При проходженні флюорографії легень працівники металургійного та коксохімічного виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг» користуються флюоропоїздом, який розміщено поблизу поліклініки металургійного виробництва. Флюорографію вони проходять щороку, і це безплатно. Для сторонніх користувачів ця послуга надається нашими медиками за оплату. Донедавна черги на проходження обстеження людям доводилося чекати просто неба.
«Після введення попереднього запису на флюорографію, черг до флюоропоїзда практично немає. Інколи всього кілька людей. Але у негоду чи спеку навіть кількахвилинне очікування – це дискомфорт, а для людей зі слабким здоров’ям ще й загроза захворіти. Тож ми звернулися по допомогу до центрального департаменту з утримання та ремонту, щоб вони допомогли нам з навісом, який би захищав пересувний флюорограф та людей, які прийшли на обстеження від негоди. І нам допомогли», – каже начальниця медичного центру ПП «Стіл Сервіс» Наталя Гардань.
Колони, ферми, балки та інші елементи каркаса для навісу виготовили працівники цеху металоконструкцій ЛМЗ. А монтаж навісу та його складників виконали фахівці цеху ремонту металургійного устаткування № 2.
«Наші працівники все робили якісно, як ото кажуть, як для себе, хоча наш цех і проходить флюорографію в поліклініці гірничого департаменту, – говорить заступник начальника ЦРМУ-2 Володимир Вишемірський. – Виконувач обов’язків майстра Ігор Кузін, бригадир монтажників Андрій Тітов разом з колегами встановили колони, змонтували елементи каркаса та покрівлю з профлистів. Зробили все швидко та якісно».
Якістю робіт задоволена і Наталя Гардань: «Ми вдячні Андрію Кіндрату, Валерію Ваніну, Ірині Футрук та іншим людям, які посприяли швидкій реалізації цього проекту, безпосереднім виконавцям – фахівцям своєї справи із ЦРМУ-2. Спека дуже шкодить роботі медичного устаткування, але люди важливіші за обладнання. Тому за турботу про людей – особлива подяка».
Як би швидко не їхали рятувальники, в порятунку людей важлива кожна хвилина.
Повітряна тривога, вибух – на жаль, повномасштабна війна внесла цю жорстоку реальність в наше повсякденне життя. В таких умовах кожному з нас варто знати, як правильно і швидко надати першу допомогу постраждалим під час обстрілу, а також при ДТП, падінні з висоти або інших нещасних випадках.
Зупиняємо кровотечі
Масивна кровотеча є основною причиною смерті постраждалого. Як правильно надати людині першу долікарську допомогу в цьому випадку, розповіла та показала Олександра Мороз, старша фельдшерка служби здоровпунктів медичного центру ПП «Стіл Сервіс».
Олександра працює на підприємстві понад 18 років, а до цього була фельдшеркою у травматологічному відділенні лікарні № 11, надавала людям екстрену медичну допомогу в складі бригади «швидкої». Багато працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» та наших дочірніх підприємств знають Олександру Мороз ще й як медичну тренерку, яка вчить як правильно та безпечно допомагати постраждалим.
«Розпочну з юридичного боку, – зазначає Олександра Мороз. – Першу долікарську допомогу постраждалим при невідкладних станах регламентує Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 441 від 9 березня 2022 року. Він містить 29 критичних для життя станів, там описаний покроковий алгоритм дій у цих ситуаціях. Я раджу кожному з нас ознайомитись з цим наказом, адже під час війни ця важлива інформація може стати в пригоді в будь-який момент. Як правильно зупиняти масивну кровотечу, зовнішню та внутрішню, я буду показувати на своєму колезі, у якості «моделі» нам допоможе водій автомобілю швидкої допомоги Олександр Бойченко».
Важливі поради
Вони стосуються усіх, хто буде надавати долікарську допомогу. Спочатку треба впевнитися, що ви знаходитеся у безпеці, що вашому життю нічого не загрожує. Коли ви маєте справу з кровотечами, обов’язково треба користуватись гумовими рукавичками, щоб мінімізувати ризики для власної безпеки. Якщо таких рукавичок немає, надягайте на руки пластикові пакети або навіть файли.
Розпізнаємо та діємо
Внутрішня кровотеча.Її можна виявити після огляду постраждалого.
На внутрішню кровотечу вказують бліда шкіра, холодний піт, переривчасте дихання, важко промацується пульс. Потрібно звертати увагу на грудну та черевну порожнини, там можуть бути гематоми. Людині треба забезпечити спокій, щоб вона не рухалася. На місце гематоми кладемо холод. Краще за все – холодовий елемент з аптечки. Перед застосуванням активуємо його, плескаючи по ньому руками.
