Категорії
Наші люди

І до роботи, і до творчості – творчо

Світлана Совпенко, фахівчиня відділу з навчання та розвитку персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» багато робить для того, щоб наші працівники розвивалися, навчалися нового, опановували нові навички. А ще їй дуже хотілося б, щоб кожен мав ще й справу для душі, своє хобі. У Світлани – це рукоділля.

Світлану добре знають на нашому підприємстві, адже вона організовує навчання та курси з підвищення кваліфікації переважно в структурних підрозділах енергетичного та сталеплавильного департаментів «АрселорМіттал Кривий Ріг». 

А нещодавно на Тижні знань вона поділилася з усіма і своїм захопленням – рукоділлям. Її тренінг «Очманілі ручки» зібрав велику кількість глядачів, став справжнім центром уваги творчих людей, адже бажання створювати щось красиве, цікаве та корисне, до серця багатьом працівникам нашого підприємства.

«Я впевнена, що у кожного з нас жевріє той самий вогник творчості, який дає нам сили для роботи та для життя. Мене він грів завжди, але активно займатися рукоділлям я почала завдяки своїм дітям, їх у мене двійко, – розповідає Світлана Совпенко. – Старший син Владислав уже дорослий, а моїй донечці Ярославі зараз 11 років. Коли вона почала підростати, мені хотілося її причепурити вбрати в красиві платтячка, зав’язати бантики. Саме їх я і почала робити, захопившись технікою канзаші. Це бантики у формі квіток, які робляться з атласних та інших стрічок, шматочків шовку тощо. Бантики можна складати по одній пелюстці, а також збирати в об’ємні форми, накладаючи пелюстки букетом, один на одного. У підсумку бантиків у нас зібралося багато, і на усі випадки життя (сміється). А творча душа тим часом вже бажала більшого, руки аж «горіли» робити щось нове, і я захопилася малюванням картин за номерами, складанням алмазної мозаїки. В результаті картин зібралося настільки багато, що я почала їх дарувати рідним, друзям, колегам. Також разом з донькою ми почали плести браслети з бісеру. У цьому випадку ініціатором стала донька. Спочатку я їй допомагала, а згодом і сама захопилася плетінням».

Творча активність Світлани зросла з початку повномасштабної війни. Моторика рук, повторювальні рухи та можливість відволіктись на щось приємне стали відмінним заспокійливим від стресів війни. Світлана говорить, що це наче медитація, яка позитивно впливає на нервову систему.  

До речі, займатися будь-яким рукоділлям корисно і на фізичному рівні, медики дослідили, що навіть 20 хвилин рукоділля на день сприяє зниженню рівня кортизолу, нормалізації серцевого ритму та артеріального тиску, покращує настрій, підвищує самооцінку. Погодитесь, це чудовий інструмент для покращення нашого ментального здоров’я. 

Крім того, рукоділля активізує ділянки мозку, формуючи нові нейронні зв’язки. Отже, беріть усе це до уваги та обирайте свій вид творчості.

«Про все це я розповідала на своєму вебінарі на Тижні знань. Попри те, що вже багато років організовую навчання, я вперше в житті особисто проводила такий захід, на якому ділилася своїм творчим досвідом, – зауважує Світлана Совпенко. – Розповідала я колегам і ще про один свій творчий напрямок – виготовлення сумок за допомогою техніки макраме. У дитинстві я активно ним займалася, робила кашпо для квітів, фігурки сов, вони тоді були у тренді, різноманітні прикраси для дому. Потім мода на макраме якось стихла. А одного разу прийшла до мене колега і розказала, яку цікаву сумку вона побачила в інтернеті. У мене одразу усі навички, як у комп’ютері, оновилися. В результаті ми з нею зробили кожна по сумці. Також поділилися з нею різними техніками, прийомами, творчими підходами. Це так цікаво! Саме з цього у мене розпочався новий період – «сумчатий». Сумки на пластиковій канві, оплетені, з оздобленням, у техніці макраме, різних кольорів, на роботу, на прогулянку, шопінг, дитині до школи, літній, зимовий варіанти тощо. І кожна сумка виходить краще за попередню. А ідеї не вщухають, навпаки, їх багато, вони різні та цікаві».

