Позначка: гірничий департамент

Категорії
Наші люди

«Найвища нагорода – знати, що твоя робота потрібна»

Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів гірничотранспортного цеху Віктор Семенов, один із лідерів гірничого департаменту у номінації «Людина року ГД», віртуозно вміє «перевзути» багатотонний БелАЗ та з майстерністю хірурга з’єднати всі «судини»: патрубки, шланги, кабелі і запустити серце машини – двигун.

Та асом ремонтної справи не народжуються і не стають однієї миті, говорить Віктор Миколайович. Крутить гайки він вже понад 30 років. На підприємство, а саме в гірничотранспортний цех, прийшов після училища. Саме працюючи в цьому цеху йому вдалося поєднати одразу декілька своїх мрій та цілей.

«В дитинстві я хотів стати водієм, – говорить Віктор Семенов, – але через поганий зір ця професія мені тоді «не світила». Однак хотілося хоча б просто бути біля машин та ще й непогано заробляти. Звідти й мій вибір професії слюсаря транспортних засобів та як наслідок – робота на нашому підприємстві. Озирнувшись назад можу впевнено сказати, що не помилився. Роки роботи додали досвіду. З першого ж дня для мене найкращою нагородою було відчуття та розуміння того, що моя робота потрібна».

Свою роботу Віктор цінує за стабільність, за те, що поряд колеги, які працюють однією командою, як одне ціле. Бригадир Геннадій Вербицький та слюсарі Олександр Литвяк та Володимир Рябенко – члени його робочої родини. Хлопцям доводиться виконувати непрості завдання, наприклад, «перевзувати» багатотонні БелАЗи. Працювати з колесом у понад два з половиною метри у висоту та вагою у чотири з половиною тонни треба вміти. І тут на першому плані є безпека. Все має бути надійно закріплене і перевірене не один раз. «Але найголовніше, ти маєш любити свою роботу», – каже наш герой.

«Я сумую за тим ритмом, в якому працювали до війни. Хочеться знову повернутися до звичайних буднів, скоріше б цей час настав. Війна пройшлася по всіх нас, говорити про це не хочу, бо болить ця рана – в мене без вісті зник на цій клятій війні син Сергій, теж працівник нашого підприємства. Дуже хочеться, щоб він таки повернувся додому. Тоді всім нам буде легше. Живу цією надією. А ще – роботою, бо вона зараз для мене – сенс життя і спасіння. Коли ти відчуваєш, що потрібен, що без тебе ніяк, то проблеми відходять на другий план, і навіть дихається легше. Сьогодні я не гадаю наперед, яким буде майбутнє. Але нехай воно просто буде», – говорить Віктор Семенов.

Категорії
Новини

Кращі працівники отримали нагороди

На початку тижня в «АрселорМіттал Кривий Ріг» відбулося нагородження кращих працівників, які були визначені до 17-річчя компанії «АрселорМіттал» в Україні.

Можливо, хто скаже, що час неналежний для урочистостей або святкувань.  Але саме в ці надважкі часи , коли щодня, щогодини ми зустрічаємось з безліччю викликів –  необхідно розуміти, що ми разом, тримаємо рук на пульсі, вперто йдемо обраним шляхом, робимо неймовірні речі для країни, для міста, для себе. І насправді ця зустріч була дуже необхідна усім, щоб відчути підтримку один одного.

Зустріч відбулася за участю генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо, який разом з заступником генерального директора з метвиробництва Сергієм Лавриненком і заступником генерального директора з виробництва гірничого департаменту Володимиром Теслюком привітали кращих працівників і вручили їм грамоти та  заслужені нагороди. Мауро Лонгобардо відзначив, що зараз як ніколи відчувається згуртованість колективу, бо всі розуміють, як важливо тримати виробничий фронт і бажають якнайскоріше повернутися до нормального життя, він подякував усім за вірність компанії та якісну працю. «Наша сила й міць – це наші люди. Як в країні, так і в компанії – люди є її двигуном. Ви допомагаєте реалізувати все, що планується. Я дуже радий розділити з вами цей момент», – сказав генеральний директор.

