Категорії
Наші люди

Як стати зіркою, не покидаючи власного двору

Увага іноземних журналістів до роботи «АрселорМіттал Кривий Ріг» під час війни привела їх і до будинку ветерана нашого підприємства, колишньої прокатниці Раїси Рудчик, яка їх дуже здивувала.

Одного звичайного дня (наскільки він може бути звичайним за умов війни) Раїса Олексіївна Рудчик разом із сусідками сиділа на лавочці біля свого будинку. Двір жінки розташований посеред стареньких двоповерхових житлових будинків у районі зупинки «15 школа». Гомоніли про сьогоднішнє життя-буття, війну, нещодавні «прильоти» в місто, ціни на продукти.

В середині минулого століття будинки на цій ділянці міста будувалися переважно для робітників нашого підприємства. Тоді кімнату площею 13 квадратних метрів в одній із квартир отримала тут і Раїса Рудчик зі своїм чоловіком, теж прокатником Миколою Васильовичем. На роботу ходити їм було дуже зручно – перейшли міст в районі зупинки Першої дільниці – і вже у цеху. З роками квартира повністю стала власністю подружжя. Чоловік Раїси, на жаль, вже помер.

Життєва історія жінки перегукується з історіями багатьох її сусідок, які теж свого часу працювали у різних цехах металургійного заводу. Можливо, саме цей факт і привів до старого району іноземних журналістів. Протягом війни вони частіше стали з’являтися у Кривому Розі, щоб знайомитися з життям прифронтового міста та, зокрема, роботою найбільшого підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Сидимо собі на лавочці, а вони йдуть по дворах із відеокамерою, «по-ненашому» розмовляють. З ними перекладачка. Вона і стала розпитувати, хто з нас і коли працював на підприємстві, що пам’ятає, про які цікаві факти з його історії може розповісти, – розповідає Раїса Рудчик. – Дівчата одразу на мене вказали, бо я пропрацювала на підприємстві 37 років. Вісімнадцятирічною дівчиною приїхала сюди з Петриківки Черкаської області. Дуже хотілося Кривий Ріг подивитися, особливо, як працює завод – його сталеве серце. Так і залишилася працювати у середині цього самого «серця». Була сортувальником-здавальником металу, потім пішла на блюмінг. Підприємство мені і родину подарувало, бо саме тут я познайомилася зі своїм чоловіком».

Цю історію Раїса Рудчик розказала і журналістам.

«А ти їм ще свої роботи покажи», сказала сусідка, коли журналісти вже збиралися йти. Ті спочатку не второпали, про що йдеться. Та коли зайшли додому до Раїси Олексіївни і побачили її вироби, зрозуміли, що на них чекав справжній бонус.

Справа в тому, що Раїса Рудчик захоплюється модульними оригамі – робить різноманітні фігурки із паперу. Звичайний лист формату А4 вона розрізає на невеличкі квадратики, згинає кожен по декілька разів і отримує трикутник. З них, як із конструктора, робить чудернацьких звіряток, вази, скриньки, квіти, серветки і безліч іншої краси.

«Це допомагає мені зосередитись, заспокоїтись, особливо зараз, коли йде війна і нерви у всіх не на місці, – продовжує Раїса Олексіївна. – Раніше мої вироби були просто для краси, а зараз – ще й з особливим сенсом. На моїх вазах яскравіше засяяв український орнамент, соняхи стали більшими, а поряд з гордівливими павичами на моєму столі з’явилися казкові Лисичка-сестричка та Зайчик-Побігайчик».

Зараз Раїса Рудчик працює над створенням фігурки дівчини-україночки, а ще читає… підручник із металургії. Тому що хоче скласти із оригамі металургійний агрегат. Можливо, то буде сталеплавильний ківш, або щось із прокатних агрегатів. Головне, щоб фігурка була впізнаваною і асоціювалася саме з нашим підприємством. «Про це я теж розповіла закордонним журналістам, нехай знають про нас, які ми, – говорить Раїса Рудчик. – Мої сусідки теж залюбки поділилися своїми історіями. Розмовляли довго, усім було цікаво. Правда, з якої країни були ті журналісти, ми забули запитали. Та мабуть неважливо. Головне, що в Європі люди побачать, як ми живемо, дізнаються більше про наш завод та його незвичайних працівників, навіть тих, хто вже на пенсії».

Категорії
Наші люди

Підвищили градус – квіти ожили і людям затишно

У кисневому виробництві триває заміна системи опалення на сучаснішу та більш ефективну.

За словами начальника кисневого виробництва Володимира Черногорова, минулої зими у цеху постала задача покращити систему опалення у деяких побутових та виробничих приміщеннях. «Люди скаржилися на недостатній обігрів у банях та на виробництві, наприклад, у цеху компресії № 2 або у машинному залі другого блоку розділення повітря, – розповідає Володимир. – Та й на сходових маршах адміністративно-побутового комплексу було прохолодно. Навіть кімнатні квіти відмовлялись рости. А ще й ці небезпечні для здоров’я протяги! Ми спробували теплові гармати – прилади з обігріву приміщень – але ті споживали забагато енергії, а за дві години після їх вимикання холод повертався. Та й дроти на підлозі – це додаткові ризики. Тож вирішили спробувати теплові завіси».

