Категорії
Наші люди

«Я ніжна Жінка, мужня Жінка-Ніж, я вільна Жінка, сильна Жінка-Сіль…»

Ці рядки з японського хоку написані ніби про тендітну з блискучими очима газорізальницю Олену Суслову. Вона єдина жінка-газорізальниця у фасонносталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу.

Коли Олена працює різаком, звільняючи від зайвого металеві відливки, які тільки-но народилися у формах, її рухи нагадують рухи скульптура. Здається, що різак розрізає метал, наче масло. Але за зовнішньою легкістю стоїть нелегка праця, яку Олена виконує на рівні з фізично сильнішими чоловіками. 

«Коли Олена прийшла до нашого цеху, звісно, було певне здивування, – розповідає старший майстер дільниці вогневих робіт та відвантаження ФСЛЦ Сергій Тищенко. – Відверто скажу, певний скептицизм теж був присутній, адже газорізальниками частіше працюють чоловіки. Професія фізично важка. А тут жінка! Але Олена одразу показала себе професіоналом. Вона раніше працювала у копровому цеху, там своя специфіка, а у нас – своя, але дуже швидко опанувала наші замовлення. Її  досвід та працьовитість допомогли їй у цьому. Ми раді, що зараз Олена працює з нами».

Олена жартує, що за своє життя стільки нарізала, стільки перерізала, що впевнена – за допомогою свого ручного різака може перерізати і літак, і вагон, і ракету, якщо буде потрібно. 27 років роботи у професії  загартували її. Недаремно зараз її у ФСЛЦ називають сталевою жінкою. Але її сила не у фізичній силі, а в досвіді і прискіпливості до дрібниць, говорить газорізальниця. Це зараз вона почуває себе впевнено, практично господинею на своїй ділянці, а коли прийшла до ФСЛЦ з копрового, пам’ятає, як перший раз різала, а спиною відчувала пекучі погляди. Тоді обернулася і побачила чоловіків, які буквально влаштували їй «зоровий» іспит. Нічого, здала його гідно, адже мала й міцний характер, і чималий професійний досвід за плечима.

«Я у професії з 1990-х років, – розповідає Олена. – Вчилася на газорізальницю безпосередньо в копровому цеху. Не думала, що затримаюся тут надовго, тоді просто потрібен був заробіток. Пам’ятаю, що й гадки не мала, куди йду. Цех мене вразив. Спочатку було непросто. Але я не з тих, хто пасуватиме перед труднощами. Мені тоді, як, до речі, і зараз, пощастило з колегами. Згадую, що моєю наставницею теж була жінка. Першому, чому мене вчила: будь уважною і працюй різаком, наче ручкою. Мене це здивувало тоді. Тепер розумію, чому різак порівняли з ручкою. Різати доводиться під різними кутами нахилу, бо деталі мають різні форми, різні вигини, наче літери, і ти виводиш їх різаком. Отак усю зміну на ногах і «протанцюєш». Та попри всі складнощі, я б свою роботу на іншу не поміняла».

Олена дуже любить весну за її красу та силу водночас. Уявіть собі, якою має бути сила першої квітки, яка пробиває ще холодну землю і тягнеться до світла! Все оживає, як оживає і надія на краще, на світло, на те, що всі мрії обов’язково здійсняться. У Олени теж є мрія – побувати в Японії. Олена впевнена, що якось весною вона все ж завітає до країни сакур та хоку.

«Вітаю всіх своїх прекрасних колежанок і бажаю усім завжди відчувати себе неповторними, красивими, щасливими та натхненними, – говорить Олена Суслова. – Хай у найскладніші часи ви завжди знайдете привід посміхнутися, порадіти і відчути тепло та турботу від своїх близьких та друзів. Хай весняний настрій завжди буде вашим супутником, а 8 Березня святом, яке ще раз покаже, що усмішка та щасливі очі жінки варті найдорожчих подарунків та найміцніших обіймів!»

«Не збайдужіла

З роками я до весен.

Радість життя п’ю».

Категорії
Разом з Україною

Ми – однієї крові

«Здай кров – врятуй життя!» Під таким гаслом в «АрселорМіттал Кривий Ріг» пройшла благодійна акція зі здачі крові пораненим українським захисникам.

Одна донація крові здатна врятувати три життя. За два дні для поранених воїнів кров здали понад 40 працівників наших підприємств.

Щодня до стабілізаційних пунктів, шпиталів та лікарень, в тому числі і нашого міста, прибувають поранені бійці, яким потрібна кров та її компоненти. Крім того, кров потрібна і цивільним людям, які постраждали внаслідок російської агресії.