Зовнішня кровотеча. Капілярна виникає внаслідок ушкодження дрібних судин. Спочатку це схоже на кров’яну «росу», а потім кров повільно витікає. Така кровотеча не несе загрози життю, але може бути небезпечною для людей із проблемами згортання крові.
Щоб її зупинити, треба накласти на рану тканину або бинт та надавити на рану. Це може зробити сам постраждалий або людина, яка надає допомогу. Якщо рана брудна, її варто промити прохолодною проточною водою. Якщо рана виникла від укусу тварин – промийте її мильним розчином та обробіть антисептиком. На рану треба покласти холод.
При венозній кровотечі активно витікає густа кров темно-бордового відтінку. Кровотеча з пошкодженої вени небезпечна відривом тромбу та значною крововтратою. В цьому випадку потрібно накладати давлючу (компресійну) пов’язку. Для цього беремо бандаж або тканину, прикладаємо до рани та притискаємо її будь-яким обтяжувачем: рулонами бинтів, пляшкою з водою, флягою, павербанком, невеличким блокнотом тощо. Також можна взяти еластичний бинт та при накладанні на рану закручувати його вузлами (обв’язавши рану, зробивши вузол і так далі), щоб вузли давили на рану і кров зупинилася. Не забуваємо прикладати холод.
Артеріальна кровотеча є результатом пошкодження аорти, стегнової та інших артерій. Це струмінь яскраво червоного кольору з пульсацією. Постраждалому треба допомагати негайно, адже час йде на секунди.
Якщо кровоточить кінцівка, гумовим джгутом з постійним натягненням перетискаємо її на 5-7 см вище місця пошкодження. Якщо рани не видно, але є велика крововтрата, то джгут на кінцівку накладаємо максимально високо.
Джгут фіксуємо та вказуємо на ньому час накладення. Кровотечу з м’яких тканин зупиняємо прямим натисканням на рану та тампонуванням: тканину або бинти закладаємо безпосередньо вглиб рани, зверху накладаємо антисептичну серветку, пов’язку і притискаємо її.
Турнікет може застосувати на собі сам постраждалий за 30 секунд або одну хвилину. Турнікет накладається на стегно, гомілку або передпліччя, там де є дві кістки, на 5-7 см вище від рани. Він стискає м’які тканини, а з ними стискається і отвір судини. «Хвіст» турнікету фіксується, а на транспортній стрічці записується час його накладення.
Повернення з фронту до мирного життя – це завжди непростий шлях. Важко відновлювати як фізичні, так і моральні сили. Звісно, що наші ветерани потребують у цьому допомоги. Для багатьох помічниками стають родина, колектив, де раніше працював захисник, багато кому допомагає спорт. Він є важливою частиною реабілітації.
І у нашому місті для цього намагаються створити усі можливості. Як показує практика, на жаль, чимало ветеранів просто не знають про програми, які надають послуги з занять спортом та реабілітації, які діють у Кривому Розі. А даремно, бо у місті започаткована програма підтримки ветеранів, в якій вагоме місце належить саме спорту. Про це йшлося на зустрічі працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з фахівцями виконавчого комітету Криворізької міськради.
«Спорт – це ефективна всебічна реабілітація, а також спілкування, розуміння того, що ти не один. Наше олімпійське гасло «Головне – не перемога, а участь у спорті». Адже ветерани, які вливаються до спортивного життя нашого міста, у такий спосіб намагаються впоратися з проблемами та переживаннями, пов’язаними з війною. І це працює та допомагає краще інтегруватися у цивільне життя. Важливо, що тренування в усіх наших спортивних школах, в усіх секціях для ветеранів безоплатне. Для захисників та їхніх родин ми не один рік поспіль проводимо VETERANS FAMILY GAMES. А за перемоги у різних видах спорту в цих змаганнях учасники ще й отримують грошові призи. Але найголовніше – це участь у змаганнях, бо саме спортивна реабілітація здатна об’єднати, сприяти підвищенню морального духу ветеранів та відновленню жаги до життя», – наголосив Олександр Ступак, заступник директора департаменту у справах сім’ї, молоді та спорту виконкому Криворізької міської ради, начальник відділу з фізичної культури та спорту.
