Позначка: кривий ріг

Категорії
Наші люди

«Мотайте все на вус»

Молодий моряк повертався додому. Серце калатало від радості. Три роки він служив, і от скоро побачить рідних та друзів! Спочатку відзначатимуть його приїзд. Потім з місяць він відпочине, відгуляє, як то кажуть. А далі знову повернеться до свого технікуму, де до служби навчався на шахтаря. Все лише починається!

Спочатку так воно й складалося. А за кілька днів після «дембелю» далекий родич Сергія, металург Іван, взявся провести екскурсію на «Криворіжсталь». «Іван працював у прокатному цеху № 3. Охорони на прохідних тоді не було, тож ми з родичем без проблем пройшли на підприємство і потрапили до цеху, – згадує вальцювальник Сергій Когут. – Атмосфера мені сподобалася. Потужна техніка, гарний вогняний метал, привітні й працьовиті люди. Іван познайомив мене із старшим майстром. Його звали Віталієм Щуром. «Ну то що, підеш до нас працювати?» – запитав Віталій. «Чом би й ні? – відповів я. – Але дайте мені відпустку догуляти та все добре обмізкувати».

Сорок років минуло з того часу. Наразі Сергій Когут – один з найкращих вальцювальників третього прокату. Нещодавно він отримав найвищу нагороду підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Майже 30 років поруч із Сергієм працює старший майстер зміни Сергій Герасимчук. «Коли я прийшов до цеху в дев’яносто шостім, Сергій Когут вже давно там працював, – розповідає  Сергій Герасимчук. – За роки сумлінної праці він, безумовно, заслужив звання «Честі та гордості…». Його величезний досвід нам дуже допомагає. Сергій небагато розмовляє, він більше робить. А ще він ніколи не поспішає, працює безпечно, роботу виконує якісно, за ним ніколи не треба переробляти».

Спочатку Сергій працював слюсарем провідкової майстерні. Вони з колегами ремонтували й виготовляли привалкову арматуру. Це важливий елемент прокатного стану, який утримує розігрітий метал (розкат) на стані під час прокатки. Вже тоді за Сергієм переробляти не треба було. Він прагнув стати вальцювальником. Вальцювальників ще називають робітничою елітою. Саме вони налаштовують прокатні стани і разом з операторами головних постів керування ведуть процес виготовлення прокатної продукції. Але пробитися до еліти не так вже й просто.

«Я уважно спостерігав за роботою вальцювальників, за їх діями в різних ситуаціях. Спостерігав та мотав на вус, – згадує Сергій Когут. – Потім звільнилося місце слюсаря з перевалки, і мене перевели. Це вже робота не в майстерні, а на стані. У мене було більше можливостей вчитися. Але конкуренція за місця вальцювальників була чималою, бо престижно, та й зарплатня вища ніж у слюсаря. Приходили хлопці з відповідною освітою. Тому особливих ілюзій на швидке просування у мене не було. Це стало несподіванкою. Мене покликав той же Віталій Щур, який потім став начальником цеху, і сказав: «Пиши заяву на вальцювальника, я вірю, що ти впораєшся». Я дуже зрадів!».

Сергій працює на чистовій групі клітей. Саме з його клітей виходить готова продукція. Робота надзвичайно відповідальна, а ще цікава та творча. «Точно! Нудьгувати нема коли, – усміхнувся досвідчений вальцювальник. – Буває, що все йде по накатаній, а буває така ситуація, що жодного разу за сорок років не траплялась. Тут треба увімкнути винахідливість на повну і шукати рішення. І приймати їх треба миттєво! Не забуду ту ніч, коли сім «штук» за зміну «поклали» (сім сталевих заготовок зіпсували, не отримавши готової продукції – примітка автора). Але все-таки знайшли причину! Техніка буває примхливою, і наша задача – миттєво на те реагувати».

