Позначка: металургійне виробництво

Категорії
Новини

Смачний «великодній кошик» захисникам від АЦ № 3

Працівники агломераційного цеху № 3 долучилися до Великодньої волонтерської акції – зібрали та доправили на фронти паски, різноманітну випічку та інші смаколики. А на словах просили передати нашим бійцям, щоб ці солодощі до свята додали їм впевненості в тому, що кожного з них пам’ятають і дуже чекають у родинах.

Агломераційний цех № 3 вже давно співпрацює з різними волонтерськими організаціями. Через них працівники передають на фронти необхідні речі для бійців: побутові, гігієнічні, медичні засоби тощо. Крім того, тут активно допомагають своїм 16-ом працівникам, які зараз служать в ЗСУ. 

А чому б не потішити наших захисників Великодніми смаколиками, запропонував начальник АЦ № 3 волонтерам. «Збирайте. Доправимо на фронти», – була відповідь.

«Оголошення про збір ми розмістили у нашій цеховій групі в одному із мобільних месенджерів. Також про це оголосили на змінно-зустрічних зборах, – розповідає Віталій Книга начальник АЦ № 3. – Ми навіть не сподівалися на такий у прямому сенсі шалений відгук. Наші працівники одразу почали зносити все, що тільки можна: чай, каву, печиво, цукерки. Крім того, господині зробили випічку власного виробництва. Особливо в цьому відзначилися працівниці четвертої бригади. Майстрині напекли пасок, рулетів, пиріжків, від аромату яких навіть дух захоплювало. А як оригінально і патріотично прикрасили все! До речі, до цієї акції долучилися і деякі підрядники, які працюють на території нашого цеху. Коли волонтери побачили таку величезну кількість зібраного, то вирішили доправити смаколики одразу у трьох напрямках – туди, де зараз ідуть бої, а також до реабілітаційного центру, де наші захисники відновлюються. Ми особисто відвезли до них ці подарунки. Крім цього, ми в цеху потурбувалися й про те, щоб діти наших працівників теж були із солодкими подарунками: приготували для них сюрприз – шоколадних великодніх зайців».

Дозувальниця четвертої бригади цеху Юлія Борисова – одна з майстринь, хто пік паски. Крім пасок для захисників, вона готувала ще й рогалики. 

«Я дуже люблю робити випічку, особливо рулети, пиріжки, – говорить Юлія. – Дома своїх родичів часто цим балую, а з початку війни, коли мій чоловік Михайло теж долучився до захисту нашого міста (чергував на в’їзді до Дніпропетровської області), робила випічку і для бійців, які служили разом з ним. Потім мій чоловік захищав Київщину, воював у Бахмуті, де, на жаль, загинув. Саме тому цей Великодній захід став мені особливим. Я захотіла порадувати смачненьким інших наших хлопців, які зараз боронять Україну».

«Я дуже гарно знала Юліного чоловіка Михайла і досі не можу повірити в те, що його зараз немає. Тому теж долучилася до випікання пасок для захисників, – сказала операторка пульта керування АЦ № 3 Людмила Кошулько. – Дуже люблю працювати з дріжджовим тістом, а цього разу ще сильніше старалася. Щоб пасочки набули патріотичного вигляду, прикрасила їх жовто-блакитною присипкою та надійно запакувала. Я знаю, що цими пасками ласуватимуть наші воїни. Вони зараз ціною свого життя захищають усіх нас. Дуже переживаю за кожного з них, навіть за тих, кого не знаю. У мене велика родина – двійко дітей, четверо онуків і навіть правнук є. Я хочу, щоб усі вони жили у мирі. А нашим захисникам і захисницям бажаю залишатися живими, неушкодженими і повернутися додому з перемогою».

Категорії
Наші люди

В подарунок – стрічки Перемоги

Оксана Петрушевська, яка працює кранівницею у доменному цеху № 1, виготовляє патріотичні стрічки та передає їх бійцям на фронт.

Оксана бережно перебирає жовто-блакитні стрічки, оздоблені бантиками, квіточками, гілочками калини, дзеркальними намистинками. За час війни вона зробила таких стрічок вже дуже багато. Стараннями волонтерів вони «розлетілися» по різних фронтах до наших бійців, які захищають Україну.

«Вони додають сил, віри в себе, надихають на скорішу Перемогу. А ще вони дуже красиві!» – такі відгуки про ці стрічки надходять Оксані від наших воїнів. І це надихає її на створення нових стрічок, в які вона вкладає ще більше любові та натхнення.  