Яскравим прикладом позитивного впливу спорту є історія з Назаром Лозовим. На фронті він втратив обидві ноги, до того ж з високою ампутацією. Спочатку Назар радів, що вижив, але згодом йому морально ставало все гірше. З депресії хлопця витягнув тренер з паверліфтингу (жим штанги лежачи), він розгледів, що у хлопця є великий спортивний потенціал. Цю ідею підтримали і рідні Назара. Хлопець почав тренуватися у «Форесті». А у басейні ДЮСШ № 1 він ще й навчився плавати (до цього не вмів). Спорт став частиною життя Назара. У 2024 році Назар, а також його спортивний колега-ветеран Ігор Троян взяли участь у змаганнях з адаптивних видів спорту для поранених військовослужбовців Повітряних сил та морської піхоти США, які проходили у Лас-Вегасі (штат Невада). Там Назар Лозовий здобув перемогу у плаванні та у командному змаганні з волейболу сидячи. Зараз крім занять спортом Назар Лозовий продовжує здобувати вищу освіту – навчається у медичному інституті. Завдяки спорту, стверджує ветеран, його життя набуло нових фарб та змісту.
«З березня 2023 року у місті була створена команда «Нескорені. Кривий Ріг», – продовжує Олександр Ступак. – Її учасниками стали ветерани російсько-української війни з 2014 року, «афганці» і, що дуже важливо, члени їхніх родин. Кривий Ріг вперше в країні започаткував участь родин у таких змаганнях. Перші 7 змагань, які тривали з 14 жовтня до кінця листопада 2023-го, одразу стали популярними. І вже минулого 2024 року у рамках змагань з ветеранського спорту «VETERANS FAMILY GAMES» було проведено 22 турніри з 17 видів спорту. В них свою силу духу, спритність та волю до перемоги продемонстрували понад 1300 учасників, серед яких 700 – це безпосередньо ветерани. Цього року змагання продовжуються, у нас дуже щільна, насичена. У нас передбачається вже 25 змагань у 17 видах спорту.
Тож запрошую усіх вболівати за команди, а ветеранів, хто ще не в спорті, бути активнішим і долучатися до наших змагань. Додаткову інформацію можна дізнатися за тел.: 0986052025».
Серед основних видів ветеранського спорту: плавання, волейбол сидячи, веслування на тренажерах, настільний теніс, футзал тощо. До речі, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» подарував для тренувань декілька тенісних столів. Вони розташовані у ДЮСШ № 1, це в спортзалах нашого найбільшого палацу водних видів спорту. А ще спеціальну установку, яка допомагає ветеранам з інвалідністю спускатися в басейн для занять плаванням.
Оздоровче плавання було й залишається в пріоритеті, адже воно є дуже ефективним для реабілітації людей з різними пораненнями та діагнозами.
Займатися оздоровчим плаванням ветерани та члені їхніх сімей можуть безплатно в семи комунальних басейнах Кривого Рогу. Для занять іншими видами спорту ветеранів чекають в усіх комунальних спортивних школах нашого міста. Для цього демобілізованим військовослужбовцям треба звернутися в офіс «Я – ветеран», або до Центру адміністративних послуг «Віза», де їм допоможуть з оформленням послуг. Також можна безпосередньо звернутися до спортивного закладу, де кожному ветерану та його родині обов’язково підкажуть як скористатися цими можливостями та допоможуть оформити все належним чином.
Звернутися до офісу «Я-ветеран» можна за адресою: пл. Молодіжна, тел.:080500459. А також можна звернутися до комунального некомерційного підприємства «Сервісний офіс «Ветеран» за адресою: пр-т Металургів, 36 б, тел.: 0564922589.
Завдяки нашому гірничому департаменту з 2023 року дві криворізькі лікарні суттєво розширили можливості з реабілітації людей з порушеннями опорно-рухової системи.
Ремонтний цех гірничого департаменту виконує ремонти устаткування, металоконструкцій, будівель та споруд цехів гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Одного разу ремонтники ГД отримали незвичне замовлення – виготовити бруси для відновлення навичок ходьби з перешкодами. Саме з таким проханням до керівництва ГД звернулися медики-реабілітологи двох міських лікарень Кривого Рогу № 2 і № 11 (зараз – підрозділ міської лікарні № 1). Бруси відіграють величезну роль у реабілітації людей, які в наслідок хвороб, травм чи поранень мають проблеми з пересуванням. Таке медичне устаткування недешеве. Його вартість – 30 тис. грн і вище, тож у медичних закладів не завжди є кошти, особливо у ці складні часи, бо це ж не єдине, на що медичним закладам потрібно витрачатися.
