Криворізький Академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка
4-5 січня о 12:00 на розсуд глядачів представлена музична вистава «Каліф-лелека».
4 січня о 16:00 пропонується музична комедія-дивертисмент Fata Morgana. Кожен митець мріє про визнання, успіх, славу і готовий шукати досягнення заповітної мети хоч на краю світу. Але оплески, квіти, зрештою, успіх і слава – що це насправді: нагорода за талант, багаторічну наполегливу віддану працю і вірність «своєму» глядачеві чи лише швидкоплинна зваблива, зрадлива примара – Fata Morgana, у гонитві за якою може трапитися будь-що?
5 січня о 16:00 напередодні Всесвітнього дня театру запрошуємо театралів на найулюбленішу виставу глядачів – музичну комедію «Сорочинський ярмарок». Ця українська вистава, натхненна генієм М. Гоголя, занурює до світу народних пісень, танців, надзвичайних пригод та містики. Ви за лічені секунди опинитеся у самісінькому центрі галасливого та колоритного дійства і стежитимете за долями головних героїв, які вміють кохати, дружити, співчувати, бути щирими й жити з відкритим серцем.
Криворізький міський театр ляльок
4-5 січня о 10:00 на малечу чекає інтерактивна вистава з несподіваними персонажами «Обережно! Рік змії!?».
Концерти
Палац молоді та студентів
4 січня о 15:00 відбудеться Anime&K-Pop Fest – це фестиваль для шанувальників аніме (японської анімації) та k-pop (корейської попмузики)! Цей івент для захоплених попкультурами Азії. Чому варто сходити на цей захід? Ти зможеш поспілкуватися з однодумцями, чудово провести час зі своїми старими друзями та знайти нових, сфотографуватися з косплеєрами та улюбленими персонажами у спеціальній фотозоні, послухати круті пісні у живому виконанні, подивитися на класні виступи місцевих учасників, пограти в цікаві ігри та конкурси, придбати купу мерчу на тематичному ярмарку!
Екскурсії
Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»
4 січня об 11:00 розпочинаємо січневу пішохідну одіссею по музеях міста. Стартуємо з наймолодшого, а саме 3D відеогалереї Криворізького історико-краєзнавчого музею. Ми прогуляємося адміністративним центром Кривого Рогу, відвідаємо парк Героїв, побачимо найбільший Квітковий годинник у Європі, завітаємо до 3D-відеогалереї та переглянемо історичний фільм про Кривий Ріг у техніці таймлапс. Місце зустрічі: біля Квіткового годинника (парк Героїв), Реєстрація за телефоном: 0961197549, Валентина.
4 січня о 15:00 святкуємо Маланку — українське народне свято, а ще традиційний обряд із використанням масок та костюмів, які більшість ряджених роблять власноруч. На вас чекають: історичний екскурс про походження святкувань, знайомство з традицією щедрувань, ви дізнаєтеся про різницю відзначення цього свята у різних регіонах країни, а також станете учасником майстер-класу зі створення святкового атрибута. Місце збору: зупинка «9 міська лікарня» Реєстрація обов’язкова: 0961197549, Валентина.
5 січня об 11:00 майстер-клас з пірографії. Пірографія у перекладі означає «писання вогнем», а в народному мистецтві – це декоративне випалювання по дереву. Найдавніше ремесло, яке виникло і розвивалося паралельно з гострінням, різьбленням, моренням та іншими видами обробки деревини. Стародавні майстри розігрівали голки або клейма на вугіллі, сьогодні гравіювання виробляють за допомогою спеціальних пальників по дереву. Під час майстер-класу у вас буде можливість створити свою авторську картину. Місце збору: біля ТРЦ «Ліберті» (проспект Поштовий). Реєстрація за телефоном: 0961197549, Валентина.
Минулий 2024 рік вже став історією, а новий 2025-й тільки входить у свої права. Це гарний час для того, щоб підбити підсумки у будь-яких справах, аналізувати пройдене, а також будувати плани на майбутнє. Кожному з нас хочеться, щоб воно було мирним, найкращим, найяскравішим, найприємнішим.