У планах Світлани виготовити сумку зі шнура у техніці зиґзаґ (ламаною лінією). Також вона хоче спробувати виготовити квіти зі стрічок, які виглядають, наче справжні, декоративні серветки тощо. Світлана говорить, що головне у творчості – це натхнення, до якого вже додається вивчення техніки, підрахування кількості матеріалів, бачення того, яким буде виріб, як він себе поводитиме тощо. «Будь-яка майстриня знає, що у творчості важливий не лише результат, а і процес, коли ти «варишся» у ньому, щось шукаєш, пробуєш, – говорить Світлана Совпенко. – В результаті виходить ексклюзивна річ. Хто б нею не користувався, вона сприяє впевненості людини, підкреслює особистість. Дівчата, а також чоловіки, беріть це до уваги. Я раджу кожному у творчості, або в інших справах, знайти щось своє, до серця, до душі. І не боятися пробувати нового. А раптом воно у вас вийде якнайкраще, а ви про це досі й не знали?»

Категорії
Новини

Нарешті фінал і найкращі в фіналі

Місце: стадіон ДЮСШ № 1 у парку ім. Богдана Хмельницького. На вас чекають видовищна гра та безкомпромісна боротьба за перемогу у фіналі.

Грають:

ЦЕЗТ – Прокат-3

СПЦ-1 – ВБРС

Прокат-3 – Конвертер

ЦЕЗТ – ФЦЛС

В цей день ми також визначимо та відзначимо: Кращого нападника, Кращого захисника, Кращого воротаря та Кращого гравця.

Твоя команда чекає на твою підтримку!

Категорії
Новини

Виробничі дива від ЦРМУ-2

Одному з найпотужніших ремонтних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнилося 50 років.

Ці люди можуть майже все. Для них не проблема відновити фундамент прокатного стану, або встановити колони, що тримають покрівлю площею сотні квадратних метрів, чи побудувати відтинок автомобільної дороги. Вони встановлюють засипні пристрої доменних печей вагою більше 100 тонн та діаметром 8 метрів. А заміна майже 30-тонних кесонів у конвертерному цеху практично є для них буденною роботою. І це не просто один зняти, а інший встановити. Це значить змонтувати з максимальною точністю, під’єднати системи подавання енергоресурсів, відрегулювати, налаштувати тощо. І це далеко не повний перелік того, що можуть працівники цеху ремонту металургійного устаткування № 2.

«Наші бригади виконують роботи з ремонту металоконструкцій, демонтажу-монтажу устаткування, ремонтують вентиляційні системи, – з гордістю розповідає старший майстер ЦРМУ-2 Василь Шолохов.  Ми працюємо у всіх цехах металургійного виробництва, а за потреби допомагаємо іншим підрозділам. Прокатні кліті, летючі ножиці на станах, підкранові балки та рейки для електромостових кранів, повітронагрівачі доменних печей і навіть екскаватори, та ще багато іншого. Якщо буде задача, то, мабуть, морського лайнера ми може й не побудуємо, але катер точно зможемо (усміхається Василь Шолохов)».

Одна з основних задач ЦРМУ-2 – це своєчасне та якісне виконання планово-попереджувальних ремонтів устаткування у цехах металургійного виробництва. Будь-хто з металургів підтвердить, що без цих профілактичних заходів обладнання довго не протягне, бо навантаження на «залізо» у металургії надзвичайно високе. Та й аварійних зупинок в наслідок несвоєчасних, неякісних ППРів або їх відсутності буде набагато більше. А це – величезні збитки та виснажливі коштовні термінові ремонти. Як же цех став настільки універсальним? Зараз він – це об’єднаний підрозділ з кількох цехів. Під назвою базового ЦРМУ-2 свого часу об’єдналися монтажно-ремонтний цех, цех капітальних ремонтів металургійних агрегатів, ЦРМУ-1, ЦРМУ-3, ЦРМУ-5, цех ремонту устаткування № 1 та ремонтно-будівельний цех.  

«В результаті утворився універсальний ремонтний підрозділ з безліччю функцій, – пояснює старший майстер ЦРМУ-2 Артем Бітко. – Як правило, наші бригади мають свою спеціалізацію. Наприклад, бригада Олександра Столярова, який вже близько 30 років у цеху і є одним з найкращих фахівців, спеціалізується на устаткуванні сталеплавильних цехів – конверторах, випалювальних печах тощо. А бригади Олександра Подвалюка та Вадима Пазона – на ремонті прокатних станів: клітей, летючих ножиць, холодильників, ліній пакування тощо. А от бригадир Віталій Рибчинський з колегами ремонтують агломераційне й доменне обладнання».

А коли треба зробити масштабний ремонт у стислі терміни, то бригади працюють разом. Начальник ЦРМУ-2 Олександр Гребенюк впевнений, що успіхи підрозділу – в єдності його працівників та їхньому професіоналізмі.

