Категорії
Наші люди

Багато хто вміє кататися на автомобілі, але мало хто вміє ним керувати

В останню неділю жовтня в Україні відзначається День автомобіліста та дорожника. Цього року це професійне свято відзначатиметься тридцятий раз. На нашому підприємстві це свято відзначають працівники автотранспортного управління, гірничотранспортного цеху гірничого департаменту та всі, хто має свою «ластівку», «болід», «коня» – чотириколісного друга.

Водій, говорять знавці, – це штурман, керманич та ремонтник «в одному флаконі». Практика свідчить, що в «АрселорМіттал Кривий Ріг» працюють майстри керма, які впевнені, що рух шляхами має відбуватися лише за правилами. На нашому підприємстві водії керують легковими та вантажними авто, знаються на спецтехниці та машинах, які здатні з легкістю перевозити гірськими шляхами в кар’єрах  тонни породи.

І у транспортному управлінні, і у гірничотранспортному цеху ГД працюють водії, якими можна та варто пишатися, яких справедливо вважають одними з найкращих працівників компанії. Серед них і начальник автоколони № 3 Олександр Меньшиков.

Автомобіль – це друг, свобода, порятунок

Автомобільний світ оточував Олександра з дитинства. Його батько працював водієм автобуса і часто брав із собою сина у подорожі міськими дорогами. Згодом Меньшиков закінчив криворізький автотехнікум за спеціальністю «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів та двигунів».  І хоча власної машини в родині тоді ще не було, але Олександр ще у дитинстві вирішив, що точно її матиме,  і саме таку, яку він захоче.

«Ось мій чотириколісний друг, показує Олександр своє авто. – Автомобіль дає мені свободу. Ти можеш поїхати у будь-який час  куди забажаєш. Ним ми колись всією родиною попрямували до Львова на спортивні змагання сина. Це була перша поїздка на цій автівці. Я одразу відчув, що це моя машина. Величезну відстань тоді ми подолали успішно, без проблем. З того часу в нас взаємна любов один до одного. Я турбуюся про автівку, а вона в свою чергу бережно доставляє мою родину на дачу та у справах».

Вчасний техогляд, профілактика і дбайливе ставлення до автомобіля – цими принципами Олександр керується і у своїй роботі.

«У нас автоколона особлива, – додає Меньшиков. – В ній є все. Різні легкові авто і спеціальні технічні машини: дорожньо-комбіновані, автовишки, вахтовки, бортові автівки з кран-маніпуляторами, навіть кран Liebherr. Ми доставляємо запчастини, довозимо працівників та ремонтні бригади на робочі місця, посипаємо дороги взимку та зрошуємо влітку. За кермом наших машин професіонали, якими можна пишатися. В автоколоні № 3 працює 70 людей. 22 хлопці зараз служать в ЗСУ. І там вони, впевнений на всі сто, одні з найкращих. До речі, на передовій без авто теж ніяк, там автомобілі – це порятунок. І аби така можливість була у наших хлопців, ми тут можемо подбати про це».

З перших днів лютого 2022 року Олександр разом з колегами почав допомагати обороні міста та ЗСУ. Він готував «спеціальні» коктейлі, насипав та перевозив мішки з  піском для обладнання блокпостів. Зараз він донатить і у вільний від роботи час допомагає ремонтувати техніку наших захисників. А ще працює так, щоб наші герої, серед яких чимало колег-водіїв Олександра, були спокійні за ситуацію вдома та на роботі, щоб знали, що їхні робочі авто будуть у порядку.

«22 роки тому я прийшов після автотехнікуму працювати слюсарем з ремонту авто в кар’єрі. А десять років тому очолив автоколону № 3 ГТЦ, – розповідає Олександр Меньшиков. – Я впевнений, що найцінніший скарб нашої компанії – це люди. У нас чудовий колектив. А які у нас водії!  Їзда у кар’єрі та міськими дорогами має відмінності. У місті більша швидкість та насиченість шляхів автівками, а гірські шляхи в кар’єрі – це віражі та підйоми. І впоратися з цим може лише досвідчений водій на справному авто. Ми в цеху завжди про це дбаємо. Я як начальник автоколони маю знати стан кожної автівки, планувати ремонти, вміти працювати з людьми та постійно розвиватися сам та спонукати до цього інших».

Не керуй машиною швидше, ніж літає твій янгол-охоронець

«Хочеш бути успішним у житті, у професії – вчися і займайся саморозвитком», – говорить Олександр. Водій-професіонал – це точно не той, хто один раз отримав права, навчився керувати авто і зупинився на цьому.

