Під час ремонтної зупинки в шахтоуправлінні гірничого департаменту виконали великий обсяг робіт, серед яких і заміна шахтної кліті.
Шахтна кліть використовується для перевезення працівників, матеріалів, техніки, обладнання тощо. Без неї підземний видобуток практично неможливий. Але інтенсивна експлуатація цих підйомних транспортних посудин відбувається у досить агресивному середовищі, а тому вони через певний термін потребують заміни. Цього разу в ШУ замінили одну з п’яти клітей, якими користуються шахтарі.
«Щозміни кліть ствола Клітьова підіймає та опускає працівників на 1045-й горизонт, – розповідає начальник підземної дільниці підйому Максим Ткаченко. – А ще ми спускаємо під землю матеріали, обладнання. Наша двоповерхова кліть вантажопідйомністю 15 тонн. Ми нею навіть шахтні електровози для ремонту доставляємо на поверхню. Перед кожною зміною її ретельно оглядають, перевіряють, адже найголовніше для нас – це безпека людей, а кліть спускає під землю робочий персонал. Щоразу (за один підйом або спуск) це 84 людини. Цю кліть потрібно було замінити, адже вже вийшов час її технічної експлуатації. Найскладнішим було те, що під час цієї заміни левову частку робіт потрібно було виконувати вручну. «Кліть-старушку» підняли і почали розбирати. На її місце ми встановили нову, яку теж збирали вручну через те, що заміна виконувалася під час зупинки шахти і за умов обмеженого енергопостачання і ми не мали змоги використовувати гайковерти. Найбільший обсяг робіт виконали слюсарі, стволові кріпильники та механослужба на чолі з механіком підземної дільниці підйому Дмитром Штифураком. В результаті ми отримали безпечний довіз працівників та матеріалів на робоче місце. І це для нас найголовніше».
Заміна кліті, яку виготовило одне з криворізьких підприємств, тривала майже півтора місяця. Після встановлення підйомної посудини на робоче місце кліть пройшла обкатку, тож вже готова прийняти першу робочу зміну після ремонтних робіт та перезапуску шахти.
Біля управління Ливарно-механічного заводу ремонтники висадили дерева на Алеї пам’яті працівників заводу, які загинули захищаючи незалежність нашої країни.
Ці п’ять сакур серед зеленого острівця біля будівлі управління ЛМЗ з’явилися цього квітня. Кожне дерево іменне – на честь загиблих в боях героїв, які працювали на заводі. П’ять дерев – п’ять захисників, яких забрала ця війна.
«Починаючи з лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, до лав ЗСУ мобілізували 221 нашого працівника. На жаль, ми вже втратили п’ятьох найкращих хлопців. Вони ніколи не повернуться до наших цехів. Але ми не маємо права забути про них. Так і народилися ідея цієї Алеї пам’яті. На ній п’ять сакур. Ми виготовили в цехах заводу таблички з іменами полеглих героїв і встановили їх біля кожного дерева. Наша спільне бажання, щоб ці дерева прижилися та своїм цвітінням нагадували про те, які мужніми та відважними захисниками є наші працівники. І, дай Боже, щоб ця алея такою і залишилася б, щоб на ній не з’являлося більше нових саджанців. Краще ми закладемо алею Перемоги. Це було б найкращим подарунком для нас усіх», – сказав директор Ливарно-механічного заводу Валерій Мовчан.
Понеділок є улюбленим днем тижня майстра копрового цеху. Бо попереду цілий тиждень, а він отримує справжню насолоду від ремонтів, інструментів та усього, що пов’язано з роботою.
Працівники дільниці № 1 копрового цеху займаються підготовкою металобрухту для конвертерного цеху. Для сортування та відвантаження брухту, без якого неможлива виплавка нашої сталі, використовуються електромостові крани та екскаватори на електричній тязі. Саме за їх безаварійну роботу відповідає майстер з ремонту електроустаткування Даніїл Берьозкін.
