Позначка: наші люди

Категорії
Наші люди

«Дбаємо, щоб бійцям на фронті не холодно було»

Так перед новорічними святами говорив начальник дільниці ЗЦ № 3 Олександр Прудніков, який від початку війни займається волонтерством.

Новорічні бажання здійснюються. Варто лише правильно їх загадувати. Головним бажанням Олександра Пруднікова та його колег по цеху є найскоріша перемога України та настання миру. А щоб це бажання швидше втілилося, він продовжує працювати на підприємстві, дбаючи про економічний фронт, та активно волонтерить.

«Наприкінці року усі ми згадуємо найяскравіші моменти нашого життя. Але, на жаль, у році, що минає, все гарне затьмарилося однією трагічною подією – ранком початку війни, – говорить Олександр Прудніков. – Мій ранок 24 лютого почався з телефонного дзвінка моїх колег-бійців, які на той час воювали на Сході. «Україну бомблять, російські війська рушили через кордони, почалася війна…» – пролунало з телефону. Згодом, на роботі, ми вже самі почули вибухи перших ворожих «прильотів». Відчуття розпачу не було, навпаки, одразу прийшло   зосередження і постало питання що робити для захисту країни. Ми з колегами із цеху зв’язалися із військовими і вже наступного дня усім миром збирали для них найнеобхідніше: воду, рукавиці, різні інструменти, засоби для будівництва захисних споруд тощо».

До волонтерства залучилися також рідні та друзі Олександра. Від військових почали надходити різні запити, тож турбот у залізничників стало вдосталь. Олександр все координує та організовує логістику доставки допомоги.

Він каже, що бути організатором – це частина його роботи, адже на підприємстві він займається ремонтом залізничного шляху на Сталеплавильному районі. Олександр організовує заміну шпал, колій, кріплень та іншого обладнання. Це мирна та важлива робота для безпечного залізничного руху, який є частиною виробничого процесу «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тож під час війни організаторські навички згодились Олександру і у волонтерській справі.

«Війна триває вже більше 300 днів, зараз наші військові забезпечені необхідним, але ми продовжуємо допомагати їм. Я бачу, що з часом волонтерський рух тільки зміцнився, у мене таке враження, що зараз волонтерить уся наша країна. Кошти збирають буквально на все – на дрони, автомобілі та навіть на зброю. І я пишаюся тим, що ми з колегами із третього залізничного цеху теж у волонтерських лавах, – продовжує Олександр Прудніков. – Зараз ми збираємо найнеобхідніше: медичні турнікети та інші засоби першої допомоги, теплий одяг, воду. Також військовим потрібні інструменти для облаштування своїх позицій. Звичайно, із зібраними речами на фронт поїдуть і наші привітання з новорічними святами. Святкувати їх так, як ми звикли, зараз не на часі. Хоча б світло було (посміхається). Але ми маємо підтримувати наших захисників ще й морально. Щоб додати святковості поздоровленням, порадимося з нашими жінками, можливо, вони приготують для бійців якісь смаколики – щось спечуть, або, наприклад, салат «Олів’є» приготують. Подумаємо над цим. А кращим привітанням від них будуть перемоги і звільнення українських міст та селищ. Над цим зараз в лавах ЗСУ працюють і 38 робітників ЗЦ № 3. Вони воюють на «гарячих» Бахмутському, Краматорському, Одеському та іншому напрямках.

Хочу привітати усіх захисників а також усіх, хто працює в тилу, зі святами! Нехай Новий рік принесе нам таку очікувану перемогу! А захисникам я ще й побажаю обов’язково залишатися живими та здоровими!»

Категорії
Наші люди Новини

«Став ялинку – нехай тішить», або Дива трапляються

Знайти на передовій в Донецькій області стабільний інтернет, аби побачити відеоролик нагородження своєї коханої і привітати її з цим майже неможливо. Але таке справжнє передноворічне диво сталося з Юлією Зінченко, сепараторником рудозбагачувальної фабрики № 2 та її чоловіком-захисником.

Юлю відзначили як одну з найкращих працівниць підприємства до Дня компанії. Нагорода стала для дівчини приємною несподіванкою. Та насолодитися нею сповна заважала відсутність коханого. Він зараз в ЗСУ, боронить спокій родини та країни. Але, як то кажуть, кохання творить дива. Він зміг, він побачив, він привітав!

