Під час виконання бойового завдання загинув гранатометник взводу оперативного призначення Національної Гвардії України Валерій Сова. Свій останній бій з російськими агресорами солдат Валерій Сова прийняв 24 грудня 2023 року у районі населеного пункту Серебрянка Донецької області.
До призову на військову службу під час мобілізації у листопаді 2022 року він працював підручним сталевара конвертерного цеху.
Як розповів начальник зміни відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху Сергій Ромась, Валерій Сова був одним з найкращих підручних сталевара установки позапічної обробки сталі. «Робота підручного сталевара дуже важка, – говорить Сергій Ромась. – Але ніхто ніколи не чув від Валерія жодних нарікань чи відмови виконувати завдання. Він сумлінно робив свою справу, розвивався професійно. Я впевнений, що невдовзі він став би сталеваром, а в перспективі й старшим сталеваром. Це був спокійний, врівноважений, мудрий молодий чоловік, якого поважали у колективі. Пожартувати міг так, що сміялися всі. Валерій дуже любив свою родину – дружину Вікторію, донечку Вероніку та сина Нікіту. Його загибель – страшна втрата для родини, для всіх нас».
Хлопцю назавжди залишиться 23 роки. Життя Данила Козлова обірвалося під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Водяне на Донеччині.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Данило Козлов працював електромонтером у доменному цеху № 1. Свою роботу він виконував на дільниці з ремонту перетворювальної техніки, яка є одною із важливих у цеху, адже там електрична енергія перетворюється з одного виду на інший, потрібний для живлення сучасних металургійних агрегатів.
«Данило був справжнім фахівцем у своїй справі, він працював ефективно та безпечно, – говорить Євген Віноградов, заступник начальника доменного цеху № 1 з електрообладнання. – У нашому цеху відбувалось його професійне становлення . Сюди Данило влаштувався після навчання у Гірничо-електромеханічному фаховому коледжі Криворізького національного університета. Талановитий хлопець одразу звернув на себе увагу і керівництва цеху, і колег. Після строкової служби в ЗСУ Данило знову повернувся до ДЦ-1. Добрий, завжди позитивний, готовий допомогти іншим – таким ми назавжди запам’ятаємо Данила Козлова».
Підприємство висловлює щирі співчуття родині захисника. Вічна пам’ять і слава українському воїну!
На підприємстві підбили підсумки творчого проєкту «Різдвяна казка», в якому взяли участь майже 80 родин «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу», «Вагових систем» та ЛМЗ.
Конкурс ініціював департамент з корпоративних комунікацій нашого підприємства, щоб популяризувати культурні та моральні цінності сім’ї. Адже в наш час дуже важливими є збереження та підтримка родинних традицій, творчого розвитку, залучення родин до спільного творчого процесу.
І ця мета була досягнута – конкурс видався цікавим, колоритним, блискучим. Приємно було ще раз впевнитися, що наші люди мають творчий хист, натхнення, вони талановиті, неординарні, ініціативні, креативні.
Катерина Залозних, в.о. директора департаменту з персоналу ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”:
«Навіть у найскладніші часи є місце для різдвяної казки, добрих вчинків, мудрості, сміливості, чесності – того найкращого, що повинно бути притаманним кожній людині. І це підтвердили десятки родин нашого підприємства, які стали учасниками конкурсу «Різдвяна казка». Усі казки були дуже світлими, теплими, подекуди повчальними. А ще їх об’єднувало те, що в них був щасливий кінець – світло завжди перемагало темряву. Це дуже мотивує та надає сил кожному з нас».
У казках, які були подані на конкурс, були оригінальні сюжети, цікаві герої, інтрига та подекуди несподіванки, які не раз приємно дивували членів журі. А деякі малюнки, які супроводжували текст, взагалі викликали щире захоплення.