У малого Дані була мрія – потрапити до шкільної майстерні, де займалися старшокласники. Звідти приємно пахло деревиною й чулося приглушене гудіння верстатів. То були чари, що вабили неймовірно. Але малюкам туди – зась. Він яскраво запам’ятав той щасливий день, коли їх, п’ятикласників, завели до майстерні на перший дорослий урок праці. Хлопчик навчався натхненно, ще й записався на додаткові заняття, і байдуже, що аж у п’ятницю після уроків. Дуже подобалося робити щось власноруч. Після школи надумав йти в прокатники, бо знайомі казали, що то престижно. Але коли вже писав заяву, то несподівано вирішив, що піде в електрики.
Випускник технікуму Даніїл Берьозкін прийшов електромонтером у копровий цех. Там є що ремонтувати. 12 потужних кранів, 2 екскаватори, а також тельфери, кран-балки, верстати та багато електрокомунікацій. Працював добре, вдосконалював майстерність. Невдовзі вже заміняв майстра, а згодом сам обійняв цю посаду. «Мені подобається організовувати роботу, – говорить Даніїл. – Подобається й власноруч ремонтувати. А ще подобається наводити лад. І взагалі, люблю понеділки, тому що попереду цілісінький робочий тиждень і можна багато встигнути».
Майстер Берьозкін та його колеги вже дуже багато встигли. В сталеплавильному департаменті кажуть, що енергія, бажання та професіоналізм Даніїла стали тією рушійною силою, яка сприяла підняттю культури ремонтів електроустаткування на якісно вищий рівень. А крани та екскаватори віддячують надійністю, що є важливою складовою успішної роботи цеху.
«У мене багато ідей, – продовжує майстер. – Круто, що керівництво підтримує, допомагає. Ми з колегами переобладнали приміщення електрослужби. Там булобагато зайвого, звалені в купи інструменти, дах протікав. Нам виділили кошти й зробили ремонт. А ми виготовили стенди, переобладнали стелажі, впорядковано розмістили все необхідне. Зараз тут приємно працювати й відпочивати, легко знайти потрібний інструмент. Ось хоча б оці свердла. Їх близько 200. Для пошуку потрібного доводилось «перекопати» купи, поміряти схожі штангенциркулем, знайти потрібне, заточити, а лише потім використовувати. Зараз вони розміщені в дерев’яних касетах, діаметри й типи підписані, свердла заточені. Тож економимо час і нерви».
Гідравлічний прес, який напресовує підшипники, рихтує і навіть кує, Даніїл Берьозкін змайстрував сам. Він знайшов гідравлічний домкрат серед металолому, відремонтував його, зварив каркас зі швелера, додав ще кілька необхідних елементів. І ось прес працює! Завдяки йому працівники відмовились від низки ударних операцій з молотком і зубилом, під час яких уламки металу могли потрапити в очі, травмувати. «Люблю зробити щось корисне власноруч, – каже майстер. – А безлад не «переварюю». Ми переобладнали склад електродвигунів. Раніше його називали «кладовищем двигунів», а зараз, як бачите, вони посортовані, викладені в рядочок, підписані. А ось ці готові до роботи хоч зараз».
З двигунами була цікава історія. Раніше вони виходили з ладу досить часто. Даніїл зізнався, що найлегшим було звинуватити машиністів кранів, які, як йому здавалося, неправильно експлуатували устаткування. «Моїх знань про крани не вистачало для того, щоб докопатись до істинних причин, – розповідає він. – Допоміг досвідчений фахівець з підрядної організації, яка працювала тоді в цеху. Ми разом провели дослідження й зрозуміли, що проблема криється в системах керування кранами. Були перероблені системи на всіх кранах, і двигуни стали ламатися набагато рідше».
