Позначка: наші люди

Категорії
Наші люди

«Кити» безпеки у приготуванні аглопирогів

Серед них – попередження, вчасне реагування та запобігання можливих ризиків на виробництві. З ними добре знайома та дотримується на своєму робочому місці – у корпусі шихтових матеріалів агломераційної фабрики – Олена Любецька, яка вже багато років працює дозувальницею.

У цьому підрозділі аглофабрики завжди жвавий рух, майже як на автомагістралі, адже тут компоненти шихти дозуються та транспортуються конвеєрами до корпусу шихтових бункерів для подальшого виробництва агломерату, так званого випікання аглопирогів. Робота конвеєрів супроводжується звуковим акомпанементом від роботи великих електричних агрегатів, інших  машин, та підсвічується «світлофорами» лампочок-сигналізацій.

«Коли у 1995 році я вперше прийшла до цеху, коли побачила увесь цей жвавий рух складної техніки, трохи лячно було. Але не від виробництва, а від думок, чи зможу я цим керувати і чи навчуся це робити безпечно. Як бачите, у мене все вийшло. Навчання, допомога досвідчених фахівців та досвід зробили свою справу. Свою роботу я добре знаю, втім, увагу все одно не втрачаю, бо на виробництві завжди треба бути обережною та дотримуватися правил охорони праці. І це не формальність, а наша життєва необхідність. Ми маємо знати «в обличчя» усі ризики, які у нас є, запобігати їм та попереджувати – це наші основні «кити» безпеки», – говорить дозувальниця аглофабрики Олена Любецька. У робочій «кухні» Олени багато техніки. Серед неї: автостели, бункери, чотири реверсних конвеєра, по яких транспортуються рудна, вапнякова суміші, залізомісткий концентрат, кокс та вугілля. В задачі Олени входить керування реверсивними конвеєрами, дозування шихти, перевірка роботи обладнання, турбота про чистоту розвантажувальних жолобів конвеєрних стрічок.

«Колись ми їх чистили вручну за допомогою звичайної лопати, а зараз цей процес частково механізований, – продовжує Олена Любецька. – Завдяки спеціальним шкребкам матеріал автоматично згрібається до розвантажувального жолобу, тож наша праця значно полегшилася, звісно, й ризиків стало менше. Також від ризиків нас захищають огороджувальні пристрої, за якими розташовані частини, які рухаються та обертаються, звукова та світлова сигналізації, тросові вимикачі аварійної зупинки вздовж всієї лінії конвеєрної системи, кінцеві вимикачі тощо. Ми багато раз чули, що правила охорони праці написані кров’ю. На жаль, це гірка правда. Люди не повинні під час обслуговування техніки попадати під працюючі конвеєри, які рухаються або агрегати, які обертаються. Ремонтувати, прибирати та доглядати за конвеєрами треба тільки тоді, коли вони вимкнені. Тож недаремно у нас діє система LOTO, основою якої є фізичне блокування джерел небезпечних енергій за допомогою блокуючих пристроїв».

Протягом останніх років працювати Олені та її колегам суттєво допомагає візуалізація робочого процесу. Мається на увазі спеціальний монітор, на якому схематично у режимі реального часу відображаються усі виробничі процеси: заповнюваність бункерів шихтою, положення котучого реверсивного конвеєру, робота автостели для завантаження матеріалів з конвеєру у бункери тощо. Все це позитивно впливає на координацію роботи з іншими працівниками цеху, попереджує аварійні зупинки та сприяє безпеці на робочому місці. 

Категорії
Новини

А!фішка на 26 та 27 квітня

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

27 квітня об 11:00 раді бачити глядача на балеті-казці «Червона шапочка». Це яскрава та весела вистава, яка дуже подобається, як юним глядачам, так і їхнім батькам. Мовою танцю артисти розповідають всім відому історію французького казкаря Шарля Перро про маленьку дівчинку, на ім’я Червона Шапочка. Попри те, що вистава розрахована на дитячу аудиторію, вона наділена складною і цікавою хореографією. Вистава Червона Шапочка – це чудова нагода познайомити дітей з прекрасним світом балету.

27 квітня о 17:00 пропонуємо переглянути музичну драму «Меланхолійний вальс» за однойменною новелою Ольги Кобилянської.