Зустріч пройшла в дуже теплій атмосфері, з відвертим спілкуванням і побажаннями скорішої перемоги.

Кращі працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг»:

Довгорученко Дмитро Володимирович, заступник начальника управління з підготовки виробництва;

Колінько Григорій Миколайович, водій АТЗ ГТЦ;

Каренов Роман В’ячеславович, начальник цеху уловлювання КХВ;

Качула Віталій Вікторович, слюсар-ремонтник ДФ гірничого департаменту;

Сапунов Андрій Вікторович, заступник директора аглодоменного департаменту з агломераційного виробництва;

Нечаєв Тимур Якович, машиніст насосних установок РЗФ-1 гірничого департаменту;

Дрозач Олександр Петрович, начальник ТЕЦ;

Омельченко Анатолій Петрович, водій автотранспортних засобів АТУ;

Григор’єв Олександр Володимирович, заступник начальника цеху з виробництва СПЦ-1;

Зінченко Юлія Василівна, сепараторник РЗФ-2 гірничого департаменту;

Музиченко Віталій Володимирович, водій навантажувача  (бригадир) РУ;

Діденко Максим Юрійович, слюсар з ремонту рухомого складу УЗДТ.

Категорії
Наші люди

Захищаючи незалежність країни загинув Ігор Чудновцев

Ігор Чудновцев не один десяток років працював водієм БелАЗу в гірничотранспортному цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Війна забрала життя героя біля міста Бахмут у Донецькій області. Сержант, командир бойової машини Ігор Чудновцев загинув в бою під час артобстрілу 24 листопада.

Колеги по цеху з особливим теплом згадують Ігоря, який був і чудовою людиною, і професіоналом з великої букви. Він працював у кар’єрі, свою машину знав до гвинтика, завжди вчасно приходив на допомогу.

«Водій від Бога, Ігор Чудновцев знався не лише на чотириколісній техніці, він з легкістю міг полагодити і побутову техніку: телефон, планшет, комп’ютер. Любив щось майструвати, спокійно і виважено підходив до найскладніших завдань, був дуже доброзичливим і чуйним, – розповідає Артем Подопригора, водій (бригадир) ГТЦ ГД. – Ігоря призвали до лав ЗСУ у серпні, але він ще до цього ходив до військкомату, адже вважав, що як справжній чоловік має стати на захист рідної землі. Він герой, якого ми не забудемо ніколи, пам’ять про нього в наших серцях житиме завжди».

Без чоловіка залишилася дружина, а діти втратили батька.

Підприємство і колеги висловлюють щирі співчуття рідним та друзям захисника.

Вічна пам’ять та шана герою!

Категорії
Наші люди

«Водна ремонтна справа розкладена в мене по поличках»

На посаді комірника цеху технологічного водопостачання Тетяна Нарольська працює вже майже 15 років. Вона є однією з найкращих працівників гірничого департаменту у номінації «Людина року-2022».

Тетяна дуже активна, можна сказати, непосидюча. Щоб дістатися свого улюбленого місця роботи, жінка щодня з Миролюбівки, де вона мешкає, проходить до ЦТВ 5 км і так само 5 км назад.  Адже жодна поїздка автобусом не замінить тієї подорожі пішки, яка налаштовує на новий робочий день, зазначає жінка. І хоча професія комірника не є основною у гірничому виробництві, проте без неї ніяк не обійтися, запевняють колеги-ремонтники.

Доля подарувала Тетяні Нарольській чимало різних подій, зустрічей, несподіванок. І завжди їй щастило на цікаві місця роботи. За освітою педагог, вчитель географії та біології, вона «вчителювала» недовго. А от творча натура та потяг до краси знайшли вихід на одному з перших місць роботи. Тетяна працювала в керамічній майстерні ЦГЗК, з рук майстрині виходили чудові вази, цікаві горщечки для квітів та багато іншого. Але складні часи перебудови внесли свої корективи, майстерню закрили. Згодом Тетяна почала працювати на тоді ще НКГЗК лаборантом з фізико-механічних випробувань. На жаль, стан здоров’я змусив її змінити і це місце роботи. Тоді довелося опанувати «комірницьку» справу.