«Ми поїхали до лікарень, поспілкувалися з досвідченими лікарями-реабілітологами, за основу взяли інформацію з інтернету, – пригадує начальник виробничо-технічного відділу РЦ ГД Наталія Кучерява. –Але обов’язково врахували побажання медиків. Креслення брусів розробив наш провідний інженер виробничо-технічного відділу Костянтин Мамаєв. Підібрали оптимальні матеріали – металопрокат та деревину, і взялися за виготовлення. Працювали швидко, вийшло якісно. Устаткування виготовили працівники столярної дільниці та дільниці з виготовлення металоконструкцій. Дуже приємно робити добрі справи. За час використання нових брусів ми отримали від медиків та пацієнтів лише подяки та позитивні відгуки».
Щодня реабілітаційні вправи на брусах виконують 30-50 людей. Устаткування зроблене так, що без мороки можна змінити висоту поручнів, за які тримаються пацієнти, відстань між щаблями-перешкодами, від якої залежить ширина кроку, та висоту цих перешкод. Тобто бруси налаштовуються індивідуально під кожного. Вони абсолютно безпечні для пацієнтів, їх легко чистити.
«Це устаткування є незамінним для реабілітації людей з порушенням ходи, – розповідає асистентка фізіотерапевта Ірина Прокопенко. – Тож величезна подяка вашому підприємству від медиків, хворих, травмованих! Багатьом людям вони допомогли. Я працювала старшою медичною сестрою у лікарні № 11 (нині лікарня № 1), тож знаю, яка величезна користь від вашого виробу. Зараз моє місце роботи – відділення реабілітації Покровської клінічної лікарні інтенсивного лікування, яка була евакуйована з прифронтової території. У нас є подібне устаткування, але ті бруси, що зробили гірники – вони дуже-дуже круті! Хотіли б і ми мати такі ж. Хто ж відмовиться від такого якісного оснащення, яке ефективно допомагає людям?»
У рамках благодійної акції «АрселорМіттал Кривий Ріг» подарувало дітям ВПО понад 500 солодких наборів. Цукерками ласували діти та підлітки з Херсонської, Маріупольської, Авдіївської та Бахмутської громад, які зараз з родинами мешкають у Кривому Розі.
Смачний десант
Цукерковий шлях стартував від центру надання послуг «Єдине вікно». Коробки з солодощами вантажили до автобуса підприємства безпосередньо через вікно будівлі, де знаходиться центр. До речі, від початку повномасштабного вторгнення вікна «Єдиного вікна» пам’ятають багато гуманітарної допомоги, зібраної працівниками наших підприємства для наших захисників та людей, які постраждали через війну.
«Війна принесла багато горя та страждань, зруйнувала багато життів. Наразі в Україні нараховується понад чотири мільйони вимушених переселенців, з них майже мільйон – це діти. Вони рано дорослішали за складних умов, адже їм довелося багато чого побачити та пережити, – говорить Майя Ластовецька,менеджерка з корпоративної соціальної відповідальностіуправління соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг».– Ми, як соціально відповідальне підприємство, від самого початку повномасштабного вторгнення активно співпрацюємо та допомагаємо тим, кого війна змусила покинути рідний дім, хто зазнав втрат і опинився у складних життєвих ситуаціях, і ця акція є однією з багатьох наших програм».
Цього разу помічниками у «смачній операції» стали стажери нашого підприємства.
Андрій Мазур – один із них. Він навчається у Гірничо-електромеханічному фаховому коледжі КНУ, а на підприємстві стажується у теплоелектроцентралі на посаді електромонтера.
«Мені дуже приємно брати участь у такому заході, адже бути одним з тих, хто несе радість дітям – це круто! Я вважаю, що діти мають бути щасливими та частіше усміхатися за будь-яких обставин. А смачні цукерки здатні зробити святковим навіть звичайний буденний день», – сказав Андрій.
Діти сховалися, та смаколики їх знайшли
Коли автобус підприємства із подарунками під’їхав до Криворізької гімназії № 56, де разом з криворізькими навчаються діти з Дніпропетровської та Херсонської громад, почалася повітряна тривога і діти спустилися до сховища. Але й там вони не байдикували, а продовжували займатися – кожен клас мав окремий куточок для цього.
Приїзд волонтерів припав саме на кінець уроку. Спочатку діти дуже здивувалися, коли незнайомі дівчата та хлопці у корпоративних футболках та кепках почали заносити до сховища коробки. А коли пролунав дзвоник, і з цих коробок дітям почали роздавати пакунки з цукерками, свого подиву та радості від такої приємної несподіванки діти не стримували. «Зазвичай я боюсь повітряних тривог, але ця, як це не дивно звучить, принесла мені приємні моменти», – сказала дівчинка, притуляючи до себе смаколики.
