Позначка: гірничий департамент

Категорії
Новини

Кулі в ямах та шестиметрові барабани

На одній з дільниць рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» суттєво знизили виробничі ризики завдяки впровадженню проєкту WCM.

Для того, щоб виготовити залізорудний концентрат, руду треба подрібнити. Дрібнять її за допомоги млинів – величезних барабанів діаметром 4,5 метрів та довжиною 5 і 6 метрів. Барабан обертається, а руда подрібнюється між сталевими або чавунними кулями, які знаходяться всередині млина. Нові кулі зберігаються у ямах кульового господарства РЗФ. Саме на території кульового господарства РЗФ-2 впровадили 10-кроковий проєкт Виробництва світового класу з охорони праці.

«До повномасштабного вторгнення, кулі для наших млинів виготовляли на «Азовсталі», – розповідає головний технолог РЗФ-2 Денис Ткаченко. – Зараз ми отримуємо їх від інших постачальників, а частину виготовляє наш ливарно-механічний завод. Великі кулі, діаметром 120 міліметрів, використовуються у головних млинах, а у доподрібнюючі млини завантажуються кулі діаметром 40 мм. Вони зберігаються у восьми забетонованих ямах. Робота та навіть саме пересування у зоні зберігання були дуже небезпечними. Тож ми вирішили переобладнати цей майданчик за вимогами WCM».

Раніше ями глибиною по шість метрів не були огороджені. Тобто люди знаходилися на підлозі цеху, але фактично працювали на висоті, а ризик впасти з шести метрів на бетон – таке собі задоволення. Нові кулі привозили залізничним транспортом, і залізничники та збагачувальники фактично переміщувалися коліями. А коли треба було чистити напіввагони від застряглих всередині куль, машиністи млинів залазили у вагони, на висоту 4 метри, ризикуючи життям.

«З чотирьох найнебезпечніших ризиків, визначених у компанії, на виробничому майданчику були присутні як мінімум два – робота на висоті та ризик бути роздавленим, потрапивши під колеса поїзда. Впровадження цього  проєкту дозволить уникнути травмування працівників, які можуть потрапити під вплив ризиків вбивць, – говорить провідний інженер з охорони праці Михайло Андрейчиков».

Інженер WCM Ірина Колісниченко пояснила, що проєкт містив комплекс заходів. По-перше, була встановлена надійна огорожа, яка запобігає падінню в ями. По-друге, для безпечного потрапляння працівників усередину напіввагонів придбали драбину, що має елементи для зачеплення за стінки вагона і відповідає всім стандартам з охорони праці. А з нею у комплекті – меншу драбину, якою машиніст млинів потрапляє з борту вагона всередину і навпаки. «Також була виготовлена і встановлена залізнична мініплатформа, яка розмежувала залізницю і пішохідні зони біля неї. А щоб у помічника машиніста завжди під рукою були запобіжні гальмівні башмаки, встановили ящик, у якому вони зберігаються», – розповіла Ірина.

На додаток на фабриці відремонтовані стінки ям та відновлені перегородки між ними. Крім безпекового, це має ще й виробничий ефект. При високому рівні завантаження кулями, вони не можуть потрапити з ями в яму, як це бувало зі зношеними перегородками. А саме змішування куль, виготовлених з різних матеріалів, негативно впливає на якість подрібнення руди.

Команду з впровадження цього масштабного проєкту очолював начальник РЗФ-2 Анатолій Свєтлов. Основні роботи виконали  працівники ремонтного цеху ГД та підрядних організацій. А Олександр Рязанцев, Богдан Глазачев, Євген Білинський та Денис Ткаченко контролювали виконання робіт безпосередньо на майданчику.

Категорії
Наші люди

Про рибу на фабриці та професійний азарт машиніста

Свою нагороду – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» – машиніст конвеєра Денис Сухоруков вважає родинною. Його батько колись працював на аглофабриці, а Денис продовжив його справу, але вже на рудозбагачувальній фабриці № 2.

