Позначка: ювілеї

Категорії
Новини

65 – автопробіг триває

Автотранспортне управління «АрселорМіттал Кривий Ріг» відзначає важливу дату у своїй історії. 65 років тому на підприємстві був створений крановий цех, до складу якого увійшли цехи пасажирського та технологічного автотранспорту, що сприяло потужному розвитку АТУ. Промайнуло багато часу, назва підрозділу вже у минулому, але задачі автотранспортників, які сформувалися тоді, залишаються актуальними.

В історії АТУ є чимало значних дат. Автомобільна служба нашого підприємства постійно розвивалася, удосконалювалася та змінювалася залежно від потреб виробництва та часу.

«Транспорт – це кров «АрселорМіттал Кривий Ріг», адже автомобілі та спецтехніка є невід’ємною частиною технологічного процесу. Працівники цього підрозділу за допомогою авто  перевозять, вантажать, підіймають вантажі, працюють у кар’єрах, допомагають прокладати комунікації, вчасно доставляти спеціалістів на місця їхньої роботи тощо. Крім того, наші фахівці ще й ремонтують, організовують логістику та взагалі дбають про те, щоб усі перевезення здійснювалися вчасно і за графіком», – говорить Юрій Чуланов, в.о. заступника директора транспортного департаменту АТУ.

Історія «колес підприємства»

Насправді історія автомобільної служби сягає ще часів будівництва нашого підприємства. Першим транспортом тоді були кінні повозки-грабарки. Одним із їхніх візників тоді був Микола Воробйов. Він також возив інженера будівництва Ремкена, а потім Микола Сергійович і сам очолив службу гужового транспорту «Криворіжсталі».

Тоді ж на будівництво заводу почали надходити і перші автомобілі. Наприкінці 1930-х років завод вже обслуговували 40 вантажних, 8 легкових автомобілів та два автобуси. Працювали і свої авторемонтні майстерні – з токарними верстатами, ковальським горном та вулканізаційним апаратом.

Після Другої світової війни автопарк підприємства поповнився американськими «Фордами» та автомобілями вітчизняного виробництва.

У 1961 році на підприємстві створюється крановий цех, в якому вже працює майже 60 автомобілів та інша спецтехніка.

Начальником цеху призначається Микола Філімонов. Сюди йдуть працювати автомеханік Григорій Літовка, майстер моторного відділення Йосип Чудак. А першими начальниками змін стають Леонтій Садовник, Петро Яременко, Леонід Саленко, Віктор Андріянов, Леонід Мурлян.

Спочатку контора цеху розташовувалася в депо кранової служби – це район розливальних машин доменної печі № 4. Поблизу ковальського цеху розмістилися автомайстерні, біля ТЕЦ № 1 був гараж пожежних машин, а в районі газорятівної служби – швидких допомог. Поступово цех почав поповнюватися автокранами, автонавантажувачами, бульдозерами, вантажними машинами, великими та мікроатобусами. Усе це потужне господарство потребувало й розширення автостоянок. Одна з них, для вантажного транспорту, взимку мала й свій обігрів для кращого запуску двигунів у мороз. Старожили пам’ятають, що для створення потрібного мікроклімату там працювали два реактивних двигуни з літаків.

Колектив професіоналів

За 65 років у АТУ було багато реорганізацій. Змінювалася структура, створювалися нові напрямки роботи, але принцип автосправи завжди залишався незмінним – якісне і безперебійне здійснення технологічних та пасажирських перевезень.

«Зараз в АТУ працює майже 400 одиниць різної автотехніки, яка повністю забезпечує сьогоднішні обсяги виробництва, допомагає здійснювати різноманітні ремонтні та інші роботи, а також перевозить пасажирів, – говорить Рамазі Давітадзе, начальник служби експлуатації АТУ. – Ми продовжуємо перевозити наших працівників у віддалені цехи підприємства. Ці рейси здійснюють наші досвідчені водії, серед яких Олександр Величко, Сергій Золюк, Олександр Рабцун. А серед водіїв технологічного транспорту хотілося б відзначити Анатолія Омельченка, Генадія Гулькова, Олександра Кондратенка.

Обов’язково хочеться відзначити наших слюсарів-ремонтників, які ретельно дбають про технічне здоров’я автомобілів. Це Олександр Козаков та В’ячеслав Полусмяк».

Попри складні воєнні часи, в АТУ продовжують розвивати автомобільний парк. Тільки цього року підприємством придбані нові вантажопасажирські автомобілі, автобуси для технологічних бригад. А на самому початку повномасштабної війни було здано в експлуатацію новий побутовий корпус для майже 90 водіїв вантажних машин, слюсарів і інженерно-технічних працівників. 

