11 січня під час бойових дій поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області загинув солдат Андрій Мовчан. До призову на військову службу Андрій працював розливальником сталі машини безперервного лиття заготовок конвертерного цеху.
За словами старшого змінного майстра МБЛЗ Олександра Новака, Андрій Мовчан був веселим, життєрадісним, заряджав позитивною енергією всю бригаду.
«І працівником Андрій був ідеальним, – говорить Олександр Новак. – Ставиш завдання і ніколи від нього не почуєш заперечень або зайвих запитань. Береться і виконує. Постійно всім цікавився, розвивався, вдосконалював майстерність. Легко знаходив спільну мову з людьми, міг організувати роботу, тому часто підміняв майстрів. А останніх два місяці перед війною й взагалі виконував обов’язки майстра. Ми, вся бригада, всі, хто знав Андрія та працював з ним, глибоко сумуємо. Важка, непоправна втрата для нас усіх».
Наші щирі співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.
Сьогодні неможливо уявити сферу охорони праці без такого важливого складника, як спецодяг. Але звідки з’явився спецодяг та яку він має історію? «Металург» зібрав декілька фактів про виникнення та розвиток робочого одягу.
Головне завдання спецодягу – захистити людину від шкідливих впливів виробничого середовища. Також за спецодягом можна дізнатися, представником якої професії є людина. Та яким би не був спецодяг, він має бути зручним та міцним.
Від шкіряних пов’язок до тунік та фартухів
За результатами археологічних розкопок відомо, що за часів кам’яного віку люди вже навчилися захищати себе за допомогою одягу. Прив’язуючи до поясу два довгих шмата шкіри, стародавня людина захищала свої ноги від колючок. Обмотавши хутро тварин навколо рук, отримувала нарукавники. Також шкіра захищала людину від ударів ворогів.
Вперше про спецодяг згадується у літописах Стародавніх Греції та Єгипту. Будівельники пірамід та гробниць носили туніки з короткими рукавами та плащі. Вони були щільними, пошитими із грубої тканини. Плащі надягалися на спину і застьобувалися на правому плечі. До речі, туніки у більшості робітників були короткими. Чому? Так було зручніше працювати.
Тоді ж робітники вперше наділи фартухи. Спочатку вони уявляли собою доволі вузькі стрічки зі шкіри або тростинових стеблин та тканини. Згодом фартухи виросли у своїх розмірах. Їх також почали носити рибалки, м’ясники, ковалі та інші ремісники.
Захищали себе фартухами і давні рудокопи та ті, хто плавили метал. У ті часи перед ними стояли схожі на сучасні задачі – працювати з надрами та стояти біля розпеченої печі, тому їм треба було якось захищатися від пилу, бруду та високих температур. Тож фартухи давніх металургів були довгими, міцними, зробленими із шкіри тварин.
Лати – теж спецодяг
Саме так, залізні обладунки лицарів середньовіччя гарантували безпеку у їхній «роботі» – двобіях на турнірах та військових походах. Вчені та сучасні реконструктори дослідили, що вага лицарських латів складала приблизно три десятки кілограмів і вони рівномірно розподілялися по тілу людини. Для порівняння, екіпіровка сучасного воїна важить приблизно ж стільки. Тому не дивно, що благородний лицар міг ходити, бігати, скакати на коні та безпечно падати і швидко вставати, не затримуючись на землі.
Єдине, що заважало латам – це іржа. Стальний спецодяг дуже «боявся» дощу та інших опадів. Поранення лицаря теж було згубним до лат та їхнього власника. «Роздягання» було складним і довгим процесом, тому лицар міг зійти кров’ю навіть від незначного поранення. Кров також додавала іржі і обладункам.
Недоліком залізного спецодягу була і його дуже висока вартість. За один комплект обладунків у середньовіччі можна було купити ціле поселення.
В чому відмінності від спецодягу та «роби»?
У середині 18 століття робітникам фабрик та заводів почали видавати однаковий захисний одяг. Це був своєрідний дрескод компаній, щоб якось відрізнити своїх працівників від персоналу інших підприємств.
Звичайно, у кожної фабрики чи заводу був свій за кольором чи деталями одяг. Але увесь він був пошитий з найдешевшого матеріалу. Крім того, штани були мішкуватими, куртки – безрозмірними. Цей одяг був не лише незручним, а ще й принизливим. Тому люди і почали називати його «робою».
Хто подарував світу джинси?
Спочатку джинси теж були робітничим одягом. Їх винайшов емігрант із Баварії Лівай Стросс (знаємо його, як Леві Страус). В середині 19-го століття з матір’ю та двома сестрами він емігрував до США. В Нью-Йорку його брати на той час вже торгували тканинами.
Коли почалася золота лихоманка, Лівай Стросс повіз на Західне узбережжя США товар своїх братів – парусину, яку миттєво розкупили на пошиття наметів для золотошукачів. На решту матерії Стросс замовив у кравця штани, які виявилися на рідкість вдалими в співвідношенні якість та зручність.
