Категорії
Наші люди

Досвід, увага, страх та інтуїція – найкращі помічники електромонтерів

«Нагорода «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це висота, яку може взяти професіонал, але від того моменту треба рухатися лише вверх, якби важко тобі не було», впевнена електромонтерка з ремонту та обслуговування електрообладнання цеху мереж та підстанцій гірничого департаменту Ольга Голяк.

Нагородження головною відзнакою підприємства було для Ольги неочікуваним. З4 роки праці та величезний досвід, звісно, дають на це право, але в цеху зараз працюють багато гідних високого звання працівників. Колеги говорять, що Ольгу вирізняє особливе ставлення до своєї професії, яку вона колись обрала практично за один день.

«Я саме приїхала до бабусі в Кривий Ріг. Це був останній день, коли можна було подати документи для вступу до навчальних закладів, – розповідає Ольга. – Подружки вирішили вчитися на електромонтерів, і я пішла теж – за компанію, тим більше, що часу думати вже й не було. А коли почала навчання, то зрозуміла, що електрична справа мені припала до душі. І я ніколи не шкодувала про свій вибір. У мене професія, в якій залишаються не заради грошей, адже величезних статків тут не заробиш. А ось задоволення від кожного робочого дня я отримую завжди».

Кожну свою зміну електромонтерка Ольга Голяк починає з приймання-огляду свого «царства». Вона ретельно ревізує чотири підлеглі підстанції. Перевіряє всі  високовольтні комірки та інше електрообладнання, адже кожне з них відповідає за живлення якогось обладнання. Це може бути дробарка, насос тощо. Додайте до цього надання нарядів-допусків, проведення інструктажів бригадам, які працюватимуть з електрообладнанням чи його ремонтуватимуть.

« Я відповідаю не лише за безперебійну роботу обладнання, а ще й за життя людей, – говорить Ольга Голяк. У мене закладено в характері, що все має бути чітко і до дрібниць перевірено. Мені допомагає в роботі та житті надійний помічник – страх. Не дивуйтеся. Страх за життя та здоров’я (своє та інших) у нашій електросправі – це найкращий запобіжник. Ти боїшся, отже тричі подумаєш, перевіриш і лише після цього зробиш. Не даремно електрику вважають непомітним вбивцею. Ані диму, ані запаху, ані кольору, а загроза велика. Тому я без діелектричних рукавиць, вказівників напруги, ізоляційних штанг та термостійкої роби роботу не починаю. Виходить так, що складові мого успіху у професії – це досвід, страх та інтуїція».

На роботу Ольга завжди поспішає у гарному настрої. Її позитив допомагає зберігати рівновагу та спокій, яких так не вистачає нам зараз, собі та колегам.  Вона пам’ятає, як 24 лютого 2022 року їхала на зміну, коли дізналася, що на Україну напали. Про війну їй першою повідомила сестра з Америки. Виявляється, що там практично з перших же хвилин навали по всім американським ЗМІ йшло повідомлення, що на нашу країну напали. А потім Ольга вже тут почула звуки вибухів. Втім своє робоче місце вона не залишила, а продовжила працювати.

«Наша дільниця – це три головні знижувальні підстанції та дванадцять розподільчих підстанцій, які  здійснюють електропостачання електрообладнання гірничого департаменту та аглоцехів. Це величезна відповідальність. Зараз нам катастрофічно не вистачає працівників, – говорить Ігор  Робков, начальник дільниці цеху мереж та підстанцій ГД. – А щоб «виростити» електромонтера, потрібен час. Я кажу, що електромонтер, як і дитина, «народжується» за дев’ять місяців. І це я маю на увазі час вже безпосередньо на підприємстві. У нас наразі цього часу немає. Потрібно працювати тут і зараз, за себе і за колег, які мобілізовані до лав ЗСУ. Також за різних причин багато людей уходить з підприємства. А хтось залишається. Ольга саме з таких. Вона завжди у гарному настрої, спокійна та врівноважена, досвідчена, може підказати, допомогти. Найкращий показник (усміхається) – це те, що вночі я сплю спокійно. Коли її зміна, то дзвінків не буде. Не тому, що не трапляються проблемні ситуації, а тому, що вона самостійно з усім впорається. Ми дуже її цінуємо! Тому це звання – заслужена нагорода заслуженої людини. Бажаю, щоб у житті Ольги було ще чимало нагород та перемог. Вона цього варта!».

