Увага іноземних журналістів до роботи «АрселорМіттал Кривий Ріг» під час війни привела їх і до будинку ветерана нашого підприємства, колишньої прокатниці Раїси Рудчик, яка їх дуже здивувала.
Одного звичайного дня (наскільки він може бути звичайним за умов війни) Раїса Олексіївна Рудчик разом із сусідками сиділа на лавочці біля свого будинку. Двір жінки розташований посеред стареньких двоповерхових житлових будинків у районі зупинки «15 школа». Гомоніли про сьогоднішнє життя-буття, війну, нещодавні «прильоти» в місто, ціни на продукти.
В середині минулого століття будинки на цій ділянці міста будувалися переважно для робітників нашого підприємства. Тоді кімнату площею 13 квадратних метрів в одній із квартир отримала тут і Раїса Рудчик зі своїм чоловіком, теж прокатником Миколою Васильовичем. На роботу ходити їм було дуже зручно – перейшли міст в районі зупинки Першої дільниці – і вже у цеху. З роками квартира повністю стала власністю подружжя. Чоловік Раїси, на жаль, вже помер.
Життєва історія жінки перегукується з історіями багатьох її сусідок, які теж свого часу працювали у різних цехах металургійного заводу. Можливо, саме цей факт і привів до старого району іноземних журналістів. Протягом війни вони частіше стали з’являтися у Кривому Розі, щоб знайомитися з життям прифронтового міста та, зокрема, роботою найбільшого підприємства «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Сидимо собі на лавочці, а вони йдуть по дворах із відеокамерою, «по-ненашому» розмовляють. З ними перекладачка. Вона і стала розпитувати, хто з нас і коли працював на підприємстві, що пам’ятає, про які цікаві факти з його історії може розповісти, – розповідає Раїса Рудчик. – Дівчата одразу на мене вказали, бо я пропрацювала на підприємстві 37 років. Вісімнадцятирічною дівчиною приїхала сюди з Петриківки Черкаської області. Дуже хотілося Кривий Ріг подивитися, особливо, як працює завод – його сталеве серце. Так і залишилася працювати у середині цього самого «серця». Була сортувальником-здавальником металу, потім пішла на блюмінг. Підприємство мені і родину подарувало, бо саме тут я познайомилася зі своїм чоловіком».
Цю історію Раїса Рудчик розказала і журналістам.
«А ти їм ще свої роботи покажи», сказала сусідка, коли журналісти вже збиралися йти. Ті спочатку не второпали, про що йдеться. Та коли зайшли додому до Раїси Олексіївни і побачили її вироби, зрозуміли, що на них чекав справжній бонус.
Справа в тому, що Раїса Рудчик захоплюється модульними оригамі – робить різноманітні фігурки із паперу. Звичайний лист формату А4 вона розрізає на невеличкі квадратики, згинає кожен по декілька разів і отримує трикутник. З них, як із конструктора, робить чудернацьких звіряток, вази, скриньки, квіти, серветки і безліч іншої краси.
«Це допомагає мені зосередитись, заспокоїтись, особливо зараз, коли йде війна і нерви у всіх не на місці, – продовжує Раїса Олексіївна. – Раніше мої вироби були просто для краси, а зараз – ще й з особливим сенсом. На моїх вазах яскравіше засяяв український орнамент, соняхи стали більшими, а поряд з гордівливими павичами на моєму столі з’явилися казкові Лисичка-сестричка та Зайчик-Побігайчик».
Зараз Раїса Рудчик працює над створенням фігурки дівчини-україночки, а ще читає… підручник із металургії. Тому що хоче скласти із оригамі металургійний агрегат. Можливо, то буде сталеплавильний ківш, або щось із прокатних агрегатів. Головне, щоб фігурка була впізнаваною і асоціювалася саме з нашим підприємством. «Про це я теж розповіла закордонним журналістам, нехай знають про нас, які ми, – говорить Раїса Рудчик. – Мої сусідки теж залюбки поділилися своїми історіями. Розмовляли довго, усім було цікаво. Правда, з якої країни були ті журналісти, ми забули запитали. Та мабуть неважливо. Головне, що в Європі люди побачать, як ми живемо, дізнаються більше про наш завод та його незвичайних працівників, навіть тих, хто вже на пенсії».
