Здійснилася давня мрія родин, в яких зростають діти з ментальними розладами, – екскурсія до Петриківки. Сталося це, зокрема, і завдяки підтримці ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яке надало транспорт ГО «Ми Можемо!» для цієї подорожі.
«Ми Можемо!» об’єднало близько 50 родин, в яких виховуються дітки з синдромом Дауна, аутизмом та іншими захворюваннями ментального сектору. Найголовніша мета діяльності організації – підтримати такі родини та дати змогу особливим діткам зростати без обмежень і жити повноцінним життям. Тому ці діти є частими учасниками різних майстер-класів, кінопоказів, екскурсій та інших пізнавальних та розважальних заходів.
«Ми вже кілька років мріяли про екскурсію до Петриківки, аби наші діти мали змогу познайомитися з мистецтвом Петриківського розпису, який у 2013 році був внесений до реєстру ЮНЕСКО як надбання світової нематеріальної культурної спадщини людства, – розповідає засновниця та керівниця ГО «Ми Можемо!» Тетяна Верхоломчук. – Ми замовили екскурсію, але постало питання: як нам потрапити до цього чарівного місця? Транспортні витрати, а нам був потрібен великий автобус, коштували б чимало. А в родинах, де виховуються дітки з особливими потребами, рахується кожна копійка. І «АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг нам. Дякуємо від усіх наших 50 екскурсантів за подорож у комфортабельному автобусі, окрема подяка водієві-професіоналу, який безпечно та комфортно відвіз нас не лише до Петриківки, а й до етнографічного парку «Козацький хутір Галушківка», а потім доставив до рідного Кривого Рогу. Наша екскурсія залишила по собі лише позитивні враження. Дякуємо великому підприємству за допомогу!».
Провідного інженера-технолога ремонтно-монтажного цеху № 3 Ливарно-механічного заводу Бориса Климка нагороджено почесною відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ». Технолог майстерно розробляє маршрути «народження» або відновлення найскладніших деталей та вузлів в РМЦ-3. Його досвід у конструкторській справі нараховує не один десяток років.
Борис Іванович з гордістю говорить про те, що в його трудовій книжці є лише два записи – два місця роботи. Спочатку він 16 років пропрацював на Криворізькому турбінному заводі, а з 2002 року працює в РМЦ-3. Перше місце роботи дало йому величезний досвід, сформувало як фахівця. А ремонтно-монтажний цех № 3 допоміг і далі займатися улюбленою справою та постійно вдосконалюватися.
«Наразі в моїй професійній скарбничці безліч конструкторських рішень та сотні тисяч годин роботи технологом, – розповідає Борис Климко. – Я дуже люблю свою роботу. Не можу навіть сказати, що розробити та розрахувати складніше, а що простіше. Зараз цехові технологи, наче бджілки-трудівниці, в яких немає жодної вільної хвилинки. Ось надходять, наприклад, до цеху на ремонт ремонтні вузли з метвиробництва, і ми виконуємо дефектацію деталей, визначаємо, як і чим їх відремонтувати. Або, можливо, взагалі варто не ремонтувати деталь, а краще виготовити нову. Щоб все зробити швидко та якісно, треба мати фундаментальні знання з технології, «товаришувати» з вимірювальним інструментом, знатися на оснащенні цеху, розуміти призначення деталі. Але найголовніший інструмент – це голова та те, що в ній. Для мене дуже важливо ретельно підійти до кожного завдання, адже дрібниць не існує. Завдань багато, а в РМЦ-3 нас технологів лише двоє та ще начальник технологічної служби цеху. Тому більшу частину свого часу ми проводимо «в полях» – усі заміри та дефектацію виконуємо на промислових майданчиках цеху. Лише за столом у кабінеті цього не зробиш».
