Старший солдат, заступник командира бойової машини Ігор Котовий загинув 1 січня у бою біля населеного пункту Кліщівка Бахмутського району.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» він працював у конвертерному цеху машиністом крану металургійного виробництва. «Ігор – відмінний працівник і гарна людина, – розповідає старший майстер кранової дільниці Олексій Тиква. – Сумлінний, порядний, дисциплінований. Він працював на потужному і складному в керуванні 225-тонному розливальному крані. Важка робота, яка вимагає майстерності та повної концентрації. Якщо за справу брався Ігор, я був спокійний, бо він все робив швидко і вправно. Мав спокійний характер, ладив з колегами, завжди був готовий допомогти, підтримати. Страшна непоправна втрата для всіх нас».
У Ігоря Котового залишилися мама та дружина.
Щиро співчуваємо рідним та близьким полеглого Героя.
Як це може бути? А так. Адже ця пам’ятка на межі Херсонської області була зроблена руками майстра Василя Паська, який свого часу працював електрозварником на доменній печі № 9.
Фото з символом Херсонщини
Напевне, усі, хто до війни їздив до Азовського та Чорного морів або в той бік по інших справах, бачили на трасі Херсон-Нікополь велику пам’ятку Кавуну – символу херсонських степів. Без позитивних емоцій повз нього ніхто ніколи не проїжджав! Дехто милувався ним з вікна авто або автобусу, а хтось зупинявся та фотографувався з ним. В сезон там можна було купити цю смачнючу справжню ягоду. Втім, не цього літа. Бо наш Кавунчик досить довго був окупований.
На початку жовтня, під час звільнення від ворога правого берегу Херсонщини, фотокартки Кавуна рясно облетіли новинні пабліки та соцмережі. З ним фотографувалися наші визволителі та відомі українці, які їхали підтримати мешканців звільнених територій та бійців. Люди на цих фото були усміхненими, а от Кавунчик – змарнів. За час російської окупації він зазнав чималих «поранень» від куль та артилерійських снарядів. Йому також треба буде відновлюватися, щоб знову дарувати гарний настрій та нагадувати кожному про родючість і щедрість Херсонщини.
З Кавуном фотографувалися бійці-визволителі
Народжений у Кривому Розі
Висота арт-об’єкту, виконаного у формі розрізаного червоного кавуна, становить понад 2 метри. Таку ж висоту має і його постамент з бетону та залізних палей. А зробили це все ще у 1988 році на замовлення тодішнього колгоспу-мільйонеру «Україна» та за рішенням, ухваленим головою сільської ради села Осокорівка Віктора Волченка. Цей колгосп виділяв значні площі землі саме під баштанні культури. Знамениті херсонські кавуни машинами та баржами розвозили в усі куточки колишнього Радянського Союзу.
Макет Кавуна – залізну кулю – замовили на одному з промислових підприємств Кривого Рогу. А от зробити Кавун з цієї заготівки вже в Осокорівці доручили місцевому майстру Василю Паську. Свого часу він працював зварювальником на доменній печі № 9 доменного цеху № 2 тоді ще «Криворіжсталі».
Василь Васильович пишався тим, що був причетний до такого великого підприємства, адже саме тут він навчився працювати з металом. Ці навички дозволили йому згодом втілювати в життя різні цікаві проєкти, найяскравішим серед яких стало виготовлення херсонського Кавуна.
Майстер-умілець та колишній працівник ДП № 9 Василь Пасько
Історію народження Кавунчика нам розповіла Людмила Євтушенко, колишня вчителька української мови та літератури, заступник директора з виховної роботи Любимівської школи а зараз громадська діячка. Досліджувати історію сталевого Кавуна їй допомагали діти – учасники туристсько-краєзнавчого гуртка.
«Наприкінці 1980-х років з Кривого Рогу до Осокорівки і приїхала ця величезна металева куля, – говорить Людмила Олександрівна. – Її треба було розрізати, зробити скибочку та інші більш дрібні деталі, розфарбувати. Над дизайном майбутнього Кавунчика мудрували тоді усі разом: наш майстер Василь Пасько, Петро Бондаренко, який йому допомагав у зварних роботах, художник Сергій Полінок та керівник встановлення пам’ятника Олександр Топчій, а у самому становленні Кавуна брали участь і жителі села Осокорівка».
Тільки-но Кавун з’явився поблизу дороги, він одразу ж став знаменитим.
