Костянтин Гринько понад 10 років працював апаратником одержання сирого бензолу в цеху уловлювання коксохімічного виробництва.
Герой мав вже досвід боротьби з ворогами – у 2014 році брав участь в АТО, тому був призваний 26 лютого 2022 року в перших рядах захисників. Захист країни, родини, міста завжди був для нього пріоритетом.
«Спокійний, врівноважений, досвідчений, відповідальний, – згадує героя заступник начальника цеху вловлювання з експлуатації КХВ Юрій Гаєвський. – Він виконував складну роботу, яка важлива була не лише для цеху, а й для заводу загалом. Костянтин один з 21 призваних у ЗСУ працівників нашого цеху. І кожен з них для нас надзвичайно цінний! Такі, як Костянтин, завжди у перших рядах, завжди роблять свою справу якісно. Та, на жаль, ми втрачаємо найкращих, наш «золотий фонд». Ми завжди пам’ятатимемо цього хлопця, бо не маємо права забути і простити ці втрати ворогові».
Костянтин Гринько загинув 4 січня в боях поблизу селища Кліщівка, Бахмутського району, Донецької області.
У захисника залишилася дружина та двоє дітей.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та друзям героя.
Старший солдат, заступник командира бойової машини Ігор Котовий загинув 1 січня у бою біля населеного пункту Кліщівка Бахмутського району.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» він працював у конвертерному цеху машиністом крану металургійного виробництва. «Ігор – відмінний працівник і гарна людина, – розповідає старший майстер кранової дільниці Олексій Тиква. – Сумлінний, порядний, дисциплінований. Він працював на потужному і складному в керуванні 225-тонному розливальному крані. Важка робота, яка вимагає майстерності та повної концентрації. Якщо за справу брався Ігор, я був спокійний, бо він все робив швидко і вправно. Мав спокійний характер, ладив з колегами, завжди був готовий допомогти, підтримати. Страшна непоправна втрата для всіх нас».
У Ігоря Котового залишилися мама та дружина.
Щиро співчуваємо рідним та близьким полеглого Героя.
30 грудня в бою біля населеного пункту Біла Гора Бахмутського району загинув командир взводу, старший лейтенант Олег Павлик. До призову на військову службу він працював заступником начальника цеху мереж і підстанцій з ремонту електроустаткування і електричних мереж.
Більше 27 років разом з Олегом Павликом працював начальник ЦМП Олександр Балахнін.
«Олег – чудова позитивна людина, завжди оптиміст, – згадує Олександр Балахнін. – Він починав електромонтером у електрокущовому цеху. До нас прийшов у 1995 році майстром мартенівської дільниці. Потім був начальником дільниці прокатної № 1. Він вмів чітко організувати роботу, знайти підхід до кожного. Згодом став заступником начальника цеху. Олег відповідав за організацію та виконання робіт з обслуговування і ремонту повітряних та кабельних ліній електропередач, силових трансформаторів, агрегатів, будівель та споруд цеху, за безаварійну роботу обладнання. Це величезний обсяг робіт, та він завжди якісно і професійно все виконував. 26 грудня у Олега був день народження. А потім ми отримали страшну звістку. Руки опустилися. Не хотілось вірити. Хтось стримав сльози, а дехто плакав. Війна забирає найкращих».
Щиро співчуваємо рідним, близьким, колегам воїна, який загинув за свободу України.
1 січня кисневе виробництво «АрселорМіттал Кривий Ріг» відзначило свій 65-й день народження.
Незважаючи на війну, ракетні обстріли і пов’язані з ними блекаути, цех продовжує працювати, забезпечуючи металургів киснем, азотом, стислим повітрям та аргоном. Ще й виробляє рідкі гази, продаж яких забезпечує дохід підприємству, що особливо важливо саме зараз.
Кисневе виробництво підприємства – це комплекс з багатьма складниками. В ньому є потужні компресори, які забирають повітря з атмосфери та стискають його; повітророзподільні установки, що розкладають повітря на кисень, азот, аргон, гелій-неонову, криптон-ксенонову суміші. А ще компресорні установки, які стискають отримані гази; установки для виробництва водню. До того всього – величезна кількість іншого устаткування разом з кілометрами трубопроводів та запірної арматури.
«Обладнання та процеси дуже складні, – розповідає начальник кисневого виробництва Володимир Черногоров. – З ними можуть впоратися лише найкращі професіонали. І це наші співробітники. Майже все устаткування працює завдяки електричному струму. За його безперебійну роботу відповідають електромонтери. Один з кращих – Тарас Шевченко. Має чималий досвід, працює швидко й якісно, як і його колега Андрій Петров та інші. У водневому відділенні можна відзначити апаратника електролізу Ірину Місяк, яка однією з перших опанувала новий генератор і успішно з ним працює.