«Напевне це найкращий день математики (це свято відзначалося того дня) для наших учнів, – сказала Тетяна Кисла, директорка Криворізької гімназії № 56. – Наш навчальний заклад розташований в історичній будівлі, ми маємо багато традицій. Тут навчаються діти з багатодітних та малозабезпечених родин, виховуються діти з особливими освітніми проблемами. Від початку повномасштабного вторгнення наша гімназія прийняла дітей з тимчасово окупованих територій та тих, де зараз тривають бойові дії, є руйнування та небезпека для життя. Зараз їм потрібна наша додаткова увага, терпіння, добре ставлення і, звичайно, більше радісних моментів у житті. Одним із таких стала цукеркова терапія від наших постійних партнерів – «АрселорМіттал Кривий Ріг»».
«Раніше я навчалася у Новопільському ліцеї, зараз я дуже рада тому, що моя родина вчасно переїхала до Кривого Рогу, – говорить 15-річна ОльгаТюменцева. – Кожну повітряну тривогу я хвилююся, особливо стресую, коли лунають вибухи, коли я читаю про постраждалих, загиблих. На щастя, ця повітряна тривога була більш-менш спокійною і, неочікувано стала смачною. Хочеться частіше мати такі приємні сюрпризи – це створює гарний настрій».
Цукерковий подарунок отримав і 14-річний Ростислав Соценко з Херсонської області. Шлях їхньої родини до Кривого Рогу був складним та небезпечним.
«Родом я з Михайлівки, а початок війни зустрів у Херсоні, де наша родина була у гостях. Я прокинувся на світанку, а мама вже стояла на балконі і казала, що відбувається щось дивне, вона чула вибухи, – розповідає Ростислав. – Ми швидко зібралися і вирушили додому. Дорогою зустріли колону танків, але наших, українських. Ми вже розуміли, що це війна. Деякий час ми прожили вдома, а тут прийшла інформація, що на нас сунуть окупанти. Ми зібрали речі, документи, взяли з собою кота, який, на жаль, втік дорогою, і вирушили до Кривого Рогу. На шляху нам довелося долати багато постів. На одному з них до автобуса зайшов чоловік з ДНРівською стрічкою на рукаві та вигукнув «Слава Україні!». Я сидів на передньому місці в у моменті ледь не відповів «Героям слава!». Я стримався останньої миті, і це мене врятувало, адже таким чином нас провокували. Хто відповідав на це гасло, того виводили з автобуса, і людина пропадала».
Для дітей Бахмута
Наступною зупинкою цукеркової подорожі «АрселорМіттал Кривий Ріг» став хаб переселенців з Бахмута, який так і називається ««З Бахмутом у серці. Кривий Ріг».
Тут видають гуманітарну допомогу, проводять різноманітні заходи для дітей, допомагають родинам вирішувати багато соціальних питань, надають психологічну та юридичну підтримки тощо.
До речі, розташований цей хаб у надзвичайно красивій бібліотеці № 15. Її унікальне оздоблення зроблене дбайливими руками її працівниць. Там затишно, як дітям, так і дорослим.
«Я часто звертаюся до нашого осередку і завжди отримую допомогу, – говорить Ольга Бардачова. – З Бахмута ми з родиною виїхали у перші дні повномасштабної війни. Почалися вибухи, прильоти. Я не стала ризикувати дітьми, їх у мене двійко, і ми вирушили з рідного міста. Спочатку приїхали до Львова, були за кордоном, але потім повернулися, і життя привело нас до Кривого Рогу. Зараз у нас все добре, діти ходять до школи, нам допомагають. Цього разу до нашого хабу я з дітьми прийшла з приємного приводу, бо ваше підприємство привезло цукерки для нашої малечі».
«Зараз у хабі зареєстровано 535 родин, в яких виховується понад 100 дітей, – говорить Марина Погорєлова, керівниця осередку підтримки мешканців Бахмутської міської територіальної громади. – Кривий Ріг став для нас другим рідним містом, тут люди будують своє життя майже з нуля. Спочатку ми жили надією на повернення, зараз живемо спогадами, адже Бахмут вщент зруйнований. Та ми будуємо плани на майбутнє, бо життя продовжується, треба рухатися вперед. Кривий Ріг нам дуже допомагає в усіх питаннях. З «АрселорМіттал Кривий Ріг» ми активно співпрацюємо, наші діти вже знають, якщо підприємство приходить у гості, треба очікувати на щось гарне та приємне. Так вийшло і цього разу – будній день перетворився на святковий, адже солодкі подарунки принесли свято та запалили дитячі очі вогниками щастя, якого нашим діткам зараз дуже не вистачає».