Водії незламності

Початок війни в Україні став особливою сторінкою в історії АТУ. У перші роки повномасштабного вторгнення ворога водії автобусів везли в евакуацію працівників підприємства та їхні родини, а потім поспішали назад – перевозити людей на виробництво. Водії великовантажних машин, завантажувачів, бульдозерів допомагали в облаштування постів та укріплень для стримування ворога. А потім – рятували криворізьку дамбу, сприяли будівництву нового водоводу, брали участь у відновленні мостів та інших цивільних об’єктів не лише на Криворіжжі, а й у деокупованих областях країни.

Віталій Аббасов, водій тягача-важковика, зі здатністю підняти понад 42 тонни, працює на підприємстві 10 років. Майже половина з них прийшлася саме на воєнні часи. «Приємніше везти на тягачі конуси та чаші для доменних печей, ніж привозити важку техніку та обладнання для ліквідації аварій через атаки ворога, – говорить Віталій. – Втім, сьогодні у нас така реальність. Я люблю свій цех, свій колектив, справу, якою займаюся. Знаєте, як цікаво щоразу перевіряти себе під час заїзду до об’єкта? Уявіть, довжина тягача майже 20 метрів, а висота вантажу може досягати до 4 метрів, і щоб правильно заїхати, треба застосувати увесь свій досвід та знання». 

«26 років тому я, тільки набувши професії водія автокрана, прийшов на виробництво і одразу потрапив на великий капремонт ДП № 9. Знав би я тоді, скільки мені згодом доведеться підіймати своїм величезним краном, від розбору завалів від прильотів, до відновлення Карачунівської дамби та інших важливих, знакових об’єктів. Поряд зі мною працювали мої колеги, а їхня підтримка відчувається завжди, у будь-яких ситуаціях», – зазначає водій автотранспортних засобів (автокрану) Сергій Марченко.

«Колектив АТУ пишається своїми фахівцями, адже саме вони своєю працею щоденно створюють нову історію. Сподіваємося, що у річницю наступних знакових для АТУ дат ми будемо більше розповідати про наші мирні плани, нововведення, розвиток та наших людей, якими ми завжди будемо пишатися», – підсумував Юрій Чуланов. 

Категорії
Новини

Концентрат – в агломерат, або Спікання зі знаком якості

Михайло Волощенко, майстер з ремонту устаткування (ТГ) та Володимир Кучинський, технік з РтаО механоустаткування

«Обладнання гуде, техніка рухається, продукт виробляється, життя триває», – говорять про своє виробництво працівники агломераційної фабрики «АрселорМіттал Кривий Ріг», яка у березні відзначила своє 65-річчя.

Перший, на той час ще Новокриворізькій, агломерат спікся на щойно запущеній в роботу агломераційній машині у березні 1961 року. Аглопроцес запустила зміна Віталія Шаповалова. Тоді офіційно було повідомлено: «Наша фабрика призначена для спікання концентрату із домішками коксу, вапняку та руди в готову для металургійних заводів сировину – агломерат. Фабрика буде щорічно випускати по 3 216 млн тонн».

Територія аглофабрики на той час складала 3201,24 кв. м. А висота корпусу спікання, до речі, одної з найстарішої будівлі проммайданчика, досягала 10,8 метра.

З перших днів своєї роботи агломераційне виробництво привернуло увагу фахівців країни. Сюди за досвідом приїздили колеги-агломератники з Уралу та Казахстану, тут працювали талановиті розробники-новатори. Їхні ідеї дозволяли працювати ефективніше та економічніше. Агловиробництво отримало низку державних нагород та постійно розвивалося. Це було надзвичайно відповідально для колективу фабрики, тому її фахівці щодня намагалися робити усе можливе для випуску якісного агломерату, який називають годувальником доменних печей, адже він є важливою складовою виробництва чавуну.  

«В історії нашого підрозділу були як злети, так і важкі часи, – говорить Олег Щербук, начальник агломераційної фабрики департаменту з виробництва чавуну та сталі «АрселорМіттал Кривий Ріг». – У 1990-х – занепад і зменшення виробництва. Та з входженням НКГЗК до компанії «АрселорМіттал» справи знову пішли вгору. У рамках інвестиційної програми підприємства у 2013 році стартував перший етап реконструкції агломераційного цеху № 2, впровадження якого дозволило підвищити технічну надійність обладнання, зменшити промислове навантаження на навколишнє середовище, шляхом будівництва нових сучасних ГОУ з досягненням державних нормативів викидів по пилу до 50 мг/м3. Проєкт був складним та багатоетапним. Але, попри складнощі, він був успішно реалізований.  Та повномасштабне вторгнення знову призупинило наше виробництво. На щастя, ненадовго. З березня 2022 року, саме у місяць народження аглофабрики, наша робота почала відновлюватися, а усі ми навчилися жити та повноцінно працювати в умовах війни. У 2024 році усі три аглоцехи були об’єднанні в єдину агломераційну фабрику на правах цеху».

Лариса Ботірова, операторка пульта керування

Зараз агломераційна фабрика складається з шести агломераційних машин, рудного двора, який розташований на території колишнього аглоцеху МВ, де утилізують та штабелюють усі види шламів, відсів вапняку, залізомісткі матеріали тощо. Там працюють рудногрейферні перевантажувачі, вагоноопрокид та інша техніка.