«Протягом останніх років ми отримали сучасні надійні пояси безпеки; системи запобігання падінню з висоти, які дозволяють працівнику вільно пересуватися, виконувати роботу, але миттєво спрацьовують при ривку і здатні зразу ж зупинити падіння. Для заміни роликів наші працівники використовують пристрої «flex-lifter», які дають змогу виконувати операції швидше й безпечніше. Також були придбані електрогайковерти та чудове надійне безпечне риштування замість старих підмостей. І це добре. Це все дозволяє покращити умови праці, зробити її безпечнішою для людей. Наш цех тримається на мужніх, працьовитих людях, таких як Руслан Нечипорук, Володимир Старенький, Юрій Очаповський, Валентин Сахновський, Олександр Ющенко, Анатолій Чіляков, Сергій Грицюк, Володимир Ліщенко та багатьох інших. Я щиро вдячний кожному працівнику цеху за сумлінну працю в надскладних умовах. Вітаю всіх з ювілеєм. Бажаю достойної зарплати, і щоб всі наші люди, які зараз захищають Україну, живими й здоровими з перемогою повернулися додому і до цеху».

Ми приєднуємося до вітань, та бажаємо щастя працівникам одного з наших найважливіших цехів!

Категорії
Новини

Волейбол forever

Криворізька волейбольна команда «Динамо» виборола третє місце на престижних всеукраїнських змаганнях. Серед володарок бронзових нагород – три працівниці «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Нещодавно у Полтаві пройшов 37-й розіграш Кубка України з волейболу. Переможців визначали серед 69 чоловічих та жіночих команд у різних вікових категоріях. До Полтави з’їхалися волейболісти й волейболістки з усієї України. Наше «Динамо» виступало у віковій категорії 45+.

Серед гравчинь цієї команди – Октябрина Гладун, яка працює бригадиркою з переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції у конвертерному цеху.

«Це були дуже емоційні змагання, – пригадує Октябрина. – Разом зі мною у турнірі грали калібрувальниця управління прокатного департаменту Ірина Веселкова та операторка посту керування нашого шахтоуправління Олена Гайдей. У нашій віковій категорії грали команди, які представляють Харків, тимчасово окупований Мелітополь, Гуляй Поле та Синельниківський район Дніпропетровщини».

Наше «Динамо» здобуло перемоги над харків’янками та волейболістками з Гуляй Поля, але поступилися спортсменкам з Мелітополя та землячкам із Синельниківського району. У підсумку – призове третє місце.

«Ми задоволені результатом, але є до чого прагнути, тобто до перемоги, – говорить Октябрина Гладун. Та у любительському спорті головне – не призові місця, а сам волейбол. Чудова гра, з якою я не розлучаюся з дитинства і поки що волейбольні кросівки чіпляти на гвіздок не збираюся. А ще спорт, змагання, турніри – це можливість подорожувати, знайомитися з чудовими, цікавими людьми та отримувати задоволення від спілкування з однодумцями. Ну й звичайно ж – це кайф від самої гри. До речі, за «Динамо», але не за ветеранський склад, грає моя молода колега, машиністка кранів  конвертерного цеху Тетяна Васильченко. Тобто волейбольний ланцюжок продовжується».

Октябрина розповіла, що отримала запрошення незабаром виступити у Києві на благодійному волейбольному турнірі до Дня хрещення Русі. Він проводиться вже втретє, а кошти, зібрані під час проведення змагань йдуть на реабілітацію наших поранених захисників.  

Категорії
Новини

Працівник гірничого департаменту Дмитро Квасневський загинув у бою з окупантами

Нещодавно працівники рудозбагачувальної фабрики № 1 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали трагічну звістку. Боронячи Україну, загинув їхній колега, машиніст млинів Дмитро Квасневський.

«Коли Дмитро перевівся до нашої фабрики з аглоцеху, я працював машиністом млинів, – розповідає старший змінний майстер РЗФ-1 Сергій Гладун. – Я став його наставником, вчив його керувати млинами, вести процес подрібнення залізної руди. Я вже мав чималий досвід наставництва, і мушу сказати, що Дмитро Квасневський став найкращим моїм учнем. Він прагнув якнайшвидше, якнайкраще опанувати нову для себе професію. Придивлявся, запитував, цікавився… Дуже швидко схоплював. Став до самостійної роботи. А невдовзі йому вже довірили керувати млинами зразу двох секцій. Це доволі складно, але у нього виходило на «відмінно». Він був дуже спокійним і енергійним одночасно, ніколи не відмовлявся від роботи, ніколи ні з ким не конфліктував. За це все його дуже поважали колеги. Звістка про його загибель стала шоком для кожного з нашої бригади. Ми не можемо, не хочемо в це вірити».