Оксана Петрушевська

З Оксаною ми зустрілися напередодні її робочої зміни. Вже впродовж 18 років вона працює кранівницею у доменному цеху № 1, зараз за допомогою крану перевозить потрібну сировину та інші матеріали для доменної печі № 6. Оксана говорить, що дуже любить свою роботу і пишається нею. А ще рада тому, що може власними руками робити речі, які приносять іншим гарний настрій і навіть стають оберегами.

«Я дуже люблю все гарне і вже давно майструю, – розповідає Оксана Петрушевська. – Наприклад, робила сувеніри. Виходило гарно, друзі та сусіди в мене їх навіть на подарунки розбирали. Та з початку війни я почала робити саме патріотичні стрічки. Це стало для мене якоюсь потребою. Початок війни я зустріла на роботі. Після числених новин про обстріли та наступ ворога настрій був дуже важкий. Як і багато інших людей, я не знала, що буде далі, що мені робити. Але, разом з тим я вже тоді відчувала, що ми впораємося із навалою ворога. А щоб скоріше це сталося, нам треба допомагати один одному. Я вирішила підтримувати людей морально. А для цього почала дуже багато робити таких патріотичних стрічок і дарувати їх людям».  

Перші стрічки Оксани поїхали на фронти разом із… волонтерською тушонкою. Її виготовляла з іншими волонтерами подруга Оксани Майя. Патріотичними стрічками жінки прикрашали банки та пакунки зі смаколиками для бійців. Туди ж клали й інші стрічки, щоб хлопці чіпляли їх на форму чи на зброю. Відгуки від бійців приходили дуже позитивними, деякі казали, що у них одразу настрій підвіщувався, коли бачили таку красу.

«Підтримувати наших – це для мене найголовніше завдання, тим більше, що мій чоловік теж служить в ЗСУ. Він колишній військовий, тому його досвід та навички зараз надзвичайно потрібні. Він був одним із тих, хто звільняв Херсон, я дуже пишаюся ним, – продовжує Оксана Петрушевська. – Я йому теж зробили оберег, передала купу стрічок для його побратимів та попросила триматися і залишатися живими. Якщо потрібно, нароблю ще купу таких стрічок, адже за день я можу створити 100 штук. Є в мене одна мрія – хочу подарувати такий патріотичний оберег нашому Президенту Володимиру Зеленському. Я вже навіть зробила стрічки для нього. Якщо буде така нагода – подарую обов’язково».

Категорії
Наші люди

Гітари, баяни та верстат у спальні

Даніїл Берьозкін

Понеділок є улюбленим днем тижня майстра копрового цеху. Бо попереду цілий тиждень, а він отримує справжню насолоду від ремонтів, інструментів та усього, що пов’язано з роботою.

Працівники дільниці № 1 копрового цеху займаються підготовкою металобрухту для конвертерного цеху. Для сортування та відвантаження брухту, без якого неможлива виплавка нашої сталі, використовуються електромостові крани та екскаватори на електричній тязі. Саме за їх безаварійну роботу відповідає майстер з ремонту електроустаткування Даніїл Берьозкін.

У малого  Дані була мрія – потрапити до шкільної майстерні, де займалися старшокласники. Звідти приємно пахло деревиною й чулося приглушене гудіння верстатів. То були чари, що вабили неймовірно. Але малюкам туди – зась. Він яскраво запам’ятав той щасливий день, коли їх, п’ятикласників, завели до майстерні на перший дорослий урок праці. Хлопчик навчався натхненно, ще й записався на додаткові заняття, і байдуже, що аж у п’ятницю після уроків. Дуже подобалося робити щось власноруч. Після школи надумав йти в прокатники, бо знайомі казали, що то престижно. Але коли вже писав заяву, то несподівано вирішив, що піде в електрики.

Випускник технікуму Даніїл Берьозкін прийшов електромонтером у копровий цех. Там є що ремонтувати. 12 потужних кранів, 2 екскаватори, а також тельфери, кран-балки, верстати та багато електрокомунікацій. Працював добре, вдосконалював майстерність. Невдовзі  вже заміняв майстра, а згодом сам обійняв цю посаду. «Мені подобається організовувати роботу, – говорить Даніїл. – Подобається й власноруч ремонтувати. А ще подобається наводити лад. І взагалі, люблю понеділки, тому що  попереду цілісінький робочий тиждень і можна багато встигнути».

Майстер Берьозкін та його колеги вже дуже багато встигли. В сталеплавильному департаменті кажуть, що енергія, бажання та професіоналізм Даніїла стали тією рушійною силою, яка сприяла підняттю культури ремонтів електроустаткування на якісно вищий рівень. А крани та екскаватори віддячують надійністю, що є важливою складовою успішної роботи цеху.