Борис Климко каже, що йому до душі завдання «з родзинкою», коли треба поміркувати, підійти з різних боків. Але цим для нього й цікава його робота, в якій є місце і точній математиці, і творчій уяві. Робота його рятує від неспокою та тривоги, від суму через розставання з сім’єю, яка наразі перебуває за кордоном через війну. Борис Іванович за віком міг би доєднатися до родини, але каже: «де родився – там і згодився».
«Як би не було, а ми там чужі, а тут можемо зробити багато для країни, для Перемоги, – говорить інженер-технолог. – Я дуже люблю свій цех, завод. На роботі час летить непомітно і погані думки в голову не лізуть. Тут ти відчуваєш, що по-справжньому потрібний. В мене навіть така асоціація виникає: завод гуде, економіка працює, Перемога наближається. Тому я буду працювати стільки, скільки вистачить сил і скільки це буде потрібно».
А ще Борис Климко – затятий футбольний вболівальник. Колись і сам ганяв м’яча, а зараз за футболом спостерігає на екрані телевізора. До війни він намагався відвідувати майже всі матчі «Кривбасу» – його улюбленої футбольної команди. Борис Іванович поділився з нами своєю мрією. Він дуже хоче побувати на матчі української футбольної команди з іноземною командою, який відбувся б на нашій «Донбас Арені». А кажуть, що якщо дуже чогось хотіти і вірити у це, то мрії обов’язково здійснюються!
Протягом тижня в Університеті АрселорМіттал проходили тренінги для майстрів та старших змінних майстрів «Ефективна комунікація для безпеки та гігієни праці. Інструменти для лінійних керівників».
На тренінг зареєструвалися близько 400 учасників. Цікаво, що навіть ті, хто мав певний досвід і працює майстром не один рік, відзначили, що отримані звання та навички стали для них корисним інструментом, який допоможе у комунікації з питань безпеки праці на робочих місцях. Проводив тренінг досвідчений тренер, керівник компанії «Промислова безпека» Андріан Галач.
«Ми бачимо, що є проблема, пов’язана з комунікаціями по вертикалі, проблема з чітким формулюванням повідомлень, які пов’язані з безпекою, – говорить Андріан Галач. – Вона виникла внаслідок намагання кількістю повідомлень замінити їхню якість. Але велика кількість повідомлень створює хаос в голові та не дозволяє сфокусуватися навколо основної мети – працювати безпечно. Аналіз перших груп тренінгу показав, що не всі володіють техніками емпатичного спілкування, коли нам важливо вести діалог і розуміти позицію іншої людини. Серед основних проблем – складність побудови довіри. Але якщо тобі люди довіряють, то ти можеш впливати на поведінку інших людей, змінювати її та надійно закріплювати потрібну модель поведінки на тривалий період. Тому в основі комунікації має лежати саме формування атмосфери довіри та безпеки спілкування».
Формат тренінгу передбачав розгляд реальних кейсів та змодельованих ситуацій, коли внаслідок недотримання норм охорони праці, небезпечної поведінки люди втрачали здоров’я, а часто, на жаль, і життя. Протягом тренінгу учасники ділилися на команди та мали змогу самостійно визначати, яка проблема для них є актуальною, чому важливо не лише говорити про безпеку, а й самому стати прикладом безпечної поведінки на роботі для своїх колег. А також про те, як достукатися до людини, як переконати її працювати безпечно.
«На мене тренінг справив позитивне враження, оскільки допоміг мені виявити недоліки якості спілкування і надав інструменти, як це виправити, – говорить змінний майстер КХВ Олександр Єгоров. – Я дізнався, як за допомогою комунікації об’єднати людей, створити команду, вибудувати довіру, завдяки чому дослухатимуться до тебе, щоб працювати безпечно».
Учасники тренінгу по-новому подивились на комунікаційні можливості: як за допомогою слова можна переконати, коли слово, зауваження та порада працюють краще, ніж грошове покарання. Дехто поновив знання, які вже мав, а хтось отримав інструменти, які вперше почне використовувати у своїй роботі. Серед позитивних моментів навчання було й те, що на тренінгу учасники не уникали «незручних» питань, говорили про наболіле і намагалися знайти рецепт, як ці питання розв’язати.