Ідею з завісами підгледіли в супермаркетах. Визначили найкритичніші щодо опалення приміщення, і в них над кількома дверними отворами встановили завіси. Це такі електрообігрівальні прилади, що мають нагрівальний елемент та вентилятор, який спрямовує повітря донизу, на підлогу. Принцип роботи простий: холодне повітря заходить крізь двері, в цей момент воно прогрівається і замість охолоджувати приміщення – прогріває його.

«Завіси показали себе якнайкраще, – продовжує начальник цеху. – У банях та диспетчерських стало тепло, у АПК квіти ожили. Навіть у машзалі другого блоку, де виробниче обладнання не працювало і не нагрівало повітря, температура у п’ятнадцятиградусні морози минулої зими не знижувалась за позначку +5. Тож старі недостатньо ефективні парові системи обігріву ми демонтували. Загалом минулої зими ми встановили 16 завіс. Замовили ще близько 20-ти. Встановимо їх у жовтні-листопаді – і холодів можна не боятися. Рекомендуємо всім – перевірено на собі».

Вікторія Толстоп’ятова, машиністка компресорних установок кисневого виробництва:

– Ми дуже задоволені новим способом опалення. По-перше, стало тепліше у бані – це факт. А ще завісу встановили у щитовій, і там також потеплішало. Це дуже важливо, адже у приміщенні щитової ми проводимо багато часу – контролюємо параметри виробничих процесів. Наша майстриня – Олена Сергієнко – працює у нас не дуже довго, але ми її дуже поважаємо. Вона дослухається до наших побажань, та й ми не зловживаємо: просто хочемо, щоб нам тепло було, затишно та світло. Олена озвучує це начальству цеху, а те йде назустріч. Разом з завісами нам замінили освітлення, і у приміщеннях посвітлішало. Якщо про нас турбуються, то й ми у боргу не залишимось».

Категорії
Новини

Туристичні спогади про майбутнє

27 вересня світ відзначає Всесвітній день туризму. Зазвичай в ці дні туристи з «АрселорМіттал Кривий Ріг» беруть участь у міському зльоті зі спортивного туризму, що традиційно проходить у селищі Мигія, на території Національного парку «Гранітно-степове Побужжя» що на Миколаївщині. Але цього року війна завадила туристичному святу.

Туристичний рух – то фішка нашого підприємства. Наші команди зі спортивного туризму є серед найкращих у місті. Наприклад, на минулорічному зльоті у Мигії перемогла команда «Імпульс» – збірна працівників різних департаментів та служб. А друге місце виборов «Екстрім» з нашого коксохімічного виробництва.

Але зараз наші туристи мріють про зовсім іншу Перемогу. І наближають її, як можуть, кожен на своєму місці. Хтось працює в цехах, даючи кошти в бюджет. Хтось захищає країну зі зброєю в руках у лавах ЗСУ, Тероборони, нацгвардії. Наші туристи-волонтери збирають кошти та необхідні речі, допомагають переселенцям, збирають та переправляють гуманітарну допомогу з-за кордону. І всі разом ми віримо, що переможемо, повернемося до звичного життя і з рюкзаком за плечима гайнемо мандрувати Україною та світом.

А поки що залишаються теплі спогади про наші зльоти, про сплав на катамаранах бурхливою річкою, про екстремальне приборкання скель, коли дух перехоплює, про туристичні пісні навколо дружнього хрусткого багаття…

Тож нехай же ця підбірка світлин хоча б на хвилинку перемістить нас туди, примусить усміхнутися кожного та закріпить впевненість в тім, що незабаром все це повернеться знов.

З Днем туризму вас, друзі!   

Категорії
Новини

До уваги водіїв: вмикаємо вогні та слідкуємо за швидкістю

З 1 жовтня за межами населених пунктів водії автотранспорту в будь-який час доби мають вмикати денні ходові вогні або ближнє світло фар.

Це вимога Правил дорожнього руху, яка щорічно діє з початку жовтня до першого травня. Її мета – підвищити безпеку дорожнього руху, адже в холодну пору року світловий день скорочується, а на дорогах не завжди є достатня видимість через опади чи тумани. 

Вмикати світло на трасі треба обов’язково, бо у разі порушення передбачено штраф у розмірі від 425 до 510 грн. Але усі розуміють: штрафи стримують, але життя дорожче!

Нагадаємо, що на території «АрселорМіттал Кривий Ріг» їздити зі увімкненим світлом треба постійно протягом всього року. Це запобігає ДТП на промислових територіях в умовах працюючого виробництва.

