На захист України він став у жовтні минулого року, був старшим солдатом, водієм-електриком управління командира мінометного відділення батареї механізованого батальйону.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Андрій Рудик працював водієм автотранспортних засобів у транспортному департаменті. Він керував великовантажним автомобілем, яким перевозив сировину, необхідну для виробництва. Як згадують колеги, Андрій вправно керував будь-яким автомобілем, адже стаж роботи на підприємстві у нього був чималий.
«Якщо треба було щось зробити швидко та якісно, то це саме до Андрія. Він дуже відповідально ставився до своєї справи, дбав про техніку, їздив безпечно, добре знав географію підприємства. Якщо треба було допомогти колегам, то відмови ніколи не було. Позитивний, життєрадісний, щирий – Андрій був невід’ємною частиною колективу. Його загибель стала непоправною втратою для усіх нас», – сказав Станіслав Онікієнко, начальник автоколони № 1 АТУ.
У Андрія Рудика залишилися дружина та двійко дітей.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині загиблого.
Мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за свободу і незалежність рідної країни солдат Дмитро Лученко отримав поранення, від яких помер в Олександрійській клінічній лікарні міста Києва.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Дмитро працював помічником машиніста тепловозу у залізничному цеху № 2 транспортного департаменту.
«До нашого цеху він прийшов одразу після навчання, – говорить начальник залізничного цеху № 2 Дмитро Колесник.– Молодий хлопець вирішив стати залізничником, як і його батько, який працює машиністом тепловозу в управлінні залізничного транспорту гірничого департаменту підприємства. Талановитий здібний хлопець одразу привернув на себе увагу, адже робота давалася йому легко. Вже одразу відчувалося, що Дмитро може стати висококваліфікованим працівником. Йому було 22 роки. Мені дуже шкода, що наше підприємство та країна втрачають молодих та перспективних людей».
В ЗЦ №2 Дмитро Лученко працював майже рік. У 2021 році його призвали на службу до Збройних сил України. Після початку повномасштабного вторгнення ворога Дмитро вирішив продовжувати служити, щоб захищати Україну.
Колектив підприємства щиро співчуває рідним, близьким, друзям Дмитра Лученка.
Щоб осіннє місто стало охайнішим та більш затишним, у боротьбу зі сміттям вступили працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг», стажери підприємства, учасники двох сезонів «Нової фабрики» і прості містяни.
Суботнього ранку 16 вересня біля ставку, що поряд з ринком «Термінал», було гамірно. Тут лунала музика, а помаранчева палатка з логотипом «АрселорМіттал Кривий Ріг» красномовно доводила проїжджаючим, що тут відбувається щось хороше. Це була осіння толока – зелена ініціатива, організована корпоративними комунікаціями від імені підприємства.
Попрацювати над чистотою довкілля на березі ставку зібралися майже двісті учасників. Усі дружно «озброювалися» рукавичками та сміттєвими пакетами. Не обійшлося і без приємностей: на тих, хто прийшов на толоку найпершим, чекали подарунки – брендові футболки «АрселорМіттал Кривий Ріг». Організатори подбали і про смачний перекус після прибирання: запашні пиріжки, чай, каву та водичку.
Місце прибирання біля першого ставка було обране невипадково, адже воно розташоване поряд з дорогою, що веде на завод. Цей шлях з видом на градирні є своєрідною візитівкою нашого підприємства та й Кривого Рогу. Крім того, ставки є популярним місцем для місцевих рибалок, а також для відпочинку криворіжців та гостей міста. Щоправда, не завжди після такого відпочинку ставки залишаються чистими. У цьому зайвий раз пересвідчилися учасники толоки.
Студентки КНУ Наталя, Дарина та Ірина прийшли на толоку, щоб допомогти прибратися. «Щось з’їсти біля водички, а обгортку викинути під кущик, пляшку ж закинути у воду. А що, вони ж усе сховають! На жаль, так вчиняють деякі люди», – говорить Наталя.
«Зараз тут атмосфера просто «вогонь». Усі усміхнені, з чудовим, навіть бойовим настроєм. Тож, сміття, бережись, ми йдемо!», – сказала Дарина.