Криворізький міський театр ляльок

26 квітня об 11:00 пропонуємо переглянути інтерактивну виставу «Автоказка». Бешкетниця Плутанина робить спробу знищити всі дорожні знаки й привести до безладу та аварій. Але мужній Світлофор Світлофорович разом з глядачами перемагає її. Ця вистава допомагає дітям вивчити дорожні знаки та правила поведінки на дорогах у формі гри.

27 квітня  об 11:00 запрошуємо на виставу «Курочка Ряба». Вистава за мотивами української народної казки про діда та бабу, в яких була курочка, на ім’я Ряба. Дід та баба чекали, що курочка знесе яйце. Дід хотів вже позбутися курочки, проте на допомогу прийшли Ворона та Мишка, які принесли їй золоте яєчко. Зрештою Ряба знесла яєчко, а які труднощі вони подолали разом, щоб примиритися, дізнаєтеся після перегляду вистави.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

26 квітня о 19:00 запрошуємо на автобусну екскурсію «Жовті Води: від рудників до Уранограду». На вас чекає історія розвитку міста: від перших рудників до сучасності. Ми відвідаємо краєзнавчий музей,  прогуляємося історичним центром, побачимо легендарний палац культури, почуємо таємниці та легенди, пов’язані з Богданом Хмельницьким. І на десерт – неймовірний затоплений кар’єр!. Місце збору: зупинка 95 квартал (у бік Зарічного). Реєстрація: 0961197549. 0982556455.

26 квітня о 17:00 чекаємо вас лекції «Історія виникнення та розвитку джазу. Що ми знаємо (не знаємо) про джаз».  Чи знаєте ви, що джаз має багату історію та еволюціонував протягом XX століття, породивши безліч стилів, що цей музичний стиль вплинув на розвиток багатьох інших музичних жанрів, наприклад, блюз, рок-н-рол та хіп-хоп, що  точне походження терміна «джаз» залишається предметом дискусій. Цікаво, що Кривий Ріг має багату джазову історію, яка сягає своїм корінням у 80-ті роки. Чи знаєте ви що у місті проводився міжнародний фестиваль «Горизонти джазу?» Місце збору: «Лео кафе», (вул. Лисяка, 6 а). Реєстрація: 0961197549, 0982556455.

27 квітня о 8:00 вирушаємо в одноденний тур «Кропивницький: весняна палітра вражень». Місце зустрічі: зупинка 95 квартал (у бік Центрально-Міського р-ну, біля «Тортів»). Ми зануримося у світ музики в музеї Кароля Шимановського, прогуляємося історичним центром Кропивницького, відчуємо його атмосферу. Також ми потрапимо до казкового Дендропарку, де на нас чекають неймовірні тюльпанові оази. Реєстрація за тел.: 0961197549, 0982556455.

Криворізьке бюро подорожей та екскурсій

26 квітня запрошуємо на екскурсію «Великодній передзвін». Виїзд з Кривого Рога о 06:00. Пропонуємо вам відвідування музею просто неба «Народної архітектури та побуту середньої Наддніпрянщини». Ви дізнаєтеся про розвиток українського села кінця 19 та початку 20 століть. А також ви побачите виступ фольклорних колективів. Відвідуєте ярмарок майстрів,  майстер-класи, посмакуєте  традиційними українськими стравами. Потім ви переїдете до Переяслава, завітаєте до єдиного у світі Музею кобзарства. Реєстрація: 0981067279 (вайбер, телеграм), 0993685133.

Категорії
Наші люди Новини

Зелений світлофор від діда Михайла

90 років виповнилося одному з найкращих машиністів за всю історію нашого гірничого департаменту Михайлу Жуку.

