Категорії
Наші люди

Смачна юшка від водія

Життя водія автотранспортного управління «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександра Чекалкіна – це постійний рух. На роботі він за кермом свого автомобіля. А далі пересідає у власне авто і прямує на риболовлю. Та й риболовлі він надає перевагу не тій, що сидиш у кріслі і спостерігаєш за поплавками, а активній, полюванню на хижу рибу.

Олександр згадує, що тато Іван Опанасович брав його на риболовлю ще зовсім малим, років шість йому тоді було, може сім. І не треба було далеко ходити. Рибалили на ставках неподалік нашого підприємства, там де зараз острів, а родина мешкала на колишній вулиці Постишева (нині ця вулиця має ім’я нашого ветерана-мартенівця Вадима Гурова). Тож кілька хвилин, і тато з сином вже на ставках. А з другом Мишком Саня їздив рибалити на Саксагань.

«Вона тоді текла іншим руслом, – говорить Олександр. – Виходили на кільцевій тролейбуса, спускалися стрімкими стежками серед прибережних скель, і закидали вудки. То був екстрим!  Доводилося однією рукою триматися за скелю, на якій стояв, а іншою рибалити. Але ж нагорода за незручності була шикарною. Краснопірка та окуні, які шалено клювали, були гігантськими! Принаймні, нам так тоді здавалося. З нашу дитячу долоню, а деякі й більші! Неймовірно, але зі скелі у воду я жодного разу тоді не впав. Але одного разу мені «допоміг» Мишко. Він вирішив, що не годиться лише йому вміти плавати, і вирішив навчити й мене. Спосіб вибрав креативний – зіштовхнув мене під зад у воду. Я вигріб! А заодно й плавати навчився». Завтра завершується сезонна заборона на риболовлю з човна (інтерв’ю записувалося 9 червня), і Олександр не може дочекатися, коли вийде на воду Карачунівського водосховища, де він колись зловив… . Ото був трофей! А першу свою рибину, яку можна було сміливо назвати трофеєм, Чекалкін здобув у п’ятому класі, на вище згаданому ставку з островом.

«Ми з батьком тоді ловили на закидачки, – продовжив рибалка. – Позакидали ми їх, я причепив на волосінь шматок багнюки і підставив палицю, щоб було видно, коли взяло. Бачу, багнюка захиталася, волосінь натяглася, згодом попустилася, а потім як смикнеться! Багнюка розлетілася, я підсік і відчув на гачку неймовірно важку та сильну рибину. Татко не кинувся допомагати, і то був мудрий вчинок. Кілька хвилин я боровся зі здобиччю, і вони здалися вічністю. А коли на березі опинився карась вагою кіло триста, то була одна з найсолодших миттєвостей у моєму житті!»

Для когось риболовля – це гонитва за великою рибою та рекордними виловами, а для когось сама риба другорядна, головне – вирватися з міста, подихати свіжим повітрям серед мальовничої природи. А треті вважають, що найважливіше – це спілкування з братами-рибалками. Для Олександра ж важливе все.

«Тато навчив мене ловити так звану мирну рибу – карася, краснопірку, плотву, коропа тощо. А пізніше друзі залучили мене до активної ловлі. І відтоді саме хижі щуки та судаки є моєю головною здобиччю, – каже Олександр. – Щоб мати добрі улови, треба постійно вивчати риб’ячі тренди та оновлювати снасті й приманки. Як виявилося, поділ на хижих та мирних є умовним, адже взимку та ранньої весни коропи, карасі й товстолоби залюбки поїдають дрібнішу рибку, тому часто попадаються на воблера чи «силікон». Колись я зловив на воблера 13-кілограмового коропа! А ще більший, напевно, кілограмів до 20 у мене зірвався. Близько години я з ним боровся, і лише на останніх метрах той гігант вирвався. Чесно, кілограмів до 20. Бо всі ж знають, що рибалки вміють прикрасити свої розповіді-байки. У нашій компанії відвертих брехунів немає, але рибацькі байки травити полюбляємо».