«На жаль, батька не стало, коли я був зовсім малим, але в родині постійно згадували про його роботу на аглофабриці, про відданість та любов до заводу. І це в нас, напевне, родинне, – говорить Денис. – І хоча я спочатку пішов вчитися на помічника машиніста електровоза та слюсаря рухомого складу, але працювати вирішив все ж на фабриці. Мене одразу тут прийняли до своєї робочої родини, і я відчув: це моя справа, яка мені до душі та в якій я хочу розвиватися далі. На машиніста конвеєра я вчився безпосередньо на РЗФ-2. Дякую моїй наставниці Інні Шевченко, вона щедро ділилася зі мною секретами майстерної роботи з сотнями роликів та кілометрами конвеєрних стрічок. Тепер щозміни ми вдвох з колегою відповідаємо за якісну роботу понад 10 конвеєрів, бункерів, дискових живильників. Мені така робота до вподоби. Я ніколи не втрачаю професійного азарту, адже на фабриці я, наче риба у воді!»

До речі, риболовля серед захоплень Дениса посідає основне місце. Під час участі у змаганнях зі спортивної риболовлі Сухоруков встановив власний рекорд – впіймав коропа вагою у 20 кг. І на рибалці, і на фабриці, вважає машиніст конвеєра, надзвичайно важливо бути сконцентрованим, мати швидку реакцію та неабияку витримку. Ці якості допомагають Денису у його щоденній роботі. Він наглядає за стрічковими конвеєрами з концентратом, який згодом вже зі складу концентрату вантажать у думпкари та відправляють замовникам. Все «підопічне» устаткування Денис вивчив так, що може на звук визначити, як воно працює. Він вже інтуїтивно відчуває всі слабкі місця, де може статися збій. Для конвеєра, як і для людини, перевантаження шкідливі, тому машиністу конвеєра доводиться інколи й лопатою попрацювати, аби виробничий процес не зупинявся, і кмітливість застосувати, щоби запобігти можливим неполадкам.

«У Дениса є важлива риса: його не зупиняють складнощі, він не чекає вказівок, а здатен самостійно прийняти рішення, коли потрібно діяти професійно та негайно, – говорить начальник РЗФ-2 Анатолій Свєтлов. – Це людина, яка прагне покращень у всьому. Він готовий вчитися нового, активний і виважений водночас. Вже зараз ми оформлюємо його на посаду майстра, адже Денис вміє працювати сам і здатен вести за собою інших. Тому ця почесна нагорода його по праву».

Коли розпочалася активна фаза вторгнення до нашої країни Денис теж не сидів склавши руки. Багатодітний батько, він відправив малечу до більш безпечного місця, а сам з друзями почав виготовляти славнозвісні антиворожі коктейлі, потім діставав парафін та передавав його для виготовлення окопних свічок.

«Виїхати з країни, хоч і маю на це право як батько трьох дітей, думки не було, – говорить Денис Сухоруков. – Я бачу своє майбутнє та майбутнє своєї родини лише в Україні. Зараз я доглядаю стареньку матір, їй потрібна моя турбота, але готовий взяти зброю до рук, якщо буде потрібно. Мені хочеться, щоб мої діти не чули звуків сирен, зростали у мирній та вільній країні. Тому я не зупиняюся у підтримці наших хлопців на передовій. Вони – справжні герої, я вірю в їхню перемогу і роблю все, аби в ній була і моя частка теж. Незабаром ми зустрічатимемо новий рік, і я вже загадав бажання – хай він буде переможним! А ми над цим вже працюємо».

Категорії
Наші люди

Ельвіра – «повелителька» водного царства

Ельвіра Меньшикова, механік кранового господарства цеху технологічного водопостачання гірничого департаменту, навіть не мріяла про отримання найвищої нагороди підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Вона на власному досвіді переконалася, як важко бути кращою і скільки для цього потрібно працювати.

Ще в дитинстві Ельвіра вирішила, що працюватиме на тоді ще НКГЗК, адже там працював її батько, заслужений металург України Володимир Кошовий. Він часом брав доньку з собою на роботу, тоді це було дозволено. Ельвіру вражало все: великі механізми аглоцеху, сильні люди, які там працюють, безперервний рух, який нагадував їй мурашник. Тоді їй хотілося стати частиною цього гірничого царства.

Її мрія здійснилася. Ельвіра прийшла до ЦТВ на стажування під час навчання в університеті. Вже за рік вона працювала слюсарем-ремонтником на дільниці водопостачання. Ще за кілька місяців – інженером. Але її як магнітом тягнуло до величезного насосного компресорного обладнання, хотілося докопатися до того, як працює єдиний механізм, що забезпечує гірників та агломератників такими необхідними для їхньої роботи енергоресурсами.