«Я пам’ятаю своє перше водіння, – розповідає Меньшиков. – Вперше, ще в автотехнікумі, я сів за кермо ЗІЛа. Це був той ще екстрим! Зараз я маю права категорій А, В, С, керую сучасним авто, але продовжую вчитися. Світ рухається вперед, тому маю розвиватися і як водій теж. Змінюється система та способи ремонту авто, та й самі автівки вдосконалюються. Наприклад, ми незабаром маємо отримати вахтовий автомобіль, в якому теж є новинка – система допомоги водію під час руху автомобіля під гору. Коли водій знімає машину з гальма, то система допомагає йому підтримувати авто у непорушному стані без відкочування назад, доки не почнеться рух вгору».

Для себе Олександр виокремив кілька обов’язкових правил. По-перше, досвідчений водій має вчитися все життя. По-друге, безпечна їзда можлива лише за правилами. Певний час може здаватися, що машина без гальм виграє перегони, але що найчастіше стає результатом для такого водія? На щастя, серед колег Олександра таких «гонщиків» немає.

«Ми працюємо і робимо все, щоб наші перевезення були безпечними, – каже Олександр Меньшиков. – І щоб своє професійне свято ми завжди відзначали у повному складі. Вітаю всіх колег з Днем автомобіліста і бажаю всім незламних авто, доріг, які завжди вестимуть до рідної домівки, сімейного затишку та спокою, єдності, миру та Перемоги!».

Категорії
Новини

Загинув захисник України – наш колега Руслан Куріченко

Дев’ятого вересня життя героя обірвав мінометний обстріл в районі Новопрокопівки Запорізької області.

В цеху з ремонту енергетичного устаткування, де Руслан Куріченко працював слюсарем-ремонтником, колеги його пам’ятатимуть, як чуйну, добру, відкриту людину.

«Руслан завжди завзято брався до роботи. Йому довіряли ремонт та монтаж трубопроводів різної складності, і він все виконував якісно та швидко, – розповідає майстер ЦРЕУ РВ ЦДУР Віктор Медведьов. – Руслан завжди себе тримав у формі, спортивний, витривалий. Це була щира та світла людина. Особливо болісно втрачати найкращих. Війна, на жаль, відбирає у нас саме таких героїв. Ми ніколи не забудемо Руслана і будемо пишатися тим, що він працював поряд з нами. Вічна йому пам’ять!»

У героя залишилася дружина та син.

Висловлюємо щирі співчуття родині, колегам та побратимам захисника.

Категорії
Новини

Захищаючи країну загинув наш колега Іван Гребенюк

Серце героя зупинилося 12 жовтня в бою біля Новомихайлівки в Донецькій області.

Іван працював модельником дерев’яних моделей у фасонно-сталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу. Для нього це була не просто професія, а справа життя, згадують колеги Івана. Він все завжди робив якісно і швидко, із захопленням і не зупинявся, доки не впорається із виробничим завданням.

«Іван був людиною-«запальничкою» –  яскравий, емоційний, щирий, відкритий та добрий, – згадує старший майстер модельної дільниці ФСЛЦ Олена Вавренюк.– Він з тих людей, яким можна зателефонувати вночі та попросити допомоги, і він прилетить, примчить, допоможе. Завжди з усмішкою, знайде тепле слово для кожного – таким ми його запам’ятаємо. Загинув справжній чоловік, людина, яких так мало у нашому житті. В цеху важко переживають цю втрату. Ми втратили більше, ніж колегу, ми втратили друга».

Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям захисника.

Герой назавжди житиме в нашій пам’яті!

Категорії
Наші люди

  Вірю в завод – тому будую плани на майбутнє

Навіть зараз у складні воєнні часи у працівників є можливість розвиватися, рухатися вперед і будувати плани. Ці плани мають всі шанси втілитися у життя вже найближчим часом, впевнений начальник фасонно-сталеливарного цеху Ливарно-механічного заводу Денис Коптєв.

Денис походить з родини гірників. Його батько та матір працювали на тоді ще НКГЗК. Родина отримала квартиру на мікрорайоні Східному – на той час там мешкало багато металургійних родин. Тому і на подвір’ї завжди металургійна тема була на вустах. Денис часто був на роботі у батька, йому подобалися великі агрегати, міць та простір виробництва, тому з професією визначитися було нескладно. Виш за спеціальністю «Ливарне виробництво» він закінчив з червоним дипломом.