Про важливі та цікаві моменти у своєму житті, про спогади за минулий рік таочікування на 2025 розповідають працівники нашого підприємства.
«Раніше я працювала на першій та другій коксових батареях, а коли їх закрили, мене перевели до іншого цеху КХВ. Мене там дуже гарно прийняли, колектив чудовий, робота цікава. Та все ж хотілося додому, до свого рідного коксового цеху. Знаєте, коли до чогось звикаєш, як кажуть, пускаєш коріння, то переключатися на щось інше важко. І, ось, нарешті у 2024 році я знову переходжу до КЦ. Для мене це була подія року! А у серпні у мене була відпустка і я нарешті змогла «підтягнути» свої домашні справи. Це дуже важливо, жінки мене зрозуміють (усміхається). В іншому – життя стабільне, ми живі та здорові, що в наш воєнний час вже є позитивом. Ми з чоловіком працюємо на підприємстві, а донечка Альона радує нас гарними новинами з Німеччини. Туди вона переїхала на початку повномасштабної війни. На той момент їй було 18 років, а зараз вже 21. Зараз донечка вивчає німецьку мову. Телефоном ми розмовляємо з нею кожен день. Ми з чоловіком радіємо її успіхам, але дуже хочемо, щоб вона знову була поруч. Я згадую, як ми раніше святкували Новий рік, як перевдягалися у різних кіношних персонажів, придумували собі ігри, вікторини. Тепер ці згадки гріють душу. Я хочу, щоб війна скоріш закінчилася, щоб ми більше не чули цих страшних вибухів, щоб не гинули наші люди, не руйнувалися міста. Я хочу скорішої перемоги та миру».
«Найяскравіша подія року, що минає – це моє працевлаштування в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Я дозую шихту для виробництва якісного агломерату. Моя робота важка – і фізично працювати треба, і необхідні знання мати, і певні навички. Та зараз це моя стабільність, я можу спокійно працювати, жити та виховувати дітей, адже наш рідний дім зруйнований. Я родом з Луганської області. Переїхала жити у Бахмут, а тут почалося повномасштабне вторгнення. Усі знають, що довелося пережити Бахмуту, там нічого вцілілого не залишилося. Розбомбили і наш будинок, і квартиру. Ми переїхали жити до Кривого Рогу. Насправді ж, це місто не так вже й далеко від Бахмуту. Мені так хочеться додому, я б власноруч відновлювала зруйноване. Головне, щоб війна скінчилася. Та життя продовжується. Незабаром новорічні свята, і ми у родині, звичайно, готуємося до них. У мене двійко дітей, доньці 14 років, а сину 11. Вони ходять до театрального гуртка, виступають. Я була на їхньому спектаклі до Дня Святого Миколая, зраз вони готують Вертеп. Дуже хочу подивитися на це. А ще я хочу, щоб наступний рік приніс нам мир. Це буде головним нашим бажанням під ялинку».
Захисники повертаються у виробничу родину
Михайло Романішин, змінний майстер СПЦ-2:
«Важкий для нас всіх рік, як і весь час повномасштабного вторгнення. Особливо психологічно. Але є й приємні новини. Хлопці, які захищали нас від агресії, почали повертатися після демобілізації на стан, у нашу виробничу родину. Вони бачили на війні таке страшне, що ми навіть уявити не можемо. Звичайно ж, вони нам не все розповідають. У мене таке враження, що демобілізованим захисникам хочеться швидше все забути і повернутися до мирного життя. На жаль, дехто з працівників стану вже ніколи не повернеться. Вони віддали свої життя за нашу свободу. Багато наших ще воює. Хочеться, щоб ще у цьому році настав мир, і вони до нас повернулися. Це було б найкращим подарунком. Хочу привітати з Новим роком сина Максима, який навчається у Львові, в Академії сухопутних військ. Максиме, синку! Ми з мамою пишаємося тобою за твій вибір. Й тривожимося одночасно. Бажаємо, щоб ти залишався таким же чесним і хоробрим, щоб війна якнайшвидше завершилася, і тобі не довелося використовувати твої знання і вміння у реальних умовах».