«Я дуже рада, що за часи окупації Кавун вцілів, хоча зараз і пошкоджений, – продовжує Людмила Євтушенко. – На відміну від нього, багато будинків нашого селища взагалі розбиті, жити там неможливо. Пошкоджений також і мій будинок, тож тимчасово я мешкаю у місті Покров. Тут безпечно, але часто доноситься відлуння вибухів, які долітають до нас із Нікополя. Але нічого, ми віримо, що скоро це скінчиться, ми переможемо і відбудуємося. Поновимо і наш Кавун, буде, як новенький. Наступного року йому виповниться вже 35 років. Майстер Кавуна Василь Пасько, на жаль, відійшов у вічність кілька років тому. А Кавун стоїть і надалі залишатиметься візитівкою Нововоронцовщини, символом щедрої Херсонщини та її незламності».
Нещодавно, п’ятого грудня цього року Василю виповнилося 37 років, а вже двадцятого грудня він загинув внаслідок танкового обстрілу від поранень, несумісних з життям.
Це сталося поблизу села Макіївка Луганської області, де зараз точаться найзапекліші бої. Захищати Україну від загарбників Василь Сапіга пішов у квітні. Він служив солдатом-кулеметником механізованого батальону.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Василь Сапіга працював помічником машиніста тепловоза залізничного цеху № 2 транспортного департаменту. Технологічні перевезення здійснював у Доменному районі підприємства.
Молодий, життєрадісний, сповнений сил та наснаги, саме так говорять про Василя його колеги. «Він добре знав свою справу, вправно виконував поставлені завдання, допомагав товаришам по роботі. А ще був дуже сімейною людиною, любив свою доньку та дружину, яка теж є нашою колегою і працює черговою по залізничній станції. Загибель Василя стала непоправною втратою для усіх нас», – говорить Павло Шпильовий, в.о. старшого майстра ЗЦ № 2.
Колектив підприємства висловлює співчуття рідним та близьким Василя Сапіги.
Гендиректор АрселорМіттал Кривий Ріг про блекаут, демпінг від росіян і турків та нову нішу в ЄС — інтерв’ю
В квітні 2022 року НВ Бізнес спілкувався з Мауро Лонгобардо про роботу АрселорМіттал Кривий Ріг (АМКР) на початку повномасштабного російського вторгнення. Тоді російська армія впритул наблизилася до Кривого Рогу. Станом на осінь, Збройні сили України змогли звільнити правобережну частину Херсонщини та відсунути російських окупантів від одного з найбільших промислових центрів України. Зокрема вдалося звільнити селище Архангельске на Херсонщині, де розташовано дочірнє підприємство — АрселорМіттал Берислав.
Проте цехи АМКР потрапили під прямий ракетний обстріл з боку РФ, а через руйнування енергетичної інфраструктури комбінат було повністю зупинено. Мауро Лонгобардо з колегами після блекауту дві доби жив на комбінаті, вирішуючи питання безпечної зупинки та рестарту основних виробничих агрегатів. Топ-менеджер розповів журналісту Артему Ільїну з НВ Бізнес про досвід роботи в критичних умовах, планування на наступний рік, поїздку на деокуповану частину Херсонщини та чому його колеги з головного офісу в Європі вважають поїздки в Україну смертельно небезпечними.
Машина безперервного лиття заготовок на АрселорМіттал Кривий Ріг / Фото: Артем Ільїн
— Гірничий департамент працює на 20−25% наших штатних обсягів. На металургійному виробництві ми незабаром повторно задуватимемо доменну піч № 6, щоб вийти на рівень виробництва сталі у 20−25% від наших можливостей.
Коли відбувся перший повний блекаут, моя команда доклала великих зусиль, щоб запобігти ускладненням. У підсумку ми змогли безпечно зупинити все обладнання.
— Завдяки чому це вдалося?
— Ми внесли певні зміни в роботу внутрішніх мереж електропостачання. Це дозволило в аварійних ситуаціях подавати достатньо енергопостачання на обладнання, яке перебуває у гарячому простої без виникнення пожежі або інших проблем.
Я особисто перебував на заводі з усіма працівниками. Ми провели дві ночі на підприємстві, оскільки рішення доводилося ухвалювати миттєво. Після цього почали думати, як запуститись.
— Що цьому заважало?
— Наш комбінат при повному навантаженні споживає 400−450 МВт. При завантаженні на 20−25%, споживання складає близько 100−120 МВт.
Після блекауту ми гарантовано отримували тільки 60 МВт, і не протягом усього дня. Тоді це могло бути так: ранок починаємо з 70 МВт. Через 2 години телефонують з енергетичної компанії і кажуть, що потрібно знизити споживання на 20 МВт. А ще за годину передзвонюють і кажуть, що повертають 5 МВт. У нашій галузі не так легко це зробити.