«Для мене комунікація – це дипломатія та філософія, без цього неможливо бути хорошим керівником, – розповідає старший змінний майстер аглоцеху № 2 Валерій Гриценко. –Зараз дефіцит кадрів. Ти цінуєш кожного, хто працює з тобою. І це дійсно різні люди. А ти як керівник маєш знайти підхід до кожного, працювати з усіма, а не лише з тими, хто «зручний» та лояльний. Мій принцип – ми всі одна команда зі спільними цілями. Ми всі маємо працювати безпечно. Дуже добре, що я отримав реальні інструменти, як покращити комунікацію. Тепер почну застосовувати їх на практиці».
«Скільки живеш – стільки і вчись, – говорить гірничий майстер Костянтин Пікалов. – Такі навчання потрібні. Я, попри свій чималий досвід роботи майстром і практику спілкування з колегами-підлеглими, отримав нові знання. Коли працюєш зранку до вечора, то в тебе все наче одне й те саме: проблеми, завдання, їх виконання, розв’язання. А на тренінгу я отримав інформацію, яка стосується уваги до безпеки праці, яка, можливо, змінить мої дії. Для себе визначив, що подеколи щось робив не так. Тепер почну змінюватись сам і спробую змінити людей навколо себе за допомогою ефективної комунікації, щоб ми всі працювали лише безпечно!»
Восьмого червня стартував турнір з футболу «АрселорМіттал Кривий Ріг», присвячений Дню металургів та гірників України.
З ініціативою проведення цього турніру виступили працівники нашого підприємства. Департамент з корпоративних комунікацій допоміг організувати справжнє спортивне свято, в якому беруть участь сім команд: з транспортного та прокатного департаментів, Ливарно-механічного заводу та департаменту з виробництва чавуну та сталі. Команди гратимуть в одне коло, тож кожна команда зіграє з кожною іншою. Всі ігри проходитимуть на полі для мініфутболу стадіону «Металург».
«Найперше, що впадає в око – це жага команд до гри, – говорить головний суддя турніру Ігор Карпенко. – Звісно, що команди ще «сирі», треба тренуватися, але я впевнений, що у фіналі ми з вами побачимо яскраву гру, зіграні команди та якісний футбол».
У перший день турніру відбулося три матча, в яких зійшлися команди ЦМК+ВТЦ та Прокат-3, ФЧЛЦ та СПЦ-1, ЦЕЗТ та ЦПС. Навіть спекотна погода не могла зрівнятися з градусом спеки на футбольному полі. У перших двох матчах ініціатива постійно переходила від одних гравців до інших. М’яч не міг «визначитися» з господарями, тому періодично потрапляв у ворота то однієї, то іншої команди. В результаті ЦМК+ВТЦ та Прокат 3 зіграли з рахунком 2:2. ФЧЛЦ та СПЦ-1 теж мають аналогічний рахунок. Це були дуже нервові та безкомпромісні двобої, адже кожен гравець команд намагався викластися на повну, не шкодуючи себе. Гру супроводжували голосні вигуки, емоційні жести та бажання вболівальників вирватися на поле і допомогти улюбленій команді. І це попри те, що це були лише перші зіграні матчі.
«Для нас це не просто розвага. Я, наприклад, граю у футбол понад 20 років, – розповідає гравець команди ЦПС Володимир Мачнєв. –Можливо, ми не професійні футболісти, але для нас усіх надзвичайно важливо грати. Це наша віддушина! Одна справа – грати на подвір’ях, а інша – такі турніри. Нам усім хочеться на професійне поле, коли ти виборюєш перемогу в іншої команди. Дякуємо організаторам за таку можливість. Хлопці з мого цеху, які зараз служать в ЗСУ, просять відзняти хоч фрагмент цієї гри, аби потім вони мали змогу її переглянути. Для них це теж розрада, приємна звістка з рідного Кривого Рогу».
