Олександр Тарасов працював прибиральником гарячого металу в цеху з обробки, прибирання металу і сортування металопродукції ПП «Стіл Сервіс». На військову службу його мобілізували у жовтні минулого року.
Разом з побратимами Олександр став одним із героїчних оборонців Бахмуту, який залишається неприступною фортецею для ворога і одним з символів незламного духу українців. На жаль, його життя обірвалося. 15 лютого Олександр Тарасов загинув під Бахмутом під час мінометного обстрілу ворогом.
«Я знав Олександра особисто, і розповідати про втрату дуже важко, – говорить Дмитро Мельніков, начальник цеху з обробки, прибирання металу і сортування металопродукції ПП «Стіл Сервіс». – Він був дуже відповідальною людиною, сумлінним працівником. До його роботи ніколи не виникало запитань, а усім відомо, що працювати прибиральником – це зовсім нелегко. Тарасов був таким, про яких кажуть «основа колективу». Активний був, спортом любив займатися. Дуже болісно втрачати таких людей, колег. Усі наші хлопці – справжні герої».
Увесь колектив висловлює щирі співчуття родині та друзям Героя.
Саме так на підприємстві часто називають машиністів-інструкторів локомотивних бригад. Ці фахівці завжди на зв’язку з машиністами та їхніми помічниками, адже відповідають за навчання, підвищення кваліфікації, правильну та безпечну роботу. Один із таких фахівців-наставників в залізничному цеху № 2 – машиніст-інструктор Микола Шелест.
Романтикою залізничної справи Микола захопився ще з дитинства, коли побував на роботі у батька Миколи Павловича Шелеста, який працював в цьому ж цеху на нашому підприємстві. Він був машиністом тепловозу, а також начальником зміни та інструктором.
Дехто запитає, чому малого пустили на виробництво? Відповідь проста – в минулі часи діти часто приходили на завод в гості до батьків. Тоді це було звичною справою, а за безпеку дитини на виробництві відповідали батьки. До речі, кордони підприємства були теж відкритими.
«Мені було лише шість років, і тут я побачив мереживо із колій, купу вагонів, великі тепловози. Я зайшов до кабіни одного з них та на собі відчув усю залізничну атмосферу. І досі пам’ятаю свої враження та «великі» очі від побаченого. Батько розповідав, як керувати тепловозом, які кнопки та важелі треба натискати. Це суттєво вплинуло на вибір моєї професії. Я мріяв бути залізничником. Згодом закінчив політехнічний технікум за спеціальністю «Ремонт та експлуатація рухомого складу». Маючи на руках диплом, став залізничником у третьому поколінні. Мій дід Павло Шелест працював на залізниці ще з війни. Він пройшов шлях від колійника до начальника однієї з промислових станцій на Криворіжжі. Мама на залізниці працювала черговою. Тож, як кажуть, іншого шляху у мене просто не було».
Виробничу практику за часів студентства Микола Шелест проходив в ЗЦ № 2. Сюди ж влаштувався працювати після закінчення технікуму. Це було 23 роки тому. 17 з яких він уже працює інструктором.
«Я познайомився з Миколою тоді, коли ще стажувався в цеху на помічника машиніста тепловоза. За віком Микола був не набагато старший за мене, але вже працював інструктором і навчав машиністів. Можна сказати, він теж взяв участь у моїй залізничній освіті та кар’єрі», – усміхаючись, зауважує начальник залізничного цеху № 2 Дмитро Колесник.
«Залізничний транспорт на підприємстві є частиною технологічного процесу, до того ж, на території вирує свій залізничний рух, – продовжує Микола Шелест. –
Моя задача – дбати, щоб локомотивні бригади правильно та безпечно виконували свою роботу, чітко здійснювали технологічні процеси, а ще постійно навчалися. Без цього у нашій справі неможливо. Техніка завжди оновлюється, ситуації змінюються, тому у нас систематично навчаються і молоді спеціалісти, і машиністи з великим досвідом. Я теж не виключення. На лінії, коли протягом зміни «катаюся» з локомотивними бригадами, ми відпрацьовуємо і повсякденні робочі процеси, і нестандартні. І, якщо така трапиться, залізничники будуть готові «розрулити» так, щоб все було добре. Відпрацьовуємо і різні операції з технологічного обслуговування локомотивів».
Микола каже, що дуже любить постійно цікавитися чимось новим. Так сталося, що товариші-мисливці запропонували йому спробувати себе у спортінгу (це такий вид стрільби з рушниці по «тарілочках», які запускають у повітря), і у нього все вийшло. Тепер він має другий розряд у цьому спорті та навіть бере участь в чемпіонатах України. Микола підкреслює, що все це дозволяє йому розвивати реакцію та влучне око, тренує розум та кмітливість, сприяє спілкуванню з однодумцями, що корисно як для душі, так і для роботи. А її, Микола впевнений, після нашої перемоги буде дуже багато.
Серце героя зупинилося 15 лютого в боях біля Бахмуту Донецької області.