— Як ці обмеження в енергетиці вплинули на виробництво?
— Ми почали споживати запаси сировини. В певний момент залишалося запасів залізорудного концентрату лише на 5 днів. Якщо ми не можемо отримати 100 МВт, тоді необхідно запускати обладнання по черзі. Ми так і зробили. Доменну піч було зупинено на сім днів.
Зараз ситуація на ринку покращується. Але через дефіцит електроенергії ми змушені обирати: або створювати запас агломерату, або задути другу доменну піч.
— Чи є інші складнощі у роботі меткомбінату?
— Такою проблемою цьогоріч було відшкодування ПДВ. Впродовж 2021 року воно відбувалося достатньо швидко. Через один-два місяці ми автоматично отримували кошти. Але у 2022-му був довгий період, кілька місяців, коли не було жодної виплати ні для кого у гірничо-металургійній галузі. Я розумію, що з початку повномасштабної війни у бюджеті лише накопичувалися проблеми. Загальна сума заборгованості перед АрселорМіттал Кривий Ріг складала 4,7 млрд грн. Але після довгої затримки відшкодування нарешті розпочалося — підприємству в грудні повернули 1,3 млрд грн простроченої заборгованості. Тепер ми очікуємо на повернення ще понад 2,5 млрд грн заборгованості, і на те, що в майбутньому процес відшкодування державою ПДВ стане стабільнішим.
Для нас це один з основних грошових потоків, оскільки дуже зменшилося виробництво. До того ж ми фактично лише експортуємо, бо український ринок складає 30−40% від того, що було раніше.
Деокуповане підприємство та логістика
— Які зараз ринкові ціни?
— Арматура на умовах FOB в портах Чорного моря коштує $524. Зима — не найкращий період для нас, тому що ми виробляємо матеріал для будівництва, яке взимку зупиняється. Тим не менш ціни поступово зростають.
— Який у вас пріоритет для експорту: готовий прокат чи напівфабрикати?
— Сьогодні ми готові експортувати все, що дає хоч копійку: чавун, заготовку, арматуру. Але у стратегічному плані, для нас у пріоритеті готова продукція.
— Ви майже не згадуєте про логістику. Чи вдалося вирішити цю проблему?
— Я б сказав, що питання логістики частково вирішено. При збільшенні завантаження наших потужностей до 50% ми можемо забезпечувати експорт потягами до портів Польщі та Румунії.
Ми багато працювали з Укрзалізницею над розробкою нових маршрутів. Вони коштують на $80−100 за тонну більше в порівнянні з тим, що ми платили раніше, коли їздили до портів Миколаєва та Одеси. Порт Миколаїв знаходиться на відстані 270 км від нас, порт Одеса — 420 км, а порт Гданськ — 1500 км, додайте ще транскордонні перевезення із зміною ширини колії. Це додаткові витрати. Тому якщо ціни низькі, то ми опиняємося «поза ринком».
— Чи відомо вам щось про можливе відновлення морського експорту металургійної продукції?
— Я знаю, що це питання обговорюється. Порти використовуються в зерновій угоді, але щодо гірничо-металургійної продукції поки що немає домовленості. Якщо відкриють порти, наше підприємство буде набагато більш конкурентоспроможним навіть з тими обсягами виробництва, які є зараз.
— Чи експортуєте ви щось через дунайські порти?
— На початку війни ми відправляли продукцію на Ізмаїл, а потім на Констанцу, де формувалися великі партії, і далі. Але після обстрілів залізничного мосту біля Одеси, виникли складнощі. Потрібно було везти в об’їзд через Молдову. Ці додаткові кілометри, і транскордонні переходи були абсолютно неефективні з точки зору вартості. Тому деякий час ми не використовували дунайські порти.
Але ситуація знов змінилася. Сьогодні у нас є південний маршрут, який веде через Ізмаїл або інші дунайські порти в Європу. Також є північний маршрут — на Гданськ, Гдиню, Щецин.
— Наскільки мені відомо, інфраструктура нашого терміналу не постраждала. Я планую відвідати Нікмет-Термінал, щоб переконатися в цьому.
Два тижні тому я разом із військовими вже їздив до деокупованого селища Архангельське Херсонської області, щоб на власні очі побачити, в якому стані наше підприємство АрселорМіттал Берислав.
— Що ви там побачили?
— На місці треба бути дуже обережним, оскільки там ще дуже багато мін. У самому кар’єрі поки що неможливо працювати. Важливо швидше розмінувати територію, щоб з квітня ми змогли відновити видобуток вапняку.