«У мене багато ідей, – продовжує майстер. – Круто, що керівництво підтримує, допомагає. Ми з колегами переобладнали приміщення електрослужби. Там булобагато зайвого, звалені в купи інструменти, дах протікав. Нам виділили кошти й зробили ремонт. А ми виготовили стенди, переобладнали стелажі, впорядковано розмістили все необхідне. Зараз тут приємно працювати й відпочивати, легко знайти потрібний інструмент. Ось хоча б оці свердла. Їх близько 200. Для пошуку потрібного доводилось «перекопати» купи, поміряти схожі штангенциркулем, знайти потрібне, заточити, а лише потім використовувати. Зараз вони розміщені в дерев’яних касетах, діаметри й типи підписані, свердла заточені. Тож економимо час і нерви».

Гідравлічний прес, який напресовує підшипники, рихтує і навіть кує, Даніїл Берьозкін змайстрував сам. Він знайшов гідравлічний домкрат серед металолому, відремонтував його, зварив каркас зі швелера, додав ще кілька необхідних елементів. І ось прес працює! Завдяки йому працівники відмовились від низки ударних операцій з молотком і зубилом, під час яких уламки металу могли потрапити в очі, травмувати. «Люблю зробити щось корисне власноруч, – каже майстер. – А безлад не «переварюю». Ми переобладнали склад електродвигунів. Раніше його називали «кладовищем двигунів», а зараз, як бачите, вони посортовані, викладені в рядочок, підписані. А ось ці готові до роботи хоч зараз».

З двигунами була цікава історія. Раніше вони виходили з ладу досить часто. Даніїл зізнався, що найлегшим було звинуватити машиністів кранів, які, як йому здавалося, неправильно експлуатували устаткування. «Моїх знань про крани не вистачало для того, щоб докопатись до істинних причин, – розповідає він. – Допоміг досвідчений фахівець з підрядної організації, яка працювала тоді в цеху. Ми разом провели дослідження й зрозуміли, що проблема криється в системах керування кранами. Були перероблені системи на всіх кранах, і двигуни стали ламатися набагато рідше».

Спеціалісти електрослужби використовують багато інструментів: слюсарні, електричні тощо. А вдома у майстра є ще й акустичні. «Маленьким мене віддали до музичної школи, – згадує майстер. – Але вчитись грати на фортепіано було невесело. Веселіше пішло з баяном. На баяні грав мій дід, і мені зайшло. А гітару опановував самостійно, вже в технікумі. Коли є настрій, то складаю гітарну музику та вірші. Маю піаніно, дві гітари та два баяни. Але моїм фаворитом все ж є верстат. Мати власний верстат, який би точив, шліфував, фрезерував, нарізав – то була мрія дитинства. Купив його за першої ж можливості. Отримую кайф, працюючи на ньому. А вимкнений верстат є улюбленою іграшкою моїх синів-малюків Лева й Гордія. Прийде час, – буду їх навчати магії».

Категорії
Новини

«Я хочу, щоб цей Янгол тебе оберігав…»

Так написано в одному листі-побажанні захисникам України.

В агломераційному цеху № 3 серед дітей працівників підрозділу організували виготовлення малюнків та оберегів, які вже скоро поїдуть на фронт підвищувати нашим воїнам настрій та надихати їх на скорішу перемогу.

Акцію в цеху так і назвали «Лист захисникові». Ідею провести її в колективі обговорювали в колективі і раніше, але втілили в життя  після того, як у гості до колег під час відпуски після року служби прийшов мобілізований робітник цеху.

«Це Олег Кащин, машиніст екскаватору нашого цеху, – розповідає Олена Хібіна, старший майстер основної виробничої дільниці АЦ № 3. – Він прийшов побачитися зі своїми колегами. Ми поговорили про життя, про військову ситуацію, згадали тих, хто з нашого цеху зараз служить в ЗСУ. Я поцікавилася, як він ставиться до дитячих малюнків та поробок, які діти передають нашим бійцям. У відповідь він дістав із кишені загорнуту у целофановий пакетик фігурку маленького янголятка та протягнув її мені. Олег розповів, що це янголятко «прилетіло» йому на фронт від наших українських діток і тепер служить йому за оберіг. І такі обереги є майже у кожного бійця у його підрозділі… Знаєте, ця мить була якоюсь неймовірною! Вже тоді я зрозуміла, що наш дитячий захід треба проводити якнайскоріше».

