Команди загальнооб’єктової добровільної пожежної дружини «АрселорМіттал Кривий Ріг» провели традиційні змагання під час Тижня охорони праці.
Спочатку члени пожежної дружини підприємства змагалися в теорії профілактики пожеж і пожежогасіння. П’яте місце на цьому етапі посіла команда «Ливарно-механічного заводу», четвертими були коксохіміки. Третє місце – у прокатного департаменту, другими були шахтарі, а перемогу здобули новачки змагань – команда конвертерного цеху.
Практичні змагання пройшли в два етапи. Першою провели пожежну естафету. Учасники бігли, балансували, долали височенні дерев’яні паркани та гасили за допомогою вогнегасників реальне полум’я. І знову добре проявили себе новачки-конвертерники. Вони поступилися лише команді шахтоуправління. Третіми були минулорічні чемпіони – команда КХВ. Четвертий час показали пожежники з «ЛМЗ», а прокатники були п’ятими.
Заключним етапом стало бойове розгортання. Тут все було справжнім: пожежний автомобіль, збірка рукавів для пожежогасіння, командна робота, подача води під тиском, відчуття, що пожежний ствол от-от вирветься з рук. Несправжньою була лише сама пожежа. Замість полум’я – мішень. Чим більше води потрапить у отвір мішені, тим швидше вискочить поплавок, який сигналізує, що завдання виконано і умовну пожежу ліквідовано. Найкраще на цьому етапі виступили досвідчені коксохіміки. Друге місце у прокатників, третє – у «ЛМЗ», четвертими фінішували конвертерники, а п’яте місце посіли шахтарі.
Кажуть, що новачкам щастить. Але до везіння команда конвертерного цеху додала ще й серйозну підготовку, бажання і чітку взаємодію. Тому вони здобули загальну перемогу. Срібні нагороди у коксохіміків, а третє місце – у шахтарів.
«Змагання команд нашої пожежної дружини проходять протягом багатьох років, і, попри повномасштабне вторгнення, ця традиція триває, – сказав менеджер з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрій Сердечний. – Більш того, знання та вміння, які наші дружинники отримують і закріплюють під час таких заходів, зараз, в умовах обстрілів та блекаутів, особливо актуальні. Вітаю переможців! Бажаю всім застосовувати набутий досвід лише на змаганнях та тренуваннях».
Одним з найдинамічніших та найвидовищніших заходів Тижня охорони праці на «АрселорМіттал Кривий Ріг» стало тренування з гасіння пожежі та евакуації постраждалих на території Вуглепідготовчого цеху коксохімічного виробництва.
У тренуванні взяли участь працівники ВПЦ КХВ, співробітники медслужби нашого підприємства, а також рятувальники 4 Державного пожежно-рятувального та Державного воєнізованого гірничо-рятувального загонів.
«Місце для тренувань вибране не випадково, – розповідає менеджер з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки підприємства Андрій Сердечний. – Адже протягом останніх років на коксохімічних виробництвах компанії «АрселорМіттал», а саме в іспанському Астуріасі та французькому Дюнкерку, виникали аварійні ситуації, пов’язані з пожежами на вугільних лініях. Тож за легендою наших навчань, була частково зруйнована та зайнялася вугільна галерея ВПЦ. А причиною займання стала російська ракета, що цілком може статися у наш час. І всі учасники заходу мали відпрацювати вміння та продемонструвати правильність дій під час подібних ситуацій».
Організатори зробили все, щоб ситуація була максимально наближеною до реальної. Навіть пролунав вибух, але то була потужна петарда, а не ракета. До речі, макет ракети, що встрягла в землю поблизу галереї, також був присутнім. З галереї клубами повалив густий чорний дим. Майстер ВПЦ сповістив диспетчера цеху та пожежників. І миттєво на місце аварії примчала потужна червона пожежна машина. Бійці 20 Державної пожежно-рятувальної частини хутко розгорнули рукави і почали гасити вогонь. На допомогу їм примчали колеги з 30 ДПРЧ. А бійці ДВГРЗ кинулися шукати постраждалих. Вони надавали медичну допомогу та проводили евакуацію, транспортуючи людей до автомобілів швидкої допомоги. Щоб зняти пораненого працівника з даху, застосували спеціальний евакуатор. То був справжній екшн!