— У якому стані підприємство, що майже півроку було в окупації?
— Загарбники використовували його як міні-штаб. Там було досить добре збудоване укриття. Ми побачили там рештки їхнього табору. Наскільки я розумію, підприємство зазнало сильних обстрілів через те, що там були військові. Техніка знищена, будівлі зруйновані.
Найближчим часом ми направимо туди тимчасові будівлі, в яких люди зможуть жити й працювати.
Обладнання надавалося підрядником, який готовий його відремонтувати і вже запитує про відновлення роботи. Але для цього потрібно, по-перше, відкрити залізничну станцію. По-друге, забезпечити людям можливість там жити. Тому що поки що це життя без води та електрики. Важко там працювати. Нині ми маємо перелік питань: генератори, відновлення будинків.
— Скільки людей працювало у АрселорМіттал Берислав?
— 43. Ми постійно контактували з усіма нашими працівниками. Навесні втратили контакт із двома, але знайшли їх, коли територію було деокуповано. Усі наші працівники у безпеці. Я поїхав до Архангельського ще й для того, щоб особисто побачити, чого потребують наші працівники, які втратили своє житло. Люди просять допомоги по його відновленню. Ми плануємо покрити практично всі пов’язані із цим витрати.
— Поки АрселорМіттал Берислав був в окупації, де ви брали вапняк? Україна чи імпорт?
— Україна. Цього року ми працюємо на 20% потужності, тому потреба невелика. Близько 30 тисяч тон вапняку з Бериславу ми маємо у запасі, його вистачить на кілька місяців. Просимо підтримки Укрзалізниці, щоб перевезти ці обсяги до Кривого Рогу.
Міттал, Індія та російські ракети
— Ви іноземець, але вже давно знайомі з українськими реаліями. Як керівництво головного офісу ArcelorMittal реагує на події України? Можливо, ви спілкувалися на цю тему з паном Мітталом?
— Після початку війни у нас із ним відбувається практично щоденне спілкування.
Коли перебуваєш за межами України, важливо дізнатися більше про те, що відбувається тут. Наприклад, 5 грудня було завдано удару трьома ракетами по складу готової продукції АрселорМіттал Кривий Ріг. На жаль, один працівник загинув. Хвилювання і співчуття іноземних колег за межами України, було величезними. Я багато часу витратив, щоб їх заспокоїти, вони намагалися зрозуміти масштаби завданої шкоди.
Там люди думають, що як тільки ти перетнеш кордон України, то тебе одразу вб’ють. Але є більш небезпечні райони, є менш небезпечні. Коли ти знаходишся тут і потрібно вирішувати проблеми, то забуваєш про все це і менше нервуєш. Просто маєш завдання, які потрібно виконувати.
Група нас дуже підтримує і продовжить надавати підтримку. Ми зберігаємо персонал, платимо всім зарплату.
Як приклад підтримки компанії, скажу, що на 2023 рік для АрселорМіттал Кривий Ріг забезпечено $130 млн капітальних інвестицій.
— Скільки капітальних інвестицій буде за фактом цього року?
— Вийде близько $100 млн.
— Але планували більше?
— Так. Ми мали великі проекти, які зараз призупинені. Наприклад, будівництво нової фабрики огрудкування та ще 2−3 великі проекти, які неможливо реалізовувати під час війни.
— (Усміхається) Я не знаю про це. Це надто високий рівень.
Мої звіти корпоративному офісу полягали у тому, що ракетна атака була очевидною помилкою. Або тим, хто стріляв, надали неправильну інформацію.
Три дороговартісні ракети вночі влучили туди, де навіть не було виробництва — цех простоював!
— То були Калібри?
— Щось схоже на гіперзвукові ракети. В ту мить навіть не лунала повітряна тривога. Як мені сказали, час підльоту був 60 секунд. Три ракети одна за одною в те саме місце.
Плани на майбутнє та санкції проти росіян
— Ви вже дещо розповіли про збереження персоналу. Чи має головний офіс межу, після якої доведеться йти на скорочення?
— У мене немає жодних рекомендацій щодо цього. Я представив свій бюджет на 2023 рік, згідно з яким зберігаються всі робочі місця. І бюджет було затверджено. Сподіваюся, що через кілька тижнів у нас будуть хороші новини щодо портів та зростання цін.
Якщо робочий персонал у простої, їм оплачується 2/3 зарплати. Якщо люди працюють, то їм сплачують 100% зарплати. Для адміністративного персоналу ми намагаємось запровадити часткову зайнятість. Це означає, що колеги беруть 5 днів на місяць неоплачуваної відпустки.
