Категорії
Новини

Супер ОК за ЯрмарОК!

Для дітей працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» та мешканців міста перший день літа і Міжнародний день захисту дітей розпочався зі справжнього свята – Ярмарку, який підприємство організувало для малечі та їхніх батьків.

До свята заздалегідь готувалися родинами. На ярмарок діти мали змогу принести свої іграшки, книжки та поробки, які вкривалися пилом у шафах, чи просто, як сказав один юний фінансист: «я з цих іграшок виріс», та продати увесь цей дитячий скарб або обміняти на інші цікавинки. Тож, перш за все, потрібно було визначитися, з чим на цей ярмарок йти і яку ціну за свій товар виставляти. Малеча заздалегідь зареєструвалася, у кожного була своя «ятка». А від скарбів просто очі розбігалися!

«Коли я розповіла про це свято донечці, то Уляна одразу захотіла взяти участь у цьому, – розповідає працівниця підприємства Аліна Коса. – Важливо, що це не просто розважальний захід, а й перші кроки до навчання фінансовій грамотності дітей. Ми вже з Уляною прочитали книжку «Пес на ім’я Мані, або Абетка грошей». А цей ярмарок дав змогу на практиці застосувати здобуті навички».

«Я сама обирала іграшки, сама вирішувала, скільки вони коштуватимуть і на що я витрачу гроші, які вторгувала, – на Айпад! Мені тут все так подобається! Я у захваті!», – сказала Уляна.

Ляльки, книжки, колекції казкових героїв, конструктори, навіть черешня з родинної дачі – очі розбігалися від різноманіття пропозицій і талантів юних продавців. Кожен з них обрав власний підхід до покупця, а вмінню продавати та рекламувати свій товар можна було повчитися і досвідченим продавцям. І все це під музику, з жартами, мініконкурсами та цікавою розважальною програмою.

«Це крутезний захід, дякую організаторам! – розповідає працівниця підприємства Зінаїда Якущик, яка прийшла разом з племінницею Дариною. – Дітям не вистачає живого спілкування, розважальних заходів та таких щасливих миттєвостей, як цей захід. При цьому задоволення отримують усі: дорослі, діти, гості свята. Я люблю все, що пов’язано з життям, енергією. І це саме про цей ярмарок!»

«А я пришла з бабусями та матусею, але іграшки обирала сама, щоб вони принесли користь», – поважно повідомила шестирічна Карина, одна з учасників ярмарку.

Одразу помітно, що до цього заходу родина Карини ретельно підготувалася. На столі, крім іграшок, були солодкі цукерки, які дівчинка пропонувала безкоштовно. Ну, чим вам не маркетинговий хід! А за скарби можна було розрахуватися навіть карткою. Періодично маленька продавчиня вистрибувала з-за столу, захоплена музикою та розважальними конкурсами, і приєднувалися до галасливого дитячого кола.

А в фоє Палацу культури металургів діти могли долучитися до розпису пряників, а на тих, хто любить малювати, очікували розмальовки. Завершилося свято переглядом мультфільмів на великому екрані.

Відгомонів, відіграв цей ярмарок, щедро даруючи усім учасникам щирі, яскраві емоції, за якими, відверто кажучи, ми всі вже давно скучили. Найкращим результатом ярмарку можна вважати не отримані малечею кошти, а вислів одного з юних його учасників: «Я всім ставлю ОК за ЯрмарОК!». Усім так сподобалося свято, що організатори замислилися про можливе його продовження. Де? Коли? Відстежуйте інформацію на сайті газети «Металург» та в соцмережах підприємства.

Категорії
Наші люди

«Заради Перемоги готовий працювати усі вихідні!»

Старший майстер модельно-будівельної дільниці фасонночавуноливарного цеху Сергій Іванюк очолює команду, яка сьогодні нараховує 10 чоловіків разом з ним. А ще декілька років тому в ній було 52 людини. Менше стало фахівців через війну, відтік кадрів за різних причин, але завдань та випробувань не зменшилося.