«Журі оцінювало казки максимально об’єктивно, адже ніхто з нас не знав, хто автор тої чи іншої казки, де вони працюють або їхній склад родини. Вимоги до всіх були однакові: наявність цікавого оригінального сюжету, проста грамотна мова викладення, відображення власних родинних традицій та звичаїв, щасливий кінець. Бонусні бали отримали казки з прив’язкою до «АрселорМіттал Кривий Ріг» або металургії. Коли ми читали усі ці казки, то можна сказати, що отримали сеанс казкотерапії. І ще раз впевнилися, що родини, які здатні вірити в казку, вірити у перемогу добра над злом – непереможні!», – сказала голова журі, редакторка видання «Металург» Тетяна Філяєва.
За підсумками усіх балів перемогла казка «Різдвяний тепловоз», яку написала родина Куппів – Оксана, яка працює майстром служби вхідного контролю ПП «Стіл Сервіс», Микола, електромонтер УЖДТ ГД, та їхня донька Поліна.
«Конкурс одразу нас зацікавив, тож захотілося спробували свої сили у створенні казки, – сказала Оксана Куппа. – Щодо сюжету, то думки були різними, дуже хотілося більше розповісти про нашу родину, але і «прив’язати» сюжет до нашого підприємства. Писали казку майже тиждень, кожен додавав до неї щось своє. Ми вигадували драматургію, розвиток історії, динаміку. Разом із тим, ми хотіли, щоб вона не була дуже гострою. Погодьтеся, зараз, коли і так навколо багато стресів, зайвий раз дуже хвилюватися не треба. Чимало внесла у казку донька Поліна, яка вже студентка, навчається в державному університеті економіки та технологій, де набуває фаху міжнародних відносин, суспільних комунікацій та регіональних студій. Малюнок ми теж створювали разом. Взагалі такі конкурси дуже потрібні для усіх нас. Вони хоч трохи відволікають від війни і всього, що з нею пов’язано, дарують гарні емоції та віри у свої сили. Ми навіть і не сподівалися на перемогу. Для нас вона – наче як у казці!»
Друге місце у конкурсі посіли Тетяна (працівниця ЛМЗ), Артем та Микита Герасимюки за «Казку про добрий та злий вогні».
Третє місце у «Казки про братів». Її написали АльонаПавленко («Стіл Сервіс»), Андрій Спас та їхні діти Аліна, Софія та Олеся.
Окрім головним переможців, журі вирішили нагородити учасників у додаткових номінаціях. У номінації «Кращій малюнок» переможцями стали одразу декілька сімей – це родина Чехів, батько якої Гордій Олегович працює в агломераційному цеху № 3. У цьому ж цеху працює Олександр Комар, батько ще однієї родини-переможниці в цій номінації, в якій виховується шестеро дітей. Також журі відзначило малюнок родини Луциків, де зростають двійко дітей, а матуся Яна Євгенівна працює у технологічному цеху коксохімічного виробництва.
Особливий приз за казку «У пошуках радісного часу» було вручено виробничій ковальській родині, яку склали Інна (ЛМЗ, ковальська дільниця РМЦ-1) та Олена Оліфери, Влада та Наталія Шовкопляси.
Юлія Вернигора, учасниця конкурсу: «Давно хотіла спробувати себе у творчості, хотілося щось написати цікаве, тож конкурс став гарним приводом. Коли ми з родиною вирішували, якою буде тема казки, донька запропонувала написати про пшеницю. Ми казку так і назвали «Чарівна пшениця». Написали її буквально на одному диханні, за один день. Усім було цікаво, такі конкурси дійсно об’єднують».
Людмила Комар, учасниця конкурсу: «В нашій родині шестеро дітей, яких ми дуже любимо і якими пишаємося. Над темою казки довго не міркували – вирішили писати про себе, про свою родину, яка, можливо, схожа й на інші родини нашого міста. В них зростають та виховуються діти, пізнають цей світ, подорожують, працюють, стають майстрами своїх справ. Тож наша казка написана на реальних подіях, ми її назвали «Хлопчина-металург». Це була наша перша проба пера. Усім дуже сподобалося!»