— Ви згадали бізнес-план на 2023 рік. Він у вас один чи є кілька варіантів?
— Під час підготовки були кілька варіантів бізнес-плану: оптимістичний, базовий та песимістичний. Ми затвердили базовий. У ньому закладено виробництво 2 млн тон металопродукції та 2,4−2,5 млн тон залізорудного концентрату на експорт.
Звісно, можуть з’явитися добрі новини. Ми робимо все, щоб бути готовими до такого сценарію. Але навіть якщо завтра все закінчиться, це не означає, що ми миттєво наростимо виробництво. Поки що я цього не бачу. Тому на І квартал наступного року достатньо консервативні очікування. Думаю, він буде схожим на IV квартал 2022 року.
— Які обсяги виробництва руди та металопрокату ви очікуєте цього року?
За 11 місяців 2022 року ми виробили 1,2 млн тон сталі, 1,1 млн тон прокату, 1,6 млн тон чавуну. Виробництво концентрату — на рівні 4,3 млн тон, видобуток руди — 11,3 млн тон. Цей рік був дуже дивним. Наступного року ми очікуємо на більш ритмічну роботу.
— Ви плануєте бюджет одразу на рік чи на менші періоди?
— На рік і переглядаємо його щоквартально. Робити перегляд — це нормально. І це пов’язано з війною. І щомісяця ми надаємо в корпоративний офіс переглянутий план продажів.
— Якщо уявити, що війна закінчується, скільки вам знадобиться часу для повноцінного відновлення роботи?
— Ми проводимо багато підготовчих робіт для швидкого рестарту. Тому я думаю, що головним обмеженням буде нарощування постачання вугілля, що може зайняти 2−3 місяці.
— Плюс обмеження щодо енергетики?
— Звісно. Але я не знаю, як довго вони можуть продовжуватися. Це — зовнішні чинники. Коли ми кажемо, що все закінчилося, це означає, що всі умови нормалізувалися.
Якщо говорити відверто, то в Україні дуже скоротилося споживання електроенергії. Особливо у промисловості. Очевидно, що два комбінати у Маріуполі не працюватимуть ще дуже довго. Тому потрібно буде політичне рішення щодо розподілу електричних потужностей.
— Раніше в АМКР неодноразово заявляли про бажання розпочати виробництво плаского прокату. У зв’язку з такими ринковими змінами, чи є всередині компанії дискусії щодо повернення до таких планів?
— Звичайно, нам потрібно буде переглядати стратегію інвестицій. Ми не збиралися інвестувати у виробництво плаского прокату, бо Україна мала багато таких потужностей. Росіяни також експортували багато слябів. Але зараз ситуація змінилася. За 2 роки вже не можна буде постачати російські сляби до Євросоюзу. Навіть на прокатні заводи, власниками яких є деякі бізнесмени. Проти них можуть запровадити персональні санкції за зв’язок із (керівним російським) режимом.
— Ви говорите про Володимира Лісіна та НЛМК?
— (Мовчки киває). Тому за два роки в ЄС буде дефіцит слябів 6 млн тон. І це достатній ринок, щоб подумати про інвестиції. Ми не хочемо, щоб його зайняли китайські чи індійські металурги. ЄС для України — це природний ринок.
Не можу стверджувати, що все станеться саме так, але я зроблю таку пропозицію керівництву. Мені здається, що це хороша інвестиція зараз.
Споріднені підприємства та робота з партнерами
— Влітку був міні-скандал із відновленням поставок плаского прокату з АрселорМіттал Теміртау (Казахстан) до Росії. Яка зараз ситуація і які плани у групи по роботі на цьому ринку?
— Я не був залучений до цієї ситуації. Але, наскільки розумію, підприємство ArcelorMittal у Казахстані втратило практично всі експортні ринки. Вони продавали половину продукції в Росію, а решту експортували через територію Росії. Інші варіанти експорту — це транзит через Каспійське море та Азербайджан або через Шанхай. Це дуже дорогі маршрути.
Проблема вийшла на політичний рівень. Уряд Казахстану запитав: «Чому ви не продаєте, адже щодо вашої продукції немає санкцій?» А це найбільше підприємство в країні, тому могло виникнути питання націоналізації.
Щоб повністю не закрити підприємство, довелося відновити відвантаження на російський ринок. Але це мінімальні обсяги. У свою чергу, росіяни хочуть закрити свій ринок від казахської продукції ArcelorMittal. Адже в них зараз надлишок металопрокату. Російські підприємства недозавантажені і їм не потрібні конкуренти.