«Я впевнена, що все устаткування працюватиме якісно та безперебійно, якщо за ним доглядати, вчасно попереджати всі «хвороби», – розповідає механік кранового господарства, змащування та малої механізації ЦТВ ГД Ельвіра Меньшикова. – Я декілька років пропрацювала механіком ППР, тож впевнилася у цьому на власному досвіді. Зараз я механік кранового господарства. На новій посаді під мій нагляд та опіку потрапили крани, талі, підйомні механізми. Тепер я дбаю, щоб вони працювали, як годинники. Величезні труби водоводів, великі деталі насосів та іншого компресорного обладнання завантажити під силу лише цим велетням. Тож у цій справі без потужних помічників –ніяк. Так і в житті. Без досвідчених людей поряд – великих перемог не здобути».

Ельвіра говорить, що ніколи не припиняє вчитися. Нещодавно, наприклад, пройшла курс з роботи на висоті, адже тепер серед її «колег» – крани та талі. А ще вона із радістю вчиться у своїх більш досвідчених колег. Їй приємно, що до неї теж дослухаються. Ельвіра говорить, що її бажання здійснилося – зараз вона працює у найкращому місці, про яке мріяла, і в найкращій команді.  

«Все позитивне в моєму житті так або інакше пов’язане з комбінатом, – говорить механік. – Тут працював мій батько, тут працюю я, працює мій чоловік. Я така людина, яка раз і назавжди робить свій вибір. І так у всьому. Наприклад, з лютого 2022 року я зробила свій вибір і тепер розмовляю виключно українською мовою. Я не можу і не хочу розмовляти мовою агресора. І майбутнє своїх дітей я бачу лише в цій країні. До речі, це і їхнє рішення також. Тому зараз своїм головним завданням бачу – працювати так, щоб наша країна була найкращою у світі. На жаль, зараз ми мусимо це право відстоювати зі зброєю в руках, ціною життів наших захисників. Але я вірю в нашу Перемогу! Наразі це моє найголовніше бажання «під ялинку». Отже, нового року чекаю з нетерпінням, бо вірю, що мрії здійснюються».

Категорії
Новини

Екіпірування безпекою для залізничників

На екіпірувальному пункті «Локомотивне депо» гірничого департаменту, встановлений спеціальний майданчик з відкидним містком та додатковою огорожею для безпечного відбору проб та приймання пального.

Цей пункт призначений для екіпірування дизельним пальним та мастилом локомотивів, які виходять з депо після ремонту. Також на пункті комірник та екіпірувальники приймають дизельне пальне у залізничних цистернах, а фахівці вхідного контролю відбирають проби.

Аби здійснити ці операції, екіпірувальники та комірник повинні підійматися на висоту цистерни. А це пов’язано з реальним ризиком падіння з висоти. Аби уникнути цього, раніше працівники закріплювались за допомогою монтажного поясу, їхній рух був доволі обмеженим і відбирати проби було незручно.

«Ще у 2018 році на екіпірувальному пункті залізничної станції «Кар’єрна» ми встановили новий сучасний майданчик з відкидним містком SafeRack та додатковою огорожею виробництва США, –розповідає майстер екіпірувального пункту УЗТ ГД Андрій Козинець. – Він дуже добре показав себе у роботі. Тому подібний ми вирішили встановити й на екіпірувальному пункті «Локомотивне депо». Секрет цих майданчиків у тому, що додаткова огорожа максимально страхує працівників під час вимірів та відбору проб  із залізничної цистерни, а відкидний місток з кошиком можна опустити і зафіксувати безпосередньо на цистерну будь-яких розмірів. Ним легко керувати. Тепер екіпірувальникам та комірнику зручно, а головне безпечно працювати».

Категорії
Новини

Як висвободити основний інстинкт

З вісімнадцяти років Сашко вже працював на одному із гірничо-збагачувальних підприємств України. Спочатку машиністом млинів на рудозбагачувальній, а потім дробарником на дробарній фабриках. Тобто з перших днів роботи мав справу з устаткуванням під напругою, обертовими механізмами, роботою у зоні руху потужних електромостових кранів та іншими серйозними ризиками. А одного разу він став свідком трагедії на виробництві і з того моменту вирішив, що стане фахівцем з охорони праці, щоб спрямувати свої зусилля, свій потенціал на запобігання подібним страшним випадкам.

