У багатьох з нас при слові «менеджер» виникає образ людини, яка весь час перебуває в офісі, ну, може, хіба інколи буває у відрядженнях. Менеджер Оксана Афанасьєва ламає ці стереотипи. У неї є свій офіс-кабінет. Але левову долю часу Оксана знаходиться у цехах. Вона працює над підвищенням ефективності виробництва та надійності устаткування і не уявляє, як це можна робити з офісу, не спілкуючись з цеховиками і без вивчення процесів зсередини.
Більше того, Оксану Афанасьєву та її колег, які впроваджують WCM (Виробництво світового класу) в цехах гірничого департаменту, нерідко можна побачити зі щітками, шкребками, ганчірками на виробничих майданчиках. А як же ще можна побачити дефекти гірничозбагачувальних агрегатів чи кар’єрної техніки, не вичистивши їх до блиску. Навіть у важкодоступних місцях. А саме там часто й ховаються аномалії. Команда WCM працює над відновленням устаткування до базового стану пліч-о-пліч із працівниками цехів. А устаткування віддячує людям стабільною продуктивною роботою.
«Надійність агрегатів – це лише один із напрямків, – розповідає Оксана. – А ще є охорона праці, розвиток персоналу, зниження собівартості продукції, покращення робочих місць та багато іншого. Впроваджено десятки великих проектів (Kobetsu Kaizen) які дозволили уникнути втрат на мільйони гривень. Але чим ми пишаємося найбільше, то це участю в заходах, які дозволили підвищити вміст заліза у концентраті до 68 відсотків. Над цим надскладним завданням протягом тривалого часу працювало багато людей, серед яких і команда WCM. Це проривне досягнення відкрило величезні перспективи для нашого підприємства, забезпечило додаткові надходження до його бюджету».
Для вдосконалення виробництва треба знати його, так би мовити, зсередини. Оксана познайомилась з виробництвом на рудозбагачувальній фабриці № 2.
«Після університету я пішла працювати сепараторницею, – говорить вона. – Зростом я невеличка і у величезних робочих гумових чоботах виглядала кумедно. На дільниці сепарації обладнання габаритне. Я керувала його роботою, мила та чистила. Часто була брудна по вуха, як кажуть. Тож фізична брудна робота мене не злякала і зараз не страшить. Потім я працювала оператором РЗФ, майстром, інженером у технічному відділі, начальником складу концентрату. А згодом мене відібрали в якості експерта до команди, яка працювала над підвищенням ефективності виробництва. Мабуть, тому, що мала досвід роботи на кількох робочих місцях на важливих виробничих етапах».
У цій же групі працював Віталій з гірничотранспортного цеху. Вони з Оксаною стали друзями. Багато спілкувалися по роботі. А згодом між молодими людьми спалахнула іскра і запалила вогонь кохання. Разом вони перейшли у команду, яка почала впроваджувати WCM. А потім одружилися. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Віталій пішов добровольцем захищати країну, як і ще декілька працівників служби із впровадження WCM разом з її керівником Святославом Кузьменком. Оксана не змогла бути осторонь і активно почала волонтерити.
«Спочатку ми збирали і возили захисникам їжу та будівельні матеріали для оборонних споруд, – згадує вона. – Разом з нашою працівницею, яка нині в ЗСУ, Оленою Пантюх, зв’язалися із зарубіжними колегами і пригнали авто швидкої допомоги, наповнене ліками та іншими потрібними речами. Збирали на автомобілі для бійців. Також були прилади нічного бачення, дрони та інше. До речі, зараз збираємо на квадракоптер, необхідний бійцям 15 Слов’янського полку Національної Гвардії України. Необхідна сума – 95 тисяч гривень. Тож приєднуйтеся. Номер карти 5168 7422 3100 3231. Будемо дуже вдячні – і ми, й наші захисники»
До Дня металурга та гірника Оксана Афанасьєва отримала найвищу нагороду підприємства – «Честь і Гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»», яку присвятила своєму другу та колезі, справжньому патріоту України Олександру Пшеничному, який загинув у бою з російськими агресорами. Вона продовжує впроваджувати покращення в цехах ГД та допомагати воїнам, наближаючи нашу перемогу.
«Я впевнена, що кожен, хто тут живе, повинен вірити в світле майбутнє України, – говорить Оксана. – І працювати над тим, щоб ми перемогли, щоб всім нам жилося краще, вільніше, комфортніше. Нам і нашим дітям. Моїй доньці зараз 13. Вона добре вчиться, має успіхи у плаванні. У неї красиве ім’я – Надія. І дуже символічне. Ми маємо надію на те, що житимемо у незалежній вільній процвітаючій Україні. Вчора я їхала на авто, а навкруги – яскраві соняшникові поля! Наша Україна неймовірна, як і її люди!»
