Категорії
Наші люди

Справжній кавалер

Восьмого жовтня свій 80-й день народження відзначив, без перебільшення, легенда нашого підприємства, повний кавалер ордену Трудової Слави Олександр Ляшенко. Рівно половину свого життя – 40 років – він пропрацював у мартенівському цеху.

«Зростав я у Верхньодніпровську, – почав свою розповідь Олександр Іванович. – І якось так воно було, що навіть у старших класах не замислювався, ким хочу стати. До того моменту, поки класна керівниця Віра Петрівна не повезла нас на екскурсію на металургійний завод у Дніпро. Нам показали спочатку доменний цех, а потім мартен. Це було таке приголомшливе видовище, що я більше не вагався. Тільки в металурги!»

Сашко закінчив технічне училище у Дніпрі та разом з однокурсниками приїхав до Кривого Рогу, де якраз запускали новенький мартен. Разом з молоддю у цех запросили справжніх мартенівських метрів з багатьох металургійних міст.

«Склалась ефективна команда, – продовжив іменинник. – Досвідчені сталевари стали мізками процесу, а молоді їх підручні – руками і ногами. Ми багато працювали фізично: прибирали, чистили обладнання, підносили матеріали, відбирали проби тощо. Відверто кажучи, не всі старші колеги охоче ділилися з нами своїм мистецтвом. Але було б бажання. Я придивлявся дуже уважно і все на вус мотав. Мене запримітив майстер Вадим Гуров, знаменитий Гуров, який через багато років стане депутатом Верховної Ради трьох скликань. Він почав мене підтягувати, і згодом я вже став підміняти сталеварів».

Спочатку у наших мартенівських печах варили сталь без продування киснем, на так званому тихому ходу. Але потім провели модернізацію, додали кисневі фурми. Пізніше ввели в роботу двохванні сталеплавильні агрегати. Тож цех модернізувався, а разом з ним зростав як фахівець Олександр Ляшенко. Він міцно закріпив за собою місце сталевара, став одним з найкращих у цеху, та мабуть і в країні, отримував державні нагороди.

«Не буду лукавити, – усміхнувся Олександр. – Державні ордени отримувати дуже приємно. Особливо, коли відчуваєш, що то по справедливості, що ти й твої колеги дійсно тяжко та продуктивно працюють, створюють добробут для міста й країни. Молоді були, завзяті. Після важких змін вистачало сил ще бігати у футбол за цехову команду. А після футболу – на турбазу у Мар’янівку. Рибалили, юшку варили, спілкувалися, та просто купалися, відпочивали. Всією бригадою».

Не дуже хотів Ляшенко зі сталевара йти у майстри. Але все-таки його вмовили. «Можна сказати, що став я майстром добровільно-примусово, – згадує Олександр Іванович. – Тоді майстрів не балували. Сталевар й навіть підручний заробляв більше за майстра. Це було дивним, адже майстер організовував процеси і мав набагато більшу відповідальність. Але у середині вісімдесятих це виправили, і «майстерувати» стало веселіше. Так я майстром і пішов на пенсію у 2001 році. І за ці сорок років жодного разу не мав бажання піти з цеху, з заводу».

У 2020 наше підприємство виконало свої зобов’язання і вивело з експлуатації улюблений Ляшенковий мартен, адже цех мав значний негативний вплив на навколишнє середовище. Олександр Іванович був присутнім на останній мартенівській плавці як гість. «Якогось особливого смутку не було, – поділився враженнями ветеран. – Звичайно ж, я люблю свій мартен. Він і зараз мені сниться ночами; метал, плавки, навіть емоції. Але прогрес не зупинити. І якщо конвертерний спосіб показав себе більш прогресивним та екологічним, то так тому й бути. Знаю, що багато хлопців перейшло у конвертерний цех. Впевнений, вони швидко опанують нові процеси, нові елементи. Мартенівці – народ кмітливий, ми все зможемо!»