Категорії
Новини

На підприємстві навчають рятувати

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» тривають тренінги з надання домедичної допомоги при невідкладних станах.

«В мирному житті вміння рятувати є важливою навичкою, а під час війни – й поготів, тому я тут, на тренінгу», – сказала Наталя Шевчук, сепараторниця РЗФ № 2.

Наталя вже навчалася на курсах домедичної допомоги та отримала спеціальний шеврон, який засвідчує, що вона вміє надавати допомогу. Тож до неї може звернутися кожен, кому це потрібно. Але тільки-но вона дізналася, що заняття будуть проходити у них у підрозділі, вирішила знову їх відвідати, щоб вдосконалити навички, поставити запитання, дізнатися нової інформації.

«Мета цих занять – навчити працівників гірничого департаменту, агломераційних цехів надавати першу домедичну допомогу постраждалим, – говорить Юлія Ворошко, фельдшерка здоровпункту «Центрального» гірничого департаменту ПП «Стіл Сервіс». – Проводити такі тренінги ми розпочали ще до повномасштабної війни, а після 24 лютого 2022 року посилили цю роботу, адже бажаючих навчитися цьому виявилося дуже багато. Тільки впродовж минулого року тренінги з домедичної допомоги відвідали понад 1000 людей. От і зараз до нашого імпровізованого тренінг-залу завітали працівники дробильної фабрики, агломераційних цехів, рудозбагачувальних фабрик №№ 1, 2 та ремонтного цеху ГД».

На тренінгу люди навчались правильно викликати бригаду швидкої допомоги нашого підприємства, перевіряли знання «екстрених» телефонних номерів та джерел, де їх можна знайти, якщо раптом забули – наприклад, у чат-боті підприємства у Телеграм. Також вчилися правильно описувати інцидент, що стався, детально розповідати, де саме це сталося та як до цього місця краще під’їхати медикам.

Основну частину тренінгу складає навчання серцево-легеневої реанімації, допомозі при кровотечах, травмах, в тому числі й при падінні з висоти, опіках, судомах, гіпертонічних кризах, нападах невралгії тощо.

Також фельдшерка відповідала на численні запитання працівників. Питань більшало саме під час практичної частини занять, коли люди підходили до манекена й самостійно пробували робити штучне дихання та інші реанімаційні заходи.

«Це не так вже і просто, як здається на перший погляд, – ділиться враженнями від тренінгу Олександр Лазуркевич, слюсар-ремонтник дробильної фабрики. – Головне – подолати психологічний страх. Погодьтеся, звичайній людині (а не медику з чималим досвідом) важко підійти до людини без свідомості та ще й кваліфіковано допомогти їй. Я спробував це зробити на манекені та відчув, наскільки це важко. Годі й казати про живу людину. Тут потрібні систематичні тренування, тож, скоріше за все, я ще раз братиму участь у таких навчаннях».

Буквально на собі спробував рятівні маніпуляції Дмитро Хитров, провідний інженер з охорони праці. Йому довелося виконати роль постраждалого, та ще й такого, хто втратив свідомість.

«Тренуватися на манекені зручно, але зробити якісь маніпуляції на живій людині – це зовсім інша річ. Тому я зголосився допомогти, – говорить Дмитро Хитров. – Навички порятунку допомагають нашим працівникам почуватися більш впевнено у будь-яких кризових ситуаціях, які можуть виникнути у звичайному цивільному житті, на виробництві, внаслідок воєнних дій. Правильно зупинити кровотечу, накласти джгут, здійснити штучне дихання – усе це може врятувати людину протягом тих хвилин, коли на місце події вже їде бригада медиків. Наші працівники це добре розуміють, тому і бажаючих взяти участь у тренінгах завжди вистачає. А ще той хто вміє рятувати – ніколи не порушуватиме вимоги охорони праці, а буде берегти своє життя та здоров’я».