Наступна зупинка – Маріуполь
Точніше центр підтримки переселенців «ЯМаріуполь», який був відкритий у нашому місті на початку повномасштабної війни.
Це велике приміщення, в якому створені усі необхідні умови для прийому людей з різних питань, є дитяча кімната, простір для волонтерів, місце, куди можна просто зайти та поспілкуватися із земляками міста-героя.
Що одразу впадає в око – це картини, на яких зображені улюблені місця маріупольців та архітектурні пам’ятки. На одній з них – Донецький академічний обласний драматичний театр у Маріуполі. Там ховалися люди, було багато дітей, але це не завадило окупантам скинути на нього з літака дві авіаційні бомби. Трагедія сталася 16 березня 2022 року.
«Наш центр чи не найперший, який відкрився у Кривому Розі, наразі ми маємо 21 такий центр в Україні,– розповідає Володимир Курський, директор центру «ЯМаріуполь» у Кривому Розі. – Зараз у центрі зареєстровано понад 1400 маріупольців. Тут родини отримують всю необхідну комплексну та системну підтримку, яка допомагає людям адаптуватися до нових умов життя. Ми надаємо психологічні, юридичні консультації, допомагаємо маріупольцям у працевлаштуванні, надаємо гуманітарну допомогу тощо. У багатьох питаннях нас підтримує і допомагає «АрселорМіттал Кривий Ріг». Ось і зараз солодкі подарунки від вашого підприємства піднімуть настрій понад 200-м дітям».
Смачні цукерки отримала й донька Анастасії Дереклєєвої, яка працює юрисконсульткою у центрі «ЯМаріуполь». Покинути рідне місто її родина була вимушен у березні 2022 року. Маріуполь на той час вже був окупований. 2 березня там зникли зв’язок, світло, а 8 березня у домівках не стало газу. Щоб приготувати їжу людям доводилося розпалювати багаття. Зачинилися магазини, школи, садочки, лікарні. Почалися систематичні бомбардування міста. Та понад усе людей лякав холод, бо тоді вдарили морози.
«Зараз моїй донечці шість з половиною рочків, а коли ми виїхали їй було три з половиною, тож вона вже майже повноцінна криворожанка, – говорить Анастасія Дереклєєва. – Шлях до Кривбасу був важким і небезпечним, адже ми проїжджали багато блокпостів, на яких росіяни та ДНРівці дуже ретельно перевіряли наші речі, запитували куди ми прямуємо, з якою метою. Ми відповідали, що їдемо до Запоріжжя. Вони ж нам дуже радили повертати до Донецька. Киваючи головою «так», ми їхали далі, адже у нас був свій шлях – до Кривого Рогу. Їхати було дуже страшно – наша машина була одна на трасі у полі, і на нас могло прилетіти все, що завгодно, такі випадки вже були. На машину ми прив’язали білі стрічки, написали на ній «Діти», щоб нас не чіпали. Але багато хто з окупантів на це не зважав. На одному з блокпостів нам порадили зняти тонування, або снайпер не побачить, хто сидить в автомобілі. На щастя, у нас все минулося. До Кривбасу ми їхали дві доби, а коли приїхали, не могли оговтатися від щастя – тут були вода, світло, відкриті магазини, лікарні, працював пасажирський транспорт, люди ходили на роботу. Це здавалося раєм після пережитого нами! Знаєте, коли ти все це маєш, здається, що воно і має так бути. А коли ти лишився усього, то починаєш це цінувати».
Цукерки для дітей Авдіївки
Коли цукерковий десант від нашого підприємства завітав до Авдіївського хабу, там ще було тихо, на дітей тут очікували трохи згодом.
Волонтери занесли коробки з ласощами та сфотографувалися на пам’ять.