Більш ніж 20 років Олександр Іванович на заслуженому відпочинку, і його зв’язок з рідним підприємством не перервався. Він неодноразово був у журі конкурсів професійної майстерності, регулярно бере участь у заходах, присвячених Дню металурга та гірника, Дню народження підприємства та інших. Ветеран зустрічається з молодими працівниками, ділиться професійним та життєвим досвідом, та й все його виробниче життя є прикладом відданості професії, підприємству, металургії.

Категорії
Наші люди

«Вигукну «Слава Україні!» так голосно, щоб почув увесь світ!»

На економічному фронті все повинно бути, як треба. Рідне підприємство має витримати всі випробування. Таку ціль поставив собі в роботі один з найкращих зварників цеху металоконструкцій ливарно-механічного заводу Олександр Тинок.

«Я патріот, бо я тут народився і це моя земля,– говорить Олександр Тинок, електрозварник (бригадир) ЦМК. – А ще я патріот підприємства, де почав працювати одразу після училища і жодного разу не змінював роботу. Це моє рідне. Для мене зварювальний апарат – це наче пензель художника, коли кожен твій рух має бути вивіреним до дрібниць. Від моєї роботи залежить життя інших, адже я зварюю ротори для аглофабрик, повітропроводи доменних печей, підкранові балки та інше. І я не маю права схибити, бо якщо це все зруйнується, впаде, то можуть постраждати люди».

24 лютого Олександр саме був у зміні. Тоді нікому не хотілося вірити, що війна може ось так безпосередньо увірватися до рідної країни. Але на передову почали уходити хлопці з цеху, постійні сирени стали частиною робочих змін. Тинок вирішив одразу, що хоч і не зі зброєю в руках, але і у рідному цеху знайдеться чимало важливих і корисних справ. Гріло душу, що його робота потрібна не лише йому, а й країні, яка має бути захищеною і на економічному фронті.

В цеху кажуть, що професія зварника справді ювелірна, а ще схожа з професією кравця, який створює найвишуканіший одяг. Коли ти не просто «строчиш» на машинці, а майстерно кладеш стібок за стібком, маєш свій власний почерк. Ось такий почерк є і в Олександра Тинка. Висока якість роботи відрізняє і бригаду, яку він очолює: Віктора Сімчука, Владислава Кебала, Євгенія Обжилянського, Андрія Яловських та Василя Рубляка. Їхній почерк пізнають одразу.

Жоден з ремонтів на заводі не обходиться без зварників ЦМК, тому робота в хлопців є й зараз. Вони беруть участь у ремонтах локомотивного парку заводу, шлакових чаш та спецкоробів, продовжують виготовляти металоконструкції для інших ремонтних робіт, які проходять навіть за умов зниження темпів виробництва. Але Олександр все ж сумує за «робочими» авралами, коли могли працювати і без обіду, аби лише встигнути виконати замовлення, які забиралися майже «з коліс». Як з’ясувалося тепер, то були щасливі миті, зазначає Олександр.

 «Треба жити тут і зараз, цьому навчила мене війна. Не відкладати на потім хвилини спілкування з рідними, добре слово дружині, дітям, зустрічі з друзями. Одного собі не можу зараз дозволити – десь безтурботно відпочити. Бо наші хлопці зараз в окопах, то ж і мені не до відпочинку. Треба працювати за себе і за хлопців на передовій, бо в нас у кожного свій фронт. Найперше, що я зроблю в день проголошення нашої перемоги – це вийду і вигукну «Слава Україні!» так голосно, щоб почув увесь світ. А потім ми сядемо за стіл, де обов’язково буде моя улюблена страва – смажена качка, яку так майстерно готує моя дружина. Це буде качка-«переможниця», – усміхається Олександр Тинок.

Категорії
Новини

Made in аглоцех № 3, або Незвичайний паркан з металобрухту для квітника

Над цим куточком сучасного промислового мистецтва працював увесь колектив цеху. Відтепер квітник тішить різноманіттям рослин, а паркан можна буквально розглядати годинами (звісно, у вільний від роботи час). Кожна його секція – то окремий сюжет – зі своїми героями, сенсом та емоціями.