«Це напевно один з найважчих років у моєму житті. Лічені дні залишилися до новорічних свят, які ми всі раніше так любили. Цього року я навіть ялинку ставити не хотіла. Донька в нас вже доросла – 15 років, коханий на фронті. Не до ялинки. Але чоловік навпаки сказав: «Став ялинку, нехай тішить вас, а я буду радіти за вас». А ось найкращий новорічний подарунок я вже отримала – дзвінок-привітання з передової. Уявляєте? Чоловік побачив, як мене нагороджують, і привітав, сказав, що пишається мною. Ось найкраща відзнака за мої 18 років праці на підприємстві», – усміхається Юля.

Юлія працює сепараторницею на 13-й секції РЗФ-2. Але в містику цього числа не вірить. 13? То ж щаслива цифра. А як інакше, адже саме на цій секції почали виготовляти концентрат-«чемпіон» – з вмістом заліза 68%.  Але, здається, щось магічне в цьому таки є, адже як пояснити, що вдалося саме тут зібрати найкращі кадри, які й видають «олімпійський» концентрат?

«За якість концентрату відповідають всі «фабриканти». У нашому випадку ланцюг чарівників складається з машиніста млина, машиніста насосних установок та сепараторника. У мене в «підпорядкуванні» сім сепараторів та чотири дешламатори, – говорить наша героїня. –  Вони мої помічники, а головні чарівники – це мої колеги. Для мене фабрика – то родинна справа. Тут працювали мої батьки: машиністом насосних установок – батько Василь Шкляренко, а мама, Олена Миколаївна, на фільтрації. Тому я про фабрику знала майже все. В дитинстві мріяла спочатку стати інспектором по роботі з неповнолітніми, але доля мене привела таки на фабрику. Ніколи не шкодувала про це. Тепер ось «виховую» сепаратори та дешламатори. І вони слухаються мене! Он які результати видаємо».

Зазвичай у передноворічні дні в розмовах часто звучать слова про підсумки року, досягнення, перемоги. Головна Перемога в нас ще попереду, вважає Юлія, адже ми – непереможна нація. Але і в цьому році були моменти щасливих зустрічей, радісних повернень і теплих обіймів. «Майже всі мої друзі та колеги повернулися до рідної України. І це щастя. Зараз донька у свої 15 років – моя найголовніша підтримка тут, і це щастя. Моя праця потрібна, її помічають та відзначають, і це щастя, – продовжує Юлія. –  І як би я не казала, але «під ялинку» бажання таки загадаю: Перемоги, повернення коханого та подорожі за кордон усією родиною. Та не втечі від вибухів, а подорожі-відпочинку. Але, перш за все, ми вирушимо мандрувати нашою Україною – чарівною країною прекрасних людей. Хай новорічне диво прийде до кожної родини, зігріє хлопців у окопах, малечу біля домашніх ялинок, тих, хто біля верстата і за компом, хто у полі і в цеху. Хай у наступному році у всіх буде дім і всі повернуться до нього живими та будуть щасливими!»

Категорії
Наші люди

Найвідоміший херсонський Кавун має коріння на нашому підприємстві

Як це може бути? А так. Адже ця пам’ятка на межі Херсонської області була зроблена руками майстра Василя Паська, який свого часу працював електрозварником на доменній печі № 9.

Фото з символом Херсонщини

Напевне, усі, хто до війни їздив до Азовського та Чорного морів або в той бік по інших справах, бачили на трасі Херсон-Нікополь велику пам’ятку Кавуну – символу херсонських степів. Без позитивних емоцій повз нього ніхто ніколи не проїжджав! Дехто милувався ним з вікна авто або автобусу, а хтось зупинявся та фотографувався з ним. В сезон там можна було купити цю смачнючу справжню ягоду. Втім, не цього літа. Бо наш Кавунчик досить довго був окупований.

На початку жовтня, під час звільнення від ворога правого берегу Херсонщини, фотокартки Кавуна рясно облетіли новинні пабліки та соцмережі. З ним фотографувалися наші визволителі та відомі українці, які їхали підтримати мешканців звільнених територій та бійців. Люди на цих фото були усміхненими, а от Кавунчик – змарнів. За час російської окупації він зазнав чималих «поранень» від куль та артилерійських снарядів. Йому також треба буде відновлюватися, щоб знову дарувати гарний настрій та нагадувати кожному про родючість і щедрість Херсонщини.

З Кавуном фотографувалися бійці-визволителі

Народжений у Кривому Розі

Висота арт-об’єкту, виконаного у формі розрізаного червоного кавуна, становить понад 2 метри. Таку ж висоту має і його постамент з бетону та залізних палей. А зробили це все ще у 1988 році на замовлення тодішнього колгоспу-мільйонеру «Україна» та за рішенням, ухваленим головою сільської ради села Осокорівка Віктора Волченка. Цей колгосп виділяв значні площі землі саме під баштанні культури. Знамениті херсонські кавуни машинами та баржами розвозили в усі куточки колишнього Радянського Союзу.