2024: під знаком розвитку
Олександр Залєсов, в.о. електрика дільниці дробильної фабрики гірничого департаменту:
«Я прийшов у цех в минулому році стажером, вчився, розвивався, взнав багато нового, дечого навчився. А в цьому році продовжив свій розвиток. Здобув навички вільного спілкування з людьми, яких особливо не було, зважаючи, що два останніх роки навчання у технікумі пройшли в онлайні. Також здобув навички організатора й керівника. Мене призначено в.о. електрика дільниці, а зараз вже запущений процес переведення на цю посаду, чекаю моменту, коли скажуть писати заяву. Це був би гарний подарунок на Новий рік. Мені поталанило з наставниками, і я дякую Ігорю Боярину та Олександру Кузьменку. Особлива подяка моїй мамі Оксані та татові Михайлові, які завжди мене підтримують, допомагають. Дякую вам, мама й тато, найдорожчі мої люди! Щиро вітаю з Новим роком! Здоров’я вам, щастя! Щоб все у вашому житті було гаразд».
«Віримо у перемогу та наше майбутнє!»
Олександр Ягодкін, старший майстер копрового цеху:
«Що позитивне було у цьому році? Ну зараз такий час, що якщо прокинувся живим, якщо є дах над головою, якщо твої рідні й друзі живі-здорові, то це вже чудово. Ми обладнали додатковими засобами безпеки наші перевантажувачі металобрухту, нашу основну, дуже важливу техніку, що підвищило рівень безпеки під час їх роботи. А найбільше позитивних емоцій від того, що онучок Захар росте. Йому вже два роки. Щоправда, вони живуть зараз у Києві, то спілкуємся по телефону та у соцмережах, але це ніяк не зменшує дідову радість від спілкування. Дякуємо ЗСУ за те, що захищають нас, що не пустили ворога в наше місто, завдяки чому ми маємо можливість відносно спокійно жити й працювати. Допомагаємо, чим можемо, донатимо. Президентську тисячу разом з дружиною ми вирішили задонатити нашим захисникам. Хочу привітати з Різдвом та Новим роком доньку Ольгу, зятя Андрія, і звичайно ж, онучка Захара. Віримо у перемогу та наше майбутнє!»
Народження дітей – знак надії на краще
Олена Вавренюк, старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ:
«Згадую цей рік і бачу яким він був різним. Звісно, він був непростим. Емоцій вистачало. Це і постійна тривога через обстріли, горе та біль за загиблими, як військовими, так і мирними людьми. Мені пощастило, що всі мої рідні живі, що всі здорові. Але душа болить за усіх українців. Втім я впевнена, що нас не зламати, що кожна наша втрата не залишиться без відповіді ворогу.
І на роботі було не просто. Я працюю у фасонно-сталеливарному цеху ЛМЗ. На щастя, замовлень у нас вистачало, більше б фахівців, адже чоловіків мобілізують і їм на зміну стаємо ми, жінки. Допікають і прильоти по енергоструктурі. Проте українці надзвичайно сильні люди і своєї мети досягають завжди. Тож ми переможемо, це точно, бо це і є нашою головною метою!
Та все-таки хотілося б сказати року, що минає, – дякую. Адже зі мною поруч була моя родина: чоловік та синочок. До речі, мій чоловік працює зі мною у цеху, тож усі виробничі проблеми вирішували та долали разом. Світлою подією для нашої родини стало народження племіннички Варі. Народження дітей – це завжди знак та надія на краще.