Спеціалісти електрослужби використовують багато інструментів: слюсарні, електричні тощо. А вдома у майстра є ще й акустичні. «Маленьким мене віддали до музичної школи, – згадує майстер. – Але вчитись грати на фортепіано було невесело. Веселіше пішло з баяном. На баяні грав мій дід, і мені зайшло. А гітару опановував самостійно, вже в технікумі. Коли є настрій, то складаю гітарну музику та вірші. Маю піаніно, дві гітари та два баяни. Але моїм фаворитом все ж є верстат. Мати власний верстат, який би точив, шліфував, фрезерував, нарізав – то була мрія дитинства. Купив його за першої ж можливості. Отримую кайф, працюючи на ньому. А вимкнений верстат є улюбленою іграшкою моїх синів-малюків Лева й Гордія. Прийде час, – буду їх навчати магії».
5 квітня своє перше 5-річчя відзначив Ливарно-механічний завод.
Завод створений на базі семи цехів ремонтного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» як самостійна бізнес-одиниця з повним циклом: від виробництва рідкої сталі з використанням електродугових печей до готових запчастин і машинобудівного устаткування.
Продукція та послуги ЛМЗ з перших же днів мали попит. Аби відповідати усім сучасним вимогам ремонтного виробництва завод розпочав оновлення обладнання. Постійно розширювався портфель замовлень. Клієнтами за ці роки стали підприємства Групи «АрселорМіттал» в Алжирі, Іспанії, Казахстані, Боснії та Герцеговині, Польщі, Мексиці та Німеччині. А ще такі українські підприємства, як «КАМЕТ-СТАЛЬ», «Запоріжсталь», «Запоріжкокс», «Дніпротяжмаш». Але основним замовником був і залишається «АрселорМіттал Кривий Ріг».
У 2020 році ТОВ «ЛМЗ» отримало нагороду національного бізнес-рейтингу «Лідер галузі 2020» у категорії «Механічне оброблення металевих виробів». І це не єдине досягнення ЛМЗ. На підприємстві вважають, що найкращим лакмусовим папірцем успіху молодого заводу стали висока довіра клієнтів, партнерів та інвесторів до фахівців ремонтної справи, їхніх послуг та продукції. Звісно ж, будувалися масштабні плани подальшого розвитку та вдосконалення підприємства. На жаль, війна внесла свої корективи. Як і чим сьогодні живе Ливарно-механічний завод, яким видалися перші п’ять років та про найближчі плани на майбутнє ми говорили з директором «Ливарно-механічного заводу» Валерієм Мовчаном.
– Спочатку саме на базі семи цехів підприємства, які входили до складу центрального департаменту з утримання та ремонтів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», і був створений завод. Основним напрямком діяльності став ремонт обладнання та виготовлення запчастин для цехів комбінату. Саме в цих цехах виготовлялись запчастини та ремонтувалося все обладнання «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тож з них ми і стартували, взяли в оренду верстати (понад 800 одиниць), загалом півтори тисячі одиниць різного обладнання плюс майже двохтисячний колектив. До січня 2022 року ми планували, що у нас працюватимуть майже 1900 працівників.
Вже з середини 2020 року ми активно взялися за технічне переобладнання цехів, щоб випускати якісну конкурентоспроможну продукцію за сучасними технологіями та вимогами. Ми придбали декілька сучасних токарних та фрезерних верстатів з числовим програмним керуванням, установку для наплавлення зносостійкого матеріалу для виготовлення біметалевих листів. У ливарних цехах реконструювали системи керування електродуговими печами. Силами внутрішнього потенціалу спроектували, зробили та ввели у експлуатацію вибивну решітку у ФСЛЦ. Тож ми не тільки ремонтуємо самі, а й модернізуємо обладнання, із заміною електроніки в тому числі. Мали вже затверджені проєкти на нове дробоочисне обладнання для ФСЛЦ, трубозгинальні верстати. Але свої корективи внесла війна.
