Категорії
Разом з Україною

Незалежність України: думки, надії, дії. Валерія Заіменко

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Як  вплинула війна на нас, на нашу думки, дії, надії? Про це «Металург» запитав у працівників нашого підприємства. 

Валерія Заіменко, операторка пульта управління аглоцеху №3: «Війна змінила наші пріоритети»

«Погляньте на себе, з початком війни майже кожен з нас змінився. І це не про зовнішність, а про внутрішнє сприйняття світу, оточуючих людей, подій. Так і з Днем Незалежності. Зараз нашим хлопцям та дівчатам доводиться зі зброєю в руках захищати її. Це дуже болюче відновлення нашої свободи.

Зараз кожен робить усе можливе для перемоги на своєму місці, ми б’ємось за Батьківщину*. У нас – це виробництво, яке підтримує економіку у важкий для країни час. На своєму робочому місці я керую обладнанням цеху: подаю паливо, вапняк, необхідний для виробництва продукції, тримаю зв’язок з кожною дільницею цеху тощо. Тут, безперечно, один із важливих центрів виробництва.

Під час війни роботи у нас додалося, адже ми працюємо і за тих колег, які зараз захищають нас. 24 серпня цього року теж буде робочим днем. Але він буде незвичайним. Для всіх він буде дуже символічним.  Ні, це не свято у звичайному розумінні. Війна кардинально змінила наші пріоритети. Ми зрозуміли, як ми любимо свою країну, рідне місто, підприємство та як ми прагнемо бути свободними.

З Днем Незалежності усіх! Ми впевнені в щасливому майбутньому України!»

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Разом з Україною

Незалежність України: думки, надії, дії. Станіслав Улітич

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Як  вплинула війна на нас, на нашу думки, дії, надії? Про це «Металург» запитав у працівників нашого підприємства. Їхні відповіді ми публікуватимемо в ці дні.

Станіслав Улітич, стругальник РМЦ-1: «Незалежність – це особисте»

– Найголовнішим державним святом я вважаю День Незалежності. Зазвичай ми святкували його з друзями, рідними, усім містом. На жаль, цього року через війну все буде по-іншому. Та все одно ми з родиною надягнемо вишиванки, будемо співати українські пісні, які так любить моя донечка Анастасія. Вона цього року йде до першого класу. Дуже хотілося б, щоб у неї було навчання у мирних умовах. Але зараз важкі часи для всієї країни. Незалежність завжди діставалася і дістається нам великою ціною. Ціною життів наших захисників. У мене зараз брати на фронті. Переживаю за них, але розумію, що вони не могли по-іншому.

Для мене незалежність – це особисте. Я хочу бути вільною людиною, жити на рідній землі, насолоджуватися українською культурою і цінувати, поважати історію моєї країни. Війна змінила нас усіх. Дуже радує, що зараз навколо мене зростає кількість тих, хто починає говорити українською мовою, хто відроджує наші національні традиції. Колеги на роботі намагаються спілкуватися українською, все більше її чути у магазинах, транспорті, на вулицях міст. Ми почали розуміти, що мова – наша потужна зброя. Ось це дарує надію на краще. Лише вільні люди у незалежній країні можуть бути щасливими. А ми маємо право такими бути. От тільки не треба чекати, що хтось прийде і зробить все за нас. Кожен може зробити багато для нашої країни. Донатити, волонтерити, будувати та розвивати, зі зброєю в руках захищати, допомагати тим, хто потребує підтримки, та виховувати дітей з любов’ю до рідної країни – стільки можливостей є у кожного з нас, аби наступний День Незалежності ми зустрічали вже у мирній Україні, у світі* без війни. І це моє найголовніше бажання!

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Разом з Україною

Бліцопитування. Незалежність України: думки, надії, дії

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Цього року День Незалежності України ми знову відзначаємо в умовах війни. Українцям доводиться відстоювати свою свободу та право на життя. Чи змусила нас повномасштабна війна по іншому розуміти значення цього слова – «незалежність»? Чи змінили ми своє ставлення до цього свята?  Як  вплинула війна на нас, на нашу думки, дії, надії? Про це «Металург» запитав у працівників нашого підприємства. Їхні відповіді ми публікуватимемо в ці дні.

Олександр Кутовий, гірничий майстер кар’єру 2-біс РУ ГД: «Хочу мати право обирати»

– 16 років тому я працевлаштувався в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Одразу потрапив до кар’єру, де почав працювати помічником машиніста екскаватора. Зараз я гірничий майстер. Недаремно говорять, що у кар’єрі працюють люди особливої породи – гірники. Велике щастя мати справу з надрами – багатством нашої країни. Але, відверто кажучи, я вважаю, що найголовніше багатство нашої країни, то українці. Саме тому ми вистояли, коли розпочалася війна. Ми змогли і зможемо.  