Солдат Дмитро Квасневський, навідник десантно-штурмового відділення загинув 16 червня 2025 року під час стрілецького бою поблизу населеного пункту Юнаківка, що на Сумщині.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого героя.

Категорії
Новини

Алея пам’яті героїв-захисників працівників ФСЛЦ

У фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу облаштували Алею пам’яті загиблим працівникам, які встали на захист України.

Вздовж алеї, яка веде  до АПК ФСЛЦ та промбудівель вишикувалися фото справжніх героїв-захисників, які працювали в цеху і стали на захист країни у важкий час. У мирному житті вони були газорізальниками, модельниками дерев’яних моделей, обрубувачами, формувальниками ручного формування, вибивальниками відливок, а коли біда прийшла в Україну стали на її захист без вагань. На жаль, додому вони повернулися вже на щиті: Микола Бешаров, Олександр Андрейченко, Іван Гребенюк, Леонід Кабаков. Павло Муравйов, Олександр, Локтєв, Іван Лічний. Тепер ця вічна зміна зустрічає кожного, хто проходить прохідну і прямує до цеху.

«Це була спільна ідея, спільна ініціатива, яку підтримав начальник цеху Денис Коптєв, – розповідає старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ Олена Вавренюк. – Ми це все зробили власноруч, адже це найменше, що ми можемо зробити для наших загиблих героїв. Кожен з них для нас безцінний, це непоправна втрата. Як, наприклад, Іван Гребенюк. Він був людиною-«запальничкою» –  яскравий, емоційний, щирий, відкритий та добрий. Він з тих людей, яким можна зателефонувати вночі та попросити допомоги, і він прилетить, примчить, допоможе. Завжди з усмішкою, знайде тепле слово для кожного – таким ми його запам’ятаємо».

У 2022 році до цеху прийшов Микола Бішаров. За короткий час він встиг зарекомендувати себе перспективним та старанним працівником. Про нього казали «майбутнє цеху». Микола хотів працювати якісно, і йому можна було довірити найскладніші завдання. Серед найкращих тут, він і на фронті був серед найсміливіших. На жаль, саме таких героїв у першу чергу і забирає війна.

«Понад рік він працював поряд з нами Олександр, але в цеху вже встигли полюбити його за добре серце, відкритість та працьовитість, – так говорить старший майстер ФСЛЦ Євген Кайко про Олександра Андрейченка. – Одразу було помітно, що він хоче розвиватися у професії, що це надійна та відповідальна людина. Його цінували і поважали у колективі».

Леонід Кабаков працював формувальником ручного формування.Вінприєднався до колективу ФСЛЦ незадовго до початку повномасштабного вторгнення. З перших днів його роботи у цеху було помітно, що Леонід  вміє і хоче працювати за цією професією формувальника. Колеги говорять, що Леонід був доброю, щирою, відкритою людиною. Герой загинув поблизу Берхівки у Донецькій області.

Людина-вогник, який завжди, навіть попри важку зміну, всіх зустрічав усмішкою, – таким запам’ятали Павла Муравйова колеги.  Він і допоможе, і порадить, і підтримає. Павло любив свою роботу, був асом на ділянці, яка була фактично відпускною точкою цеху. Продукція, яка виходила з його рук, була завжди найвищої якості. Він міг не піти на фронт, але зробив це за особистим переконанням.

Олександр Локтєв був спортсменом, захоплювався велоспортом, із задоволенням ходив у походи рідною Україною. Справедливий, принциповий, міцний духом. Понад 20 років відпрацював він у цеху землеробом  та  вогнетривником.

На жаль, цю алею скоро поповнить ще одне фото героя. Газорізальник Іван Лічний загинув 18 червня 2025 року в бою поблизу населеного села Липці Харківської області. На фронті він був сержантом, командиром взводу оперативного призначення військової частини Нацгвардії України.

Про кожного з цих героїв з алеї слави пам’ятають все до дрібниць. Кожна розповідь сповнена одночасно гордістю і безмежними болем та тугою. Сьогодні найголовніша мрія кожного у цеху – це щоб ця алея не розросталася, щоб всі захисники повернулися додому живими та з Перемогою. І хай саме ця мрія здійсниться якнайшвидше!