У цьому році нам попри всі випробування вдалося з’їздити на короткий відпочинок до Одеси. Він був екстремальним, бо на цей час прийшлися активні прильоти по цьому місту, але радість сина від купання у морі перекрила усе. Восени ми відпочили в Яремче. Краса наших Карпат вражає та дарує хвилини справжнього релаксу. Тож приємних хвилин було багато, і за це я вдячна року, що минає. Зараз мені дуже хочеться зібратися усією родиною за новорічним столом і підняти келих за Перемогу. Хай ця мрія здійсниться скоріше. Якби там складно не було, але я точно знаю, що 1 січня ми підемо сім’єю вітати наших батьків та рідних, а родина у нас чималенька. За столом збирається не один десяток людей. І будемо вітати усіх з Новим роком. Я кожному бажаю, щоб ми завжди відчували силу нашого народу і гордість від того, що ми українці! Щоб скоріше настав мир, щоб всі наші захисники та захисниці повернулися додому, і наш завод знову нагадував вулик, де кипить робота, де працюють найкращі люди, які усміхаються одне одному і відзначають теплі родинні свята. Хай буде саме так!»
Справжній символ майбутнього, надія і впевненість, що у наступному році точне все зміниться на краще – це радісні дитячі оченята та дзвінкий сміх, який справжньою новорічною музикою лунав у Палаці культури металургів. Саме тут протягом кількох днів проходили «Різдвяні зустрічі у казковому палаці» для усіх діточок працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», ЛМЗ та «Стіл Сервісу».
Організатори свята – працівники департаменту з комунікацій подбали про те, щоб навіть за умов воєнного часу свято завітало до маленьких криворіжців. У цьому їм активно допомагали працівники Палацу культури металургів та молодіжної спільноти підприємства «3Dільниця». Протягом 10 новорічних ранків 600 дітей працівників підприємства змагалися у різноманітних конкурсах, співали пісні, розповідали віршики Святому Миколаю, боролися за перемогу з силами зла, ділилися своїми мріями, брали участь у майстер-класах зі створення новорічних героїв з паперу, фарб, прикрас і Чупа-чупсів. І, найголовніше, бодай на декілька хвилин забували про всі негаразди і тривоги та просто раділи від душі можливості погратися, повеселитися, позмагатися і побути у казці, яка у ці дні оселилася у Палаці культури металургів.
«Ми такі задоволені цим святом, що й словами не передати, – говорить Анастасія Лавренко юрисконсультка департаменту з правових питань. – Я прийшла зі своїми дітками – Софійкою та Федором. Такі заходи потрібні і нашим діткам, і нам. Я сама колись займалася у гуртку у цьому Палаці культури. Мені хотілося знову опинитися тут. А для дітей можливість порадіти та відволіктися – це найкращий подарунок. Всі ми віримо у дива, всі ми надіємося і загадуємо бажання. Новий рік – це особливе свято. У нас в родині ми його відзначаємо всі разом, для дітей навіть справжні квести вигадуємо з пошуку подарунків. Дякуємо нашим захисникам та захисницям, що в нас є можливість і це свято наразі зустрічати у себе вдома».
Під час свята під дахом палацу точилися справжні снігові баталії. Святкова естафета з кидання іграшкових снігових кульок, здається, сподобалася не лише дітям, а і їхнім батькам. Малеча змагалася, а батьки щиро вболівали. Позитиву вистачило на усіх. А поетичні баталії та конкурс святкових пісень не залишив байдужим нікого. Весело було усім, а на додачу й солодкий майстер-клас. Він дуже сподобався Діані Салівон, батько дівчинки Сергій працює на нашому підприємстві і дуже любить свою донечку, і балує її солоденьким, зізналася Діана. «Мені дуже сподобалося свято, – розповіла Діана. – Я тут і набігалася, й натанцювалася, а майстер-клас, то взагалі клас! Адже я дуже-дуже люблю солоденьке, а він був з цукерок. Тож і красиво, і смачно в мене все вийшло. Дякую мамі та тату, що мене сюди привели».
А ось Насті Улітич сподобалися командні змагання, бо зараз не так вже й багато можливості погратися разом із дітками, а дівчинці цього дуже не вистачає, тож на Різдвяні зустрічі вона, зізнається, просто летіла на крилах.