На жаль, війна зачепила нас усіх. У мене з перших днів на фронті батько Олександр Валентинович, чоловік сестри Денис. Вони встали на захист родин, країни, яка не хоче бути підкореною. Я, як і вони, обираю фактор розвитку – незалежність. Тому в моїй родині вдома лунає українська мова – це вибір мій та моїх дітей. Малеча навіть мультфільми хоче дивитися тільки рідною мовою. Ми завжди відзначаємо День Незалежності. Моя родина живе на Інгульці. 24 серпня зазвичай наш парк рясно «вкривався» вишивкою – дуже багато людей приходило у вишиванках, святковому вбрані. І зараз сирени та ворожі прильоти у нас не відберуть це свято. Так, ми зберемося вдома, у безпечному місці, але вдягнемо наші вишиванки, привітаємо одне одного українською, заспіваємо українських пісень. Бо незалежність – це стан душі і вона не має ціни*. Я хочу мати право обирати владу, напрямок розвитку нашої країни, право працювати і відпочивати там і так, як хочу цього я.

Сьогодні незалежність ми виборюємо в боях. Кожна краплина крові наших захисників – їхній неоціненний внесок у майбутнє вільної країни. Кожен з нас теж може зробити багато. Подивіться, як плетуть сітки та в’яжуть шкарпетки для наших воїнів бабусі, які смачні смаколики печуть для хлопців наші жінки та дівчата, вмілі руки майстрів ремонтують техніку, а лікарі рятують життя, діти виготовляють окопні свічки та збирають донати. Наша сила – у єдності. Найцінніше для нас – родина, нею зараз стала вся Україна. Я вірю і бачу майбутнє моїх дітей лише в країні, для якої найголовнішим святом є День Незалежності.

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Жовто-блакитне металеве сонце – український ротор  

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

На замовлення казахстанських металургів цього красеня виготовили працівники Ливарно-механічного заводу.

Це вже третя така деталь, яка вирушила до «АрселорМіттал Теміртау». Своєю формою вона нагадує жовтогаряче світило, яке, до речі, є на прапорі Казахстану, а кольорами – український прапор.  

Перші два ротори вже успішно працюють у складі ексгаустерів агломашин. Це замовлення, говорять в ЛМЗ, доводить, що якість українського продукту гідно оцінюють далеко за межами нашої країни. Новостворений ротор – цілком український продукт. Це засвідчено сертифікатом походження Торгово-промислової палати. Він представляє нашу країну, тому цьому богатирю в ЛМЗ приділили особливу увагу.

У виготовлені цього ротора, як і двох попередніх, взяли участь кілька цехів ЛМЗ. Стартували з ФСЛЦ, де відлили заготовки. Далі долучилися ЦМК, РМЦ-1 та РМЦ-2.

«Наш цех підключався на різних етапах створення ротора, – говорить начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. –  Ми обробляли заготовку ФСЛЦ, виготовляли втулки, ступиці, клепальні елементи. Нелегко було працювати над цим важливим замовленням. Але завдяки нашим кваліфікованим працівникам ми гідно впоралися. Хочу відзначити слюсарів-ремонтників  Олену Жомірук та Світлану Єленич. Їхнім вмілим рукам довірили збірку та фінальне фарбування ротора. РМЦ-1 виступив випусковим цехом. Саме з дверей нашого цеху ротор-українець поїхав до казахських колег».

«Це подвійна відповідальність, адже виготовлення ротора відбувалося у воєнний час, коли гостро відчувається нестача персоналу, а над головою постійно лунають сирени. Але ти маєш виконати роботу якісно і у визначені терміни. Приємно, що ми не підвели, –  розповідає начальник ЦМК Микола Грицан. – Нашому цеху довірили збірно-зварювальні роботи та зміцнення ротора –  наплавлення біметалом. Завдяки майстру Роману Баюну, бригадиру збиральників Олександру Куліку та зварнику Андрію Лук’яненку з усім впоралися на відмінно».

«Наш цех виготовив 70% усіх комплектуючих ротора, – продовжує начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Ми виконали складну механічну обробку деталей. Ці процеси вимагали точності до мікрона. Довірити їх ми могли лише професіоналам, таким як, наприклад, токар Віталій Цапкуватий. Уявіть собі, величезна деталь, вражаючі розміри, а точність обробки – мікрони! При виготовлені ротора важливий кожен етап, кожен процес, тому напруга відчувалася до кінця. Видохнули лише, коли ротор автошляхом відправився до казахстанських металургів».