Понад два десятки років присвятив Дмитро роботі на нашому підприємстві. В спеціалізованому ремонтному цеху коксохімічного виробництва він працював електрогазозварником. Втратили фактично члена родини, говорять в цеху про героя-захисника.
«Завжди у гарному настрої та в доброму гуморі, заряджав позитивом всіх навколо себе, – згадує Дмитра Лук’янова начальник СРЦ КХВ Віктор Сосюк. – Він був профі у своїй відповідальній справі – ремонті основного коксохімічного обладнання. Завжди порадить, допоможе, брався за найскладніші завдання. Звісно, кожна втрата на війні – це біль. Особливо, коли втрачаєш людину, яку знав не один десяток років, коли це був той, кого можна вважати «золотим» фондом цеху. В наших серцях завжди житиме пам’ять про нашого колегу, друга та захисника».
У Дмитра Лук’янова залишилася дружина та двоє дітей.
Цьогоріч з 20 по 26 лютого більшість українців відзначатиме останній тиждень перед початком Великого посту. В Україні здавна це свято називали Колодій, Масниця або Сирниця. За своїм характером, звичаями і навіть стравами у нього мало спільного з російською Масляною.
На нашій землі це свято існувало ще за часів Трипільської культури і набуло релігійного змісту за часів Київської Русі. Та все змінилося за радянської влади, коли нав’язувалися єдині свята та традиції, придушувалося усе національне багатьох народів, які входили до «імперії», щоб люди поступово забували свої корені.
В чому схожість та відмінності свят?
Масниця і Масляна припадають на один і той же час, майже однаково звучать, але тлумачення у них різне, та й зміст теж.
Масниця символізує прихід весни, відродження життєвих сил, як людини, так і природи. За Трипільщини це свято відзначалося на честь весняного рівнодення, яке вважалося початком нового року. Після прийняття християнства в Київській Русі церква зберегла старий звичай зустрічати весну, але приурочила його до початку Великого посту.
В Україні – це саме час добра, злагоди, примирення, вирішення конфліктів перед зустріччю з весною, коли все оживає, оновлюється.
В останній день Масниці «Прощену неділю» люди просили взаємного прощення за образи, завдані мимоволі чи навмисно. При зустрічі люди уклонялися одне одному й промовляли: «Прости мене!» У відповідь казали: «Бог простить».
Масляна ж – це народні гуляння, які влаштовуються заради того, аби добряче наїстись перед довготривалим Великим постом та помірятись силою. В росії в цей час були популярними різні конкурси, що виміряють силу, серед яких і кулачні бої чи бійки «стінка на стінку».
Що готували?
В Україніголовною стравою Масниці були вареники. Їх зазвичай готували з сиром, щедро змащуючи вершковим маслом, сметаною чи вершками. До речі, звичай приготування вареників теж виник ще за часів Трипільської культури.
На основі молочних продуктів готували й інші страви: галушки, локшину, сирники та сирні баби. Усі каші готувалися цього тижня на молоці. З нього ж робили ряжанку, колотуху, розтирачку та кисіль.
А от на Маслянув росії готували млинці – пусті або з рибою, ікрою. Також пекли оладки, пиріжки, «баранки» та інші виробі з тіста.
Колодій: зазирнемо в історію ще глибше
Ця назва в Україні зараз дуже часто згадується. А що ж воно таке – Колодій?
Все просто: саме так називали Масницю до хрещення Київської Русі.
За народним повір’ям, Колодій – це опікун шлюбу, який обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, дарував подружжю діточок. Тож в Україні існував звичай прив’язувати колодки – дерев’яний брусок, поліно чи палицю – тим хлопцям чи дівчатам, хто ще без пари. Для них це було жартівливе покарання. Хто не бажав тягти колодку, той мав відкупитися від неї: піснями або танцями, їжею, напоями, кольоровими стрічками чи грошима. Після викупу колодку відв’язували. Самому цього зробити було не можна.
Колодку могли прив’язати і до батьків неодруженої молоді – за те, що вони вчасно не оженили сина чи не віддали дочку заміж.
У Колодки протягом святкового тижня було своє життя. У понеділок вона, як маленьке дитя, «народжувалася», у вівторок «охрещувалася», в середу їй святкували «похрестини», у четвер Колодка «помирала», в п’ятницю її «хоронили», в суботу – «оплакували», а в неділю завершали її життєву долю. Пік святкувань відбувався у середу.
Колодій – суто українське свято, якому немає аналогів у інших народів. Тож щиро вітаємо вас із нашим українським Колодієм або Масницею!
Пам’ятаймо наші свята, традиції та цінуймо українське!
У статті використані ілюстрації з відкритих джерел.
Йому вже ніколи не виповниться 45 років, які він мав відзначати цього року. Але Павло назавжди залишиться в пам’яті всіх, хто його знав.
Фасонносталеливарний цех ливарно-механічного заводу став першим та єдиним місцем роботи захисника. Він не один десяток років працював обрубувачем у ФСЛЦ. Найкращий у професії, надійний друг, турботливий батько і досвідчений колега – так його згадують колеги.