Щоб працювати було ще цікавіше, учасники толоки вирішили позмагатися, хто більше назбирає сміття. Для цього учасники розділилися на команди зі кольором . корпоративних браслетів учасників: білі, сірі, помаранчеві. І робота «закипіла»!
Вже за кілька хвилин після початку толоки Максим Козік приніс величезний пакет зі сміттям. «Непотрібу тут дуже багато, тільки встигай збирати, – говорить він. – У мішку є пляшки, кришки, пластикові обгортки та навіть памперси. Не дуже приємні знахідки. Їхнє місце на смітнику, а не у зеленій зоні».
Поруч із Максимом декілька хлопців майже «пірнули» у невеличку яму. Складу пляшок, що був там захований, міг би позаздрити будь-який пункт прийому склотари.
З очерету на березі ставка хлопці з політехнічного технікуму Дмитро Ніцкий та Владислав Кувіта витягнули декілька пакетів зі сміттям. У зелених схованках студенти знайшли різноманітні обгортки, пластикові стаканчики, пляшки. А хлопці, які працювали поруч, «спіймали» в очереті пару ну дуже потріпаних кросівок. Із дальніх кущів хлопці та дівчата притягнули навіть старі автомобільні шини, понівечену пральну машину, плитки кахлю та інші незвичні «скарби».
Разом зі студентами, які доєдналися до толоки, працювала і начальниця відділу з розвитку молодіжних проєктів та взаємодії з навчальними закладами нашогопідприємства Ірина Рябінкова. «Охочих попрацювати над чистотою довкілля зібралося дуже багато. Студенти хочуть, щоб у нашому місті було чисто та охайно. А ще – працювати гуртом – то дуже весело», – сказала Ірина.
«Мабуть невипадково співпало, що цієї суботи відзначався Всесвітній день прибирання у світі, – сказав Олексій Цвинда, студент КНУ, координатор ВГО «СД Платформа» у Кривому Розі. – Ми радо доєднались до акції підприємства, з командою працюємо із піднесений настроєм, хочемо, щоб більше тут ніколи не було сміття».
Олена Трушевська, інженер-еколог нашого підприємства, прийшла на толоку разом із п’ятирічним сином Богданом. «Це його перша толока в житті. Нехай він привчається до чистоти, знає, що смітити не треба. А ще усі разом ми робимо саме екологічну справу. Нашу планету треба берегти», – сказала Олена.
За кілька годин праці команди назбирали три величезні купи сміття. У команди сірих вона виявилася найбільшою. Але разом із ними перемогу над брудом святкували усі команди і учасники, адже вони зробили важливу за кольором і сенсом справу – зелену. Та ще й так постаралися, що 25-тонний вантажний автомобіль підприємства двічі вивозив увесь непотріб.
З історії ставків на Соцмісті
А чи знаєте ви, що ставки на Соцмісті колись конкурували з південним Чорноморським узбережжям, та ще й були пов’язані із нашим підприємством?
У 1960-х роках, коли Соцмісто активно будувалося, переважно для будівельників та працівників тоді ще Криворізького металургійного заводу, виникла потреба повноцінного відпочинку, особливо влітку. Перед керівниками міста постало завдання із зірочкою: де можна влаштувати такі умови для людей, які не могли надовго поїхати кудись відпочивати, адже активно працювали на виробництві та ще й позмінно. Погляд керівників «впав» на ці ставки. Насправді вони штучні, але зроблені не на порожньому місці, бо тут проходить балка Червона.
Отже, 11 липня 1965 року на другому ставку Соцміста відкрили пляж. У штучні пруди запустили чисту дніпровську воду. А береги були відсипані справжнісіньким білим морським піском з Чорноморського узбережжя.
Новий пляж оснастили вишкою для прижків у воду, сучасними (на той час) душовими кабінками, питними фонтанчиками, тентами від сонця, дерев’яними лежаками. А поряд знаходилися торгівельні павільйони з морозивом, мінеральною водичкою, соками та солодкими газованими напоями.
Були й водні атракціони – катання на лодках та водних велосипедах. Отакої!