Ротор, виготовлений в ЛМЗ, пофарбували у блакитно-жовті кольори , які дуже символічні і для України, і для Казахстану. На усьому* шляху до замовника він символізуватиме нашу країну, яка сьогодні бореться, відстоює свою незалежність. А вже восени фахівці планують взятися за четвертий ротор для «АрселорМіттал Теміртау».

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Новини

Неризикова бригада, яка може все

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Ця бригада може відремонтувати практично все і працює з суворим дотриманням норм і правил з охорони праці та промислової безпеки.

Вони монтують рейки, зварюють металоконструкції, ремонтують металургійні агрегати й підкранові балки, виконують будівельні роботи в усіх цехах металургійного, коксохімічного виробництв та гірничого департаменту. Мабуть, якби треба було відремонтувати космічного корабля, то й тут хлопці б впоралися. Для них нема* неможливого. Але такий широчезний спектр робіт ховає у собі безліч ризиків. І бригада Андрія Тітова готова поділитися своїм досвідом безпечної роботи.

Вік живи – вік учись

Електрозварник Руслан Загурський впевнений: безпечно працювати треба вчитися. І ремонтники навчаються постійно.

«Ми часто працюємо на висоті, наприклад, ремонтуємо підкранові рейки, – розповідає Руслан. – Тому навчені безпечно працювати на висоті із застосуванням страхувальних лямкових поясів. Ремонтні роботи передбачають застосування вантажопідйомних механізмів. Ми навчені та маємо дозволи на керування ВПМ з підлоги, виконання стропувальних робіт, знаємо та виконуємо правила перебування у зоні роботи вантажопідйомних механізмів. Ще ми знаємо і виконуємо правила знаходження в зоні залізничного транспорту і ще багато чого. А зварники та газорізальники навчені та мають дозволи на виконання вогневих робіт. Із встановленою періодичністю ми вчимося знов і знов, і кожного разу підтверджуємо знання та вміння на екзаменах».

Все починається з безпеки

Руслан Загурський працює на підприємстві вже 24 роки. Є у бригаді й більш досвідчені ремонтники. А от електрозварник Андрій Ступак  у бригаді «лише» 17 років. Але він чудово пам’ятає, що знайомство з роботою почалося з охорони праці.

«Мене одразу ж прикріпили до наставника – досвідченого Олександра Орлова, – розповідає Андрій Ступак. – Він мені суворо наказав бути завжди поруч і уважно дивитися за його безпечною роботою. Перед виконанням виробничих операцій Олександр вказував на ризики, підказував, як їх уникнути. Приблизно за пів року я більш менш опанував навички безпечної роботи. А так, щоб зовсім впевнено себе почувати на виробництві, то десь біля року минуло. Кажуть, що найбільше нещасних випадків трапляється з новенькими. І це логічно, бо у них замало знань, а досвіду й зовсім немає. Або часто травмуються досвідчені працівники, бо вони надто самовпевнені. Але це не про нашу бригаду».  

Оцінюй і не поспішай

Газорізальник Сергій Темник до переходу в штат нашого підприємства працював у підрядній організації. Має загальний досвід роботи ремонтником 26 років.

«Рівень охорони праці за ці роки значно зріс, – розповідає Сергій. – З’явилися інструменти, які полегшують роботу, роблять її безпечнішою. Наприклад, ось цей гайковерт. Але свідоме виконання правил та визначення ризиків залишаються актуальними завжди. Зараз ми маємо карти, які дозволяють швидко визначити всі ризики перед початком виконання робіт. І ніколи не можна поспішати. Мій досвід підказує: якщо поспішаєш, то помиляєшся, і роботу швидше все одно не виконаєш. А от горя наробити можна. Всі ми чиїсь діти, батьки, брати, друзі. Кожного хтось любить, хтось чекає живим і неушкодженим. Тож не поспішайте!

«З людьми треба по-нормальному»

Бригаду Андрія Тітова заступник начальника ЦРМУ-2 Володимир Вишемірський вважає однією з найкращих як щодо виробництва, так і у царині охорони праці. У цеху роблять ставку саме на свідоме виконання правил, а не на покарання.

«Я ніколи не був прихильником каральних заходів. – зізнається Володимир. – Навіть коли такі методи були у тренді. Якщо людина боїться покарання, вона розпилює увагу між виконанням робіт та намаганням не попастися. А це підвищує ризики. З людьми спілкуватися треба по-нормальному. Вони не повинні боятися. Треба, щоб люди довіряли. Провідний інженер з ОП Олександр Кірєєв частий гість на ремонтах. Бригади від нього не ховаються. Навпаки, самі звертаються з ініціативами, просять роз’яснень, отримують кваліфіковану допомогу у організації безпечної роботи. Така взаємодія допомагає працювати без травм».