— Тобто росіяни зараз намагаються обмежити імпорт металопрокату?
— Так. Вони більше не можуть продавати у всьому світі, як це було раніше. Вони можуть продавати лише у деяких країнах, де їм доводиться демпінгувати. Але коли ти скидаєш ціну, то потрапляєш під антидемпінгове розслідування.
І тут виникає вагоміша проблема. Це турецькі трейдери, які купують великі обсяги російського металу і перепродають його в інших країнах вже за ринковими цінами.
Тому треба підвищувати ефективність санкцій, щоб не було бумерангу: запровадив санкції і сам страждаєш. ЄС ввів санкції, але не може продавати свою продукцію до Туреччини, оскільки там присутній російський продукт, який на 20% дешевший. Більше того, турки перепродають його по всьому світу. І заробляють великі гроші.
— Можливо… можливо. У мене теж немає контрактів чи документальних підтверджень.
— А чи є чутки про подібні схеми з металопрокатом з так званих «ЛНР» та «ДНР»?
— Такої інформації у мене точно немає. Чутки на ринках зазвичай з’являються про великих російських гравців, які надсилають великий тоннаж.
— Весною ми з вами говорили про підтримку з боку корпорації. Зокрема, про постачання вугілля з Польщі, щоб не ганяти порожні вагони. Чи зберігається така схема співпраці?
— Зараз у нас набагато менше завантаження, тому ми купуємо вугілля в Україні. Ми закуповуємо 20% колишніх обсягів — 70−80 тис. тон на місяць. Хоча раніше було 300−350 тис. тон.
Влітку споживання знизилося у всіх металургів, тому ДТЕК та Метінвест змогли забезпечити всі потреби у вугіллі.
— Чи продовжуєте ви співпрацю з Метінвестом з коксу?
— Під час першої фази війни, коли вони втратили кілька батарей [у Маріуполі та Авдіївці] їм потрібні були невеликі обсяги коксу, які вони брали у нас. Але останнім часом їхні підприємства також знизили випуск чавуну та сталі, тому Метінвесту вистачає власного виробництва коксу.
Влітку тисячі випускників криворізьких шкіл обиратимуть майбутню професію. Допомогти молоді визначитись із подальшим вступом та спеціальністю – така мета нового освітнього онлайн-проекту для школярів та їхніх батьків від «АрселорМіттал Кривий Ріг».
В Україні, зокрема, в Кривому Розі, можна здобути якісну освіту, отримати затребувану професію і будувати кар’єру, знаходячись поряд із рідними та друзями. В цьому впевнені організатори онлайн-марафону «About.Освіта». Аби полегшити муки вибору, перед яким постають майже усі випускники 9 та 11 класів, фахівці підприємства розробили та запровадили корисний профорієнтаційний захід у зручному онлайн-форматі.
Фішка проекту – єдина платформа для пошуку освіти, де зібрана уся корисна інформація для абітурієнтів та їхніх батьків на базі ресурсів «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Учням старших класів та їхнім батькам більше не треба моніторити сайти університетів чи коледжів, аби дізнатися, які спеціальності там є, яка у них матеріально-технічна база та що потрібно для вступу на бюджет, – розповідає Вікторія Коцуба, фахівець відділу з розвитку молодіжних проектів та роботи з навчальними закладами департаменту соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Ми зібрали всю інформацію щодо економічних, технічних, юридичних та гуманітарних спеціальностей Кривого Рогу на одній унікальній платформі «About.Освіта». Онлайн-марафон тривав цілий тиждень – з 28 листопада по 3 грудня. На учасників чекали онлайн-зустрічі з представниками закладів освіти Кривого Рогу та регіону, ексклюзивні вебінари щодо вибору професії до душі та саморозвитку, спілкування з фахівцями, які знайшли свою справу і розвиваються в ній вже не один рік. Ми отримали чудовий зворотній зв’язок як від дітей, так і від команд закладів освіти про те, що цей захід був для усіх дуже корисним».
Майбутня професія – вибір з багатьма невідомими
Кар’єрні шляхи несповідні, але ще змолоду можна обрати правильну траєкторію. Як? Свідомо підійти до вибору майбутньої професії та максимально дізнатись про підходящі заклади освіти.
Тут важливо, щоб батьки дали слушну пораду, а не тиснули на дитину з «правильним» вибором. Дайте своїй дитині можливість прислухатися до себе і своїх вподобань, потім разом поміркуйте, використовуючи раціональне мислення, і будьте відкритими до корисної профорієнтаційної інформації. А її зараз дуже багато. Зокрема, про ті професії, яких потребують підприємства Кривбасу.
