Категорії
Наші люди

Бойові шляхи штурмовика Діда та його янгола-охоронця Мишка

На початку війни електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування  агломераційного цеху № 3 Сергій Залозний добровольцем пішов захищати Україну. Свій перший бойовий досвід він отримав під час захисту рідного міста Кривого Рогу, а згодом брав участь у визволенні міст: Байрак, Балаклія, Ізюм, Куп’янськ, захищав кордон держави під Бєлгородом, відбивав атаки ворога на Лиманському напрямку під Кремінною.

Зараз Сергій Іванович демобілізувався і повернувся працювати до АЦ № 3. Справа в тому, що йому вже за 60 років, і саме через це на початку війни його не хотіли брати до лав збройних сил. Але Сергій Залозний не здавався і продовжував штурмувати військкомат. І врешті-решт він попав служити до Сил Спеціальних Операцій (ССО) в першу окрему бригаду спеціального призначення імені Івана Богуна в батальйон «Дике поле», де став старшим навідником гранатометного взводу з позивним Дід.

«Дідом мене називали в цеху, тому вирішив нічого не міняти. «Хоча який я дід, я вже прадід! Маю одного правнука, четверо онуків та двійко дітей, – з гордістю говорить Сергій Залозний. – Саме на захист родини, а також звільнення України я й вирішив піти до лав ЗСУ. Не зміг всидіти вдома, коли ворог прийшов до нас. Взагалі я не публічна людина, але хочу, щоб люди знали про військові будні наших українських захисників, серед яких – звичайні українці та патріоти».

Бійся Бога та пацанів з Кривого Рога

Цей крилатий вислів одразу згадався, коли Сергій Залозний почав розповідати про свій перший у житті бій-штурм. Він стався в селі Іванівка  біля Кривого Рогу. Саме там засіли росіяни і обстрілювали Ганнівку, Шестерню, Заградівку і дотягувались ракетами до Кривбасу. В батальйоні всі «пацани» були з Кривбасу. В більшості – не обстріляні молоді хлопці, для яких ця серйозна операція була першою в житті.

«У нашому підрозділі тоді були тільки автомати, десять підствольних гранатометів та три ручних гранатомети, – згадує Сергій Іванович. – На той час жоден з нас не мав досвіду штурмових операцій (окрім нашого командира), але ні в кого навіть думки не виникало залишитись і не піти в бій. Ввечері нас вишикував командир та повідомив, що зранку буде розвідка боєм, потрібні 15 добровольців (ризики такої вилазки всі добре розуміли). Я зробив крок вперед і став одним з них. Ще затемно до околиць Іванівки ми під’зжали двома групами. Перша машина попала в ворожу засідку. На щастя в авто не поцілили з гранатомета, граната розірвалась поряд і усі залишилися живими. Але з’явилася така лють! Хлопці швидко покарали ворога.  Підтягнулась друга група і почався бій. Для рашистів це було несподіванкою, а хлопці так захопились боєм (був такий вибух адреналіну), що замість розвідки боєм ми зачистили від ворогів половину села. І штурм зупинили тільки тоді, коли патронів майже не залишилось. Наступного дня підійшла інша частина батальйону і ми дочистили Іванівку.

Як потім виявилося, «пацани» з Кривбасу без артпідготовки з одними автоматами вибили з Іванівки бійців якутського підрозділу спеціального призначення «Білий ведмідь» (це було написано на шевронах трупів загарбників). Ми захопили багато ворожої техніки: вісім БМП, дві броньовані машини «Тигр». Першого ж дня за російськими пораненими і командирами, для їх евакуації, прилетів вертоліт МІ-8. Сісти він сів, а от злетіти вже не зміг, ми постаралися – назавжди його приземлили». 

Серед трофеїв – російський пайок

Ми – «нє братья»

Наш герой із захопленням говорить про мужність наших хлопців. Але у бою за Іванівку Діду дуже запам’яталася тендітна дівчина-медик із позивним Багіра. Вночі на собі вона витягнула пораненого бійця – міцного великого чоловіка вдвічі  більшого за неї, адже наші ніколи не кидають своїх, ні поранених, ні вбитих.