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України

Категорії
Наші люди

Зустрічає метал та показує йому дорогу

Увага! Можливо в цій статті заховалося «золоте слово». Більше про акцію читайте тут.

Вже майже 24 роки цю важливу роботу здійснює Дмитро Селевко, старший горновий доменної печі № 6 доменного цеху № 1. За свій професіоналізм, енергію, знання та любов до професії цього року він отримав найвищу відзнаку підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». 

Доменники стоять на початку металургійного циклу. Вони першими бачать розпечений метал, відкривають йому шлях, спрямовують чавун і шлак різними жолобами та контролюють наповнення ними величезних ковшів.

Звістка про нагороду «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг» знайшла Дмитра у відпустці. Це стало несподіванкою для нього, але дуже приємною. Коли отримував відзнаку з рук начальника цеху, відчував і радість, і відповідальність.

А ще він вважає, що це заслуга всього колективу першого доменного цеху. За час війни доменникам довелося не раз демонструвати свою майстерність в безпрецедентних екстремальних умовах. Дмитро був серед тих, хто під час блекауту екстрено та правильно зупиняв шосту доменну піч.

«Тоді нам допомогли досвід, знання, згуртованість, допомога один одному. Руки робили потрібне, а подумки я (і мої колеги теж) був із родиною, дуже хвилювався, як там дружина та доньки Софія та Маргарита, – говорить Дмитро Селевко. –Зараз шоста домна оговтується від тих подій – ремонтується, тож я підміняю колегу на восьмій доменній печі. Робимо все те*, що й завжди, але війна впливає на нашу роботу. Раз у раз над нами виють сирени. І дуже добре, коли лунають лише вони. З досвіду ми вже знаємо, що під час небезпеки треба зберігати спокій, а також не втрачати зосередженості, адже нічні загрози ворожих атак елементарно заважають висипатися. Тож правил з охорони праці дотримуємося зараз ще уважніше».

Після школи Дмитро отримав професією електрогазозварника, але доменна справа перемогла, бо він, як кажуть, змалечку був у темі. Доменниками (старшими горновими)  працювали його батько Геннадій Михайлович та дядьки Анатолій Верещагін і Віталій Бондарчук

«Мені було 18 років, коли я вперше потрапив до доменного цеху, – продовжує Дмитро Селевко. А там – спекотно, в печі палає вогонь, летять вогняні бризки. Перше враження: якось не по собі. Та згодом звик до цього, бо це робоча буденність доменників. Професії мене навчав батько. Бути вчителем у нього добре виходило, тож зовсім скоро я засвоїв усі нюанси роботи. А знати в нашій справі треба багато. Це теорія доменного процесу, хімічні та фізичні властивості чавуну і шлаку, обладнання домни, її механізми тощо. А також треба взаємодіяти з іншими майстрами, адже крім горнових доменний процес ведуть газівники, водопровідники, кранівники, технологи та представники інших спеціальностей». 

Свого часу Дмитро брав участь у конкурсах доменників, входив до складу команди нашого підприємства, яка їздила змагатися з іншими доменниками до Маріуполя на «Азовсталь». Тоді цей завод вразив Дмитра своїми великими розмірами, можливостями, обладнанням. На конкурсі змагалися у заміні фурми. Серед учасників тоді були і українські доменники, і російські. Хто б міг уявити, що незабаром саме росіяни прийдуть до нас не з мирними конкурсами, а з війною. А від «Азовсталі» вони залишать самі руїни.

«Я живу на Карачунах, – продовжує Дмитро Селевко. – У вересні минулого року одного дня прийшов зі зміни, але відпочити так і не довелося. Під час першого вибуху одразу зрозумів, ворог цілить у дамбу. Мені з вікна добре було видно, як туди летіли ракети. Згодом через ударну хвилю на балконі повилітали шибки. Діти в цей час були у коридорі. В наступні дні, коли атаки повторювалися, вони виїхали з міста. А ще добре пам’ятаю, як у місті почалася повінь, як криворіжці усім разом стримували воду, як лагодили дамбу. Пишаюся тим, що наше підприємство багато зробило для цього. Але не хочу, щоб таке повторювалося. На жаль, війна триває, кожному з нас треба бути обережними, дбати про своїх рідних, працювати, вірити в ЗСУ, допомагати колегам, які зараз боронять країну і бути оптимістами, адже Україна обов’язково переможе!»

* – це слово є ключем до відповіді в розіграші до Дня Незалежності України