Макет Кавуна – залізну кулю – замовили на одному з промислових підприємств Кривого Рогу. А от зробити Кавун з цієї заготівки вже в Осокорівці доручили місцевому майстру Василю Паську. Свого часу він працював зварювальником на доменній печі № 9 доменного цеху № 2 тоді ще «Криворіжсталі».

Василь Васильович пишався тим, що був причетний до такого великого підприємства, адже саме тут він навчився працювати з металом. Ці навички дозволили йому згодом втілювати в життя різні цікаві проєкти, найяскравішим серед яких стало виготовлення херсонського Кавуна.

Майстер-умілець та колишній працівник ДП № 9 Василь Пасько

Історію народження Кавунчика нам розповіла Людмила Євтушенко, колишня вчителька української мови та літератури, заступник директора з виховної роботи Любимівської школи а зараз громадська діячка. Досліджувати історію сталевого Кавуна їй допомагали діти – учасники туристсько-краєзнавчого гуртка.

«Наприкінці 1980-х років з Кривого Рогу до Осокорівки і приїхала ця величезна металева куля, – говорить Людмила Олександрівна. – Її треба було розрізати, зробити скибочку та інші більш дрібні деталі, розфарбувати. Над дизайном майбутнього Кавунчика мудрували тоді усі разом: наш майстер Василь Пасько, Петро Бондаренко, який йому допомагав у зварних роботах, художник Сергій Полінок та керівник встановлення пам’ятника Олександр Топчій, а у самому становленні Кавуна брали участь і жителі села Осокорівка».

Тільки-но Кавун з’явився поблизу дороги, він одразу ж став знаменитим.

«Я дуже рада, що за часи окупації Кавун вцілів, хоча зараз і пошкоджений, – продовжує Людмила Євтушенко. – На відміну від нього, багато будинків нашого селища взагалі розбиті, жити там неможливо. Пошкоджений також і мій будинок, тож тимчасово я мешкаю у місті Покров. Тут безпечно, але часто доноситься відлуння вибухів, які долітають до нас із Нікополя. Але нічого, ми віримо, що скоро це скінчиться, ми переможемо і  відбудуємося. Поновимо і наш Кавун, буде, як новенький. Наступного року йому виповниться вже 35 років. Майстер Кавуна Василь Пасько, на жаль, відійшов у вічність кілька років тому. А Кавун стоїть і надалі залишатиметься візитівкою Нововоронцовщини, символом щедрої Херсонщини та її незламності».

Категорії
Новини

Подарували дітям трішечки щастя

Попри війну, наше підприємство не зрадило добрій новорічній традиції та подарувало дітям міста та Криворізького району більше тисячі солодких подарунків.

Гостей з «АрселорМіттал Кривий Ріг», які привезли солодощі, радо зустрічали у Новолатівській громаді.

«Ми вже не один рік поспіль співпрацюємо з АрселорМіттал Кривий Ріг, – сказав голова Новолатівської громади Олександр Зубрій. – Раніше підприємство придбало для наших мешканців машину швидкої допомоги, шкільні автобуси. Щороку, дякуючи вашим подарункам та допомозі добрих людей наші діти отримують солодощі та чудовий настрій. Цього року ми маємо близька 40 родин з дітьми – переселенців з Херсонської та Миколаївської областей. Їх ми також привітаємо новорічними солодощами. Поставимо ялинку у палаці культури. Дітям потрібне свято, особливо зараз, коли вони бачать всі жахіття війни. І ви допомагаєте нам це свято створити».

Також щиро раділи подарункам і в Гречаноподівській громаді.

«Людське щире дякую «АрселорМіттал Кривий Ріг», – усміхається голова громади Галина Усик. – Від дітей, від батьків, від нашого виконавчого комітету. Ми щороку чекаємо на ваші подарунки. У такі страшні часи всі допомагають одне одному. Ви – нам, ми – нашим захисникам  та мешканцям Херсонщини.  Зараз у нас проживає 137 родин переселенців, діти яких також отримають солодощі. Ми любимо і цінуємо кожну дитину, робимо все для того, щоб вони посміхалися. В нашій громаді проживають цілі династії, пов’язані з вашим підприємством: сталевари, механіки, водії самоскидів у кар’єрах. Тож тримаємось разом. Слава Україні! Героям нашим Слава! Щоб діти наші не бачили сліз і не проливали їх».