У росіян все навпаки. Коли наші хлопці влаштовують їм черговий гарячий прийом, і вони відступають, залишаючи на полі бою поранених, ті волають про допомогу. Але росіяни не допомагають своїм пораненим, вони добивають їх та залишають тіла лежати напризволяще.

Волохатий друг Мишко

Ця історія сталася із Сергієм Залозним у місті Лиман. Бійці батальйону були виснажені 15-годинним важким переїздом з Бєлгородського кордону до Лиману на Луганщині. Колона зупинилась і бійці розселялися у порожніх покинутих хатах. У двір одного з них з побратимами зайшов і Сергій Іванович. А там їх зустрів велетенський собака розміром з теля. «Обережно, це кавказець. Не простягай до нього руку, відкусить за секунду, бо він слухається лише тільки свого господаря», – сказав один з бійців.

Натомість Сергій Залозний закинув автомат за спину, обережно підійшов до собаки і одразу назвав його Мишком. І справді великий, приблизно 90 кілограмів ваги, волохатий собака дійсно нагадував ведмедя. Пес ретельно обнюхав руку Сергія, а потім, на знак довіри, лизнув її. «Ну, все, тепер він обрав тебе за господаря, забери його, нехай не заважає нам заносити речі до хати», – пожартували побратими. А Мишка Сергій покормив та приголубив. З того часу вона стали друзями.

Сергій Залозний та Мишко

«Того ж дня командир мені дав завдання розшукати командирів рот і передати наказ, щоб підготували людей на наступний день до «бойового чергування на нулю (лінія зіткнення, оборони), – продовжує Сергій Іванович. – Мишко, як завжди, був зі мною. Виконавши завдання я повертався до оселі, де ми зупинилися. Сутеніло, а мені треба було обходити галявину. Вирішив піти навпростець. Зробив кілька кроків, а Мишко як загарчить і став хапати мене за ногу. Така поведінка не була йому притаманна, тож я подумав, тут щось не так. Дістав ліхтарик та спрямував світло собі під ноги. На стежці виявилась міна-розтяжка, яку нам залишили росіяни. Ще крок і вибуху було б не уникнути. Виявляється, собака мене врятував. Про міну я доповів командиру, її знешкодили, а Мишко став улюбленцем бійців. Кожен намагався його підгодувати смачненьким. А він і не відмовлявся».

Наступного дня до підрозділу приїхали волонтери з речами для бійців. Вони теж швидко потоваришували з Мишком, бо його було важко не помітити і не полюбити. Коли бусик розвантажили і четверо волонтерів почали збиратися їхати назад, виявилося, що Мишко заліз до автомобіля, поклав свою велику голову на лапи і не збирався нікуди виходити. «Що ж, мабуть прийшов час прощатися, там, де не стріляють, собаці буде краще. Тепер він вас, волонтерів, буде охороняти», – сказав Сергій Іванович і попрощався з чотирилапим другом.

Згодом ті слова стали пророчими. По дорозі назад автомобіль волонтерів зупинився на узбіччі. А там була міна (росіяни дуже полюбляють мінувати край доріг). Від вибуху бусик відкинуло у канаву та перекинуло. Волонтери отримали травми та втратили свідомість.

Мишка теж поранило, але йому вдалося вилізти із автомобіля. Крім того, він повитягував із машини усіх людей. А бусик відразу вибухнув. Свідки кажуть, що собака потім вийшов на дорогу і кидався під колеса машин – щоб зупинити їх. А коли люди виходили, він тягнув їх до поранених волонтерів. Так він врятував цих людей.

«У цієї історії щасливий кінець, – сказав Сергій Залозний. – Зараз з Мишком все гаразд, його підлікували і в нього є господарі, які його дуже люблять. А я зрозумів, що Мишко не шукав на війні собі нового господаря, він шукав людину, якій знадобиться його допомога. На війні в екстремальних ситуаціях відкриваються надзвичайні риси не лише у людей, а й у тварин. І це тільки одна історія з війни, а скільки є інших, яких треба писати завжди начисто, без чернетки, бо переписати ніколи не вийде».