Наша кров теж може воювати, підтримувати, допомагати, вирішили в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Усі, хто долучилися до акції – зробили не лише особистий внесок у допомогу пораненим, а і виконали свій громадянський обов’язок, показали свою відповідальність перед суспільством та таким чином подякували нашим захисникам за те, що ми можемо жити та працювати.

За два дні зібрали понад 20 літрів  крові (це майже 120 врятованих життів).

«Наші люди неймовірні! Акцію зі здачі крові гаряче підтримали наші працівники, адже усі знали, що таким чином ми допомагаємо нашим людям вижити. А життя кожного, як відомо, безцінне, – поділилася враженнями організаторка та учасниця благодійної акції, менеджерка з корпоративної соціальної відповідальності «АрселорМіттал Кривий Ріг» Майя Ластовецька. – Деякі наші працівники навіть приходили родинами, дехто вперше здавав кров. Це наш спільний внесок у наближення Перемоги. Хочеться подякувати кожному, хто відгукнувся на цю акцію, а також медикам криворізької станції переливання крові за їхній професіоналізм та увагу».

Категорії
Наші люди

Секрети позитивних змін з присмаком м’яти

Як керувати своїм життям, залишатися щасливою людиною, отримувати задоволення від роботи, турбот про велику родину, знаходити час на хобі, бути енергійною та життєрадісною – все це знає Наталя Баглікова, начальниця дільниці ГД управління складського господарства та підготовки виробництва  «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Усе по поличках

«Склад – це особливий світ, у якому зберігаються матеріали, необхідні для виробництва, у нашому випадку – для роботи гірничого департаменту та металургійного виробництва. А ми, складські працівники, керуємо усіма процесами: зустрічаємо вантажі, проводимо вантажні роботи, складуємо, систематизуємо, зберігаємо та видаємо за потребою, –говорить Наталя Баглікова. – Якщо гадаєте, що це просто, то уявіть: нашим працівникам треба володіти навичками сортування, класифікації, вміти керувати складською технікою, знати спеціальні комп’ютерні програми, умови зберігання ТМЦ тощо. Та головне – розуміти, що у нас командна робота, що хороший результат залежить від усіх учасників процесу».

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталю привела «рідна кров». Батько Микола Євтушенко керував цехом переробки металопродукції, мама Людмила Євтушенко працювала інженером АСУТП. Змінним майстром у прокатному цеху № 3 зараз працює чоловік Наталі Дмитро Багліков. Якщо підрахувати загальний стаж родини на підприємстві, то вийде майже 100 років.

«У 2000 році я влаштувалася на блюмінг № 2 стажером-економістом після закінчення КНУ за спеціальністю менеджер, – продовжує Наталя. – Згодом стала нормувальником та економістом у гірничому департаменті. Робила також розрахунки для цеху мереж і підстанцій. Турбот було дуже багато. Пам’ятаю один кумедний випадок, коли довелося дуже пізно ввечері телефонувати колезі. Слухавку взяв її чоловік. Я представляюся, що я економіст ЦСП. А в трубці чую: «Що ж вам не спиться, економіст ЦСП?» (сміється). А далі на підприємстві була реорганізація цехів і я стала начальником БОП цеху. Потім знову реорганізація і… без роботи. Як кажуть, вийшла із зони комфорту. Оскільки без підприємства я вже себе не уявляла, то зрозуміла, що не буду опускати руки, а навпаки буду вчитися та засвоювати нове. Мої життєві девізи «Сама шукай роботу, а не щоб вона тебе шукала» та «Будь на позитиві» спрацювали. Ось так доля привела мене в управління складського господарства та підготовки виробництва».

Дачотерапія з квітковим настроєм

Робочий стіл Наталії Баглікової прикрашають численні кімнатні квіти та сімейні фотографії. Наталя разом із чоловіком виховують трійко дітей. Аліні 11 років, вона ще школярка, Данилу 17 років, він навчається на механіка літаків, 20-річний Максим опановує комп’ютерну справу.  

Родина Баглікових дуже дружна, відпочивати люблять усі разом. Більше за все їм подобається подорожувати, пізнавати Україну. Тут, як говорить Наталя, допомагає профспілка, там і путівки за пільговою ціною можна взяти, і на цікаві екскурсії потрапити.

Та найчастіше сім’я збирається на дачі. Це те місце, де можна відпочити душею, побути на природі, помилуватися квітами, покопирсатися у землі.