Родина Ємченків: мама Ірина та тато Василь працюють на підприємстві. Коли дізналися про свято для дітей, то одразу ж поспішили зареєструватися, адже кожна зустріч з метою безпеки була обмежена за кількістю учасників. У Палаці культури спеціально обладнали місце, куди можна було всім спуститися під час тривог, про це подбали працівники «Стіл Сервісу».
«Ми вдячні усім за таке свято, – говорить Ірина Ємченко. – Це прекрасна можливість нашій малечі порадіти та забути про тривожне сьогодення. Ми прийшли з дітьми. Моєму сину Данилу 12 рочків, а донька Аліса ще зовсім маленька, але вони обидва так чекали на це свято. Ніхто у наших дітей не має права відібрати можливість радіти, гратися і мріяти. Тому ми обов’язково відзначатимемо новорічні свята усією родиною. Вже й подарунками запаслися. Дякую організаторам за хвилинки позитиву, нашим захисникам за можливість жити і працювати. І всім бажаю не втрачати віру в дива, вони трапляються, вони є. І наші герої-захисники – це диво. Їх міць, їх витримка, їх захист – це найкращі подарунки усім нам. А дитячий сміх і от такі теплі зустрічі – це те, за що вони воюють, це те, що дарує нам надію і впевненість, що життя триває. Всім бажаю миру, тепла в домівках і серцях, хай 2025 рік стане для нас усіх переможним!»
Приблизно так описав би святкування Нового року нині модний штучний інтелект, обробивши новорічні анкети наших читачів. Нагадаємо, що анкетування було проведено корпоративними комунікаціями підприємства напередодні Різдва на сайті metalurg.online, в газеті «Металург» та у соцмережах «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Для більшості учасників анкетування Новий рік, перш за все, яскравий. А ще переможний, чарівний, казковий, святковий, радісний, мирний і з надією на краще, що не дивно, зважаючи на часи, у які нам довелося жити. Для декого — це свято з ароматом мандарин, для когось — сповнене мрій та надій. Ну а для одного з нас — свято, на яке вистачає коштів, зароблених важкою працею. Таке життя.
Друге питання було про обов’язкові страви на новорічному столі. І тут відбувся батл, в якому помірялися силами традиційна трійця — олів’є, крабов’є і «шуба» — проти відносно свіженького суші та екзотичного вай рара (щось новеньке винайшли?). Новорічного дива не відбулося, і більш досвідчені страви послали новачків в глибокий нокаут. А ще у перелік обов’язкових потрапили холодець, салати «Цезар» і «Грибна галявина» та цілий зоопарк у вигляді форелей, скумбрій, курчат, качок, гусей та інших смачних тваринок — смажених, тушкованих, під соусом… А для вже відомого нам учасника — це картопля, яка за його розрахунками піднялася у ціні на 347 відсотків!
Чим же запиватимуть анкетувальники всю цю смакоту? Беззаперечний лідер — родич нашого символу року, тобто Змії. І це не удав і не дракон, а шампанське, бо воно також полюбляє пошипіти та побризкатись. У тренді також узвар, компот, ситро з лимонадом, сік, вино, водичка. Але то все для слабаків, бо дехто запиває смаколики горілкою і на слабше не згоден!
Серед прикрас для ялинки найпопулярнішими були ялинкові іграшки. Як то кажуть: «Л» – логіка. У багатьох на новорічній красуні засяють гірлянди, цукерки, сріблястий дощик та мішура. У нашого ж знайомого скептика немає ялинки, і вгадайте чому? А ще один учасник, тільки тссссс, це наша таємниця, прикрасив ялинку купюрами. Мабуть, ловить на живця і впевнений, що до тих купюр прилетить ще у рази більше бабосиків, і Новий рік вийде не лише переможним, а ще й, як кажуть, по багатому. Дехто ж не буде заморочуватися і прикрасить ялиночку тим, що є у хаті. Що ж, практичний підхід!