Вагоноопрокид, конвеєри, а також рудний двір є і на дільниці підготовки шихтових матеріалів, де відбувається їх складування та підготовка до виробництва.

Олександр Заїка, змінний майстер основної виробничої дільниці

«Головним викликом на зараз для аглофабрики, як в цілому і для всього нашого підприємства, стали блекаути та великі обмеження у споживанні електроенергії, – продовжує Олег Щербук. – Для цього підрозділу часто доводиться знижувати промислові потужності. Також, через воєнні дії, відчуваються складнощі з постачанням сировини. Але попри всі перешкоди аглофабрика стабільно працює, тримає виробництво, повністю забезпечуючи агломератом дві доменні печі нашого підприємства, а також поповнюючи склад агломерату. Я хочу подякувати за це усім працівникам аглофабрики. Серед них агломератники, які безпосередньо ведуть процес спікання агломерату, дозувальники гарячого повертання, дозувальники, які працюють у відділенні шихтових матеріалів, спеціалісти ремонтної служби та представників  інших спеціальностей. Особливо хочеться відзначити Ігоря Гончаренка, майстра технологічної групи № 5, Андрія Болсуна, майстра технологічної служби № 6, Олену Хібіну, старшого майстра основної виробничої дільниці (ОВД), Валерія Гриценка, старшого змінного майстра ОВД, Олександра Філіпчука, змінного майстра ОВД, Диниса Космачева, майстра технологічної групи № 13, та багатьох інших. Велика шана нашим захисникам,  на захисті країни зараз стоять понад 90 працівників аглофабрики. На  жаль, 7 з них вже ніколи не повернуться додому, а доля ще 4 людей поки невідома. 

Я хочу, щоб наступний ювілей аглофабрики відбувався вже за мирних часів, щоб ми спокійно працювали, дбали про виробництво, започатковували нові трудові династії, виховували сучасних висококласних спеціалістів. З нашим ювілеєм, колеги. Усім витримки, яка нам усім зараз дуже потрібна!».

Категорії
Новини

Криворізькому «чорному хлібу» – 90 років

На початку січня дев’яносто років тому на новозбудованому коксохімічному заводі були отримані перші тонни криворізького коксу. А з коксового газу – перші тонни смоли та аміачної води.

Дев’яте січня 1936 року. Камери перших коксових батарей №№ 1, 2 завантажені шихтою і готові до коксування. Печі герметизуються, температура стрімко перетинає позначку в тисячу градусів і «летить» вище. Процес виробництва триває. Усі хвилюються, адже до цієї події на коксохімзаводі йшли довгі кілька років. І, ось, нарешті, визначна мить – перші тонни криворізького коксу пішли! Старт роботи заводу пройшов вдало!

Від імені колективу коксохімічного заводу його перший директор Бондаренко відправляє телеграму керівництву країни – «Коксохімічний завод у Кривому Розі успішно стартував!». До структури заводу тоді увійшли і його перші цехи: вуглепідготовчий, коксовий та хімічний.

Тим часом до коксохіміків Кривого Рогу з усіх куточків країни вже «летіли» поздоровлення, адже до цього дня у Кривбасі для виробництва чавуну на двох перших двох доменних печах було усе необхідне, крім коксу – необхідної складової технології отримання чавуну. Кокс – «чорний хліб» для металургії – раніше доводилося возити здалеку.

Кривий Ріг розташований на одному з найбільших залізорудних покладах Європи. Тому рішення щодо будівництва саме тут Криворізького металургійного та коксохімічного заводів було очевидним. Воно було прийняте ще у 1929 році.

У ті часи будівництво більшості коксохімічних заводів у країні здійснювалося за проєктами іноземних фірм та під керівництвом іноземних фахівців.

Криворізький коксохімзавод став першим, який був збудований за проєктом вітчизняного інституту «ГІПРОКОКС». Проєктом створення КХЗ керував професор Рубін, провідний спеціаліст Дніпропетровського філіалу Державного інституту з проєктування металургійних підприємств.

А саме будівництво КХЗ розпочалося у 1932 році. І перші котловани під фундамент були вириті не для цехів або складного обладнання, а для житлових будинків, їдальні, складів, майстерень та інших допоміжних будівель. Адже будівельникам та першим фахівцям-коксохімікам, які у великій кількості прибували до Кривого Рогу на будівництво, треба було десь жити. Тоді на проммайданчику КХЗ були прокладені перші залізничні колії, адже дорогами, яких тоді практично не було, підвозити будівельні матеріали було майже неможливо.

До речі, вже тоді на КХЗ особливу увагу приділяли охороні праці – створили службу газорятівників коксохімічного заводу. Серед перших газорятівників був Григорій Коваленко.

Будівництво інфраструктури тривало протягом 1932-1933 років. А 21 жовтня 1934 року бетонники бригади Рильського розпочали заливати перші кубометри бетону у фундамент плити коксової батареї № 1. Поряд з ними ударно працювали теслярі під керівництвом Телегіна та каменщики Щекіна. Монтажною дільницею керував майстер Расторгуєв.