«Серед сучасних школярів не досить популярні технічні спеціальності. Бо молодь вважає, що вони непрестижні, або просто не розуміє сутності роботи того ж електрогазозварника чи слюсаря. Про це ми теж розповідаємо на нашому онлайн-івенті, заглиблюючись у сутність робітничих спеціальностей, їх особливості та переваги, знайомимо школярів із металургією та професіями, які необхідні на найбільшому металургійному підприємстві України», – говорить Вікторія Коцуба.
Розуміючи складнощі вибору, перед яким постає кожен випускник школи, спеціалісти відділу по роботі з навчальними закладами «АрселорМіттал Кривий Ріг» запровадили профорієнтаційну онлайн-платформу «About.Освіта», де зібрана інформація з 26 закладів освіти різних рівнів та профілів: технічного, економічного, юридичного, гуманітарного тощо.
Команди закладів презентували свої можливості для навчання, розрекламували спеціальності, розповіли про студентське життя та надали контакти фахівців, які можуть більш детально відповісти на запитання про вступ. Записи вебінарів є у відкритому доступі на офіційному Youtube-каналі підприємства.
І батьки, і школярі відзначили, що їм було цікаво переглянути презентації навчальних закладів, поспілкуватись напряму з надавачами освіти і отримати відповіді на свої питання. Зокрема, які спеціальності будуть актуальними та необхідними у найближчі роки у нашому промисловому регіоні.
Не менш корисним цей діалог видався й для представників освіти.
«Онлайн-марафон «About.Освіта» від «АрселорМіттал Кривий Ріг» – актуальний захід в умовах сьогодення. Він став зручною платформою для закладів професійної, професійно-технічної, фахової передвищої та вищої освіти нашого міста, за допомогою якої кожен зміг презентувати себе та свій спектр спеціальностей по-сучасному. Сподіваємося, що такий івент сприятиме популяризації серед молоді можливості здобуття освіти в Кривому Розі, а також орієнтуватиме старшокласників на важливість професій, фахівці яких потрібні нашому регіону та країні загалом. Дякуємо організаторам за створені сприятливі умови, підтримку та небайдужість!», – відзначила проректор з науково-педагогічної та виховної роботи Криворізького національного університету Тетяна Сулима.
«Криворізький професійний ліцей висловлює подяку креативній, молодій, перспективній команді ПАТ АрселорМіттал Кривий Ріг за організацію профорієнтаційного заходу «About.Освіта». Формат заходу дав змогу підліткам обрати те, що подобається, те що цікавить. Зустріч була максимально зручна в умовах сьогодення України. Чекаємо на нові ідеї!», – сказала заступник директора з навчально-виховної роботи освітнього закладу Катерина Кухтін.
Зануритись у професію
Протягом шести днів онлайн-марафону до заходу приєдналися учні 150 шкіл. Наймолодшим став учасник, який вчиться у 6 класі і вже цікавиться майбутніми можливостями своєї освіти.
Організатори запросили до спілкування з абітурієнтами представників різних професій, які працюють на нашому заводі. Своїм досвідом у виборі фаху у рубриці «Кава з профі» поділились менеджер проектів Дмитро Швець, заступник начальника агломераційного цеху металургійного виробництва з механообладнання Борис Боровик, фахівець відділу з розвитку молодіжних проектів та роботи з навчальними закладами Марія Головань.
Найактивніші учасники онлайн-марафону відзначені приємними подарунками. Але найголовніше, що отримали школярі – це корисна інформація, яка допоможе їм у найближчій перспективі.
Якщо для вас та ваших дітей теж важливо зробити правильний вибір та обрати затребувану професію, пропонуємо долучитись до наших ресурсів. Тут є уся актуальна та повна інформація на тему навчання, студентського життя та розвитку в Кривому Розі:
Наразі Міносвіти ще не оприлюднило умови вступу для випускників 2023 року. Тож ми не знаємо – чи складатимуть школярі ЗНО чи національний мультипредметний тест. Плануємо поговорити про це вже у наступному сезоні онлайн-марафону «About.Освіта», який проведемо вже навесні. Слідкуйте за нашими анонсами!
ТОП-3 поради про вибір майбутньої професії від організаторів проекту «About.Освіта»:
Звісно, подивіться усі записи проекту, адже в них зібрано максимум корисної інформації для абітурієнтів та студентів.
Поставтеся відповідально до вибору освіти.