Категорії
Новини

І пройти, і проїхати

вулицею Театральна тепер можуть мешканці села Миролюбівка завдяки допомозі гірників.

Нещодавно рух цією сільською вулицею нагадував випробування на виживання. Ями на шляху сягали подекуди 30-40 см. На Театральній розташовані близько 60 дворів, крім цього, цією вулицею миролюбівці дістаються центру села та прямують далі до територіального центру громади. Та й щоб дістатися найкоротшого шляху до Кривого Рогу – найближчого міста, теж доводиться прямувати саме цією вулицею.

«Мешканці села неодноразово  зверталися до сільради аби впорядкувати цю комунальну дорогу. Особливо складно було після того, як випадуть опади чи ґрунтовий шлях вкриється льодом, розповідає заступник голови з комунальних питань Гречаноподівської сільради Павло Шапар. – Ні швидкій проїхати, ні власним транспортом дістатися до «цивілізації» було майже неможливо. Власних коштів громаді на це точно не вистачило б, тож ми вирішили звернутися по допомогу до гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг», і гірники нам допомогли. Ми дуже вдячні їм за це, адже проблему розв’язали швидко та якісно. Тепер дорогою і проїхати, і пройти можна без проблем».

На сьогодні в селі проживають понад 600 мешканців. Відремонтованою ділянкою постійно рухаються приватні авто мешканців, машини швидкої допомоги, аварійні служби. Тож важливість цього, задавалося б, невеликого відрізка у 750 метрів важко переоцінити.

«Керівництво нашого підприємства та гірничого департаменту зокрема прийняло рішення допомогти селянам, адже серед них є наші працівники, та й село межує з виробничою зоною, – говорить менеджер з відкритого видобутку ГД Володимир Мороз. – Ми завезли та засипали на цій ділянці близько 800 тонн щебеню. Це порожня скельна порода, яку ми у себе теж використовуємо для підсипки автошляхів у кар’єрах. Декілька днів на цій ділянці працювала наша техніка, персонал, і дорога нарешті стала проїзною. На прохання громади ми виконали підсипання і впорядкування ще на двох ділянках села – на вулиці Новій та у провулку Робітничий. Робили старанно і з задоволенням, адже добрі справи робити завжди приємно. Нам, гірникам, це точно до душі».

Але і цим добрі справи не завершилися. Проблеми зі шляхами у Гречаноподівській громаді лише вулицями Миролюбівки не обмежувалися. Порятунку від бездоріжжя вимагав і шлях, яким до своїх робочих місць добиралися мешканці сіл Свистунова, Гречані Поди, Миролюбівка та Червоні Поди. Цією ділянкою автошляху, яка гостро вимагала ремонту, мешканці громади дістаються навчальних закладів Кривого Рогу, господині поспішають на ринок та побутові закупки, люди їдуть додому на власному транспорті, до хворих прямує «швидка допомога» та за викликом аварійні служби.

«Завдяки гірникам майже 2,5-кілометрова лінія випробувань на міцність авто та мешканців нашої громади перетворилися на дорогу, говорить голова Гречаноподівської ОТГ Галина Усик. – Тепер ця проблема вирішена для майже 1800 мешканців сіл. Людям зручно і швидко дістатися до роботи, малечі на гуртки та заняття до спортивних закладів міста, студентам на навчання. Силами лише громади цю проблему було вирішити дуже складно. Дякуємо, що нам допомогли у цьому питанні. Керівництво гірничого департаменту посприяло, щоб все було зроблено швидко та якісно. Виділили спеціальний транспорт, матеріал для підсипки та персонал. Нарешті ми маємо дорогу, якій не страшна негода та активний рух. Все зроблено для людей. Ми вдячні за це гірникам, серед яких, до речі, є мешканці нашої громади».

Категорії
Новини

Гірники подбали про захист юних спортсменів

Ремонтний цех гірничого департаменту допоміг облаштувати бомбосховище для вихованців дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ) № 2.