У третій грі – ЦЕЗТ та ЦПС – перемогу з рахунком 5:2 вирвала команда ЦЕЗТ. Зрозуміло, що ніхто не хотів поступатися, тому кожен забитий гол діставався важко. Але цього разу фортуна обрала команду залізничників. Жартуючи кажуть, що доля грає з людиною, а людина грає у футбол. Здається, що учасники цього турніру не грають, а живуть футболом. На гру прийшли з дітьми, хтось поспішив після нічної зміни, комусь для цього знадобилося встати о 4-й ранку в суботу після виснажливої п’ятниці, аби зрештою таки побачити м’яч у воротах противника.
«Скоро наше професійне свято – День металургів, і в нас була близька нам до серця традиція – турнір з футболу, – говорить гравець команди ФЧЛЦ Денис Коптєв. – Нам справді не вистачало цього, тому, коли з’явилася бодай найменша можливість поновити ігри, ми звернулися до керівництва підприємства. Дякую, що нас почули! Дякую організаторам! Адже попри усі складнощі та проблеми, в нас живе незламний дух, спортивний азарт і жага до перемоги. Цей турнір також для і на честь тих наших колег, які зараз в ЗСУ. Ми підтримуємо їх, хочемо і віримо, що вони повернуться до нас і будуть грати на зелених газонах футбольних полів нашої незалежної України!»
Матчі турніру проходитимуть щосуботи з 8:00 на полі для мініфутболу стадіону «Металург».
Фінал та нагородження переможців відбудеться 21 липня – в День металурга та гірника.
Щосуботи біля Палацу культури металургів проходитимуть тренування під керівництвом досвідчених фітнес-тренерів. Активне літо з «АрселорМіттал Кривий Ріг» розпочалося 1 червня з «Бадьорих ранків».
Кому не до вподоби ліниві вихідні і хто хоче відчути прилив позитивної енергії та отримати заряд бадьорості, той точно знає, що наше підприємство на численні прохання поновлює спортивний та життєрадісний проєкт – «Бадьорі ранки». 13 субот поспіль на криворіжців чекають різні за стилем безкоштовні фітнес-тренування від команди тренерів клубу «Forest». Перше – з функціонального фітнесу – вже відбулося першого червня.
«Це круто! Я дізналася про цей захід від подруги, яка працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Анастасія Чомко. – Я в декреті з маленькою дитиною, тож такий суботній ранок для мене, як не дивно – це відпочинок, коли я можу приділити увагу собі. Дуже класно, що все безкоштовно та тренування відбуваються на відкритому повітрі. Це навіть психологічно легше для мене, адже до спортивної зали я ще соромлюсь йти, а тут мені комфортно. Є такі ж дівчата, як і я. Та й темп і інтенсивність для себе можна обирати самостійно. Обов’язково прийду наступної суботи!»
На «Бадьорі ранки» можна і варто завітати всією родиною. Цей проєкт дає можливість дізнатися про різні види тренувань, спробувати й обрати найбільш комфортний та результативний для себе. До того ж, є чудова можливість поставити запитання, які вас хвилюють, безпосередньо тренеру. Отже, ви отримуєте потрійний бонус: безкоштовні тренування, фахову консультацію та прекрасні емоції, за які вам точно подякують душа та тіло.
«Закликаю усіх приєднатися до нашої дружної команди, – говорить фітнес-тренерка Євгенія Нікольська. – Навіть від одного заняття ви вже отримаєте перший результат, а за регулярні тренування щосуботи ваше тіло точно вам віддячить. Це ваша невеличка перемога над собою. Ви визначитеся з тим, який вид тренування саме ваш і продовжите рухатися вперед, адже від здоров’я, краси та позитиву, які вам точно забезпечить цей проєкт, ще ніхто не відмовлявся».
Наступне тренування відбудеться в суботу 8 червня. На вас чекає Fitness Mix.