– 24 лютого 2022 року стало певною точкою відліку для всіх нас. Довелося пристосовуватися до життя та роботи у воєнних умовах. Як змінилося робоче життя заводу?
– Одразу ми пройшлися по цехах, поговорили з людьми. Вирішили, що будемо працювати. Звісно ж, був страх, розпач, але коли всі бачили один одного, то розуміли, що керівництво та персонал разом і працюють, то зібралися і продовжили виконувати свої обв’язки кожен на своєму робочому місці.
Головним завданням, з огляду на ситуацію, що склалася (завод зменшив робочі темпи), став пошук нових ринків реалізації наших послуг та продукції. І нам це вдалося, зовнішніх замовлень стало більше. Тим більше, що наразі ми найбільше машинобудівельне виробництво в Україні з повним виробничим циклом. Чимало почало одразу робитися і задля підтримки наших захисників та перемоги. Ми виготовляли захисні їжаки, пластини для бронежилетів тероборони, захисні розтяжки-кошки та багато іншого. Водночас допомагали у ремонтах, які тривали на підприємстві під час вимушених зупинок. Навіть за цих складних часів у нас майже не було простоїв.
Нам допомогло те, що ми завжди готові освоювати нові види продукції, запроваджувати нові технології. Ми миттєво реагуємо на вимоги ринку. І, звісно ж, ми не залишаємо без допомоги наше підприємство «АрселорМіттал Кривий Ріг». Минулого року ми освоїли випуск молольних куль для гірничого департаменту, деталі та запчастини для МБЛЗ, для Казахстану – роторів, шлакових чаш для «АрселорМіттал Зениця».
– Ви завжди відзначаєте, що головний секрет успіху ЛМЗ – це колектив. Більшість колективу залишалася на своїх робочих місцях навіть у найскладніший період. Зараз вже повернулася значна частина тих, хто вимушений був евакуюватися. Водночас чимало працівників заводу захищають Батьківщину на передовій.
– На цей час у нас мобілізована221людина. На жаль, ми маємо п’ятеро загиблих та троє безвісти зниклих. Ми намагаємося підтримувати зв’язок з тими, хто зараз у лавах ЗСУ. Чимало працівників у вільний час волонтерять. Ми розуміємо, що головне, що у нас є – це наші люди. Я пишаюся, що працюю поряд зі справжніми патріотами країни, підприємства, рідного міста. Наразі чисельність нашого колективу – це понад 1700 працівників. З них працюють – 1410, ще маємо 320 вакансій. Зараз ми гостро відчуваємо потребу у верстатниках широкого профілю, вогнетривниках, газорізальниках, електрозварниках, електромонтерах, котельниках, обрубувачах, сталеварах, слюсарях, майстрах виробничих дільниць, тож готові прийняти до колективу нових колег. Бо роботи нам вистачає, і перспектива розвитку підприємства є навіть у такий складний час.
– Говорити про плани, звісно, зараз складно. Але життя не зупиняється. Які найближчі перспективи та завдання стоять перед заводом?
– Можна сказати, що в нас зараз пропозицій більше, ніж можливостей усі їх задовольнити. Ми практично можемо виготовити все, що потрібно для цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг». І виготовляємо все від напівфабрикату до готового виробу, здатні виконувати ремонти промислового обладнання будь-якої складності. Якщо можна так сказати, то ми вдихаємо життя в метал.
У найближчих перспективах – виготовлення запчастин, холодильних плит для ДП-6, засипного апарату, запчастин для розливальної машини для доменного цеху, дверей, обрамлень, металоконструкцій для КБ 5-6, металоконструкцій та деталей для конвеєрів АЦ-2. Ми продовжуємо забезпечувати молольними кулями наш ГД. Є й зовнішні замовлення – шлакові чаші, денця для Knauf Gips KG (Німеччина). Розробляємо великий проєкт спільно з алжирським підприємством щодо виготовлення засипного апарату. І це далеко не все, що ми плануємо. Отже, в нас є над чим працювати.