У Кривому Розі поступово відновлюється робота секцій та гуртків для дітей та дорослих. І за сучасних умов головним та найважливішим критерієм залишається забезпечення захисту відвідувачів спортивних шкіл, палаців культури та спортзалів. Нещодавно у місті відкрилися три басейни, на черзі ще один – ДЮСШ № 2, який розташований в Інгулецькому районі. До облаштування бомбосховища для відвідувачів цього басейну долучилися наші гірники, а саме працівники ремонтного цеху ГД. Через те, що басейн не має відповідного захисного приміщення у своїй будівлі, бомбосховище вирішено було облаштувати у будинку поряд.

«Це був занедбаний підвал, тож нам довелося потрудитися. Але ми розуміли, що робимо це для дітей, тож це нас стимулювало виконати роботу швидко та якісно, – розповідає заступник начальника РЦ ГД з будівельно-монтажних робіт Сергій Редько. Ми зачистили стіни до цегляної кладки, пошпаклювали, вирівняли та пофарбували їх. Навіть колір для стін намагалися підібрати світлий і приємний для ока, все ж таки для діточок робили. Замінили світильники, електропроводку, виконали зовнішні оздоблювальні роботи. Встановили лавки та облаштували місця для сидіння. Все це, звісно, з дотриманням усіх норм, які передбачені для захисних споруд. Працювали над цим наші вогнетривники, футерувальники, бетонярі. Хочемо, щоб дітям та всім, хто за потреби перебуватиме тут, було зручно та безпечно. Приємно, що тепер басейн запрацює, і малеча зможе тренуватися та відпочивати, адже про їхній захист вже подбали гірники».

Вигляд сховища до початку ремонтних робіт
Вхід до сховища до ремонту
Вхід до бомбосховища після ремонту
Всередині бомбосховища після ремонту
Оновлений прихисток
Ремонт, виконаний вмілими руками гірників
Категорії
Новини

Навчання, як у житті: машиніста крана без свідомості евакуювали з висоти

Одразу скажемо, що з машиністом все гаразд, адже це були тренувальні навчання фахівців газорятувальної служби нашого підприємства. Захід відбувся в межах Тижня охорони праці.

Майданчиком для відпрацювання евакуації людини з висоти був обраний електромостовий кран, розташований у тренінг-центрі з безпечного виконання робіт. Цей кран має висоту у 9,2 метри і є тренажером саме для навчання працівників безпечній роботі на висоті. Кран обладнаний спеціальним майданчиком, тож на ньому відпрацьовують підйом до місця робіт, спуск звідти, закріплення за допомогою спеціальних засобів індивідуального захисту тощо.  

За легендою тренування саме на цьому майданчику і стало зле машиністу крана. Він «втратив свідомість». Завданням рятувальників було безпечно та правильно евакуювати працівника з висоти. Вони обережно транспортували постраждалого на безпечну територію та надали йому першу допомогу, щоб попередити можливі додаткові травми, які можуть погіршити стан людини. Постраждалого передали медикам.

Тренуванням зі спасіння людини керував старший майстер газорятувальної служби нашого підприємства Геннадій Єфремов. Він зазначив: «Відпрацювання навичок порятунку людини пройшло вдало. Рятувальники вкотре довели високий рівень теоретичних знань і практичних навичок, вміння користуватися спусковими засобами порятунку тощо. Це є корисним у разі ліквідації справжньої надзвичайної ситуації, бо фахівці чітко відпрацьовують послідовність дій, вміють оцінювати ризики та діють впевнено і швидко».

На майданчику крана машиністу стало зле
Виклик газорятувальної служби
Рятувальники оперативно прибули на місце
Підготовка спецзасобів для евакуації постраждалого
Евакуація машиніста крана з висоти
Газорятувальники надають першу допомогу постраждалому
Тренування пройшло відмінно
Категорії
Новини

Профогляд для працівників центру «ЯМаріуполь»

Працівники Криворізького Центру підтримки для вимушено переміщених осіб «ЯМаріуполь» пройшли профілактичний медогляд у медичному центрі нашого підприємства.