Не менш за сам процес та трофеї, Олександр полюбляє рибальські вечірки біля вогнища. Це коли затишний вечір, вірні друзі, угукання сови та червоні язики полум’я на трохи зморених, задоволених обличчях. І всі чекають, коли довариться смачнюча юшка. У кожного рибалки є свій рецепт. Олександр охоче поділився своїми рекомендаціями:

«Ідеальна юшка вариться з різнориб’я. Спочатку дрібну рибку замотують в марлю, і кладуть в окріп. Вона дає навар. А шматки великої риби (коропа, судака, сома, товстолоба) кидають в юшку наприкінці, щоб не розварилися. Кладуть цілу цибулину, а от часник дрібно ріжуть. Ну і як годиться – картопелька, морква п’ятаками, петрушка, кріп, перці чорний та червоний… Юшку я не зажарюю, легеньку зажарочку з моркви й цибулі роблю лише якщо варю вдома, на плиті. Але то вже не юшка, а риб’ячий суп. Юшка – це лише коли на вогнищі. Щоб з димком. А на плиті – то не юшка, а риб’ячий суп. І на завершення я завжди гасю у казані з юшкою палаючу палицю».

Крім юшки Олександр Чекалкін варить надзвичайно смачну солянку. Зазвичай десятилітрового відра замало, тож Олександр готує солянку у 22 літровому казані, і на ранок поснідати не завжди всім вистачає. А нещодавно він навчився варити ще й бограч. Дві перших спроби були вдалими.

«А ще я люблю смажити карасі, і потім їх їсти, – усміхається Чекалкін. З дрібними простіше. Їх готувати мене навчила мама Надія Михайлівна. Вони солоденькі, добре просмажуються, і їдяться, як насіння, важко відірватися. А на великому карасі робиться багато надрізів, щоб кістки просмажилися. Мені не подобається, коли риба смажиться половинками. Якщо вміщується у сковорідку, то готую цілою. Це естетичніше. А ще риболовля – це чудова можливість познайомитися з чудовими людьми, подихати свіжим повітрям та підтримати здоров’я. Я ж не сиджу на місці, на кріслі, як короп’ятники. Закинув спінінг, дві-три проводки, і йду на інше місце. Це називається активною рибалкою. Так можу три й більше кілометри пройти берегом водойми в один бік і стільки ж назад, безліч разів закинути та витягти спінінг».

На питання, чи вважає він рибалку своїм другим життям, він відповів, що воно скоріш перше паралельне. Він не раз запрошував на рибалку й дружину Валентину. Але поки що вона відмовляється.

«Здається, Валя мене ревнує…до риболовлі, – усміхнувся Олександр. – Хоче, щоб я був завжди поруч, і це зрозуміло. Але я не можу без свого улюбленого хобі, і синів Ігоря та Максима привчив з малечку. Привезу додому щук, прошу дружину сфотографувати. А вона питає: «Нащо їх знімати? Вони ж всі однакові? «Та придивися, люба, вони ж по-різному усміхаються», – відповідаю.  – А якщо серйозно, то минулого року на мій спінінг причепилося щось величезне. Понад годину я намагався його витягти, і мені було не до сміху. Підтяг майже до човна. На поверхні з’явився величезний «крокодил», тобто щука кілограмів на 15! І в останню мить їй все ж вдалося перекусити волосінь. Кілька хвилин вона знесилена дивилася на мене, а я на неї. А потім розвернулася і повільно пішла під воду. Ну нічого. Значить, найбільшу свою рибину я ще не зловив».

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .

Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!

Категорії
Новини

За незалежність України віддав життя Владислав Боженко

Владислав Боженко працював слюсарем-ремонтником у конвертерному цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».

В цеху згадують Владислава як спокійну, добру та щиру людину. Він міг об’єднати колектив, знайти підхід до кожного, тому неодноразово виконував обов’язки бригадира, майстра. Професіонал, який понад 10 років відпрацював у конвертерному, він мав колосальний досвід і чималі перспективи кар’єрного зростання. Цьому, на жаль, завадила війна.

«Владислав був з тих, кому можна було довірити найскладніше завдання і знати, що воно буде виконане якнайкраще, – говорить начальник служби з технічного обслуговування та ремонтів устаткування зовнішніх комунікацій конвертерного цеху Юрій Фастовець. – Як слюсар-ремонтник Владислав займався техобслуговуванням та ремонтом енергообладнання нашого цеху. Важлива, відповідальна робота, від якої залежала безперервна робота виробництва. Він завжди був поряд, коли було потрібно, міг впоратися з усім. Ми мали плани на його розвиток та підвищення, адже він був професіоналом, яких ще пошукати! Непоправна втрата не лише для родини, для усіх нас. Війна, на жаль,  забирає кращих».

До лав ЗСУ Владислав Боженко долучився у квітні 2023 року. І це було його рішенням. Він вважав, що має зробити все для захисту своєї родини, міста, країни. Сміливий, рішучий, виважений він завжди був попереду. Герой  вважався зниклим безвісти, згодом підтвердилося, що він загинув в боях поблизу селища Очеретине Донецької області.

