Позначка: серце професії

Колись був популярним анекдот, за якого можна було заторохтіти за ґрати. Онук питає у бабці: «Хто такий Карл Маркс?» «Це німецький економіст», – відповідає та. «Це як наш дідусь?» – не вгамовується малий. «Та що ти таке кажеш! Наш дідусь старший економіст!» Відверто кажучи, я не дуже знаю різницю між економістом та старшим економістом, а от нещодавно життя дало мені нагоду розібратися, чим старший машиніст котельного устаткування теплоелектроцентралі відрізняється від машиніста-обхідника.

Анатолій Бондаренко розповів, що почав свій трудовий шлях на ТЕЦ з машиніста-обхідника. До нашої з ним розмови випадково приєднався старший майстер з ремонту устаткування котельного цеху Сергій Сидорець.  «Йду на війну, – повідомив Сергій. – На три роки підписав контракт. Все буде добре, і я повернуся в цех після перемоги. А про Толю хочу сказати: я б з ним у розвідку пішов!»

Точніше і не скажеш, коли хочеш підкреслити відповідальність, порядність та професійність людини. Тож знайомимося зі старшим машиністом котельного устаткування Анатолієм Бондаренком.

«Колись я закінчив Одеський інститут харчового господарства, – говорить Анатолій. – Коли поступав, то була дуже перспективна освіта. Ходити морем, брати участь у приготуванні рибних консервів та обробці морепродуктів, щоб люди мали на своїх столах ці смаколики. Але поки вчився, харчовий флот десь подівся, і довелося шукати себе у бурхливому морі життя дев’яностих та початку двохтисячних. І от я – машиніст-обхідник на ТЕЦ-2. Цю професію можна порівняти з руками й ногами котельного цеху. Швидко прикрутити чи відкрутити засувку, додати того, прибрати щось. А головне – чітко знати, де те все знаходиться і як його регулювати».

В ТЕЦ-2 є чотири котли, потужнестю по 220 т/ч! А разом з котлами – безліч допоміжного устаткування. Котли виробляють пару, яка використовується для багатьох потреб – від виробництва електроенергії і різних функцій у технологічних процесах на коксохімічному виробництві, на прокатах та в інших підрозділах, до забезпечення опалення цехів. Пара також використовується для виробництва  дуття для доменних печей. А без цього неможливе виробництво чавуну, а відповідно і сталі на нашому підприємстві.

«Так, ми чітко усвідомлюємо важливість нашої роботи для металургії, – говорить Анатолій. – Нам треба виробити потрібну кількість пари. А вона має відповідати встановленим параметрам. Температура нашої пари сягає від 510⁰С до 530⁰С. В ній має бути мінімум солей, для чого ми використовуємо очищену воду. Також пара має бути сухою, бо вода в ній швидко згубить наше устаткування. Пара з чотирьох котлів  подається в єдиний колектор, і вже з нього надходить на різне обладнання (турбіни, редукційно-охолоджувальні установки). Наразі ми виробляємо близько трьохсот тонн пари на годину. Треба буде більше – зробимо. А тиск у котлах – 100 кілограмів на квадратний сантиметр. Уявіть собі малесенький квадратик, на який з середини тисне 100 кг!».

До речі, саме завдяки цій парі підприємство отримало необхідну кількість електроенергії під час блекаутів, що допомогло безпечно зупинити основне устаткування цехів і фактично врятувати його. Тобто машиністи котельного устаткування були серед тих, хто врятував завод.

«А ще я люблю свою роботу за чудових людей, які працюють поруч, – продовжив Анатолій Бондаренко. – Наш колектив невеличкий, нас троє. Я – старший машиніст. Якщо обхідник – це руки і ноги, то старший – це перш за все голова. Але коли людей не вистачає, то це ще й ті ж руки і ноги. Обхідником я став практично з нуля. На місці опановував професію. Скажу відверто – було б бажання. Тож якщо хтось забажає до нас прийти, то не бійтеся, навчимо. Зараз ми працюємо в парі з Віталієм Войтенко. Він має досвід роботи на ТЕЦ на Донбасі. З таким досвідом у нього є всі шанси стати старшим машиністом. Раніше він був машиністом-обхідником, а потім освоїв професію машиніста центрального теплового щита. І ще раз повторюю: головне – бажання. А третій наш – начальник зміни Дмитро Гусєв. Класний фахівець, хороша людина. Він координує роботі всієї ТЕЦ».

Робота старшого машиніста доволі складна. Устаткування складне, небезпечне, відповідальність зашкалює, і знову ж таки, робота з людьми. А перезавантажується Анатолій, відновлює ментальні сили, працюючи на землі.

