Позначка: наші люди

Категорії
Наші люди

«Намагаємося з’єднати те, що не з’єднується»

Так стисло охарактеризував роботу під час повномасштабного вторгнення старший майстер основної виробничої дільниці дрібносортного стану ДС 250-4 Павло Житникович. І додав кілька слів на адресу нашого північного сусіда, який і сам не хоче нормально жити й іншим не дає. Зараз без відповідних емоцій він не може згадувати той момент, коли довелося в авральному порядку зупиняти нагрівальну піч під час блекауту 2022 року.

«То була задача із зірочкою, як то кажуть, — пригадує Павло Житникович. — Температура у печі, де розігріваються заготовки для прокатки, — 1200-1300 за Цельсієм. І якщо не охолоджувати піч, то можуть виникнути серйозні проблеми з устаткуванням. А без струму неможливо подавати воду на охолодження. Як ми тоді впоралися, я навіть не знаю. Скажу лише, що роботи тривали до першої години ночі. А коли вже стало зрозуміло, що все нормально, то розійшлися до кабінетів, щоб стулити око, бо на шосту знову на роботу».

У Павла Житниковича дуже серйозна робота і неперевершене почуття гумору. Його стан катає прокат у прутках та у шпулерних мотках, так звану «шпулю». І завдання старшого майстра — повністю організувати роботу такого складного організму, як прокатний стан. Для цього йому довелося пройти нелегкий шлях від студента металургійного технікуму та посадчика металу до вальцювальника, майстра-технолога, а згодом і старшого майстра стану. Він каже, що у нього були гарні вчителі. І перший урок прокатного виробництва він отримав у шість років».

«Мій тато — прокатник, — розповідає Павло. — Він працював на третьому дротовому стані. І от він мене малого взяв з собою. Треба було викупити путівку на відпочинок, і Олександр Павлович привів мене у цех, а сам пішов за путівкою. І уявляєте, що відчув шестирічний хлопчик, коли побачив чотири вогняні нитки прокату? Так, це була любов з першого погляду! Далі ніким іншим я себе не уявляв. Після технікуму я прийшов посадчиком металу. Непроста робота. Адже під кожний вид продукції, для кожного замовника — своя марка сталі. А інколи ті марки виписуються ледь не всіма літерами алфавіту. І якщо переплутаєш, то підприємство матиме великі збитки. То хіба ж я міг поставити під сумнів батькове ім’я? А також авторитет брата, і хрещеного батька, які також прокатники?»

Але Павло хотів бути вальцювальником. Це саме ті люди, які готують стан і ведуть разом з операторами процес прокатки. Через пів року його мрія здійснилася. Він перейшов на четвертий дрібносортний стан вальцювальником. А далі талановитого та вмотивованого парубка примітили і запропонували спробувати себе на керівній посаді майстра. Потім Павло Житникович став старшим майстром-технологом.

«Технолог розробляє і веде технологічний процес, — пояснює Павло. — Але мені хотілося зростати далі і стати старшим майстром стану. Він організовує всю роботу на стані. Це головний керівник. І така нагода мені випала. Який я керівник? Демократичний чи авторитарний? Сподіваюся, що демократичний. Але коли треба брати ініціативу і, вислухавши всіх, ухвалювати рішення, то я це роблю. Найбільше мені хочеться бути керівником справедливим. Бо коли ухвалюєш важке рішення позбавити працівника частини премії за його помилки, а цього інколи не уникнути, то людина не повинна піти від тебе з думкою, що покарана нізащо. І поки таких випадків наче не було».

Кілька років тому стан ДС 250-4 був серйозно реконструйований. Зараз крім арматури і круга у прутках він може виробляти «шпулю», яка користується попитом на ринку. Павло також доклав чимало зусиль до реконструкції стану. А вже у часи повномасштабної війни сортамент стану значно розширився. Якщо раніше на четвертому катали арматуру до діаметра 16 міліметрів, то зараз вже опанували арматурний профіль 40 мм і круг 38 мм. Це результат роботи сильної виробничої команди на чолі з начальником СПЦ-2 Олександром Макаренком та його заступником Геннадієм Кузнєцовим. У команді також працює чудовий старший майстер стану з технології Максим Кривошеєв. Також Павло з вдячністю згадує начальника СПЦ-2 Сергія Комлєва, якого також вважає своїм наставником.

