Використання нового оснащення суттєво підвищило рівень безпеки під час ремонтів трубопроводів коксохімічного виробництва.
Більшість газопроводів коксового, вуглепідготовчого цехів, а також цехів сіркоочищення та вловлювання розташовані над поверхнею землі – на висоті, падіння з якої загрожує здоров’ю і навіть життю людей. Але ж все одно газопроводи треба регулярно обслуговувати, ремонтувати. Для цього використовували спеціальні конструкції, які називають по-різному: лісами, підмостями, турами тощо. Нещодавно для ремонтних бригад технологічного цеху, закупили конструкції, які у технічній документації звуться прямостоячими риштуваннями.
Як зазначив начальник технологічного цеху Олександр Мельников, нові рештування мають величезні переваги у порівнянні з тим оснащенням, яке використовували ремонтники раніше.
«Основа конструкцій – вертикальні стійки, виготовлені зі сталевих труб з товщиною стінок 5 мм, – розповідає Олександр Мельников. – Горизонтальні борти також сталеві. Борти з’єднуються зі стійками за допомогою замків-фіксаторів, які виключають непередбачуване роз’єднання. Таких надійних кріплень немає у старих конструкціях. Майданчики-перемички, на яких знаходяться ремонтники під час виконання робіт, виготовлені з міцного і водночас легкого алюмінієвого сплаву. З такого ж сплаву виготовлені сходи з перилами. Cаме сходами працівники тепер безпечно крокують на верхні яруси, а не лізуть вертикальними драбинами, як робили раніше. Міцність матеріалів, надійність кріплень та використання сходів замість драбин – це надійність і безпека для наших бригад».
Риштування придбали за програмою протидії чотирьом ризикам-вбивцям, серед яких і робота на висоті. Провідний інженер з охорони праці Юрій Шугайло назвав ще кілька безпекових переваг нового оснащення: «До стійок і бортів додані ще й сталеві ребра жорсткості, які запобігають розхитуванню риштувань. Стійки мають спеціальні елементи, за які можна надійно закріпитися ременями безпеки. А борти слугують надійними огорожами-запобіжниками від падіння з робочих ярусів. Для роботи у газонебезпечних місцях конструкція оснащується одразу двома сходовими підйомами. Це для того, щоб у разі необхідності можна було швидко евакуювати людей».
Можна сказати, що це конструкція-трансформер. З елементів можна зібрати варіанти з різними параметрами, найзручніші для кожної з виробничих операцій. Максимально можлива конструкція – риштування висотою до 10,3 метри та горизонтальними параметрами 4,5х6 метрів. Такі розміри дозволяють бригаді з 5-6 людей зручно працювати над ремонтом будь-якого газопроводу коксохімвиробництва. І це далеко не всі зручності. Конструкція збирається в рази швидше, ніж її попередниці.
«Для різних видів робіт передбачаються різні конструкції риштувань. Наприклад, для такої складної виробничої операції, як ремонт газопроводу методом царгування, конструкція складається таким чином, щоб ремонтники мали доступ до газопроводу з різних боків, – продовжив начальник ТЦ КХВ. – А також щоб можна було безпечно працювати під трубою і над нею. А от для ремонту трубопроводу фенольної води, який ми щойно завершили, застосовується простіша конструкція, і якщо немає газової небезпеки, то ми використовуємо одні сходи замість двох. Оцю конструкцію наші ремонтники змайстрували за 4 години, тоді як зі старим оснащенням на це знадобилося б до 4 діб. Таким чином ми значно економимо час. Але найголовніша перевага – це безпека. І мені з таким устаткуванням спокійніше на серці, бо я впевнений у безпеці людей».
Понад 15 років Максим працював на коксохімічному виробництві, до мобілізації він був апаратником одержання сирого бензолу у цеху уловлювання.
10 днів не дожив герой до свого 35-річчя. Максим Стефанов загинув четвертого березня під час боїв поблизу селища Іванівка, що у Харківській області.