Ці штани були призначені для гірників та золотошукачів. Але вони мали суттєвий недолік – під вагою самородків та іншої породи, дуже швидко рвалися кармани. Тож їх довелося укріплювати заклепками для кінної збруї. Ідея прийшлася до смаку фермерам та ковбоям. Згодом джинси стали популярними не тільки як спецодяг і поширилися світом як одяг на кожен день і не виходять з моди й досі.
На завершення
В наші часи асортимент спецодягу нараховує десятки тисяч найменувань. Сучасний робочій одяг зручний, виконаний із міцних матеріалів, прилаштований до особливостей різних професій, відповідає умовам праці та вимогам безпеки.
Придбання та видача спецодягу зараз є обов’язковою і безкоштовною для робітників. Спецодяг для багатьох професіоналів – це насамперед гарантія безпечної роботи та зручності.
До речі, в «АрселорМіттал Кривий Ріг» застосування під час робіт спецодягу та усіх необхідних засобів індивідуального захисту є обов’язковим і зафіксоване в «Золотих правилах» з охорони праці. Тож не нехтуйте цим правилом і бережіть себе!
Таким був спецодяг прокатників на нашому підприємстві у минулі рокиСпецодяг працівників цеху благоустроюСучасний спецодяг доменників
У статті використані ілюстрації з відкритих джерел та архіву газети “Металург”
Швидко перекваліфікуватися з металурга в рудозбагачувальника і навпаки – це реально. Про що свідчить приклад нашого колеги Олександра Григор’єва.
Сьогодні «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з усією Україною переживає непрості часи. Сортопрокатний цех № 1, як і більшість цехів, на даний момент не випускає продукцію. Але обладнання підтримується у належному стані і готове до запуску у будь-який момент. За це відповідає заступник начальника сортопрокатного цеху №1 з виробництва Олександр Григор’єв, який нещодавно отримав найвищу нагороду підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»».
Як розповів начальник СПЦ-1 Олександр Курочкін, заступник з виробництва виконує величезний обсяг роботи і робить це сумлінно та талановито. До війни замовлень на продукцію було достатньо, і всі три стани працювали. «Зона відповідальності у Олександра дуже широка, – говорить начальник цеху. – Не даремно ж заступника начальника з виробництва ще називають першим заступником. Він відповідає за процес виробництва, виконання плану, охорону праці, стан обладнання, його ремонти та інше. Незважаючи на те, що Григор’єв працює в цеху всього три роки, він добре з усім справляється, є чудовим організатором та керівником. Тож нагороду заслужив».
«Взагалі то я мріяв про футбольну кар’єру, – посміхається перший заступник. – Наполегливо тренувався, хотів стати Блохіним або Рональдо. Батьки працювали у нашому гірничому департаменті. Батько починав слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці, а на пенсію пішов з посади начальника цеху. Мати працювала сепараторником у цьому ж цеху. Тож і я вирішив пов’язати свою долю з цим підприємством: пішов вчитися на механіка, хотів ремонтувати металургійне обладнання. Але лише до того моменту, поки не потрапив на практику в один з прокатних підрозділів».
Захоплююча динаміка вогняного металу, магія перетворення масивного сталевого злитку на заготовку, а потім на тоненьку катанку так вразили студента, що він перевівся на іншу – прокатну спеціальність. Працювати почав на блюмінгу прибиральником окалини, а потім опанував професію оператора поста керування станом гарячої прокатки 1250. Але Олександр відчував у собі хист організатора, керівника. У прокатних цехах вакансій майстра не було, а у гірничому департаменті тоді потрібен був майстер. Перед ним відкрився портал можливостей. Олександр ризикнув і опинився у цеху, де колись працювали його батьки.
«Прокатка та збагачування руди суттєво відрізняються між собою, – розповідає Олександр. – Необхідно було терміново перекваліфікуватися. Але головне – дуже захотіти. Весь вільний час між роботою і сном я займався самоосвітою, вивчав процеси, обладнання. Інформацію брав у бібліотеках, інтернеті та під час спілкування з досвідченими робітниками. Але професійні знання для керівника – то лише одна складова, а інша – це вміння працювати з людьми. Індивідуальний підхід обов’язковий. Тому розвивався у цьому напрямку».
5 січня під час виконання бойового завдання загинув наш колега – солдат, водій-електрик взводу радіорозвідки Павло Лебединський. Поблизу населеного пункту Кліщівка Бахмутського району він отримав поранення, несумісне з життям.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Павло працював слюсарем-ремонтником блюмінгу департаменту з виробництва та відвантаження готової продукції. На військову службу його призвали під час мобілізації 28 вересня 2022.
Як розповів майстер з ремонту устаткування блюмінгу Дмитро Проворов, Павло Лебединський був одним з працівників, якому можна сміливо було доручити найскладніше завдання.