Дядько Федір обіцяв влаштувати Михайлика в училище на лісника. Але хлопчика вабила техніка. У білоруський колгосп пригнали трофейний німецький трактор, і всі хлопчаки мріяли ним керувати…

«Трактористом я таки став, але вже коли переїхав до України, – згадує Михайло Володимирович. – У нас гостювала тітка Тетяна з Миролюбівки, що біля Кривого Рогу. І я поїхав з нею. Як в інший світ потрапив! У нашому селі навіть світла не було. А у тітки я вперше побачив лампочку! А ще я вперше побачив паровози, а потім ще й тепловози! Я в них майже закохався. Але почалося все ж з трактора. Потім я трішки попрацював на комбайні, а далі був мобілізований. Служив на флоті у Прибалтиці. О, то була інша цивілізація. Навіть на хуторах з двох хат був двохфазний струм та трактори. А як повернувся додому, то влаштувався на Південний ГЗК. Поруч будувався Новокриворізький ГЗК (зараз гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – авт.), і я перейшов туди до механо-ковальського цеху. Ми робили фундаменти під верстати, а згодом я сів за кермо новенького трактора. Але мене манили тепловози, ці яскраво-зелені красені з червоними смугами».

Михайло з другом Толіком пішли записуватися на курси помічників машиністів тепловозу. Але хлопці запізнилися, групи вже набрали. «А якщо ми у вас на подвір’ї навчального комплексу посадимо сад?» – здивував викладачку Михайло. Сказано – зроблено. З миролюбівського розсадника хлопці привезли дерева, і незабаром вони вже прикрашали пустир.  Така зелена акція дала результат, Михайло вивчився і став помічником машиніста.

«У мене було багато наставників, – говорить ветеран. – Машиністи переважно були колишніми машиністами паровозів. Ця техніка відходила в минуле, тож довелося вчитися новому. Вчителі різнилися. Один навіть дав мені таке завдання, що я влетів у халепу. Довелося потім відбувати штрафні санкції. А потім мене закріпили за Пащенком. Ото був крутий дядько із Жмеринки. Анекдотів знав  – не перелічити. І справу свою знав. Звичайно ж, я також мітив на машиніста. Але начальник сказав: «З сімома класами ти будеш вічним помічником. Вчись». Тож я пішов у вечірню школу. «У який клас хочеш», – спитали викладачі. «У десятий», – кажу. І взяла мене математичка Марія Іванівна у десятий. І я її не підвів. За півроку став відмінником. Я математику знав зі школи. Шкільний вчитель був сильний. Та й мама любов до чисел прищепила. А після школи був технікум. І я став машиністом!».

Спочатку Михайлові тепловози возили залізорудний концентрат. Потім возили скалу, тобто порожню породу, а потім перевозили залізну руду. За цими простими повідомленнями, здається, криється проста робота. Але насправді вона дуже непроста: потрібно тримати тепловоз у відмінному стані і самому бути готовим до всього. Михайло й зараз не без хвилювання згадує той день, коли було шалене обледеніння. Він прийшов на роботу пішки, бо транспорт не ходив. А далі вів локомотив з важливим вантажем до Долинської. Метр за метром. Крижаними коліями. Стартував вранці, а завершив маршрут о першій ночі. І то була найвища майстерність. А скільки було подібних пригод за 43 роки праці?

«У мене найкращий батько, – каже донька Михайла Володимирича Вікторія. – Хоча він мене спочатку з родильного будинку не дуже хотів забирати. Звичайно ж, це жарт, але татусь дійсно засмутився, бо хотів сина, а після першої доньки Іри народилася ще одна, тобто я. Але я була потужною, більш ніж 4 кг, тож мене швидко всі полюбили. А якщо серйозно, то татко у мене дійсно крутий. Він майстерно грає у шахи і всіх нас навчив, ремонтує парасольки, і після його рук вони ще краще уберігають від дощів. А ще він ремонтує будь-яку побутову техніку. Ми не можемо купити нічого нового, бо у татових руках все стає ще кращим, ніж до поломки. Навіть годинники ремонтує! Тато миттєво розгадує всі судоку та інші головоломки, які потрапляють до його рук. А головне – він дуже крутий батько. Йому без проблем довіряли всіх онуків, а у нього їх аж четверо. Бо він може попрати, прибрати, запеленати, варить безліч страв, навіть млинці у нього найкращі, а картопля фрі така, що «Макдональдс» відпочиває».

Дід Михайло брав безпосередню участь у вихованні бронзового призера чемпіонату Європи зі спортивної акробатики – онука Богдана.

«Саме так, без дідуся я би не досяг того, що маю зараз, – каже Богдан. – Він возив і забирав мене з тренувань. Він надихав мене словом і прикладом. Він завжди був там, де мав бути, і робив те, що мав робити. У мене найкращий дідусь у світі!»

