу «Як врятувати Сільвію?» за мотивами чорної комедії Анни Крогерус «Через любов до мене». Десятирічна Сильвія Яловаара «страшенно» не любить бути самотньою. Їй подобаються тваринки, вона охоче малює, співає, танцює і мріє завести хоча б друга-собаку. Дівчинка дуже потребує любові своїх батьків, але ті застрягли у власних проблемах і не помічають дочки. Матір Сильвії, дизайнерку інтер’єру, понад усе непокоїть, що її молодість минула, а батько – психолог і ведучий популярного токшоу – з головою занурений у роботу і всіляко намагається відмежуватися від хаосу, що панує в родині. Історія набула нових барв, відколи до оселі Яловаара навідалася симпатична молода сусідка.

Криворізький державний цирк

13-14 вересня о 13:00 очікуємо глядача на виставі «Цирк на льоду».

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

13 вересня о 09:00 запрошуємо вас у релакс-тур до дендропарку Веселі Боковеньки. На вас чекають: заняття з йоги для початківців і не тільки, яке допоможе розслабити тіло та знайти внутрішню рівновагу, звукотерапія співочими чашами для глибокої релаксації та медитації, майстер-клас із виготовлення саше з лаванди, щоб забрати з собою частинку цього спокою. А також пропонуємо вам прогулянку величною територією дендропарку, що надихає своєю природною красою. Місце збору: зупинка 95 квартал (магазин «Торти») у бік Центрально-Міського району. Реєстрація: 0961197549, 0982556455.

14 вересня о 10:00 чекаємо вас на пішохідній екскурсії «Рудники Червоного пласту». Це не просто прогулянка, а справжня подорож у часі до кінця XIX століття. Ви дізнаєтеся про рудники Червоного Пласту, про перші розробки залізної руди в районі Чорногорки та таємниці річки Саксагань. Ви почуєте захопливі легенди про походження назви річки та її зв’язок із козаками, а також дізнаєтеся, як її річище змінили заради промислового розвитку. Ви побачите дериваційний тунель.​ Дізнаєтеся про унікальне інженерне рішення — підземний тунель, побудований у 1957 році, який відвів річку і дозволив продовжити видобуток руди. Буде багато розказано про легенди Чорногорки. А також ми розповімо історію Трампарку та простежимо разом шлях розвитку цього унікального району, який колись був центром активного життя. Місце збору: зупинка «Центральний ринок» у бік 95 кварталу Реєстрація: 0961197549, 0982556455.

14 вересня о 15:00 запрошуємо на  пішохідну екскурсію «Гданцівка – подорож у минуле».  Місце зустрічі: пам’ятник Святому Миколаю (перетин Поштового та  вул. Свято-Миколаївська). Ви дізнаєтеся про: польську спільноту та її внесок у розвиток регіону та виклики, з якими вони стикалися, Гданцівський чавуноливарний завод. А також про болгарську спільноту та її слід в історії розвитку міста. Ви побачите архітектурні пам’ятки та унікальні споруди, що збереглися до наших днів. Реєстрація за тел.: 0961197549, 0982556455.

Криворізьке бюро подорожей та екскурсій

13 та 14 вересня запрошуємо на екскурсію на берег Тилігульського лиману з дегустацією устриць та вина. На вас чекає унікальний комплекс відпочинку – Ойстервіль, що знаходиться в затишній бухті Тилігульського лиману, серед мальовничих пейзажів первісної природи. Там ви почуєте пізнавальну розповідь про життя устриць та особливості вирощування молюсків на фермі, а також дегустація устриць та вина та відпочинок на березі лиману.  Реєстрація: 0981067279, 0993685133.

Тренінги, ретрити, семінари

14 вересня о 12:30 запрошуємо вас на артбранч – день натхнення, краси та творчості в стилі справжнього Парижу.  У програмі: створення картини у французькому стилі під супроводом художниці Анни Гришко під французьку музику  та прекрасні атмосферні фото. Запис: 0986228299.

Категорії
Наші люди

Зоряні мрії

Ми стояли біля намету, спрямувавши мрійливі погляди у неймовірне зоряне небо. У місті не побачиш такого. Цієї безлічі зірок, зшитих у запаморочливі сузір’я, такого пронизливо виразного Чумацького шляху. Метеорити миттєво спалахували та зникали, навіть бажання не встигнеш загадати. А наше бажання вже збулося. Ми знов у горах. І зоряне небо – це лише декорації театру емоцій, який називається гірським походом.

Мама Стефанія

Цього разу наша мета – Велике Попадинське кільце, а також озеро Росохан, чи не наймальовничіше в наших Карпатах. Місця дикі, тому перед походом я жартома спитав у сина: «Іванку, ти ведмедів боїшся?» Той відповів з усмішкою: «Не дуже». Що ж, тоді вперед! Перший квест – купити квитки. Рівно за двадцять діб до поїздки о восьмій ранку почалося полювання на сайті «Укрзалізниці». Я бронював квитки, а за кілька хвилин випливало, що їх вже хтось придбав. Я починав знову… І так було п’ять разів. На шостий сталося диво – два з трьох квитків, що залишилися, я все ж придбав. Верхні. Бокові. Але їхати можна!

Івано-Франківськ зустрів чудовим серпневим ранком, смачною піцою та затишними старовинними вуличками. А ось і наш автобус на Калуш. Менше як годину, і ми на місці. До рейсу на Осмолоду – високогірне село, з якого ми стартуємо, – ще пів години. Звертаюся до касирки за квитком. «На сьогодні автобусів вже не буде», – відповідає тітонька. «Яааак? Я телефонував у середу диспетчерці вашої станції, щоб дізнатися про час відправлення. Вона повідомила про три рейси щоденно!» «Щоденно, але крім неділі», – розвела руками касирка.