Що ж, робота керівника непроста, особливо психологічно. І у Павла є свої методи зняття стресу у вільний час. Він дуже полюбляє риболовлю. А ще Павло радіє кожному успіху своєї доньки. І хай Анастасії вже 18, але для тата вона все одно улюблена донечка. Павло також любить подорожувати, і кожної відпустки намагається вирватися до улюблених Карпат. Від роботи він також отримує задоволення, але життя на цьому не обмежується. Побажаємо ж сину прокатника, брату прокатника і хрещенику прокатника нових виробничих досягнень. Родинна справа має продовжуватися.

Категорії
Наші люди

Об’єктивний погляд

У Палаці культури металургів відкрилася виставка фоторобіт нашого колеги, робітника з благоустрою ПП «Стіл Сервіс» Станіслава Рушкіса.

Робота Станіслава Рушкіса — благоустрій території «АрселорМіттал Кривий Ріг». А у вільний від роботи час він з головою поринає у фотомистецтво, тож ми також маємо змогу побачити світ у об’єктив його фотокамери. Його виставка «Єднаймося заради перемоги!» стала ще одним кроком на його творчому шляху. Вона присвячена людям, яких війна змусила покинути рідні домівки, та волонтерам, які плетуть  сітки, виготовляють окопні ліхтарі, килимки та інші речі для захисників, які боронять Україну від окупантів.

На відкриття виставки завітали герої його фоторобіт, колеги, товариші Станіслава, криворізькі фотографи. Саме їхніми привітаннями і відкрилася ця фотовиставка.

Віталій Круліковський, начальник дільниці ПП «Стіл Сервіс»: «Будь-яке мистецтво — це перш за все натхнення. І фотомистецтво також. Від щирого серця я підтримую Станіслава. Радий за нього. Радий, що у нього все виходить. Готовий сприяти і допомагати. Твори, Стасе!»

Євген Пантело, начальник зміни ТЕЦ «АрселорМіттал Кривий Ріг»: “Вітаю Станіслава з цією виставкою. Я вважаю, що майбутнє у нього велике. Він розвивається у багатьох сферах, і фотографія — це можливість висловлюватися. Він бачить світ, яким він є, і передає у світлинах історію України. Наш погляд на історію суб’єктивний, а у фотознімках вона об’єктивна на сто відсотків».

Станіслав Рушкіс, автор фоторобіт: «Цю виставку я присвятив колегам, які допомагають нашим захисникам, і мене підтримують у складні часи. На цих світлинах зображені жінки, які ріжуть тканину для «кікімор», сітки плетуть для наших воїнів. Я за Україну! Я завжди кажу, що Україна вистоїть. Ось ця пані у вінку — це Олена Романенко. Вона не лише виготовляє потрібні речі, а й відвозить їх воїнам та біженцям. А ось Вікторія Іванівна. У неї волонтерська душа, Вона показує нам, якими сильними ми маємо бути.»

Вікторія Полєщук, майстер «Стіл Сервісу»: “Стас також працює разом з людьми, які зображені на цих фотороботах. Він ріже тканину для виготовлення  «кікімор», також в’яже килимки, і у нього це добре виходить. Тож наші воїни, які мерзнуть там, на передовій, також з вдячністю згадують нашого Станіслава. Дякую, Стасе, що ти не залишився осторонь і допомагаєш після роботи та у вихідні».

Олександр Водолазський, голова спільноти творчих фотографів: «Ця виставка — маленький крок до великої перемоги. Вона показує, як люди мають об’єднуватися. Лише спільними зусиллями ми можемо перемогти. Станіслав дуже чуйна людина. Він багато робить для нашої фотоспільноти і для волонтерів. Ми вдячні, що він несе фотографію в світ і показує, як треба єднатися заради спільної мети».

Ірина Футрук, директорка з соціального розвитку ПП «Стіл Сервіс»: “Дякую вам, колеги, за те, що надихаєте автора цих фотографій. Перемога над собою і перемога взагалі можлива лише тоді, коли ми вкладаємо частинку себе. Ми живемо у буремні часи. І дуже добре, що ви знаходите час, натхнення і внутрішню опору робити гарні речі; допомагати нашим захисникам, бачити красу і зображати її. Дякую нашому автору, який іде до своєї мети. Ми готові підтримувати ідеї наших працівників. Найбільша цінність у світі — це люди».