«Про Максима можна говорити лише як про молодого та перспективного працівника, професіонала, – говорить начальник цеху уловлювання Роман Каренов. – Відповідальний, завзятий до роботи, його поважали у колективі. За потреби підміняв змінних майстрів. Ми бачили в ньому потенціал, і він безперечно розвивався б і далі. Максим був безвідмовним, коли була потрібна його підтримка та допомога. Спокійна, добра, світла людина пішла від нас. Його життя відібрала війна. Але в цеху про Максима не забудуть ніколи, він залишиться у нашій пам’яті та в наших серцях назавжди».
Проходячи майданчиками пульпонасосної станції, машиніст насосних установок шламового господарства гірничого департаменту Анатолій Рясний наче мимохідь оглядає обладнання, щось повертає, підкручує, оглядає частини потужних агрегатів насосної і крокує далі. Він жартує, що оператори можуть сидіти на місці за якимось пультом, а машиністи насосних мають постійно курсувати своїм об’єктом. І зараз об’єкт ПНС-2-4 в надійних руках, адже тут працює «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» Анатолій Рясний.
Анатолій родом з Кіровоградщини. Колись хлопець приїхав до Кривого Рогу, аби знайти гарну роботу. Першим пунктом його професійного «базування» стало наше підприємство: він влаштувався слюсарем-ремонтником до шламового господарства гірничого департаменту.
«Я така людина, що мені постійно хочеться рухатися – і в фізичному, й у моральному сенсі. Я дуже люблю вивчати щось нове, набувати нових навичок, розвиватися, – розповідає Анатолій Рясний. – А тут така можливість – на нашому підприємстві можна опанувати одразу декілька професій! Я цим скористався і вивчився на газорізальника, а потім – на машиніста насосних установок. Шість років я вже опікуюся обладнанням, яке відповідає за перекачування-транспортування відходів збагачення (хвостів) до хвостосховищ. Мені ця робота до вподоби, адже на нашій насосній постійно оновлюється обладнання, запроваджуються нові технології, тож мій навчальний процес триває».
На цій пульпонасосній станції рух не припиняється майже ніколи. Навіть у теперішні скрутні воєнні часи цілодобово працюють потужні дренажні насоси та насоси гідроущільнення. Аби транспортування хвостів збагачення відбувалося безперебійно, лише одних механізмів замало, потрібні фахівці, яким можна довірити найскладнішу і найвідповідальнішу роботу.
Анатолій Рясний
«Коли у зміні Анатолій, то я спокійний і за насосну, і за весь процес загалом, адже це людина, яка здатна швидко приймати рішення, брати відповідальність на себе. Та й обладнання він знає, наче свої п’ять пальців, – говорить начальник дільниці ПНС 2-4 ЦШГ РЗФ ГД Анатолій Бутильский. – Я дуже поважаю таких працівників. Він з тих, з кого складається міцний кістяк нашого колективу. Коли розпочалися активні воєнні дії, Анатолій залишився працювати. Траплялися зміни, коли він один працював на двох насосних одразу. Ми дуже цінуємо його не лише за професіоналізм, а й за відданість та надійність».
Анатолій Рясний згадує, що 24 лютого 2022 року був саме з нічної зміни, коли почув вибухи. Говорить, що одразу зрозумів, що ця війна надовго, але думки кидати рідну домівку та не виходити на роботу у нього не виникало ніколи.
«Звісно, що і страх був, і хвилювання за родину (їх я тоді відвіз до батьків на Кіровоградщину). Але жодну свою робочу зміну не пропустив, – розповідає Анатолій. – Для мене мій цех – це теж рідна домівка, а дім не кидають. Мене робота рятує від занурення у депресію. Тут немає часу впадати у розпач, треба працювати і працювати не гірше, ніж воюють наші захисники. Я впевнений, що ми переможемо, адже таких, як українці немає більше ніде. І не буде. В нас прекрасна земля і талановиті люди. А боремося ми за своє, тому безперечно переможемо».