«На комірників не вчать у навчальних закладах, а вміти та знати тобі потрібно багато, – розповідає Тетяна Нарольська. – Під моїм піклуванням декілька сотень облікових одиниць. Це і ЗІЗи, і питна вода, і реманент, і різні запчастини. Я розвиваюся разом з цехом. Прийшло нове обладнання і запчастини для нього – і ти маєш розібратися що і до чого. Наприклад, прийдуть до тебе отримувати засувки чи затвори на насоси, а ти не знаєш, що воно таке і як виглядає. Такого дозволити собі я точно не можу! Відповідальна в мене робота. Бо маю оперативно забезпечити усім необхідним ремонтні бригади цеху, щоб хлопці без затримок змогли розпочати ремонт. А щоб потрібне знайти швидко, все має знаходитися на своїх місцях, як у хаті української господині. Зараз я це можу робити навіть із заплющеними очима. Можна сказати, що водна ремонтна справа в мене розкладена по поличках».

Часто під час обідньої перерви чи після роботи Тетяна наводить лад на квітниках цеху, бо квіти є її джерелом натхнення. На подвір’ї її власного будинку також завжди рясно квітнуть квіти. Осінніми акордами завершують сезон цвітіння айстри, а от весну першими зустрічають крокуси. Тетяна дуже любить весняну пору року, коли все розквітає, оживає, коли у повітрі панує особлива свіжість, коли все починає відроджуватися на очах. Наступна весна, вірить Тетяна, буде переможною. Це найзаповітніша мрія жінки, як і багатьох українців. У цій війні у боях під Сєвєродонецьком вже загинув двоюрідний брат жінки, зараз продовжує справу батька і захищає країну його син.

«Я за нього, за всіх наших захисників молюся. Завдяки їм ми тут можемо жити, працювати, мріяти. З нашого цеху чимало колег боронять Україну. А ми маємо берегти наше підприємство, гідно працювати. Я дуже радію, коли цехи оживають. Розумію, що часи складні, але хочеться, щоб всі повернулися на свої робочі місця і ми почали працювати над мирними замовленнями. Вірю, що незабаром все так і буде. Мені здається, що, весна цьому посприяє, наша переможна українська весна», – усміхається Тетяна.

Категорії
Новини

Ненудні інструктажі – в тренді

Фахівці управління з охорони праці впроваджують нові підходи щодо інформування людей та налаштування їх на безпечну роботу.

Як розповів начальник зміни відділу з оперативної роботи з охорони праці управління з охорони праці Олексій Курочка, в цехах вибудовується система щозмінних інструктажів з охорони праці на додаток до традиційних квартальних. «Інформація з ОП доводилася працівникам на змінно-зустрічних зборах і раніше, – говорить Олексій. – Але все зазвичай зводилося до повідомлення сухих статистичних даних про нещасні випадки. Зараз акцент робиться на позитивному емоційному налаштуванні перед роботою. Вочевидь, 5-7 хвилин позитиву, енергетики ну й, звичайно ж, інформації на такій хвилі дають більше користі, ніж довга лекція з папірця».

Такий підхід запропонував начальник управління з охорони праці Рустам Ісмаілов, який має досвід роботи у царині безпечної праці в різних компаніях. «Людей треба буквально підзарядити правильною енергію перед роботою, – розповідає Рустам. – Зараз ми їздимо на змінно-зустрічні збори і власним прикладом показуємо, яким має бути такий інструктаж – коротким, яскравим, емоційним. Щоб людина з усмішкою,  гарним настроєм йшла на робоче місце, щоб їй хотілося безпечно працювати та берегти своє здоров’я та колег. Звичайно ж, миттєвих результатів ми не очікуємо. Людська свідомість так швидко не змінюється. Але, як показує практика, за півроку-рік результати будуть».