Хаб «ЯМаріуполь» відкрився у Кривому Розі 4 серпня минулого року. В ньому переселенці комплексно отримують як гуманітарну, так і психологічну, медичну, соціальну, юридичну допомогу та взагалі можуть просто прийти і поговорити про свої проблеми.

Роботи в центрі дуже багато, адже туди за допомогою звертаються тисячі маріупольців, які через війну втратили буквально все. Тож, щоб мати змогу допомагати іншим, дбати про своє здоров’я треба й працівникам центру. Тож керівник центру «ЯМаріуполь» Володимир Курський звернувся до керівництва нашого підприємства з проханням організувати медогляд працівників хабу у поліклініці метвиробництва медичного центру ПП «Стіл Сервіс».

 «Це вже не перша наша співпраця з маріупольцями, – говорить Наталія Гардань, головний лікар медичного центру. – У рамках проєкту «Разом» ми приїжджали до Центру, читали лекцією вимушеним переселенцям про профілактику простудних захворювань та грипу. Лікарі центру «ЯМаріуполь» теж брали участь у цьому заході, атмосфера була прекрасною. Тому ми і далі підтримуємо дружні стосунки з нашими колегами та намагаємось усіляко їм допомагати. Одним з прикладів допомоги став і профогляд на базі нашого медцентру».

Категорії
Новини

Подарували людям весняний мажорний настрій

Для переселенців лунала музика, пісні і навіть були танці – волонтери проєкту «Разом» організували для них концерт.

«У проєкті «Разом» ми прагнемо додати людям більше весняного настрою та зарядити їх позитивом. А що може бути кращим, ніж музика та ще й у мажорі! Для вимушених переселенців участь у культурних заходах – це значний плюс їхньої адаптації в нових умовах життя. Після пережитого стресу люди потребують позитивних емоцій, щоб хоч трохи відволіктися від думок про війну. Тож ми приїхали до нових криворіжців з артистами-волонтерами Палацу культури металургів, які підготували для переселенців концерт, – сказала Аліна Жура, координатор проєкту, спеціаліст відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами департаменту із соціального розвитку .

У весняному концерті взяли участь Ольга Галайко, Сергій Левченко, Юлія Біцун, Віктор Васильєв та інші музиканти-волонтери. Вони порадували глядачів українськими піснями, джазовими композиціями, музикою з улюблених фільмів. Атмосфера на концерті була чудовою – люди підспівували пісні та танцювали.

Алла Шульга, яка приїхала до нашого міста із селища Дудчани Херсонської області, поділилася враженнями: «Цей концерт став справжнім відпочинком для душі, мені було дуже приємно послухати улюблені пісні, аж на душі краще стало. Шостого травня виповниться півроку, як наша родина живе у Кривому Розі. Ми були в окупації та на собі відчули все те, що називається «руським миром». На нас і бомби кидали, і зброю наставляли, погрожували. А ще вони запровадили для мешканців селища своєрідні мітки – усі, хто виходив на вулицю, мали пов’язувати собі на руку білу стрічку. Що цікаво, білою стрічкою вони і себе мітили – зав’язували собі на нозі. Добре, що їх вигнали. Але повертатися додому нам поки не можна, ще небезпечно».

Активно підспівувала під час концерту і пані Надія з Берислава. Вона каже, що і раніше знала про «АрселорМіттал Кривий Ріг», ще до війни мала змогу спілкуватися з нашими працівниками. Тепер, коли стала мешканкою міста, змогла на власні очі побачити прохідні підприємства, його градирні, копри шахт.

Надія розповіла про життя в окупованому Бериславі. Згадує, було дуже важко чути образи, приниження, відчувати на собі агресію росіян, коли заради розваги або залякування вони стріляли по подвір’ях, грабували.

Як зазначила Надія, витримати все це їй дозволила віра в Україну та ЗСУ. А ще – допомагали наші українські пісні. Вони заспокоювали і водночас надихали на краще.

«У більшості українських пісень говориться про перемогу добра над злом, світла над темрявою. У житті так воно і є. Наша «ніч» війни скоро скінчиться і настане світлий ранок – наша Перемога. Про неї теж складуть нові пісні, я вже сьогодні це добре знаю», – сказала пані Надія.