«Знаєте, коли я дуже втомилася або мені треба прийняти важливе рішення, я поспішаю до своїх грядок, – говорить Наталя. – Земля летить з-під сапи, а я навпаки – заспокоююсь та зосереджуюсь. А ще я люблю вирощувати квіти. У мене ростуть лілії, лілійники, хризантеми, тюльпани, іриси та багато інших квітів. А ще вирощую декілька видів м’яти. Наприклад, ананасну м’яту можна додавати в чай  і різні десерти. Повзуча м’ята має приємний післясмак. Ми її заморожуємо на зиму. Дюшесна (це ми її так називаємо за запах, схожий на «сітро»), добре смакує у коктейлях, а якщо ще й меліси додати, лимону, апельсину, цукру – ммммм, смакота! А почалася моя м’ятна «колекція» зі звичайної перцевої м’яти, гілочку якої мені дали «на решту». Потім я придбала полуничну м’яту, згодом схожу, але іншу, так і пішло – купую на ринку, в магазинах, через інтернет.

Усе це дає мені сили, гарний настрій, заряджає позитивом. Чого і кожному бажаю. А ще щастя любить активних, тих, хто не боїться нових справ та постійно працює над собою. Тож змінюйтесь, вдосконалюйтесь, живіть на повну!»

Категорії
Новини

Пам’ять про колегу-захисника

На адміністративній будівлі рудного двору агломераційного цеху № 3 встановили  меморіальну дошку в пам’ять про загиблого в бою за Україну Миколу Чепрасова.

Микола Чепрасов 25 років працював слюсарем-ремонтником в агломераційному цеху металургійного виробництва, а потім, коли цей підрозділ закрився, на рудному дворі АЦ № 3.  

«Усі добре знали, що там, де Микола Чепрасов, завжди все зроблено вчасно та якісно, а атмосфера, у якій працювала його бригада, завжди була на позитиві, адже Микола мав добре почуття гумору та вмів згуртувати колектив, – говорить Борис Боровик, заступник начальника (рудний двір) агломераційного цеху № 3. – Миколу дуже поважали у колективі, тому звістка про його загибель стала шокуючою для усіх».

У Збройних силах України Микола Чепрасов був рядовим, навідником механізованого відділення механізованого батальйону. Свій останній бій Микола прийняв у районі Очеретиного Покровського району Донецької області. Колектив АЦ-3, а також працівники ЦРМУ № 1, де теж раніше працював Микола, вирішили увічнити його пам’ять та ініціювали створення цієї меморіальної дошки.

Пам’ятну дошку захиснику працівники цеху відкрили урочисто. Вони вшанували Миколу Чепрасова та усіх воїнів, що віддали життя за незалежність України.

Категорії
Новини

З теплом – про кригу та пінгвінів

У музеї історії нашого підприємства відбулася зустріч відомого полярника та мандрівника Миколи Маковія з учнями криворізького ліцею «ІТ СТЕП СКУЛ Кривий Ріг».

«А чому ми зустрічаємося тут, у музеї підприємства?», – запитав один із школярів.

«Тому що мій шлях у полярники розпочався саме тут, на колишній «Криворіжсталі», де я працював машиністом тепловозу у залізничному цеху № 2, – відповів Микола Маковій. – Я був звичайним хлопцем, який рано залишився без батьків та зростав у інтернаті. Тоді я навіть уявити собі не міг, що у майбутньому після одного відрядження до «крижаної» Антарктиди у якості техніка-механіка транспортного загону санно-гусеничних машин я присвячу цій справі 34 роки свого життя».

Микола Маковій

Микола Маковій об’їхав майже увесь світ, був учасником 15 експедицій до Антарктиди, чотири рази пересікав Південний полюс, де температура сягає мінус 86 градусів за Цельсієм. А згодом ще й побував на Північному полюсі, стояв у центральній точці Землі, звідки розходяться меридіани, а потім ще й двічі підкорив Гімалаї.

«На Південному та Північному полюсах, у Гімалаях я піднімав прапор «АрселорМіттал», який тепер зберігається у музеї історії підприємства, – додає Микола Іванович. – Також тут знаходяться мої полярні експонати, численні сувеніри, фотокартки, нагороди і навіть чучело пінгвіна. Це не просто речі – це супутники в роботі, спогади про важкі моменти, небезпеки, іноді й загрози для життя і водночас – про радісні моменти, яких у крижаній Антарктиді у нас було багато».