Для українців родина — серед найвищих цінностей. Тому серед тих, кого респонденти чекають у гості Новорічної ночі — родичі, як загалом, так і їх окремі підрозділи — батьки, діти, онуки, ну й куми з друзями — теж начебто вже родичі. Хтось відповів категорично: «Наші всі вдома». Хтось чекатиме колядників, а дехто міфічних персонажів. І тут знов батл між старовірами та прихильниками відродження. І хай поки що бородатий пережиток Дід Мороз з мінімальною перевагою поклав на лопатки і Святого Миколая, і Санту, але, судячи з тенденцій, Морозові недовго лишилося.
Наступне питання: де б хотіли відсвяткувати Новий рік? Переважна більшість бажає зустріти свято вдома, у затишному родинному колі. Дехто хотів би поїхати до засніжених Карпат. Є охочі не чекати Санта-Клауса, а самим завітати до діда у Лапландію. Хтось мріє зустріти рік біля моря, в Іспанії, наприклад, а дехто прагне у Київ, на головну ялинку країни. Є й ті, хто бажає святкувати у Лондоні чи Нью-Йорку, а комусь не обов’язково потрібен Нью-Йорк, він просто хоче зустрітися з Сантою у США, байдуже, у якому штаті.
А зараз поговоримо про подарунки. Тут не було типових відповідей. Одному олігархові, нашому працівникові, колись подарували залізницю, і допоки це його найулюбленіший подарунок з дитинства. Для когось найбажанішим подарунком стали теплі мамині обійми, а дехто найбільшу насолоду отримує від емоцій улюблених діточок. Гарна сумочка, фітнес браслет, велошолом, щеня, котик, золоті прикраси, в’язані шкарпетки і це далеко не повний перелік. А один респондент взагалі не пам’ятає. Чи це не той, що запиває смаколики горілкою? Ні, інший. А як вам таке: пропозиція вийти заміж та перший секс з коханою?
А щоб наші учасники хотіли отримати під ялинку цього року? Найбільше — перемоги, миру, щастя, добра. Хтось ноутбук, велосипед, новий телефон, путівку, ювелірку тощо. Один з працівників дуже хоче від Миколая грошей на пасіку. І це ще дрібнички. Бо його колега забажав мільйон баксів, та ще й щоб не обкладалися податком. Але найбільше хочеться, щоб збулися побажання наших працівниць, які чекають чоловіків з війни.
Бажаємо й ми вам всього-всього, того, що кожен з вас найбільше хоче, над чим працює, чого прагне досягти! З Новим роком нас всіх! Перемоги нам і Миру!
Для декого новорічні дива вже почалися. Серед всіх учасників анкети генератор випадкових чисел визначив трьох володарів призів. Ними стали наші працівниці Катерина Россолова і Олена М’яч та Людмила Макаренко, чоловік якої працює на нашому підприємстві.
А ви знаєте як колись Новий рік зустрічали криворіжці? Гайда з нами на святкових санчатах у подорож минулими роками.
Новорічні свята – часи радості та веселощів. Святково-казковій атмосфері сприяє усе – процес підготовки, вибір та вбрання ялинки, прикрашання своєї домівки, планування святкової вечері та, звичайно, саме свято. Йому вже стали притаманні свої традиції – загадування бажань у нульову мить переходу з року в рік, «колюче» ігристе вино, добрі побажання під дзенькання келихів, подарунки і, звичайно, олів’є – куди ж без нього! Саме таким ми сьогодні знаємо Новий рік. Але так було не завжди.
Забороняли та відновлювали
На початку минулого століття більшовики скасували новорічні свята, називаючи їх буржуазним мракобіссям. Під забороною була навіть святково вбрана ялинка, адже вона асоціювалася із Різдвом та його традиціями. Замість новорічних свят більшовики ввели свято «Червоної хуртовини» – це день початку світової революції. Але така маячня не прижилася, люди підпільно продовжували відзначати свої улюблені свята.