«Я у дитинстві пережив оту страшну другу світову війну, – згадує дід Михайло. – Перемогли тоді, переможемо і зараз. Тож як водиться у нас, залізничників, бажаю нам всі зеленого світлофору!»

Категорії
Новини

Вітаймо Діму з коксохіму!

На початку квітня наш колега з коксохімічного виробництва Дмитро Хворостинін виграв дві медалі на чемпіонаті України з армреслінгу.

Мабуть, дехто спитає: «І до чого тут подорожі?» Все просто. Сьогодні наша розповідь не про мандрівника у класичному розумінні, а про чоловіка, який багато років тому вибрав нелегкий шлях на мапі силового спорту і наполегливо крокує тим шляхом. І саме спорт допоміг йому подорожувати всією Україною, виступаючи у змаганнях з армреслінгу та гирьового спорту. А ще він має здобутки у паверліфтингу. Тож його активне життя легко вписується в нашу рубрику, присвячену активним, цілеспрямованим людям, які вивчають світ, вдосконалюють його та себе в ньому.

«Я почав займатися спортом ще в школі. То були бокс та карате, на які у буремних дев’яностих був чималий ажіотаж, — згадує Дмитро Хворостинін. — А от до силових видів я підступився вже у коксохімічному технікумі. Це були гирьовий спорт та паверліфтинг. Тоді й почалися мої спортивні мандри — спочатку на змагання у межах Кривого Рогу, потім по області, а далі — всією Україною. Найсвіжіша з них — до чудового закарпатського селища Воловець. Воно знаходиться високо у Карпатах. Саме туди приїхали сотні спортсменів-армреслерів, щоб виявити кращих у різних вікових та вагових категоріях».

Якщо спрощено, то армреслінг — це боротьба на руках. Улюблена забава хлопчаків з мого дитинства. Двоє сідають за стіл з протилежних боків, ставлять руки ліктями на стіл, беруться кистями і за командою намагаються завалити на стіл руку опонента. Сучасний армреслінг дещо складніший. Він має чіткі правила, спеціальний стіл з подушками: центральною, на яку ставлять лікті, і боковими, на які треба завалити руку противника, а також ручки, за які тримаються вільними від клінчу руками. Тут можна навалюватися корпусом, але обидві ноги під час поєдинку відривати від підлоги не можна. А ще рефері може зупинити поєдинок, якщо побачить, що руки під час боротьби у такому положенні, що можна завдати серйозної травми. Правила нескладні, але сам вид непростий.

« В армреслінгу не завжди вирішує груба сила, і не завжди перемагає «найнакачаніший», попри широко розповсюджену думку, — усміхається наш спортсмен. — Наприклад, класичний для бодибілдерів та паверліфтерів жим лежачи я на тренуваннях практично не роблю, бо він негативно впливає на результати в армреслінгу. І величезна «біцуха», не дуже допоможе. Є безліч випадків, коли дядечки з пузиком та невидатними руками валять мускулистих атлетів. Армреслінг — це сильні пальці, сильні кисті, сильні передпліччя, вміння провертати це все у суглобах, швидкість, реакція, витривалість та розумна тактика на поєдинок. У кожного армреслера є свої фішки, і він їх використовує, вивчивши слабкі місця суперника. Це спорт не лише для фізично підготовлених, а й для розумних».

А от тренер Дмитра, один з найкращих тренерів України з амреслінгу та паверліфтингу Віктор Курочкін каже, що найбільше у силових видах цінуються наполегливість та воля. Віктор Володимирович тренує Хворостиніна вже 25 років. Він підготував багатьох видатних спортсменів, таких як переможець багатьох міжнародних змагань з пауерліфтингу Олександр Гончар.

«Найбільше у нас цінуються воля до перемоги на змаганнях та наполегливість на тренуваннях. Якщо ти тренуєшся за принципом: «Ну вчора я виклався на повну, а сьогодні можу трохи збавити», то ти нічого не досягнеш. Діма Хворостинін не такий. Він на кожному тренуванні викладається на всі сто, і на кожному турнірі б’ється до останнього шансу, тому й перемагає».