Олег Кащин розповів, що дитячі малюнки взагалі додають сил бійцям. У їхньому бліндажі є ціла стіна у дитячих малюнках. Воїни дивляться на них і у прямому сенсі заряджаються силою від дитячої доброї енергетики. Багато хто згадує свої родини, дітей. І кожен розуміє, що зараз він захищає саме їх, щоб діти могли зростати вільними у вільній країні. Дитячі малюнки були також і в госпіталі, де Олег лежав після поранення.

Дитячий захід з виготовлення малюнків та оберегів організовували  адміністрація АЦ № 3 за участі профспілкового комітету ПО ПМГУ. Дуже скоро в цеху назбиралося 25 різноманітних робіт, авторами яких стали діти віком від 5 до 16 років. До речі, маленькі творці  зробили і унікальні конверти, теж з малюнками.

Родина слюсаря-ремонтника Віталія Заїки одразу долучилася до цього заходу. Його донька Анастасія, яка вчиться у третьому класі, вирішила зробити навіть два обереги – янголятка із натурального льону та намалювала серце з жовто-блакитними половинками. Свої поробки вона оздобила патріотичними стрічками.

«Я вперше створювала такі роботи, вигадала їх сама, а тато допомагав мені, – сказала Анастасія. – Оберег я зробила маленьким, щоб його було зручно носити з собою. А на малюнку я залишила побажання нашим воїнам. Я хочу, щоб вони залишалися живими і неушкодженими і перемогли ворога».

Обереги зробили і три сини дозувальниці Олени Лавриненко – Микола, Мишко та Артем. Найстарший Микола виліпив янголятка із пластиліну, який здатний затвердіти. Вийшов справжній брелок, який можна причепити будь-куди. Як розповіла Олена, раніше родиною вони виготовляли дуже багато патріотичних браслетів. Їх передавали на фронти, а деякі браслетики поїхали до Італії до родин наших переселенців.

Брелок янгола, тільки із бісеру зробила і одинадцятирічна Єлизавета, донька дозувальниці АЦ № 3 Олени Клочко. Брелок із клейового пістолету зробив десятирічний Максим, син дозувальниці Наталії Петренко та інші діти працівників АЦ № 3. І в кожній роботі були схожі побажання бійцям – скорішої перемоги і повернутися до своїх рідних живими і неушкодженими.

«Під час війни усі ми відчуваємо єдність та намагаємося допомагати один одному. І це не якісь там високі слова, це правда нашого життя, – сказав Віталій Книга, начальник АЦ № 3. – Зараз в ЗСУ країну боронять 16 наших працівників. Ми постійно на зв’язку із ними та усіляко підтримуємо їх як морально, так і матеріально. На жаль, в цеху є й загиблі. Пам’ять про них завжди буде з нами. Щодо дитячих робіт, то нехай ці листи, малюнки та поробки надають моральної підтримки воїнам та стануть їм справжніми та надійними оберегами. А щоб у дітей був гарний настрій і бажання продовжувати таким чином волонтерити, ми разом із профспілковим комітетом підготували їм невеличкі подаруночки, які передали дітям через їхніх батьків».

Категорії
Новини

Цех вірить у перемогу

Без продукції вогнетривно-вапняного цеху, який 25 березня відзначає своє 65-річчя,  неможливе виробництво сталі на нашому підприємстві.

Вапно є обов’язковим матеріалом для сталеплавильного процесу. Воно видаляє зі сталі шкідливі домішки – сірку та фосфор, а цетакож сприяє збереженню футеровки конвертера. До того ж, вапно використовується в аглодоменному виробництві – в агломераційних та доменних цехах.

Як розповів заступник начальника ВВЦ з технології Валерій Вєлікжанін, вапно в цеху виробляють в обертових випалювальних печах. «Я виріс у цьому цеху, – посміхається Валерій, – тому можу все про нього розповісти. Зараз ми маємо п’ять обертових печей. За останнє десятиліття у цеху сталися масштабні зміни, спрямовані на підвищення ефективності роботи агрегатів, якості продукції та на енергозбереження. Поетапно, починаючи з 2013 року чотири обертові печі були переведені на біопаливо, тобто ми використовуємо лушпиння соняшникового насіння замість дуже дорогого нині природного газу. Професіоналізм та наполеглива робота дозволили підібрати теплотехнічні режими випалу вапняку, які дали економію дуже значних коштів для підприємства».

У 2015 та 2019 роках було проведено реконструкції двох печей з установкою автоматичних систем керування процесами та устаткування з підігріву вапняку перед завантажуванням в піч. Використання підігріву дало змогу забезпечити додаткову економію енергоресурсів, а системи керування – це можливість змінювати параметри виробничих процесів дистанційно, більш оперативно та точно. А це зручність та швидкість роботи персоналу.