Вітаємо Станіслава Рушкіса з цією чудовою творчою подією у його житті. Запрошуємо на виставку до Палацу культури металургів. Виставка триватиме до 14 березня.

Категорії
Новини

А!фішка на 15 та 16 лютого

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

15 лютого о 16:00 на розсуд глядачів представлена вистава «Вісім люблячих жінок». Це іронічний детектив на дві дії. У заміській садибі вісім жінок готуються зустрічати Різдво, та свято затьмарене вбивством господаря будинку: його тіло знайдено в кабінеті з ножем у спині. Під підозрою опиняється кожна з присутніх: його дружина з дочками, теща, своячениця, рідна сестра жертви, економка і покоївка. Поступово з’ясовується, що будь-яка з цих жінок мала свої мотиви, щоб скоїти вбивство. Та де ж саме правда?

16 лютого об 11:00 запрошуємо переглянути виставу-казку «Каліф-лелека».

16 лютого о 18:00 запрошуємо переглянути танцювальну виставу Арт-театру «ЛюТа» під назвою «Грішна». Це стильна, сучасна й відверта історія, що ставить перед вибором між коханням і совістю, щастям і осудом. Вистава «Грішна» розкриває вічні теми помилок і каяття, ставлячи важливе питання: «Чи краще двоє щасливих, ніж троє нещасних?» На вас чекає захопливе поєднання традицій та сучасності, де кожен рух несе неймовірну силу почуттів. Вистава за участі зірок шоу «Україна неймовірних людей», які передають ці глибокі емоції через приголомшливу хореографію, яка зачаровує з перших секунд. Це не просто танець – це історія життя, яка відкривається перед вами на сцені і яку варто побачити на власні очі.

Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв

15 лютий об 12:00 на глядача чекає вистава «Усі миші люблять сир». Це прекрасна і зворушлива історія дружби та кохання, які долають будь-які перешкоди! Казка не лише для дітей. Її можна переглядати сім’єю, адже через казковий сюжет театр розмовляє з дітьми про дуже серйозні речі – як у цьому житті зберегти своє «Я», не зрадити собі навіть заради високої мети, не розгубити найкраще в собі – дар любити, дружити, вірити в чудо, вміти бачити й чути того, хто поруч. Ця історія про любов і дружбу вже облетіла весь світ.

15 лютого о 17:00 пропонуємо переглянути пластичну драму ««Співи сонця і тіні» за мотивами творів Моріса Метерлінка у картинах «Сумний вальс» та «Сліпі». Режисер-постановник Олександр Бєльський обʼєднав у сценічному творі дві сюжетні лінії. Одна – за мотивами метерлінківських «Сліпих», в ній є відповіді на питання «Де ми живемо? У що віримо? Чи маємо надію? Які наші цінності?» та відбувається пошук сили, що поведе за собою тих, хто прагне рухатися попри негаразди. Інша – асоціативні картини, створені під впливом сібеліусівської музики, основна ідея – непереможне життєлюбство, перед яким відступають хвороби та смерть, яке лишається після відходу людини, перетворюючись на світло. Показ проходить у рамках ХІІІ Міжнародного відкритого фестивалю професійних театральних колективів «Homo Ludens» («Людина, що грає»).

Криворізький міський театр ляльок

15 лютий об 11:00 на маленького глядача чекає вистава «Принцеса та свинопас». Це музична вистава за мотивами казок Г.К.Андерсена. Казка про любов від Олє Лукоє. Про вередливу Принцесу, що полюбляла коштовні подарунки, та закоханого в неї Принца-Свинопаса. Дівчина не оцінила його подарунки – він вирішив її провчити. До чого це призвело та чим закінчилася ця цікава та повчальна історія, розкажуть її герої.

16 лютого об 11:00 пропонуємо виставу «Коза-Дереза». Вистава-жарт. Українська народна казка про розбійницю козу.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

15 лютого о 10:00 запрошуємо на романтичну автобусну екскурсію «Шлях до серця через мистецтво». Ви побачите криворізькі скульптури, мурали, мозаїки та почуєте історії про кохання, які надихають. Місцем збору: біля пам’ятника Козаку Рогу. Гіди: В. Козаков, О. Лєдовьска, В.Серьогіна. Реєстрація обов’язкова: 0961197549. 0982556455.