А перемог на майже 30-річному спортивному шляху Дмитра було чимало. Ще юним він, маючи 65 кг ваги, виконував станову тягу зі штангою вагою 170 кг. Далі було багато перемог на спартакіаді нашого підприємства з гирьового спорту та армреслінгу. На спартакіадах серед підприємств гірничо-металургійного комплексу України Дмитро Хворостинін також багато разів підіймався на найвищі щаблі. Спортсмен був призером чемпіонату України з армреслінгу серед майстрів, а зараз успішно виступає на всеукраїнських змаганнях серед ветеранів спорту серії «Мастерс».

«У Воловці зібралися найкращі українські армреслери, — згадує Дмитро. — Близько 800 учасників з різних областей України. Мені дісталися дуже непрості суперники. Найпотужніший з них — майстер спорту міжнародного класу, триразовий чемпіон світу, семиразовий — Європи, дворазовий володар Кубка світу серед професіоналів, легендарний харків’янин Тарас Івакін. Ми з ним боролися на правих руках. Обидва без поразок дійшли до півфіналу. А у півфіналі в мене, відверто кажучи, було небагато шансів. Тож тут я став третім».

У боротьбі ж лівими руками наш Дмитро успішно дійшов до фіналу. Там на нього чекав ще один майстер спорту міжнародного класу Артем Письмак. Напружений поєдинок завершився перемогою більш титулованого спортсмена з Полтавської області, але «срібло» й «бронза» на найпрестижніших українських змаганнях — це величезна перемога нашого Дмитра Хворостиніна.

«Я дійсно дуже задоволений, — зізнався Дмитро. — Але все ж буду налаштовуватися на «золото». Спорт має величезне значення у моєму житті. От у мене інколи питають: «Ти більш ніж 25 років працюєш на КХВ, у тебе фізично важка робота. Як ти витримуєш ще й силові тренування?». А я їм пояснюю, що тут логіка інша. Якщо після важкої роботи лежати на дивані біля телевізора, то твоя фізична форма не покращується, і з роками ти починаєш заморюватися ще більше. А от коли з роботи — на тренування, то з кращими фізичними кондиціями робота робиться легше, і втомлюєшся менше. А ще завдяки спорту, змаганням, я побував у всіх куточках нашої України. Львів, Одеса, Запоріжжя, Феодосія, Дніпро, Євпаторія, Нікополь, Закарпаття…І це чудово. Спорт — це моє життя. Займайтеся спортом! Подорожуйте! Будьте здорові!»

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua  Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути  гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!

Категорії
Новини

Вірити, діяти, піклуватися про ближнього

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» проходить Тиждень охорони праці. Заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Жанбек Єсмаханов проінформував про стан безпеки праці на підприємстві.

– Якими здобутками у сфері безпеки завершився 2024 рік? Чого не вдалося досягти?

–  У мене є два основні меседжі. Почну з поганого. Двоє наших колег загинули минулого року на виробництві. Працівник копрового цеху впав з висоти, а співробітник підрядної організації отримав смертельне враження електричним струмом. Це на один смертельний випадок менше, ніж у 2023 році, але це не привід радіти. Ми маємо зробити все, щоб люди не гинули на виробництві. Особливо це неприпустимо, коли Україна втрачає своїх найкращих синів і доньок на війні. Тобто є величезне поле для роботи. І другий меседж оптимістичніший. Кількість нещасних випадків з важкими травмами знижується з року в рік. У 2024 році їх було 7 у порівнянні з позаминулим, коли важкі травми отримали 11 працівників. Але це теж не має нас заколисувати. Як кажуть фахівці з охорони праці: найзліший ворог безпеки – це самозаспокоєність. Тож нарощуватимемо зусилля й надалі.

– Як почався 2025 рік щодо безпеки та травматизму?

– Це наш рекорд зі зниження травматизму. Дві травми легкі й одна важка. Це травма руки, але людина досі в лікарні, і їй потрібне хірургічне втручання, бо кістки кисті – це складна конструкція. Працівник засунув руку, коли шків, який обертається, ще не зупинився зовсім. Це й призвело до серйозної травми.

– Що робиться для того, щоб подібні випадки не повторювалися?