Сергій впевнений, що впоратися можна з усіма викликами, і хоча його команда  втратила у кількості, але не в якості.  Та і йому – людині, яку відзначено званням «Честь та гордість ЛМЗ», – не можна опускати руки ні за яких обставин.

Некваплива вимова Сергія та теплий добрий погляд одразу налаштовують на спокійну бесіду, хоча одразу помітно, що він постійно контролює час. Сьогодні, як ніколи, кожна робоча хвилина на вагу золота. Треба зробити багато. Не вистачає робочих рук, а допомогти треба багатьом. Саме це вважає своїм найголовнішим робочим завданням старший майстер.

«Я радий, що у мене в команді люди-однодумці. До кожного можу підійти і попросити допомоги – не відмовлять, хоча усім нам зараз дуже важко, – розповідає Сергій Іванюк. – Дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я був на роботі, одразу й не повірив, що буде отак, що війна прийде до кожної української домівки. Була розгубленість, а потім зібратися і витримати емоційне навантаження допомогла потреба у допомозі іншим. У мене в підпорядкуванні будівельна дільниця, тож ми одразу взялися виготовляти лавки для бомбосховищ міста та підприємства, держаки для лопат, сокир, які розліталися дуже швидко як витратний матеріал. Не було часу панікувати, адже оборона та захист мешканців міста залежали і від нас теж. Ми внесли і вносимо свою частку у нашу Перемогу. Якби заради її пришвидшення потрібно було працювати усі вихідні, то не вагаючись зробив би це».

Робочий стаж на підприємстві у Сергія Івасюка чималий – 27 років. Він вже міг би вийти на пенсію, але йому до смаку робота в цеху. За ці роки Сергій опанував кілька професій і не у кабінетах технікуму чи училища, а в цеху, чим він  пишається.

«Працювати я пішов рано, одразу після школи влаштувався слюсарем на автобазу, – розповідає Сергій. – Потім була армія, а після – прийшов в ливарний цех арматурно-механічного заводу, де на той час працювала мати. Ось там п’ять років працював заливальником металу, вагранником на печі, формувальником ручного формування. І мені це дуже подобалося. За зміну, буває, понад 6 тонн формувальної суміші лопатою перекидаєш, утрамбуєш. Важко фізично? Так. Але мені подобалося. І ще мені завжди хотілося, щоб моя формовка була красивою. Ось не просто правильною, а саме красивою. Я й досі вважаю, що професії формувальника, модельника тісно пов’язані з художнім смаком. Щоб бути профі, тут знадобляться «око» художника та навички технаря, просторове мислення, знання з геометрії, вміння читати креслення і уявляти, для чого ти робиш модель. Ну, а про любов до професії я й не кажу, без цього не варто братися за жодну справу».

З 1997 року Сергій працює в фасонночавуноливарному цеху. Його модельно-будівельна дільниця складається з двох підрозділів. У модельному роблять моделі для відливок майбутніх деталей та запчастин. А будівельна дільниця об’єднала єдиних наразі фахівців теслярської справи. Працівники цієї дільниці брали участь у порятунку міста від підтоплення через ворожий приліт у Карачунівську дамбу.

«Ми тоді на лісопильному верстаті розпилювали шпали на частини, а ними потім укріплювали дамбу, – розповідає Сергій. – Надходять замовлення і від захисників, якім потрібні держаки для лопат та молотків, та ще багато, здавалося б, дрібниць, а без них ніяк. Хоча, звісно, ми всі з колегами мріємо, щоб наші навички стали у пригоді для мирного будівництва, щоб робили ми двері та вікна для нових будинків та будівель. Я хочу дочекатися саме такої роботи. Знаєте, чому моїм улюбленим святом є Новий рік? Тому що ми всі, як діти, саме у ці зимові дні починаємо вірити в дива, народжується надія. Хоча ще в одного свята є всі шанси стати моїм улюбленим, це я про День перемоги. От тоді я одразу куплю собі дачу, аби виростити на ній смачнючі овочі та фрукти, а тільки такі й ростуть на українській землі. Бо у нас все найкраще, а найголовніше – наші люди. Тому нас ніколи і нікому не перемогти!»