Роботи було багато, будівельники працювали не покладаючи рук, вихідними, і все одно працівників не вистачало. Будувати завод допомагали селяни, які приїжджали до міста цілими групами. Для будівельників їх допомога була неоціненною, а селянам робота тут у прямому сенсі була життєво важливою, адже рятувала від голоду.

Багатьом людям будівництво допомогло вивчитися і стати грамотними. Зараз у це важко повірити, але на початку минулого століття багато людей не могли читати та писати. Для будівельників коксохімзаводу тут були організовані навчальні курси. Після роботи люди не тільки вивчали алфавіт та вчилися рахувати, а й знайомилися із сучасними на той час технологіями, опановували робітничі професії. Вже після запуску двох коксових батарей КХЗ у роботу багато з цих людей залишилися працювати тут, і вже самі ставали наставниками для молоді.

Дев’яте січня 1936 року стало справжнім святом для усіх першобудівників заводу та його спеціалістів. Вже через десять днів роботи дві коксові батареї видали 6390 тонн коксу при плані 5450 тонн. У жовтні-грудні 1936-го на заводі були введені в дію сульфатне відділення з двома сатураторами та бензольне відділення. Загалом за свій перший рік роботу КХЗ виробив 792 тисяч тонн коксу валового 6% вологості, 28 тисяч тонн смоли кам’яновугільної, 9 тисяч тонн сульфату амонію, 8,1 тисячі тонн бензолу.

За цей рік коксохімзавод отримав ще один день свого народження – офіційну дату початку роботи. 2 серпня 1936 року був підписаний «Акт прийомки КХЗ у складі вуглепідготовчого, коксового і хімічного цехів» та затверджений Наказом № 362 Головного управління металургійної промисловості країни.

Про інші сторінки історії коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг», ми розповідатимемо у наступних публікаціях «Металургу».

Залишайтеся з нами, тут завжди цікаво!

Матеріал створений за документами, які зберігаються у Музеї історії нашого підприємства та за книгою Володимира Бухтіярова «Устремленность».

Категорії
Новини

Інтернет – їй не конкурент

Наталя Пуц

Своє 90-річчя відзначає науково-технічна бібліотека «АрселорМіттал Кривий Ріг».

За кількістю технічної літератури, спеціалізованих журналів, статей та наукових робіт вона є найбільшою у Кривому Розі та унікальною, адже інформації, яку можна знайти в цій бібліотеці не знайдеш в інтернеті.  

«Знайдіть інформацію на тему…»

До науково-технічної бібліотеки активно звертаються читачі. Це працівники наших підприємств, викладачі та студенти, серед яких є учасники «Нової фабрики», наукові працівники. Бібліотека настільки багата на потрібну, часто унікальну інформацію, що такого в інтернеті не знайдеш. Фонд бібліотеки налічує понад 340 тисяч друкованих одиниць, 150 тисяч з яких – це книги та журнали з металургії.

Також тут є література з електротехніки, прикладних та природничих наук, щодо деталей різних машин, підіймально-транспортного обладнання, обробки металів. Також є література з гірничої справи, залізничного та автомобільного транспорту, хімічної промисловості, будівництва, архітектури, креслення, історії, географії тощо. Крім того, у НТБ зберігається понад 68 тисяч друкованих одиниць патентів та авторських свідоцтв.

«Коли до нас звертаються, як правило, люди не знають яка точно книга або стаття їм потрібна, вони просто називають тему, що їх цікавить,– розповідає завідувачка науково-технічною бібліотекою Наталя Пуц. – Я виступаю у ролі «пошуковця» – визначаю літературу та знаходжу задану тему. За багато років роботи у бібліотеці я вже добре вивчила її та систематизувала інформацію. Втім, на пошук деяких тем і у мене витрачається багато часу. Допомагаємо усім, хто до нас звертається. На жаль, через ковід та повномасштабну війну читачів у нас поменшало, був і час затишшя, особливо на початку війни. Але зараз інтерес до технічної літератури знову набирає обертів. Навіть за важких часів людям потрібна унікальна інформація, яка зібрана у нас. Для обслуговування читачів ми маємо два зали та 22 пункти видачі у цехах, управліннях, відділах, лабораторіях підприємства».

Зростала разом із підприємством

Помандруємо у 1935 рік. Криворізький металургійний завод стрімко набирає обертів. На повну потужність працює перша доменна піч, задута друга домна. Разом із ними розвивається потужний комплекс енергетичного обладнання, ремонтно-допоміжного господарства. Поруч з металургійним комплексом триває будівництво коксохімвиробництва.