Найкращі казки ми опублікуємо у газеті «Металург», тож слідкуйте за випусками у наступному році.
Це найулюбленіше родинне свято. Вже другий рік ми зустрічаємо його в умовах війни, святкуємо без галасливості, запуску феєрверків, прогулянок вночі, адже комендантську годину ніхто не скасовував. Та, незважаючи на домашню версію святкування, саме новорічні дні можуть бути небезпечними для нашого життя та здоров’я, і не лише через війну.
Рейтинг небезпек
Електричні гірлянди. Використання саморобних, пошкоджених або сумнівної якості електричних гірлянд може стати причиною виникнення пожеж, електричного замикання, враження током через неякісну ізоляцію. Тож обирайте тільки безпечні вогники, які принесуть вам радість, а не проблеми під час свят.
Бенгальські вогні. Температура горіння бенгальського вогню сягає 2000℃. Тому цей новорічний атрибут може спричинити опіки шкіри, пошкодження слизових оболонок від іскор чи доторків до гарячої палички після того, як вогонь згаснув. Також від бенгальських вогнів можуть зайнятися скатертини, серветки, штори тощо. Склад бенгальських вогнів такий, що їх неможливо загасити, тож треба дочекатися, поки вони самостійно догорять. Отже поводитися з ними треба вкрай обережно.
Загострення шлунково-кишкових та хронічних хвороб. Це наслідки переїдання, а також одночасного споживання великою кількісті смаженої, копченої, гострої, солоної, жирної їжі – всього того, в чому ми себе обмежуємо у повсякденні. Зазвичай усе це запивається алкоголем та газованими напоями. Це не тільки перевантажує шлунок, а й негативно впливає на наше здоров’я, загострює хронічні хвороби. Медики радять зробити головну святкову вечерю не опівночі, а сісти за стіл раніше, їсти маленькими порціями та не зловживати алкоголем.
Переломи, вивихи, розтягнення. При алкогольному сп’янінні у людини в рази зменшується пильність, порушується координація рухів, тому і ризик отримати травму збільшується. До речі, травмуватися можна не лише на вулиці, а і вдома. Будьте уважними!
Простудні захворювання. Це може торкнутися тих людей, хто після чарки-другої захоче вийти охолодитися у двір у власному будинку або на балкон чи у під’їзд. Пам’ятайте, не завжди холод корисний. Одягайтеся по погоді.
Вітаємо всіх з Новим роком! Нехай у кожного здійсняться найзаповітніші мрії, а надзвичайні ситуації обминають ваші домівки.
Kим насправді був Дід Мороз, образ якого вигадав, а точніше «позичив» з міфології давньослов’янських племен організатор Голодомору в Україні? Давайте дослідимо, чому ялинка із різдвяної на багато років перетворилася на новорічну.
Вік головного новорічного героя та улюбленця дітей і дорослих України й світу Святого Миколая становить понад 1700 років. А казковому персонажу, якого ми знаємо як Діда Мороза, цього року виповнюється лише 86. Бо у 1937 році (у пік голодомору в Україні) його взяли на заміну забороненому після приходу до влади більшовиків Святому Миколаю. За «методичкою» у Діда Мороза було завдання: стерти з пам’яті українців День святого Миколая та Різдво, щоб вони забули своє національне коріння.
Під забороною ялинки і не тільки
Історичним фактом є те, що, ставши до влади, більшовики майже одразу почали проводити антирелігійну політику та боротися із народними традиціями. Адже люди, за їхніми ствердженням, мали вірити лише у комунізм. Під заборону потрапили День Святого Миколая, Різдво, Новий рік. «Репресована» була і ялинка. Людям погрожували розправою та в’язницею, якщо знаходили у них прикрашене деревце.