Оцінивши шанси швидко здолати 80 км автостопом з чималими наплічниками у не надто залюдненому напрямку та прикинувши ціни на таксі, ми вирішили, що це чудовий шанс погостювати в Калуші – батьківщині кумирів Євробачення. Купили м’ясця для барбекю, та вгледівши на карті невеличке водосховище, підкорювачі Карпат вирушили на околицю міста. Три кілометри, і ми у чудовому лісочку із соснами, кленами, дубами… Як то кажуть, якщо ти не в змозі перемогти обставини, розслабся і отримай задоволення.

А удосвіта ми знов на станції. Найпершим автобусом прямуємо в Осмолоду. Водій заявив, що ми ще винні за багаж. Кажу, що зараз передзвоню на станцію і дізнаюся, чи треба нам доплачувати. На станцію я не подзвонив, але й водій більше грошей не вимагав. Дві з половиною години у дорозі, і ми вже на старті!

На коня

Коли я був малим, і ми з батьками ходили у гості до кумів, то «На коня» лунало як сигнал, що незабаром додому. У нашому ж поході «На коня» – це був сигнал до початку сходження. Кінь Грофецький – саме ця вершина стала першою на нашому треку. І Коник той виявився доволі норовливим. Щоб його осідлати, ми набрали близько 800 м висоти: від Осмолоди, яка розташована на висоті 750 м над рівнем моря, до маківки Коня (1552 м). За 400 м до вершини почався дуже крутий підйом, а далі на нас чекав жереп – непролазні хащі низькорослої сосни. Вона хапала за одяг та рюкзаки, занадто ніжно обіймала своїми скарлюченими гілками, боляче била по плечах та стегнах. Але то лише 150 м. Зате вершина нагородила неперевершеними видами та апетитними галявинами червоної соковитої брусниці.

Відновивши сили ягодами та печивом, наша невеличка команда з двох осіб подолала крутий спуск та вийшла до підніжжя Ґрофи. Це найвища вершина маршруту – 1748 метрів. Так, це не Говерла з її 2061 м, але зважаючи на крутий підйом, розсипи величезних каменюк на схилах та жереп, Говерла у порівнянні з Ґрофою – дитяча гірка. Вершина зустріла туманом, хмарами та фантазією. Це коли ти з вершини геть нічого не бачиш, а лише фантазуєш, модеруєш чарівні краєвиди у своїй уяві. Але небо все ж відкрило нам двійко відосів, і то було дуже круто! Спуск був надважким, по суцільних каменюках. І ось ми у величезному дикому таборі з назвою Плісце. Місць для наметів – море. Водичка у джерелі кришталева. Карпатська малина проситься в компот. Смачнючий гірський малиновий компот! Кайф!

Регіт ґреготів

Пробуджені місцевими птахами, які протягом ранку пурхали навкруги, ми з Іванком поснідали і зібрали табір. Нас чекало кілька крутих підйомів. «Не парся, здолаємо», – кажу синові. «Як же не паритися, ми ж підіймаємося на Паренки», – жартує він. Саме гора Паренки (1735 м) – наша наступна вершина. Довелося добряче попаритися, щоб досягти її, підіймаючись надзвичайно гарними, але норовливими ґреготами. Коли я вперше почув це слово, то в уяві виникли кумедні потвори, які регочуть. Але ґреготи виявилися неосяжними розсипами величезних кам`яних брил на схилах гір. Тож треба переступати з каменя на камінь, багато з яких ще й коливаються під ногами. Їх називають живими. Це візитівка Горган. Неймовірно гарно, але незручно і небезпечно. Таке життя.

Після Паренок на нас чекали дві Попадді. На Малу ми вилізли, як то кажуть, на ізі. А от підйом на Велику Попаддю виявився крутим. Розсипи чорниці на підйомі компенсували кам`яні розсипи. Зате види з Великої Попадді перевершили всі сподівання! 360 градусів, не сходячи з місця. Он там, у далечіні, вихиляється темними хвилями Чорногора. А от, зовсім близенько – горганські Сивулі. А ось розлігся пологими схилами красень Свидовець! Видко й Румунські Карпати. Гостинно зустріли нас Попадді, але час спускатися на ночівлю.

Коретвина – так зветься остання вершина нашого походу. Крута, непідступна, як майже всі у Західних Горганах. Знов жереп, ґреготи і купа гірських ягід. І неперевершені краєвиди. Милуємося Ґрофою, Попаддями, Паренками, всіма карпатськими хребтами. У цім і перевага маршруту – з кожної вершини видно все. А далі – стрімкий спуск. Скидаємо майже кілометр. Коліна просять помилувати.  І нарешті вони!!! Знаходимо обабіч стежки четверо білих грибочків! Якби скинути наплічники по 18 кг та пройтися лісом, то їх мало б бути набагато більше. Але для грибної юшки нам вдосталь. Та й таймінг підганяє.

Найкрутіша наша ночівля. Вбрід переходимо зразу два потоки. Каміння слизьке, вода зносить, але воно того варте! Галявина з незайманими травами до поясу, шепіт річки, смачнюча грибна юшка та неймовірне зоряне небо! Завтра буде похід на озеро Росохан, ночівля у старому гуртожитку, що прихистить від проливного дощу, та дорога додому. Але то завтра. А сьогодні – Чумацький шлях, шум річки, безмежне зоряне небо та нестримні мрії про наступний похід.

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .

Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!