Новорічні подарунки від металургів та гірників, традиційно, отримали діти з особливими потребами: вихованці Центру для дітей з вадами слуху «Сузір’я», Криворізької гімназії № 98, Фонду об’єднаних сердець, Спілки інвалідів та організації «Сонячні діти».

«Підприємство завжди готове допомогти тим, хто цього потребує, – говорить менеджер з корпоративної соціальної відповідальності Майя Ластовецька. – Наше соціальне партнерство з громадами та дитячими закладами не переривається навіть у військовий час. Діти – майбутнє країни, майбутнє підприємства. І нам дуже приємно «підсолодити» їм життя у ці складні часи».

Вітаємо наших маленьких друзів та їх батьків з Новорічними та Різдвяними святами. Бажаємо здоров’я, Перемоги та мирного неба! 

Категорії
Новини

Внаслідок танкового обстрілу загинув залізничник Василь Сапіга

Нещодавно, п’ятого грудня цього року Василю виповнилося 37 років, а вже двадцятого грудня він загинув внаслідок танкового обстрілу від поранень, несумісних з життям.

Це сталося поблизу села Макіївка Луганської області, де зараз точаться найзапекліші бої. Захищати Україну від загарбників Василь Сапіга пішов у квітні. Він служив солдатом-кулеметником механізованого батальону.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Василь Сапіга працював помічником машиніста тепловоза залізничного цеху № 2 транспортного департаменту. Технологічні перевезення здійснював у Доменному районі підприємства.

Молодий, життєрадісний, сповнений сил та наснаги, саме так говорять про Василя його колеги. «Він добре знав свою справу, вправно виконував поставлені завдання, допомагав товаришам по роботі. А ще був дуже сімейною людиною, любив свою доньку та дружину, яка теж є нашою колегою і працює черговою по залізничній станції. Загибель Василя стала непоправною втратою для усіх нас», – говорить Павло Шпильовий, в.о. старшого майстра ЗЦ № 2.

Колектив підприємства висловлює співчуття рідним та близьким Василя Сапіги.

Вічна пам’ять Герою!

Категорії
Наші люди

Любитель великих «котів»

Нагорода до Дня компанії  стала приємною несподіванкою для водія навантажувача рудоуправління гірничого департаменту Віталія Музиченка, і саме її він вважає однією з небагатьох приємних подій цього складного року.

Віталій на підприємстві працює понад 20 років. І коли на підприємство прийшов перший потужний навантажувач «Катерпілер», то саме Музиченко став одним з перших його «напарників». Водій завжди був небайдужним до колісних велетнів. А цей «кіт» (так з англійської перекладається CAT – скорочена назву «Катерпілера»), що красується на боці навантажувача, підкорив серце Віталія раз і назавжди.

«У 6 років я сів за кермо мотоцикла, звісно ж, під наглядом батька, а у 8 вже гасав на тракторі степами біля Кам’янки, звідки я родом, – розповідає водій навантажувача (бригадир) РУ ГД Віталій Музиченко. – Та мене завжди тягнуло до великих машин. Перша зустріч з ними відбулася саме на нашому підприємстві. Починав я працювати слюсарем у цеху водопостачання, та метою було керувати велетнями у кар’єрі. Я цього домігся. А ще зрозумів, що в кар’єрі не лише машини велетенські, а й відповідальність не менша за них. Моя робота – це відвантаження гірничої маси у самоскиди. Мій «котик» має лапу – десятикубовий ківш. Вантажити треба акуратно, чітко та безпечно, щоб ніхто ані під колеса, ані під породу не потрапив. На щастя, нам з моїм годувальником-навантажувачем все це вдається».

Колеги та керівництво цінують Віталія за професійну роботу, вміння виконати найскладніше завдання та за ставлення до техніки. Він знає CAT до гвинтика, дбає про нього, адже тепер працює на машині, на якій працював колега, який зараз на передовій.

«Для мене це особлива відповідальність – працювати на цій машині. Наші хлопці там бережуть нас, тож ми маємо тут стояти за них, – продовжує Віталій. – Ми – міцної породи. Нас не зламати. Цей рік вороги позбавили мене, мою родину та тисячі інших родин мирного життя, спокійних вечорів, поїздок на улюблену рибалку та інших приємних моментів звичайного життя. Але позбавити віри у Перемогу та надії на майбутнє ніхто не зможе. Якщо нам підкорюється міцна гірська порода, то вже все інше ми точно подолаємо».