До речі, пляж з усім необхідним для відпочинку був і на першому ставку, де цієї суботи пройшла толока. Тож її учасники подбали не лише про чистоту довкілля, а й про збереження історичного куточка Кривого Рогу та нашого підприємства.
Ця людина впевнена в собі, знає, чого прагне, вміє добре працювати, їздить на роботу велосипедом і на різні життєві ситуації дивиться з оптимізмом. Водій навантажувача управління складського господарства і підготовки виробництва Олександр Баранець отримав цього року найвищу відзнаку підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«І навіщо ті росіяни приперлися на нашу землю? Сьогодні знову вночі майже ніхто не спав. Гупало сильно. Там, де я живу, чомусь найчастіше і ракети над головою свистять, і «шахеди» торохтять. Та як би там не було, зранку я сідаю на велосипед, який 30 років тому купив за дешево, та їду на роботу. Так роблю вже багато років. Це додає мені здоров’я та заряджає енергією на цілий день». З цих слів Олександра Баранця ми розпочали розмову-знайомство з ним.
Працювати на підприємство Олександр прийшов на початку восьмидесятих років минулого століття. Був оператором поста управління на тоді ще блюмінгу № 3. Робота була цікавою, перспективною. Якби не «але»: у 1986 році сталася чорнобильська аварія. І Олександр Баранець став одним із перших, кому довелося ліквідовувати її наслідки.
«Це зараз у військкоматах люди медкомісію проходять, а за радянських часів було по-іншому: зранку визвали до військкомату, а ввечері мене з іншими хлопцями вже везли до Чорнобиля, – розповідає Олександр Баранець. – На місці нас вишукували та запитали, хто знає хімію. Я відповів «ні» і мене одразу забрали, сказали, що зроблять із мене «хіміка» за дві години. З’ясувалося, що я потрапив до наукового центру міністерства оборони атомної енергетики. Назва помпезна, а насправді робота у мене була страшною. Я відбирав проби у рудому лісі, це саме там, де після викиду радіації нічого живого не залишилося, а також навколо самої атомної станції. Іноді було моторошно. Заходиш до хати, а там все так, ніби люди тільки-но її залишили: лежать речі, їжа на столі. А навкруги тиша, навіть комах нема. Таку роботу довелося виконувати 40 діб. В умовах радіації це дуже довго. Це зараз я розумію, що для мене та багатьох інших то теж була своєрідна війна. Багатьох хлопців, які тоді були зі мною, вже немає в живих. Я не знаю, що мені допомогло, напевне оптимізм та бажання жити».
Коли Олександр Баранець повернувся на підприємство, то змінив професію – став водієм вилкового навантажувача в тоді ще цеху підготовки виробництва (зараз цеуправління складського господарства і підготовки виробництва). Ця робота вимагає не лише стовідсоткового володіння технікою, а й уміння ювелірно вправлятися із різними вантажами, наприклад, брикетами із вогнетривкою цеглою для ремонту доменних печей та інших «гарячих» робіт або контейнерів із різною продукцією. Працювати доводиться багато, наприклад, впродовж зміни треба завантажити або вивантажити від 100 до 200 тонн вантажів, та ще й зробити це все акуратно, щоб не пошкодити продукцію. Олександр розповідає, що навчатися цій справі йому довелося майже самотужки. Досвідчені водії показали, як правильно це робиться, і у Баранця все одразу вийшло так, як треба. Окрім того, він добре знається на техніці і може самостійно слідкувати за технічним здоров’ям свого навантажувача.
«Коли мені повідомили, що я отримав звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», то я одразу не повірив в це, – продовжує Олександр Баранець. – З 1981 року я просто сумлінно працюю на підприємстві, намагаюся робити свою справу якісно і вчасно. І мені приємно, що таке ставлення до роботи цінується, це я вже добре знаю зі свого досвіду. За роки роботи мене неодноразово нагороджували: і грамоти давали, і премії. Пам’ятаю, в «лихі» дев’яності роки за браком грошей існував бартер, тоді мене нагородили спортивним костюмом. Гарний був, красивий. Зносив його із задоволенням. Знаком «Честь і гордість» пишаюся. За мене пораділи мої рідні: дружина Вєра, яка теж свого часу працювала кранівницею у нашому підрозділі, та дві мої доньки Людмила та Валентина. Вони теж працюють на підприємстві. До речі, я вже щасливий дідусь, онуку Кирилу 10 років, а онучці Каті – 12. Вони часто розпитують мене про роботу, про підприємство. Хочеться, щоб і вони знайшли свою справу, коли виростуть, щоб робота їм подобалася. Цього бажаю й усій молоді, яка зараз тільки розпочинає своє трудове життя. Головне, щоб нарешті скінчилася ця війна та настала наша перемога».