16 лютого о 10:00 запрошуємо на благодійну екскурсію «Парки у місті». Ви дізнаєтеся про історію створення саду в парку ім. Мершавцева, історію Гданцівського парку – від болгарських городів до сьогодення. А ще почуєте про таємниці парку Театрального. Місце збору: пам’ятник Св. Миколаю. Реєстрація обов’язкова: 0961197549. 0982556455.

16 лютого о 13:45 запрошуємо на цікавий майстер-клас. Ви коли-небудь чули про String Art? Це унікальна техніка створення картин за допомогою ниток та цвяхів. За допомогою неї ви можете створювати справжні шедеври, які стануть чудовою прикрасою вашого дому або оригінальним подарунком для близьких. На майстер-класі ви навчитесь: основам техніки String Art, створювати ескізи та переносити їх на основу, правильно забивати цвяхи та натягувати нитки,  різних прийомів та технікам для створення об’ємних та цікавих картин. Місце збору: біля входу до ТРЦ Ліберті (пр. Поштовий). Реєстрація обов’язкова: 0961197549. 0982556455.

Тренінги, майстер-класи

16 лютого о 12:00 відбудеться тренінг-практикум «Бізнес в Instagram у 2025 році». Ви зможете отримати нові алгоритми просування вашого бізнесу, дізнаєтесь про мультиканальність, маркетингові сенси вашого бізнесу та як їх використовувати у 2025 році на прикладах. Детальніше та для запису звертайтеся за номером тел.: 0986228299.

Категорії
Новини

Під час виконання бойового задання загинув Євген Федоров

Євген з родини заводчан. На підприємстві працювала його мати, й досі працює брат. Євген працевлаштувався у цех виробництва виливниць Ливарно-механічного заводу одразу по закінченню технікуму. Його професійне зростання відбувалося на очах його колег.

«Євгена любили і поважали в цеху, – говорить електромеханік чавуноливарного цеху Володимир Клеін. – Дуже скромна це була людина, але завжди він міг пожартувати, завжди у гарному настрої. Він не боявся ніякої роботи. Євген працював електромонтером, відповідав за безперебійну роботу обладнання цеху. Доручиш йому виконання найскладнішого завдання і можеш не хвилюватися – все зробить на 100 %. Євгена призвали за мобілізацією ще у березні 2022 року. Він відганяв ворога і від нашого міста, коли ворог підійшов надто близько до Кривого Рогу. Ми завжди підтримували з ним зв’язок. Євген цікавився чим живе підприємство, як справи у цеху. Ми очікували, що по закінченню війни він повернеться і буде опорою цеху. Не сталося, війна забрала життя героя. Ми пам’ятатимемо про нього завжди».

Солдат Євген Федоров, стрілець 1 відділення 3 стрілецького взводу  загинув 9 лютого 2025 року під час виконання бойових завдань в районі н.п. Миколаївка Херсонської області.

Щиро співчуваємо родині загиблого захисника.

Герої не вмирають!  

Категорії
Наші люди

«Люблю, чекаю, бережи себе!»

Олена та Віктор працювали разом в ремонтно-механічному цеху № 1 кілька років. Кожен мав свою життєву історію. Але одного дня дві їхні долі сплелися в одну. Їх поєднало кохання, яке народилося в цеху. Сьогодні Олена Шапоренко продовжує працювати машиністкою на молотах, пресах та маніпуляторах і чекає на повернення свого героя, а Віктор, який раніше працював формувальником у ФСЛЦ, зараз зі зброєю в руках боронить своє щастя, свою родину та країну.

З початком повномасштабного вторгнення Віктор Шапоренко за власним бажанням намагався долучитися до захисників, але спочатку йому відмовили. Втім вже наприкінці березня його мобілізували. Тоді він сказав Олені: «Я йду тебе захищати».

«Я за ним, як за кам’яною стіною, – говорить Олена. – В мене був перший шлюб, але там не склалося, бо не було найголовнішого в родині – довіри. А от з Віктором все по-іншому. Я відчуваю, що кохана, що мені довіряють, що ми одне ціле. Тому мені в радість постійно бути поряд з коханим. Ми й працювали разом, й відпочивали, кожну хвилину намагалися бути поряд. Пам’ятаю, як вперше відчула, що народжується нове почуття. Віктор після зміни простягнув шоколадку, потім почав запрошувати на каву». Навіть зараз на передовій Віктор турбується про кохану. В нього є справжній дар, як говорить Олена, він вміє дарувати кохання. Захисник ніколи не забуває навіть у коротких повідомленнях нагадати Олені, що він її любить. А чого тільки варті його сюрпризи та подарунки, які він примудряється робити навіть коли не поряд. Романтик, він не шукає приводу, щоб зробити приємно коханій жінці.

