«АрселорМіттал Кривий Ріг» взяв участь у відкритті Центру розвитку кар’єри в Інгулецькому професійному ліцеї та надав молоді інформацію про робітничі професії, які є на нашому підприємстві, а також про можливості стажування та працевлаштування.
Новий Центр розвитку кар’єрив Інгулецькому професійному ліцеїстав 35-м осередком для молоді у Дніпропетровській області, де популяризуватиметься професійно-технічна освіта, надаватиметься інформація про професії, працевлаштування, можливості кар’єрного зростання тощо.
«Задача таких Центрів кар’єри – створювати максимально ефективний зв’язок між роботодавцями, учнівською і студентською молоддю та закладами освіти для успішного працевлаштування молоді і допомоги у їхньому професійному зростанні, – говорить Вікторія Коцуба, фахівчиня відділу з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів. – «АрселорМіттал Кривий Ріг» вже давно співпрацює з Інгулецьким професійним ліцеєм. Його студенти проходять практику на нашому підприємстві, стажуються, беруть участь у програмах професійного та особистісного розвитку, працевлаштовуються до комбінату».
У Центрі розвитку кар’єри представлений стенд «АрселорМіттал Кривий Ріг», де молодь може ознайомитися з історією та сьогоднішнім днем підприємства, специфікою гірничого, коксохімічного, металургійного виробництвами, професіями, які у нас є, можливостями навчання, підвищення кваліфікації, кар’єрного розвитку тощо.
У Центрі проходитимуть зустрічі молоді з фахівцями-представниками виробництв, різноманітні тренінги. Один з них, наприклад, тренінг з комунікацій.
«Створення такого центру є важливим для молоді всього регіону. Кривий Ріг – це могутній промисловий гігант, якому потрібні кваліфіковані робітничі кадри. І ми будемо готувати такі кадри у тісній співпраці з підприємствами, – сказала Жанна Школяренко, директорка державного навчального закладу Інгулецького професійного ліцею. – Ми усі чекаємо на цікаві тренінги з професійної орієнтації, зустрічі з професіоналами, виробничі екскурсії до цехів підприємств нашого регіону і, зокрема в «АрселорМіттал Кривий Ріг», та багато інших цікавих заходів, які пройдуть у нашому Центрі».
У цеху ремонту металургійного устаткування № 2 опанували виготовлення залізобетонних плит для залізничних переїздів. Тільки цього року ремонтники планують виготовити понад 200 таких плит.
Залізничні переїзди є одними з найбільш вимогливих елементів залізничної інфраструктури. Їх конструкція має бути міцною та стійкою до великих навантажень, а також забезпечувати безпеку для поїздів та автомобілів, які рухаються покриттям. Як на автомобільному, так і на залізничному шляху стан дорожнього покриття суттєво впливає на аварійність. А на переїздах значення цього фактору зростає в рази.
Щоб полегшити рух та підвищити безпеку, на залізнично-дорожніх перехрестях застосовуються залізничні плити. Вони створюють рівну поверхню, яка мінімізує вплив залізничних рейок на комфорт перетину переїзду дорожніми транспортними засобами. До залізничних плит висуваються суворі вимоги: стійкість до корозії й вивітрювання, перепадів температури, хімічних речовин, високої вологості та механічних навантажень, морозостійкість та простий монтаж. Залізобетонні плити, які виготовляють для залізничників підприємства на дільниці ремонту обладнання, металоконструкцій, будівель та споруд ЦРМУ-2, відповідають усім цим параметрам.
«Для підприємства вигідніше, щоб саме ми виготовляли ці плити, адже робимо їх якісно та будь-якої конфігурації, – розповідає старший майстер ЦРМУ-2 Олег Шахнюк. – Для цього ми виготовили спеціальну розбірну опалубку – металеву конструкцію, яка дозволяє нам виготовляти стандартні та нестандартні плити, наприклад, з усіченим кутом. В цю конструкцію укладаємо армокаркаси, встановлюємо металеві петлі, заливаємо бетоном і потім вирівнюємо та вібруємо суміш. Одночасно ми можемо виготовити три плити. А після 72 годин відстоювання для схоплення, як передбачено технологією, ми відправляємо їх на 20-денну сушку. Наші плити вже встановлені на залізничних переїздах підприємства. Маємо замовлення ще на понад 200 плит, отже їхньою якістю залізничники задоволені. А ми раді, що вносимо свою частку в безпечний та комфортний рух залізничними шляхами».