На щастя, переважно це миналося без наслідків. А тим, кому «пощастило» бути впійманим, «світив» публічний осуд, людину могли і ув’язнити. З хронік тих часів можна дізнатися, що ті родини, у яких відзначали Різдво та Новий рік, ловили в тому числі і… через дітей. У школах або просто на вулиці активісти або ідейні вчителі вивертали їм кишені і, якщо знаходили в них зернини жита або пшениці, це означало, що люди святкували, і їх треба за це покарати.
Реабілітували свято у 1935 році. Було знято тавро і з ялинки. Її дозволили встановлювати не тільки у будинках людей, а й на центральних площах. Також влада дозволила людям радіти, накривати святковий стіл, поздоровляти одне одного.
Так було по всій країні, і у Кривому Розі, який з початком будівництва металургійного комбінату, як на дріжджах зростав та розбудовувався.
Святкова марля й кукурудза
«У війну людям було не до гучних святкувань Нового року. В ніч з 31 грудня на 1 січня у родинах поздоровляли один одного, заїдали урочисту мить тим, що є та лягали спати. Про це розповідала моя матуся Катерина Тимофіївна Подгора, яка після Другої світової війни працювала прибиральницею в заводоуправлінні КХВ, – розповідає ветеранка КХВ Галина Каряжа. – Я ж пам’ятаю наші святкові дні у 1946-му році. Я маленька, тато не повернувся з війни, ми з мамою та з молодшою сестрою живемо у бараці біля КХВ. Коли наближалися новорічні свята, мама вже планувала як нас з сестрою нарядити і збиралася до… аптеки. Готового дитячого одягу тоді не було, те, що можна було знайти на барахолці, купити ми не могли, адже маминих 36 рублів зарплати на нього точно б не вистачило. Матерії та швейної машинки, щоб пошити одяг, теж не було. А от дешевої марлі в аптеках було досхочу. З неї і шили вручну бальні наряди. Фасони придумували, які хочеш. Плаття міцно крохмалили, оздоблювали багатствами зі старовинних шкатулок, розмальовували кольоровими олівцями або фарбами, і виходило справжнє вбрання принцеси. А яка ж принцеса без корони. Її теж робили з марлі, вати, проволоки-основи та прикрашали чим прийдеться».
Як розповідає Галина Каряжа, 31 грудня ближче до опівночі мешканці кімнат у бараку виносили столи, ставили їх біля своїх дверей і починали накривати. На столах переважно були хліб, картопля, квашена капуста. У родині Галини головною стравою була кукурудза. Ще восени матусі вдалося нею запастися. Кукурудзу вона зберігала у старовинній скрині, в якій колись було її придане. Зерно відварювали, робили з нього кашу, або просто цілу заливали молоком. Галина Іванівна згадує, що це було дуже смачно. До речі, запасів кукурудзи родині вистачило й на голодні роки кінця 1940-х. Кукурудза тоді врятувала їм життя.
«Яке там олів’є, ми тоді й слова такого не знали. Після війни ми жили емоціями, раділи простим речам. На Новий рік співали усім бараком, ходили в гості, дарували одне одному сніжинки із паперу (робили з вирваних аркушів із зошита). Спиртного багато не вживали, бо 1 січня вихідного тоді не було, людям треба було йти на роботу, – продовжує Галина Каряжа. – Ялинок ми дома не ставили, їх тоді мало продавали. А от у місті прикрашена ялинка була біля театру імені Тараса Шевченка. Ми приїжджали туди завдяки мамі, якій на роботі давали квитки-запрошення на дитячі ранки. Пам’ятаю, якими зачарованими очима ми з сестрою дивилися на цю велику, прикрашену іграшками зелену красуню. А навколо були фігурки звіряток, маленькі будиночки, гойдалки. Та найочікуванішим для нас було отримати новорічний солодкий подарунок. В ньому були цукерки, вафлі та навіть екзотичні мандарини. Це були для нас неймовірні смаколики!»