Першим, що планує зробити після перемоги Анатолій – це взяти відпустку, сісти на свій мотоцикл і відправитися у подорож Україною.
«Я мотоцикліст за покликом душі. Це мій стиль життя. І мені зараз дуже не вистачає оцих подорожей нашою прекрасною країною, – розповідає машиніст насосної станції. – Кілометри на мапі та кілометри за кермом мотоцикла – вони зовсім різні. Я колись їздив на своєму двоколісному до озера Синевир у Карпатах. Це була чудова подорож. Яка ж красива наша країна! Зараз у житті в мене два бажання: мир та перемога, і одна мрія –знову намотувати на колесо кілометри прекрасної України. Я стільки побачив, а ще скільки попереду!»
Протягом останніх місяців на роботу в департамент з охорони праці та промислової безпеки прийшло кілька молодих працівників.
Начальник відділу з охорони праці Андрій Похлеба зазначив, що на цю молодь у департаменті мають чималі сподівання. «Це інше покоління, – пояснює Андрій. – У них прогресивні європейські погляди на життя загалом та на безпеку життя зокрема. Звичайно, їм треба багато чому вчитися, і водночас їх дуже цікаво і корисно слухати. Ця молодь відкритіша, ніж були ми. Ми вчимо їх, а вони вчать нас. Дуже сподіваємося, що разом сформуємо нове ставлення до безпеки праці, яке допоможе запобігти травмам і зберегти людські життя». Тож «Металург» вирішив познайомитися з цією молоддю.
Євгеній Тарасов – дипломований магістр з цивільного захисту та охорони праці. Він встиг вже попрацювати гірничим інженером на одному з підприємств Кривбасу. Молодий працівник зазначив для себе як позитивні, так і негативні моменти щодо охорони праці і зрозумів, що має ідеї та може бути корисним саме у цій сфері.
«Мені запропонували роботу в «АрселорМіттал Кривий Ріг», і я не вагався, – говорить Євгеній. – Пів року стажувався і вже працюю самостійно. Треба йти до людей у цехи і спілкуватися з ними. Наприклад, нещодавно я зупинив ремонтні роботи на одній з дільниць доменної печі № 6, пояснив майстрові та робітникам їхні помилки в організації робіт на висоті і, певно, зробив це переконливо, бо заперечень не було. Проєкт виконання робіт доопрацьовали, вжили заходів, і ризиків стало значно менше. Поки що це найважливіший мій здобуток».
Андрій Горб поки що стажується. Він зізнається, що поки не має таких позитивних моментів у своїй роботі, як його колега Євгеній.
«Багато чому ще треба вчитися, – каже Андрій. – Взагалі я хотів стати лікарем-стоматологом. Але почалася повномасштабна війна, і батьки не наважилися відпустити мене після школи на навчання в інше місто. Тоді я обрав спеціальність інженера з охорони праці та вступив до Криворізького Національного університету на відповідний факультет. Але основне моє навчання, я вважаю, проходить саме на виробничих майданчиках. Здавалося б, де стоматолог, а де інженер з ОП. Але є й спільне. І той, й інший допомагають зберегти здоров’я. Але якщо стоматолог працює здебільшого із наслідками захворювання, то для охорони праці на першому місці – профілактика».
Юлія Карпачова також стажується. Вона не так часто буває в цехах, як Андрій.
«Поки що лише раз була на виробничому майданчику, і мені сподобалося, – зізналася Юлія. – Основне ж моє місце роботи – відділ перепусток. Моє завдання: ретельно перевіряти дозвільні документи у працівників підрядних організацій. Щоб не допустити до робіт ненавчених працівників, бо це дуже ризиковано. А ще я проводжу інструктажі з охорони праці для підрядників, які влаштовуються на роботу. А для цього самій довелося фундаментально вивчити все необхідне. Розумію, що й ця робота надзвичайно корисна, коли після інструктажу підходять працівники, молоді, а інколи й досвідчені, і щиро дякують за добре донесену корисну інформацію».