Людство завжди тягнулося до краси та естетики, бо це надихає та створює добрий настрій. Хтось, можливо, скаже: не до краси зараз, часи важкі. Але саме зараз, коли у нашій країні триває війна і сумні новини надходять щодня, саме краса здатна підтримати морально та надихнути на подальшу плідну роботу.

Наступного року тут будуть ще й троянди

«Краса і квіти – це одне ціле, тому, щоб у нашому цеху було ще затишніше та зеленіше, ми вирішили створити декілька квітників, – говорить Олена Хібіна, старший майстер основної виробничої дільниці АЦ № 3. – Над центральним  квітником працювали особливо ретельно – посадили квіти, продумали дизайн, оформлення». Ініціював ці естетичні перетворення начальник цеху Віталій Книга. А висаджували рослини вже усім колективом. А от ідея створити паркан виникла вже пізніше завдяки… металобрухту.

Бджолиний куточок

«У кожному цеху знайдеться якесь непотрібне залізяччя або деталі старих запчастин, – продовжує Олена. – Тож ми оголосили творчий конкурс: кожній бригаді запропонували з металобрухту створити якісь вироби. У фантазії не обмежували. А коли робіт назбиралося багато, виникла ідея створити з них секції для паркану нашого новенького квітника».

І робота закипіла. Вироби не просто збирали докупи, а намагались, щоб кожна секція паркану була тематичною. Чимало над цим попрацював електрогазозварник Сергій Трофименко. Він вигадував сюжети та сам зварював деталі. «Робив це вперше в житті. Дуже сподобалось! Але легкою ця робота не була. Особливо важко було з’єднувати дрібні деталі, працювати майже ювелірно, щоб усе було акуратно та красиво», – поділився враженнями Сергій.

Сергій Трофименко

Тепер на секціях паркану є «куточок бджолярів» із сотами та бджолами, кицьки (куди ж без них), вагонетки, конвеєри, лопати, які перетворилися на чудернацькі портрети, екскаватор, який навіть рухати можна. А ще – кумедні слюсар зі зварником, вагоноопрокидувач, сонечко, дерева, равлик, конячка, виноград, пташки у гнізді та інші герої. Проходиш повз них, і настрій піднімається!

Пташка годує пташенят

І от при погляді на цю красу, зроблену нашими людьми власноруч з металобрухту, й виникає думка, що й справді – такий народ нікому не перемогти! А скільки такого металевого непотрібу зараз у нас в країні… ну, ви розумієте. То скільки ж краси можна з нього зробити!

Вправний слюсар
На кого вам він схожий?
Природа
Категорії
Новини

Як оплата в 2/3 позначається на пенсії

До редакції надходить багато запитань щодо нарахування пенсій за умов роботи у воєнний час. «Металург» попросив відповісти на них фахівців департаменту з персоналу підприємства.

Чи впливає простій з оплатою 2/3 та відпустка без збереження заробітної плати на розмір загального страхового стажу?

Страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Простій у роботі, коли людина фактично перебуває за межами підприємства і отримує 2/3 встановленого окладу, не впливає на розмір страхового стажу робітника, тому що роботодавець сплачує за цю людину єдиний соціальний внесок.

Якщо працівник впродовж повного місяця перебував у відпустці без збереження заробітної плати (тобто заробітна плата йому не нараховувалася), страховий стаж людині не зараховується, тому що страхові внески за цей період за нього не сплачувалися.

Чи впливає простій з оплатою 2/3 та відпустка без збереження заробітної плати на розмір пенсії? 

На розмір пенсії впливають три параметри:

  • тривалість страхового стажу;
  • співвідношення заробітної плати у кожному місяці страхового стажу до середньої заробітної плати по Україні;
  • розмір середньої зарплати в країні.