В аудиторії за всіма етапами тренінгу уважно спостерігає (а за потребою і допомагає фельдшерці) водій автомобілю швидкої допомоги Анатолій Федоров. Він входить до медичної бригади, і в разі необхідності може самостійно допомогти постраждалому.

«За кермом «швидкої» я вже вісім років, а загальний водійський стаж – 44 роки, –  розповідає Анатолій Федоров. – Спочатку думав, що там складного, возити медиків. І в перше моє чергування ставлення до цього різко змінилося: мені довелося реально допомагати фельдшерам під час рятування працівника, який отримав відкритий перелом ноги. Я бачив, які маніпуляції роблять медики, як правильно і послідовно вони діють, і вчився у них. Знаєте, практика стала для мене найкращою наукою, хоча я й курси спеціальні проходив. Одного разу я самостійно допоміг своєму колезі, який серйозно травмувався: зупинив кровотечу, зафіксував ногу та доправив постраждалого до лікарні. Там одразу запитали, хто надавав допомогу, адже все було зроблено правильно. Я хочу, щоб ці тренінги відвідало якнайбільше людей, бо вміти надавати допомогу – то дуже корисна навичка – вона рятує життя!»

Категорії
Наші люди

Залізнична диригентка

Робота чергової по станції Породна управління залізничного транспорту гірничого департаменту Зої Авраменко нагадує професію диригента. От тільки замість оркестру вона вже понад 40 років вправно керує рухом на залізничних станціях.

Зоя розповідає, що коли отримала відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», в неї аж на душі потеплішало. Звісно, приємно, що твою працю помічають, шанують та гідно оцінюють. Але для неї це не головне. Зоя Авраменко насправді дуже любить свою залізничну справу.

«Я прийшла на підприємство одразу після технікуму, говорить чергова по станції. – Мені завжди подобався рух потягів, а тут ще й можливість ним керувати є! Професія чергової по станції цікава. Керувати – це непросто, адже за кожною моєю командою, кожним натисканням кнопки на пульті стоїть безпека моїх колег. Допомагає досвід. От зараз я знаходжусь на станції Розвантажувальній, тут я на підміні. Але моє постійне місце роботи це станція Породна. А взагалі за ці роки працювати довелося на багатьох станціях».

Чергові на залізничних станціях підприємства відповідають за безпечний рух поїздів, контролюють їхнє прибуття та відправлення, розподіляють на потрібні та вільні місця. Наприклад, через станцію Розвантажувальну постійно рухаються думпкари з рудою, вони прямують з кар’єрів до рудозбагачувальних фабрик ГД. На станції є 44 стрілочних переводи, п’ять переїздів.

«Чергова по станції відповідає за стан залізничних колій, перевіряє сигнальні системи та забезпечує безпеку руху, веде облік вагонів, складає звіти та документи про рух вантажів. Для цього потрібно завжди тримати в голові величезний обсяг інформації, а ще вміти читати стенд-схему станції, де відображено все наше господарство і стан руху в реальному режимі. Все це наша Зоя Авраменко робить віртуозно, – говорить начальниця розвантажувального району Вікторія Токарєва. – Активна, завжди у гарному настрої, надійна, відповідальна. Цей перелік можна продовжувати».

На станції йде постійне спілкування. Зоя Авраменко впевнено вказує, кому й куди прямувати. ЇЇ руки «бігають» по пульту, натискають численні кнопки, а назовні за її командою загоряються світлофори, відкриваються шляхи для руху вагонів.