Тарас Кравченко три роки працював на нашому підприємстві водієм, возив фахівців з охорони праці. Він спостерігав за їхньою роботою і зміг оцінити її важливість.
«Я на собі випробував, яка небезпечна робота водія, особливо на промисловому підприємстві, – почав розповідь Тарас. – А ще ж є роботи на висоті, вогневі роботи, величезні механізми, електроустаткування, розплавлений метал та багато іншого. Я бачив, скільки зусиль, нервів докладають інженери з ОП для організації безпечної роботи, і як це важливо для людей. Хоча дехто цього, на жаль, не усвідомлює. Вирішив і собі спробувати. Приготував презентацію з охорони праці, захистив її, і мене перевели інженером з ОП. Найважливішими вважаю індивідуальний підхід до кожного працівника та власний приклад. Я особисто навчився застосовувати пояс для запобігання падіння з висоти, багато вивчив про особливості його застосування, а зараз проводжу тренінги для працівників безпосередньо у цехах».
Олександр Шишка твердо вирішив, що пов’яже своє життя з безпекою праці після нещасного випадку. На його очах загинув його наставник, досвідчений працівник одного з гірничих підприємств Кривбасу, де Олександр тоді працював.
«Такого не повинно траплятися, – говорить він. – І я буду робити все від мене залежне. Звичайно, в ідеалі було б добре побудувати нові цехи, де відсутні ризики, закупити всім найсучасніший спецодяг та засоби індивідуального заходу, інструменти. Але ми ж розуміємо, що оновити все в одну мить неможливо. А от що можливо – щодня йти в цехи і намагатися змінювати стереотипи, доводити кожному, що працювати безпечно – це перед усім в інтересах самого працівника. Але щодо умов праці ми теж можемо дещо зробити. Наприклад, нещодавно ми були з аудитом на одному з постійних місць виконання вогневих робіт. Дим стояв такий, що аж у горлі дере. Виявилося, що не працює витяжка. Ми разом з цеховиками ініціювали ремонт. І от вчора вона знову запрацювала. Тобто покращилися умови та зменшився ризик професійних захворювань. Головне – не бути байдужим».
Останнім полем боя для Сергія стала Курдюмівка Донецької області. Солдат Оскаленко загинув першого березня цього року.
У мирному житті Сергій працював водієм БелАЗу гірничотранспортного цеху. Він разом зі своїм чотириколісним напарником вивозив гірську масу з кар’єрів підприємства. Колеги згадують про нього з особливим теплом, адже водій був чесною, доброю та щирою людиною.
«Сергія дуже поважали у колективі, у бригаді, бо він з тих, хто завжди підтримає і допоможе, – говорить начальник автоколони № 1 ГТЦ ГД Дмитро Ципченко. – Відповідальний досвідчений водій, завзятий до роботи, завжди з щирою усмішкою. Він турбувався про свою машину, завжди тримав її у взірцевому порядку, помітно було, що йому до снаги водійська справа. Це була смілива людина. Коли Сергій отримав повістку, то без вагань долучився до рядів захисників України. Звістка про його загибель вразила нас у самісіньке серце. Ми завжди пам’ятатимемо про нього».
Без чоловіка і батька залишилися дружина та двоє дітей.
Жіночий форум «Бо Жінка» вже другий рік поспіль збирає близько 200 жінок-лідерок з «АрселорМіттал Кривий Ріг» та дочірніх підприємств.
Саме лідерство, менторство, здатність втілювати в життя найсміливіші проєкти стали головною темою цьогорічного форуму. І не дивно, адже саме лідерство є одною з головних цінностей і рушійних сил компанії «АрселорМіттал», яка в усіх країнах своєї присутності, на всіх підприємствах підтримує принципи різноманіття та інклюзивності, надає рівні можливості для розвитку і зростання.