Категорії
Новини

Вшанування пам’яті захисників – працівників коксового цеху

Чотири меморіальні дошки на честь загиблих Героїв з коксохімічного виробництва встановили у пам’ятному куточку біля адміністративно-побутової будівлі коксового цеху.

Максим Зенченко, Ігор Крохмаль, Андрій Воробйов, Володимир Федоряка. Ще чотири імені. Раніше на цьому місці вже були встановлені пам’ятні дошки трьом Героям – Володимиру Могильовському, Віталію Ножці, які загинули у 2022 році, та Станіславу Трегубчаку – захиснику, який віддав життя за незалежність України у 2014 році.

З ініціативою вшанування пам’яті захисників виступили працівники коксового цеху. Вони впевнені, що кожен, хто зараз працює в цеху, хто прийде працювати колись, не має права забувати про цих мужніх чоловіків. Вони віддали життя за можливість кожному з нас жити та працювати в мирному цеху – кажуть коксохіміки.

«Я пам’ятаю хлопців. Про кожного можна говорити багато, але не виходить, бо важко. Здається, немає слів, щоб передати, якими вони були, – говорить заступник начальника КЦ-1 КХВ Олексій Маренич. – Люковий Ігор Крохмаль. Люкові відповідають за обробку люків після завантаження коксової печі вугільною шихтою. Це фізично складна праця, яку не кожен витримує. А от Ігор робив це якнайкраще. З самого початку війни він був налаштований захищати країну на полі бою. Тому й був серед перших працівників, які зі зброєю у руках пішли на передові бойові позиції. Максим Зенченко, машиніст електровоза гасильного вагона. У свої 33 роки він мав безліч планів, хотів зростати та розвиватися у професійному плані. Максим починав зі слюсаря-ремонтника, але прагнув постійно вдосконалювати свої навички та рухатися уперед, тому вже досить швидко став машиністом електровоза гасильного вагона. Це відповідальна посада, бо приймання коксу з печі та його подальше транспортування вимагає чіткості, зосередженості та відповідальності. І ці риси були притаманні Максиму. Зовні спокійний, він завжди «палав» роботою. Ці хлопці загинули в бою, але для нас дуже важливо пам’ятати про наших героїв».

Куточок пам’яті в цеху розпочався зі встановлення меморіальної дошки Станіславу Трегубчаку. Станіслав працював електрогазозварником. Разом з бригадою ремонтував трубопроводи КБ №№ 3, 4. Відкритий, щирий, товариський, амбітний. Призваний до лав ЗСУ, гранатометник Станіслав Трегубчак загинув 31 липня 2014-го під час спроби батальйону 25-ї бригади штурмувати Шахтарськ.

У 2022 році загинув в бою під Карпівкою Володимир Могильовський. Він працював барильєтником. Володимир відповідав за стан газовідвідної арматури коксових батарей, а це дуже важка і відповідальна робота. На його ділянці завжди панував армійський порядок. І не дивно, адже Володимир мав бойовий досвід в АТО. Його любили і поважали в цеху.

Тепер лише з  меморіальної дошки на колег дивиться легенда коксохіму Віталій Ножка, який працював слюсарем  дверевого господарства та анкеражу, знав усі тонкощі коксохімічної ремонтної справи. Рідному підприємству Віталій віддав 27 років, у коксовому цеху працював слюсарем-ремонтником (бригадиром). Його мобілізували до лав ЗСУ в перші дні війни – 26 лютого. Там слюсар-ремонтник ремонтував техніку, щоправда, військову. Загинув Віталій 11 квітня під смт Попасна.

«Дуже хочемо, щоб більше тут не з’являлося пам’ятних дощок. Адже кожна така втрата для нас надважка. Ось, наприклад, слюсар-ремонтник дверевого господарства Андрій Воробйов. Здавалося б, лише кілька місяців ми були колегами, але люди до нього тягнулися, прислухалися до його думки, – говорить старший майстер газового господарства коксового цеху Андрій Золотарьов. – Андрій мав дуже великий досвід ремонтника, багато років працював у ремонтному виробництві. Ще один наш колега – Володимир Федоряка – понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг», був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва. Часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вирішення найскладніших завдань. Він теж загинув на цій війні. Війна приносить втрати, які нічим не компенсувати. Ми не маємо права забути про тих, хто не лише працював поряд з нами, а й став справжнім захисником, справжнім Героєм для кожного з нас».