Зараз у цеху налічується 146 працівників. «Люди – це без перебільшення наша головна цінність, – говорить начальник ВВЦ Олег Бельгер. – Роботою обертових печей керують випалювальники вапна. Серед них багато класних фахівців. А найкращі – бригадири: Сергій Верещук, Іван Проноза, Андрій Ганець та Віталій Фесенко. Для подавання вапняків до печей та транспортування готового вапна на склади в цеху працює складна система конвеєрів. Її безперебійною роботою вміло опікуються транспортувальники. Серед них хочу виділити Олену Кравченко, Світлану Нашатирьову. Електроустаткування вправно обслуговують та ремонтують електромонтери Сергій Абрамсон, Володимир Савчук, механоустаткування – слюсарі-ремонтники Микола Онуфрієнко, Юрій Швець. Загалом успішна робота залежить від усіх: операторів пульта керування, робітників механо- та електрослужби, від кожного працівника. А роботою виробничих бригад вміло керують старші змінні майстри виробництва».

Десятеро працівників цеху захищають Україну зі зброєю в руках. Багато працівників волонтерять. Цех допомагав нашим захисникам на блокпостах «буржуйками», скобами для бліндажів, матеріалами для облаштування укріплень. У березні 2022 року цех зупинився, бо практично зупинилося підприємство. Влітку відновила роботу одна з п’яти печей, і, за зізнанням людей, то була велика радість, велика надія. У цеху скористалися простоями й зробили ремонти, які не могли зробити під час роботи устаткування, наприклад, замінили 96 метрів ставу (каркасу) конвеєра ЛК-10, який транспортує вапняки до печей. Багато зроблено з благоустрою цеху. Попри все, цех працює, життя триває.

Віталій Фесенко, бригадир випалювальників вапна:

– Я у цеху з 1999 року, і мені тут подобається. Уявляєте, як воно керувати агрегатом довжиною 75 метрів та діаметром 3,6 метри? А температура всередині якого більш ніж 1000 градусів Цельсію! Звичайно ж, це адреналін. А коли вдається виробити максимально якісну продукцію з мінімальними затратами енергоресурсів, то це неабияке задоволення. Складна робота, але дуже потрібна людям.

Тетяна Галкіна, транспортувальник:

– Люблю свою роботу, свою бригаду. Наш майстер добре організовує, пояснює, підказує. Він сам починав робітником і знає процеси та обладнання. Допомагаємо одне одному, підтримуємо. Я контролюю роботу конвеєрів, контролюю вихід готової продукції. Якщо виникає несправність, то я маю безпечно зупинити конвеєр і швидко повідомити майстра. Якщо швидко не знайти причину й знову не пустити конвеєри, може зупинитись піч, а це величезні втрати. У нас працюють сумлінні професійні люди. Бажаю всім нам, щоб нас цінили, а нашу працю належно оцінювали.

Олег Бельгер, начальник ВВЦ:

– Ми чекаємо перемоги та наближаємо її, як можемо. Вітаю кожного працівника з нашим спільним 65-річчям. Свято припало на дуже складні часи. Від щирого серця бажаю всім перемоги, щоб цех запрацював на всю потужність, хлопці повернулися неушкодженими, і щоб були у нас мир і достаток».

Категорії
Новини

За Україну віддав своє життя наш колега Євген Пучков

Євген загинув 22 березня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Стінки Донецької області.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Євген Пучков працював слюсарем-ремонтником у доменному цеху № 2 в технологічній бригаді № 4. Він відповідав за справність та стабільну роботу систем гідравліки та змащування найбільшої на підприємстві доменної печі № 9. На військову службу його призвали у жовтні минулого року. Він служив навідником механізованого відділення однойменної роти.

Чудова людина, працівник та товариш, – говорять про нього колеги. Ті, хто багато років працювали з ним поряд, і досі не вірять, що Євгена вже немає.

«Євген добре знав свою роботу, він був справжнім професіоналом, – розповідає Костянтин Михайленко, старший майстер з ремонту енергообладнання (гідравліка та змащування). – Та за цими загальними словами стоїть дуже багато, бо ними просто неможливо охарактеризувати, яка це була чудова людина, який це був вірний товариш, як він завзято порався зі своїми робочими справами і як любив своє хобі. Після роботи він ремонтував старі автомобілі та мотоцикли. Євген дуже любив ті миті, коли після його майстерних рук стара техніка перетворювалася на справжніх красенів, готових хоч зараз у дорогу. Важко визнавати, що Євгена вже більше з нами немає. У нього із дружиною залишилося двійко діточок, зараз родина чекає на третю дитину».

Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині та друзям Євгена Пучкова.

Герої не вмирають!