Сергій Когут вважає, що у людини має бути мета. «Життя без мети порожнє. Треба завжди ставити перед собою цілі й досягати їх, – говорить Сергій. – На роботі то одні цілі – прокатати без збоїв, опанувати нову продукцію, зробити план тощо. А за прохідною вже інші. Наприклад, ми нещодавно придбали будинок. Я сам корінний мешканець Кривого Рогу, але коли був школярем, мене щоліта на три місяці відправляли до бабусі в село. Тож наробився роботи по господарству так, що довго не кортіло. І от захотілося мешкати у власній оселі. Невеличкий наче будиночок, а роботи – непочатий край. Я вже навіс зробив, ворота зварив і поставив, та ще багато чого треба зробити. Але є мета – облаштувати житло так, щоб було комфортно. І я йду до мети. А молоді, яка приходить на комбінат і хоче розвиватися, вивчитися на професію чи обійняти посаду, яка подобається, пораджу з власного досвіду. Ставте ціль, дослухайтеся до колег з досвідом, не бійтеся розпитувати і мотайте все на вус, і у вас все вийде!».

Категорії
Новини

Спілкуємося без «холодної війни»

«Як же я давно тебе не бачив, а ти ще у простих робітниках ходиш?». «Ти так погладшала, це тобі пасує». Чи були у вашому житті люди, які ставили схожі питання або насильно проявляли турботу про вас, щоб потім цим дорікнути? Людей, які культурно поводяться, але полюбляють з посмішкою «бомбити» вас отруєними фразами, психологи називають пасивними агресорами. Як їх розпізнати у родинних чи робочих стосунках та навчитися їм протидіяти, розповідає психологиня підприємства Олена Шевчук.

«На жаль, пасивно-агресивна поведінка людей є поширеним явищем у суспільстві, – говорить психологиня. – Вона проявляється у людей, які зляться, але не хочуть відкрито проявляти свою злість. Свій гнів вони виливають, використовуючи образливі жарти, сарказм, дорікають вам, викликають у вас відчуття провини, демонструють поганий настрій або ігнорують, грають у мовчанку і навіть навмисне запізнюються, примушуючи вас чекати. Давайте разом визначимо ситуації, які, скоріше за все, траплялися в житті кожного, та навчимося цьому протидіяти».

«Білі та пухнасті»

Ці люди завжди демонструють ідеальність, привселюдно підкреслюють, що вони –набір усіх чеснот, позитиву, вони все знають, уміють, у них широкі можливості. Від них можна почути такі фрази: «А от я б так вчинив», «Ви що, таке дивитеся? Я таке не дивлюся/не їм/не визнаю/не читаю», «Я вища за це», «Я б такого ніколи не сказала». Ці фрази, в яких, здавалося б, нічого образливого немає, підсвідомо принижують співбесідника.

Насильне добро

«З’їж, я ж для тебе це приготувала!», «Я поскладала твої речі», «Я відпросив тебе з наради». Чи знайомі вам такі фрази? Ви не просите про допомогу, вам її нав’язують, не питаючи вас про це. Найчастіше таку примусову допомогу надають зовсім не заради турботи про вас, а для самоствердження. Також така поведінка допомагає пасивному агресору викликати у вас чуття провини, якщо ви відмовляєтеся від його допомоги – він же так старається, а ви, такі черстві та бездушні, не цінуєте «добро».

Сюди ж можна додати і «щирі листівки», яких ви не просили. Щодня на ваш телефон приходять так звані прояви уваги – картинки-вітання, наприклад, з днем кави, дівчат, побажаннями гарного дня, тижня, сердечками тощо. Буває, що від одного адресата за день прилітає до десяти таких картинок. Крім того, що вони «забивають» пам’ять телефону, дратують, ще й добряче відволікають від справ.

Лайкати усі листівки у вас просто немає часу, а «поштарі-агресори» дуже ображаються, якщо ви не відповідаєте на їх «увагу». Ви такі невдячні та бездушні!

Антикомпліменти та саркастичні жарти

З них можна скласти цілу енциклопедію. Наприклад, «Білявкою тобі більше пасувало», «У твоєму віці на цей одяг можна вже і не дивитися» тощо. Все це говориться наче невинно і поблажливо, з «добром», а насправді – щоб зачепити, принизити людину, посіяти сумніви і невпевненість у співрозмовнику. А агресор при цьому дивиться на вас зверхньо, і це приносить йому задоволення.