«Пам’ятаю, як ми ще не одружені були і приїхали на Соцмісто у справах, – згадує Олена. – Стою я біля машини, а до мене підходить дівчина, дарує квітку і говорить компліменти, потім за пару хвилин з квіткою підійшов якийсь чоловік, потім ще вже з коробкою цукерок. Я у захваті, і ось бачу йде мій Віктор з величезним букетом троянд. Взагалі-то, для мого чоловіка не потрібен привід, щоб подарувати мені квіти, або ще якийсь сюрприз зробити. А ось сам він не любить подарунки. Тому мені завжди непросто його побалувати, але я й з цим вправляюся».

У Віктора день народження наприкінці січня. Олена вирішила зробити йому подарунок. Поїхала до Сум, де на той час перебував Віктор, і замовила йому солодкий подарунок у кафе, в яке буквально затягнула чоловіка, і вже там він приймав привітання.

«Я завжди дуже хвилююся за Віктора, він вже був неодноразово поранений, був на Херсонському, Донецькому, Курському напрямках. Було й таке, що він випав зі зв’язку на два тижні, я місце собі не знаходила, – говорить Олена. – З’ясувалося, що він тоді був на завданні й отримав поранення. Зателефонував вже з госпіталю, й то не признавався мені. Він у цьому весь – ніколи не жаліється, не скаржиться, а от про мене завжди дбає. Я вірю, що моє кохання є його надійним оберегом».

Треба бути дуже сильним і мужнім чоловіком, щоб під кулями, під вибухами думати не лише про себе, свою безпеку, а й турбуватися про комфорт та безпеку інших. У Віктора родина завжди на першому місці. Він не втомлюється радувати свою кохану. Тому може з’явитися у відпустку, не попередивши, і приїхати до дружини з багажником повним хризантем.

У Віктора була мрія, яку він здійснив до війни – купив мотоцикл. Але «мрія» постраждала від обстрілів на передовій. І зараз Олена збирає кошти, щоб купити йому новий. У цій родині, здається, немає Я і Я, а є Ми. За цими двома літерами потужна сила кохання, коли знайдено свою людину, коли дихаєш в унісон, коли ментально-фізично відчуваєш, що зараз з твоєю людиною там, на відстані у сотні кілометрів.

«Так хотілося б відсвяткувати День Святого Валентина разом, – говорить Олена. – Але я вірю, мій коханий, ми це неодмінно зробимо і будемо щасливі, як ніхто. А поки хочу тобі сказати, що люблю, чекаю, бережи себе!»

Фото з архіву родини Шапоренків
Категорії
Наші люди

Троянди, які не в’януть

У десятикласниці Іри сьогодні день народження. Скромне свято у родинному колі. Раптом у двері подзвонили. Когось ще чекали? Та наче нікого. Іменинниця побігла відчиняти двері. На порозі стояв він. Сором’язливо усміхнувся, промовив кілька вітальних слів, простягнув букет троянд і пішов. Іра з щасливим обличчям і квітами у руках зайшла до кімнати. «Хто?» – питали зацікавлені погляди рідних. «Це був він!», – видихнула дівчина. Всі коректно промовчали. Прийде час – з’ясується.

Вони обоє із Зарічного. На одній з молодіжних, як зараз кажуть, тусовок їх познайомила подруга Іри, а водночас Вітіна однокласниця Оксана. «Певно це таки було кохання з першого погляду, – згадує маркшейдерка рудоуправління ГД Ірина Попова. – Наче звичайний хлопець, але щось у середині тьохнуло! Дуже він мені сподобався». З Вітею сталося приблизно те ж саме. «Яка симпатична дівчина! Чому я раніше її не бачив? – згадує машиніст бурового верстата РУ ГД Віктор Попов своє перше враження. – Чорнява, кароока, а усмішка сяє! А коли почалася розмова, то щось мені підказало, що це рідна мені людина, хоча й бачу її вперше».