«Сумлінним, працьовитим, чесним – таким був Павло, – розповідає майстер. – Одним з найдосвідченіших на нашій дільниці гідравліки та змащування. Веселим був, позитивним, компанійським. Мав багато друзів на різних дільницях. Щедро ділився досвідом з колегами, з молоддю. Ми всі сумуємо з приводу його загибелі. Пишаємося нашими захисниками. Четверо хлопців з дільниці пішли на захист України. Один з них – Павло Лебединський – віддав своє життя за нас всіх. Вічна пам’ять Герою!»
Виражаємо щире співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.
Перший місяць нового року завжди ставав початком реалізації нових планів.
За багаторічну історію нашого підприємства було чимало визначних дат старту нових ідей, проєктів, відкриття цехів, покращення благоустрою. І кожна подія на металургійному заводі була також знаковою подією у Кривому Розі, адже місто розвивалося разом із підприємством.
У ці січневі дні початку нового року «Металург» пропонує згадати деякі зі знакових дат нашої історії.
Перша доменна піч під час будівництва у січні 1934 року
2 січня – домну поставлено на сушку.
9 січня – до блоку кауперів домни підведена вода, змонтований водопровід охолодження кауперів.
13 січня – підстанція першого водопідйому підприємства отримала струм.
1 січня 1935 року до прохідної КМЗ (Криворізького металургійного заводу) на Третій дільниці вирушив перший трамвай
Будівництво заводу посприяло розвитку пасажирського транспорту міста. Трамвай був дуже потрібний для будівельників КМЗ. Довжина маршруту від історичної частини міста (зараз вулиця Святомиколаївська) складала 5,8 км.
1936 року проклали колію від Третьої дільниці до коксохімзаводу.
Перші рейси криворізького трамваюДо пуску трамваю на будмайданчики заводу робітників возили на вантажівках
У січні 1936 року був отриманий перший криворізький кокс
Будівництво коксохімічного заводу розпочалося ще у 1932 році. Але був час, коли будівництво індустріального об’єкту трохи сповільнилося. Робітникам-будівельникам потрібно було десь жити, тож у місті активно зводилися житлові будинки, їдальні, майстерні, прокладалися дорожні та залізничні шляхи. Лише у жовтні 1934 року почалося бетонування фундаментів печі першої коксової батареї, а у січні 1936-го вона була запущена в експлуатацію.
У першій декаді січня 1950 року задули другу домну
Її довелося відновлювати на зруйнованому після війни промисловому майданчику. Для більшої швидкості розчищення території та монтаж домни відбувались паралельно. Унікальність роботи полягала в тому, що ДП зводили поблизу того міста, де вона мала стояти. Вже у готовому вигляді домну за допомогою лебідок пересували на її «законне» місце. Пересування тривало сім годин і було успішним.
Про відновлення доменних печей після війни нагадують фото в музеї історії підприємства
У січні 1958 року розпочалося будівництво доменної печі № 4
Домна мала стати найбільшою в країні, з корисним обсягом 1719 кубометрів. Вона будувалася швидкісним методом і стала до роботи вже у вересні цього ж року.
2 січня 1960 року будівники заводу почали зводити доменну піч № 5
За своїм корисним обсягом – 2000 кубометрів – вона перебільшила свою попередню колегу. Також рекордсменкою домна стала і за обсягами свого будівництва. Вже наприкінці 1960 року домна стала до роботи.
Монтажники повітродувки у машзалі ТЕЦ, 1934 рік
Світове визнання
На січень 1970 року металопродукція нашого підприємства експортувалася в 30 країн світу в обсязі більше мільйона тонн на рік.
Запрацювала «дев’ятка»
Новорічні свята увійшли в історію і доменного цеху № 2.
30 грудня 1974 року домна-гігант № 9 була задута, 31-го – видала свій перший чавун, а з січня 1975 року вже працювала стабільно.
Над спорудженням комплексу доменної печі працювало понад 14 тисяч працівників. Деталі, конструкції, механізми та обладнання для домни виготовляли 1985 підприємств із 100 міст країни.
На комплексі «дев’ятки» під час будівництва працювала газета «Правда України», яка підготувала 133 спецвипуски, а видавництво «Промінь» видало про ДП № 9 три книги.
Старший солдат, заступник командира бойової машини Ігор Котовий загинув 1 січня у бою біля населеного пункту Кліщівка Бахмутського району.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» він працював у конвертерному цеху машиністом крану металургійного виробництва. «Ігор – відмінний працівник і гарна людина, – розповідає старший майстер кранової дільниці Олексій Тиква. – Сумлінний, порядний, дисциплінований. Він працював на потужному і складному в керуванні 225-тонному розливальному крані. Важка робота, яка вимагає майстерності та повної концентрації. Якщо за справу брався Ігор, я був спокійний, бо він все робив швидко і вправно. Мав спокійний характер, ладив з колегами, завжди був готовий допомогти, підтримати. Страшна непоправна втрата для всіх нас».
У Ігоря Котового залишилися мама та дружина.
Щиро співчуваємо рідним та близьким полеглого Героя.