Категорії
Новини

Залізобетонна безпека власного виробництва на залізничних переїздах

 У цеху ремонту металургійного устаткування № 2 опанували виготовлення залізобетонних плит для залізничних переїздів. Тільки цього року ремонтники планують виготовити понад 200 таких плит.

Залізничні переїзди є одними з найбільш вимогливих елементів залізничної інфраструктури. Їх конструкція має бути міцною та стійкою до великих навантажень, а також забезпечувати безпеку для поїздів та автомобілів, які рухаються покриттям. Як на автомобільному, так і на залізничному шляху стан дорожнього покриття суттєво впливає на аварійність. А на переїздах значення цього фактору зростає в рази.

Щоб полегшити рух та підвищити безпеку, на залізнично-дорожніх перехрестях застосовуються залізничні плити. Вони створюють рівну поверхню, яка мінімізує вплив залізничних рейок на комфорт перетину переїзду дорожніми транспортними засобами. До залізничних плит висуваються суворі вимоги: стійкість до корозії й вивітрювання, перепадів температури, хімічних речовин, високої вологості та механічних навантажень, морозостійкість та простий монтаж. Залізобетонні плити, які виготовляють для залізничників підприємства на дільниці ремонту обладнання, металоконструкцій, будівель та споруд ЦРМУ-2, відповідають усім цим параметрам.

«Для підприємства вигідніше, щоб саме ми виготовляли ці плити, адже робимо їх якісно та будь-якої конфігурації, – розповідає старший майстер ЦРМУ-2 Олег Шахнюк. – Для цього ми виготовили спеціальну розбірну опалубку – металеву конструкцію, яка дозволяє нам виготовляти стандартні та нестандартні плити, наприклад, з усіченим кутом. В цю конструкцію укладаємо армокаркаси, встановлюємо металеві петлі, заливаємо бетоном і потім вирівнюємо та вібруємо суміш. Одночасно ми можемо виготовити три плити. А після 72 годин відстоювання для схоплення, як передбачено технологією, ми відправляємо їх на 20-денну сушку. Наші плити вже встановлені на залізничних переїздах підприємства. Маємо замовлення ще на понад 200 плит, отже їхньою якістю залізничники задоволені. А ми раді, що вносимо свою частку в безпечний та комфортний рух залізничними шляхами».

Категорії
Наші люди

Про дорослі пасочки Євгена Юрченка

В скарбниці бригадира, формувальника фасонносталеливарного цеху Євгена Юрченка вже чимало відзнак, але нагорода«Честь та гордість ЛМЗ» найпочесніша. Це вдячність не лише за багаторічну працю формувальника, а й за його майстерність та відданість улюбленій справі.

«Колись моя донька запитала мене про те, чим я займаюся на роботі. Я сказав, що роблю дорослі пасочки, от тільки пісочниця в мене – великий цех, а пасочки – вагою десятки тонн, – говорить Євген Юрченко. – За 27 років роботи формувальником я виготовив тисячі цих пасочок-відливок вагою від 100 кг до 45 тонн. Я люблю свою професію саме за те, що в ній немає одноманітності, щоразу замовлення різні, люблю помізкувати над черговою промисловою загадкою. У мене все починається з креслення. Відверто кажучи, мені подобається, коли креслення відливки масштабне і розгорнуте на декількох листках великого ватману, а не на невеличкому папірці, щоб можна було біля нього покрутитися, придивитися, знайти «персональний» підхід і вже потім перенести це на виготовлення форми».

Професію формувальника Євген опановував безпосередньо в цеху. 27 років тому він прийшов на КЦРЗ за «великими грошима». Знайомі запевнили, що там платять шалені гроші. От тоді Євген Юрченко вперше познайомився з професією формувальника. А 20 років тому формувальник перейшов до ФСЛЦ ЛМЗ. І хоча зараз мова про шалені гроші не йде, але в іншій професії себе Євген вже не уявляє.

