Позначка: наші люди

База відпочинку «Мар’янівка» після тривалої перерви, викликаної ковідом та агресією РФ, знову гостинно зустріла працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», ЛМЗ та «Стіл Сервісу».

На «Мар’янівці» знов лунають променистий дитячий сміх та дружній гомін компаній металургів, гірників, коксохіміків. Сталевар ливарної дільниці ремонтного виробництва Дмитро Онищенко приїхав відпочивати разом із дружиною та дітьми. Він щойно вийшов на ґанок свого затишного дерев’яного будиночка і привітно усміхається гостеві-журналісту, як виявилося під час розмови, своєму тезці за прізвищем.

«Відпочиваємо з чудовим настроєм, – говорить сталевар. – Дуже вже ми скучили за відпочинком на рідній базі, за нашою річкою та зеленою квітучою територією. Зачекалися! Отримуємо задоволення. Вже вдосталь накупалися, нагрілися, навіть підсмажитися встигли. Умови комфортні – будиночок, холодильник, кондиціонер. Все працює. Недалечко є душ. Маємо плиту для приготування їжі. А головне – природа і свіже повітря».

Фрезерувальник ремонтно-механічного цеху № 1 Олег Кернер також задоволений. Хвалить територію, умови проживання, відзначає мангальну зону, де можна приготувати смачні шашлики та овочі-гриль. Але є й зауваження – було б добре завезти свіженького піску на пляж.

«Зауваження відпочивальників – це для нас зона зростання, – каже Ірина Футрук, директорка з соціального розвитку ПП «Стіл Сервіс», яке готувало базу до прийому відпочивальників. – Ми робимо так, як бачимо зі свого боку. А відпочиваючі тестують умови і дають нам сигнали що до покращень. Пісок ми вже узгодили з «АрселорМіттал», і він з дня на день буде на пляжі радувати малечу. Під час підготовки «Мар’янівки» зроблена величезна клопітка робота, і позитивні відгуки людей, їх усмішки – найкраща оцінка якості».

Відкриття бази стало можливим після переобладнання укриття відповідно до умов безпеки. З 15 червня база може прийняти 247 відпочиваючих водночас. З 1 липня планується відкриття ще 81 місця. Звичайно, до призупинення роботи можливості бази були більшими, але поки що кількість обмежена спроможністю укриття. Відпочиваючі заселяються у затишні будиночки та два корпуси. Майже у всіх кімнатах є холодильники, а там де їх немає холодильник є на поверсі й на кухні. Кімнати будиночків обладнані кондиціонерами.

«Для відпочинку є все необхідне – продовжує Ірина Футрук. – Є зручні альтанки для того, щоб відпочивальники змогли поїсти і поспілкуватися на свіжому повітрі, на природі.  Природа оздоровлює, заспокоює, надає сили та енергії. Було встановлено кілька нових дитячих майданчиків з гірками та гойдалки, де разом з малечею можуть погойдатися й дорослі, згадавши золоте дитинство. Є електроплити у достатній кількості. А коли електроенергію вимикають, як і по всій Україні, то для приготування їжі підготовлені мангальні зони. Дрова також видаються. Діють два пляжі, працюють рятувальники. Цілодобово працює здоровпункт. Є буфет для того, щоб відпочивальники могли поласувати морозивом та іншими смаколиками. А для прихильників активного відпочинку – готуємо майданчики для пляжного волейболу та бадмінтону. Приїздіть на «Мар’янівку», зарядіться здоров’ям».

Сім картин, написаних дружинами полеглих Героїв-працівників нашого підприємства, були представлені у Дніпровському художньому музеї на регіональній виставці «Жива. Справжні історії кохання».

Підприємство надало учасницям проєкту з нашого міста комфортабельний автобус, щоб вони могли комфортно дістатися на виставку до Дніпра.