«З перших днів роботи Дениса на підприємстві його бажання працювати і розвиватися неможливо було не помітити, – розповідає директор ЛМЗ Валерій Мовчан. – Людина прискіплива до себе в усіх питаннях і надійна. У різні періоди часу я довіряв йому різні цехи. Можна сказати, що Денис у нас свого роду кризовий менеджер. Він вміє створити команду і вести її за собою і, я впевнений, усі завдання виконає вчасно і якісно. А ще ця людина – справжній господар, який знає чим «дихає» цех, його можливості і головне – вірить у його перспективу та розвиток. Якби уся моя команда складалася з таких членів, то ми б, кажучи футбольною мовою, точно виграли б усі виробничі «матчі».

Сьогодні в ЛМЗ Дениса Коптєва вважають одним з найперспективніших  начальників цехів. Він лідер, який вміє згуртувати навколо себе команду, здатну впоратися з будь-якими викликами.

«Я починав працювати на посаді помічника майстра ФЧЛЦ. За півтора року очолив дільницю плавлення та сплавів в цеху. Тоді в цех тільки надійшли нові індукційні печі. Це було не лише нове обладнання, а й етап впровадження нових технологій, – розповідає начальник ФСЛЦ Денис Коптєв. – Я із задоволенням до цього долучився. Це захоплює, коли приймаєш виклик, випробування. Вважаю, що характер людини формується впродовж життєвого шляху, труднощі загартовують, а помилки формують досвід. Я впертий, коли потрібно досягти мети, якщо вона для мене важлива. Але розумію, що перемогу здобувають, спираючись на власні сили та підтримку міцної команди».

У 2019 році Денис Коптєв очолив цех виготовлення виливниць. Першим його кроком тоді стало створення надійної професійної команди, другим – модернізація обладнання. Коли розпочалися активні бойові дії, цех зупинився, адже металургійне виробництво – основний споживач продукції ЦВВ – майже не працювало. Та не в характері керівника цеху складати руки та впадати у розпач. Денис розумів, що має зробити все, аби персонал цеху не залишався без роботи, а значить й без заробітку.

«Це нормальна реакція, що спочатку всі ми були у розпачі. Усі гадали: що далі? Як житимемо не лише ми, заводчани, а й уся країна? – говорить Денис. – У нас тоді добре спрацювала уся команда, керівництво заводу. Найбільша відповідальність, звісно ж, була на лідерах, адже кожен може тримати кермо, коли море спокійне, а в бурю? Тоді ми більшість персоналу цеху відрядили до інших цехів ЛМЗ. Я теж тимчасово очолював ЦМК, а зараз керую ФСЛЦ. З власного досвіду хотів би всім порадити: не бійтеся змінювати професію, вчитися чомусь новому. Це розширює професійний потенціал. Погодьтеся, ніж перебувати у простої, краще працювати, хай і в іншому цеху, але отримувати повну зарплату, знайомитись з новими людьми, опанувати нову спеціальність. Зараз зустрічаю колег з ЦВВ, які працюють в інших цехах, і всі задоволені, що наважилися зробити тоді такий крок. Працювати краще, ніж відлежувати боки на дивані. Тим більше, що підприємство зараз гостро відчуває кадровий голод, а кожен з нас може допомогти і собі, і заводу».

Ситуація з персоналом у ФСЛЦ сьогодні така ж, як і у більшості цехів. Найгостріша проблема – нестача персоналу. З 450 працівників 87 мобілізовані до лав ЗСУ, певна частина перебуває за кордоном, хтось звільнився. Тому знову найперше, з чого розпочав роботу у цеху новий керівник – це створення команди.

«Ми є основним цехом, який виготовляє напівфабрикати та готові вироби для гірничого департаменту: броні для млинів, молольні кулі, відливки для засипних апаратів доменних печей та багато іншого, отже роботи нам вистачає. Але жодна справа не робиться, жодне обладнання не працює без людей, тому найважливіше питання зараз – це поповнення штату, – продовжує Денис Коптєв. – Коли в тебе є команда, то можна рухатися далі. Я людина амбітна, не звик стояти на місці. І мені дуже пощастило, що потрапив саме до такої заводської родини. Директор ЛМЗ Валерій Мовчан – з тих лідерів, хто і сам йде вперед, і веде за собою інших. А ми не маємо право відставати від свого лідера».

За словами Дениса Коптєва, він має дві точки опори: сім’я та заводська родина.  Для нього за воротами заводу зв’язки не розриваються, адже спільних інтересів з колегами достатньо. Наприклад, вони разом грають у футбол. А нещодавно у складі збірної команди ФЧЛЦ Денис Коптєв та його колеги стали переможцями «Турніру пам’яті героїв-захисників «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Насправді у нас всіх багато спільного. Ось, наприклад, моїм найулюбленішим святом завжди був Новий рік, адже це свято всіх об’єднує, дарує надію. Це час будувати плани і загадувати бажання. Зараз воно у нас одне на всіх – Перемога. Вона нам дістається важкою ціною. Але незламність, міць і те, що ми боремось за своє, рідне – роблять нас непереможними. Я вірю в наш завод, в наших людей, а тому завжди будую плани на майбутнє. Воно є у нашої країни і у кожного з нас».