«Після першого дня в цеху мені хотілося піти й не повертатися на завод. Але був другий день, потім – тиждень. І я не помітив, як ця професія захопила мене, – розповідає формувальник. – Все здається таким простим: беремо креслення замовлення, переміряємо усі частини дерев’яної моделі, дерев’яна модель накривається опокою (металевим коробом) та засипається формувальною сумішшю. Раніше ми її трамбували вручну вібротрамбовкою. Сучасна технологія фізично полегшила нашу справу. Тепер ми практично не трамбуємо вручну, а використовуємо суміші, які самі швидко схоплюються та застигають. А вже потім за нашими формами відливають деталі та запчастини. Це дуже відповідально. Ти розумієш, що права на помилку точно не маєш, адже далі – робота майже усього цеху».

Євген Юрченко говорить, що стати формувальником може кожен, а професійним формувальником – лише тямуща та цілеспрямована людина. Тому від усіх, кого сьогодні Євген навчає своїй професії як досвідчений формувальник, він вимагає наполегливості, самостійності, бажання рухатися вперед та впевненості у власних силах. Тоді точно можна впоратися з найскладнішим замовленням. Недаремно життєве кредо Євгена: «Не пасуй, не зупиняйся, а пробуй, бери та роби!»

Категорії
Новини

Патріотична чаша для запорізьких металургів

У фасонносталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу виготовили шлаковозну чашу на замовлення колег із «Запоріжсталі».

Шлаковозні чаші для металургійного виробництва у ФСЛЦ виготовляють вже 17 років поспіль, але звичне завдання завжди має свої нюанси. Наприклад, для доменного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» у цеху вже цього року виготовили чаші, але дещо меншого розміру та овальної форми, а от запорізьким металургам потрібна була більша за розмірами кругла чаша. І це не єдина відмінність у технологічному процесі її виготовлення.

«Перед нами постало питання, де взяти спеціальний пісок для формувальної суміші, яку ми використовуємо для виготовлення ливарної форми, – говорить заступник начальника ФСЛЦ Андрій Черкасов. – Раніше ми привозили пісок з Часового Яру, зрозуміло, що це зараз неможливо, потім – з Пологівського родовища, але і тут на перешкоді стала війна. Ми почали шукати вихід і знайшли альтернативу. Тепер використовуємо металургійну суміш СМ-1. Це не природний пісок, а штучна суміш, яку ми привозимо з Запоріжжя. Її плюси – доступність та якість. Вона не потребує додаткової сушки, а одразу подається в бігуни, де перемішується. Потім вже готова формувальна суміш вирушає на дільницю виготовлення форм».

Така увага до ливарних пісків невипадкова. Адже неякісна суміш може призвести до деформації форми, виникнення тріщин, відхилення розмірів відливок, що вимагатиме додаткової механічної обробки. А це витрачені кошти, час та людський ресурс, з чим наразі проблема на всіх підприємствах, і ЛМЗ не виняток. З суміші далі формується заготовка – форма, яка йде під заливку. Потім сталеплавильна дільниця ФСЛЦ готує сталь та заливає її у форму, яка проходить термообробку на термообрубній дільниці, і там вже їй надають чистової форми.

«Наскільки мені відомо, то зараз ми ледь не єдине підприємство в Україні, яке виготовляє шлаковозні чаші, адже для цього потрібні спеціальні виробничі потужності, обладнання та відповідний персонал, – говорить заступник начальника ФСЛЦ Андрій Черкасов. – У нас все це є. Над виготовленням цієї чаші ми працювали майже чотири тижні. Попри всі складнощі ми вчасно та якісно виконали замовлення. І все завдяки майстерності та відповідальності наших землеробів, формувальників, стрижневиків, сталеварів, розливальників, газівників, обрубників, машиністів крану та газорізальників. Окрема вдячність формувальникам Віталію Заболотному та Артему Чеснову. І вже традиційна наша «фішка» – чашу ми пофарбували у кольори прапору України. У такому дизайні вона і «працюватиме» на «Запоріжсталі».