«Скоро тут буде весело, адже діти вже знають, що на них чекає сюрприз від вашого підприємства, – говорить Олена Варфоломєєва, координатор авдіївського хабу. – У нас зареєстровано 105 дітей, а загалом ми обслуговуємо 650 людей з авдіївської громади. Наш осередок працює у Кривому Розі з 18 червня 2024 року. Він став центром гуртування авдіївців. Тут люди отримують гуманітарну допомогу, що важливо для тих, хто через війну залишився практично без нічого. Ми надаємо консультації із соціальних питань, юридичну та психологічну підтримки тощо. Кривий Ріг дуже гостинний, ми одразу відчули, що це місто рідне для нас. А ще воно дуже уважне до нових криворіжців. Хочеться подякувати «АрселорМіттал Кривий Ріг» за смачні солодкі подарунки для дітей. Нам дуже приємно, що нас підтримують та виявляють всебічну турботу».
«Ми самі відчуваємо, що те, що ми робимо, це лише крапля в морі. Але океан був би меншим через цю відсутню краплю», – сказала колись Мати Тереза. Учасники солодкого десанту впевнені, що вони в цей день теж отримали подарунки – це радість малечі, в усміхнених оченятах якої бодай на декілька хвилин замість тривоги оселилися щастя та радість. І саме це перетворило звичайну п’ятницю на особливий день, який ти прожив недаремно. Нехай таких приємних для усіх днів буде більше в житті кожного з нас!
14 вересня 2022 року Кривий Ріг опинився на межі величезної катастрофи. Шість рашистських ракет, серед яких сумнозвісні «кинджали» та «іскандери», були спрямовані в дамбу Карачунівського водосховища. В наслідок влучань був зруйнований шлюз, і вода шаленим потоком хлинула з водосховища. Ключову роль у порятунку міста відіграли «АрселорМіттал Кривий Ріг» та «Ливарно-механічний завод».
Рівень води в Інгульці протягом лічених годин піднявся на два метри. Це спричинило підтоплення 112 приватних будинків. Почалася часткова евакуація населення. Вода прибувала. Рятувальники робили все можливе, щоб її відкачати. А у бік дамби помчали вантажівки з щебенем, піском та іншими матеріалами, які мали б зупинити воду. Як розповів заступник директора транспортного департаменту Андрій Кіндрат, серед тих, хто намагався засипати зруйнований шлюз, перегородивши шлях водній стихії, були й наші працівники.
«Великовантажними самоскидами, які підвозили гірські породи до пошкодженої дамби, керували й водії нашого автотранспортного управління. Максим Гутарєв з колегами робили ходка за ходкою, – згадує Андрій Кіндрат. – А наші бульдозеристи Олександр Школяренко, Євген Великий, Юрій Лютенко невтомно працювали над тим, щоб величезні масиви порід сформувати у надійну греблю, яка могла б зупинити потік. Завдяки їхній майстерності та самовідданості всіх, хто працював тоді на ліквідації надзвичайної ситуації, вода почала втрачати свою силу».
15 вересня вода у річці почала спадати. Але було зрозуміло, що якщо не відновити затвори (шандори) враженого ракетами шлюзу, то гребля довго не витримає. Бо саме шандори створювали той каркас, той непрохідний бар’єр, який тримав стихію у покорі, регулюючи рівень води у водосховищі й річці Інгулець. І відновити шандори необхідно було за лічені дні. Інакше – біда.
«Наступного дня після «прильотів» ми отримали завдання виготовити шандори якомога швидше – не більш ніж за тиждень, – розповідає заступник директора ЛМЗ з виробництва Сергій Жеватченко. – Зважаючи на габарити виробів, складність конструкції, відсутність детальних креслень, іншої технічної документації, а також достатньої кількості матеріалів на складах, це здавалося малоймовірним. Виготовити за кілька днів 90 тонн нетипових для нас металоконструкцій – це надскладне завдання. Але ми мали це зробити, мали встигнути заради рідного міста, яке опинилося під величезною загрозою».
Необхідно було виготовити два шандора. Кожен з них складається з п’яти елементів по майже дванадцять з половиною метрів завширшки. А при встановленні всіх п’яти елементів, один поверх одного, мав утворитися непрохідний бар’єр для води висотою більш ніж шість метрів. І спочатку треба було виготовити детальні креслення. За це взявся конструкторський відділ ЛМЗ на чолі з головним конструктором Миколою Нікіфоровим.