«Взагалі то я не міський мешканець, – говорить він. – Виріс у власній хаті, на землі. Живу у Радушному під Кривим Рогом. Є у мене господарство невеличке, виноградник непоганий. А ще є олійниця. Дуже радісно усвідомлювати, що люди їдуть саме за твоє пахучою олією за сто і навіть більше кілометрів. Вважаю, що все у цім світі треба робити добре. А якщо ні, то годі й братися».

«Вміє бачити крізь стіни, а не екстрасенс. Натискає на кнопки, а не баяніст. Здійснює складні операції, а не медик. Контролює процеси, але не контролер». Здогадалися, про кого ця загадка? Натякнемо, усі ці надзвичайні якості є у маневрового диспетчера залізничної станції. Неочікувано? Нумо розбиратися у цьому.

Керує процесами

Щоб детальніше дізнатися про професію маневрового диспетчера ми вирушили до  станції Східна-Сортувальна, яка примикає до території «Укрзалізниці» і є своєрідними воротами підприємства. Сюди заходять состави з сировиною та усім необхідним для виробництва, звідси починається шлях нашої продукції до споживачів.

За величезним пультом керування нас зустрічає маневрова диспетчерка ЗЦ № 1 Вікторія Коваль. Перед нею розташоване не панорамне вікно, з гарненьким видом, а велике табло зі схематичним планом станції, де блимають лампочки та раз у раз пробігають світові стрічки-пунктири.

«Якщо по-простому, ми натискаємо на кнопочки, щоб загорялися лампочки, – усміхаючись, – говорить Вікторія Коваль. – А якщо серйозно, то тут ми готуємо маршрути прийому-відправлення поїздів. Перед маневровим диспетчером розташована система управління усіма залізничними коліями, стрілочними переводами та іншими елементами станції. На табло я візуально бачу що відбувається, адже переді мною фактично схема станції. Отже, щоб керувати її роботою, забезпечувати потрібний рух составів, диспетчеру не потрібно знаходитися безпосередньо біля колій, або дивитися у велике вікно. Завдяки технічному оснащенню диспетчер все знає про процеси, які відбуваються, навіть якщо тебе від них відділяє глуха стіна чи певна відстань, і ти їх не бачиш. А з іншими фахівцями залізниці я спілкуюся за допомогою телефонів, радіозв’язку, гучномовного оповіщення. Іноді я шуткую, мовляв, хто любить говорити по телефону – вам сюди, адже за зміну я сотні раз беру до рук слухавку або рацію. Але це не порожні балачки – вся наша інформація робоча: чітка, змістовна, конкретна».

На підтвердження цього нашу розмову увесь час переривають повідомлення по рації та телефонні дзвінки. Ігнорувати їх не в якому разі не можна! Кожному повідомленню Вікторія приділяє  увагу, і впевнено керує багатьма процесами великого залізничного організму.

Катає вагони з гірки

Фішка станції Східна Сортувальна – наявність сортувальної гірки для розформування вагонів. Цим процесом також керує маневровий диспетчер.

«Наприклад, на станцію заходить состав з 50 вагонів. Він привіз вантажі у різних вагонах для різних цехів. Щоб до адресата прийшло потрібне, вагони з вантажем треба розформувати. З нашої гірки вони скочуються-направляються, правильно – це розпускаються, на окрему колію, формуються в состав і вже потім відправляються до місця призначення. Крім мене, диспетчера, до цієї роботи залучені черговий по станції, старший диспетчер маневровий, машиніст та помічник машиніста тепловоза», – розповідає Вікторія Коваль. 

Професійних знань Вікторія набувала спочатку у Криворізькому Політехнічному фаховому коледжі КНУ, а згодом у Харківському державному університеті залізничного транспорту. Встигла вона попрацювати і черговою стрілочного поста. Вікторія згадує свій перший робочий день вже як диспетчера, коли зайшла до диспетчерської, побачила великий пульт управління та розгубилася. Але стажування під наглядом досвідчених наставників допомогло здобути необхідні практичні навички та додало їй впевненості у своїх силах. На нашому підприємстві Вікторія працює вже сім років та зі зміни у зміну поповнює свій досвід.

Має характер

«Професію маневрового диспетчера я обрала свідомо, цьому посприяла моя матуся Наталя, яка теж працює диспетчером на сусідній станції. По роботі ми з нею часто спілкуємося, вона у мене потяги запрошує, – говорить Вікторія. – Взагалі я жодного разу не пошкодувала, що стала залізничницею. Моя робота дуже цікава, тут ніколи не буває сумно, бо ти завжди у вирі руху, подій та серед людей. Наша професія – для активних особистостей з міцним характером, для тих, хто вміє швидко реагувати на нестандартні ситуації та приймати правильні рішення, хто відповідальний, працьовитий, комунікабельний. Впізнали себе? Якщо так, долучайтеся до нашої команди».