Музей історії нашого підприємства прийняв естафету Криворізького музейного марафону з нагоди Міжнародного дня музеїв.
«До вашої уваги – маршрут залами музею, де ви дізнаєтесь про найцікавіші «фішки» металургії, «пірнете» у 90-річну історію підприємства, дізнаєтесь про визначних людей та сьогодення, побачите артефакти та унікальні експонати. Що ж, розпочнемо», – зацікавив екскурсантів на початку екскурсії завідуючий музеєм історії підприємства Микола Чухрай.
Міжнародний день музеїв відзначають 18 травня і це є приводом для підвищення обізнаності про те, наскільки музеї важливі в розвитку суспільства.
«Навіть не всі криворіжці добре знайомі з історією рідного міста та підприємств, які у нас є. Годі вже й казати про численних нових мешканців Кривого Рогу. Цей музейний марафон – саме для цього. Візит до музею історії вашого підприємства – це важлива зупинка міського музейного марафону, адже будівництво заводу, якому цього року виповнюється 90 років, безпосередньо пов’язано з розвитком Кривого Рогу, – сказала Ганна Літвінчук, начальниця відділу розвитку туризму Інституту розвитку міста Кривого Рогу.
«Я ніколи не була на підприємстві та в цьому музеї, тож мені дуже хочеться на власні очі побачити, що це таке, – ділиться очікуваннями від екскурсії мешканка Кривого Рогу Ірина Доненко. – Підприємство я уявляю дуже великим, а експозицію музею цікавою. На головному місці в ньому, напевне, буде руда або щось із металу. Я впевнена, що екскурсія буде цікавою».
Екскурсанти познайомилися з експозицією музею історії нашого підприємства у трьох залах. Вони дізналися про історію виникнення комбінату на базі Криворізького залізорудного басейну, пріоритети компанії «АрселорМіттал», сучасне життя підприємства, соціальну сферу, видатних працівників. Побачили зразки сировини та види прокату, дізналися про технологічні процеси. Особливо у захваті екскурсанти були від макету підприємства, завдяки якому можна оцінити, наскільки комбінат складний та величезний.
«Я дуже активно підтримувала проведення цієї екскурсії та й взагалі організацію музейного марафону у Телеграм каналі «Давай підемо! Кривий Ріг», – сказала засновниця цього каналу Юлія Глущенко. – Ідея створення такого інформаційного каналу виникла під час блекаутів, коли навкруги було не тільки темно, а й дуже сумно, відчувався голод позитивних емоцій. А рецепт лікування від цього не складний – вивести людей із стану емоційного блекауту можуть тільки люди: своєю енергією, позитивом, організацією різних заходів. Потрібне лише було джерело, на якому можна б було знайти потрібну інформацію про заходи. До речі, екскурсії до музею «АрселорМіттал Кривий Ріг» я чекала з нетерпінням, адже я тісно пов’язана з підприємством: живу на Соцмісті, гуляю із собакою, бігаю біля ставків, бачу життя заводу, чую, як він гуде, відчуваю, як він працює. Ця екскурсія дає мені можливість більше з ним познайомитися».
«Мені було дуже цікаво дізнатися про історію будівництва підприємства, а з ним і про історію Кривого Рога. Я приїхала до Кривого Рогу з Донеччини і зараз відкриваю це місто для себе, – поділилась враженнями Наталя Растєгаєва. – Музей дуже сучасний, відчувається, що він «живий», бо представлені тут експонати розповідають не лише про минуле, а й про сьогодення».
Андрій був досвідченим слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», мав за плечима багаторічний досвід у ремонтній справі.
Колеги говорять, що чоловік був доброю, відкритою, спокійною людиною. Андрій завжди приходив на допомогу одним з перших, як у роботі, так і у повсякденному житті.