Ще одна професія, без якої неможлива робота цеху – машиніст компресорних установок. Наші машиністи Оксана Конциба, Вікторія Фурдуй, Наталя Гараніч та інші досконало знають свої установки, справно виконують виробничі завдання, підміняють майстрів за потреби. А апаратники повітроподілу – це справжні професори! Вони контролюють близько 300 параметрів процесу поділу повітря, а найменша помилка може дорого коштувати підприємству та становить загрозу для людей. Віртуозно керують процесами апаратники Євген Бунга, Юрій Васильченко, Сергій Сарана, Олександр Ігнатенко та їхні колеги».
З початку війни у цеху працює лише один кисневий блок з чотирьох, які працювали раніше. Виплавка сталі на підприємстві неможлива без кисню. А для доменних печей треба ще й гаряче дуття – підігріта суміш стислого повітря та кисню. Для багатьох процесів необхідні азот та аргон. Коли основні цехи зупинилися, кисень продовжували використовувати під час ремонтів устаткування, кількість яких із зупинкою виробництва значно зросла. Азотом продували трубопроводи, що дозволило безпечно зупинити роботу основних агрегатів. Тож кисневе виробництво не зупинялось ні на хвилину.
«Найскладніші часи для нас почалися у жовтні, – продовжує Володимир Черногоров. – Коли ці, м’яко кажучи, недобрі люди стали лупити ракетами по енергосистемі, і почалися перебої з електропостачанням. Нам треба було знайти спосіб, як без втрат зупиняти й запускати за потреби діючий кисневий блок. З такою проблемою ми зустрілись вперше. Для відкриття клапанів під час запуску потрібне сухе повітря під певним тиском. А хто ж його дасть, якщо жоден блок не працює? Кинулись шукати вихід, і знайшли, бо наші люди – найрозумніші й найкреативніші! Проклали трубопровід до сховища з аргоном і саме аргон використали для відкриття клапанів. Вже технології опрацювали, стандартні операційні процедури написали, персонал вивчили, тож запустити блок після зупинки зараз для нас не проблема».
Працівники кисневого цеху, як і вся Україна, з нетерпінням чекають Перемоги та всіляко наближають її: хтось у лавах ЗСУ, хтось волонтерить, а хтось сумлінно працює, виробляючи кисень, та інші гази, необхідні металургам. Всі сподіваються, що невдовзі підприємство запрацює на повну потужність, на відбудову країни. В цеху готові до цього.
«Наш кисневий блок ми можемо запустити будь-якої миті, – говорить начальник цеху. – А якщо треба, то за стислий термін запустимо й ще один. Взагалі-то, ми скористалися вимушеними простоями обладнання, й зробили багато покращень, особливо у рамках Виробництва світового класу (WCM), повністю виконавши майстер-план, і навіть зробили більше. Наприклад, замінили та ізолювали частину трубопроводу установки «Хром-3», зменшивши втрати рідкого азоту процентів на сімдесят. Також вдосконалили трубопроводи, й зараз можемо брати автогенний кисень з блоку «Лінде», якщо зупинені наші компресори. Завдяки цьому за кожен планово-попереджувальний ремонт зможемо економити електроенергії приблизно на 80 тисяч гривень. У нас є вислів: Не робить той, хто не хоче робити. А наші люди хочуть і можуть. Тому з оптимізмом дивимось у майбутнє. Миру нам всім і перемоги!».
20 тисяч співробітників «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримають додаткові знання та навички з охорони праці під час навчання за програмою Take Care («Бережи себе»).
Нещодавно розпочався основний етап впровадження програми Take Care. «На підготовчому етапі тренінги пройшли 10 тренерів, – розповідає фахівець з навчання та розвитку персоналу Олена Шимонович. – Це наші внутрішні тренери, досвідчені та перевірені. Саме вони зараз навчають робітників, фахівців та службовців підприємства. Заплановано, що курс навчання пройдуть усі працівники цих категорій. Мета навчального проекту – сформувати нову культуру безпеки праці, щоб людина працювала безпечно не через загрозу покарання, а через бажання зберегти життя й здоров’я, своє і колег».