З тої зустрічі минуло вже чотири десятиліття. А для наших закоханих вони промайнули наче мить. Але багато що сталося за ці роки. Після кількох зустрічей у компанії друзів Віктор вирішив, що час виходити на новий рівень. Він запропонував Ірі дружбу і запросив її у кіно до кінотеатру «Жовтень». «Не пам’ятаю вже, що був за фільм і навіть про що, але це й не важливо. Головне – нам разом було добре. Побачення продовжилися. А коли настав час обирати куди вступати після десятого, ми з подругою вирішили, що підемо у гірничий, на маркшейдерів. Чому саме на них? Не знаю. Вітя тоді був на морі з батьками, а як приїхав, то рішуче мовив: «Я з вами!»

Шкільна закоханість органічно перетворилася на студентське кохання. Зустрічі, сесії, дискотеки з «мєдляками» на 44-му. Через рік Віктор пішов служити, тож коли повернувся, Іра вже була на два курси вище, а кохання на два роки міцнішим. Мріяли про спільне життя. І одного разу Віктор попросив руку й серце. Ірина чекала цього кроку й з відповіддю не забарилася. Щаслива пара подала заяву. Весілля святкували у великому наметі, напнутому в дворі у Вікторових батьків. Було все: короваї з рушниками, дивні, холодець, викрадений черевичок та веселі переодягання з катанням батьків на возику другого дня. Почалося подружнє життя.

«Я народила донечку Марійку, – продовжила Ірина. – Три роки була у декреті. Вітя продовжив навчання. Величезна дяка нашим батькам, які підтримали студентську родину у фінансово непростий час. Вивчившись, коханий пішов працювати до гірничотранспортного цеху слюсарем з ремонту автомобілів. А через пів року перевівся за спеціальністю – маркшейдером. Маркшейдери багато часу працюють безпосередньо у кар’єрі: позначають місця для буріння свердловин, заміряють об’єми гірничої маси тощо. Машиністи бурових верстатів бурять. У свердловини підривники закладають вибухівку, а вже після вибухів екскаватори вантажать руду у самоскиди. Тож маркшейдери відіграють важливу роль у ланцюгу процесів добування залізної руди».

Пізніше Віктор Попов перевівся майстром на бурову дільницю третього кар’єру, а на його місце прийшла молода перспективна маркшейдерка Ірина Попова. 12 років Віктор працював начальником дільниці, а як заробив пенсію, перевівся машиністом бурового верстата. Вже багато років у Віктора й Ірини спільна справа: вони разом з іншими працівниками рудоуправління працюють над видобутком залізної руди, хоча і в різних кар’єрах: Ірина в другому, Віктор у третьому. «І це, як на мене, не мінус, а скоріше плюс, – усміхається Ірина. – Кохання коханням, а робота роботою. За те ми з більшою палкістю проводимо час разом. І з кожним роком наше кохання стає ще міцнішим, як вино. Нам завжди цікаво разом. Відпочиваємо на базі відпочинку, їздимо у Карпати, допомагаємо на дачі Вітіному татові. Вітя завжди допомагає мені вдома. А яку ж яєшню він для нас готує! І хай це лише яєшня, але для мене це, певно, найсмачніша страва у світі, бо приготована з любов’ю».

А вісім років тому у житті Ірини з’явився ще один мужчина. Точніше, у їхньому спільному житті. Це улюблений онук Нікіта. Його беруть з собою на турбазу, на дачу. А дідусь, коли не на зміні, ще й разом з Нікітою навчається в онлайні. Бо донька з зятем на роботі, і лячно залишати малого самого під час тривог. Безумовно, онучок вносить додаткове різноманіття у подружнє життя Попових. А що ж романтика? А вона нікуди не поділася. Віктор і зараз дарує Ірі її улюблені троянди. А щоб це було сюрпризом, у коханого є свій секрет. «Головне, придбати квіти напередодні, непомітно занести до квартири і сховати так, щоб кохана не знайшла випадково. І от з першими сонячними промінчиками сюрприз готовий». Відверто кажучи, Віктор розповів мені, куди саме він ховає троянди. Ніколи б не здогадався. Але з-за чоловічої солідарності я не буду «палити хату» і виказувати таємницю. Хай романтика не згасає, а кохання буде вічним!