«Тільки хороше можна сказати про нашого Андрія, – розповідає заступник начальника РЗФ-1 Євген Висоцький. – Він мав найвищий 6 розряд у своїй професії, а це говорить про його професіоналізм та досвід. Останнім часом йому довіряли зборку млинів та спіралей класифікаторів. Це непросто. Але за його роботу завжди було спокійно – виконає вчасно та якісно. З бригади № 2, в якій працював Андрій, практично всі вже служать у лавах ЗСУ. Андрій теж пішов на фронт одним з перших. На жаль, ми втратили його. Це відчутна втрата для всієї фабрики. Ми втратили досвідченого колегу, прекрасну людину та хороброго захисника».
Андрій Шпильовий народився в родині військового. Свого часу він встиг відслужити у прикордонних військах. Цього разу Андрій приєднався до лав Нацгвардії. З побратимами боронив Херсонщину, потім пройшов навчання у навчальному центрі у Львові, Румунії. Останнім місцем бою захисника стала Донеччина. Командир відділення матеріально-технічного забезпечення 2-го стрілецького взводу Андрій Шпильовий загинув 4 травня поблизу Урожайного Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття родині та колегам Героя.
Пісні під баян чи гітару, кіно та танці, спортивні змагання – ми продовжуємо розповідати про історію проспекту Металургів, заснування та розвиток якого пов’язаний із розбудовою нашого підприємства.
Як ми вже знаємо з історії, плани створення Соцміста, або Міста-саду для будівельників металургійного заводу та його працівників, стали реальністю лише частково. Через репресії та підготовку до війни більшість проєктів так і залишилися на папері та у запальних речах з трибун відомих особистостей того часу. Серед проєктів, яким пощастило здійснитися,– створення парку на Соцмісті. За планами він мав стати центром культурного та спортивного життя мікрорайону та головною прикрасою вулиці – зараз проспекту Металургів. І таки став ним!
З баяном – до парку біля ставків
У своїй книзі «Соцмісто Кривого Рогу (1931-2021)» краєзнавець Ігор Рукавіцин пише, що перший камінь у фундамент майбутнього Міста-саду для металургів був закладений 6 серпня 1931 року. З того часу посеред степу почали з’являтися перші багатоповерхові житлові будинки та формуватися інфраструктура району.
У квітні 1936 року міська газета «Червоний гірник» опублікувала статтю «Місто металургів» про плани забудови Соцміста, зокрема, йшлося і про створення парку, який потім буде названо на честь Богдана Хмельницького. В нього планувалося асигнувати 230 тисяч карбованців, спорудити там літній ресторан, світловий фонтан зі статуями спортсменів, кінотеатр на 800 місць. «Соцмісто будується так, щоб воно цілком відповідало вимогам культурного робітника», – акцентувалося у статті.
«Парк в Соцмісті у середині минулого століття був не таким, яким ми зараз його добре знаємо. Його центральна частина була ближче до ставків, а центром парку був пам’ятник Богдану Хмельницькому, – розповідає голова ветеранської організації нашого підприємства Володимир Заяць. – Парк був огороджений парканом і мав декілька входів-виходів. Перед пам’ятником розташовувався фонтан, а навколо – безліч клумб із квітами. Центром подій був літній кінотеатр. Фільми в ньому демонструвалися ввечері, а вдень кінотеатр перетворювався на естрадний майданчик. Частину сцени затягували полотном замість фону, і там виступали художні колективи Палацу культури металургів. Та й по буднях життя у парку кипіло. Якою б важкою не була робота на підприємстві, після зміни люди чепурилися, брали баяни, гітари та поспішали до парку. Пісні лунали до ночі».
Як згадує Володимир Заяць, згодом парк став ширшим. У 1970-х роках на місці танцмайданчику був збудований фонтан.
З грудня 1954 року на проспекті Металургів відкрився Палац культури металургів. Він одразу став центром дозвілля не тільки працівників металургійного комбінату, а і всього району. Тут було безліч гуртків. Свою творчість аматори демонстрували і в Палаці, і на агітмайданчиках міста та у парках відпочинку.
Кипіло й спортивне життя. У парку діяли спортклуб «Богатир», а у 1970 році був побудований стадіон «Металург», який міг вмістити майже 30 тисяч глядачів. Перший матч на стадіоні відбувся 11 квітня 1970-го.
У 1999 році стадіон реконструйовали для проведення єврокубкових матчів. У січні 2021 року в рамках програми президента України «Велике Будівництво» розпочалась масштабна реконструкція стадіону. Завершити її завадила повномасштабна війна.