На мій дилетантський у рятівній справі погляд, усі учасники спрацювали швидко, вправно та злагоджено. Моє враження підтвердив фахівець 29 ДПРЧ Сергій Молчанов. Сергій переїхав до Кривого Рогу з окупованої частини Луганщини. Там він працював пожежником, має безцінний досвід ліквідації наслідків прильотів і ділиться ним з колегами – криворізькими рятувальниками. «Сьогодні завданням мого підрозділу було подати лафетний ствол в район транспортної стрічки, де виникла пожежа, і не дати пожежі розповсюдитися, швидко загасивши її. Хлопці зробили все швидко і правильно. А ще я хочу відзначити високий рівень взаємодії всіх підрозділів між собою. Результатом я задоволений. Але треба наполегливо тренуватися й надалі, бо ми не знаємо, які виклики можуть бути завтра, або навіть сьогодні. Маємо бути готовими до всього», – сказав Сергій Молчанов.
90 років виповнилося одному з найкращих машиністів за всю історію нашого гірничого департаменту Михайлу Жуку.
Дядько Федір обіцяв влаштувати Михайлика в училище на лісника. Але хлопчика вабила техніка. У білоруський колгосп пригнали трофейний німецький трактор, і всі хлопчаки мріяли ним керувати…
«Трактористом я таки став, але вже коли переїхав до України, – згадує Михайло Володимирович. – У нас гостювала тітка Тетяна з Миролюбівки, що біля Кривого Рогу. І я поїхав з нею. Як в інший світ потрапив! У нашому селі навіть світла не було. А у тітки я вперше побачив лампочку! А ще я вперше побачив паровози, а потім ще й тепловози! Я в них майже закохався. Але почалося все ж з трактора. Потім я трішки попрацював на комбайні, а далі був мобілізований. Служив на флоті у Прибалтиці. О, то була інша цивілізація. Навіть на хуторах з двох хат був двохфазний струм та трактори. А як повернувся додому, то влаштувався на Південний ГЗК. Поруч будувався Новокриворізький ГЗК (зараз гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – авт.), і я перейшов туди до механо-ковальського цеху. Ми робили фундаменти під верстати, а згодом я сів за кермо новенького трактора. Але мене манили тепловози, ці яскраво-зелені красені з червоними смугами».
Михайло з другом Толіком пішли записуватися на курси помічників машиністів тепловозу. Але хлопці запізнилися, групи вже набрали. «А якщо ми у вас на подвір’ї навчального комплексу посадимо сад?» – здивував викладачку Михайло. Сказано – зроблено. З миролюбівського розсадника хлопці привезли дерева, і незабаром вони вже прикрашали пустир. Така зелена акція дала результат, Михайло вивчився і став помічником машиніста.
«У мене було багато наставників, – говорить ветеран. – Машиністи переважно були колишніми машиністами паровозів. Ця техніка відходила в минуле, тож довелося вчитися новому. Вчителі різнилися. Один навіть дав мені таке завдання, що я влетів у халепу. Довелося потім відбувати штрафні санкції. А потім мене закріпили за Пащенком. Ото був крутий дядько із Жмеринки. Анекдотів знав – не перелічити. І справу свою знав. Звичайно ж, я також мітив на машиніста. Але начальник сказав: «З сімома класами ти будеш вічним помічником. Вчись». Тож я пішов у вечірню школу. «У який клас хочеш», – спитали викладачі. «У десятий», – кажу. І взяла мене математичка Марія Іванівна у десятий. І я її не підвів. За півроку став відмінником. Я математику знав зі школи. Шкільний вчитель був сильний. Та й мама любов до чисел прищепила. А після школи був технікум. І я став машиністом!».
Спочатку Михайлові тепловози возили залізорудний концентрат. Потім возили скалу, тобто порожню породу, а потім перевозили залізну руду. За цими простими повідомленнями, здається, криється проста робота. Але насправді вона дуже непроста: потрібно тримати тепловоз у відмінному стані і самому бути готовим до всього. Михайло й зараз не без хвилювання згадує той день, коли було шалене обледеніння. Він прийшов на роботу пішки, бо транспорт не ходив. А далі вів локомотив з важливим вантажем до Долинської. Метр за метром. Крижаними коліями. Стартував вранці, а завершив маршрут о першій ночі. І то була найвища майстерність. А скільки було подібних пригод за 43 роки праці?