Обирати професію потрібно за покликом серця, однак не забувати аналізувати – чи зможеш ти присвятити цьому фаху майбутнє життя (ну, добре, бодай 5-10 років), і зрозуміти – чи потрібна взагалі твоя робота людям та світу. Тому непогано буде вивчити ринок праці, дізнатися більше про підприємства, які працюють в регіоні, їхні потреби у кваліфікованих спеціалістах. Це додасть трошки впевненості у виборі.
Використовуйте усі наявні джерела інформації, аби скласти повну картинку щодо наявних можливостей вступу та навчання. Тож тримайте серце, очі та вуха відкритими до інформації, ловіть інсайти, вивчайте свої бажання та прагнення, і не забувайте про всяк випадок прорахувати план Б, якщо план А якимось чином не спрацює.
23 листопада у першому доменному цеху тривав звичайний робочий день. Друга зміна доменників працювала біля ДП № 6, яка зараз є єдиною працюючою доменною піччю на підприємстві.Після 14-ї години, коли в країні зникло світло під час масованої ракетної атаки ворога, доменна піч саме готувалася до чергового випуску чавуну.
Кожен фахівець другої зміни під керівництвом старшого майстра зміни Дмитра Дороша вже був на своєму місці, усі були готові до початку випуску плавки. Але раптом у цеху зникло світло, вимкнулися усі комп’ютери, згасли електронні показники на пульту управління, завмерли основні та допоміжні механізми домни, а на додачу у мобілках робітників «розтанув» зв’язок. Усі одразу зрозуміли, сталося щось неординарне. Але часу для з’ясування обставин у доменників не було, ситуація вимагала негайних дій для запобігання аварійній ситуації.
«Доменна піч має два джерела живлення – основний та резервний. Наші електрики швидко перевели агрегат на резервну гілку. Тільки но почала оживати електроніка і… світло знову зникло через падіння напруги в мережі, – розповідає Антон Кістерець, заступник начальника ДЦ № 1 з технології. – Нам стало зрозумілим, що доменну піч треба зупиняти. Але робити це було потрібно дуже грамотно, адже у печі був чавун. Ми розподілилися попарно, щоб вручну рухати механізми на усіх дільницях печі. Це важка праця, адже механізми важкі. Наприклад, тільки відсікаючий від газоочистки клапан важить не менш 5-ти тонн. А рухати його треба, бо таким чином ми від’єднуємося від агрегату, скидаємо тиск з печі і уникаємо вибуху. Ми вручну відкрили електричний повітряно-розвантажувальний клапан «снорт» і почали випуск плавки. І в цю мить резервна електрична підстанція заробила і у нас появилося світло. Нам пощастило, далі усі робочі процеси, в тому числі і зупинку домни ми здійснювали за допомогою працюючої електроніки».
Горнові Леонід Погорілий, Дмитро Селевко, Сергій Олійник, Євген Касаткін, Віталій Тимченко
«Звичайно, про можливий блекаут ми чули та морально були готовими до нього. Та зовсім інша справа раптом відчути, що воно таке, та ще й під час роботи біля величезного металургійного агрегату, коли всередині знаходиться розпечений чавун, а вся його електрика «лежить», – говорить Дмитро Дорош, старший майстер зміни ДЦ № 1. – Втім, увесь колектив нашої зміни зберігав спокій та чітко дотримувався правил дій, коли зникає світло. Усі мої колеги були зосереджені і знали хто і за яку дільницю роботи відповідає. Також ремонтні служби цеху були оперативно долучені до усунення несправності».
На пульті управління Олександр Колесник, Дмитро Дорош, Сергій Шаповал
«Того дня у третій бригаді на ДП № 6 працювали: змінний майстер Сергій Шаповал, газівник Олександр Колесник, горнові Дмитро Селевко, Євген Касаткін, Віталій Тимченко, Сергій Олійник, Леонід Погорілий, Анатолій Куріц, водопровідники Валерій Борзих та Іван Пілюгін. Усі ці люди під час блекауту виявили високий професіоналізм, вміння діяти у кризовій ситуації і неабияку психологічну витримку. Завдяки їм вдалося зберегти доменну піч, обладнання цеху та чавун, – підкреслив начальник ДЦ № 1 Владислав Поліщук.
До речі, злитий чавун не застиг у ківшах, його вчасно встигли перетворити на чушковий чавун на розливальних машинах. Спочатку ці машини працювали від генераторів та компресорів. А коли світло з’явилося, на всяк випадок у цеху підстрахувалися залізничною снігоприбиральною машиною, яка, у разі необхідності, працює як великий генератор.
Колектив ДЦ № 1 вірить в перемогу України і в те, що усі складнощі, які зараз завдає нам ворог, тимчасові.