Від міськвиконкому до 95-го
На проспекті Металургів розташований адміністративний центр Кривого Рогу, тут знаходиться Будинок Рад. Вперше ідея збудувати міськраду виникла ще у 1934 році. Звести будівлю планувалося на перехресті проспекту Поштового та вулиці Свято-Миколаївської. Але здійснити цей план не вдалося. У середині минулого століття міськраду вирішили збудувати у центрі Соцміста на проспекті Металургів. Цей проєкт реалізували в 1975 році до 200-річчя заснування нашого міста. У 1985 році з правого боку був добудований так званий Колізей, де зараз знаходиться центр адміністративних послуг «Віза».
«Район 95-го кварталу в середині минулого століття був «околицею» проспекту і тільки забудовувався, – згадує Володимир Заяць. – Там не було «великого кола», натомість були одноповерхові приватні будинки та перші «сталінки». Може хтось пам’ятає, що відомий бюст-пам’ятник Данко, який від початку 1970-х років стояв біля кінотеатру «Сучасник», спершу (з жовтня 1965 року) знаходився на 95-м кварталі. Виготовили пам’ятник на нашому підприємстві, а його автором був художник Олександр Васякін. Зараз вже нічого не нагадує про ті часи, багато чого змінилося і на проспекті Металургів. Але людська пам’ять та архівні фото зберігають згадки про минулі часи».
Фотокартки – зі сторінки «Криворізька старовина» у Фейсбуці та з музею історії нашого підприємства.
В скарбниці бригадира, формувальника фасонносталеливарного цеху Євгена Юрченка вже чимало відзнак, але нагорода«Честь та гордість ЛМЗ» – найпочесніша. Це вдячність не лише за багаторічну працю формувальника, а й за його майстерність та відданість улюбленій справі.
«Колись моя донька запитала мене про те, чим я займаюся на роботі. Я сказав, що роблю дорослі пасочки, от тільки пісочниця в мене – великий цех, а пасочки – вагою десятки тонн, – говорить Євген Юрченко. – За 27 років роботи формувальником я виготовив тисячі цих пасочок-відливок вагою від 100 кг до 45 тонн. Я люблю свою професію саме за те, що в ній немає одноманітності, щоразу замовлення різні, люблю помізкувати над черговою промисловою загадкою. У мене все починається з креслення. Відверто кажучи, мені подобається, коли креслення відливки масштабне і розгорнуте на декількох листках великого ватману, а не на невеличкому папірці, щоб можна було біля нього покрутитися, придивитися, знайти «персональний» підхід і вже потім перенести це на виготовлення форми».
Професію формувальника Євген опановував безпосередньо в цеху. 27 років тому він прийшов на КЦРЗ за «великими грошима». Знайомі запевнили, що там платять шалені гроші. От тоді Євген Юрченко вперше познайомився з професією формувальника. А 20 років тому формувальник перейшов до ФСЛЦ ЛМЗ. І хоча зараз мова про шалені гроші не йде, але в іншій професії себе Євген вже не уявляє.
«Після першого дня в цеху мені хотілося піти й не повертатися на завод. Але був другий день, потім – тиждень. І я не помітив, як ця професія захопила мене, – розповідає формувальник. – Все здається таким простим: беремо креслення замовлення, переміряємо усі частини дерев’яної моделі, дерев’яна модель накривається опокою (металевим коробом) та засипається формувальною сумішшю. Раніше ми її трамбували вручну вібротрамбовкою. Сучасна технологія фізично полегшила нашу справу. Тепер ми практично не трамбуємо вручну, а використовуємо суміші, які самі швидко схоплюються та застигають. А вже потім за нашими формами відливають деталі та запчастини. Це дуже відповідально. Ти розумієш, що права на помилку точно не маєш, адже далі – робота майже усього цеху».
Євген Юрченко говорить, що стати формувальником може кожен, а професійним формувальником – лише тямуща та цілеспрямована людина. Тому від усіх, кого сьогодні Євген навчає своїй професії як досвідчений формувальник, він вимагає наполегливості, самостійності, бажання рухатися вперед та впевненості у власних силах. Тоді точно можна впоратися з найскладнішим замовленням. Недаремно життєве кредо Євгена: «Не пасуй, не зупиняйся, а пробуй, бери та роби!»