«У мене найкращий батько, – каже донька Михайла Володимирича Вікторія. – Хоча він мене спочатку з родильного будинку не дуже хотів забирати. Звичайно ж, це жарт, але татусь дійсно засмутився, бо хотів сина, а після першої доньки Іри народилася ще одна, тобто я. Але я була потужною, більш ніж 4 кг, тож мене швидко всі полюбили. А якщо серйозно, то татко у мене дійсно крутий. Він майстерно грає у шахи і всіх нас навчив, ремонтує парасольки, і після його рук вони ще краще уберігають від дощів. А ще він ремонтує будь-яку побутову техніку. Ми не можемо купити нічого нового, бо у татових руках все стає ще кращим, ніж до поломки. Навіть годинники ремонтує! Тато миттєво розгадує всі судоку та інші головоломки, які потрапляють до його рук. А головне – він дуже крутий батько. Йому без проблем довіряли всіх онуків, а у нього їх аж четверо. Бо він може попрати, прибрати, запеленати, варить безліч страв, навіть млинці у нього найкращі, а картопля фрі така, що «Макдональдс» відпочиває».
Дід Михайло брав безпосередню участь у вихованні бронзового призера чемпіонату Європи зі спортивної акробатики – онука Богдана.
«Саме так, без дідуся я би не досяг того, що маю зараз, – каже Богдан. – Він возив і забирав мене з тренувань. Він надихав мене словом і прикладом. Він завжди був там, де мав бути, і робив те, що мав робити. У мене найкращий дідусь у світі!»
«Я у дитинстві пережив оту страшну другу світову війну, – згадує дід Михайло. – Перемогли тоді, переможемо і зараз. Тож як водиться у нас, залізничників, бажаю нам всі зеленого світлофору!»
На початку квітня наш колега з коксохімічного виробництва Дмитро Хворостинін виграв дві медалі на чемпіонаті України з армреслінгу.
Мабуть, дехто спитає: «І до чого тут подорожі?» Все просто. Сьогодні наша розповідь не про мандрівника у класичному розумінні, а про чоловіка, який багато років тому вибрав нелегкий шлях на мапі силового спорту і наполегливо крокує тим шляхом. І саме спорт допоміг йому подорожувати всією Україною, виступаючи у змаганнях з армреслінгу та гирьового спорту. А ще він має здобутки у паверліфтингу. Тож його активне життя легко вписується в нашу рубрику, присвячену активним, цілеспрямованим людям, які вивчають світ, вдосконалюють його та себе в ньому.
«Я почав займатися спортом ще в школі. То були бокс та карате, на які у буремних дев’яностих був чималий ажіотаж, — згадує Дмитро Хворостинін. — А от до силових видів я підступився вже у коксохімічному технікумі. Це були гирьовий спорт та паверліфтинг. Тоді й почалися мої спортивні мандри — спочатку на змагання у межах Кривого Рогу, потім по області, а далі — всією Україною. Найсвіжіша з них — до чудового закарпатського селища Воловець. Воно знаходиться високо у Карпатах. Саме туди приїхали сотні спортсменів-армреслерів, щоб виявити кращих у різних вікових та вагових категоріях».
Якщо спрощено, то армреслінг — це боротьба на руках. Улюблена забава хлопчаків з мого дитинства. Двоє сідають за стіл з протилежних боків, ставлять руки ліктями на стіл, беруться кистями і за командою намагаються завалити на стіл руку опонента. Сучасний армреслінг дещо складніший. Він має чіткі правила, спеціальний стіл з подушками: центральною, на яку ставлять лікті, і боковими, на які треба завалити руку противника, а також ручки, за які тримаються вільними від клінчу руками. Тут можна навалюватися корпусом, але обидві ноги під час поєдинку відривати від підлоги не можна. А ще рефері може зупинити поєдинок, якщо побачить, що руки під час боротьби у такому положенні, що можна завдати серйозної травми. Правила нескладні, але сам вид непростий.