Головне – зберегти колектив, якому я хочу побажати стабільності, розвитку, бажання і можливості рухатися вперед. Ми пишаємося нашим працівниками, хотілося б, щоб і вони пишалися тим, що працюють в ЛМЗ. Вірю, що попереду у нас Перемога і ще не одна продуктивна п’ятирічка.
В день ювілею підприємства в ЛМЗ відзначили кращих з працівників. Десятеро з них нагороджені нагрудним знаком «Честь та гордість «Ливарно-механічного заводу». Ще стільки ж визначені, як «Кращі у професії».
Золотий фонд ЛМЗ – «Честь та гордість «Ливарно-механічного заводу»
Олескандр Суслов, слюсар-ремонтник РМЦ-1
Геннадій Тімченко, верстатник широкого профілю РМЦ-1
Юрій Кочешков, терміст, РМЦ-2
Ігор Гармаш, слюсар-ремонтник, РМЦ-2
Сергій Григоржевський, старший механік цеху, РМЦ-3
Євген Коновалов, головний технолог ЛМЗ
Андрій Черкасов, заст.начальника цеху з технології, ФСЛЦ
Євген Кайко, старший майстер основної виробничої дільниці, ФСЛЦ
Лише одна здача крові однією людиною здатна врятувати три життя, запевняють медики. «Металург» пропонує історії трьох подруг-колег з нашого підприємства, які під час війни у прямому сенсі віддали свою кров для порятунку інших. До центру переливання крові дівчата вирушили 14 лютого, саме в день закоханих, а здавання крові стало для них одним із видів волонтерства.
Донорство надає ще більше сил
Ганна Коваленко, спеціаліст із закупівлі адміністрації з постачання:
– З початку війни ми втрьох одразу долучилися до благодійних справ, але тоді діяли кожна окремо. Хтось готував їжу для бійців, хтось допомагав актуальними дописами у соцмережах, ще збирали кошти на потрібні речі, годували тварин тощо. До того ж допомагали ми не лише військовим, а й переселенцям, яких в нашому місті з кожним днем війни все більшало. Вже потім ми об’єднали свої зусилля та почали співпрацювати з одним із благодійних фондів.
Але кожній з нас хотілося зробити ще більше, тому ми вирішили стати донорами. Як ця процедура відбувається і що для неї потрібно, я знала, зокрема, від свого чоловіка, який вже давно здає кров і є почесним донором. Наразі він військовий – доброволець, захищає нашу країну в найгарячіших місцях.
Ця справа завжди була актуальною та цінувалася у суспільстві, але, якщо чесно, систематично кров здавали лише справжні донори, а інші долучалися час від часу, якщо кров була потрібна комусь із друзів чи знайомих. Та з 24 лютого минулого року до здавання крові у багатьох змінилося ставлення – кров стала потребою номер один для збереження життя наших воїнів чи звичайних людей, поранених через підступні обстріли ворога. У день здавання крові я дуже хвилювалася, боялася, щоб лікарі мене не «завернули» через низький тиск, є в мене така проблемка. Втім подруги мене підтримували і казали, що все буде добре. Так воно і вийшло. Медики огорнули нас такою турботою, що вся процедура пройшла якось швидко, легко та зовсім безболісно. А який піднесений настрій після цього був! Це треба лише самому відчути! По-перше, це надзвичайний приплив енергії. По-друге, у кожної з нас з’явилося відчуття, що ми зробили добру та потрібну справу. Це дуже сильно надихає та надає ще більше сил. До речі, наступний «сеанс», за медичними правилами, має відбуватися через 60 днів, тому зовсім скоро, вже у квітні, ми знову будемо готуватися. Дуже хочеться, щоб до нас доєдналося багато людей. Тож, шановні колеги, приєднуйтесь!
