Автор: Babenko Tatyana

Категорії
Новини

Увага, ці двері щільно зачиняються

Працівники цеху металоконструкцій та ремонтно-механічного цеху № 2 Ливарно-механічного заводу виготовили 15 корпусів дверей для коксових печей КБ 3,4.

Хоча цей блок коксових печей поки що не працює на повну, але має підтримуватися у такому стані, щоб за першої ж нагоди активно включитись у робочий процес. Вимушену паузу коксохіміки використали, аби виконати ревізію обладнання, відремонтувати його та замінити новими запчастинами. Після перевірки 230 дверей коксових печей виявили, що певна їх частина вимагає ремонту, а 15 взагалі відправили на «заслужений відпочинок». Нові корпуси дверей взялися виготовити працівники ЛМЗ.

Двері коксових печей служать для герметизації камер коксової печі з машинного та коксового боків батарей. Вони є потенційним джерелом неорганізованих викидів коксового газу. Аби запобігти цьому, двері печей мають щільно зачинятися. Тому до їх виготовлення завжди особлива увага та найсуворіший контроль.

На ЛМЗ вже мали досвід виготовлення корпусів дверей для коксових печей, але це було багато років тому і сучасний персонал не мав такої практики. Втім майстерність ремонтників та наявність відповідного устаткування дали гарний результат.

Почали виготовлення корпусів дверей у цеху металоконструкцій. «До нас надійшов металопрокат. З нього за допомогою машини кисневого різання ми вирізали металеву основу, стінки та ребра дверей. На цьому етапі хочу відзначити якісну роботу газорізальників Євгена Демідова та Дмитра Бугаєва, – сказав заступник начальника ЦМК Роман Удод. – Після першого зварювання ми провели вимірювання, для нас надзвичайно важливо було, щоб конструкцію не «повело», щоб усі параметри та вимоги згідно з кресленням були дотримані. За технологією конструкцію відправляли до ФСЛЦ на термічну обробку для зняття концентрації напружень, яка виникла під час зварювання. Етап зварювання був надзвичайно важливим, тому робота наших зварників Юрія Паська, Анатолія Машкарінця, Руслана Лазоренка, Олександра Свєтлова, Романа Ватаманюка, Сергія Кодряна  заслуговує на найвищу оцінку. Далі ми передали естафету нашим колегам з РМЦ-2».

Працювати з п’ятиметровою конструкцією (розміри дверей заввишки) – справа не з легких. Потрібне відповідне обладнання та фахівці. І те, і інше є в РМЦ-2.

«Для виконання цього замовлення ми використали поздовжній фрезерний та горизонтально-розточувальний верстати, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – На фрезерному верстаті наші фрезерувальники Юрій Шедов та Микола Кірєєв обробили установчі поверхні, а на горизонтально-розточувальному токарі Володимир Самородченко та Максим Бреус обробили отвори. Окрема подяка всім працівникам ремонтно-збиральної дільниці. Працювати з металоконструкцією таких розмірів складно, тільки спеціальних отворів для кріплення на кожній двері понад 220 штук. З огляду на важливість цього замовлення, всі етапи нашої роботи прискіпливо контролювалися цехом-замовником. Важливо було дотриматися де потрібно паралельності, а в інших місцях перпендикулярності всіх частин конструкції дверей. А якщо додати, що цех водночас працював і над іншими замовленнями, то я вважаю, що ми виконали свою роботу якісно і швидко. Близько трьох місяців нам знадобилося на виготовлення 15 корпусів дверей для коксових печей. Ми отримали досвід, відпрацювали до автоматизму усі процеси і тепер точно готові до таких замовлень».

Категорії
Наші люди

«Мене взяла в полон магія рідкого металу»

Відзнаку «Честь та гордість ЛМЗ» отримують найкращі працівники заводу. Ті, хто вміють працювати в команді, розвиватися сам і розвивати завод, хто любить свою роботу, хто вірить в майбутнє підприємства, адже самі його розбудовують. Все це впевнено можна сказати про Андрія Черкасова, заступника начальника ФСЛЦ з технології.

«В дитинстві я мріяв стати футболістом. Але пішов навчатися іншої професії і на спеціальність, на яку точно знав, що були місця в Металургійній академії. Це було «Ливарне виробництво чорних та кольорових металів», – розповідає Андрій. – Я обрав професію чи вона обрала мене, не знаю, але зараз можу впевнено сказати, що це моє».