Принизити можуть і різноманітні саркастичні жарти. Якщо ти не втерпиш та емоційно вибухнеш (на що все і розраховано), то можеш почути: «Ти що, жартів не розумієш?». Все це робиться навмисно, щоб більше принизити людину та викликати у неї нервове напруження.

Як протидіяти пасивним агресорам

«Для початку треба визначитися, чи продовжувати вам стосунки з такими токсичними людьми. Якщо розірвати стосунки неможливо, бо пасивні агресори входять до кола вашого оточення або є вашими колегами (що найчастіше буває), то протидіяти їм треба обов’язково, – говорить Олена Шевчук.  Є кілька простих порад».

– Вмикайте почуття гумору. Наприклад, хизування «білих та пухнастих» людей роззброюємо їхнім же методом – визнаємо їх неперевершеність. Відповідаємо їм, наприклад, такою фразою: «Так, я визнаю, що ти дійсно неперевершена та унікальна особистість, твоїй обізнаності можна позаздрити». Любителів антикомпліментів і саркастичних жартів можна теж «загасити» жартами, тільки вже такими, які спрямовані на них самих.

– Чітко окреслюйте свої кордони. Без тремтіння в голосі, почуття провини чи виправдовувань скажіть агресору, що для вас прийнятно, а що ні. А якщо «не доходить», запитайте у жартівника «Що відбувається?».

– Просто ігноруйте. Це стосується і любителів електронних листівок, «жартівників», майстрів докорів і звинувачень. Прагнення таких агресорів – підживитися вашою увагою та енергією. Не дозволяйте їм цього робити. Не відповідайте на їхні вітання та артилерію повідомлень. Спочатку вони докорятимуть, а потім відчепляться від вас, бо їм з вами стане нецікаво.

Існують й інші методи боротьби з пасивними агресорами, які варто розглядати індивідуально зі своїм психологом. Бажаємо кожному здорових стосунків та конструктивного, відкритого спілкування.

Фото з відкритих джерел.

Категорії
Новини

Діти малювали криворізьку сталь

Юні митці з Криворізької художньої школи № 1 імені Васякіна взяли участь у проєкті «АМКР-holiday» і відтворили своє бачення світових архітектурних шедеврів, у будівництві яких використовувалась криворізька сталь. Днями виставка їхніх робіт проходила у Палаці культури металургів.

Вперше роботи юних художників можна було побачити під час урочистостей з нагоди 90-річчя нашого підприємства. Наступний показ дитячих робіт про криворізьку сталь відбувся з нагоди 19-річчя компанії ArcelorMittal в Україні.

«У проєкті «АМКР-holiday» взяли участь майже 100 дітей. Журі оцінювало кращі роботи у трьох вікових категоріях. На цій виставці були представлені 45 робіт. Кожна – це, без перебільшення, справжній шедевр. Діти створили їх не тільки у різних техніках, а і вклали в роботи свою філософію, своє бачення сюжету. Ця виставка була організована для того, щоб усі мали змогу побачити таланти наших дітей та оцінити вклад підприємства у життя міста, регіону, України та світу, адже, як відомо, криворізька сталь використовується у великих, важливих, стратегічних світових об’єктах. А працюють над її створенням наші криворіжці, серед яких і чимало батьків наших юних художників, – сказала Наталія Терещенко, начальник відділу з внутрішніх комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Наталія Терещенко познайомила глядачів майже з кожною картиною та їх авторами особисто. Серед багатьох робіт була і картина 14-річної Кіри Осокіної, яка називається «Сяйво Бурдж Халіфи». Вона виконана у техніці в якій працював великий Ван Гог. «На моїй картині хмарочос виглядає велично, сучасно і, навіть, казково. Я вирішила, що для цього сюжету техніка великого митця  буде дуже доречною. Ван Гог малював  лініями, широкими мазками. Вони допомагають  створити об’єм, наче справжній 3D-ефект», – сказала Кіра.

«Я вчуся малювати лише два роки, тому для мене можливість взяти участь у проєкті, а згодом і у виставках – це дуже круто, – поділилася враженнями 9-річна Анастасія Бугрій. – Я намалювала Чорнобильський саркофаг. Чому? Тому, що він є життєво важливим для усіх нас, тому, що він міцний, надійний, і усі ці якості він отримав завдяки сталі, яка була вироблена на нашому підприємстві. Щоб більше дізнатися про цю тему, ми з моєю мамою Альоною Колесник дивилися фільм про чорнобильські події «Лазуровий пил». До речі, моя мама працює у шахтоуправлінні підприємства».