Територія заводу нагадує мурашник – всюди люди, працює техніка, монтується складне обладнання. Щоб керувати усіма процесами та опановувати нові технології спеціалістам на усіх робітничих ланках потрібні спеціальні технічні знання. А як їх отримати людям, значна кількість яких у 30 роках минулого століття тільки вчилася читати та писати? Саме для них на «Криворіжсталі» прямо у бараках були організовані вечірні школи, школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). З’являється і перша технічна література. Це були журнали, технічна документація нового обладнання, наукові примірники, якими користувалися інженерно-технічні працівники.

Спочатку бібліотека розміщувалася у готелі «Металург», де мешкало керівництво комбінату. Та незабаром її було переведено до заводоуправління на території комбінату. Втім, щоб технічна бібліотека (так вона називалася на той час) була ближчою до людей, вона стала ще й пересувною – переїжджала до тих цехів та підрозділів заводу, де була найбільше потрібною.

«Про тодішній фонд бібліотеки, про кількість зібраних документів майже нічого не відомо. Причина тому – війна. Частина книг поїхала в евакуацію, а те, чого взяти з собою не вдалося, знищили фашисти, – говорить Наталя Пуц. – Найголовнішу та найціннішу книгу – Проєкт Криворізького металургійного заводу, виданий у 1929 році Гіпромезом зберегти вдалося. Цей раритет і зараз може побачити кожен відвідувач бібліотеки. Разом із Проєктом у нас зберігаються журнал «Сталь», виданий у 1931 році. Він має тверду обкладинку і виглядає наче справжня книга. Також у бібліотеці зберігаються посібник «Блюминг 1150 для Криворожстроя» 1938 року видання, «Металлургия чугуна» за 1944 рік. Та «Русско-немецький словарь» 1911 року випуску. Так, вони написані російською, але це вже історичні примірники».

З березня 1944 року після звільнення Кривого Рогу та з початком відновлення заводу, відновила свою роботу і технічна бібліотека. Перший післявоєнний запис в її інвентарній книзі датується 1945 роком. Фонд бібліотеки налічував тоді понад 14 тисяч екземплярів книг. Здебільшого це були видання довоєнних років, та були й книги 1941-1945 років видання.

З розвитком підприємства розвивалася і бібліотека. Керівництвом виділялися кошти на нову літературу, підписувалися галузеві та суміжні журнали, сюди надходили республіканські, обласні та місцеві газети.

Декілька разів НТБ змінювала свою адресу, працювала на Соцмісті, у будівлі навчально-виробничого цеху. З 2006 року вона знаходиться у будинку НТБ, який спеціально обладнали під бібліотеку. Там же розташовані Музей історії підприємства, Академія АрселорМіттал та ПО ПМГУ.

На сучасній хвилі

Зараз розширювати коло своїх читачів та ділитися з ними потрібною

інформацією бібліотеці допомагає сайт. У ньому є багато рубрик, а також можна знайти скани книжок. Люди можуть зробити запит, а згодом, на сторінках «електронної бібліотеки» НТБ отримати необхідну інформацію. Це дуже зручно, допомагає економити час та ресурси. До речі, статті з журналів та з книжок скануються за допомогою спеціального приладу, так що якість матеріалу відмінна.

«Нашій бібліотеці виповнилося 90 років, – сказала завідувачка НТБ. – Вона мудра, адже «знає» дуже багато, досвідчена, бо пройшла чималий історичний шлях та увібрала досвід багатьох поколінь, впевнена в собі, бо сучасна, а ще вона знає, що потрібна людям. Приходьте до нас, щоб пересвідчитися в цьому. Ми завжди раді новим читачам та готові знайти відповіді на усі ваші запитання».

Категорії
Новини

Дует іменинників у тріо-родині агломератників

У березні свої дні народження святкують агломераційні цехи №№ 1, 2, які зараз входять до складу агломераційної фабрики «АрселорМіттал Кривий Ріг».  

День народження кожного члена родини – це особливе  свято у сім’ї. Цей принцип стосується і промислових підрозділів нашого підприємства. Кожен цех має власну історію, свій особистий шлях розвитку, і зараз є важливою складовою єдиної та міцної промислової родини. 

Це можна сказати і про історію агломераційної фабрики департаменту з виробництва чавуну та сталі нашого підприємства. Цікаво, що від свого заснування у 1960-х роках цей підрозділ так і називався – агломераційна фабрика, і складався з двох цехів.

З грудня 1960-го у складі аглофабрики запрацював агломераційний цех № 3, який забезпечував виробництво якісною шихтою. До речі, не зважайте на порядковий номер цього підрозділу, він є найстаршим з тріо аглоцехів, цього року він відзначатиме своє 65-річчя.

9 березня 1961 року у складі аглофабрики став до роботи агломераційний цех № 1, агломерат якого одразу стали називати годувальником доменних печей.

А з 24 березня 1962 року до потужної агломераційної родини приєднався агломераційний цех № 2. Він забезпечував агломератом високої якості дев’яту доменну піч.

Хоча усі цехи займалися однією справою – виготовленням агломерату для доменного виробництва, з часом кожен із них став самостійним підрозділом.