«Я шукав можливості, і їх мені надала програма GoPRO в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Олександр Шишка. – Дізнавшись, що на цьому підприємстві з’явилися вакансії фахівців-стажерів департаменту з охорони праці та промислової безпеки, вагатися не став. До охорони праці у мене особливе ставлення, яке базується на особистому досвіді. У моїй присутності загинув досвідчений працівник з 20-річним стажем, який, здавалося б, вже все знав і все вмів. Що спонукало його допустити помилки щодо власної безпеки, питання риторичне. Але з того моменту я вирішив, що працюватиму у царині безпеки виробництва».

На місця стажерів-фахівців з ОП був чималий конкурс. Олександр дуже серйозно готувався. Він зізнався, що стовідстоткової впевненості не було, але за плечима був трирічний досвід роботи у небезпечних умовах, що давало певні переваги. Дуже зрадів, коли повідомили, що обрали саме його. Свій перший день на комбінаті запам’ятав дуже добре. Керівник Олександра Юрій Духов представив його колегам, познайомив з персональним наставником, досвідченим Михайлом Андрейчиковим, який більше десяти років пропрацював у департаменті з ОП та ПБ, а до цього більш ніж 10 років у шахті. Стажеру провели ознайомчу екскурсію цехами гірничого департаменту – РЗФ-1,2, дробарній фабриці, цехом мереж і підстанцій. Особливо сподобався обід у робітничій їдальні.

«Я вважаю, що умови – це дуже важливо, – говорить Олександр Шишка. – Бо працівник має думати про те, як безпечно і якісно зробити роботу, а не де йому повноцінно поїсти чи помитися після зміни. Люди цінять добре ставлення до себе, це я знаю з власного досвіду, бо працював простим роботягою. Тому перше, що ми робимо з наставником Михайлом Андрейчиковим, коли приходимо в цехи (а у цехах проводимо левову частину робочого часу), розпитуємо у людей про нагальні потреби, проблеми, ризики. А потім разом знаходимо виходи. Наприклад, на одній з дільниць шламового господарства була проблема з водою в бані. Гуртом ми її вирішили. Нещодавно разом з цеховиками та постачальниками вирішили справу з поставкою «пелюсток» для дробарної фабрики. На жаль, питання своєчасних поставок ЗІЗів нині не рідкість, бо у зв’язку з війною важко знайти надійних постачальників. І мені приємно бути у команді, якій вдається ці питання вирішувати».

А ще Олександр разом з наставником посприяли безпечному облаштуванню одного з конвеєрів на дробарній фабриці. У рамках програми боротьби з чотирма ризиками-вбивцями там було встановлено нову запобіжну огорожу та троси системи аварійного вимкнення устаткування. Михайло Андрейчиков інтенсивно передає Олександрові свій багаторічний досвід організації безпечної роботи. Особлива увага – культурі охорони праці.

«Звичайно ж, ЗІЗи, безпечне обладнання, запобіжні заходи – це пріоритети, – каже Михайло. – Але скільки б коштів на це не витрачалося, якщо людина свідомо не дотримуватиметься правил, результату не буде. Тому найбільше часу і зусиль ми витрачаємо на те, щоб достукатися до одного з основних інстинктів – інстинкту самозбереження. У всіх він є, але у багатьох схований за такими собі фортечними «мурами», вибудуваними попереднім досвідом, не завжди правильним, м’яко кажучи. Для мене тут показовим є старий фільм «Висота», герой якого, монтажник, стрибає на трубу, ризикуючи життям лише для того, щоб почепити вимпел. Усі люди різні, і до декого дуже важко достукатися, зруйнувати мури. Але ми з Олександром наполегливі, а працювати з людьми в нього непогано виходить. Отакі освічені, цілеспрямовані, з лідерськими якостями і креативними ідеями нам дуже потрібні».

Михайло зізнався, що у стажера є чималий потенціал. Він комунікабельний, відкритий, відповідальний, бажає вчитися сам і вчити інших, в тому числі і власним прикладом. Це надзвичайно важливо, бо коли той, хто навчає правилам, сам їх порушує, він втрачає довіри, а без відкритості, довіри робота з людьми не матиме ефекту. Сам же Сашко влучно порівнює свою нову роботу з роботою годинникаря, який терпляче й наполегливо з дрібних деталей збирає годинника, який працюватиме чітко й точно.