І саме на тему лідерства в рамках форуму відбулась панельна дискусія, учасницями якої стали п’ять чудових жінок-експерток, п’ять лідерок, п’ять сильних особистостей – представниці підприємства, бізнесу, громадського сектору, волонтерства. Як жінці досягти успіху, не жертвуючи своєю гендерною ідентичністю? Чи є різниця між жіночим та чоловічим лідерством? Які виклики доводиться долати на шляху до успіху? Ці та інші питання стали темою обговорення. У кожної з експерток є своя історія, свої маленькі і великі перемоги, якими вони поділилися з усіма присутніми.
Ірина Водоп’янова, заступниця начальника парогазового цеху з ремонтів «АрселорМіттал Кривий Ріг»:
Ірина Водоп’янова
«Якщо чесно, я набагато впевненіше почуваюся в цеху, ніж на сцені. На робочому майданчику я, наче риба у воді. Щодо лідерства, то для мене лідер – це людина, яка веде усіх за собою, показує правильне виконання робіт, веде колектив до здійснення певної мети».
«Жінка, яка надихає, підтримує – це і є лідерка. Наприклад, у моїй команді є вимоги щодо професіоналізму та розвитку. Я підтримую жінок у їхньому прагненні розвитку, навчання, спілкування тощо. У лідера також мають бути певні якості характеру: вміння обґрунтувати та відстояти свою точку зору, згуртувати та захистити свою команду, своїх клієнтів – це я говорю як адвокат. А ще лідеру люди мають довіряти, бо людяність – понад усе».
Влада Недак, директорка Всеукраїнської жіночої єврейської організації «Проєкт Кешер в Україні», засновниця благодійного фонду «Жіночі можливості в Україні»:
Влада Недак
«Долучившись до єврейської організації у 18 років, я вперше почула про лідерство. Втім, тоді лідери були для нас якимись недосяжними людьми, я маю на увазі історичних особистостей. Мені здавалося, що це просто атланти, до яких ніколи не досягнути. Але, дивлячись на сучасних жінок, дивлячись на жінок на цьому форумі, я знаю, що кожна жінка тут – це лідерка. Ми є лідерками на роботі, у своїх родинах, коли щовечора ми підтримуємо своїх дітей, чоловіків. Ми є лідерками зараз, коли підтримуємо наших близьких, які боронять нашу Україну від російської навали. Тому лідерство – це не щось неосяжне. Це те, що ми зараз позиціонуємо і ким ми є кожного дня».
«Я не поділяю лідерство на жіноче та чоловіче. Якщо ти лідер, ти займеш своє місце у великому колективі. В колективі є люди, які можуть вести за собою, і є люди, які йдуть за лідерами. І це нормально, адже усі ми робимо одну справу. Натомість лідер – це людина, яка ще й несе велику відповідальність за справу і за людей».
Віра Барліт, волонтерка:
Віра Барліт
«В нашій волонтерській команді переважно жінки, серед нас працює лише один чоловік. Можна сказати, що лідерів у нас немає. Хоча точніше – ми усі лідери. Ми, волонтери, робимо одну справу, у нас одна ціль – підтримувати наших захисників. Також наше завдання – зробити так, щоб було трохи легше і дружинам військових, і матерям. Нам усім треба допомагати, щоб перемогти».
Цього дня у залі панувала святкова атмосфера. Слова захоплення жінками та привітання з Міжнародним жіночим днем лунали від генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо, директора з виробництва Миколи Галушкіна, головного інженера адміністрації з виробництва Валерія Ваніна, технічного директора гірничого департаменту Андрія Левицького.
Чудовою пропозицією для учасниць форуму стали мінітренінги з психології та стилю від міжнародної спікерки, мотиватора, психолога Ольги Ботвінової та імідж-стилістки Анни Обертас. А ще наші талановиті та творчі пані мали змогу намалювати свою власну картину-афірмацію на майстеркласі Тетяни Алхімової, яка працює фрезерувальницею РМЦ-2 і водночас є талановитою художницею.