Під час повномасштабної війни, у 2024 році цехи знову об’єдналися та отримали свою історичну назву – агломераційна фабрика.

Охолоджували та запалювали

9 березня 1961 року зміна Віталія Шаповалова запустила в роботу першу агломераційну машину, на якій спікся перший, на той час ще Новокриворізькій, агломерат. Першим керівником аглоцеху був Данило Володарський.

Газети тоді писали: «Наша фабрика призначена для спікання концентрату з домішками коксу, вапняку та руди в готову для металургійних заводів сировину – агломерат. Фабрика буде щорічно випускати по 3 216 млн тонн».

Цех розташувався на виробничому майданчику площею 3201,24 кв. м. Висота корпусу спікання, який є найстарішою будівлею цеху, складала 10,8 метра.

У цеху було сучасне за мірками минулих часів обладнання. Але був і нюанс, з моменту відкриття цеху і майже до 1975 року машиністи змішувальних барабанів змішували шихту у діжках діаметром 1,8 метра та довжиною у 2,2 метра. Діжки висіли на трьох гумово-тросових ременях, які змінювали щотижня.

Попри усі складнощі, колектив цеху дуже відповідально ставився до роботи та виробляв агломерат високої якості. Цех вважався одним з кращих у країні. Він отримав низку державних нагород, сюди за досвідом приїжджали агломератники з усієї країни.

За рік, у березні 1962-го, був заснований агломераційний цех № 2. Його очолив Віталій Астаф’єв. Цех був створений для потреб доменної печі № 9.

Спочатку агломерат там не охолоджувався, у копри його вантажили гарячим.

В період 1973-1976 років у цеху було проведено серйозну реконструкцію – встановлено лінійні охолоджувачі, щоб транспортувати до доменної печі вже охолоджений агломерат. А також було збільшено площі спікання агломашин. Завдяки цьому аглоцех № 2 вперше у країні став випускати охолоджений відсортований  агломерат високої якості з вмістом дріб’язку до 10 відсотків.

З того часу цех став основним майданчиком для модернізації. Тут ремонтувалися потоки агломерату, повернення шихти, кранові естакади тощо. Для збільшення ефективності виробництва у цеху було запроваджено низку технічних новинок, серед яких, наприклад, встановлення запалювальних горнів з торцевим положенням горілок.

«В агломераційному виробництві я працюю з січня 1994 року – розповідає  агломератник Микола Кістерець. – Починав з бригадира шихти, «пройшовся» усіма дільницями виробництва, став агломератником. За 31 рік роботи я був учасником усіх змін, які тут відбувалися. Мені і моїм колегам довелося багато навчатися. І ми продовжуємо опановувати нове. Усім відомо, що більшість часу ми проводимо на роботі. Мені це не складно, адже колектив у нас чудовий. Я поздоровляю наші цехи з днем народження і бажаю своїм колегам подальшого розвитку, бо вірю, що зовсім скоро ми будемо працювати на повну потужність і перед нами будуть стояти нехай і складні, але цікаві завдання».

Машиністка конвеєра Наталя Тищенко, агломератник Віктор Єрапудов, машиністка змішувальних барабанів Валентина Лисенко, агломератник Микола Кістерець

«Суттєві зміни почалися в аглоцехах у зв’язку з приходом в Україну компанії «АрселорМіттал», – розповідає Олег Щербук, начальник агломераційної фабрики департаменту з виробництва чавуну та сталі «АрселорМіттал Кривий Ріг». – У 2015 році в рамках інвестиційної програми підприємства стартував перший етап реконструкції агломераційного цеху № 2. Її мета – зменшення промислового впливу на екологію та підвищення технічної надійності обладнання, а також зміцнення виробничих будівель та споруд. За цей час були побудовані електрофільтри аспіраційних машин та від зони спікання усіх шести агломераційних машин. Обсяг робіт – величезний. Реконструкція цеху завершилася у 2022 році. Саме напередодні початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну».

Робота у воєнний час

Ранок 24 лютого 2022 року в усіх агломераційних цехах розпочався зі звуків вибухів та питання «Що ж буде далі?» Ворог дуже швидко наблизився до Кривого Рогу і зупинився неподалік від місця розташування наших агломераційних цехів. Працівники розповідають, що з верхніх поверхів промислових споруд було добре видно спалахи від вибухів. Про звуки, які долітали сюди, вже годі й казати.

Роботу в аглоцехах, як і на всьому нашому підприємстві, було призупинено. Люди і досі пам’ятають тишу, яка зовсім не притаманна виробництву.

Втім, зупинка тривала недовго. Вже з березня 2022 року поступово виробництво почало відновлюватися, а люди навчилися працювати в умовах війни, долати енергетичні виклики, а також виробляти агломерат за умови обмеженої кількості персоналу.