«На жаль, іншого шляху, ніж наполегливо і терпляче формувати в людях свідому потребу працювати безпечно, я не бачу, – зізнався Олександр Шишка. – Відкритість і довіра у цьому допомагають. Чесно зізнаюся, з молодими мені легше. Бо дуже важко людині розповідати, що головним є збереження здоров’я, життя, якщо за свої 60 років людина цього ще не зрозуміла. Але я вірю, що це можливо».

Категорії
Наші люди

Зварник-романтик завдає тон у ремонтній справі

Колеги називають зварника ремонтного цеху гірничого департаменту Михайла Шиповського енерджайзером та запальничкою. Його професійні навички та робочий азарт були відзначені, коли Михайло отримав нагороду «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». І це не перша його висока нагорода.

Після армії Михайло працював у міліції. Та коли почалося його професійне зростання на правоохоронній ниві і на горизонті замайоріла офіцерська посада, він зрозумів, що це не його справа. За дружньою порадою Михайло вирішив обрати робочу спеціальність і пішов вчитися на зварника. І тут він, як кажуть, влучив «у десятку».

«Я впевнений, що зварник – це чи не найбільш творча професія. Ви бачили, яких кольорів і яскравості може бути зварна дуга? – захоплено розповідає Михайло Шиповський. – Та й електроди з різних металів горять по-різному. А який характер у кожної марки сталі? А які бувають замовлення, де без творчого підходу точно не обійтися? Ось, наприклад, на прохання гірників ми ремонтували кар’єрний екскаватор. Тоді потрібно було приварити ножі до його ковша. За підручниками, це треба було зробити певним способом, але на практиці він не спрацював. Ми трошки помізкували, підійшли до цього творчо – і все вдалося! Не за книжками вийшло, але таки вийшло! Я закоханий у свою професію, адже в ній немає місця одноманітності, у зварника безліч можливостей для саморозвитку та самовдосконалення».

Михайло Шиповський не обмежується у своїй роботі лише навичками зварювання. Він може і розмітку зробити, і зібрати деталь. Про таких кажуть – універсальний солдат.

«З такими працівниками, як наш Михайло, можна братися за будь-яке замовлення, – розповідає начальник РЦ ГД Ігор Малий. – Він з початку зміни одразу завдає тон на весь день усій ремонтній команді. Ніколи від нього не почуєш, що щось зробити неможливо, лише – «поміркуємо!» І будьте впевнені: впорається, зробить! Дивлячись на нього, й інші працівники підтягуються. Тому саме Шиповському ми довіряємо найскладніші замовлення».

Щодня зварник працює над відновленням гірничих агрегатів. Михайло зварює хоботи для млинів рудозбагачувальних фабрик, барабани для магнітної сепарації, ванни класифікаторів. Йому довіряють ексклюзивні замовлення. Наприклад, Михайло Шиповський був у команді, яка виготовила флагштоки для гірничого департаменту, а також зробила спеціальні медичні установки для реабілітації наших воїнів. Зварник активно допомагає нашим захисникам з перших днів повномасштабного вторгнення.

«У мене та у моїх рідних і думки не виникало, щоб залишити наше місто, коли розпочалися активні бойові дії, – розповідає Михайло. – З самого початку ми з другом взялися збирати медикаменти, комплектувати аптечки та розвозити їх нашим військовим. Та й зараз намагаємося робити все, аби Перемога швидше прийшла до нас. Ми захищаємо своє, рідне. І тому ми непереможні!»  

Як і всі українці Михайло мріє про Перемогу. І на своє улюблене свято – Різдво, він теж загадав цей подарунок. А ще, щоб, як і раніше, за одним столом зібралися усі його рідні. Дехто з них на фронті, хтось був вимушений поїхати далеко.

«Чим я пишаюся? Звісно своєю родиною. Тим, як виховали нас батьки. Так і своїх дітей виховую: у коханні до рідної землі та повазі до людей, – говорить Михайло Шиповський. – Хочу, щоб діти росли працьовитими, щоб не зупинялися на досягнутому, щоб у них завжди були за спиною крила. Щоб і жити, і працювати їм завжди було цікаво, як мені. Коли я отримав відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», то зрадів. Це вже друга така моя нагорода. Але для мене це означає, що професійна планка одразу здіймається вище. Дякую колегам, що повірили в мене. Ця довіра розправляє мої крила і спрямовує мене до нових злетів».