Квіти, музика, лотерея з чудовими призами, прекрасний настрій супроводжували учасниць форуму весь вечір. Кожна на цьому заході знайшла для себе щось корисне та приємне. Захід нагадав усім, що бути жінкою означає мати такі самі права та свободи, як і у чоловіків; вірити в себе і не боятися рухати свою карʼєру вперед; не прикрашати чоловічий колектив, а працювати пліч-о-пліч; бути сестрою, подругою, профі, матір’ю, спортсменкою, художницею. Бути будь-ким. І бути собою. Бо Жінка!
Ірина Скубіліна, начальниця відділу бухгалтерського обліку ПП «Стіл Сервіс»:
«Враження від заходу неймовірні! Мені сподобалося усе: атмосфера свята, букети весняних квітів, які отримала кожна жінка, піднесений настрій, який панував у залі. Зараз, коли йде війна і навколо так багато негативу, добрий настрій є важливим, він надає сил та наснаги. Жінки-спікерки – молодці! Вони поділилися з нами своїми думками у різних сферах, життєвим та професійним досвідом, розповідали і про особисте життя, як, наприклад, наша Марина Переверза. У житті ми її бачили і зосередженою, коли це стосувалося важливих справ, і готовою допомогти, коли це було потрібно. Кожна історія наших жінок-лідерок була по своєму цікавою та повчальною».
Оксана Гаманюк, начальниця відділу з обстеження будівель і споруд експертно-технічного управління:
«Мені пощастило вже вдруге взяти участь у цьому форумі. Я була учасницею і минулого року, коли він проводився вперше. Погодьтесь, нам усім під час війни не вистачає таких заходів. Це можливість побачити одне одного, поспілкуватися, послухати про цікаві речі, щось корисне взяти для себе і просто підняти собі настрій. Я звернула увагу, як уважно жінки у залі слухали наших спікерок. Кожна з них – цікава особистість. Та головне, що багатьох ми добре знаємо, адже вони працюють поряд з нами. Напевне, кожна з нас погодиться, що бути сучасною жінкою та ще й успішною – це дуже складно. Треба всюди встигати, все робити добре, якісно, приділяти увагу родині, дітям та ще й залишатися гарною та доглянутою. Наші жінки чудово з цим справляються, і це дуже добре».
Ольга Іщенко, начальниця групи планування і транспорту:
«Атмосфера на жіночому форумі була чудовою! Варто поглянути на наших жінок – усі гарні, усміхнені, очі сяють. Від наших спікерок ми почули багато цікавих історій. Вони лідерки і ведуть за собою багато людей, відповідають за успіх справ у своїх колективах. Водночас, мені особисто дуже сподобалося, що вони такі ж жінки, як і кожна з нас. Вони турбуються про свої родини, про дітей, вирішують побутові питання тощо. Слухаючи спікерок, ми надихалися, налаштовувалися на добрі зміни та розуміли, що багато що залежить від кожної з нас.
Ольга Ботвінова, міжнародний спікер, мотиватор, психолог:
«Такі зустрічі завжди надихають мене, заряджають енергією. Моя мотивація – це бачити щасливі очі жінок. Мені хочеться ще більше розповідати про нове, допомагати жінкам відкривати в собі нові грані чарівності, жіночності, краси, стилю, індивідуальності, тобто активувати основні коди суперсили кожної жінки. Для мене є перемогою, якщо після мого виступу жінки стають впевненішими в собі, якщо на їхніх обличчях з’являється усмішка. Хочеться відзначити, що жінки ваших підприємств особливі. Кожна – лідерка у своїй справі. Це дуже відчувалося. А для мене нові цікаві люди – це нові цікаві ідеї, бо через людей ми духовно зростаємо, надихаємося позитивом, новими проєктами та звершеннями. І які б перешкоди не ставали на нашому шляху, жінки завжди знайдуть правильне рішення, стануть сильнішими та мудрішими».
Наталія Терещенко, начальниця відділу з внутрішніх комунікацій, організаторка форуму:
«Я щиро радію, що цей форум стає традицією. Адже це майданчик для обміну досвідом, ідеями, натхнення, яке дарують наші спікерки. Їхні історії успіху надихають, мотивують, спонукають кожну з нас йти до нових вершин».
