Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Відпочиваємо та працюємо за новими правилами

Продовжуємо публікацію відповідей фахівців департаменту з персоналу на запитання щодо змін в трудовому законодавстві в умовах воєнного стану.

Як зараз нараховується стаж для щорічної відпустки?

– Щодо цього питання у Кодекс законів про працю України та Закон України «Про відпустки» внесені зміни, які передбачають, що відтепер до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата, повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Вищезазначені зміни не стосуються працівників, які призвані на строкову військову службу, за призовом осіб офіцерського складу, мобілізованих осіб на особливий період, а також тих, хто прийнятий на військову службу за контрактом. Разом з тим, за нашими захисниками, як відомо, на період служби зберігається їхні місце роботи та посада.

Чому зараз відпустка лише 24 дні?

– На період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більша за 24 календарних днів, то надання невикористаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

Через війну я виїхала за кордон разом з дітьми. З роботою проблем не було, адже я знаходжуся на простої з оплатою 2/3. Але коли треба буде виходити на роботу, я не зможу так швидко приїхати в Україну. Чи можу я у такому разі взяти тривалу відпустку за свій рахунок?

–  У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати. Тривалість такої відпустки працівник може визначити сам, але максимальна її тривалість не має перевищувати 90 календарних днів. Треба зауважити, що час перебування у такій відпустці не зараховується до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку. В той же час за робітником зберігається його місце роботи та посада.

Що це за нова форма трудового договору – з нефіксованим робочим часом?

– Верховна Рада України 18 липня 2022 року прийняла Закон України № 2421-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом», яким урегулювано питання нестандартних форм зайнятості для осіб. Зокрема, у Кодексі законів про працю закріплено нову форму трудового договору – «Трудовий договір з нефіксованим робочим часом».

Умовами цього трудового договору не встановлено конкретний час виконання роботи. Працівник виконує лише ту роботу, яка на даний час є у роботодавця, з дотриманням умов оплати праці. Але при цьому роботодавець не дає гарантії, що така робота надаватиметься працівнику постійно.

Законодавством передбачено, що кількість трудових договорів із нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10% від загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець. Заробітна плата виплачується працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час.

Категорії
Новини

В Донецькій області загинув наш колега Сергій Лавров

Його життя обірвалося на найгарячішому напрямку – біля села Кліщіївка Бахмутського району, де зараз точаться запеклі бої.

Сергій Лавров служив водієм-електриком ремонтної майстерні роти забезпечення пальними та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення. Він загинув під час бойового зіткнення з ворогом. Через мінометний обстріл Сергій отримав смертельні поранення.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Сергій Лавров працював слюсарем з ремонту колісних транспортних засобів автотранспортного управління транспортного департаменту. На військову службу його призвали 13 вересня минулого року.

«Про таких людей, як Сергій, кажуть, що він був фахівцем від Бога, – говорить Віктор Пархомов, механік автотранспортного управління. – Він ремонтував усі види автомобілів, в тому числі і ті, які здійснюють перевезення у кар’єрі. До роботи підходив комплексно та творчо – оглянувши автомобіль, він вже знав, що і як треба робити, та який результат можна отримати. Сергій був дуже відповідальною людиною. Якщо терміново треба було щось зробити, він концентрував усю увагу на завданні. Він вважав, що твою справу краще за тебе ніхто не зробить. Цього принципу Сергій дотримався і під час призиву на військову службу. Він вирішив, що треба йти захищати свою країну, свій народ, свою родину, своїх двох діточок. Нам дуже не вистачатиме Сергія, його майстерних рук та надзвичайного спокою і врівноваженості. Ми будемо пам’ятати його завжди».

Колектив підприємства висловлює співчуття рідним, близьким, побратимам Сергія Лаврова.

Вічна пам’ять герою!

Категорії
Наші люди

Нестандартні вантажі? Це наш профіль

Труби, металопрокат, стальні рейки та інші довгі і важкі вантажі перевозить на своєму автомобілі-«велетні» водій автотранспортних засобів Анатолій Омельченко. За свою сумлінну працю він був нагороджений до Дня компанії. 

Від водіїв часто можна почути, що водіння для них – це не робота, а спосіб життя. За кермом вони навіть здатні розуміти один одного без слів, спілкуючись лише поглядами, жестами або фарами свого автомобіля. «Так воно і є, у нас своя система спілкування, хоча автівки та робота у всіх різні», – говорить Анатолій Омельченко.

Водійський стаж Анатолія нараховує вже 37 років, останні п’ять з них він працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг» – керує довгоміром, унікальним за своїми розмірами та можливостями вантажним автомобілем.