 Висловлюємо щирі співчуття побратимам, друзям та родині загиблого захисника.

Герої не вмирають!

Категорії
Новини

Загинув в бою газорізальник ЛМЗ Іван Лічний

У фасоносталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу Іван Лічний працював  газорізальником. На фронті він був сержантом, командиром взводу оперативного призначення військової частини Нацгвардії України.

Івана завжди відрізняли спокій, виваженість та професійний підхід до всього, чим би він не займався. «Найскладніші завдання, коли потрібно все було робити швидко, якісно – з цим я завжди звертався до Івана Лічного, – говорить старший майстер виробничої дільниці ФСЛЦ ЛМЗ Сергій Тищенко. – Іван 25 років працював газорізальником, тож на справі знався досконало. Він брав участь у відновленні та виготовлені багатьох важливих деталей та вузлів, обробляв відливки, працював зі шлаковими чашами. Все, що би йому не доручили, було зроблено на найвищому рівні. Це про Івана Лічного – забирають спершу найкращих. Іван сам ходив до військкомату з перших днів повномасштабного вторгнення. А 3 березня 2022 року його мобілізували. Ми втратили справжнього героя. Але назавжди він житиме у нашій пам’яті».

Іван Лічний загинув 18 червня 2025 року в бою поблизу населеного села Липці Харківської області.

Без батька залишилася родина. Один з синів захисника за прикладом батька теж доєднався до лав ЗСУ.

Висловлюємо співчуття колегам, побратимам та близьким Героя.

Категорії
Новини

У бою з російськими окупантами загинув електромонтер сортопрокатного цеху № 2 Сергій Абросімов

Сергій Абросімов був одним з найкращих електромонтерів СПЦ-2. Він ремонтував електроустаткування машинного залу цеху. Саме за рахунок цього устаткування крутяться валки прокатних клітей, з яких виходить наша прокатна продукція, та працює інше устаткування прокатних станів. Сергій мав величезний досвід.

Майстер з ремонту устаткування Ігор Саєнко зазначив, що цей досвід часто допомагав вирішувати складні ремонтні задачі. «Сергій Миколайович надзвичайно якісно виконував свою роботу, –  згадує Ігор Саєнко. – Колеги дуже цінували його поради, як виробничі, так і життєві. Розумний, добрий, чуйний… Ми його дуже поважали. Він мав спокійний характер та веселу вдачу. Його гумор та спокій налаштовували на позитив. Він став на захист України у січні 2024 року. Звістка про загибель Сергія стала страшною для нас. Неможливо повірити, що його вже немає з нами».

Головний сержант Сергій Абросімов загинув у бою з ворогом 3 листопада 2024 року. Його останній бій відбувся поблизу населеного пункту Ясна Поляна Волноваського району, що на Донеччині. Деякий час він вважався зниклим безвісти, але нещодавно факт загибелі Сергія, на жаль, підтвердився. У воїна залишилися дружина Оксана, сини Максим та Олексій.

Висловлюємо щирі співчуття родині, рідним, друзям, колегам загиблого героя.

Категорії
Наші люди

Не випускає кокс за поріг

Хто такий дверевий, та які двері він зачиняє-відчиняє в «АрселорМіттал Кривий Ріг»?

«Тату, а хто такий дверевий? Це хтось із казки, чи той, хто відчиняє двері?». Таке запитання у транспорті поставив хлопчина своєму батьку. Випадково почута фраза стала приводом завітати до фахівців, які добре знають, хто такий дверевий. Рубрика «Серце професії» у гостях у працівників коксового цеху № 1 коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Розпечена піч, лопата, двері, пиріг – ці атрибути з деяких казок є і у моїй професії, – усміхаючись, говорить дверевий  КЦ № 1 Дмитро Нікельбургський. – Але дверевий, це не казковий персонаж, а цілком реальна професія, до того ж дуже затребувана у коксохімічному виробництві. Яким би сучасним не було обладнання, як би чітко не працювала техніка, все одно процес випікання коксу потребує пильного ока людини та її вправних рук».

У сріблястому довгому плащі поверх вогнетривкого костюма, в окулярах, касці, респіраторі та рукавицях Дмитровправно порається біля відкритих коксових печей коксових батарей №№ 5, 6. Надійний захист йому дуже необхідний, адже температура в печі сягає понад тисячу градусів за Цельсієм, а дверевий працює у декількох метрах від неї. Його задача – прибрати шматки коксу, а також вугля, смоли, графіту, які випали за поріг камери коксування після того, як там попрацював коксовиштовхувач. Це саме той механізм, який виштовхує у гасильний вагон свіжоспечений кокс із камер коксування коксових батарей. А ще він має змазувати ригельні гвинти, прибирати ділянку, яку він обслуговує, виявляти та за можливості усувати несправності в роботі обладнання, яке він обслуговує, брати участь в його ремонті. За зміну Дмитро обслуговує 28 дверей та рам камер коксування, їх багато, наче сот у вулику, вони високі та вузькі. І все це сфера відповідальності дверевого.