«Коли тут все зупинилося було дуже незвично, бо тут завжди все крутилося, їздило, гуло, одним словом, жило виробничим життям. Коли почалася війна нас перевели на простій з виплатою 2/3 зарплати. Це тривало недовго, усі ми дуже скучили за роботою, хотілося колег побачити. Тому, коли повідомили, що знову починаємо робити, усі дуже зраділи цьому, – розповідає машиніст конвеєра Наталя Тищенко. – Я контролюю роботу обладнання, процес дозування, обслуговую конвеєри, живильники тощо. Роботи багато, вона складна, потребує знань, чималої уваги, але вона мені до душі. У цій професії я вже 31 рік. Мене навчали працювати Валентина Бичкова, якої вже, на жаль, з нами немає, а також Олександр Петляховський. Починала з першого аглоцеху, де працювала у галереї № 52. Згодом я перевелася до другого аглоцеху. А зараз ми взагалі вже одна фабрика. Щоправда, і до об’єднання ми працювали, як єдиний дружний колектив».

«Евакуація, звільнення, мобілізація – все це суттєво вплинуло на нашу роботу, але ми продовжуємо працювати, тримати, як кажуть, економіку, волонтерити тощо, – продовжує Олег Щербук. – Зараз 94 працівники аглофабрики захищають Україну. На жаль, семеро наших колег вже ніколи не повернуться до нас. Три людини вважаються безвісти зниклими. Як і усі зараз, ми працюємо в умовах постійних загроз ракетних обстрілів, тож безпека для колективу, як і охорона праці – завжди на першому місці. В цеху працюють 3-4 агломераційні машини, які забезпечують потреби доменного виробництва. Здійснювати усі технологічні процеси нам допомагають підрядні організації.

Попри війну та зупинку  впровадження великих проєктів, у рамках програми «Top 4 killers», мета якої запобігання травматизму, у 2023 році ми капітально відремонтували галерею № 18, якою транспортується концентрат, необхідний для виробництва агломерату. Ця галерея почала експлуатуватися ще на початку 1960-х років, тож, щоб запобігти її руйнуванню та падінню людей з висоти, її вирішили капітально відремонтувати. Торік за програмою досягнення третього рівня корпоративних стандартів ми відремонтували галерею № 19. Зараз продовжуємо працювати над відновленням опорних колон корпусу спікання, в якому працюють агломашини. Проєкт складний та поетапний, спрямований на безпеку людей та продовження терміну експлуатації промислових будівель. Історія аглофабрики продовжується, і це радує.

Я вітаю колективи підрозділів-іменинників нашої аглофабрики, а також дякую працівникам підрядних організацій, які працюють поруч з нами. В усіх нас спільна мета – стабільне виробництво продукції та безпека праці людей.  Сподіваємося, що наступні дні народження цехів аглофабрики ми будемо відзначати вже під мирним небом».

Категорії
Новини

Палац, де народжуються зірки

25 грудня 70 років тому відкрився Палац культури металургів і одразу став центром культурного життя міста, магнітом для талантів та для людей, які хотіли весело й змістовно провести дозвілля після трудової зміни.

Відкриття Палацу культури металургів припало саме на передноворічні дні, коли у кожній родині була у розпалі підготовка до свят. Як писалося у газеті «Металург» за 1954 рік, Палац культури збудували за 4 млн тоді ще рублів. У Палаці було створено театральну залу на 410 місць, кінолекційний зал на 240 місць, 16 кімнат для гуртків художньої самодіяльності, кімнати відпочинку, фотолабораторія та бібліотека. Палац був обладнаний чудовою звуковою та світловою апаратурою.

Телевізори у ті часи ще були екзотикою, тож новий осередок культурного життя на Соцмісті став чудовим подарунком для тисяч родин нашого підприємства, і не тільки. Сюди одразу «потягнулися» охочі займатися вокалом, танцями, хоровим співом, ті, хто бажав навчитися грати на різноманітних музичних інструментах, стати актором  художньо-драматичного гуртка тощо.

Першим директором ПК став А. Леонардов (збереглися тільки ініціали). Згодом Палац очолювали В. Губинський, В. Литвиненко, який потім став директором Криворізького цирку.

У 1963 році художнім керівником в ПК прийшла Любов Чорна. За два роки вона очолила Палац культури і керувала його роботою аж до 1998 року.

«З Житомира до Кривого Рогу я приїхала лише на п’ять діб до своєї сестри у гості, а коли прийшла до Палацу культури металургів, то залишилася тут працювати на довгі 35 років, – згадує Любов Чорна. – Роботи у нас було багато, і всі працювали з великим натхненням. Нехай це і пафосно прозвучить, але ПК для нас – це храм душі та творчості металургів. Нашу роботу підтримували керівники усіх цехів підприємства. А ми завжди придумували щось нове: концерти, спектаклі, конкурси, циркові вистави, КВК. Була у нас і любительська кіностудія. Цікаво, що протягом 15 років ми запрошували до Кривого Рогу тоді ще чехословацький Луна-парк, який катав та веселив криворожан протягом всього літа. Вік учасників та відвідувачів Палацу культури металургів був від 5 до 85 років. У вільну годину після змін люди поспішали до Палацу, щоб творчо реалізуватися, енергетично підживитися, тут кожен почувався, наче у родині. Я кажу не тільки про відвідувачів, а й про колектив працівників ПК. Це люди, які жили, творили, радували та пишалися своєю справою».