З початку повномасштабного російського вторгнення кожен з нас мимоволі став хоч трохи воєнним експертом. «Контрнаступ», «дрон», «Леопард» та інші слова увійшли до повсякденного вжитку. Серед таких слів є й «калібр».
Це слово універсальне. Воно часто вживається і в металургії, серед фахівців прокатного виробництва. Є навіть така спеціальність – калібрувальник, без якої неможливо уявити виробництво прокату. Нещодавно головний калібрувальник прокатного департаменту Володимир Найдьонов отримав найвищу нагороду підприємства – звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Після навчання у металургійному технікумі, а потім ще й в інституті, Володимир у 1995-му році прийшов працювати на блюмінг-2 вальцювальником. А за три роки Найдьонову запропонували місце у калібрувальному бюро.
Щоб виготовити прокатну продукцію, треба прокатати нагрітий метал (розкат) між валками прокатних клітей. Метал, проходячи через ці валки, стає все тоншим і тоншим, поки не набуває потрібної форми та товщини. А от який прокат вийде зі стану – арматура, квадрат або кутник – залежить саме від калібру. Калібр – це отвір між струменями валків, крізь який проходить метал. А струмені – це пази, які вирізаються на валках у вальцетокарному цеху. Те, якої форми та розміру мають бути пази на валках кожної кліті, і вирішує калібрувальник. Він створює схему калібрування для кожного виду прокатної продукції. Але не лише це.
«Щоб вийшов прокатний профіль діаметром 40 міліметрів із квадрата 80х80 мм, метал має пройти через сім клітей, – пояснює Володимир. – А щоб отримати катанку діаметром 5 мм із квадрата 150х150 міліметрів знадобиться вже 30 клітей. Кожна кліть має свій калібр, який ми розробляємо, креслимо. А ще калібрувальники розраховують оберти валків за секунду, швидкість руху розкату станом та інші параметри, які необхідні для отримання потрібної споживачеві продукції. Це все разом і є технічною документацією, за якою токарі нарізають струмені, а прокатники налаштовують стан».
Чим професійніше зроблена технічна документація, тим менше треба експериментальних прокаток та переналаштувань, тобто заощаджуються час та ресурси. Освоєння випуску нового виду продукції – це щоразу виклик для калібрувальника. Впродовж останніх років освоєння нових профілів йшло шаленими темпами, адже конкуренція на ринку металопрокату надзвичайно жорстка і важливий кожен клієнт, що б він не забажав отримати. Наші калібрувальники на чолі з Володимиром Найдьоновим розробили технічну документацію для виготовлення таких специфічних видів, як чотирирядна арматура із серповидними ребрами, і з постійною висотою ребер та багато іншого.
«Інколи доводиться розсувати межі можливого і освоювати профілі, на які наші стани не були розраховані, – усміхається Володимир. – Наприклад, кутник з полицею 63 міліметри на дрібносортному стані № 2, тоді як у проєкті стану є обмеження 20-45 мм. Або нещодавно освоїли катанку діаметром 4,5 та 5 мм у прокатному цеху № 3, хоча проєктна можливість стану становить не менше, ніж 5,5 мм. Це розширило конкурентоспроможність підприємства, додало нових клієнтів. Ненудна у нас робота, маю сказати. Творча».
Володимир Найдьонов – не лише калібрувальник найвищого гатунку, а й лідер у своєму колективі. Він надзвичайно цінує всіх своїх колег, а особливо досвідчених Сергія Темченка та Владислава Брагинця, з якими пропрацював пліч-о-пліч багато років. Натомість Володимира високо цінують у прокатному департаменті.