«Бажаю кожному «хворіти» бажанням до добрих справ»
Алла Прокуда, менеджер з контролю виконання корпоративних політик в адміністрації з постачання:
– Я вважаю, що кожен волонтер – це людина, яка буквально «хвора» на добрі справи, їй постійно хочеться допомагати іншим знову і знову. І такого корисного «захворювання» я бажаю кожному. Наступним етапом волонтерства для мене стало донорство. Перша здача крові припала на День закоханих.
Якщо говорити відверто, були побоювання, що не пройду лікарів. Хоча я готувалася до цього правильно: прислухалася до власного здоров’я, харчувалася, налаштовувалася морально. Втім, вийшло не без перешкод. На прийомі лікаря я дізналася, що в день здачі я трошки неправильно поснідала – треба було більше вуглеводів, але це не завадило. В цей день ще й сирена постійно лунала. Словом, щось постійно заважало. Ми з дівчатами сміялися й казали, що це контрольна перевірка на бажання зробити щось потрібне. Врешті-решт сама процедура пройшла швидко та легко. До речі, в дитинстві я дуже хотіла стати лікарем, тому до всіх медичних процедур ставлюся нормально. Ми усі відчули неймовірне піднесення! Головною реакцією став сміх. Ми дуже багато сміялися. Як сказали лікарі, це дуже гарна реакція, і вона притаманна тим, хто вперше здав кров. Тому, хто зараз страждає на депресію або поганий настрій через різні причини – ловіть корисний рецепт: долучайтеся до донорства. Ви одразу відчуєте свою залученість до добрих справ та потребу здійснювати їх ще більше. Якщо не вірите, перевірте самі!»
«Процедура стерильна, ми на собі це перевірили»
Ілона Матвійчук, спеціаліст із закупівлі адміністрації з постачання:
«Бажання здати кров в мене було вже давно. Але через різні причини я це відкладала. Та коли дівчата сказали, що час прийшов і далі відкладати вже не можна, то зібралася морально та почала готуватися. Як це робити, прочитала в інтернеті.
Дуже важливо правильно харчуватися. Я вилучила з раціону все жирне, гостре, солодке… Ви не повірите, але я так добре стала почуватися! Мабуть вже заради цього варто було раніше передивитися те, що ми їмо. Раджу кожному «посидіти» на подібній дієті.
В день самої процедури я, як і інші дівчата, трохи затремтіла. Я ще з дитинства боюся уколів. А тут не просто укол треба витримати, тут треба кров здавати. Та в центрі крові нас огорнули увагою і турботою. «Вам не болить? Голова не крутиться? Почуваєтесь нормально?», – постійно запитували медики. За їхньою допомогою я навіть не помітила, коли все скінчилося. У мене взяли 450 мілілітрів крові. Після цього почувалася дійсно нормально. Для мене здавання крові принесло ще й несподівану новину – я дізналася яка в мене справжня група крові, хоча все життя вважала, що вона в мене інша.
Хочу відзначити якість самої процедури. Там усе стерильно, чисто, усі засоби одноразові. Якщо когось турбує безпека процесу, не бійтеся, все надійно, ми з дівчатами на собі це перевірили.
Нехай приклад цих тендітних, але таких сміливих дівчат надихає інших людей на подібні вчинки. Можливо, ваша кров теж врятує чиїсь три життя. Приєднуйтесь до донорства.
Декілька порад від Наталії Гардань, головного лікаря медичного центру ПП «Стіл Сервіс»:
– Донором крові в Україні може стати здорова людина віком від 18 років та вагою від 50 кг. Під характеристикою «здорова» мається на увазі, що людина не має протипоказань через хронічні хвороби або постійну потребу приймати ліки. Хочу також звернути увагу на те, що після грипу та ГРВІ здавати кров ви можете лише за два тижні після повного одужання, а після COVID-19 – не раніше ніж за 28 днів після повного клінічного одужання.