Біля Палацу культури колись існувала ще й літня естрада. Влітку там майже кожної неділі відбувалися концерти силами самодіяльних артистів, серед яких вже були й свої зірки. Як згадують ветерани нашого підприємства, ця естрада збирала глядачів з усього міста, порожніх місць біля неї ніколи не було.

Протягом років великі зали збирали творчі колективи «Юність», «Веселка», «Елегант», «Ельф», «Чарівниці», «Класик» тощо. Чимало колективів отримали звання народних та стали лауреатами Всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

Серед керівників колективів були: Людмила Фатєєва, Луїза Подгородецька, Ірина Мартиненко, Леонід Тамбовцев, Валерій Коваленко, Катерина Старицька та інші. Свою сольну кар’єру у Палаці культури металургів розпочинали машиністи тепловозів ЗЦ-2 Олександр Скоцеляс, Олександр Малега, робітник цеху капремонтів Володимир Фоменко. В ансамблі народного танцю успішно виступали Петро Марук’ян, Лариса та Тетяна Дедюри, Валерій Лисенко та інші творчі особистості.

«У Палаці культури металургів я працюю вже понад 30 років, – згадує Ірина Власенко, керівниця студії сучасної хореографії «Екстрим». – За цей час тут розкрився талант багатьох дітей. Випускники студії є переможцями багатьох конкурсів, багато хто зараз працює у професійних творчих колективах по всьому світу, зокрема в Італії, Франції, Іспанії, Китаї тощо. З перших днів роботи тут я відчула, що тут панує єдиний дух творчості, працює колективний мозок, якщо можна так сказати. Ми разом народжували ідеї та втілювали їх у життя. Пам’ятаю великий «двіж», коли Палацом культури керувала Ірина Футрук. Вона миттю підхоплювала наші творчі задуми та допомагала їх реалізувати, забезпечуючи нас  костюмами та декораціями. Запам’ятався мені і той період, коли ми проводили величезні свята на стадіоні. Артистами тоді виступали й працівники підприємства. Вони дуже старалися, працювати з нашими людьми було одне задоволення. Взагалі, приємних спогадів за численні роки праці тут у мене дуже багато. Я бажаю колективу Палацу культури подальшого розвитку, щоб творчість йшла до людей. Я хочу, щоб тут й надалі народжувалися та розвивалися таланти, і це надихало творчих людей на нові великі справи».

Керівник творчих колективів Юрій Шевченко прийшов працювати до Палацу культури у 2005 році. Він мав організувати тут вокальну студію «Сузір’я талантів». «Я одразу потрапив на фінальний концерт фестивалю талантів – у різних жанрах виступали працівники підприємства. У мене, пам’ятаю, були дуже сильні враження від номерів. Згодом, вже працюючи тут, я зрозумів, що така висока творча планка притаманна усім творчим колективам та особистостям Палацу. Згодом я ще й керував тут хором ветеранів, ансамблями «Вербиченька», «Лілея». Я й зараз продовжую тут працювати», – згадує Юрій Шевченко.   

Наразі Палац культури металургів переживає своє друге народження. Після ковіду та початку повномасштабного вторгнення ворога в нашу країну тут відновили роботу. Протягом 11 місяців поточного року Палац відвідало вже понад 15 тисяч осіб.

«Зараз ми найактивніше співпрацюємо з адміністрацією з персоналу та службою корпоративних комунікацій ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Для працівників підприємства та їх родин разом вже провели 65 заходів, – розповідає Наталія Ренькас, начальниця творчого центру управління з соціального забезпечення ПП «Стіл Сервіс». – Це і майстер-класи, різноманітні свята, концерти, лекції, зустрічі з цікавими людьми, низка проєктів для молоді та людей золотого віку. Серед них і найулюбленіші багатьма літні «Бадьорі ранки», унікальний творчий проєкт для ветеранів та митців «Сонце сходить на заході», «Ярмарок професій», проєкти для наших ветеранів тощо. Зараз у розпалі різдвяно-новорічні заходи для дітей. Ми постаралися, щоб тут панувала святкова, затишна атмосфера і оформили Палац так, щоб у родинах після відвідування наших заходів та оригінальних фотозон залишилися гарний настрій та ефектні фотознімки. Також у Палаці культури створюється  багато інших творчих продуктів. Я вітаю усіх працівників, ветеранів творчого цеху, творчі колективи та відвідувачів нашого Палацу металургів, які протягом цих 70 років займались творчістю, організовували чудові заходи, тим, хто від душі аплодував самодіяльним артистам. Нехай вогонь творчості ніколи не згасає у наших душах, а Палац подарує ще багато цікавих проєктів».

Фото з архівів Палацу культури металургів та Музею історії нашого підприємства