Біля кожної камери коксування  дверевий довго не затримується, вміння та досвід допомагають йому швидко, буквально за 5 хвилин прибрати все, що випало за раму двері. Важливо, щоб двері камери коксової печі щільно прилягали до рами камери коксування , і їм нічого фізично не заважало, а також, щоб сирий коксовий газ, що виділяється під час спікання, не виходив назовні. Для цього виконується герметизація дверей по периметру, а у місцях нещільностей дверей наноситься спеціальний розчин, який запобігає потраплянню коксового газу до атмосфери.

Кожен рух Дмитра чіткий та впевнений, йому допомагають набутий стаж та знання своєї справи. До речі, історія приходу Дмитра на КХВ є життєво-повчальною, таке може трапитися з будь-ким.

Раніше Дмитро працював у підрядній організації, яка проводила ремонтні роботи на ДП № 9. Невиплата грошей змусила його звільнитися. Згодом він працевлаштувався на наше підприємство. Ось така не дуже приємна, але реальна історія з життя.

Натомість в «АрселорМіттал Кривий Ріг» зарплата у дверевих стабільна, та й зараховується «гарячий» стаж, який дає можливість раніше заробити пенсію. І це є однією з мотиваційних причин для тих, хто захоче прийти працювати на КХВ.

До речі, професія дверевого може бути стартом кар’єрного шляху на нашому підприємстві. Дев’яносто відсотків машиністів, які керують коксовими машинами на КХВ, починали свій шлях з дверевого. Є реальна можливість дійти і до керівних посад. Наприклад, заступник начальника КЦ № 1 з експлуатації Владислав Кравченко теж колись працював дверевим.

«Під час стажування перші зміни були важкими, стажування проходило на старих коксових батареях №№ 3, 4, – продовжує Дмитро Нікельбургський.– Зараз я працюю на сучасних КБ №№ 5, 6, де все автоматизовано, всі агрегати розумні, наче самі знають що робити. На нових батареях працюють скребкові конвеєри, які прибирають просипи. Я лише допомагаю процесу, адже без людини у нашій справі все одно не обійтися. Щоб працювати тут треба мати сильний характер, знати технологію, приділяти особливу увагу питанням охорони праці, мати витривалість, слідкувати за станом здоров’я. Мені у цьому допомагає спортивна загартованість, адже колись я серйозно займався легкою атлетикою, виборював чемпіонати Кривого Рогу, Дніпропетровської області, Всеукраїнських турнірів. Пройшов і бойове хрещення, захищаючи Україну. Від початку повномасштабного вторгнення росіян я воював на Херсонському та Запорізькому напрямках. За станом здоров’я воювати вже не можу, тепер мій фронт – трудовий».

Більше про наявні вакансії на КХВ, зокрема й дверевого, за телефоном: 068 870 11 15, або за  електронною адресою: karyna.velychko@arcelormittal.com

Також можна звернутися до каб. 205 в Університет АрселорМіттал, що на Третій дільниці.

Категорії
Новини

А!фішка на 14 та 15 червня

Театри

Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка

14 червня о 17:00 раді бачити глядача на виставі «Як врятувати Сильвію?». Це вистава за чорною комедією Анни Крогерус «Через любов до мене» («Rakkaudesta minimum»). Десятирічній Сильвії Яловаара «страшенно» не подобається бути самотньою. Їй подобаються тваринки, вона охоче малює, співає, танцює і мріє завести друга-собаку. Дівчинка дуже потребує любові своїх батьків, але ті застрягли у власних проблемах і дочки не помічають. Матір Сильвії, дизайнерку інтер’єру, понад усе непокоїть, що її молодість минула, вона не бачить сенсу свого існування. А батько – психолог та ведучий популярного токшоу з головою занурений у роботу і всіляко намагається відмежуватися від хаосу, що панує в родині. Історія набула нових барв, відколи до оселі Яловаара навідалася симпатична молода сусідка. Чи знайдуть вони всі спільну мову?