У школах дітей та підлітків почали виводити на мітинги із транспарантами, на яких було написано, що їм не потрібна ялинка та Різдво. Під заборону потрапили колядки та щедрівки. Крім того, у більшовиків навіть була спроба замінити їх на свої, революційні.
Але Різдво та усі зимові свята були і залишаються для українців одними з найулюбленіших. Незважаючи на заборони та репресії люди збиралися на родинні вечері, пригощали один одного кутею, прикрашали гілочки ялинок. А ще, попри все, продовжували щедрувати, колядувати та ще й відображати при цьому історію України, бо серед персонажів українських вертепів були і Ярослав Мудрий, і Володимир Великий, король Данило, гетьман Іван Мазепа, січові стрільці тощо.
Вкрадене Різдво
Радянську владу непокора українців дуже дратувала. Але, попри усі репресії та заборони, перемогти силу народних традицій вони не могли.
У 1936 році зимові свята було вирішено відродити, але на радянський лад. Ініціював це рішення Павло Постишев, тодішній другий секретар ЦК УП (б) України та один із головних організаторів Голодомору українців. За три дні до початку цього року у газеті «Правда» він наголосив, що ялинка є чудовою розвагою для дітей та закликав влаштувати радянську ялинку в усіх містах та колгоспах. Ялинку ж він запропонував назвати «новорічною».
Майже на другий день у містах з’явилися ялинкові базари та почалася торгівля ялинковими прикрасами. Увагу багатьох звернула на себе зірка – вона вже не була Віфлеємською восьмикутною, а червоною п’ятикутною.
Першу «новорічну» ялинку СРСР організували у тому ж таки 1936 році у Харкові, який тоді був столицею України. Туди запросили 1200 школярів-відмінників.
Дітей змушували приходити на ялинку в костюмах червоноармійців і славити у віршах вождів революції, після чого діти отримували подарунки. Цинізм цього свята був у тому, що саме на Харківщині в ті часи лютував Голодомор, яким керував організатор цієї ялинки.
Новорічною ялинка була багато років, з цим виросло не одне покоління дітей. Та правда бере своє, за часів Незалежності України наша ялинка відродилася та стала нарешті різдвяною.
Радянський Дід Мороз
Вже наступного 1937 року новорічну ялинку організували у Москві. Саме там Павло Постишев презентував дітям та дорослим ще одну свою ініціативу – радянського Діда Мороза, запозичивши його образ з міфології давньослов‘янських племен. Але оскільки у Постишева не було навіть середньої освіти, то він не врахував, що насправді цей Мороз асоціювався в українців зі смертю, адже він виморожував людей, худобу і взагалі шкодив людям. Його зображували як дуже страшного велетенського діда з червоним носом та бородою в бурульках, убраного у сніговий одяг та чоботи з криги. Та й імен у нього було багато: Тріскун, Студенець, Карачун, Зимник і, звичайно, Мороз. Цим злим персонажем українці лякали своїх дітей, щоб ті були слухняними і не робили шкоди.
Щоб задобрити Мороза, йому приносили жертву, іноді навіть людську. У лісі до дерева прив’язували юну дівчину. Якщо на ранок її знаходили замерзлу та ще й вкриту льодом чи снігом, це означало, що Мороз прийняв жертву і люди переживуть зиму. У 1873 році драматург Островський, вражений цими легендами, написав п’єсу «Снігуронька».
А у 1937 році образ цієї дівчини вирішили використати в СРСР та ще й оголосили її онукою «доброго» Діда Мороза. Поряд з ними постали різноманітні лісові звірятка – замість янголів, маленького Христа та східних царів.
Щодо зовнішнього вигляду Діда Мороза, за основу його постаті був взятий образ реальної людини – Святого Миколая, який народився десь між 270 та 286 роками нашої ери в місті Патарі на півострові Лікія, на території сучасної Туреччини. Саме у Миколая росіяни запозичили (або просто вкрали) добрі вчинки, адже він зцілював, рятував голодних, спраглих, допомагав тим, хто цього потребує, дарував подарунки. За це люди прозвали його Миколаєм Чудотворцем. Зараз, в українських військових реаліях, його б ще назвали волонтером.