Те, що робота на заводі нелегка справа, Андрій знав, адже і його батько, і брат, і дядько працювали на виробництві у різних цехах та за різними спеціальностями. Під час навчання в академії юнак на виробничу практику потрапив до фасонно-сталеливарного цеху. Міць, масштаби та певна виробнича магія поступово почали його захоплювати. Водночас прийшло розуміння, що теорія і практика – інколи різні речі. Практична частина робочого життя розпочалася з розливки сталі.

«Я добре пам’ятаю свій перший робочий день. Мене одразу взяла в полон магія рідкого металу, – говорить Андрій Черкасов. – Я не міг відвести очей від того, як вогняний струмінь наповнює форму. З часом набув досвіду. Сьогодні я контролюю технологічну частину роботи цеху. Всі деталі, всі запчастини мають виготовлятися за певним технологічним рецептом. І це стосується усіх процесів, а не лише з чого виливається деталь. Ми виробляємо понад 5500 найменувань деталей, виплавляємо понад 20 марок сталі. Тому про одноманітність та нудьгу й мови не йде. А я люблю рух, різноманіття, складні завдання та різні головоломки».

Одним з таких завдань, наприклад, стало виготовлення рами рольганга. Це масивна та габаритна відливка вагою у 30 тонн. Тільки форму для неї виготовляли майже місяць. Враховуючи складний процес виготовлення стрижнів рами, яких потрібно було зробити до 50 одиниць, та багатоярусну специфічну зборку, завдання виявилося дійсно непростим. Але команда ФСЛЦ з цим впоралася. У портфоліо цеху є й молольні кулі для млинів рудозбагачувальних фабрик, і холодильні плити для доменних печей. Андрій говорить, що найголовніше вміння, якому він навчився в цеху – це вміння створити команду і працювати з нею.

«Для мене важливо знайти ключик до кожної людини, адже наша продукція – це результат загальної праці, в якому у кожного своя сфера відповідальності, свій внесок, – продовжує Черкасов. – Це наче перемога у футбольному матчі, результат якісної командної гри. До речі, м’яч поганяти я й досі люблю, адже ливарник має бути здоровим, фізично витривалим. Та й знання математики потрібні як у моїй професії, так і на футбольному полі. А ще для виробничника добре знатися на хімії, фізиці, вміти читати креслення, мати просторове і творче мислення. Так, вам не почулося. Професія ливарника, на мій погляд, творча, адже щоразу з’являються нові завдання, змінюються технології, нудьгувати нам ніколи. І не все піддається суто математичним правилам та розрахункам. Треба інколи креативити».

Андрій вже багато років працює в ФСЛЦ. Не кинув цех і тоді, коли в країну прийшла біда – війна. Він залишився працювати. Зрадів, коли після перших днів розпачу і страху та короткої зупинки цех почав працювати.

«Гуде цех, працюють верстати, чаклують над металом люди, і ти відчуваєш, що є надія, – говорить Андрій Черкасов. – Я вірю в наших людей, в наших хлопців, які зараз на фронті. Чимало їх знаю особисто, тож впевнений, що не підведуть. А ми маємо так само надійно працювати в цеху. Тому я так працюю сам і вимагаю цього від інших. Бо Перемога – це теж справа колективна».

Категорії
Новини

Щогли світла для ковалів

В ремонтно-механічному цеху № 1 Ливарно-механічного заводу оновили освітлення цеху та встановили дві поворотні освітлювальні щогли на дільниці ковальських молотів.

Досвід РМЦ-1 показує: аби покращити умови та гарантувати безпечне виконання робіт працівників цеху, потрібні бажання, вмілі руки та творчий підхід. Наприклад, завдяки майстрам цеху старі підкранові колеса та списані через непридатність труби опалення перетворилися на щогли для встановлення сучасного освітлення. Тепер дві нові щогли яскраво освітлюють сім робочих місць, де працюють ковалі.

«Я виконую роботи на ковальському промисловому молоті, працюю з нагрівальною піччю, на столі роблю заміри для майбутніх деталей. Фактично, це такі три точки, між якими я постійно курсую, – розповідає коваль на молотах РМЦ-1 Олег Попов. – Додайте до цього, що за вимогами з охорони праці я виконую роботи в затемнених окулярах чи то зі спеціальним щитком для захисту обличчя, тож мені якісне освітлення обов’язково потрібне. Раніше у нас були встановлені стаціонарні світильники старого зразка. Вони висвітлювали лише певну обмежену ділянку. А тепер я керую щоглою, на якій встановлений сучасний світлодіодний світильник. Вона зроблена так, щоб за потреби я сам міг розвернути джерело світла на необхідну ділянку. Тепер мені комфортно, а головне безпечно працювати. Нічого під молот не потрапить, не перечепишся, адже все видно, наче на долоні. В цеху зараз дві такі щогли, але ми не плануємо на цьому зупинятися. Сподіваюсь, що незабаром такі нові освітлювальні прилади у нас з’являться і на інших робочих місцях».  