Навчання, організоване відділом з навчання та розвитку департаменту з персоналу спільно з департаментом з охорони праці та промислової безпеки, вже пройшли кілька десятків працівників, і це лише початок, адже програма довготривала і розрахована на три роки. На допомогу діючим тренерам будуть підготовлені ще 15.
«Перевагою цього курсу у порівнянні з іншими програмами навчання з ОП є те, що один з трьох навчальних днів виділений на практичні тренінги, – продовжує Олена Шимонович. – Тобто учасники вирушають на виробничий майданчик одного з цехів та безпосередньо на місці закріплюють знання, розвивають навички виявлення виробничих ризиків, розробляють заходи з їх усунення. І все це під керівництвом досвідченого інженера з охорони праці. Тож вони можуть відразу поставити питання, які їх хвилюють, напряму фахівцеві».
По завершенню навчання працівники заповнюють анкети, де можуть описати власні проблеми щодо безпеки праці та запропонувати шляхи їх вирішення. Серед написаного є загальні побажання, наприклад, як налагодити зв’язок на кранах або вдосконалити засоби індивідуального захисту. А є й досить конкретні, зокрема, зробити «лежачого поліцейського» на зупинці «База механізації». Таким чином програма дає можливість фахівцям з охорони праці та пожежної безпеки отримувати інформацію безпосередньо від працівників, що сприяє створенню безпечніших умов на робочих місцях та маршрутах пересування.
Олександр Сидоренко, газівник парогазового цеху:
– Нам з хлопцями часто доводиться працювати в умовах підвищеної небезпеки. Газопровод, знаєте, така ризикована штука. Тут і загазованість, і робота на висоті, і важке устаткування, яке тягнемо з собою на естакади. Перший список у нас, що тут ще скажеш. Світова практика доводить, що найчастіше травмуються новачки через дефіцит необхідних знань та навичок або ж досвідчені, які втрачають пильність, бо стають надто самовпевненими. Тому навчання з охорони праці необхідне для всіх співробітників. З курсу мені особисто поки що найкориснішим здається системний підхід у визначенні ризиків. От прийшли на роботу, глянули навколо, чи немає небезпек, дещо перевірили – і до роботи. А тут нам показали алгоритми більш системного та детального визначення ризиків та схему дій, якщо щось таке виявили. Це цікаво, а головне – корисно. Є відома пісня, де, якщо перекласти, є рядки «Слідкуй за собою, будь обережним». От точніше й не скажеш!»
Євген Пантело, внутрішній тренер:
– Я проводжу тренінги у нашому Університеті АрселорМіттал вже сім років. Отримав сертифікат за найбільшу кількість тренінгів за рік і вклав виграні кошти в свій розвиток – пройшов навчання у відомого українського тренера Оксани Грабар. Є багато тем для навчання. Але охорона праці найважливіша, адже вона рятує життя. З виробничими ризиками маю справу особисто, бо працюю начальником зміни на ТЕЦ. Отруйний газ СО, пара з температурою 540 градусів за Цельсієм, струм під напругою 6 кіловольт – можна сказати, що я тренер з ОП не лише тут, а й в цеху кожної зміни. Не втомлююся повторювати своїм колегам правила безпечної роботи. Але робити це треба не нудно, бо так нічого не запам’ятовується. Намагаюся більше застосовувати інтерактивні форми навчання, креативні практичні приклади світового досвіду, спілкуватись з гумором. Чим дужче залучити людей в аудиторії до процесу, тим більше корисного вони отримають, і тим безпечніше будуть працювати».
Роман Пенега працював формувальником ручного формування фасонно-чавуноливарного цеху Ливарно-механічного заводу.
29 серпня чоловіка призвали до лав ЗСУ, він служив стрільцем-сапером, був кращим у своєму підрозділі. На жаль, рівно через три місяці, день у день, 29 листопада солдат прийняв свій останній бій. Смертельні поранення Роман Пенега отримав в боях біля селища Червонопопівка Луганської області.
На підприємстві захисник встиг попрацювати лише декілька місяців. Сам він народився в селі Червоне Харківської області. У Кривому Розі та на ЛМЗ опановував нову для себе професію – формувальника ручного формування.
«Він хотів вчитись новому, хотів працювати. Перспективний, старанний та виважений. Роман лише почав входити до нашого колективу, але вже заслужив повагу колег, – розповідає старший майстер ФЧЛЦ ЛМЗ Андрій Харьківський. – Ми завжди радіємо молодому поповненню, але жахлива війна відбирає у нас найцінніше. Ми втратили Романа, але він назавжди житиме в нашій пам’яті. Жоден захисник не має бути забутим!»
Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям захисника.