Протягом багатьох років радянський проєкт Дід Мороз з успіхом втілювався в життя. Та настав час розвінчання міфів. Зараз ми поглиблено вивчаємо свою справжню історію, шануємо свою культуру та повертаємося до українських традицій, в яких головне – це бути людяними, допомагати іншим та боротися зі злом.
«У чому полягає моя робота? Я відповідаю майже за все, що рухає БелАЗи», – говорить бригадир слюсарів з ремонту колісних транспортних засобів гірничого департаменту Артур Градовий, якого відзначено почесною нагородою підприємства «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Артур Градовий походить з родини музикантів. Сам він теж певний час вчився у музичній школі грати на фортепіано та гітарі. Але більше хлопцю подобалося поратися з електропроводкою, ніж з нотним станом. Батько Артура працював на весіллях, у той час з апаратурою було не дуже, тож «електричну» частину музичного супроводу хлопець взяв на себе. Поступово хобі привело його до ремонтної справи. Свою ремонтну діяльність Артур починав з роботи на СТО. Та одна справа – реанімувати автомобілі, двигун яких в п’ять разів менший за двигун велетня БелАЗа, і зовсім інша – мати справу з «тепловозами» на гумовому ходу, саме так слюсар-ремонтник називає кар’єрні самоскиди. Тож коли прийшов працювати до гірничотранспортного цеху, довелося багато чому вчитися.
«БелАЗ, як на мене, дуже схожий з тепловозом. У них однаковий принцип роботи. Тільки перший коліями їздить, а самоскид – автошляхами у кар’єрі. І там, і там є дизель-генератор, який виробляє електрику. І там, і там – тягові двигуни. Та й розміри деталей та вузлів вражають на обох транспортних засобах, – розповідає Артур Градовий. – Мені подобається моя робота. Тут моя професійна різноманітність і універсальність практично не має меж. Адже на агрегатній дільниці, де я працюю бригадиром слюсарів-ремонтників, доводиться й на верстатах працювати свердлувальником та токарем. Ми ремонтуємо та замінюємо все, окрім двигуна, що рухає великовантажними велетнями, відновлюємо й допоміжний транспорт: поливальні авто, вахтовки та інше».
У слюсарів-ремонтників роботи завжди вистачає. Адже навіть попри складнощі воєнного сьогодення гірники працюють і рух кар’єрних велетнів не припиняється. У ці часи робота стала для багатьох своєрідним порятунком, який дозволяє відволіктися від емоційної напруги, а ще – це можливість бути корисним, допомагати тим, хто зараз на передовій. Понад 100 працівників ГТЦ зараз перебувають у лавах ЗСУ. Артур з друзями у вільний час допомагає нашим захисникам з ремонтами авто і мріє після перемоги з’їздити до Естонії, аби особисто сказати дякую усім тим людям, які підтримали та підтримують його родину зараз у цій країні.
«Ми в цеху намагаємося допомагати нашим колегам-захисникам максимально, чим можемо, – говорить Артур. – Підтримуємо зв’язок з кожним. Це важливо і для них, і для нас. У 2022 році 24 лютого стало вирішальною датою для всіх українців і багато чого змінило у нашому житті. В цей день моєму синові виповнилося 11 років, а ще ми мали їхати оформлювати йому закордонний паспорт. Хотіли це зробити для мирних подорожей, а довелося йому виїжджати в евакуацію. Він та донька тоді виїхали до матері в Естонію. Зараз Максим вже повернувся до мене. Він в мене оптиміст, постійно підтримує батька. Мої діти – це найголовніше, чим я пишаюся у своєму житті. Це наше майбутнє. Заради нього ми захищатимемо країну і точно переможемо. Ми ж наче пучок арматури – міцні та незламні, одним словом – сталеві люди з гарячими серцями».