Категорії
Новини

Нагороди на честь дня народження

Воєнне сьогодення змусило усіх нас змінити погляд на багато речей. Зараз ми не святкуємо гучно свята, але нам приємно дякувати та відзначати тих, хто пов’язав своє життя з «АрселорМіттал Кривий Ріг». Нещодавно одному з його підрозділів – гірничому департаменту виповнилося 64 роки.

Гірників привітали та нагородили почесними нагородами: головною пам’ятною відзнакою підприємства «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», грамотами Інгулецького районної у місті ради, профспілкового комітету та нагородами до Дня компанії.

«Я хочу подякувати усім, хто у нелегкі часи залишається з нами та працює у надскладних умовах воєнного часу, – сказав заступник генерального директора з виробництва гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Володимир Теслюк. – Понад 3000 працівників заводу зараз у лавах ЗСУ, з них 575 – це гірники. На жаль, 16 гірників загинули в боях за незалежність країни. Але ми пам’ятатимемо про кожного. Незабаром біля управління ГД буде встановлений пам’ятник нашим загиблим героям. А ми з вами попри всі складнощі, виклики та перешкоди маємо працювати. Ми не зупиняємося. Будемо й далі втілювати в життя такі інвестпроєкти, як «Третя карта» працюватимемо над підвищенням якості нашої продукції. Впевнений, що це нам до снаги. Я щиро дякую кожному з гірників за те, що витримали усі навантаження, що залишаєтеся частиною однієї з найкращих виробничих родин нашого підприємства і вірите та будуєте майбутнє ГД. Бажаю всім щастя, здоров’я, миру, спокою, злагоди та затишку в родинах та скорішої Перемоги!»

За 64 роки гірники підприємства видобули 1 млрд 181 млн тонн руди. Якщо все це завантажити у думпкари і вишикувати їх у рядок, то вдалося б чотири рази обернути екватор нашої планети. «За ці роки ми виготовили 480 млн тонн концентрату для нашого підприємства і ще 50 млн тонн – на експорт, – розповів технічний директор ГД Андрій Левицький. – Ми гідно працювали і  не зупиняємося й зараз, робимо все, аби розвиватися. Наприклад, працюємо над тим, щоб досягти якості концентрату з вмістом заліза до 70%. Але перш за все ми хочемо, щоб наші люди були у безпеці, щоб разом з перемогою до нас повернулося мирне життя».

Гірничий департамент завжди славився робітничими кадрами. Кожен день тисячі працівників створюють історію його успіху. Саме тут в кар’єрах, на рудозбагачувальних та дробарних фабриках завжди працювали та працюють фахівці гірничої справи.

«Ця нагорода для мене приємна і неочікувана. Але вона не лише моя, це відзнака всього колективу нашої дробарної фабрики, –- сказала механік ДФ ГД Лідія Чучмай. – Я працюю на фабриці вже 26 років. І ніколи не шкодувала, що обрала гірничу справу. Тут працюють найкращі люди, кожен з яких гідний найвищої нагороди! Наша сила – в єдності, ми – наче одна родина, яка заслуговує на щастя та мирне життя. Скорішої нам всім Перемоги!».

В день народження гірничого департаменту  11 кращих його працівників були відзначені найвищою нагородою підприємства «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Про них ми обов’язково напишемо в наступних випусках газети «Металург» та на сайті metalurg.online

Категорії
Новини

«Плече» підтримки лінії подачі

Лінія подачі регенеруючого розчину на газові холодильники цеху уловлювання отримала підтримку. Працівники спеціалізованого ремонтного цеху та цеху сіркоочищення на ділянці лінії у районі сірчаних скруберів коксохімвиробництва встановили стійку переспирання.

Тимчасово цех сіркоочищення перебуває на паузі. Але господарство цеху не залишається без нагляду. Персонал підрозділу здійснює прокрутку та обстеження обладнання, аби підтримувати його у робочому стані, проводить щоденні обходи-огляди. До речі, під час одного з них і виявили проблему – провисання лінії подачі регенеруючого розчину.