– Робота над помилками – це важлива складова охорони праці. Ми намагаємося опрацьовувати всі помилки на інших підприємствах корпорації, травми в інших компаніях. Але, на жаль, доводиться працювати й з власними помилками. Вживаємо організаційних заходів. Наприклад, обов’язково інформуємо про нещасний випадок. Повідомляємо, що стало причиною, інструктуємо, як діяти, щоб не допустити помилок. Вживаємо технічних заходів. Зараз працюємо над тим, щоб до устаткування, яке призвело до важкого випадку, людина взагалі не мала доступу, доки воно працює. Це як зі звичайною пральною машиною. Дверцята не відчиняться, доки пралка не зупиниться.

А ще ми завершуємо програму навчання під назвою «Бережи себе». Курс вже пройшли більш ніж 13 тисяч наших працівників, а до завершення першого півріччя нинішнього року його пройде кожен. А далі буде нова навчальна програма, бо людині властиво забувати, тому вчитися треба безперервно. Особливо коли це стосується безпеки життя. І я вдячний керівникам, зокрема Сергію Лавриненку та Володимиру Теслюку, які у наш скрутний час нестачі кадрів сприяють тому, щоб кожен працівник мав три дні на навчання.

– Яких ще технічних заходів вжито протягом останнього часу?

– Ми впроваджуємо дві масштабні інвестиційні програми. Дуже багато було придбано устаткування, щоб позбутися ризиків у цехах. Наприклад, переоснащення екіпірувального пункту залізничної станції у гірничому департаменті усунуло ризики роботи на висоті, або нові кінцеві вимикачі на конвеєрах у вогнетривно-вапняному цеху, які дозволяють миттєво зупинити роботу при загрозах для людей. Багато транспортних засобів оснащені відеокамерами, за рахунок чого водій має видимість простору на 360 градусів. Для багатьох цехів придбано риштування для безпечного виконання роботи на висоті тощо.  І все це незважаючи на скрутне фінансове становище підприємства через  повномасштабну війну.

– Але ж, крім технічного забезпечення, величезне значення має культура охорони праці, тобто самі працівники мають дотримуватися вимог. Чи є позитивні ознаки у формуванні культури праці?

– Так, ми спостерігаємо такі ознаки і сприймаємо їх з обережним оптимізмом. Люди охочіше стали йти на контакт, дають багато ідей для усування ризиків і самі беруть участь в їх реалізації. Наприклад, протягом лютого 2025 року ми отримали більш ніж 500 подібних ідей. Скажу відверто, ми не чарівники і не кожну ідею маємо змогу втілити у життя. Але здобутки є. Наприклад, у вальцетокарному цеху за ініціативою і за участю працівників встановлений захисний козирьок, який захищає від враження струмом під час огляду вагонів. А для працівників залізничного цеху № 2, за їхнім проханням, придбані налобні ліхтарі, що дозволяє безпечно працювати в умовах недостатнього освітлення.

 Нам відомо, що окрім придбання допоміжного устаткування, керівництво підприємства виділяє кошти на ремонти будівель та споруд, на заміну основного устаткування, що також впливає на безпеку. Які приклади ви можете навести?

– Так, дійсно, триває цілеспрямована робота у цьому напрямку. Наприклад, у цеху мереж та підстанцій збудована нова підстанція з  сучасним устаткуванням, що відповідає всім вимогам з ОП. У конвертерному цеху капітально відремонтовані кілька електромостових кранів з урахуванням безпекових вимог. У доменному цеху № 1 модернізована система гучномовного зв’язку, що додає безпеки під час командної роботи. А мобільні вилкові перевантажувачі кількох цехів оснащені світловими вказівниками, що вказують на небезпечну зону, де заборонено перебувати працівникам.

–  Охорона праці – складний напрямок. А з якими додатковими складнощами ми зустрілися після повномасштабного вторгнення?

– По-перше, це фінансові складнощі. Адже для того, щоб гроші витратити, наприклад, на охорону праці, їх треба заробити. А підприємство далеке від максимальних потужностей. Тому я щиро дякую керівництву компанії, нашому генеральному директору Мауро Лонгобардо, керівнику сегменту Віджаю Гоялу, які попри скруту ухвалюють рішення про витрату коштів на безпеку працівників. Ще одна проблема – дуже важко знайти постачальників засобів індивідуального захисту, спецодягу тощо, бо багато вітчизняних виробників згорнули виробництво. Ну, й, звичайно ж, проблеми з кадрами – це не плюс до безпеки. А ще сюди слід додати моральний стан працівників. Робимо все, щоб безпека була на належному рівні.