Наприкінці травня свій 60-й день народження відзначив сортопрокатний цех № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Як і кожна людина, цех має свої не лише дату народження, а й характер та долю. Біографія СПЦ-2 розпочалася у 1964 році з пуску штрипсового стана «300». З часом прокатна родина розросталася. Були введені в експлуатацію дротовий та два дрібносортних стани – четвертий та п’ятий. Ця потужна двійка з року в рік зазнавала змін, реконструкцій, покращень, аби мати змогу конкурувати на примхливому ринку металопрокату. І не дарма – з використанням криворізького прокату збудовані чимало об’єктів в Україні та по всьому світу, наприклад, стадіон в Барселоні, хмарочоси в Дубаї, об’єкт «Укриття» ЧАЄС тощо. У 2018-2019 роках відбулась масштабна реконструкція ДС-250-4 за проєктом компанії «Даніелі». Незабаром планувалося оновити й ДС-250-5. Але свої корективи в життєвий шлях СПЦ-2 внесла війна.
«На самому початку активних бойових дій завод практично зупинився, але досить швидко ми всі оговталися і почали потроху, маленькими кроками рухатися вперед. Наш СПЦ-2 теж, – розповідає начальник СПЦ-2 Олександр Макаренко. – Звичайно, що це була далеко не повна потужність, але ми працювали. Нашу стійкість і вміння діяти злагодженою командою тоді випробував блекаут. Уявіть собі, ввечері ви готуєте на кухні, на газовій печі стоїть каструля з борщем, і раптом гасне світло. Ви зняли каструлю з вогню, вимкнули газ і все, чекаєте далі. А коли раптово від електроенергії відключається цех, в якому замість каструлі – величезна піч і в ній 1200 градусів. Піч має постійно охолоджуватися водою, а насоси потребують живлення, а його немає… Але ми вистояли. Допомогла єдність команди та те, що перед цим проводили тренування дій персоналу і ніякої паніки не було. Електрики заживили та перепід’єднали насосні від генератора, енергетики подали воду – і ми впоралися. За це я вдячний кожному, хто зараз працює в цеху та несе службу в лавах ЗСУ. Люди – це найцінніше надбання СПЦ-2 за ці 60 років».
Наразі в СПЦ-2 виробляє продукцію один стан – МС-250-4, адже його колега – МС-250-5 – зазнав ракетного удару. На одній стороні стану виробляется арматура в прутках від 10 до 32 мм. На іншій – арматура в бунтах діаметром від 8 до 24 міліметрів. Колективу прокатників довелося провести технічно і фізично складну роботу, аби підхопити естафету ДС-250-5 і почати катати новий сортамент продукції. Наразі фахівці цеху успішно опановують випуск круглого прокату та арматурного прокату діаметром 36 мм, багато роботи виконано для спільної прокатки різних профілів з обох боків стану для його максимального завантаження. І все це в непростих умовах. Сьогодні колектив цеху – це 546 працівників різних спеціальностей. З них 102 працівника цеху несуть службу в лавах ЗСУ. В СПЦ-2 кажуть, що тут катається не лише міцний прокат, а й гартується незламний характер.
Місце сили та витримки
«Я добре пам’ятаю перші дні активної фази війни. Таке напевне ніхто з нас не забуде, – розповідає старший майстер основної виробничої дільниці ДС-250-4 Павло Житникович. – Пам’ятаю, як на другий день до мене підійшла друга бригада майже у повному складі, хлопці сказали, що зупиняють стан та йдуть воювати. Вони і зараз усі на передовій. До речі, як і начальник СПЦ-2 Сергій Комлєв. На жаль, у нас в цеху вже 10 загиблих героїв. Ми пам’ятатимо їх завжди, за них продовжуємо працювати. Не в нашому характері відступати чи пасти задніх. Колектив цеху в нас складається саме з таких – людей з міцним характером. Для мене взагалі СПЦ-2 – це справжня родина. Олександр Житникович, мій батько, був начальником дротового стану. А я став на поріг цеху у 6 років. Мене тоді так все вразило, що працювати тут було єдиною моєю професійною мрією. Я починав на підприємстві з вальцювальника гарячого прокату, а на четвертому стані – з посадчика гарячого металу. Постійно вчився, вдосконалювався. Це дуже допомагає мені сьогодні. Адже вальцювальник – це універсальний солдат з аналітичним мисленням, він має знатися на вимірювальних інструментах, мати гостре натреноване око і фізичну силу. Тут витримає не кожен, але залишаються лише справжні».
