Продовжуємо розповідати про вулиці міста, історія яких пов’язана із будівництвом та розвитком нашого підприємства. Цього разу мова піде про проспект Металургів – одну з головних вулиць Соцміста.
Транспортна, культурна, спортивна, торгівельна, адміністративна артерія. Саме таким ми зараз бачимо проспект Металургів. Він завжди багатолюдний та насичений жвавим рухом.
Проспект бере початок від прохідної «АрселорМіттал Кривий Ріг» на третій дільниці та «прямує» на північ – до 95-го кварталу. Мальовничі ставки, стадіон «Металург», Палац культури металургів, парк імені Богдана Хмельницького, квітковий годинник, головна адміністративна будівля міста тощо – і все це протягом близько однієї години прогулянкової ходи проспектом. Дорога з видом на градирні підприємства та літерами «Криворіжсталь» увічнена на багатьох фотокартках і стала своєрідною візитівкою Кривого Рогу.
А чи багато ми знаємо про історію проспекту Металургів? Пропонуємо разом заглибитися в його минуле. А допоможуть нам в цьому спогади керівника ветеранської організації нашого підприємства Володимира Зайця та фотокартки зі сторінки «Криворізька старовина» у Фейсбуці.
Від балки до ставків
Формування проспекту Металургів почалося у середині 1930-х років. Але тоді його не те що проспектом, а й вулицею назвати було складно. Навколо – степ, укритий кураєм і «прорізаний» ґрунтовою дорогою, зі стихійно розташованими робітничими селищами. У землянках та бараках мешкали будівельники заводу та Соцміста. За інформацією міської газети «Червоний гірник» за 23 листопада 1932 року у районі Соцміста (в тому числі в районі майбутнього проспекту) проживали близько 2 тисяч людей.
Бараки та землянки розташовувалися і у балці Червоній (на місті ставків), неподалік пісочного кар’єру та міської бійні. Про побутові умови в них годі й казати: земляні поли, стіни з неструганих дошок, вологість, холод. Щоправда на той час такі умови були притаманні багатьом стихійним селищам. Часто їх називали «шанхаями», а у Кривому Розі були ще і «собачівка», «випханка», «колима».
У 1934 році, коли запрацювала перша доменна піч на металургійному заводі, за спогадами місцевих, стався «великий потоп». Вода була потрібна для охолоджування металургійних агрегатів. На балці Червоній було насипано декілька гребель, щоб водичка збиралася і її можливо було використовувати. Людей, які там жили, переселили до новозбудованих бараків на Соцмісті та Першій дільниці.
«Стрімкий розвиток проспекту Металургів, як і в цілому Соцміста, прийшовся на 1960-1970 роки. Це були часи мого дитинства, юності, навчання та початку робітничого життя, – згадує Володимир Заяць. – Три ставки з видом на наше підприємство вже тоді мали сучасний вигляд. Але тоді вони нагадували якийсь курорт. Там були облаштовані пляжі з навісами, водними гірками, вишкою для стрибків, човновою станцією, торгівельними павільйонами з морозивом, соками, водою, солодким сітром.
А відпочивальників було так багато, що, як кажуть, яблуку не було де впасти. Особливо людно тут було на вихідних. Я теж там купався, плавав на острівець, що на ставку навпроти сучасного Терміналу, ловив рибу. До речі, її розводили у третьому ставку, біля якого зараз знаходиться оптовий ринок. А вечорами ми любили гуляти біля кафе «Поплавок» на другому ставку. Грошей для відвідування кафе тоді у нас було не дуже багато, а от послухати музику біля нього та відчути атмосферу свята можна було і поряд».
Гуртожиток у Будинку комуни
Після ставків перші великі забудови проспекту Металургів відкриває чотириповерховий будинок, де впродовж багатьох років розташовувалася районна стоматологія. Мало хто знає, що це був один із корпусів Будинку комуни, збудованого у Кривому Розі ще у 1936 році. В СРСР такі будинки почали будувати на початку 1930-х для, так би мовити, людей нового радянського типу. Ці люди мали думати лише про роботу і взагалі не займатися домашніми справами, за них це робили спеціально навчені люди. У Будинках комуни люди «нового зразку» користувалися їдальнею, кімнатами для відпочинку, у них були загальні спальні, для розваг – бібліотеки, настільні ігри тощо. Одяг їм теж прали та прасували. Ідея людини, вільної від побуту, активно пропагувалася до середини 1930-х років. Але не прижилася. Люди все ж прагнули свого господарства і своїх родин. А от самі будівлі від цих Комун – залишилися.
«Довгий час у цьому будинку була стоматологія, ми ходили туди лікувати зуби. А от у 1960-970-х роках там був чоловічий гуртожиток заводу «Криворіжсталь», – говорить Володимир Заяць. – А ще там була велика їдальня, де поїсти могли усі охочі. У меню були борщ або суп, картопля, макарони, каші, якісь салати, котлети. Одного часу я туди зачастив, а потім перестав ходити. Не знаю, з чого кухарі там готували, але після їхніх страв мені ставало погано, тому і припинив там їсти. Хоча харчуватися у їдальні за копійки було дуже зручно».
Продовження історії проспекту Металургів – у наших наступних публікаціях.