Починаючи з 1947 року, 1 січня нарешті стало вихідним. До цього свята люди почали ставитися по-особливому, готуватися до нього. Зросла й потреба у ялинкових іграшках. Їх почали масово робити у великих містах, зокрема у Києві. Події в країні значно впливали на їхній дизайн. Були скляні фігурки овочів, представників різних робітничих професій, космонавтів тощо. А Діда Мороза взагалі саджали то у ракету, то у літак. Святкування Нового року поступово «обростало» новими традиціями. Та то вже інша історія. І ми нею з вами обов’язково поділимося згодом. А, можливо, й у ваших родинах теж є свої святкові звичаї та цікаві історії? Ми охоче їх почуємо та розповімо усім.
Фото з архівів газет «Металург», «Червоний гірник», «Домашня газета»
У Палаці культури металургів криворізька молодь відсвяткувала Новий рік. Свято ліцеїстам та студентам, батьки багатьох з яких працюють на нашому підприємстві, подарувало ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Вітаючи молодь, директорка нашого департаменту з персоналу Катерина Залозних побажала всім яскравого, цікавого, інноваційного майбутнього, щоб мрії і бажання здійснилися, і щоб вже найближчим часом ми здобули перемогу та настав довгоочікуваний мир. Вона висловила сподівання, що криворізька молодь, яка є майбутнім країни, стане майбутнім і нашого підприємства. Катерина зазначила, що підприємство і надалі буде підтримувати молодих людей, бо це саме і є інвестиціями у наше майбутнє. Вона закликала молодь мріяти і діяти, щоб мрії ставали реальністю, а саме на цьому заході – знайомитися, спілкуватися і гарно відсвяткувати найулюбленіші для багатьох новорічні свята.
Молодь любить змагатися і перемагати – це факт. Тому організатори свята (фахівці відділу з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг») влаштували для учасників новорічний квест, у якому взяли участь аж 16 команд. За перемогу змагалися сніговики, ельфи, олені, новорічні гномики і навіть криворізькі «кренделки» та новорічні валянки. Команди відгадували, складали, розповідали, носили паперові кульки, створювали новорічні світлини та майже грали у хокей. Як і у будь-яких змаганнях були переможці і призи, але чудовий святковий настрій отримав кожен.
А після квесту школярі та студенти танцювали на новорічній дискотеці. У ці складні й не дуже веселі часи молоді люди отримали чудовий майданчик для спілкування, нових знайомств, та мали змогу хоча б на день відволіктися від тривожних, а подекуди й трагічних новин. Діти дорослішають, життя продовжується.
Андрій Мазур, студент Гірничого електромеханічного фахового коледжу КНУ: «Я навчаюсь на електромонтера. Це дуже серйозна спеціальність, тож не мав права пропустити пари і на квест не встиг. Але все ж скористався можливістю побувати на сьогоднішньому заході. Новий рік і Різдво – це для мене, перш за все, родинна єдність. А сьогодні я зустрівся з друзями. Все весело і по-новорічному. Настрій чудовий! Бажаю кожному щастя! А воно у кожного різне, у кожного своє».
Діма Коваль, студент Криворізького професійного гірничо-металургійного ліцею: «Як мені Свято? СУПЕР! Подобається все! Ми потрапили у топ-2 сьогоднішнього квесту, отримали призи. Були захопливі веселі конкурси. Ведучий чудовий, смаколики, якими всіх пригощали – супер! Я сьогодні у костюмі Санта-Клауса, а взагалі-то вчуся на зварника. Ліцей поруч з будинком, тому й пішов. І мені подобається, цікава професія. Бажаю всім миру, добра, і хай мрії здійснюються!»
Катя Мельникова, студентка Технологічного фахового коледжу ДУЕТу: «Спочатку я не думала, що поступлю вчитися на електрика, але якось так вийшло, і зараз я пишаюсь цим. Поки що перший курс, вивчаємо теорію, практики ще не було. Сьогодні були чудові ігри, думаю, такою ж веселою буде й дискотека. Мені дуже все подобається. Дуже дякую організаторам, «АрселорМіттал Кривий Ріг» за це чудове свято!»