Під час воєнного стану прибутки громадян зменшились, в тому числі і через перебування працівників на вимушеному простої або у відпустках без збереження заробітної плати. В подальшому це дійсно може негативно вплинути на розмір пенсії, якщо такий період страхового стажу пенсійний фонд України врахує для обчислення пенсії.

Але 15 серпня 2022 року офіційно внесені зміни до статті 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які оптимізують заробітну плату при обчисленні пенсії за періоди страхового стажу під час воєнного стану. Законом передбачено, що додатково (за бажанням людини) зі страхового стажу можуть бути виключені періоди страхового стажу під час воєнного стану.

Тобто при оформленні пенсії людина за власним бажанням зможе виключити період воєнного стану із загального періоду, за який враховується заробітна плата для нарахування пенсії. Також можна буде не враховувати і наступні три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану. Ця норма застосовується з 24 лютого 2022 року.

Який період часу роботи людини береться за основу при нарахуванні пенсії?

При призначені пенсії враховується весь період роботи людини.

До 1 січня 2004 року стаж підтверджується трудовою книжкою, а починаючи з 1 січня 2004 року в розрахунок береться страховий стаж – періоди роботи, за які сплачено страхові внески, не менше мінімального розміру.

Для тих людей, які офіційно працюють та отримують легальну заробітну плату, зарахування страхового стажу не є проблемою, оскільки єдиний соціальний внесок за них сплачує роботодавець.

Категорії
Новини

Працівник ЛМЗ Олександр Локтєв загинув у боротьбі за незалежність України

Справедливий, принциповий, міцний духом. Таким згадують чоловіка його колеги. А ще Олександр був спортсменом, захоплювався велоспортом, із задоволенням ходив у походи рідною Україною.

Понад 20 років Олександр Локтєв відпрацював у фасонно-сталеливарному цеху ЛМЗ землеробом  та  вогнетривником.

Сергій Кіреєв, майстер вогнетривких робіт ФСЛЦ ЛМЗ розповідає: «Є такі люди, які не бояться ніякої роботи і все схоплюють майже «на льоту». Це про нашого Олександра. Колеги, які працювали поряд, старалися рівнятися на нього. Попри чималий досвід, він не бажав зупинятися на досягненнях, хотів розвиватися. Але на заваді цьому стала війна. Прикро і боляче, бо загинув сміливий воїн та справжній патріот!».

Олександра призвали до лав армії 25 лютого, адже він вже мав бойовий досвід – був учасником АТО. Захист рідної країни він вважав справжньою чоловічою справою.

Життя Олександра Локтєва обірвав 3 вересня ворожий обстріл під селом Ольгіне Херсонської області.

Колектив підприємства та колеги по цеху, друзі та рідні завжди пам’ятатимуть Героя! 

Категорії
Новини

В боях за Україну загинув працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олексій Каплін

22 роки Олексій працював машиністом млинів рудозбагачувальної фабрики № 1. За словами колег з гірничого департаменту, Олексій був лідером, завжди готовим прийти на допомогу. Він знав свою справу та був справжнім патріотом України, тому без вагань ще 25 лютого за власним бажанням став до лав захисників нашої країни.

Життя героя обірвалося 2 вересня під час ворожого обстрілу поблизу села Петрівка Херсонської області.

Микола Мамошин, старший майстер РЗФ-1 розповів, що в цеху до думки Олексія дослухалися, адже він завжди міг дати слушну пораду. Машиніст млинів був прикладом для багатьох колег та друзів. «На нього можна було покластися. Тому Олексію довіряли найскладніші завдання, адже знали, що впорається з ними швидко та якісно», – додає Мамошин.

Принциповий, виважений, і водночас добра та чуйна людина, Олексій Каплін і вдома був авторитетом та гарним другом своїм дітям.

У Олексія залишилися дружина, двоє дітей, онуки.

Колектив всього підприємства, колеги та друзі висловлюють щирі співчуття родині захисника.

Вічна слава і світла пам’ять нашому Герою!