Водійській справі Анатолій Петрович навчався перед службою в армії.  Ще юнаком вважав, що керувати автомобілем має вміти будь-який чоловік, ці навички завжди згодяться у потрібний час. Та й гарний життєвий приклад був поряд, адже його батько Петро Омельченко теж колись був водієм, працював в 17-й автобазі нашого підприємства (тоді ще КМЗ).  

«Довгомір – це не звичайний автомобіль. Він створений для перевезення всього негабаритного, тож до кожного рейсу треба ставитися не стандартно, а індивідуально, – розповідає Анатолій Омельченко. – Довжина авто складає понад 13 метрів. Зазвичай цього вистачає для більшості вантажів. Але й серед негабаритних трапляються не такі, як всі. Якщо вантаж довший за автівку, його треба укладати так, щоб він виступав за борт не більше, ніж на метр. Це вимога правил дорожнього руху і дотримання безпеки на дорогах. Коли їдеш, увага до всього максимальна, адже при русі, особливо на поворотах, слід враховувати кут заносу причепу. Це потрібно, щоб не задіти машини поруч та все, що знаходиться біля дороги».

Анатолій Петрович каже, що водійська робота нелегка. Це на перший погляд здається, що просто сидиш у кабіні та крутиш «баранку». Насправді необхідно максимально концентруватися, враховувати усі моменти дорожнього руху і навіть бути стратегом – прораховувати події наперед. А ще ця робота дисциплінує – спонукає до дотримання правил безпеки, постійної уваги до власного здоров’я, взаємодопомоги.

Так було і під час відновлювальних робіт на криворізькій дамбі. На довгомірі Анатолій Петрович підвозив матеріали, необхідні для ліквідації наслідків ворожих «прильотів». Він згадує, що над відновленням дамби тоді, здавалося, працювало усе місто, і всі були надзвичайно згуртовані та допомагали один одному.

«Колись давно я працював на «міжгородці», – продовжує Анатолій Омельченко. – Ми розвозили запасні частини для сільськогосподарської техніки. Відряджень було багато, тож і водійських пригод вистачало. Але завжди допомагали професійність та звичайна людяність. І зараз теж вважаю, що у будь-якій ситуації ми маємо залишатися уважними до інших, поважати та допомагати усім, хто того потребує. Це нам зараз дуже потрібно, адже в країні йде війна. Як і більшість українців, я сподіваюся, що скоро вона закінчиться нашою перемогою. Хочу, щоб моя онука, якій 8 років, зростала у мирі, а ми могли і далі спокійно жити та працювати».

Категорії
Новини

Автокран підприємства допоміг у відновленні проїзду мостом біля села Давидів Брід

Міст через Інгулець біля Давидового Броду був підірваний росіянами. Зараз криворізькі фахівці допомагають у відновленні проїзду через річку. Основну «важку» роботу з укладання чотирьох 14-метрових балок в основу мосту було зроблено за допомогою підйомного автокрану Liebherr «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Цим унікальним 90-тонним автокраном-«велетнем» керує водій автотранспортних засобів транспортного департаменту Сергій Марченко.

«У Давидовому Броді я був двічі, – говорить Сергій. – Спочатку їздив туди, щоб провести підготовчу роботу – на місці з’ясувати, як краще під’їхати до мосту, де можна поставити кран, інші нюанси. Це все важливо, щоб потім зробити основну роботу швидко та якісно. За допомогою крана мені треба було укласти основу мосту – металеві балки, кожна довжиною по 14 метрів».

Сергій Марченко розповідає, що працював за усіма правилами безпеки. Село зазнало дуже значних зруйнувань, є ризик натрапити на ворожу міну чи боєприпаси, які не вибухнули. Тож їздити технікою треба лише основними дорогами.

Нагадаємо, що окупація Давидового Броду тривала сім місяців, там проходили запеклі бої. Село стало ключовою точкою для контрнаступу ЗСУ. Ворог усіма силами старався уповільнити просування наших збройних сил, і у травні 2022 окупанти підірвали міст через річку Інгулець. Але це їм не допомогло, у жовтні ЗСУ остаточно вибили ворога з Давидового Броду, а згодом і звільнили від окупантів увесь правий берег Дніпра.

Категорії
Новини

Прокатник Павло Лебединський загинув у бою з агресорами

5 січня під час виконання бойового завдання загинув наш колега – солдат, водій-електрик взводу радіорозвідки Павло Лебединський. Поблизу населеного пункту Кліщівка Бахмутського району він отримав поранення, несумісне з життям.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Павло працював слюсарем-ремонтником блюмінгу департаменту з виробництва та відвантаження готової продукції. На військову службу його призвали під час мобілізації 28 вересня 2022.