«Людина-вогник, який завжди, навіть попри важку зміну, всіх зустрічав усмішкою, – згадує заступник начальника цех з виробництва ФСЛЦ Дмитро Демков. – Він і допоможе, і порадить, і підтримає. Павло любив свою роботу, був асом на ділянці, яка була фактично відпускною точкою цеху. Продукція, яка виходила з його рук, була завжди найвищої якості. Він міг не піти на фронт, але зробив це за особистим переконанням. «Я своїх дівчаток (дружину та доньок), свою країну ображати не дам!» – говорив Паша. Тому вже 1 березня став до лав армії. Ще й досі серце відмовляється вірити, що його більше з нами немає. Це жахлива втрата. Але ми збережемо пам’ять про нього, і заради цього виборюватимемо перемогу на всіх фронтах».
Павло Муравйов загинув в бою біля міста Вугледар. Серце старшого солдата, бойового медика зупинилося 10 лютого 2023 року.
Щиро співчуваємо дружині, донькам та друзям захисника.
«Було все нормально, але раптом щось сталося – руки заніміли, голова пішла обертом… Встановили діагноз інсульт». Подібні слова часто можна почути від людей, які пережили інсульт, або від їхніх рідних, адже самі хворі вже не в змозі були говорити. Інсульт називають раптовою хворобою і другою у світі, яка забирає життя. Симптоми з’являються стрімко і комплексно. Але чи дійсно ця хвороба є раптовою та чи можна її попередити? Розібратися в цьому нам допоможелікар-невропатолог Станіслав Чілігін.
Станіслав Чілігін
Поспілкуватися з лікарем та поставити йому питання щодо власного здоров’я кожен може у поліклініці ПП «Стіл Сервіс», де він приймає робітників нашого підприємства під час проходження профілактичного медогляду. Також Станіслав Чілігін є лікарем-невропатологом в інсультному відділенні міської лікарні № 2, де надає практичну допомогу хворим.
«Інсульт – дуже важка хвороба. За даними МОЗ України щороку у нас фіксується близько 120-150 тисяч випадків інсульту. На жаль, 40 відсотків із них закінчуються летально. В інших випадках люди роками лікуються, часто стають інвалідами. Повністю відновитися вдається далеко не всім. Загалом ця хвороба характерна для людей більш старшого віку, але останнім часом інсульти значно помолодшали і, на жаль, їх стає дедалі більше, – говорить Станіслав Чілігін».
Що таке інсульт?
– Це гострий стан, під час якого вражаються кровоносні судини головного мозку, що спричиняє ушкодження тканин мозку та розлади його функцій. Інсульти бувають двох видів – ішемічні (у більшості випадків), коли судина закупорюється тромбом, або геморагічні – коли мозкова артерія розривається. Також інсульти розподіляються на важкі і не дуже. Та навіть з легким перебігом інсульт вважається смертельно небезпечним захворюванням.
Звідки береться ця хвороба, чи можна їй запобігти?
– Профілактика інсульту доволі проста – це здоровий спосіб життя: збалансоване харчування, повноцінний сон, уникання надмірних стресів, рухливий спосіб життя, відмова від шкідливих звичок (особливо паління), систематичний контроль рівня холестерину у крові та артеріального тиску. Варто одразу звертатися до лікаря у разі порушення серцевого ритму, не допускати надлишкової ваги. При цукровому діабеті дотримуйтеся спеціальної дієти.
Виконувати ці правила треба у будь-якому віці. У моїй практиці був 19-річний хворий. Нам вдалося його врятувати та повернути до повноцінного життя. Але так щастить не кожному. Найбільше інсульт вражає людей у віці 40+. Я б радив людям з цього віку уважніше ставитися до свого здоров’я.
Чи залежить інсульт від спадковості?
– Якщо інсульт стався у ваших бабусі чи дідуся, то не обов’язково, що у вас він теж станеться. Але може бути спадкова схильність до хронічних захворювань, які можуть спричинити інсульт. Тож, ще раз повторюся, треба дотримуватися профілактики та здорового способу життя.
Як зрозуміти, що у людини стався інсульт, які його перші ознаки?
– Інсульт завжди раптовий. Для кращого розпізнавання його перших ознак є дуже простий і ефективний метод. Просто запам’ятайте слово «МОЗОК». У даному випадку це абревіатура:
М – МОВЛЕННЯ – його раптове порушення; О – ОБЛИЧЧЯ – раптова асиметрія; З – ЗАПАМОРОЧЕННЯ; О – ОЧІ – погіршення зору; К – КІНЦІВКИ – слабкість або оніміння рук чи ніг.
Якщо помітили хоча б одне із цих раптових порушень у людини, мерщій телефонуйте 103 та чекайте на «швидку». Успіх лікування залежить від своєчасності звернення за медичною допомогою – чим скоріше, тим краще.
Але трапляється й таке, що люди з не явно вираженими симптомами інсульту не поспішають до лікарні, сподіваючись, що «воно саме пройде». Не пройде, буде тільки гірше, уражені ділянки головного мозку почнуть відмирати і «вимкнуть» різні функції організму. Людина може стати інвалідом або взагалі померти. Тож за перших ознак інсульту я раджу не зволікати з лікуванням!