«Мене привабили Вежі полум’я, їх я і відтворила у своїй картині, – сказала 13-річна Каріна Коржовська. – Ці три унікальні височенні споруди прикрашають Азербайджан. Я багато читала про це, переглядала відео. Понад усе мені сподобалося, які вони вночі – їх підсвічують різнокольоровими вогниками. Я вирішила, що у моїй роботі вони саме так і виглядатимуть. Над роботою я працювала близько місяця. Я дуже старалася. Першою глядачкою стала  моя мама Вікторія, і вона сказала, що їй подобається».

«Ви б бачили щасливі очі дітей, коли вони дізналися про можливість взяти участь у проєкті «АМКР-holiday» та проявити там свої таланти! Втім, усі  розуміли, що це і велика відповідальність, – сказала Оксана Поліщук, директорка художньої школи № 1 імені Васякіна. – Під час створення робіт команда комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг» нам усіляко допомагала. Дітям та викладачам була надана детальна інформація про підприємство, всесвітньо відомі споруди із криворізької сталі, артоб’єкти на набережній у Металургійному районі. Була влаштована і екскурсія до музею «АрселорМіттал Кривий Ріг». Підприємство забезпечило дітей усіма необхідними матеріалами для створення робіт. В наш нелегкий час це дуже важливо. Тобто, діти вже знали, що вони малюватимуть, і вже могли творчо, індивідуально підходити до справи. А виставки робіт, спочатку одна, а зараз вже й друга – це взагалі важлива та яскрава подія в житті кожної дитини! Дякуємо підприємству, що подарували таку можливість нашим дітям».

Категорії
Наші люди

Дорога, що привела до підприємства

Життя прокладає свої маршрути. У цьому впевнилася Тетяна Сільгета. Діловий костюм вона змінила на спецодяг, а паперову роботу за столом – на постійний рух за кермом автомобіля, нові враження, спілкування з людьми, адже вона стала водійкою таксі АТУ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«У мене було, як і у багатьох жінок: спокійно живеш, працюєш і зовсім не чекаєш змін. І тут, бац, зненацька – різкий поворот, і твоє життя кардинально змінюється! У моєму випадку – на краще, адже зараз я можу займатися справою, яка мені подобається. Раніше вміння керувати автомобілем було просто моїм хобі, корисною навичкою для зручності пересування. Зараз – це моя робота», – говорить водійка таксі АТУ Тетяна Сільгета.

Навіть за дощової погоди автомобіль блищить чистотою, спецодяг – наче щойно підпрасований, увага зосереджена на роботі, а щира усмішка додає настрою собі та іншим. З цього тепер починається кожен робочий день Тетяни Сільгети. Справ у неї багато: треба встигнути важливі документи доправити до адресатів, вирішити різноманітні організаційні справи, численних пасажирів-працівників довезти до різних цехів та підрозділів підприємства й міста.

«Зараз у мене період, коли картинка перед очима постійно змінюється, кожен день приносить нові події, враження, знайомства, – розповідає Тетяна. – І це дуже круто! Хоча буває й важко, адже цілий день ти працюєш за кермом та відповідаєш за безпечну поїздку пасажирів. А колись життя у мене було зовсім іншим. 13 років я провела за столом з паперами, бо працювала у таможні офіс-менеджером. За фахом я менеджер-організатор, свого часу закінчила Міжрегіональну академію управління персоналом. Потім був декрет, а поки виховувала дитину, на роботі все змінилося і моєї посади не стало. Довелося шукати роботу, але я вже хотіла таку знайти, де б не було одноманітності. Я маю дев’ять років водійського стажу. За кермо власного автомобіля сідаю щодня – він мій вірний помічник у справах і дозволяє економити сили та час. Тож я вирішила шукати роботу водійки. Зробила резюме, «закинула» його в інтернет і… мені зателефонували з «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Тетяна відгукнулася, хоча ще не знала, водійкою якого автомобілю їй запропонують бути, в яких умовах доведеться працювати, яку заробітну плату отримуватиме. Для жінки, у якої є родина, це дуже важливо. Хоча вже тоді Тетяна підсвідомо відчувала, що умови їй влаштують і все буде добре. Так воно і сталося. Тетяні запропонували роботу у службі таксі 10-ї колони автотранспортного управління.