Про одну із нагород – орден «За заслуги» – нагадує фотографія у музеї. Микола Іванович розповів дітям, що цей орден він отримав за порятунок українського судна, яким полярники йшли до Антарктиди. При наближенні до станції «Академік Вернадський» судно наштовхнулося на дуже великий підводний айсберг. Від потужного удару корабель отримав пробоїну, як потім з’ясувалося, у два з половиною метри. Судно швидко набирало воду, почало кренитися, ще б трохи і затонуло б. Діяти треба було негайно. Микола Маковій швидко збагнув, що тут допоможуть водолази, які йшли до Антарктиди для випробування сучасних водолазних костюмів. Працювати довелося в екстрених умовах. У цих костюмах водолази закривали пробоїну допоміжними засобами, а зверху накладали величезний спеціальний пластир. Корабель був врятований, ще й залишився на ходу. Коли він вже повернувся до українського порту, виявилося, що на борту було 10 тонн антарктичної води.

Від початку повномасштабної війни зустрічі із молоддю Микола Маковій став проводити частіше. Він вважає, що таким чином не просто надає підростаючому поколінню нової, цікавої, корисної інформації, а й відволікає їхню увагу від війни, проводить психологічну терапію. Цю справу він добре знає, адже неодноразово брав участь у психологічній підготовці полярників.  А позитивний психологічний стан дуже важливий, якщо тривалий час знаходитись в обмеженому просторі. Якщо ж емоції зашкалюють, полярники прямують до… Імператорів або Аделів – це такі пінгвіни, з ними діляться про наболіле, а ті уважно слухають, курличуть, торкаються крилом.   

А ще полярники не просто виконують свою науково-технічну місію, вони ще й є дипломатами. В Антарктиді науково-дослідницьку роботу ведуть 27 держав, а  станцій 47 (деякі країни мають по декілька станцій). Миколі Маковію пощастило побувати на 19-ти з них. До речі, українська станція «Академік Вернадський» входить до десяти кращих станцій за сучасним оснащенням та умовами перебування антарктичних експедицій.

«Туристи дуже полюбляють приїжджати до нас, – усміхається Микола Маковій. – За три літніх антарктичних місяці – грудень, січень лютий – на станцію приїжджають близько двох з половиною тисячі туристів! Ми їх приймаємо з українською гостинністю та зеленим борщем».

«Мені було дуже цікаво, – ділиться враженнями п’ятнадцятирічний Назар Гришин. – Я збагнув, щоб досягти успіху у тій або іншій справі, треба щось робити, крок за кроком досягати поставленої мети. А для цього треба добре вчитися та оволодівати різними мовами. Звісно, що у кожного свій життєвий шлях, але досягати успіху можна на кожному з них. Я б хотів побувати на нашій українській антарктичній станції та на інших станціях, які там діють».

«Послухати про пінгвінів та інших тварин Антарктиди було для мене найцікавішим – говорить тринадцятирічна Анна Молозіна. – Захоплюючими були розповіді про походи при мінус 86 градусів та про те, як Микола Маковій став полярником. Я б теж хотіла відвідати Антарктиду, тільки в якості туристки. А ще вразило те, що людина з робітничою професією, з металургійного заводу досягла таких висот, багато чого побачила у житті. Я зрозуміла, якщо є мета, то треба робити усе можливе, щоб її досягти».

Категорії
Новини

Життя за Україну віддав наш колега Євгеній Шидловський

Поранення, які Євгеній отримав у бою в населеному пункті Новодмитрівка Херсонської області, на жаль, виявились смертельними.

У мирному житті Євгеній Шидловський працював машиністом тепловозу у залізничному цеху № 2. Цій професії він присвятив сімнадцять років. Тепловозом він перевозив гарячі сталеві злитки вагою 80 тонн.

«Роботу у цеху ми з ним розпочинали разом, стажувалися, засвоювали необхідну інформацію, техніку, – згадує начальник ЗЦ № 2 Дмитро Колесник. – Євгеній був дуже активною людиною, встигав багато та робив все якісно. А ще він був душею компанії, своїм оптимізмом запалював інших. Євгеній займався велоспортом, туризмом. Багато хто з колег може згадати про туристичні походи з ним, про душевні вечори біля костра, про дослідження визначних місць Криворіжжя, про походи Україною і не тільки. Також він захоплювався фотосправою – дуже любив фотографувати українську природу, майже ніколи не випускав із рук фотокамеру. Взяв її із собою навіть тоді, коли наприкінці жовтня 2022 року став на захист України. Євгеній служив на Херсонському напрямку і поміж боїв фотографував птахів, тварин, природу. Розповідати про Євгенія можна дуже довго, він був обдарованою, творчою особистістю, у нього було багато планів, бажання пройти ще багато маршрутів. Його смерть боляче вразила наш колектив. Дуже гірко визнавати, що від нас ідуть такі чудові люди. Його синові буде ким пишатися і на кого рівнятися».

Колектив «АрселорМіттал Кривий Ріг» висловлює щирі співчуття родині, друзям та колегам Євгенія Шидловського.

Вічна пам’ять Герою!