«Звичайно, фізично втомлююсь від такого режиму, але більше психологічно, через велику відповідальність. Зміна – це 12 годин ретельної уваги до кожної дрібниці на станції. Все чути, все бачити, знати, де і що знаходиться у реальному часі, – це про нас, про чергових, – говорить Зоя. Я впевнена, що черговий має бути свого роду психологом. Ти постійно спілкуєшся і з машиністами, і з ремонтними бригадами, і з черговими по інших станціях, а люди з різним настроєм на роботу приходять. Я, наприклад, завжди за позитивний настрій. А от способи налаштування на позитив у кожного свої. Наприклад, у мене це спілкування з котом та вирощування квітів. Але безперечно найголовніше – це спілкування з сином. Він у мене зараз служить у ЗСУ. Щодня о 20.00 у мене з ним зідзвон. Його «мамо, у мене все добре» – це найкраща афірмація дня. Мені дуже хочеться, щоб ці слова ми чули кожного дня від наших близьких. І щоб нарешті всі наші захисники повернулися додому. Щоб в одне зі своїх найближчих чергувань я змогла сказати по рації усім колегам-залізничникам: «Вітаю з Перемогою! Шлях відкрито!»

Категорії
Новини

Підземна спецоперація для шахтної «канатки»

Під час ремонтної зупинки в шахтоуправлінні гірничого департаменту замінили гумово-тросові канати (ГТК), які є частиною підіймальної установки шахти Східної.

І хоча цю шахту називають запасним входом до робочих горизонтів, але її будні «сонними» не назвеш. Підіймальну кліть у цій шахті постійно використовують для спуску-підйому вантажів до найглибших шахтних горизонтів, кріпильники нею добираються на огляд ствола, спускаються слюсарі та стволові, а ще працівники підрядних організацій доставляють матеріали та обладнання для будівництва шахтного горизонту. Шахтарі ретельно доглядають за своїм шахтним транспортом, зокрема, за кліттю, аби всі спуски-підйоми відбувались максимально безпечно.

У процесі руху кліті залучені потужні «нитки» безпеки канати, серед них є і врівноважуючі гумово-тросові.

«До ГТК у нас завжди підвищена увага, вони раз на п’ять років проходять перевірку на спеціальних випробувальних станціях, раз на два роки їх перевіряють фахівці спеціалізованої електротехнічної лабораторії, проводиться і щотижневий, щодобовий огляд, – говорить головний механік шахтоуправління Андрій Сідлерук. – У процесі експлуатації ГТК зазнають активного навантаження з боку кліті, впливу агресивного середовища корозії. Термін придатності цих канатів становить 10 років. У 2024 році настав час замінити канати в шахті Східній. Роботи ми виконали власними силами. Це було дуже непросто зробити, адже чимало операцій проводилися на глибині 1135 метрів під землею. Плюс розміри самих канатів – це вам не звичайну нитку на котушку намотати».

За антуражем, розмірами та складністю робіт цю заміну сміливо можна назвати підземною спецоперацією, жартують шахтарі. Але, як кажуть, у кожному жарті… Тільки уявіть собі, що під землю потрібно було доправити три канати, кожний довжиною 1250 метрів і вагою понад 13 тонн! А перед цим від’єднати аналогічні старі канати та підняти їх на поверхню. Потім нові ГТК закріпили на місці старих. Роботи ускладнювались ще й воєнними умовами: періодичні сирени та загроза блекаутів.

«Я вперше беру участь у такому ремонті. І для багатьох моїх колег заміна канатів сталася вперше, – розповідає електромеханік дільниці підйому Роман Стеценко. – Були операції, які нам доводилося здійснювати вручну. Наприклад, відкручувати та закручувати болти вантажних зажимів-жимків, якими фіксуються канати. А за розмірами це навіть не болти та гайки у цеху. Вони величезні! Майже всі роботи виконувалися на рівні 1135 метру під землею, коли, до того ж під ногами знаходилося 33 метри зумпфа, який ми перекрили дерев’яним перекриттям. Звісно, ми працювали з дотриманням усіх норм безпеки. Тому усі роботи виконали швидко і, що надзвичайно важливо, безпечно. За це хочу подякувати своїм колегам: машиністці підіймальної машини Світлані Вороні, бригаді кріпильників на чоліз Євгеном Лисенком, електрослюсарю Ігорю Тарасевичу, електрику дільниці підйому Віталію Голубу та працівникам дільниці доставляння матеріалів. Цією заміною ми закрили всі питання по гумово-тросовим канатам у  шахтоуправлінні гірничого департаменту, щоб наші спуски та підйоми були безпечними, принаймні на найближчі роки». 