«Так, без цікавих поглядів чоловіків не обійшлося, і я була до цього готовою – я ж новенька, та ще й жінка, – усміхаючись, продовжує Тетяна. – Через декілька днів ми з колегами роззнайомилася так, наче усе життя разом працювали. Начальник автоколони, водії – усі старалися мені допомогти. Це так приємно! Мене стажували, возили по маршрутах, допомагали вивчати підприємство та його «закони», адже це справжнє місто у місті. До цього, що воно собою уявляє, я взагалі не знала, бо ніхто у моїй родині тут не працював. Виходить, я стала першою».

Перший самостійний робочий день для Тетяни був надзвичайно напруженим, поїздок було багато. Вже тоді вона відчула, що водіїв на підприємстві не вистачає, і через це навантаження на тих, хто тут працює, велике. Тоді, після першого робочого дня, вона подумала, як же всього багато. А зараз, коли вже звиклася, то все нормальним здається. Пройшло і хвилювання від адаптації – новий колектив, обстановка, автомобіль та ще й спецодяг треба носити.

«До речі, щодо спецодягу мені пощастило з розміром, костюм одразу мені підійшов і його не треба було вшивати, – усміхається Тетяна. – Зараз усі емоції вгамувалися і моя увага повністю зосередилася на роботі. Я не знаю, як би склалася моя доля, якби не війна, закриття різних посад на підприємствах, в  установах і, водночас, кадровий голод, необхідність замінювати чоловіків у різних галузях. Але я знаю головне, мені моя справа подобається. Можливо, моя історія комусь стане у пригоді, коли перед ним або нею постане питання де працювати».

Категорії
Новини

Грали в жабки, робили хлопавки, «вигинали» песика

Відкрився новий сезон дитячих майстер-класів, які проводяться за ініціативою молодіжного об’єднання «АрселорМіттал Кривий Ріг» «3Dільниця».

Минулої суботи в Університеті АрселорМіттал було надзвичайно галасливо. Замість того, щоб вранці спати досхочу, бо вихідний же, діти з батьками, бабусями та дідусями прийшли на відкриття нового сезону майстер-класів від учасників молодіжного об’єднання «3Dільниця». Аудиторія Університету була заповнена вщент – усім кортіло дізнатися, що новенького приготували для них організатори.

«Дитячі майстер-класи минулого сезону пройшли на відмінно, тож діти з нетерпінням чекали нових зустрічей та приємних вражень від спілкування одне з одним, – сказала Єлизавета Пасічна, інженерка 2 категорії департаменту автоматизації, учасниця молодіжного проєкту «3Dільниця». – В новому сезоні ми приготували багато цікавинок. Будемо вчитися робити поробки з підручних матеріалів, засвоювати різноманітні техніки хендмейду, дізнаватися, як працює електрика. Та, головне, ми будемо багато спілкуватися, гратися, проводити вікторини, змагатися, багато сміятися та генерувати гарний настрій. Позитиву зараз усім нам не вистачає, а дітям через дистанційку не вистачає ще і повноцінного спілкування. Тож будемо компенсувати це на наших майстер-класах. Усі заходи «3Dільниці» – безкоштовні, ми їх організуємо на волонтерській основі. Зустрічатимемося щомісяця. Приходьте. Буде цікаво!».

 На першому майстер-класі нового сезону учасники вчилися мистецтву оригамі – робили фігурки тваринок із паперу. Розпочали з песика. Де згинати лист паперу, як і що перевертати, вивільняти, де малювати очі, носика, звідки діставати хвостика – учасники «3Dільниці» показували за допомогою телефона та проєктора, який «відбивав» картинку на широкий екран. А якщо у когось щось не виходило, організатори допомагали дітям.

«Мені все дуже цікаво, адже я люблю щось майструвати, – говорить шестирічна Катерина Первітіна. – Цього року я вже пішла до школи, і ми теж там робимо поробки: квіточки з паперу, аплікацію з листя, їжачка. А дома я ще малюю маму та тата, який працює у конвертерному цеху».