Старший майстер каже, що попри усі складнощі не йде з цеху через те, що не може підвести батька та колег, які зараз на передовій.
Лінія оборони – кабіни кранів
Свою лінію оборони в цеху тримає й старшамашиністка крана Валентина Левченко.
«Я прийшла сюди працювати ще у 1985 році, після практики, яку проходила саме тут, – розповідає Валентина Левченко. – Встигла попрацювати на складах готової продукції дрібносортних станів, на штрипсовому стані, на становому прольоті дротового стану. Зараз у моєму підпорядкуванні 42 крани, якими керують мої колеги – машиністки та машиністи кранів. До війни нас було 74, зараз 54 людини працює. Та і я за «кермо» крану продовжую сідати. Наша робота складна, відповідальна, напружена. Ти несеш відповідальність не лише за себе, а й за усіх тих, хто працює в цеху внизу. Краном ми перевозимо запчастини, встановлюємо кліті тощо. Кранівники постійно в напрузі, а зараз ще й війна в рази підвищила цю напругу та тривожність. Тому я завжди намагаюсь колег підтримати, відчути, хто в якому настрої, вислухати, заспокоїти. Це забирає чимало сил, тим більше, що і в мене син зараз воює. Але улюблена робота рятує, допомагає зібратися. Пам’ятаю, як прийшла в цех після прильоту в наш п’ятий стан. Жахливі руїни та тиша, мертва тиша. Ніколи не хочу більше такого побачити чи почути. А коли цех працює, гуде, рухається, то це додає сил та міцності, впевненості, що нас не зламати. Хочу побажати, щоб це був останній немирний день народження цеху. Щоб у всіх нас попереду була лише мирна робота, і всі наші захисники повернулися додому і до цеху, щоб відбудували всі наші стани і ними рухався найкращий в Україні прокат!»
Попри всі складнощі в сортопрокатний цех № 2 приходить (хоч і не у тій кількості, як хотілося) молоде поповнення. Наприклад, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Крістіна Криніцина. Дівчина каже, що обрала для себе цей цех під час практики, хоча бажання працювати на заводі мала з дитинства. І в цьому «винна» бабуся, яка працювала колись на підприємстві кранівницею та обліковцем.
«Бабуся завжди з таким теплом розповідала про свій цех, про колег, що я почала мріяти про саме таку роботу, – розповідає Крістіна. – Коли дівчата вступали в училище на кухаря, кликали мене з собою, то я навіть зрозуміти їх не могла. Який кухар? Я дуже хотіла працювати в цеху і мені дуже до вподоби був спецодяг. Зараз я роблю лише перші кроки в СПЦ-2, але впевнена, що я тут надовго. Тут працюють такі люди! Ти ніколи не залишишся один: тобі підкажуть, допоможуть, навчать. Цеху 60, а він на свої роки не виглядає. Так, він поранений війною, випробуваний блекаутами, втомлений роботою, але від кожного в цьому цеху йде таке відчуття міцності, сили та впевненості, що мені з цеху й додому не хочеться йти. Тому бажаю від чистого серця, щоб доля СПЦ-2 склалася щасливою, щоб колектив, як і цех, розростався, щоб ми виготовляли все більше нової та конкурентоспроможної продукції. Я, як і всі мої колеги, все для цього зроблю. Вірю, що у таких людей, які працюють в СПЦ-2, все буде добре. Бо за добро добром і віддається».