15 червня об 11:00 пропонуємо до перегляду музичну виставу «Як Теренька жениха вибирала?». Жила в селі така собі Теренька – красуня, гордовита та надто вередлива. Усім нареченим відмовляла. Вирішила її мати будь за що засватати. За свата вона обрала бика Василька. Хто ж зрештою стане нареченим?

15 червня о 17:00 чекаємо вас на виставі «Гуляй, село!». Це музична комедія за п’єсами С. Васильченка «На перші гулі» та М. Кропивницького «По ревізії». Ось і прийшло  кохання до красуні Олени та веселуна і бешкетника Тимоша. Молода кров грає, про побачення благає, та суворі і недовірливі батьки дівчину під замком тримають, наче самі молодими не були. Чи вдасться закоханим батьківський спротив подолати і нарешті зустрітися? А в цей час живе своїм життям сільська управа: пиячить і краде потихеньку, вправно хабарі збирає, бо «звичаї знає…». І так, «як належить», «врегульовує» сварку баби Риндички і солдатки Пріськи. Вам це ні про що не нагадує? 

Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв

14 червня о 12:00 пропонуємо завітати на музичну казку «Всі миші люблять сир». Це прекрасна та зворушлива історія дружби та кохання, які долають будь-які перешкоди. Казка не лише для дітей. Її можна переглядати сім’єю, адже за допомогою казки театр говорить з дітьми про дуже серйозні речі – як у цьому житті не зрадити собі навіть заради високої мети, не розгубити найкраще в собі – дар любити, дружити, вірити в чудо, вміти бачити й чути того, хто поруч.

14 червня о 17:00 раді бачити вас на музичній виставі «Сонечко всередині» за мотивами казки С. Тищука. Ця історія розповідає про пошуки свого «Я» та про істинну свободу. А раптом за межами коробки, де живуть маріонетки, є великий справжній світ? Вони вже звикли існувати в бутафорській реальності та щодня виконувати свої ролі у виставі, яка безупинно повторюється.  Проте, серед маріонеток є цікавий П’єро, який помічає безмежне та справжнє життя, яке вирує за театральними стінами. Герой протестує проти своєї ролі та принижень, яких завдає йому та його друзям лялькар. У героїв з’являються почуття та нестримне бажання вирватися у справжній живий світ та обрізати нитки.

Криворізький міський театр ляльок

14-15 червня об 11:00 пропонуємо переглянути виставу-казку «Мамадай». Один хлопчик ображав в лісі пташок, звірів. Білочка, Зайчик та Вовк вирішили провчити хлопчика. Зрештою хлопчик зрозумів, що робив погано. Він змінився і попросив вибачення у всіх. Вистава у 2022 р. на фестивалі «QUESTO E IL MIO CIELO, QUESTA E LA MIA TERRA» (Італія-Україна) отримала диплом лауреата І ступеню. Та у цьому ж році на Міжнародному конкурсі мистецтв «ШансЛенд» диплом лауреата І ступеню.

Екскурсії

Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»

14 червня о 10:00 запрошуємо відвідати з нами парк-готель «Скіфія». Там на просторій території розташований чистий піщаний пляж, дитячий майданчик, алеї для відпочинку, декоративні насадження, фонтани та водограї, ресторан – і все це на фоні унікального природного ландшафту.

На території розташовані басейни для дорослих та дітей. Купаємось та відпочиваємо на березі річки Чорний Ташлик (або басейні), обідаємо в альтанці, набираємось позитивних вражень, обов’язково робимо гарнесенькі фотки і ввечері вирушаємо додому. Місце збору для виїзду: по місту. Виїзд о 06:30. Реєстрація: 0961197549, 0982556455.

15 червня о 10:00 запрошуємо на пішохідну екскурсію «Вулицями міста до трампарку». Ми побачимо балку Червона (південна), роз’їзд Червона, почуємо про будівництво містоутворючого підприємства, побачимо градирні. Ви дізнаєтесь про те, коли ж з’явилися трамваї у Кривому Розі Місце збору: біля входу до станції Кривий Ріг (Червона). Реєстрація: 0961197549, 0982556455.

Криворізьке бюро подорожей та екскурсій

14 червня запрошуємо вас на екскурсію до дендропарку «Романтичний вікенд в Умані». На вас чекає пішохідна екскурсія-прогулянка Всесвітньовідомим Національним дендрологічним парком «Софіївка», який є пам’ятником ландшафтного типу світового садово-паркового мистецтва кінця ХVIII – першої половини XIX століття. А також відвідування парку «Нова Софіївка» з унікальними артоб’єктами та композиціями. Виїзд з Кривого Рога о 05:30 (збір по місту). Реєстрація: 0981067279, 0993685133.