«На друге» діти робили жабку та «вчили» її стрибати, влаштувавши потім завзяті змагання – у кого жабка далі стрибне.

А під час третього майстеркласу  створювали «жах» оточуючих – хлопавки. Декілька нехитрих прийомів з папером, і аудиторія вже із задоволенням розмахувала руками, хлопаючи та вибухаючи позитивом.

До речі, до створення паперових тваринок та «вибухових» вправ із задоволенням залучилися і дорослі.

«Хоч цей проєкт і дитячий, він мені подобається, бо дорослим теж цікаво все цікаве, – поділився враженнями Олександр Сашенков, газорятівник газорятувальної служби. – На майстер-клас я привів свою доньку Вікторію та її подругу Лізу. Дівчата із задоволенням робили поробки, а я їм активно допомагав. Атмосфера в аудиторії – просто супер, одні жаб’ячі змагання чого варті! Дітям такого зараз дуже не вистачає, а дорослим – спілкування з дітьми. Тут ми усі разом і займаємося однією справою. У дівчат вже є плани на майбутні майстер-класи, донька вже хоче журавлика зробити».

Категорії
Новини

Залізна клешня підпирає шарніри

Просте й надійне застосування, виготовлене власноруч, уберігає від травм під час ремонту вагонів в управлінні залізничного транспорту гірничого департаменту.

Вагони-думпкари широко використовуються для транспортування гірничої маси (залізної руди та скали). «Руду вагони везуть до дробарних фабрик, а порожню породу на відвали або до карт зі зберігання відходів, – розповідає в. о. начальника дільниці з ремонту вагонів УЗТ ГД Павло Мариничєв. –  Ремонтують та обслуговують вагони працівники нашої дільниці та здебільшого підрядники. Це вагони-самоскиди. Вони оснащені механізмом перекидання, який у потрібний момент нахиляє кузов думпкара, і гірнича маса розвантажується. Перекидання відбувається завдяки стислому повітрю. Ремонт деяких вузлів думпкарів донедавна супроводжувався ризиком, який нам вдалося повністю нейтралізувати шляхом впровадження одного з проєктів Виробництва світового класу WCM».

Річ у тім, що ремонти самого механізму перекидання, системи розвантаження або деякі ремонти кузова вагона виконуються при нахиленому кузові, інакше доступу до цих вузлів немає. Донедавна перебування ремонтників під нахиленим кузовом (для виконання робіт) було небезпечним. Бо у будь-який момент кузов міг почати опускатися у горизонтальне положення, затискаючи при цьому руки, голову, шию, корпус працівника, який виконує роботи.

У документах з охорони праці зазначається, що для запобігання травмуванню кузов необхідно зафіксувати, – продовжив Павло Мариничєв, – але як саме зафіксувати – не пояснюється. Ми пробували різні імпровізовані підставки, наприклад, шматки металу. Але такі «ноу-хау» вилітали або ламалися, тобто стовідсоткової безпеки не гарантували. Тоді команда із впровадження  WCM у складі працівників УЗТ, підрядників та інженерки  WCM Катерини Гаврилюк вирішила впровадити проєкт «0 нещасних випадків», який би усунув проблему. Визначили, що треба сконструювати та виготовити запобіжні опори. Розрахувати оптимальні розміри та розрахувати навантаження допомогли співробітники технічного відділу УЗТ. А виготовили таке приладдя наш слюсар-ремонтник Микола Зернов разом з колегами-підрядниками». Опори було виготовлено з відходів металопрокату – швелерів, труб, штрипсів. Вони порівняно неважкі, їх може переносити одна людина, користуючись зручною ручкою. Нижньою частиною (головкою) опора фіксується у сідлі поворотного шарніру вагону, а верхня підпирає сам шарнір, охоплюючи його такою собі залізною клешнею. На опори нанесена яскраво-жовта попереджувальна розмітка, щоб ніхто помилково їх не вибив під час ремонту. Кажуть, що все геніальне – просте. Може й не все, але рішення з опорами – якраз цей випадок. Просто й дуже надійно.