«Уявіть собі, наприклад, будинок, в якому ніхто не живе, з часом у ньому все потихеньку виходить з ладу. У нас дещо схожа ситуація, цех не працює певний час, і це позначається на обладнанні та комунікаціях. Наші трубопроводи не нові, вони зазнають негативного впливу агресивного середовища, тому на деяких ділянках може трапитися корозія, вони прогинаються, – розповідає  начальник цеху сіркоочищення Олександр Матяш. – Ми робимо все, аби підтримувати цех у належному стані, постійно здійснюємо ревізію обладнання, огляд комунікацій. Саме завдяки увазі наших працівників ми вчасно помітили, що на одній з ділянок лінія, якоюподається регенеруючий розчин на підігрів, дещо прогнулася і почала провисати. І через це трубопровід діаметром 600 мм міг просто лопнути, зруйнуватися, а цього ми не мали права допустити. Ми завжди турбуємося про те, щоб за першої ж нагоди цех можна було запустити у роботу, щоб він одразу запрацював без збоїв та аварійних зупинок». Після обстеження проблемної ділянки та проведення товщинометрії труби створили проєкт, виготовили ескіз опори, за яким ремонтники СРЦ виконали роботи з підпирання лінії. Для цього спочатку виготовили «плече» підтримки – опору. ЇЇ зробили з двох частин, а потім підняли лінію і на висоті 20 метрів за допомогою крана-вишки встановили та закріпили цю опору.

Категорії
Новини

Металеве павутиння для безпеки вагоноопрокиду

На рудному дворі аглоцеху металургійного виробництва нещодавно працювали «павуки». Так жартома колеги назвали бригади з цеху ремонту металургійного устаткування № 2, які виконали ремонт шляху вагоноопрокиду.

Вагоноопрокид на рудному дворі рухається рейковим шляхом, який спирається на армовану колону. Агресивне середовище, важке навантаження та інтенсивна експлуатація з часом негативно позначилися на її стані. Деякі ділянки шляху почали «здавати позиції», поступово руйнувалися. І, як на будь-якому небезпечному шляху, рух було перекрито. Далі, аби вагоноопрокид міг працювати та безпечно пересуватися, потрібно було відремонтувати його шлях. Довірили цю відновлювальну місію професіоналам з ЦРМУ-2.

«Ремонт ми виконували у декілька етапів, – розповідає заступник начальника ЦРМУ-2 Володимир Вишемірський. – Після розчищення проблемного місця ми взялися за армування зруйнованої ділянки шляху довжиною 13 метрів, облаштували металевий каркас опалубку, відновили монолітну залізобетонну стіну-підпору, виконали монтаж блоків та рейок. Роботи складні, деякі ремонтні операції ми взагалі виконували вперше. Це, наприклад, стосувалося армокаркаса колони. Аби до нього дістатися, нам довелося зчищати старий бетон до металевого скелета, а потім з’єднувати його вцілілі ділянки з новими, якими ми замінили ушкоджені шматки. Каркас нагадував металеве павутиння, ми з’єднували, «зв’язували» його частини в одне ціле, тому нас павуками і прозвали. Але ми закладали основу безпечного шляху, аби техніка (вагоноопрокиди) і ті, хто на ній працює, могли рухатися безпечно».

На етапі бетонування шляху

Ускладнювало ремонт те, що роботи виконувались поряд з робочим обладнанням – грейферними навантажувачами, каркас з’єднували, заливали бетоном безпосередньо на місці. Аби доставити матеріали для ремонту, часто доводилося залучати залізничні крани. Над цим завданням «павуки» працювали два місяці. Попри стислі терміни, великі обсяги ремонту, нестачу персоналу і нестандартне завдання, роботи ремонтники виконали вчасно, адже працювала потужна команда, до складу якої увійшли працівники аглодоменного цеху та ЦРМУ-2.

«Армуванням каркаса опікувалася бригада монтажників на чолі з бригадиром Юрієм Сергієнком, монтаж блоків та рейок виконали монтажники з бригадиром Ігорем Скрипником, – говорить заступник начальника ЦРМУ-2 Володимир Вишемірський. –  Дякую майстру з ремонту устаткування Віталію Миронову, колегам з АЦ механіку Костянтину Ілляшику, старшому майстру рудного двора Євгенію Алєксєєнку, заступнику начальника АЦ Борису Боровику за гарну командну роботу. Це відчувалося у всьому, тому результат міг бути лише одним –  відтепер цим шляхом вагоноопрокид може рухатися безпечно».

 

Новий шлях вагоноопрокиду