Як розповів майстер з ремонту устаткування блюмінгу Дмитро Проворов, Павло Лебединський був одним з працівників, якому можна сміливо було доручити найскладніше завдання.

«Сумлінним, працьовитим, чесним – таким був Павло, – розповідає майстер. – Одним з найдосвідченіших на нашій дільниці гідравліки та змащування. Веселим був, позитивним, компанійським. Мав багато друзів на різних дільницях. Щедро ділився досвідом з колегами, з молоддю. Ми всі сумуємо з приводу його загибелі. Пишаємося нашими захисниками. Четверо хлопців з дільниці пішли на захист України. Один з них – Павло Лебединський – віддав своє життя за нас всіх. Вічна пам’ять Герою!»

Виражаємо щире співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.  

Категорії
Новини

Годинник історії: події на підприємстві за січень різних років

Перший місяць нового року завжди ставав початком реалізації нових планів.

За багаторічну історію нашого підприємства було чимало визначних дат старту нових ідей, проєктів, відкриття цехів, покращення благоустрою. І кожна подія на металургійному заводі була також знаковою подією у Кривому Розі, адже місто розвивалося разом із підприємством. 

У ці січневі дні початку нового року «Металург» пропонує згадати деякі зі знакових дат нашої історії.  

Перша доменна піч під час будівництва у січні 1934 року

2 січня – домну поставлено на сушку.

9 січня – до блоку кауперів домни підведена вода, змонтований водопровід охолодження кауперів.

13 січня – підстанція першого водопідйому підприємства отримала струм.

1 січня 1935 року до прохідної КМЗ (Криворізького металургійного заводу) на Третій дільниці вирушив перший трамвай

Будівництво заводу посприяло розвитку пасажирського транспорту міста. Трамвай був дуже потрібний для будівельників КМЗ. Довжина маршруту від історичної частини міста (зараз вулиця Святомиколаївська) складала 5,8 км. 

1936 року проклали колію від Третьої дільниці до коксохімзаводу.

Перші рейси криворізького трамваю
До пуску трамваю на будмайданчики заводу робітників возили на вантажівках

У січні 1936 року був отриманий перший криворізький кокс

Будівництво коксохімічного заводу розпочалося ще у 1932 році. Але був час, коли будівництво індустріального об’єкту трохи сповільнилося. Робітникам-будівельникам потрібно було десь жити, тож у місті активно зводилися житлові будинки, їдальні, майстерні, прокладалися дорожні та залізничні шляхи. Лише у жовтні 1934 року почалося бетонування фундаментів печі першої коксової батареї, а у січні 1936-го вона була запущена в експлуатацію.

У першій декаді січня 1950 року задули другу домну

Її довелося відновлювати на зруйнованому після війни промисловому майданчику. Для більшої швидкості розчищення території та монтаж домни відбувались паралельно. Унікальність роботи полягала в тому, що ДП зводили поблизу того міста, де вона мала стояти. Вже у готовому вигляді домну за допомогою лебідок пересували на її «законне» місце. Пересування тривало сім годин і було успішним.

Про відновлення доменних печей після війни нагадують фото в музеї історії підприємства

У січні 1958 року розпочалося будівництво доменної печі № 4

Домна мала стати найбільшою в країні, з корисним обсягом 1719 кубометрів. Вона будувалася швидкісним методом і стала до роботи вже у вересні цього ж року.

2 січня 1960 року будівники заводу почали зводити доменну піч № 5

За своїм корисним обсягом – 2000 кубометрів – вона перебільшила свою попередню колегу. Також рекордсменкою домна стала і за обсягами свого будівництва. Вже наприкінці 1960 року домна стала до роботи.

Монтажники повітродувки у машзалі ТЕЦ, 1934 рік

Світове визнання

На січень 1970 року металопродукція нашого підприємства експортувалася в 30 країн світу в обсязі більше мільйона тонн на рік.

Запрацювала «дев’ятка»

Новорічні свята увійшли в історію і доменного цеху № 2.

30 грудня 1974 року домна-гігант № 9 була задута, 31-го – видала свій перший чавун, а з січня 1975 року вже працювала стабільно.

Над спорудженням комплексу доменної печі працювало понад 14 тисяч працівників. Деталі, конструкції, механізми та обладнання для домни виготовляли 1985 підприємств із 100 міст країни.

На комплексі «дев’ятки» під час будівництва працювала газета «Правда України», яка підготувала 133 спецвипуски, а видавництво «Промінь» видало про ДП № 9 три книги.