«Володя протягом багатьох років бездоганно виконує свою роботу як фахівець та керівник, – говорить заступник директора прокатного департаменту Сергій Чумаченко. – Він і його колеги надзвичайно багато зробили для освоєння нових видів продукції і продовжують це робити, незважаючи на війну. У нас для цього є більше можливостей, тому що зараз прокатні стани не працюють на повну потужність. Лише коли Найдьонов з його командою накреслять усі калібри, прохід металу, починаючи з квадрату 150 і до діаметру 4,5 готової продукції, за справу беруться прокатники. Робота калібрувального бюро надзвичайно цінна для нас. Правильно розроблена документація дають нам стабільні виробничі показники та якісний прокат».
З червня в «АрселорМіттал Кривий Ріг» триває впровадження програми «Хід чавуну». Програма передбачає проведення власними силами капітального ремонту колій, якими чавун перевозиться від доменних печей №№ 6, 8 до конвертерного цеху.
Мета цієї програми – капітально оновити колії та усі складові залізничного господарства на них і забезпечити безаварійний рух вантажних перевезень. На реалізацію «Ходу чавуну» підприємство скерувало 4,5 млн грн.
«Через природні фактори та складні умови експлуатації колій, по яких систематично рухаються платформи із важкими ківшами з розплавленим чавуном, потребують як постійного поточного утримання, так і ремонтів. Щоб досягти найкращого та ще й довготривалого результату, в управлінні залізничного транспорту вирішили впровадити програму «Хід чавуну». Вона розрахована на три місяці. Такий ремонт дозволить забезпечити безпечний рух на цій ділянці впродовж наступних від 7 до 14 років», – сказав начальник залізничного цеху № 3 Вячеслав Тіняков.
Основний акцент програми направлений на капітальний комплексний ремонт саме тих колій, які ведуть від розливних машин доменних печей №№ 6 та 8 до конвертерного цеху, а також стрілочних переводів та ділянок з’їздів на цьому шляху. Протяжність складає до 3 кілометрів і проходить через станції Розливну, Доменну, пост Чавунний, та один перегін. Раніше такі капітальні ремонти виконували підрядні організації. Але зараз через війну сторонні організації не працюють на підприємстві. Тому було вирішено увесь обсяг робіт здійснити власними силами. Тим більше, що для цього є все необхідне: фахівці, інструменти, матеріали, техніка. Тож до роботи взялися майстри залізничного цеху № 3.
Володимир Баніт, Євгеній Дяченко, Олександр Гречаний, Микола Кирикилиця, Олексій Пархоменко, Роман Сергєєв, Павло Коропатник, Олександр Минько
«Програма «Хід чавуну» складається із 18 пунктів – видів капітальних ремонтів. Серед них є такі, як повна заміна верхньої будови колій, земляного полотна, дренажних споруд, стрілочних переводів тощо. До речі, під час заміни стрілочних переводів замінюються усі їх складові, від металевих частин до підрейкової основи – брусів. Також замінюється і щебенева основа. На сьогоднішній день ми виконуємо 15-й пункт цієї програми, тож роботи ще тривають. В роботу беремо ще один стрілочний перевід та ділянку колій із залізобетонними шпалами», – продовжив Вячеслав Тіняков.
«Всі старі матеріали зняли, вичистили непридатний баласт та вклали нове – саме так ми і здійснюємо капремонти колій, стрілочних переводів та з’їздів. Робота хоч і важка, але не нова для колективу монтерів колій ЗЦ № 3, та й особливості цієї дільниці ми добре знаємо, адже працюємо на ній вже понад 20 років, – говорить начальник доменної дільниці ЗЦ № 3 Роман Сергєєв. – Нам допомагає те, що шоста доменна піч зараз знаходиться на капітальному ремонті. Щодо восьмої, яка працює, то свою роботу ми узгоджуємо з доменниками. Координувати наші дії, регулювати рух допомагає начальник доменного району ЗЦ №1 Олександр Драпчук. Заплановані роботи виконуємо під час так званих технологічних «вікон» у доменному цеху, коли триває пауза між плавками. Ремонт, заміну залізничного господарства на цій дільниці робимо ретельно, якісно, щоб колії, стики і всі інші складові були надійними та служили якнайдовше».