Категорії
Новини

Працюй якісно, фільтруй – безпечно

На рудозбагачувальній фабриці № 1 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» замінили майданчики обслуговування вакуум-фільтрів.

Дільниця фільтрації рудозбагачувальної фабрики – місце, де залізорудний концентрат зневоднюється та набуває товарного вигляду, аби потім вирушити до аглофабрик нашого підприємства та зовнішніх клієнтів. І це доволі мокра справа у прямому сенсі, адже у процесі збагачування використовується вода, утворюється шлам та пил, які раніше шаром вкривали майданчики. Відповідно, існував реальний ризик послизнутися, перечепитися. Щоб уникнути цього, фільтрувальникам постійно доводилося витрачати додатковий час на очищення цих майданчиків. Тому їх вирішили замінити. Ці роботи виконали підрядники під час модернізації дільниці фільтрації та заміни вакуум-фільтрів на РЗФ-1.

«Перш за все, ми мали потурбуватися не лише про якісну роботу обладнання, а й про безпеку персоналу, тому старі проіржавілі майданчики для обслуговування замінили на нові, сучасного зразка, з решітковим настилом з оцинкованої сталі, що суттєво подовжило термін їхньої експлуатації та запобігло накопичуванню шламу, – говорить начальник РЗФ-1 Олександр Дениско. – Також ми замінили сходові клітини та перильну огорожу. Її виробили з труб відповідного зразку, аби під час руху за огорожу не чіплявся одяг працівників, не травмувалися руки, щоб огорожа навіть на дотик сприймалася краще. В результаті ми зробили цю ділянку максимально безпечною та зручною зоною для контролю та експлуатації вакуум-фільтрів».  

Категорії
Новини

«Ці хлопці – наше майбутнє»

«Ми не вічні, а ці хлопці – наше майбутнє, майбутнє дробарної фабрики. Це найкращі студенти, які проходили стажування за ті два десятки років, протягом яких я тут працюю», – заступник начальника ДФ ГД Ігор Боярин поділився враженнями про своїх нових колег. Артем, Микита та Олександр стали працівниками цеху, успішно пройшовши стажування.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, металургійне виробництво на деякий час зупинилося, а гірничий департамент продовжував працювати. Дробарна фабрика дробила руду, з якої на рудозбагачувальних фабриках виробляли концентрат. Багатьох працівників  фабрики мобілізували. «Робочих рук не вистачало, – згадує Ігор Боярин. – Ми просили дати людей. Так у цеху з’явилась нова група стажерів. Хлопці виявилися завзятими та сумлінними. Вони не лише навчалися, а й допомогли переобладнати систему нагріву та подавання води в наші душові відповідно до вимог Виробництва світового класу WCM».

А почалось все з мотивації. За словами Ігоря, стажерів не стали зразу навантажувати горами інформації та непідйомними завданнями.

«У перші дні стажування у мене не було особливого натхнення до роботи, – згадує випускник «Нової фабрики», учасник проєкту GoPro Микита Лоза. – Хотілося скоріше відбути зміну і мерщій додому. Саме завдяки правильним діям наставників мені почала подобатися моя робота».

Ігор Боярин та майстер Олександр Кузьменко розуміли, що стажерів треба перш за все зацікавити. Починали з елементарного, наприклад, розібрати й зібрати простеньку електросхему. Давали нескладні творчі завдання, які вимагали нових знань. І хлопці не у ТікТоку сиділи, а шукали потрібні знання та застосовували їх на практиці.