Всеукраїнський арттерапевтичний проєкт «Жива. Справжні історії кохання» був створений ініціативною групою українських митців, волонтерів та благодійників – БФ «Сучасна Україна», аби у творчих просторах та студіях дружини полеглих Героїв мали змогу відкрити творчі здібності та на полотні відобразити історії свого кохання, виплеснути емоції та зменшити біль від втрати загиблої на війні рідної людини, коханого чоловіка, сина, батька, відновитися після пережитого. Учасниці- криворіжанки створювали свої роботи у Криворізькій художній школі № 1 за підтримки БФ «Сучасна Україна» та «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Картини наших героїнь одразу стали зірками виставки у Дніпрі. І не дивно, адже серед 27 робіт, розташованих у залах музею, криворізькі були найпомітніші. Вони вражали техніками виконання і оригінальними неповторними сюжетами,. Учасниці виставки кажуть, що біль втрати у всіх один, а от історії кохання і життя – у кожного свої.

«На цій картині – наше побачення. Це був 2005 рік, чоловік повів мене на гойдалки, – розповідає Тетяна Гора, дружина загиблого Сергія Гори. – Ми завжди були одним цілим, доповнювали одне одного. Скільки щасливих моментів він мені подарував! Разом ходили на прогулянки до лісу, на риболовлю, в тир, у подорожі. Він був мені не просто чоловіком, а й другом, підтримкою, моїм диханням та серцебиттям. Коли народилися двоє синів, то Сергій став батьком та другом і для них. Він дуже любив свою країну! Нам колись пропонували переїхати до іншої країни, а він відмовився, бо для нього існувала лише одна батьківщина – Україна. Добрий, спокійний, таким я його знала. Він мені завжди казав: «Бережи дітей!». Тепер ось я роблю це за себе і за нього».

Тетяна ледь не щодня згадує ту мить, коли життя розділилося на «до» та «після» – 9 жовтня 2022 року, день загибелі Сергія. Він встиг ще напередодні привітати дружину з днем народження. Розмова була такою теплою, світлою і ніжною, але, на жаль, останньою. Війна відібрала життя героя, але не кохання, яке тепер житиме у малюнку його дружини.

Чоловік іншої учасниці проєкту Яни Волошиної Олег загинув під Соледаром у вересні 2022 року. Тоді жінка відчула, наче зупинилося її серце, опустилися руки, завмерла душа. Але Олег залишив по собі те, що й зараз тримає її: два крила – два сини, які, як дві краплі води, схожі на батька.

«Ми знайомі з Олегом ще зі школи. Тоді я подумала: «Який красень, а чому ще не мій?». Ми довго зустрічалися, довго йшли до створення сім’ї, – розповідає Яна Волошина. – А одного разу він зібрав наші родини та сказав: «Все! Ми одружуємося!». Рішучий був і сміливий. Він оберігав мене від усіх проблем, труднощів. Я за ним була, як за скелею. Олег завжди усміхався, був учасником команди КВК. Він взагалі у мене талановитий. А які вірші він писав! Писав їх і на фронті. Ось зараз я зібрала їх у збірку. Хочу зберегти цю пам’ять про чоловіка. Ця пам’ять живе і на картині, яку я намалювала. Там самотня дівчина, як і я зараз. Але навколо квіти, і дивиться вона вперед, туди, де живе її кохання».

Яна розповідає, що за пензля взялася вперше, як і майже всі учасниці проєкту «Жива». Їй було страшно, здавалося, що нічого не зможе. А вийшло виплеснути тугу та біль від втрати, розділити її з тими, хто відчув те саме. І стало легше, з’явилася впевненість та бажання жити й рухатися далі. І малювати, бо це дає змогу й надалі жити коханню, яке народилося у серцях цих талановитих жінок і мужніх захисників.

«Усі роботи, представлені на цій виставці різні, – говорить художник, волонтер, заступник директора Дніпровського художнього музею Сергій Бурбело. – Я не вчив наших героїнь з Дніпра правильній техніці, а намагався допомогти їм перенести на полотно все те, що їм болить, допомогти відродитися, знайти сили жити далі.  Для мене честь бути дотичним до цієї ініціативи. Роботи учасниць написані не пензлем, а душею. Під час малювання були й невпевненість, і сльози. Але найкращою нагородою стали усмішки наших героїнь, віра у власні сили та бажання жити далі». 

На виставці у Дніпрі були представлені роботи з трьох міст України: Дніпра, Києва та Кривого Рогу. Загалом у проєкті беруть участь 50 міст України. Планується, що роботи криворізьких учасниць будуть виставлені на підсумковій фінальній виставці проєкту «Жива. Справжні історії кохання».