«На виготовлення креслень нам дали три дні. Термін максимально стислий. Добре хоч знайшлися загальні креслення 1954 року, де були вказані хоча б габарити. Тож нам не довелося пірнати під воду та вимірювати розміри, – усміхається Микола Нікіфоров. – До роботи залучили всіх. Кожен отримав свій фронт робіт. Як тільки була готова певна частина креслень, ми зразу ж передавали її в цехи, щоб невідкладно почати виготовлення шандорів. Серед першочергового – визначилися з тим, скільки і якого металопрокату нам потрібно: листа, швелера, кутника тощо. Щось було на наших складах. Багато що постачальникам довелося терміново шукати по всій Україні. Я був на цілодобовому зв’язку з цехами та механіками самої греблі. Дякуючи самовідданій праці Олексія Усача, Людмили Кадченко, Андрія Тимофєєва, Володимира Тищенка, Євгена Калабіна та інших наших конструкторів ми впоралися. Навіть коли всі креслення були готові, зв’язок з цехами та замовником не переривався».
Габаритні вироби виготовлялися цехом металоконструкцій. Заступник начальника ЦМК з виробництва Роман Удод розповів, що термінове виготовлення гідрозатворів для дамби стало виробничим пріоритетом № 1 для цеху.
«Коли люди дізналися, що це за вироби і для чого ми їх виготовляємо, вони готові були працювати стільки потрібно, – говорить Роман Удод. – Графік цеху перебудували, працювали цілодобово. І від жодного я не почув реплік на кшталт: «А чого я, а чого в нічну, а чого додатково працювати». Люди згуртувалися навколо життєвої мети. І металоконструкції зростали з неймовірною швидкістю. Самовіддано працювали Дмитро Бугаєв, Олександр Заболотний, Руслан Лазоренко, Ігор Струц, Олександр Кулік, Олександр Григор’єв, Олександр Тинок та багато інших. Дякую кожному за розуміння та сумлінну працю».
На греблі елементи затворів накладаються один поверх одного, перегороджуючи шлях воді, такий своєрідний гігантський «Lego». А для того, щоб вода не протікала між ними, на стиках треба прикріпити ущільнювачі. В даній ситуації ущільнювачами виявилися дерев’яні бруси. Брус лягає на брус, щілина швидко замулюється і стик стає майже герметичним. Бруси виготовили зі звичайнісіньких залізничних шпал на модельній дільниці фасонночавуноливарного цеху ЛМЗ. А отвори у металоконструкціях та самих брусах для болтових кріплень зробили працівники ремонтно-механічного цеху № 2.
«Зважаючи на габарити виробів та товщину матеріалів, ми свердлили отвори на дільниці унікальних станків, – пояснює начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Ці непрості роботи виконали токарі, які керують горизонтально-розточувальними верстатами: Андрій Балацький, Євген Жмур, Максим Бреус, Сергій Домашенко та інші. А ще наш цех виготовляв ролики, які направляють і утримують шандори. Їх виточили за допомогою верстатів з числовим програмним управлінням, якими, керували Наталя Луценко та Оксана Петренко. Всі спрацювали швидко та якісно».
Стропи для переміщення та монтажу металоконструкцій виготовили працівники центрального департаменту з утримання та ремонтів. Складання деталей у конструкції виконали працівники ЦМК разом із колегами з ремонтно-механічного цеху № 1 та центрального департаменту з утримання та ремонтів. Працювали цілодобово. Керував складальними роботами начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний.
«Зважаючи на те, що ми до того часу подібні вироби не виготовляли і на рекордно стислі терміни, завдання було складним, – каже Євгеній Гречаний. – Ми працювали єдиною командою з іншими цехами. Було важко, але й цікаво. То був виклик, з яким ми впоралися. Серед працівників свого цеху я хочу виділити Олега Кернера, Віктора Главного, Олександра Гришу, Владислава Колеко, В’ячеслава Пирога, Ігоря Сердюка, Ігоря Афанасьєва та інших фахівців ремонтно-складальної дільниці».
І от всі компоненти шандорів готові. Але як же доправити 10 дванадцятиметрових «залізяк» на Карачуни? За це взялися працівники нашого автотранспортного управління. До ЦМК підігнали автомобілі-довгоміри, ювелірно поклали вироби на платформи вантажівок, закріпили і повезли. І так кілька разів, поки всі не перевезли на місце. Це завдання довірили найкращим – досвідченим водіям Віталію Аббасову та Анатолію Омельченку. А як же встановити ці вироби один поверх одного у шлюзі? Адже кожен з них – це майже 10 тонн.
На машиніста автокрана АТУ Сергія Марченка чекала нетривіальна робота. Хоча зі своїм потужним та маневровим краном «Liebherr» він виконав багато унікальних робіт для підприємства, для міста, для України. Завдяки точним рухам Сергія, компоненти шандорів чітко потрапляють у пази в залізобетонних стінах шлюзу. І ось останній елемент став на місце. Шлях воді перекрито! Місто врятовано!