Категорії
Новини

Металева реанімація для напіввагонів та аглохоперів

Щомісяця фахівці цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу повертають в стрій до п’яти напіввагонів для перевезення сировини і продукції металургійного виробництва та цехів гірничого департаменту на внутрішніх маршрутах підприємства.

На виробничих майданчиках вишукувалися напіввагони та аглохопери. Ними металурги та гірники перевозять металобрухт, гарячий агломерат для ДЦ-1, сипкі матеріали та домішки, які використовуються у виробництві чавуну, концентрат. Але інтенсивність використання та чимале навантаження не витримують навіть ці залізні перевізники. У цеху напіввагони розбирають фактично до хребта і потім вже нарощують металеві борти.

Напіввагони, які потребують ремонту
Напіввагони після того, як над ними попрацювали майстри-ремонтники

«В нашій роботі найдовшим і найскладнішим є розібрати напіввагон, вирізати пошкоджені місця, вичистити вагон зсередини, – розповідають начальник зміни ЦМК Максим Сизов та змінний майстер Сергій Галкін. – Після цього ми починаємо зварювати боки, реанімувати днище, підтримувальні балки. На цьому етапі дуже важлива майстерність газозварників. Їм доводиться працювати на висоті вагона, для цього ми використовуємо спеціальні підставки. Ми працюємо з мостовим краном, та й ремонтні деталі важать чимало, тому на початку приготувань до таких робіт –організація умов безпечної праці».

Трапляється, що від ударів під час навантаження твердих вантажів металеві боки вагонів прориває, а гарячий агломерат розігріває і деформує аглохопери, заклинює люки, тому діагнози у «хворих» різноманітні.

Аглохопер на ремонті

«Вагони потрібні постійно, навіть за умов зменшення темпів виробництва цих «пацієнтів» у нас не поменшало, – розповідає заступник начальника ЦМК Роман Удод. – І хоча такі ремонтно-відновлювальні роботи нам не у новину, але щоразу вагони надходять з різними ушкодженнями та деформаціями, тож доводиться над цим добряче поміркувати. В середньому на ремонт одного напіввагону ми витрачаємо 10 робочих змін, а на думпкар місяць і більше, адже там роботи складніші. Працює команда зі зварників, збиральників, газорізальників, працівників заготівельної дільниці. Зараз робити це складно, адже чимало наших фахівців мобілізовані до ЗСУ, є й відтік кадрів, а роботи вистачає. Водночас ми розуміємо, що маємо працювати не тільки швидко, а і якісно, адже фактично ми даруємо напіввагонам друге життя. Тим більше, що ми не лише самі ремонтуємо напіввагони, думпкари, а й виготовляємо комплектуючі до них (борта та механізми опрокиду думпкарів), що дозволяє також виконувати локальні ремонти безпосередньо у вагонних депо заводу».

Зараз на ремонті в ЦМК знаходяться два вантажних напіввагони та аглохопер. Перші вже наростили міцні металеві боки за допомогою працівників цеху. За кілька днів вони повернуться на своє робоче місце.

Категорії
Новини

В бою з окупантами загинув прокатник Максим Дзензура

Біля населеного пункту Водяне Донецької області в бою з російськими окупантами загинув боєць взводу спостереження розвідувальної роти Максим Дзензура. Серце героя перестало битися 25 вересня цього року. До призову на військову службу 16 травня 2023 року Максим працював вальцювальником на стані ДС 250-4 сортопрокатного цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Максим був продовжувачем металургійної династії, – розповідає старший майстер ДС 250-4 Павло Житникович. – Його батько працює майстром на нашому стані. Він вчив сина працювати якісно, відповідально ставитися до своїх обов’язків. Чудовою людиною був Максим. Брався за складні завдання і виконував їх професійно. Мав веселу вдачу. Був завжди привітним до всіх, ладив з колегами, любив рідних, з радістю виховував маленького сина. Максим постійно розвивався, набував нових професійних знань та вмінь. Після реконструкції стану він швидко опанував роботу на новій шпулерній лінії. Страшно, що гинуть наші люди, що війна забирає найкращих, молодь, яка могла б розвивати підприємство, розбудовувати майбутнє нашої країни».

Щиро співчуваємо рідним та колегам металурга, який віддав життя в бою за Україну.