Система впроваджується близько двох місяців. Спочатку фахівці оперативного відділу УОП протягом трьох тижнів відвідували збори, виявляли системні недоліки висвітлення питань безпеки праці. На цьому підґрунті й були розроблені програми інструктажів. «Програми розробляємо ми з колегами з інших відділів управління за участю керівників цехів, – продовжує Олексій Курочка. – Бажано, щоб протягом місяця теми не повторювалися. Враховуємо специфіку ризиків того чи іншого підрозділу. Показуємо змінним майстрам на власному прикладі, як спілкуватися з людьми, щоб вони йшли на робоче місце позитивно зарядженими. Потім інструктажі проводять вже самі майстри. Ми знаходимось поруч, а коли працівники йдуть працювати, даємо майстрові свої рекомендації. Основні з них – більше позитиву, більше емоцій, хвалити треба частіше, детально розбирати нещасні випадки, щоб не припускатись подібних помилок. Ми не лише вчимо, а й самі вчимося».

Звичайно ж, необхідно, щоб цеховики більше довіряли фахівцям з безпеки праці. «Ми хочемо змінити ставлення до нас. Намагаємося попереджувати, більше інформувати, консультувати, щоб поступово змінити культуру безпеки, – говорить Олексій. – Щоб не страх покарання, а усвідомлення цінності власного життя керувало людьми. Наприклад, минулого тижня я виявив порушення у одному з цехів. Працівник спускався з висоти більш ніж 2 метри без каски та працював зі стисненим повітрям без захисних окулярів. Ми з ним порозумілися. Виявилось, що порушник був у довготривалій відпустці й трохи втратив пильність. ЗІЗи у нього були, й він їх зразу ж надягнув. Якщо людина розуміє, готова дотримуватись правил, то я вважаю, не треба її одразу премії позбавляти. Тоді й люди нам будуть довіряти. Але якщо порушення системні, а порушник навіть слухати не хоче – тут вже все по-іншому. Вседозволеності не має бути, бо дуже висока може виявитися ціна».

Впровадження з поліпшення щозмінних інструктажів триває. Розглядається варіант зміни підходів й до квартальних інструктажів, щоб додати в них живості, енергії та оптимізму.

Наталя Комарова, машиністка крану ДЦ-1:

– Отримати гарний заряд перед роботою не лише корисно, а й приємно. Наші майстри це можуть, а наш куратор з охорони праці – дуже позитивна людина. Позитивні інструктажі, подобається гумор. І взагалі у нас в колективі чудова атмосфера взаємної поваги та взаємодопомоги. Тож як я можу не працювати безпечно?

Дмитро Стрєлков, змінний майстер шлакопереробної дільниці ДЦ-1:

– Щоденні «заряджаючі» інструктажі – то добре. Але вони подіють лише в комплексі з іншим – своєчасним забезпеченням якісними ЗІЗами, наприклад, щоб не гнали з-під палки все робити швидко, що й оцінити ризики нема коли. І треба віддати належне, останнім часом це змінюється на краще.

Категорії
Наші люди

Захищаючи Україну загинув Микола Мазурик

Серце героя зупинилося 7 листопада під час запеклого бою біля смт Білогорівка в Луганській області.

Захисник багато років працював на нашому підприємстві. Останнє його місце роботи – шахтоуправління гірничого департаменту. Він був досвідченим прохідником. Про нього колеги кажуть – справжній козак. Для чоловіка дуже важливим було питання незалежності України, тому прохідник з готовністю долучився до лав ЗСУ, коли був мобілізований 13 жовтня, і служив вже як солдат, стрілець окремої аеромобільної бригади.

«Микола був відкритою, позитивною людиною, яка завжди підтримувала інших, – згадує Микола Лимаренко, головний інженер ШУ ГД. – Посмішка, гарний настрій, щедрість та гостинність – це все про нього. Фахівець гірничої справи, він в усьому намагався бути досконалим. Справжній патріот Батьківщини, Микола дуже любив і Кривий Ріг, і своє рідне село, де народився. Наше підприємство, робочий колектив захисник вважав своєю другою родиною. Загибель Миколи Мазурика для нас велика втрата, пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях».

У загиблого воїна залишилася мати, брат, дружина.

Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям героя!