– У вас величезний досвід роботи на різних підприємствах світу, і саме у царині охорони праці. Які прості поради ви можете дати, щоб люди працювали безпечно?

– По-перше, нам всім треба повірити, що працювати без нещасних випадків можливо. Щиро повірити в нуль нещасних випадків. Бо якщо людина не вірить у результат, то вона не докладатиме максимуму зусиль. Ну, навіщо ж викладатися, якщо знаєш, що нічого не вийде? Друге – це діяти. І третє – дбати не лише про свою безпеку, а ще й про безпеку колег. Тож бажаю всім нам: віримо, діймо, піклуймося про колег!

Категорії
Новини

З високого старту

В ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» стартував тиждень здоров’я та безпеки. Першим заходом тижня став батл з роботи на висоті.

Висота – це один з чотирьох ризиків-вбивць, визначених у корпорації. Саме падіння з висоти забрало життя нашого колеги, працівника копрового цеху, минулого року. Організували змагання працівники департаменту з охорони праці та промислової безпеки разом з відділом навчання та розвитку персоналу департаменту з персоналу.

21 квітня у тренінг-центрі підприємства відбувся двіж. Команди цехів з ремонту та обслуговування металургійного устаткування №№ 2 і 4 мірялись вправністю володіння засобами, які убезпечують від падіння під час роботи на висоті з командами «Ливарно-механічного заводу» та підрядниками зі «Сталь Сервіс Груп». Головним арбітром був наш найвправніший фахівець підприємства щодо робіт на висоті, провідний фахівець з ОП Сергій Воінов, який протягом багатьох років вчить застосовувати засоби, які захищають від падіння.

Відкриваючи захід, директор департаменту з корпоративних комунікацій Володимир Гайдаш запевнив, що керівництво підприємства робить і буде робити все можливе для безпечної праці співробітників, але дотримуватися вимог, слідкувати за безпекою колег – це вже справа самих працівників. І конкурс показав, як вони до того готові.

«У програмі – теорія і практика, – пояснює Сергій Воінов. – У теоретичній частині ми не робили заморочливих завдань. Немає сенсу. Питання прості, життєві. Що таке робота на висоті? Яких запобіжних заходів треба вжити під час виконання робіт на даху тощо? А от практичні завдання ми підготували, як то кажуть, «із зірочкою». Наприклад, номер запобіжного поясу має співпадати з номером на жетоні, який чіпляється на пояс після перевірки. Бо так можна будь-який жетон перевісити на будь-який пояс. Але тссс. Про це нікому. Вони самі мають це знати».

Учасникам турніру треба було пройти кілька практичних етапів. Спочатку команди підбирали потрібний запобіжний пояс та запобіжний строп. Якщо є візуально примітні пошкодження, відсутність жетона чи невідповідність даних на ньому – це вже вибраківка. Такий пояс загрожує життю. І ось пояси знайдено. Тепер їх треба правильно надягнути, підігнати до параметрів тіла та щоб лямки не перекрутити. Бо пояс має не лише зупинити падіння, а ще й не повинен завдати шкоди працівникові під час гальмування. А потім за допомогою засобів безпеки необхідно правильно піднятися на висоту. І це теж оцінюється прискіпливим журі на чолі з Воіновим.

«На конкурс мене покликали зненацька, – усміхається слюсар-ремонтник ЦРМУ-2 Олег Іванютін. – Прямо з конвертерного цеху, де ми налаштовуємо і змащуємо кесон. Якби раніше, то обов’язково б теорію повторив. Ми, звичайно, маємо все знати назубок, але ж мозку властиво забувати. А от з практикою проблем не було. Я вже 22 роки у професії. 70 відсотків робіт – це роботи на висоті».

Переможцями батлу стали ремонтники з ЦРМУ-4. Друге місце посіли їхні колеги з «ЛМЗ», третє призове місце у «Сталь Сервіс Груп». А четвертими стали ЦРМО-2.

«Це чудова можливість проявити свої знання та вміння, – підсумовує Сергій Воінов. – А саме вони гарантують безпеку».