Швидкісний режим на підприємстві за часи війни не змінився і складає не швидше 50 км/г, а на окремих дільницях, де є відповідні знаки, швидкість не повинна перевищувати 30 км/г. На територіях цехів треба рухатися не швидше ніж 10 км/г.

«Також водіям треба пам’ятати, що з літа у більш ніж 20 містах України (зокрема і в Кривому Розі) відновила роботу система контролю швидкості, – говорить Сергій Лук’яненко, начальник відділу безпеки руху на транспорті управління транспортного департаменту. – Зі стратегічною метою вона була вимкнена на початку війни, але зараз знову працює, адже перевищення швидкості залишається одною з причин ДТП із травмованими та загиблими».

Фахівці з безпеки підприємства нагадують і про правила переїзду залізничних переїздів. На нашому підприємстві їх 252. Вони обладнані дорожніми знаками, світлофорами, автоматичними регулювальниками. Для того, щоб водії їх краще бачили, протягом літа та початку осені територія переїздів систематично очищувалася від чагарників та високої трави.

«Ще трохи, і погода почне погіршуватися, – продовжує Сергій Лук’яненко. – День скорочуватиметься, на видимість почнуть впливати й тумани. Тож водіям вже зараз треба перевірити технічний стан автомобілів, протитуманні фари, «перевзути» авто, коли похолоднішає. А пішоходам варто не забувати про світловідбивні елементи на одязі. Тим, хто за кермом, слід враховувати і листопад, адже вологе, слизьке  листя на дорогах може стати причиною заносу автомобіля. Тож бережіть себе і інших учасників дорожнього руху».

Категорії
Новини

Захищаючи Україну загинув працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олег Волошин

Творча людина, фахівець своєї справи, а ще – душа компанії з чудовим почуттям гумору, свого часу Олег Волошин навіть був капітаном команди КВК від доменного цеху № 1, де працював електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду.

Він писав вірші та складав пісні. Його слухачами переважно були друзі та колеги. Жодна подія в цеху не залишалася поза увагою Олега, він одразу перекладав все на віршовані рядки: деякі на злобу дня, деякі – з гумором. Колеги кажуть, що із будь-якої ситуації Олег міг знайти правильний вихід і завжди залишався оптимістом. Цим він заряджав інших, адже вважав, що гарні емоції потрібні і у роботі, і у звичайному житті.

«На підприємство ми з ним влаштувалися в один день в 1999 році. Він був талановитою та креативною людиною, і це дуже відчувалося у роботі. Олег був гарним спеціалістом і добре розумівся на всіх електронюансах доменної справи. Багато вчився, йому взагалі все було цікаво», – згадує Євген Віноградов, заступник начальника з електрообладнання доменного цеху № 1.

На війну Олег Волошин був призваний з початку війни – із першого березня цього року. На фронті був кулеметником-стрільцем окремої механізованої бригади. У боях із захисту України виявляв стійкість та мужність.

Життя Олега Волошина перервалося 21 вересня поблизу Соледара Донецької області.

У нього залишилася дружина та двійко синів.

Колектив підприємства, колеги по цеху, друзі та рідні завжди пам’ятатимуть Героя! 

Вічна пам’ять!

Категорії
Наші люди

Фронтова поезія Лєшого, або Привіт бійцям трудового фронту

Це фото вірша, написаного на аркуші паперу від звичайного зошита, «Металургу» передав наш колега, працівник підприємства із позивним Лєший, який зараз боронить Україну.  

На початку війни Лєший (за зрозумілих причин справжнє ім’я ми не публікуємо) добровольцем записався до Тероборони, тому що вважає, якщо маєш військові навички, то вони обов’язково мають стати в нагоді там, де це зараз дуже потрібно.

«Саме тому і пішов захищати рідну землю. До речі, там, де я зараз воюю, багато працівників нашого підприємства. Ми усі передаємо привіт нашім колегам. Ви стоїте на передовій трудового фронту. А ми налаштовані на те, щоб якнайскоріше вигнати окупантів – подалі від нашого міста і з України загалом», – говорить Лєший.

Вірші він пише давно. В них – емоції від побаченого, пережитого. Зараз рядки складати доводиться між бойовими діями, записує їх ручкою, на аркуші учнівського паперу. З початку війни віршів вже назбиралося багато, але зошит з ними, на жаль, згорів. Втім, Лєший каже, що не сумує над цим. «Все можна відновити, головне зараз визволити нашу країну, – каже він. – А потім буде і творчість і звичайна робота – налагоджувати та відбудовувати зруйноване. Слава Україні!»

Готували нас доцільно,
Щоб стріляли ми прицільно,
Щоб ішла про Кривбас слава
І до ворога дістала.

І щоб ворог нас боявся
І над нами не сміявся,
Щоб тікав звідсіль і всюди,
Криворіжці – сильні люди!

«Лєший»