« В армреслінгу не завжди вирішує груба сила, і не завжди перемагає «найнакачаніший», попри широко розповсюджену думку, — усміхається наш спортсмен. — Наприклад, класичний для бодибілдерів та паверліфтерів жим лежачи я на тренуваннях практично не роблю, бо він негативно впливає на результати в армреслінгу. І величезна «біцуха», не дуже допоможе. Є безліч випадків, коли дядечки з пузиком та невидатними руками валять мускулистих атлетів. Армреслінг — це сильні пальці, сильні кисті, сильні передпліччя, вміння провертати це все у суглобах, швидкість, реакція, витривалість та розумна тактика на поєдинок. У кожного армреслера є свої фішки, і він їх використовує, вивчивши слабкі місця суперника. Це спорт не лише для фізично підготовлених, а й для розумних».
А от тренер Дмитра, один з найкращих тренерів України з амреслінгу та паверліфтингу Віктор Курочкін каже, що найбільше у силових видах цінуються наполегливість та воля. Віктор Володимирович тренує Хворостиніна вже 25 років. Він підготував багатьох видатних спортсменів, таких як переможець багатьох міжнародних змагань з пауерліфтингу Олександр Гончар.
«Найбільше у нас цінуються воля до перемоги на змаганнях та наполегливість на тренуваннях. Якщо ти тренуєшся за принципом: «Ну вчора я виклався на повну, а сьогодні можу трохи збавити», то ти нічого не досягнеш. Діма Хворостинін не такий. Він на кожному тренуванні викладається на всі сто, і на кожному турнірі б’ється до останнього шансу, тому й перемагає».
А перемог на майже 30-річному спортивному шляху Дмитра було чимало. Ще юним він, маючи 65 кг ваги, виконував станову тягу зі штангою вагою 170 кг. Далі було багато перемог на спартакіаді нашого підприємства з гирьового спорту та армреслінгу. На спартакіадах серед підприємств гірничо-металургійного комплексу України Дмитро Хворостинін також багато разів підіймався на найвищі щаблі. Спортсмен був призером чемпіонату України з армреслінгу серед майстрів, а зараз успішно виступає на всеукраїнських змаганнях серед ветеранів спорту серії «Мастерс».
«У Воловці зібралися найкращі українські армреслери, — згадує Дмитро. — Близько 800 учасників з різних областей України. Мені дісталися дуже непрості суперники. Найпотужніший з них — майстер спорту міжнародного класу, триразовий чемпіон світу, семиразовий — Європи, дворазовий володар Кубка світу серед професіоналів, легендарний харків’янин Тарас Івакін. Ми з ним боролися на правих руках. Обидва без поразок дійшли до півфіналу. А у півфіналі в мене, відверто кажучи, було небагато шансів. Тож тут я став третім».
У боротьбі ж лівими руками наш Дмитро успішно дійшов до фіналу. Там на нього чекав ще один майстер спорту міжнародного класу Артем Письмак. Напружений поєдинок завершився перемогою більш титулованого спортсмена з Полтавської області, але «срібло» й «бронза» на найпрестижніших українських змаганнях — це величезна перемога нашого Дмитра Хворостиніна.
«Я дійсно дуже задоволений, — зізнався Дмитро. — Але все ж буду налаштовуватися на «золото». Спорт має величезне значення у моєму житті. От у мене інколи питають: «Ти більш ніж 25 років працюєш на КХВ, у тебе фізично важка робота. Як ти витримуєш ще й силові тренування?». А я їм пояснюю, що тут логіка інша. Якщо після важкої роботи лежати на дивані біля телевізора, то твоя фізична форма не покращується, і з роками ти починаєш заморюватися ще більше. А от коли з роботи — на тренування, то з кращими фізичними кондиціями робота робиться легше, і втомлюєшся менше. А ще завдяки спорту, змаганням, я побував у всіх куточках нашої України. Львів, Одеса, Запоріжжя, Феодосія, Дніпро, Євпаторія, Нікополь, Закарпаття…І це чудово. Спорт — це моє життя. Займайтеся спортом! Подорожуйте! Будьте здорові!»
Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!
Працівники аглофабрики відтепер безпосередньо у своєму цеху перевіряють міцність запобіжних поясів, страхувальних стропів та драбин.
Як повідомила провідна інженерка з охорони праці Марія Лисенко, для перевірки устаткування, яке захищає від падіння з висоти та драбин, що використовуються у виробництві, працівники аглофабрики використовують спеціальний випробувальний стенд. Він має паспорт якості та відповідає вимогам українського законодавства щодо безпеки праці.
«Запобіжні пояси та страхувальні стропи – це основні засоби безпеки під час виконання робіт на висоті, – розповідає Марія Лисенко. – Користуються ними машиністи електромостових кранів, слюсарі-ремонтники, машиністи екскаваторів та представники інших професій. Пояси є на кожній дільниці. Загалом їх на фабриці близько 25 штук. І пояси мають бути у належному стані, бо від того залежать життя наших людей. Кожен пояс кожні пів року має пройти випробування на спеціальному стенді. Якщо випробування успішне, то на пояс чіпляється бирка з датою, і він може використовуватися протягом наступних шести місяців. Якщо ж іспит не пройдено, то він вибраковується. Тут компромісів бути не може».
Випробування поясу нам продемонстрував майстер денної ремонтної механослужби аглофабрики Віктор Дєєв. Він надів пояс на манекен, одне кріплення стенда прикріпив до спеціального кільця на самому манекені, а інше – до лямок поясу. Потім майстер перейшов на інший бік від стенда і почав крутити диск, який, завдяки спеціальному різьбовому з’єднанню, збільшує натяжіння лямок поясу. Сила дії зростала, що відображав прилад-динамометр, стрілка якого хилилася до більших показників.
«І ось ми довели силу натяжіння до 4 кілоньютонів. Ця сила відповідає 400 кілограмам. Саме таке навантаження мають витримувати елементи поясу, – пояснює Віктор Дєєв. – Далі засікаємо 5 хв і оглядаємо цей засіб індивідуального захисту. Якщо пояс витримав, то безпеку людей при його використанні гарантовано. Приблизно ті ж дії виконуються з драбинами та страхувальними тросами. Раніше ми здавали пояси на перевірку, їх везли на металургійне виробництво (сама ж аглофабрика знаходиться у районі гірничого департаменту – примітка автора). На це був потрібен час, транспортні засоби та витрати. А зараз все на місці: швидко, зручно, економно. Та й розуміємо, що випробовуємо для себе, для свого цеху».
А щоб самі випробування були безпечними, стенд оснащений захисним екраном з металевої сітки. Вона надійно захищає користувача стендом від елементів, які можуть розлетітися під час натяжіння устаткування, що випробовується.
Кілька днів тому поблизу населеного пункту Єлизаветівка Донецької області прийняв свій останній бій за свободу України наш колега. Командир стрілецького відділення, молодший сержант Павло Цвітков загинув 10 квітня 2025 року від отриманих ушкоджень, несумісних з життям, мужньо виконавши свій військовий обов’язок. До призову на військову службу він працював машиністом крана металургійного виробництва у конвертерному цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Павло прийшов до нас в цех у 2018 році, щойно вивчившись на машиніста крана, – згадує старший майстер конвертерного цеху Олексій Тиква. – Юного кранівника закріпили за досвідченим наставником Сергієм Калієвським. Павло виявив неабиякі здібності і швидко опанував складний ливарний кран вантажопідйомністю 180 тонн. Він транспортував ковші з чавуном та заливав його у міксери. Попрацював Павло недовго і був призваний на строкову службу до війська. Відслуживши, кранівник повернувся в цех, на ливарний кран, але вже 225-тонний, у розливальне відділення. І там він швидко опанував важку та небезпечну роботу з розплавленим металом. Павло був спокійним і виваженим, неначе пропрацював вже багато років. А потім почалося повномасштабне вторгнення, і наш кранівник на третій його день взявся за зброю. Боляче втрачати колег. Молодий, здібний Павло був надією цеху, його майбутнім».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям, колегам воїна й металурга Павла Цвіткова.