Олександр Залесов вчився у коледжі ДУЕТу. «Мені запропонували роботу в «АрселорМіттал», і я погодився, – згадує він. –  Електрикою я зацікавився тоді, коли вперше побачив батарейки, точніше те, як вони запалювали лампочки та рухали іграшки. Мені малому здавалося, що це магія. І зараз здається. І в чомусь я вже сам маг, можу трохи керувати цією суперсилою. Але ще треба пройти довгий шлях. І чим більше дізнаюся, чим далі йду, тим більше нових доріг відкривається. Поки що я не зустрів на шляху ні шлагбаума, ні стіни. Лише невеличкі перешкоди, які допомагають долати наставники, колеги. Найважче мені було фізично. Дистанційне навчання не додає сили та витривалості. А тут ще літо настало, спека. Але звик, підкачав м’язи і зараз працюю із задоволенням».

Олександр та Микита вже не стажери, а чергові електромонтери. Вони обслуговують та ремонтують електроустаткування, розбирають електросхеми в цеху, допускають до ремонтних робіт бригади.

«Це величезна відповідальність, – зізнається Микита. – Адже ти відповідальний за життя багатьох людей. У бригаді може бути 5-6 людей, а таких бригад може працювати дві і навіть три. Трохи страшно». Досвідчений Ігор Боярин у цьому страху нічого поганого не вбачає: «Як казав мій наставник Віктор Калинович: електрик завжди повинен трішки боятися. Аж до пенсії. Тоді він розуміє, що робить, і не лізе туди, куди не треба. Якщо електрик перестав боятися, то йому треба шукати іншу роботу, щоб не наробити горя».

Артем Шведов – наймолодший з групи. У коледжі він вчився ремонтувати та експлуатувати гірниче устаткування. А на дробарній фабриці опанував нову професію – слюсаря-сантехніка. «З трубами та засувками я вже був знайомий, бо працював деякий час на шахті сантехніком на подачі кисню. – А тут познайомився зі складнішим устаткуванням, наприклад, насосами. Серед моїх перших завдань було розібрати та зібрати насос. Не ідеально, але я впорався. Я дуже ціную наш колектив, батьківське ставлення наставників. Особливо вдячний Сергію Шемету, який вчив мене. У цеху багато сантехнічного обладнання: подавання кисню, технічної та питної води, каналізація. Тут більше 10-ти кілометрів труб і майже 30 насосів. Хотілось би спробувати себе у самому цеху, там цікавіше. Але поки що обслуговую системи адміністративно-побутового комплексу, бо готуюся вступати до вишу, треба час на підготовку, а графік день-ніч-48 (як у сантехніків АПК) – це більше можливостей».

Разом з Микитою та Олександром, Артем брав участь у переоснащенні цехових бань. Хлопці змонтували труби, встановили автоматичні клапани, датчики, частотні перетворювачі та багато іншого. Зараз нагрів і подавання води максимально автоматизовані. Завдяки кращому світовому досвіду WCM набагато менше витрачається води, електроенергії, менше зношуються насоси. Системи запускаються та регулюються мобільним телефоном..

«Я пишаюся цими хлопцями, – підсумовує Ігор Боярин. – Якщо вони будуть рости такими ж темпами, якщо не втратять завзяття, то багато чого досягнуть. Олександра ми вже влітку плануємо спробувати на посаді виконуючого обов’язки майстра. А далі йому будуть до снаги більш високі керівні посади, якщо забажає. Микита зізнався, що поки що боїться відповідальності керувати людьми. Тільки-но він переможе страх, то також спробуємо майстром. Артем працює, набирається досвіду. Коли закінчить відповідний виш, то перед ним також відкриються перспективи зростання. Я впевнений в тому, що якщо Олександр, Микита та Артем не збавлять обертів, то у них вийде все, чого забажають».