Якщо ви не маєте таких проблем, то:
Заплануйте здавання крові у зручний для вас день.
За два дні до цього відмовтеся від гострої, солоної, копченої їжі, молокопродуктів, яєць, алкоголю, не паліть (особливо у день здачі крові), гарно відпочиньте.
За добу до процедури не вживайте лікарські препарати, навіть вітаміни.
Коли вирушаєте до центру здавання крові, обов’язково візьміть з собою паспорт та ідентифікаційний код.
Вже у центрі крові вам зроблять всі аналізи, вас огляне лікар, який скаже, чи можете ви за станом здоров’я здавати кров.
Як поводитись після процедури донації?
Відпочиньте впродовж 15 хв. після процедури.
У разі поганого самопочуття негайно повідомте про це медичний персонал.
З’їжте легкої їжі та випийте солодкого чаю.
Впродовж 2 годин не сідайте за кермо, а також на велосипед, скутер і мотоцикл.
2-3 години не піднімайте нічого важкого рукою, з якою брали кров.
Не вживайте алкогольних напоїв упродовж мінімум 24 годин.
Уникайте інтенсивних фізичних навантажень протягом 24 годин після донації.
Часто та регулярно харчуйтеся протягом двох діб після процедури;
Два ротори для «АрселорМіттал Теміртау» практично з нуля виготовили в цехах Ливарно-механічного заводу і надіслали працювати до Казахстану.
Ротори для ексгаустерів агломашин на нашому ремонтному виробництві виготовляють вже понад 10 років. Зазвичай ми робили їх для потреб нашого підприємства. З часом почали працювати і на зовнішні замовлення. Наразі надійшов запит на виготовлення двох роторів від «АрселорМіттал Теміртау». Ускладнювалося все тим, що виконати замовлення потрібно було у надзвичайно короткий термін, а от якість, звісно ж, мала бути на висоті.
«Фактично справа «народження» роторів стала колективною, адже у цьому процесі взяли участь всі цехи заводу, – розповідає начальник РМЦ-1 Євген Гречаний. – Наш цех був випусковим. У ФСЛЦ відлили виливки, ступиці, втулки, в РМЦ-1 все це збирали, обробили сталеве лиття, вал. Далі в цеху металоконструкцій зібрали ротори, де їх ще й наплавили біметалом, потім вже у зібраному вигляді ротори доправили в РМЦ-2 на кінцеву механічну обробку. А ось остаточне динамічне збалансування, фарбування та упакування вже виконували фахівці нашого цеху. І це при тому, що чимало наших фахівців зараз служать в ЗСУ, а терміни виконання замовлення були стислими».
Традиційно на виготовлення одного ротору необхідні 60 діб. Але з огляду на терміновість замовлення, в ЛМЗ з цим впоралися за 34 доби. Замовник оцінив і швидкість роботи, і якість.
«Навіть у ці складні часи ЛМЗ працює з найвищими вимогами до себе, аби наша продукція була конкурентоспроможною за всіма параметрами, – говорить заступник директора з комерційних питань та договірної роботиОлег Коновалов. – Зараз деякі машиноремонтні підприємства зруйновані, частина під окупацією або знаходяться практично на передовій. Ми маємо підхопити естафету цих підприємств і зробити все, щоб бути кращими. І не через те, що залишилися ледь не єдиними у машиноремонтній справі, а тому, що можемо запропонувати найкраще поєднання якості, ціни та швидкості виготовлення найскладніших замовлень. Важливо, що на ці ротори у Торгово-промисловій палаті отриманий сертифікат походження, який свідчить, що це повністю українська продукція. Ми ще й розфарбували ротори у патріотичних кольорах. Тож європейськими країнами до Франкфурта вирушить продукція-символ того, що Україна живе та гідно працює навіть у воєнний час. А вже з Франкфурта літаком ротори надійдуть до замовника у Теміртау».
